СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
Завдання для самостійної роботи
Проаналізуйте три системи міжнародних відносин: систему Віденського конгресу, Версальсько-Вашингтонську і Ялтинсько-Потсдамську – і дайте відповідь на такі питання:
скільки років проіснувала кожна з них?
що стало причиною зміни системи?
які фактори забезпечували стабільність/дестабілізацію кожної?
наскільки важливе, на вашу думку, значення цих факторів у сучасних умовах?
АНАЛІЗ СИСТЕМ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН: СИСТЕМА ВІДЕНСЬКОГО КОНГРЕСУ, ВЕРСАЛЬСЬКО-ВАШИНГТОНСЬКА І ЯЛТИНСЬКО-ПОТСДАМСЬКА
Віденська система проіснувала близько 100 років (1814 – 1914). Версальсько-Вашингтонська близько 20 років ( 1919- 1939), Ялтинсько-Потсдамська система близько 46 років (1945 – 1991)
Причиною зміни Віденської системи стала боротьба за перерозподіл колоніальних володінь, що не були офіційно закріплені на Віденському конгресі, порушення існуючого балансу сил, розпад Священного союзу, конфронтація, утворення 2 блоків – Антанти і Троїстого союзу, крах "системи Меттерніха"(придушення будь-яких національно-визвольних і революційних рухів на європейському континенті), початок Першої світової війни.
Причиною зміни Версальсько-Вашингтонської системи був ряд недоліків, що не були розв’язані після закінчення Першої світової війни: нерозв'язані протиріччя між державами-переможницями й державами, які зазнали поразки, відсутності дійового контролю за виконанням укладених угод. Фактично, з моменту приєднання Німеччиною Судетської області Чехословаччини, розпочалась ланцюгова реакція колапсу системи, що, як відомо, завершилась Другою Світовою війною.
Причиною зміни Ялтинсько-Потсдамської системи був розвал світового соціалістичного табору, що був закріплений Біловезькими угодами 1991.
Стабільність Віденської системи полягала в тому, що розвиток міжнародних відносин залежав від дуже вузького круга - п'яти великих європейських держав, між якими проводилася активна дипломатична діяльність, що мала значну долю автономії. Це забезпечувало свободу маневру при ухваленні зовнішньополітичних рішень, жорстко не обумовлену обставинами внутрішньополітичного характеру. Були сформульовані і прийняті усіма цивілізованими країнами нормативні акти про мирне рішення міжнародних суперечок і про закони і звичаї війни, такі як Женевська конвенція 1864 р., Санкт-петербурзька декларація 1868 р., Декларація Брюссельської конференції 1874 р.
Однією з важливих для розвитку Версальсько-Вашингтонської системи подій можна вважати Велику депресію 1929-1933 років. Безумовно будучи глобальним явищем, вона суттєвим чином вплинула на трансформації у системі, але переважно опосередкованим чином (наприклад, зумовивши прихід Гітлера до влади). Деякі автори кінцем фази відносної стабілізації системи (звичайно ж, дещо умовно) вважають початок активних дій Німеччини на міжнародній арені, спрямованих на силовий перегляд засад системи, який припадає на ремілітаризацію Рейнської зони (березень 1936).
Вирішальна ознака Ялтинсько-Потсдамської системи:домінування Радянського Союзу та США в повоєнному світі, що призвело до формування біполярної структури міжнародних відносин. У центрі цієї системи знаходиться поняття «баланс сил» між вказаними наддержавами, які поділили світ на зони впливу «капіталізму» і «соціалізму». За їхнє розширення і протидію іншій стороні велася запекла боротьба. Посередником у відносинах між блоками є універсальний учасник - ООН.
Дестабілізацію Віденської системи спричинили національно-визвольні і революційні рухи, що призвели до краху «системи Меттерніха», постійні спроби однієї країни встановити свій впив та домінування над іншими.
Версальсько-Вашингтонська не розв'язала протиріччя між державами-переможницями й державами, які зазнали поразки; не ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами; не запобігла можливості виникнення реваншизму, перш за все внаслідок відсутності дійового контролю за виконанням укладених угод; викликала значні територіальні зміни в Європі, друге "велике переселення народів", започаткувала основи національних конфліктів.
Мирний демонтаж Ялтинсько-Потсдамської система відбувся внаслідок подолання блокового протистояння, завершення «холодної війни», об'єднанню Німеччини та розпаду СРСР. Як тільки ослабли важелі силового тиску з боку центру світового соціалізму — СРСР, соціалістичні країни Центральної та Південно-Східної Європи (ЦПСЄ) одна за одною вийшли в 1989 р. з режиму тоталітаризму, відмовивши комунізмові у праві на життя. Так починалася зміна суспільного ладу в Німецькій Демократичній республіці, Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщині, Чехословаччині, Югославії, Албанії. У період між 1945—1990 pp. людство зазнало понад 200 міждержавних збройних конфліктів та приблизно таку ж кількість громадянських воєн.
Сьогодні ми бачимо таку ж ситуацію, коли Росії намагається встановити свою гегемонію, а країни Європи та Америки регулюють відносини, запобігають посиленню влади Росії, тобто намагаються встановити певний баланс сил.