МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЕСЕ
з дисципліни: «Зовнішня політика Росії та країн СНД»
на тему: «Еволюція зовнішньополітичної концепції Російської Федерації»
Еволюція зовнішньополітичної концепції Російської Федерації Від розпаду СРСР та краху біполярної системи світу до сьогодення зовнішня політика Російської Федерації зазнала різноманітних концептуальних змін, що потребують детального їх розгляду, аналізу та узагальнення. За період 1992-2017 було розроблені концепцій зовнішньої політики Російської Федерації(1993, 2000, 2008, ), керували міністерством закордонних справ РФ чотири міністри: 1990 – 1996 рр. – А. В. Козирєв, 1996 – 1998 рр. – Є. М. Примаков, 1998 – 2004 рр. – І. С. Іванов, з 2004 і по цей час – С. В. Лавров.
Згідно з задумами російських політиків, що прийшли до влади в кінці 1991р., потрібно було, щоб відносини між РФ і США забезпечували максимально благополучні умови для трансформації Росії в сучасну правову державу з розвитком ринкової економіки та плюралістичною демократією. Тобто Захід представлявся головним політичним і ідеологічним союзником, явно переважав прозахідний напрямок. Тому очевидно, що головне завдання зовнішньої політики полягало в тому, щоб влитися в співтовариство «розвинених демократичних країн», але після 1993 в зовнішній політиці активно почали започатковуватися нові напрями, які уже можна назвати не прозахідними, а проєвразійськими. Поняття «проєвразійські» напрямки визначають не виключно як орієнтовані на Захід чи Схід, а як міст між ними.
Згідно з «Концепцію зовнішньої політики» від 23 квітня 1993 року метою зовнішньої політики Російської Федерації є створення максимально сприятливих зовнішніх умов для забезпечення надійності, безпеки і розвитку країни, успішного здійснення демократичних перетворень та економічних реформ, реалізації та захисту інтересів особи, суспільства і держави[2].
Одним з основних завдань відповідно до Положень концепції зовнішньої політики було «забезпечення за Росією ролі в світовому балансі впливу, що відповідає статусу великої держави».
Щодо відносин з країнами пострадянського простору ставилося за ціль «налагодження стійких позитивних взаємовідносин з країнами «близького зарубіжжя» з метою подолання дестабілізуючих дезінтеграційних процесів на території колишнього СРСР», а також «максимальне збереження і розвиток зв'язків між колишніми союзними республіками; та реалізацію прав та інтересів національних меншин - представників народів Російської Федерації в колишніх союзних республіках»
До числа пріоритетних завдань російської зовнішньої політики віднесено захист зовнішньоекономічних інтересів Російської Федерації в процесі інтеграції країни у світову економіку. У зв'язку з цим в документі сформульовані першочергові завдання зовнішньоекономічної політики по відношенню до конкретних країн та їх реалізація в міжнародних економічних відносинах, на двосторонній і багатосторонній основі, які визначаються необхідністю формування сприятливих для Російської Федерації умов зовнішньоекономічної діяльності та завданнями підйому конкурентоспроможності російської економіки[2].
Після офіційного оголошення зовнішньополітичного курсу заговорили про відносини з країнами Південно-Східної Азії і Латинської Америки, були налагоджені відносини з Індією.
Після призначення в 1996 році на пост міністра закордонних справ Примакова зовнішня політика стала багатовекторна та почала враховувати національні інтереси для покращення, посилення позиції Росії на міжнародній арені. З початком 2000-х рр. РФ продемонструвала іншу точку зору на власну зовнішню політику і міжнародні відносини в цілому.
У порівнянні з редакцією 1993 року, текст 2000 містив вже цілий ряд новацій, включаючи нове визначення основних цілей російської зовнішньої політики. 28 червня 2000 року було затверджено "Концепцію зовнішньої політики". У документі було заявлено, що "плани щодо встановлення нових, рівноправних і взаємовигідних партнерських відносин Росії з зовнішнім світом", зафіксовані в концепції від 1993 року, "не виправдалися".
Аналіз змісту Концепції дозволяє говорити про зміну акцентів в участі РФ у зовнішньополітичній сфері. Якщо після розпаду Радянського Союзу Росія була більше стурбована рішенням проблем у внутрішній політиці і підтриманням безпеки по периметру своїх кордонів, то в 2000-і рр. Кремль демонструє зацікавленість в питаннях «підтримки безпеки» та запобігання посилення влади США. Однією з нових загроз в Концепції було позначено «створення однополярної структури світу при домінуванні США», також зазначено про «формування поясу добросусідства по периметру російських кордонів, сприяння усуненню наявних і запобіганню виникнення потенційних вогнищ напруженості і конфліктів в прилеглих до Російської Федерації регіонах». Пріоритетом зовнішньої політики в Азії було заявлено розвиток дружби з Китаєм і Індією. Найважливішими європейськими партнерами були названі Великобританія, Німеччина, Італія і Франція[3].
Документ 2000 року складався з п'яти розділів, які умовно можна розділити на три блоки. Перший - оцінний, до нього ставляться «Загальні положення» і розділ «Сучасний світ і зовнішня політика Російської Федерації». Другий блок визначає основні пріоритети зовнішньої політики Росії і їх ієрархію ( «Пріоритети Російської Федерації у вирішенні глобальних проблем», «Регіональні пріоритети»). Третій - формулює рамки і інструменти зовнішньополітичної діяльності («Формування і реалізація зовнішньої політики Російської Федерації»).
У розділі «Міжнародні економічні відносини» позначалася ієрархія зовнішньоекономічних пріоритетів, вперше була сформульована задача сприяння російському бізнесу за кордоном. Вперше були введені розділи, що стосуються прав людини, а також інформаційного супроводження зовнішньополітичної діяльності та інформаційної безпеки.
Ієрархія регіональних пріоритетів істотно відрізнялася від версії 1993 р.. В рамках СНД приймалося стратегічне партнерство з усіма державами Співдружності з урахуванням зустрічної відкритості. За базовий приймався принцип різношвидкісної і різнорівневої інтеграції.
Відносини з європейськими партнерами - другий пріоритет. Тут базової була нині визнана безперспективною ідея інституційного розвитку ОБСЄ як основного інструменту євроатлантичної співпраці. Потім як ключові визначалися відносини з Європейським Союзом, одночасно Росія підкреслювала першорядне значення розвитку двосторонніх відносин з західноєвропейськими державами [3].
Окремо були виділені відносини з трьома прибалтійськими державами. Потім - стабільність на Балканах. А відносинам з США вже тоді відводилася тільки шоста позиція.
Концепція також визначала ієрархію і систему органів державного управління, які б виробляли і реалізували зовнішню політику. Вперше визнавалася важливою роль неурядових організацій.
12 липня 2008 року президент Дмитро Медведєв затвердив нову редакцію "концепції". Замість "великої" Росія в ній вперше названа "найбільшою євразійською державою".
Ще одна важлива відмінність нової редакції документа полягає в знятті низки пунктів, що стосуються міжнародної безпеки, і зокрема, скорочення значних стратегічних наступальних озброєнь.
Ієрархія регіональних і державних пріоритетів практично повторює версію 2000 року, однак є і нові акценти. Цікаво, що Союз Білорусі та Росії прийнятий в формулюванні, колись запропонованої саме білоруською стороною, - як вища на даному етапі форма інтеграції двох суверенних держав. Тут прикметник «суверенних» завжди було принципово важливим для Мінська.
Концепція 2013 року була затверджена 12 лютого 2013 року. У порівнянні з Концепцією 2008 року, перш за все, нова редакція виключила ряд цілей зовнішньої політики і додала кілька нових. Наприклад, з Концепції-2013 виключена така мета, як створення системи двосторонніх і багатосторонніх партнерських відносин, покликаної забезпечити стійкість у міжнародному становищі країни до коливань зовнішньополітичної кон'юнктури, і включена нова: зміцнення торгово-економічних позицій Росії в системі світогосподарських зв'язків, дипломатичний супровід інтересів вітчизняних економічних операторів за кордоном, недопущення дискримінації російських товарів, послуг, інвестицій, використання можливостей міжнародного і регіональних економічних і фінансових організацій в цих цілях [4].
Не можна не відзначити і нові підходи до питання про права людини. Якщо в Концепції-2008 метою зовнішньої політики РФ мала назву «захист прав і законних інтересів російських громадян і співвітчизників, що проживають за кордоном», то Концепція-2013 додає ще й «відстоювання ... російських підходів по темі захисту прав людини». Треба сказати, що дуже яскраво і точно оцінює діяльність Ради ООН з прав людини МЗС Росії, який відзначив, що на міжнародних форумах права людини все частіше «використовуються для одностороннього нав'язування неоліберальних концепцій, що пропагують асоціальний спосіб життя і руйнують людину як особистість»[1].
У класифікації пріоритетів зовнішньої політики Росії також з'явилися нові нотки. Якщо в Концепції-2008 в розділі «Формування нового світоустрою» говорилося про те, що Росія «зацікавлена» в стабільній системі міжнародних відносин, заснованої на принципах рівноправності, взаємної поваги та взаємовигідного співробітництва, то Концепція-2013 говорить про те, що Росія «проводить політику »на підставі цих принципів, більш того, доданий ще один принцип, що раніше не згадувався, - принцип невтручання у внутрішні справи. Це дуже важлива заява, враховуючи, що останнім часом концепції, засновані на «законному» втручанні, просуваються в якості «норм звичайного міжнародного права»[5].
30 листопада 2016 року була затверджена нова «Концепцію зовнішньої політики». Далі будемо розглядати її в порівнянні з «Концепцію зовнішньої політики» 2013 року. Щодо України, то явні кардинальні зміни у даному пункті. Так, у 2013-му у концепції зазначається,що потрібно «вибудовувати з нею відносини як з пріоритетним партнером у СНД» та «сприяти її долученню до поглиблених інтеграційних процесів». Наміру долучати Україну до «інтеграції на просторі СНД» у версії 2016-го РФ уже не висловлює. У 56-му пункті концепції пише: «Російська Федерація зацікавлена у розвитку всього розмаїття політичних, економічних, культурних і духовних зв’язків з Україною на основі взаємоповаги, побудови партнерських відносин при дотриманні своїх національних інтересів». Конфлікт на сході України називають «внутрішньоукраїнським» і заприсягаються докладати зусиль для його політико-дипломатичного врегулювання. Мінські угоди, нормандський формат» не згадуються в жодному контексті [6].
Для порівняння: наприклад, пункти щодо Грузії, Південної Осетії, Абхазії за ці роки змін не зазнали. З Грузією Росія бажає «нормалізувати відносини». Щодо Південної Осетії та Абхазії, то буде й надалі «сприяти становленню їх як сучасних демократичних держав». Також у концепції 2016 року уже не робиться акцент на «подальшому зміцненні СНД», що було у концепції 2013 року. Проте в економічній сфері пріоритетним є «формування Євразійського економічного союзу», щодо безпеки – трансформацію ОДКБ (Організація Договору про Колективну Безпеку) у «багатофункціональну міжнародну організацію» з миротворчим потенціалом, хоча про це йшлося й у 2013 році.
Змінилося формулювання пункту, присвяченому «співвітчизникам, які проживають за кордоном». У 2013 році «партнера в справі розширення та зміцнення простору російської мови та культури», чиї права та законні інтереси російська держава захищатиме на основі міжнародного права. В 2016 слово «партнерами» не вживають і лише відзначають вагомий внесок російської діаспори «у збереження та поширення російської мови й російської культури» [6].
Щодо НАТО суттєвих змін не виявлено, однак у 2013-му Росія висловлювала негативне ставлення до розширення альянсу й наближення його військової інфраструктури до своїх кордоні, в 2016 додалася ще «військова активність у прикордонних з Росією регіонах».
Як і в 2013, так і в концепції 2016 року йдеться про те, як Росія боронитиме верховенство права, принципи міжнародного права й протидіятиме будь-яким спробам його ревізії.
Як і в попередніх версіях є пункти: «домагатися об’єктивного сприйняття її в світі», розвивати «власні ефективні засоби інформаційного впливу на громадську думку за кордоном».
Головну координаційну роль у міжнародній політиці російська влада відводить і далі ООН. Жодного слова про потребу її реформи не містить ні версія 2013-го, ні версія концепції 2016-го. Статус п’яти постійних членів Ради Безпеки, згідно з документом, має бути збережений.
Отже,
Використана література:
Відповідь офіційного представника МЗС Росії А.К.Лукашевича на питання ЗМІ про підсумки 22-ї сесії Ради ООН з прав людини та участі в ній російської делегації [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.mid.ru/brp_4. nsf / newsline / A06B71B936857DF144257B3C0047FCBB.
Концепція зовнішньої політики Російської Федерації 1993 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://archive.mid.ru
Концепція зовнішньої політики Російської Федерації 2000 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://archive.mid.ru
Концепція зовнішньої політики Російської Федерації 2008 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://archive.mid.ru
Концепція зовнішньої політики Російської федерації 2013 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://archive.mid.ru/brpnsf/
Концепція зовнішньої політики Російської федерації 2016 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://archive.mid.ru/brpnsf/