Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Аналіз геостратегічного потенціалу Грузії
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ІНДЗ
з дисципліни: «Основи геополітики та геостратегії»
на тему: «Аналіз геостратегічного потенціалу Грузії»
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ ГЕОГРАФІЧНОГО ПОЛОЖЕННЯ ГРУЗІЇ 4
РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ДЕМОГРАФІЧНОГО СТАНОВИЩА ДЕРЖАВИ 7
РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ ГЕОЕКОНОМІЧНОГО СТАНОВИЩА ДЕРЖАВИ 9
РОЗДІЛ ІV. АНАЛІЗ РІВНЯ ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ: 12
РОЗДІЛ V. АНАЛІЗ ГЕОСТРАТЕГІЧНОГО СТАНОВИЩА ДЕРЖАВИ. 16
РОЗДІЛ VI. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ ГЕОСТРАТЕГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ КРАЇНИ. 26
ВИСНОВКИ 32
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 35
ВСТУП
Геостратегічний потенціал, до якого входять особливості та характеристики географічного положення держави, її демографічного, геоекономічного, геостратегічного становища, рівня внутрішньополітичної стабільності, визначає ступінь могутності держави.
Тому геостратегічний потенціал Грузії має безпосередній вплив на сучасний економічний, політичний стан країни, а також проблеми в сфері безпеки та територіальної цілісності.
Метою індивідуально-дослідного завдання є проаналізувати геостратегічний потенціал Грузії та розробити рекомендації для його покращення
Для досягнення мети необхідно виконати завдань:
· Проаналізувати географічне положення Грузії
· Проаналізувати демографічне положення Грузії
· Проаналізувати геоекономічне становище Грузії
· Проаналізувати рівень внутрішньополітичної стабільності Грузії
· Проаналізувати геостратегічне положення Грузії
· Розробити певні рекомендації до покращення геополітичного потенціалу Грузії
РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ ГЕОГРАФІЧНОГО ПОЛОЖЕННЯ ГРУЗІЇ
Корисні копалини: У Грузії є такі види паливної сировини: паливно-енергетичні ресурси (нафта, газ, вугілля), марганець, арсен, кольорові і благородні метали (мідь, свинець, цинк, золото, срібло і інш.), гірничо-хімічна сировина (барит, кальцит, бентонітові глини, тальк, андезит, базальт і інш.), нерудна сировина для металургії (смолодоломіти, доломіт, флюсові вапняки, формівні піски), керамічна і фарфорова сировина (каолін, глини, трахіти, ріоліти, пегматити), кольорові камені (агат, онікс, гагат, яшма і інші), діатоміт, перліт, ріоліт, різноманітні буд. матеріали (цементна сировина, шлак, мармур, туф, базальт, граніт, глини, піски, гравій, вапняки), а також літографський камінь, що використовується у виробництві штучних алмазів, агрономічні викопні корисні копалини(сапропель, торф), підземні води (прісні, термальні і мінеральні) і деякі інші [9].
Загалом в Грузії майже 300 родовищ різних видів викопної сировини, проте внаслідок складних гірничо-геологічних умов лише менша половина з них придатна до промислової розробки.
Найважливіші корисні копалини Грузії — марганцеві, мідні, арсенові, свинцеві і цинкові руди, руди рідкісних і дорогоцінних металів, нафта, вугілля, барит, діатоміт, бентонітові глини, доломіт, тальк, а також мінеральні і термальні води. Запаси вугілля, нафти і природного газу - незначні.
Рельєф місцевості: Грузія — переважно гірська країна, майже 80% її території займають гори. На півночі знаходиться Головний Кавказький хребет, деякі вершини досягають висоти більше 5000 м. (г. Шхара — 5068м., г. Казбек — 5033 м.). Вершини Великого Кавказу покриті вічним снігом. Кавказ –це молода складчаста система, тому досить високий рівень сейсмічної активності, особливо на сході(до 5-7 балів).
На Півдні — система Малого Кавказу з відносно пологішим рельєфом. Гранітний хребет сполучає Великий і Малий Кавказ, до нього на висоті близько 150 м. прилягає Колхідська низовина.
На крайньому півдні Грузії розташовується Південно-грузинське (Джавахетське) вулканічне нагір'я, для якого характерні лавові плато, ланцюги вулканів і каньйоноподібні ущелини річок. Вища точка нагір'я — гора Діді-абулі, 3301 м. [9].
Між гірськими масивами, від берегів Чорного моря на заході до Алазанської долини на сході, тягнуться міжгірські низини. Серед них Колхідська низовина, покрита річками. За Сурамським хребтом лежить східне крило міжгірських низин Грузії - Куринська, Алазанська, Нижньо-Картлійська низини. Найбільша кількість населених пунктів, промислових центрів, посівів сільськогосподарських культур зосереджена саме на рівнинах і передгір'ях. [13]
Для високогірної частини країни характерні льодовики, на заході — карстові явища, а на сході — молоді вулканічні форми. Берегова лінія Чорного моря (308 км), відрізняється рівними рисами. Описуючи плавну дугу, берег позбавлений значних заток і півостровів [9].
Земельні та водні ресурси: Земельні ресурси можна поділити на 3 райони: на заході Грузії ґрунти— червоноземні і жовто-земні (найпридатніші для вирощування субтропічних культур), є також болотні, торфово-болотні, підзолисті й алювіальні, на сході Грузії поширені чорноземні, каштанові та коричневі ґрунти, в горах (південний район) — бурі, гірсько-лісові та бурі опідзолені, вище — гірсько-лучні ґрунти. [15]
Щодо водних ресурсів, то через Грузію протікає багато річок, всього близько 25075 загальною протяжністю 54768. Найбільша річка східної Грузії — Мткварі, впадає в Каспійське море. Найбільша річка західної Грузії — Ріоні. Також до значних річок відносять Інгурі, Кодорі, Аджарісцкалі, Корохі і Хобі. Всі річки західної Грузії відносяться до басейну Чорного моря [9].
Озер у Грузії більше 850, проте їх загальна площа не перевищує 170 км². Найбільші за площею — озера Паравані (37 км²) і Паліастомі (17,3 км²) найглибші — Ріца (116 м) і Амткелі (72 м).
Льодовиків є понад 600 з сумарною площею 520 км². Найбільш крупні льодовики розташовані в Сванетії [9].
Вихід до морського або океанічного узбережжя: на заході Грузія омивається Чорним морем.
Природні перепони в колонізації території: Сухопутні кордони Грузії проходять, як правило, по горах та інших природних рубежах. Через Кавказький хребет є всього дві автомобільні дороги, третій шлях — узбережжя Чорного моря — після грузино-абхазької війни практично закритий.
Отже, географічне положення Грузії характеризується складним рельєфом (поєднання гірського та рівнинного), великою кількістю родовищ викопної сировини, проте внаслідок складних гірничо-геологічних умов лише менша половина з них придатна до промислової розробки. Для Грузії характерна наявність великої кількості водних ресурсів, але відсутність значної кількості енергоресурсів та невеликі земельні ресурси. Наявні природні перепони до колонізації: гори та море. Також наявний є вихід до Чорного моря.
РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ДЕМОГРАФІЧНОГО СТАНОВИЩА ДЕРЖАВИ
Характер динаміки зміни населення, рівень приросту або зменшення населення: Чисельність населення країни 2015 року становила 4,93 млн осіб (122-ге місце у світі) [4].. Чисельність грузин стабільно зменшується, народжуваність 2015 року становила 12,74 ‰ (155-те місце у світі), смертність — 10,82 ‰ (34-те місце у світі), природний приріст — -0,08 % (депопуляція) (204-те місце у світі)[12].
Демографічне становище в Грузії є надзвичайно гострим. Населення Грузії щороку зменшується, в основному за рахунок етнічних грузин: якщо за офіційними даними населення Грузії 1989 року становило більше 5,4 млн осіб, 2007 року населення країни становило близько 4,3 млн осіб [17]. Базові показники теж знижуються: коефіцієнт народжуваності в 1970 - 2,2 дитини, а в 2005 – 1,3 дитини, що недостатньо для чисельного оновлення покоління батьків. Також на заміну кожних 1000 матерів йшли 1003 дівчаток. В останні роки цей показник значно скоротився і 2004 року склав 0,662, що означає - на заміну кожних 1000 матерів - всього 662 дівчаток [9].
Етнічний та релігійний склад населення, наявність міжетнічних, міжнаціональних та міжрелігійних протиріч: головні етноси країни: грузини — 83,8 %, азербайджанці — 6,5 %, вірмени — 5,7 %, росіяни — 1,5 %, інші — 2,5 % населення (оціночні дані за 2002 рік)
Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: православ'я (державна релігія) — 83,9 %, іслам — 9,9 %, григоріанство — 3,9 %, католицтво — 0,8 %, інші — 0,8 %, не сповідують жодної — 0,7 % (згідно перепису 2002 року). 2011 року був прийнятий закон, який зрівняв у правах усі офіційно зареєстровані конфесії на території Європейського Союзу[9].
У країні наявні міжетнічні протиріччя, постійні сепаратистські рухи (Абхазія(абхазці), Південна Осетія(осетини)) .
Інтенсивність міграційних потоків: річний рівень еміграції 2015 року становив 2,7 ‰ (176-те місце у світі) [12]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими. У країні налічується 268,4 тис. внутрішньо переміщених осіб, в результаті збройних конфліктів 1990-х (Абхазія і Південна Осетія) і 2008 років (Південна Осетія) [12]. У країні перебуває 627 осіб без громадянства. Грузія є членом Міжнародної організації з міграції (IOM) [9].
Психологічний стан населення, наявність національних комплексів «неповноцінності» («імперський»,«колоніальний», «народ-жертва» тощо). Грузинам характерне загострене почуття національної гордості, самолюбства і самоповаги, також вони слідують національним традиціям і звичкам; Наявність національних комплексів не виявлено.
Отже, для демографічного положення Грузії характерною є стабільна динаміка зменшення населення, специфічний етнічний та релігійний склад (домінування у відсотковому значенні грузинського етносу та православної віри та наявність багатьох нацменшин, релігій), який впливає на внутрішню політику держави. Міграційні потоки були досить інтенсивними в перші роки незалежності, що було пов’язано з сепаратистськими тенденціями, розпадом СРСР. Особливістю психологічного стану населення є високий патріотизм, почуття національної єдності.
РОЗДІЛ ІІІ. АНАЛІЗ ГЕОЕКОНОМІЧНОГО СТАНОВИЩА ДЕРЖАВИ
Грузія — промислово-аграрна країна, що розвивається. Через географічне положення між Росією і Азією територія Грузії має важливе транзитне значення, а саме для виходу сусідніх Азербайджану і Вірменії до Чорного моря. Структура ВВП за галузями економіки: сільське госоподарство: 9,2 %, промисловість: 22,1 %, послуги: 68,7 % (2015), структура розподілення робочої сили: сільське господарство (55,6 %), промисловість (8,9 %), послуги (35,5 %).
Рівень розвитку промисловості та її характер, структура зовнішньоекономічних зв’язків за статтями експорту та імпорту, основними іноземними партнерами: Протягом 2003–2011 економіка Грузії щорічно зростала на 4-12%, станом на 2010 рік ВВП Грузії сягнув 22,44 млрд долл. США. У 2011 році економіка країни зросла на 6,5%, згідно з рейтингом Doing Business це третій результат у світі. Зовнішньоекономічна діяльність Грузії переорієнтувалась на країни Європи, та середньої Азії. Так в 2009 році, географічна структура експорту Грузії була наступною: Туреччина 19,9%, Азербайджан 14,6%, Канада 10,3%, Вірменія 7,8%, Україна 7,3%, Болгарія 7,2%. Імпорт: Туреччина 17,9%, Україна 9,5%, Азербайджан 8,6%, Німеччина 6,8%, Росія 6,6%, США 5,1%. Промисловість Грузії формує 22,1% ВВП країни (2015 р.). У структурі промислового виробництва найбільшу питому вагу займають переробна промисловість — 60-70%, на частку виробництва і розподілу електроенергії, газо- і водопостачання доводилося 20-25%, на видобувну промисловість — 5-7%.
Провідними галузями промисловості Грузії є: харчова (виробництво чаю, вин і коньяків, тютюнових виробів, ефіроолійних культур, овочевих і фруктових консервів, мінеральних вод, лісових горіхів), легка (шовкова, вовняна, бавовняна, взуття, трикотаж, швейне виробництво), машинобудування (виробництво електровозів, автомобілів, верстатів. Центри машинобудування: Тбілісі, Кутаїсі Батумі), чорна металургія (металургійний комбінат в Руставі, Зестафонський завод феросплавів, комбінат Чіатурмарганець), кольорова металургія (Маднеульскій комбінат), хімічна (виробництво азотних добрив, хімволокна, фарб, побутової хімії. Центр: Руставі).
Електрогенерація представлена тепловими та гідроелектростанціями. Найбільша гідроелектростанція знаходиться в місті Джварі, на річці Інгурі.
Видобувна промисловість представлена мінерально-ресурсним комплексом, потенціал якого представлено 450 родовищами корисних копалин 27 видів, основними з яких є: високоякісні марганцеві руди (Чіатура, запаси — 200 млн т, щорічний видобуток — до 6 млн т), кам'яне вугілля (Ткібулі і на території Абхазії — Ткварчелі; запаси — 400 млн т), мідні руди (Маднеулі, запаси — 250 тис. т), нафта (Самгорі, Патердзеулі, Ніноцмінда, промислові запаси — 30 млн т) [9].
Ефективність сільського господарства: Оброблювані землі займають близько 20-30% території Грузії. Вертикальна поясність, притаманна гірським країнам, впливає на спеціалізацію сільського господарства Грузії — природні умови вологих субтропіків сприяли розвитку в країні унікального для всього регіону субтропічного типу АПК яке має своєрідну й багатогалузеву структуру. Рослинництво спеціалізується на вирощуванні винограду, баштанних культур, фруктів та овочів на низовинах та в передгір'ях. На основі їх переробки розвивається виноробна та коньячна промисловість, виробництво плодоовочевих консервів.
Вирощування тютюну на схилах Кавказьких гір лежить в основі тютюново-ферментаційної промисловості. Важливою галуззю спеціалізації є субтропічне господарство, на базі якого розвиваються чайна та ефіроолійна промисловість, вирощування та переробка цитрусових та інших субтропічних культур.
Головні зернові культури — озима пшениця і кукурудза. Пшеницю вирощують у Східній, кукурудзу — у Західній Грузії. Гірські території спеціалізуються на тваринництві. Головні галузі тваринництва — скотарство, вівчарство (гірські і східні райони), свинарство (західні райони Грузії). Розвинуте птахівництво. Розвиток тваринництва ускладнюється такими чинниками як висока щільність тварин на землі, низький рівень механізації і практики відгінного вівчарства [9].
Влада Грузії ставить приорітети на галузі сільського господарства, надає пільги жителям країни для розвитку аграрного сектора, що надає перспективи розвитку галузі. Але, незважаючи на це, Грузія практично не одержу іноземних інвестицій. Наприклад, Ірландія з початку 2000-х стабільно залучаж від 30 до 50 млрд. дол. інвестицій на рік, в той час як Грузія в середньому близько 1млрд. Також, якщо порівнювати ВВП 2009(12,1%) та 2015(9,2 %), то помітне зменшення частки ВВП.
Отже, проаналізувавши геоекономічне становище Грузії, можна вважати що взагалі національний економічний потенціал не є досить розвинутим, окрім харчової промисловості та сфери послуг. Також певними проблемами є те, що Грузія практично не одержує іноземних інвестицій, велика заборгованість держави, орієнтована на імпорт економіка, що є свідченням необхідності розвитку промислового та с/г сектору економіки, для створення умов самозабезпечення, проведення активної зовнішньоекономічної експансії.
РОЗДІЛ ІV. АНАЛІЗ РІВНЯ ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ:
Грузія зайняла 78 місце з 167 в Індексі демократії, оприлюдненому міжнародною організацією The Economist Intelligence Unit.
/
Рис.3 Якість державного управління Грузії за показниками Світового Банку (2003, 2014) Джерело: Індикатори «Worldwide Governance» (WGI) Світовий Банк [5].
Виходячи із даних представлених на Рис.3, чітко простежується позитивний тренд у державному управлінні Грузії. Так, за 10 років Грузії вдалось більше ніж в два рази покращити свій рейтинг за всіма показниками [11].
Демократичні інститути та практики в Грузії проявили ознаки розвитку, стагнації і навіть регресу в 2017 році. Позитивно, що за цей рік збільшилася кількість доказів політичного плюралізму і помітно уповільнилися нові судові переслідування щодо колишніх посадовців з раніше правлячої партії. Однак, були також ознаки застою і регресії в інших областях, і особливо в галузі свободи ЗМІ. Розслідування та судові переслідування провідного виходу опозиційних ЗМІ, Руставі-2, вказує на політичний тиск з боку правлячої партії «Грузинська мрія».
Після здобуття незалежності від Радянського Союзу в 1991 році, Грузія загрузла в послідовності сепаратистських конфліктів, громадянських воєн і постійній економічній депресії в 1990-і роки. Після мирних протестів, відомих як «революція троянд» в відставку пішов екс-президент Едуард Шеварднадзе в кінці 2003 року. До влади прийшов Михаїл Саакашвілі, який проводив ефективну політику проти корупції, зміцнення державних інститутів, а також зменшення злочинності, але дії часто суперечили верховенству закону, і влада була зосереджена серед вузького кола еліти правлячої партії. Зростання невдоволення населення призвело до несподіваної перемоги опозиційної партії в 2012 році. Після приходу до влади партії «Грузинська мрія» під керівництвом уряду розпочали кампанію "відновлення правосуддя", яка призначалася для колишніх державних чиновників. В особливо гучній справі, колишній мер Тбілісі Гігі Угулава був визнаний винним за цілою низкою звинувачень в корупції і засуджений до чотирьох з половиною років позбавлення волі у вересні, після тривалих періодів досудового утримання під вартою, які визнані неконституційними Конституційним судом Грузії. Інший колишній чиновник, міністр оборони Давид Кезерашвілі був виправданий заочно в тому ж місяці.
Питання про власність Руставі-2 піднімає серйозні питання про цілісність і свободу засобів масової інформації в Грузії, які бачили значне поліпшення в останні роки, але залишаються крихкими і схильні до потенційного зловживання.
Також аналізуючи політичні процеси легко помітити, що для однієї частини грузинського суспільства представники іншої політичної сили і їх прихильники не є частиною цілого народу. Таким чином, коли відбувається зміна влади в Грузії, за ними завжди слідують репресії і політичні переслідування, що є ознакою недемократичності режимів.
Згідно з дослідженнями Freedom of the Press, яка оцінює ступінь свободи друкованих, радіомовних і інтернет засобів масової інформації в країнах світу, починаючи з 1980 року, Грузія посідає 93 позицію зі статусом частково вільна. Україна в цьому рейтингу на 126 місці [16].
Наявність боєздатної армії (чисельність та рівень підготовки): грузинські військові сили є оборонними за своїм характером і складаються з сухопутних військ, повітряних сил і парамілітарної структури — національної гвардії. Військово-морські сили були ліквідовані як окремий вид збройних сил, а кораблі передані у склад берегової охорони у 2009 році після війни з Росією. Основним завданням національної оборонної політики, яке визначається конституцією Грузії, є гарантування збереження незалежності і державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості її території, територіальних вод та повітряного простору, конституційного ладу. Збройні сили Грузії входять у юрисдикцію міністерства оборони Грузії.
23 березня 1994 року, Грузія однією із перших колишніх Радянських республік приєдналася до програми НАТО Партнерство заради миру. Серед усіх партнерів, Грузія була першою з країн, яка змогла подати спеціальні документи (травень 2004) і 29 жовтня 2004 року Північноатлантична рада схвалила перший Індивідуальний план партнерства (ІПП) для Грузії.
У 2006 році грузинський парламент прийняв постанову «Про інтеграцію Грузії до НАТО», в якому чітко зафіксовано, що «прагнення Грузії вступити до НАТО ґрунтується не тільки на непохитній волі грузинського керівництва, але й на повній згоді основних політичних сил та громадському консенсусі». Крім того, у постанові наголошується, що «інтеграція Грузії до НАТО тісно пов'язана із зміцненням демократичних інститутів і мирним, політичним врегулюванням конфліктів в країні»
На сьогоднішній день військова служба в Грузії ділиться на чотири категорії - обов'язкова, контрактна, кадрова та резервна. На обов'язкову військову службу в Грузії призивають громадян країни у віці від 18 до 27 років. Термін проходження обов'язкової військової служби - 12 місяців. Призов оголошують в Грузії двічі на рік - восени та навесні.
Отже, проаналізувавши рівень внутрішньої стабільності Грузії можна вважати, що держава займає середнє положення за рівнем дотримання законності, демократичності та альтернативності під час виборів, за рівнем свободи думки, за рівнем корупції за міжнародними показниками. Однак, відносини державної влади Грузії з опозицією залишаються досить складними, коли відбувається зміна влади в Грузії, за ними завжди слідують репресії і політичні переслідування, що є ознакою недемократичності режимів. Також було проаналізовано рівень боєздатної армії, який за кількісними показниками, технічним устаткуванням та тактиці ведення бойових дій (оборонна, а не наступальна), До 2008 року головною метою Грузії в області безпеки був вступ до НАТО, і США підтримали це бажання, але все марно - війна з Росією змусила НАТО прибрати розгляд грузинської заявки з порядку денного. Зрештою, якби Грузія була членом Альянсу в момент початку конфлікту, це змусило б США і інші країни НАТО оголосити війну Росії. Тепер у Грузії з'явилася нова мета: американська зброя, щоб забезпечити Грузію «оборонними озброєннями», зокрема системами повітряної оборони і протитанковими системами.
РОЗДІЛ V. АНАЛІЗ ГЕОСТРАТЕГІЧНОГО СТАНОВИЩА ДЕРЖАВИ.
Грузія відноситься до субрегіону Закавказзя. Відноситься до держави четвертого порядку не є важливим носієм геопо літичної сили, хоча часто й виступає на регіональній і світовій арені як самостійний актор. Аналізуючи наявність та протяжність сухопутних кордонів (кордон-смуга), слід відзначити, що їх загальна протяжність становить 1461 км [4], [10]. На півдні Грузія граничить з Вірменією (протяжність кордонів 164 км) та Туреччиною (протяжність кордонів 252 км) [4]. На південному сході з Азербайджаном (протяжність кордонів 322 км). На півночі Грузія граничить з РФ (протяжність кордонів 723 км), а з Абхазією та Південною Осетією 894 км) [4]. Щодо морського кордону (кордон-лінія), то він складає 310 км [4]. Територіальні води складають 12 морських міль, а особлива економічна зона 200 морських міль в Чорному морі. Сусіди другого порядку: Іран, Ірак, Сирія, Греція, Болгарія, Норвегія і Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Білорусь, Україна, Казахстан, КНР, Монголія.
Аналізуючи кордони держави, найбільш вигідними є кордонні лінії, мінімальна протяжність яких для держави, а максимальна для супротивника[14]. Щодо Грузії, то протяжність грузино-російського кордону є максимальною для Грузії (723 км), Російська федерація – головний геополітичний супротивник (сепаратистські об’єднання під контролем РФ). Також досить протяжним є грузино-азербайджанський кордон, і грузино-турецький кордон, проте його протяжність не несе загрози для безпеки Грузії, оскільки як Азербайджан, так і Туреччина (член НАТО) є геополітичними союзниками Грузії.
Щодо території Грузії, як геополітичної категорії (ідеальною є найбільш округла територія з положенням столиці в центрі держави), то форма території Грузії є витягнутою (що насамперед створює протяжні кордони з РФ, Туреччиною, Азербайджаном). Невигідним є знаходження столиці Тбілісі, яка розташована на відносно невеликій відстані від Південної Осетії, контрольованої ВС РФ (від Цхінвалі до Тбілісі 120 км), а також близько з грузино-вірменським кордоном. Однак незважаючи на витягнуту територію та не зовсім вдале положення столиці з геостратегічної точки зору, Грузія має колосальний транзитний потенціал завдяки виходу до Чорного моря, виконує роль морських воріт для держав Закавказзя (Азербайджан, Вірменія), держав Центральної Азії (доказом є участь Грузії у перспективному геоекономічному проекті ТРАСЕКА (торгівельний шлях Європа-Кавказ-Азія)). Отже географічне положення Грузії є досить вигідним
Щодо аналізу сусідніх держав з Грузією, то слід розглянути їх військовий потенціал, ступінь інформаційного та політичного впливу на Грузію.
Для початку слід розглянути потенціал головного військово-політичного та геополітичного супротивника Грузії, якою є РФ. Аналізуючи військовий потенціал ВС РФ слід відзначити, що вони налічують 1 млн. чол., структурно поділяються на сухопутні війська, ВПС, ВМФ, космічні війська, РВСН (ядерні сили), ВДВ. Основу військового потенціалу РФ складають сухопутні війська, ВПС, ВМФ, РВСН. Щодо потенціалу Чорноморського ВМФ РФ, який незважаючи на моральну та технічну відсталість блокував узбережжя Грузії в ході російсько-грузинського конфлікту в серпні 2008 року, то він складається з 1 крейсера «Москва» (флагман), 3-х БПК «Очаків», «Керч», «Смітливий», 2-х сторожових кораблів «Ладний», «Питливий», 7-ми БДК, 2-х підводних човнів, декількох кораблів охорони водного простору, тральщиків, ракетних кораблів [3]. Слід відзначити, що військові потенціали РФ та Грузії не можливо порівнювати, оскільки в даній сфері РФ має багатократну кількісну перевагу. Але якщо розглядати техніку підготовки ВС РФ, то все ж таки застосовується застаріла тактика кількісної, а ні якісної переваги, що приводить к відставанню ВС РФ від ВС США, ЦАХАЛ, які є арміями 4-го покоління. Так чи інакше, але Грузія продовжує готувати власні ВС за програмами США, що є позитивним моментом на відміну від низької підготовки звичайних підрозділів ВС РФ, техніка якої мало змінилася з часів СРСР. Якщо розглядати економічний, культурний, інформаційний та політичний вплив РФ на Грузію, то економічний вплив полягає у постачанні в Грузію електроенергії, газу. Проте даний вплив на даний момент вже не грає суттєвої ролі, оскільки після газової війни 2006 року, заборони на експорт грузинської продукції в 2006 році, Грузія змогла діверсифікувати вектори експорту, почала розвивати альтернативні джерела енергії, насамперед ГЕС, позбавивши себе від енергетичної та експортної залежності від РФ мінімізувавши тим самим економічний вплив РФ. Але досить значним та суттєвим є військовий та політичний вплив РФ, який полягає в розміщенні та утримуванні ВС РФ на території Абхазії та Південної Осетії. В даному випадку можна вважати сепаратистські об’єднання перехресними полями, за якими встановлено військово-політичний контроль РФ, а також тотальними полями, оскільки Абхазія та Південна Осетія знаходяться в інформаційному та соціокультурному полі РФ, і тому російський вплив є встановленим за частиною території Грузії, а саме за Абхазією та Південною Осетією. Слід відзначити, що РФ має повну монополію на здійснення економічного, культурного, інформаційного, військового, політичного впливу над Абхазією та південною Осетією (російські інвестиції, фактична військова окупація, розповсюдження російської мови та інформаційних джерел, надання російського громадянства населенню). В цілому нівелювання російського впливу РФ над Абхазією, Південною Осетією, як ретрансляторів даного впливу над Грузією є стратегічною задачею Грузинського уряду, реалізація якої суто військовими методами є недостатньою, як показала російсько-грузинська війна в серпні 2008 року (недостатній військовий та економічний потенціал Грузії).
Щодо аналізу Вірменії, як південного сусіда Грузії, то слід відзначити, що незважаючи на відсутність будь-яких військово-політичних конфліктів між двома державами існують непрості відносини. Це насамперед обумовлено, непростими відносинами Грузії та Вірменії на початку 90-х рр., що було пов’язано з побічною участю вірменської діаспори Абхазії в бойових діях проти Національної гвардії Грузії на стороні абхазців, введення на територію Грузії добровольчо-парамілітарного вірменського батальйону ім. Баграмяна, який був учасником етнічних чисток серед мирного грузинського населення. Також проблемною є вірменська діаспора Грузії, особливо на території регіону Самцхе-Джавахеті, її вимоги щодо поширення автономії, що приводе до суперечок як з місцевою так і з Центральною владою Грузії [1]. Щодо військового потенціалу, то казати про однозначну перевагу Вірменії чи Грузії не можна. Перевагами Вірменії є більша кількість живої сили (46 тис. чол. проти 36 тис.) та авіації (68 одиниць проти 44). Проте Вірменія суттєво поступається кількістю наземної техніки та озброєнь (783 одиниць проти 1285), а їх якість та стан є набагато нижчим та відсталим ніж грузинська техніка та озброєння, особливо в сфері ППО. Також рівень підготовки вірменських ВС є нижчим ніж грузинських, оскільки Вірменія не має домовленості зі США щодо програм військової підготовки, які діють в Грузії.
Якщо аналізувати економічний, інформаційний, культурний, військовий, політичний вплив Вірменії на Грузію, то взагалі вірменський економічний вплив є нульовим, оскільки Вірменія безпосередньо залежить від Грузії в проведенні нормальної зовнішньоекономічної політики. Це обумовлено блокадою Туреччини та Азербайджану вірменського експорту, а також транзиту вірменської продукції через власну територію, саме тому тільки завдяки можливості транзиту через територію Грузії, та завдяки грузинським портам Вірменія позбавлена від міжнародної ізоляції.
На наш погляд, саме факт відсутності прямих кордонів з РФ, а також економічна блокада Туреччини та Азербайджану, економічна залежність від Грузії (транзит) слугують стримуючим фактором та гарантом безпеки на грузино-вірменському кордоні, відсутності спроб Вірменії встановити політичний контроль за регіоном Самцхе-Джавахеті (90 373 вірмен, які вимагають автономії, особливого статусу вірменської мови, вимагають права особливих відносин регіону з Вірменією.
Щодо інформаційного та культурного впливу Вірменії на Грузію, то він має певне місце, оскільки взагалі вірменська діаспора Грузії складає 248 929 чол. Взагалі вірмен досить багато в Тбілісі (73 229 чол.), Самцхе-Джавахеті [1]. Досить важко казати, що вірмени мають повне власне тотальне поле над будь якою територією Грузії, проте інформаційно-культурне відображення тотального поля Вірменії в Грузії можна віднести до регіону Самцхе-Джавахеті, де в деяких районах вірмени складають більшість, де масово використовується вірменська мова, де існують вірменські школи та церкви. Взагалі можливість будь-якого конфлікту між Вірменією та Грузією є незначною, оскільки у випадку встановлення Грузією економічної блокади над Вірменією, остання опиниться в повній міжнародній ізоляції, буде змушена йти на поступки з приводу питання НКАО. Взагалі єдиною потенційною загрозою для безпеки Грузії слід вважати контингенти РФ на території Вірменії, оскільки дана територія є досить зручною для нанесення авіа ударів, розгортання наступу ВС РФ з бази в м. Гюмрі в тил Грузії, у випадку повторення військового зіткнення, та гіпотетичного стримування наступу ВС РФ з території Абхазії, Південної Осетії (у випадку створення міцного оборонного потенціалу Грузії). Проте будь-які перекидання контингентів РФ з території Вірменії для ведення бойових дій проти Грузії є невигідним для самої Вірменії, оскільки у такому випадку, згідно нормам міжнародного права вона стане побічним агресором, а це може погрожувати реальним опиленням в міжнародній ізоляції (спільно з 102-ю базою РФ в м. Гюмрі), що протиречить національним інтересам Вірменії.
Якщо аналізувати іншу сусідню державу Грузії Азербайджан, то дана держава може вважатися геополітичним та військово-політичним союзником Грузії, оскільки обидві держави мають схожі проблеми з територіальною цілісністю, наявність на власній території перехресних полів (сепаратистські об’єднання Абхазія, Південна Осетія в Грузії, НКАО в Азербайджані), потенційну військову загрозу з боку сусідів (для Грузії РФ, для Азербайджану Вірменія), а також спільні погляди з приводу подальшого проведення безпеки та оборони (тісна співпраця обох держав в військово-політичній сфері зі США). Аналізуючи військовий потенціал Азербайджану, то можна побачити, що в кількісному плані, в плані технічного оснащення, рівня підготовки Азербайджан переважає над Збройними силами в Грузії, що є свідченням необхідності навчання прикладу Азербайджану. Якщо аналізувати економічний, інформаційний, культурний, політичний вплив Азербайджану на Грузію, то відомо, що через територію Грузії проходять магістральні трубопроводи «Баку-Тбілісі-Джейхан», «Баку-Тбілісі-Ерзерум», «Баку-Супса», через які Азербайджан транспортує енергоресурси [16]. Вони є не стільки економічним впливом, а скільки взаємозалежністю. Азербайджан залежить від Грузії, оскільки вона забезпечує транзит його енергоресурсів через власну територію, а для Грузії дані трубопроводи є гарантією стабільних, союзницьких відносин з Азербайджаном. Також Економічний вплив Азербайджану проявляється у енергозалежності Грузії, яка імпортує бакинську нафту. Також Азербайджан є залежним від Грузії, оскільки Азербайджан користується грузинськими портами для експорту своєї продукції до Європи. Щодо військового та політичного впливу, то держави є геополітичними та військово-стратегічними союзниками зі спільними проблемами, які активно співпрацюють в рамках ГУАМ (дане об’єднання складається з геополітичних та військово-політичних союзників), оказують один одному дипломатичну підтримку щодо питань територіальної цілісності. Щодо інформаційного та культурного впливу, то можна вважати, що Азербайджан здійснює даний вплив через тотальне поле, яким на території Грузії виступає найбільш чисельна азербайджанська діаспора, загальна кількість якої становить 284 761 чол., яка знаходиться на території регіонів Квемо-Картлі, Шида-Картлі, Мцхета-Мтіанеті [3]. Також в якомусь ступеню азербайджанська діаспора є носієм ісламського впливу, оскільки є найбільшою мусульманською меншиною в Грузії, має мечеті, державні мусульманські свята. Визнання Грузією державними святами нарівні з православними мусульманські є тактичним ходом, спрямованим на зближення з Азербайджаном, що є свідченням політичного впливу. Проте незважаючи на досить тісні, союзницькі відносини, між Азербайджаном та Грузією існує перехресне поле на прикордонній території, яке є об’єктом спору між Азербайджаном та Грузією, яким є монастир «Давид Гареія», що знаходиться як на території Грузії, так і на території Азербайджану [2].
Розглядаючи Туреччину, як сусіда Грузії, то насамперед дана держава є грузинським лобі в НАТО, з якою тривають тісні союзницькі відносини, співпраця в економічній, культурній сфері. Аналізуючи військовий потенціал Туреччини, то слід відзначити, що як і у випадку з РФ неможливо порівнювати військові потенціали Туреччини та Грузії, оскільки за військовим потенціалом, економічним розвитком Туреччина претендує на лідерство в Чорноморському регіоні. Щодо впливу Туреччини на Грузію, то економічний вплив полягає у турецьких інвестиціях в грузинську економіку, а також включає власність турецьких компаній на території Грузії, серед яких важливу роль грає Tepe-Akfen-Vie, у власності якої знаходиться Батумський аеропорт [10]. Туреччина має найпотужніший економічний плив, завдяки контролю турецькими компаніями транспортної інфраструктури Грузії, енергетики, деяких галузей промисловості. Слід відзначити, що Туреччина та Грузія в військово-політичній сфері виступають як союзники, тому замість впливу простежується взаємозалежність, оскільки Туреччина для укріплення власних позицій у регіоні зацікавлена в стабільності та цілісності Грузії, її міцних позицій в Закавказзі. Грузія в свою чергу бачить в Туреччині державу яка є надійним партнером не тільки в економічній, військовій сфері (військово-технічне співробітництво, участь у спільних військових навчаннях), але й в політичній, зацікавлена в дипломатичній підтримці Туреччини з приводу територіальної цілісності Грузії. Також фактором досить тісних відносин є спільні проблеми сепаратизму, оскільки Туреччина має суттєві проблеми з сепаратистськими рухами курдів на півдні держави, в районі турецько-іракського кордону. Щодо культурно-інформаційного впливу, то як і Азербайджан, Туреччина має власне тотальне поле в Грузії у вигляді мусульманських народів, що мешкають в Грузії, серед яких популярні турецькі інформаційні джерела. Туреччина також спонсорує будівництво мечетей для мусульман, що мешкають в Грузії. Проте Грузія також має власне тотальне поле на території Туреччини, яким виступає велика грузинська діаспора лазів (грузини-мусульмани), загальна кількість яких складає 1,5 млн. чол., які є носіями грузинської мови та культури (інформаційний, культурний вплив Грузії).
Тобто розглянувши та проаналізувавши усіх сусідів Грузії можна побачити, що Грузія має єдиного реального супротивника, яким в повній мірі є РФ, саме від якої можливий напад на територію Грузії, особливо якщо брати до уваги російсько-грузинську війну в серпні 2008 року.
Аналізуючи наявність природних перешкод у випадку можливого нападу на територію Грузії, як вже і розглядалось більша частина території Грузії (Західна та Центральна) знаходиться між двома гірськими хребтами (Великий Кавказький Хребет
02.12.2017 16:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора