Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Ринок капіталу у світовій економічній системі
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Тернопільський національний економічний університет
Інститут:
О
Факультет:
КН
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2016
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Економіка підприємства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя
Кафедра державного управління та економіки
КУРСОВА РОБОТА
з
Макроекономіки
на тему:
Ринок капіталу у світовій економічній системі
Студента (ки)
2
курсу,
групи
ПЕ-21
напряму підготовки
6.030506
спеціальності
“Економіка підприємства”
Агарков О.В.
(прізвище та ініціали)
Керівник:
к.е.н., асистент
Бажанова Н.В.
(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)
Оцінка за національною шкалою
Кількість балів:
Оцінка ECTS
Члени комісії:
(підпис)
(прізвище та ініціали)
(підпис)
(прізвище та ініціали)
(підпис)
(прізвище та ініціали)
м. Тернопіль – 2016
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………..……………….3
1. Суть, інститути, та види міжнародного ринку капіталів…..…………………….5
1.1. Суть та структура міжнародного ринку капіталів……..…………………..5
1.2. Інститути міжнародного ринку капіталів……………..……………………9
1.3. Види міжнародного ринку капіталів…………….………………………....13
2. Міжнародний кредитний ринок...……………………….………………………...17
3. Міжнародний ринок цінних паперів……...………..….…..…………………....…25
4. Міжнародний ринок титулів власності (прав, акцій)…….….…….……………..32
Висновки………………………………………………………….……...…………….42
Список використаних джерел ………………………………………………………..44
Вступ
Ринок капіталу у світовій економіці – це система відносин щодо акумуляції та перерозподілу фінансових ресурсів між країнами. Міжнародний ринок капіталу – це сфера міжнародного обміну, в якій формуються попит і пропозиція позичкового капіталу у світовому масштабі, здійснюються його експорт та імпорт. Світовий ринок капіталу дає змогу долати обмеженість і недосконалість національних ринків, як найкраще використовувати вільні нагромадження коштів для задоволення потреб світової економіки. За його допомогою досягається міжнародний економічний оптимум застосування, розміщення світових грошових заощаджень і оптимальний вибір інвестицій.
Становлення міжнародного ринку капіталу відбувається водночас з формуванням світової системи господарства, залученням країн до міжнародних кредитних відносин, взаємодією та поєднанням національних ринків позичкових капіталів. Взаємозв’язок цих капіталів – основа міжнародного ринку капіталу. Його розвиток був перерваний Першою світовою війною і кризою 30-х рр. Протекціонізм в політиці держав, нестабільність золотого стандарту, жорстке регулювання руху капіталів створили несприятливі умови для кредиторів. Політичні та валютні ризики утримували капітали від міжнародних операцій. Ситуація застою збереглася і в перше десятиліття після Другої світової війни і була спричинена проблемами міжвоєнного періоду й відсутністю вільних капіталів у розвинутих країнах (окрім США), що постраждали від війни. Відродження міжнародного ринку капіталу почалося з кінця 50-х рр. і пов’язане з піднесенням європейської та японської економік, поверненням до конвертованості валют провідних країн світу, подальший його розвиток відбувається надзвичайно швидко.
Міжнародний ринок капіталу має свою специфічну інституціональну структуру, в основі якої – професійні учасники ринку, що є посередниками між кредиторами і позичальниками з різних країн: транснаціональні банки, спеціалізовані фінансово-кредитні установи, фондові біржі, через які здійснюється рух світових потоків капіталів. Суб’єктами міжнародного ринку капіталу є крупні фірми і банки, інституціональні інвестори (пенсійні фонди, страхові та інвестиційні компанії), уряди, а також окремі урядові та муніципальні органи, міжнародні й регіональні валютно-кредитні організації (МВФ, МБРР та ін.).
Актуальність теми. Дослідження сучасного стану, структури і учасників міжнародного ринку капіталів.
Метою дослідження курсової роботи є аналіз найбільш впливових аспектів впливу світової економіки на функціонування міжнародного ринку капіталу, вивчення міжнародних ринків, цінних паперів, акцій і кредитних ринків.
На основі мети поставлено основні завдання : визначити місце міжнародного ринку капіталу в структурі світової системи, розкрити його функції та роль, проаналізувати особливості механізму.
Об'єктом курсової роботи є міжнародний ринок капіталу. Предметом курсової роботи є закономірності розвитку міжнародного ринку капіталу в умовах світової економіки.
1. СУТЬ, ІНСТИТУТИ, ТА ВИДИ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ КАПІТАЛІВ
1.1. СУТЬ ТА СТРУКТУРА МІЖНАРОДНОГО РИНКУ КАПІТАЛІВ
Міжнародний ринок капіталу – це невід'ємний елемент світового господарства, З функціональної погляду міжнародний капіталу є складний економічний механізм, систему ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл фінансових коштів між країнами й регіонами.
По широкому визначенню, міжнародний ринок капіталу – це сукупність національних ринків капіталу, міжнародних організацій міжнародних центрів світу. По вузькому визначенню, це тільки ті фінансові ресурси, які використовуються у міжнародних економічні відносини, тобто. стосунках між резидентами і не резидентами.
Особливостями світового ринку капіталів за останні десятиліття є:
а) нові напрями вивезення капіталів;
б) нові суб'єкти експорту й імпорту капіталів;
в) зміна мотивів експорту капіталу;
г) зміна ролі й частки країн в експорті й імпорті капіталу;
Формою існування ринку капіталу виступає кредит, що надається в позику для ведення бізнесу. Кредит (лат. creditium - позика) - це надання товарів і грошей у борг на умовах повернення і платності. Історично первинною формою кредитних відносин було лихварство. Лихварство - це надання грошей у борг для вирішення особистих проблем позичальників з умовою сплати високих відсотків при погашенні боргу. З виникненням індустріального виробництва і класичного капіталізму без розвинутого кредиту нормальна виробнича діяльність була неможливою. Адже підприємцям не вистачало власного капіталу для переведення економіки на індустріальні. В результаті були створені нові джерела позичкового капіталу, який надавався під прийнятний відсоток. На відміну від лихварства, цей капітал витрачається не для споживацької мети, а для господарювання з метою отримання прибутку.
Позичкові капіталісти формують грошовий капітал за рахунок багатьох джерел: вільні капітали підприємств та їх амортизаційні фонди; грошові заощадження широких верств населення; бюджетні залишки та інші тимчасово вільні кошти. Позичальниками на ринку капіталів виступають: підприємці, населення, держава, банки..[1, с.47]
За терміном повернення коштів виділяють короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 5 років) та довгострокові (більше 5 років) кредити. За способом надання розрізняють такі види кредитів: комерційний, споживчий, банківський, іпотечний, державний, міжнародний.
Комерційним називають такий кредит, який надається у вигляді відстрочки платежу за придбаний товар. Він виникає, коли покупець продукції не може негайно розплатитися готівкою. В цьому випадку засобом обігу виступає, як правило, комерційний вексель - спеціальне боргове зобов'язання позичальника сплатити певну суму грошей у вказаний термін. Часто підприємець, який отримав вексель, робить на ньому передавальний напис (індосамент) і використовує замість грошей для придбання потрібних благ у іншого продавця, а цей — у третього і т.д. Тим самим, потрапляючи в торговий оборот, вексель стає найпростішим видом кредитних грошей.
Комерційна позика є основою кредитної системи, оскільки він безпосередньо обслуговує рух капіталу у сфері виробництва. Цей кредит має певні межі застосування. Він можливий тільки між фірмами, які безпосередньо пов'язані господарськими відносинами (лише між тими підприємствами, що створюють засоби виробництва, та тими фірмами, корті їх споживають). Його неможливо використовувати, наприклад, для оплати праці працівників.
Універсальний характер має банківський кредит. Власники капіталу, банки та інші кредитні установи видають його підприємцям у вигляді грошових позик. На відміну від комерційного, даний кредит може надаватися в значно більшому обсязі, на більш тривалі терміни кожному бізнесмену і на будь-які цілі.
У сфері кредитних відносин поширені й інші форми кредитів: споживчий кредит (продаж окремим особам товарів через роздрібні магазини з відстрочкою платежу, надання банками позики на споживчі цілі); іпотечний кредит; міжгосподарський кредит; державний кредит. [2, с.112]
Ставка відсотка є ціною позичкового капіталу, тобто тією кількістю грошей, яку треба заплатити за кожну грошову одиницю, взяту в позику. Ставки позичкового відсотка, зрештою, визначають попит і пропозицію на ринку позикового капіталу. Ринковий попит на позичковий капітал - це сума обсягів грошових коштів, на які є попит у всіх позичальників за тією або іншою ставкою позичкового відсотка. Ринкова пропозиція позичкового капіталу - це сума обсягів грошових коштів, які пропонуються всіма позичальниками за можливої ставки позичкового відсотка. За інших рівних умов попит на позичковий капітал буде тим більше, чим нижче процентна ставка. Пропозиція ж буде тим більше, чим вище ставка відсотка.
Рівень ставки позичкового відсотка відіграє винятково важливу роль при ухваленні інвестиційних рішень. Отже, норма відсотка -це індикатор, яким користуються при виборі найбільш прибуткового з можливих інвестиційних проектів.
У сучасних умовах господарювання все більшого значення набуває ринок капіталів і грошей. Рух капіталів, як відомо, відбувається у вигляді кредиту. Це спричиняє появу особливої ланки ринкової інфраструктури - кредитної системи, її утворюють банки, страхові компанії, фонди будь-яких інших організацій, що мають право комерційної діяльності. Але найважливішим елементом інфраструктури ринку капіталів і грошей є банки.
Банки - це кредитно-фінансові установи, головне призначення яких акумулювати (залучати і накопичувати) тимчасово вільні грошові кошти підприємств, організацій і населення та надавати їх у кредит своїм клієнтам на умовах поверненості, гарантованості, строковості і платності.
Необхідними елементами інфраструктури цього ринку є також не банківські кредитно-фінансові установи — це організації, які певним чином акумулюють вільні грошові кошти у фізичних та юридичних осіб і розміщують їх у кредитні операції. До них відносяться страхові компанії, інвестиційні фонди і компанії, кредитні спілки, довірчі товариства. Страхові компанії - це комерційні, фінансово-кредитні організації, які здійснюють страхові операції і на цій основі отримують прибуток. Вони гарантують повне або часткове відшкодування застрахованим фірмам збитків, яких вони зазнали через непередбачені обставини (внаслідок стихійного лиха, аварії, невиконання зобов'язань збанкрутілими підприємствами тощо).
Страхові компанії нейтралізують економічний ризик фізичних та юридичних осіб, покривають непередбачені збитки.
Інвестиційні фонди і компанії - це організації, що випускають власні цінні папери, продають їх фізичним та юридичним особам, а на виручені кошти купують цінні папери більш успішних акціонерних товариств, отримуючи різницю у відсотках, що сплачується по цих цінних паперах.
Аудиторські фірми - такі організації або установи, які виконують на замовлення контроль і аналіз фінансової діяльності підприємств (фірм) різних форм власності, інспектують їхні річні бухгалтерські звіти та баланси. Вони підтверджують або спростовують дотримання підприємствами й організаціями діючих норм господарського права у сфері фінансово-кредитних відносин. Свою діяльність аудиторські фірми здійснюють за вказівкою державних органів або на замовлення інших суб'єктів господарської діяльності. Мета такого контролю зводиться до того, щоб зменшити економічний ризик при укладанні відповідних фінансових угод з даними суб'єктами або при підозрі на можливе банкрутство чи приховування тіньових операцій, тобто таких, що функціонують поза правовими нормами, за межами державних законів, на так званому "чорному ринку"..[3, с.24]
1.2. ІНСТИТУТИ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ КАПІТАЛІВ
Банківські компанії. На нижчому етапі економічного розвитку комерційних банків мають вагомий вплив і домінування. На середньому і вищому рівнях розвитку зростає значення спеціалізованих посередників і цінних паперів.
Процес інтернаціоналізації кредитно-фінансовій інфраструктури привів до створення банківських синдикатів для разових операцій із збуту і розподілу облігацій промислових компаній.
Принаймні подовження термінів наданих кредитів групи великих банків різних країн почали створювати стійкі консорціуми надання середньо – і частка довгострокових позик. Міжнародні асоціації найбільших банків створили задля об'єднаного забезпечення своїм клієнтам усіма видами банківських послуг CSFB.
Держава, яке у вигляді центральних і місцевих органів влади, казначейства чи інших уповноважених установ і може виконувати функції кредитора, позичальника чи зайняти позицію гаранта і поручителя щодо зовнішніх зобов'язань приватних юридичних;
Для державного страхування експортних кредитів у багатьох країнах було створено, а пізніше реорганізовано спеціальні інститути. У одних випадках є державними організаціями, за іншими – напівдержавними, а третіх – приватними компаніями,оперирующими від імені Ілліча та з допомогою уряду. У багатьох індустріальних країн експорт кредитується приватної банківської системою. Практика державного кредитування зовнішньоторговельних операцій поширюється повсюди і, передусім через діяльність державних підприємств і напівдержавних зовнішньоторговельних банків; [4, с.13]
Міждержавні банки і валютні фонди. Банк міжнародних розрахунків (БМР) – спостерігає за станом євроринку і забезпечує регулювання валютних і кредитних взаємин у всьому світі;
Транснаціональні корпорації (ТНК) є значними суб'єктами міжнародних кредитних відносин. Вони мають величезні внутрішно-корпоративні накопичення і покривають з допомогою самофінансування понад половина потреби у своїх ресурсах.
Проте, ТНК постійно потребують коштів обслуговування зростаючого виробництва та збуту. ТНК використовують його всі типи ринків – національні, іноземні і міжнародний ринок. ТНК використовують ринки світового капіталу щоб одержати кредитів обслуговування із поточних платежів чи довгострокових вкладень, але й найвигідного розміщення їхніх грошових та фінансових вимог.
Транснаціональні корпорації перетворилися на найактивнішого учасника світового фінансового ринку капіталу, діючи всіх його окремих ринках. Так, будучи головними експортерами і імпортерами товарів та послуг у світі, ТНК (ними доводиться 1/3 світової торгівлі) стали великими клієнтами на світовому валютному ринку і ринку деривативів.
Хоча комерційні банкі проводять на цих ринках операції й у свої інтереси, переважна більшість валютних операцій вони здійснюється за дорученням своїм клієнтам, передусім ТНК.
Та найбільший вплив ТНК надають поставляють на світовий кредитний ринок та світовий ринок акцій. На світовому кредитному ринку як активно використовують євро і долари як позичальники, а й активно нарощують їх резерви, будучи найпомітнішими власниками депозитів в євро і доларах.
Що ж до світового фінансового ринку акцій, то сутності, більшість «блакитних фішок», тобто. провідних на фондових біржах компаній, - це ТНК. Продаючи на закордонних фондових біржах акції, випускаючи свої євро-облігації на євро ринках і вдаючись до євро кредитам, ТНК можуть з допомогою самих джерел фінансувати значну частину своїх капіталовкладень.
Транснаціональні корпорації здійснюють свої капіталовкладення переважно у довгострокових цілях. Хоча нерідко вони швидко перекидають величезні фінансові активи вже з регіону земної кулі до інший, що небезпека може дестабілізувати фінансові ринки окремими регіонах, не слід забувати, що основа ТНК – це прямі інвестиції, вкладені в багаторічні проекти. Тому діяльність ТНК можна оцінити переважно як сприяє стабілізації світового фінансового ринку капіталу. Адже це – великих компаній, яким потрібна стабільна господарська середовище, зокрема фінансова. [5, с.30]
Транснаціональні банки
Особливо активну роль грає така група транснаціональних корпорацій, як транснаціональні банки (ТНБ). Фактично, це всі провідні банки світу, що володіють мережею зарубіжних філій. У 1960 р. лише 8 американських банків мали філії там, під кінець 90-х рр. їх було вже понад 100.
Причому головними клієнтами цих банків були промислові й торгові ТНК. Особливо велике їх вплив на економіку малих розвинутих країн, деяких та розвитку і постсоціалістичних держав. Так, до 2000 р. іноземним банкам належало 36% банківських активів Польщі, 47% - Чехії, 60% - Угорщини, 48% - Чилі, 42% - Аргентини, 19% - Мексики, 18% - Бразилії, 11% - Південна Корея.
Робляться спроби регулювати діяльність ТНБ. Так, ще 1974 р. глави центральних банків розвинутих країн сформували так званий Базельський комітет, у якого обговорюються проблеми регулювання міжнародної банківську діяльність. У 1975 р. комітет затвердив, а 1983 р. обновив так звану Базельску угоду, чи Базельський конкордат. У ньому розподіляються обов'язки контролю над ТНБ із боку країн та їхніх походження і країн, і навіть визначається порядок обміну інформацією між ними. Після цього Базельський комітет почав виробляти міжнародні рекомендації по банківським нормативам, наприклад нормам платоспроможності ТНБ.
Інституційні інвестори
До інституціональних інвесторів включаються такі фінансові інститути, як страхові компанії та пенсійні фонди (через значної величини тимчасово вільних коштів вони цілком активні придбання цінних паперів), і навіть інвестиційні компанії та фонди, особливо взаємні (спільні) фонди.
Про величину активів інституціональних інвесторів свідчить те, що у США більше ніж у півтора разу перевищує величину ВВП, а ЄС – наближається до величини ВВП всього Союзу. Переважна більшість активів вкладена в цінні папери.
Однією із визначальних інституціональних інвесторів у світі стають спільні (взаємні) фонди, особливо американські. Акумулюючи внески своїх пайовиків, переважно фізичних осіб середнього достатку, подібні фонди за останні десятиліття досягли колосальних розмірів.
Наприкінці минулого десятиліття величина активів американських взаємних фондів, за оцінкою, була близькою до 7 трлн. дол. і приблизно половина цієї суми розмістила у різні акції, зокрема іноземних компаній.
Бурхливе зростання спільних фондів обумовлене переходом дрібних вкладників від зберігання заощаджень переважно у банки, в більш дохідний фінансовий інститут – спільні фонди, змушених поєднувати гідності ощадних банків із достоїнствами інвестиційних банків та компаній, які вкладають кошти своїх клієнтів в різні цінні папери. [6, с.43]
Частина інвестиційних фондів створена спеціально до роботи з іншими цінними паперами, особливо народжуваних ринків. Такі фонди називають хеджевими. Це гроші нечисленних багатих інвесторів (наприклад, типовий американський хеджевий фонд має менше 100 пайовиків), фонди часто розміщені офшорних зонах.
1.3. ВИДИ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ КАПІТАЛІВ
Світовий валютний ринок
У практиці міжнародної торгівлі, і міжнародного руху капіталу, міжнародної передачі технологій і міжнародної міграції робочої сили в існують різноманітні способи перерахування коштів з однієї країни у іншу: банківський переклад, банківський чек, перекладної вексель, документарний акредитив, документарний тратта, міжнародний факторинг і форфейтинг.
Здійснення у світі величезних обсягів платежів до іноземній валюті і ще великих обсягів спекулятивних валютних операцій із деривативами призводить до того, що обсяг валютного ринку дуже й продовжує швидко зростати. Обсяг здійснюється тут угод наближається до 15,5 трлн. дол. щодня (2014 р. – 12.5 трлн. дол.), а й за рік – приблизно 800 трлн. дол. Такі інтервенції проводяться ними для на економічну ситуації у своєї країни, але, передусім на регулювання обмінного курсу. Адже у більшості країн цей курс є плаваючим, тобто. визначається з урахуванням попиту й пропозиції на національну і іноземну валюти із боку учасників валютного ринку. Щоб уникнути сильних коливань попиту й пропозиції (і коливання обмінного курсу), центральний банк збільшує/зменшує попиту чи пропозиції через валютні інтервенції.[7, с.13]
Світові ринки деривативів
Деривативами називають ті фінансові інструменти, основу яких вмостилися інші, простіші фінансові інструменти – акції, облігації, валюта, відсоткову ставку чи реальні активи як товарів. Звідси їхня назва (анг.derivative – похідний).
По суті, це інструменти торгівлі фінансовими ризиками, прив'язані до дешевших фінансових чи реальних активів. Адже за торгівлі деривативами фактично купуються і продаються ризики, які з можливої зміни вартості акцій, валютного курсу, рівня відсотка голосів і ціни товари. Вартість фінансових інструментів, обертаються на світовому ринку деривативів, до кінця 2014 р. оцінювався у 16.4 трлн. доларів.
Основними видами деривативів є:
1) опціони (що надають їх володарю право, але з обов'язок продати чи купити певні активи по зафіксованої в контракті ціні);
2) ф'ючерси, тобто. стандартизовані для біржовий торгівлі форварди (контракти на майбутню поставку активів, зокрема товарів, по зафіксованої в контракті ціні);
3) свопи (контракти на обмін активами чи платежами протягом визначеного терміну по узгодженої заздалегідь ціні).
Ринок деривативів тісно пов'язані з валютним, через те, що пов'язані з обміном однієї валюти в іншу чи цінних паперів лише у валюті в цінні папери іншої валюти.
Світовий ринок страхових послуг
Сьогодні сфера страхування є одним із найбільш інтегрованих галузей на світовий рівень. За умов розвитку міжнародних ринкових відносин поступова інтеграція національних ринків страхування на глобальні ринки природно процесом, які забезпечують нейтралізацію ризиків на світовий рівень.
Розмір цього ринку становить 6.5 трлн. дол. Це величина щорічних страхових платежів, про премій. На світовому ринку страхових послуг діють фірми різних розмірів, але з яких є транснаціональними.
Світовий кредитний ринок
З огляду на розмірів світового кредитного ринку його найчастіше розглядають частинами, аналізуючи світовий ринок боргових цінних паперів і світова ринок банківських кредитів.
Світовий ринок боргових цінних паперів
У цьому ринку обертаються, передусім такі цінних паперів, як векселі і облігації (приватні та державні). Хоча переважну його частину становлять векселі різних недержавних компаній, де вони користуються попитом із боку нерезидентів і тому цей сегмент російського ринку цінних паперів слабко брав участь у діяльності світового фінансового ринку боргових цінних паперів. [8, с.53]
На світовому ринку боргових цінних паперів також помітне останнє місце посідають державні цінних паперів, у тому числі – насамперед американських, як найнадійніші (ними припадає близько половини усього світового фінансового ринку державних цінних паперів загальним обсягом близько 18 трлн. дол.).
Виготовлені це у США іноземні облігації називають YankeeBonds, Японії – Samuraibonds, Великобританії – Bulldogbonds, Швейцарії – Chocolatebonds. Емітентами цих боргових цінних паперів, що їх називають міжнародними, звичайно є ТНК розвинутих країн й уряду та розвитку і інших країн. Розмір цього сегмента ринку боргових цінних паперів наближається до 4 трлн. доларам. [14, с.64]
Світовий ринок банківських кредитів
Цього ринку спеціалізується в різних фінансових позички, позиках і кредитах. Позичальниками у ньому виступають компанії, банки, і навіть уряду різних країн (причому як центральні, а й регіональні і навіть муніципалітети). Кредиторами цьому ринку виступають різні фінансово-кредитні організації, переважно банки, і навіть трасти, фонди й ін. Розмір ринку близька до 40 трлн. доларів.
У банківських кредитів нерідко виділяють міжбанківський ринок, у якому кредитні організації різних країн розміщують один в одного тимчасово вільні ресурси, переважно у вигляді короткострокових депозитів, соціальній та вигляді поточних рахунків також позичок.
Ринок євродоларів
Світовий ринок банківських кредитів багато в чому, коли у основному, виходить з фінансових ресурсів годі, які надійшли з одних країн банки інших країнах, обслуговують виключно міжнародні економічних відносин і тому втратили свою національну приналежність.
Іншою важливою фінансовим інструментом на євроринку є еврокредити (європозики). Переважно це синдиковані єврокредити, тобто позичальник бере їх в створюваного під цю кредит синдикату банків, на чолі якого також стає провідний банк, вибираючий умови кредиту з участю позичальника.
Випуск акцій як головне джерело мобілізацію коштів на фінансовому ринку характерний задля всіх розвинутих країн. У Німеччині, Франції, Італії компанії традиційно воліють використовувати для цього банківські кредити.
Фондові біржі світу
Не в усіх країнах загалом є фондові біржі; у низці країн переважна більшість торгівлі цінними паперами здійснюється поза фондової біржі (до таких країн належить і Росія), приміром з системам електронних торгів (це, передусім система NASDAQ США).
Активно іде процес секютирезації, коли цінних паперів випускаються під майнових прав чи майбутні доходи. Дедалі більше помітними учасниками ринку і які йдуть у ньому процесів стають інституціональні інвестори. Але, як й раніше, акції більшості визначних, а вони часто й середнім компаніям котируються на фондових біржах, що у окремих країнах кілька, наприклад, у Японії їх 8, таки в Індії – 21. Найбільш великими фондовими біржами світу, як зазначалось, є Нью-Йоркська і Чиказька, Токійська Іосакська, Лондонська, Франкфуртська, Паризька, Амстердамська, Міланська.
Інвестиційні банки
На фондовий ринок великій ролі грають інвестиційні банки. Вони виконують дві основні функції: надають послуги емітентам в розміщення цінних паперів, а покупцям – послуги з купівлі цих паперів.
При публічному розміщення цінних паперів інвестиційний банк зазвичай приймає він ризик, купуючи в емітенту цілком або частково випуск цінних паперів, та був розміщуючи їх серед інвесторів. [9, с.61]
2.МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТНИЙ РИНОК
Однією із складових світового фінансового ринку є міжнародний ринок боргових зобов'язань (ринок позичкових капіталів). Це специфічна сфера ринкових відносин щодо обігу боргових зобов'язань, які гарантують кредиторові право стягувати борг з боржника
Міжнародний кредитний ринок — це сфера ринкових фінансових відносин, де здійснюється рух позичкового капіталу між суб’єктами названого ринку згідно прийнятих принципів кредитування. У структурі міжнародного кредитного ринку можна виділити міжнародний ринок боргових цінних паперів та міжнародний ринок банківських кредитів і його особливий сегмент — євроринок.
Міжнародний ринок боргових цінних паперів — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюються емісія, купівля-продаж цінних паперів.
Міжнародний ринок банківських кредитів — це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов’язань.
Теоретики традиційно розрізняють ринок короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- і довгострокових капіталів (ринок капіталів). На наш погляд, така структуризація є досить умовною, оскільки на практиці постійно відбувається трансформація одного капіталу в інший.[10, с.31]
Оператори кредитного ринку:
основний оператор (світовий банк);
корпоративні позичальники;
банки та фінансові інститути;
держави.
Міжнародний кредит — рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин, пов’язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та сплати процентів.
Джерела міжнародного кредиту:
грошові накопичення держави;
грошові заощадження особистого сектору;
частина капіталів підприємств, тимчасово вивільнена в процесі кругообігу.
Основні критерії класифікації та види кредитів наведені в рис 2.1. [11, c.98]
Рисунок 2.1. Критерії класифікації та види кредиту
Принципи кредитування — це правила поведінки банку та позичальника в процесі здійснення кредитних операцій: повернення, терміновість, платність, матеріальна забезпеченість, цільовий характер.
Кожен банк відпрацьовує свій варіант цих принципів. Наприклад, найпростіший набір відомий в англомовних країнах як «Три с» — character (репутація), capability (потенційні можливості), capital (капітал).
Принцип повернення — обов’язкове повернення коштів.
Принцип терміновості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку у встановлені кредитною угодою строки.
Принцип цільового кредитування — це визначення конкретних об’єктів кредитування, що допомагає банку приймати більш зважені рішення про можливість та обґрунтованість надання позик, слугує певною мірою гарантією забезпечення їхнього повернення.
Принцип забезпеченості — гарантія погашення кредитів — має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.
Принцип платності — означає, що за продаж на визначений термін грошових коштів потрібно сплатити процент.
Функції міжнародного кредиту:
перерозподіл позичкових капіталів між країнами для забезпечення потреб розширеного виробництва;
економія затрат обігу у сфері міжнародних розрахунків;
прискорення концентрації і централізації капіталу.
Ризики в міжнародному кредитуванні
У процесі проведення кредитних операцій банки зустрічаються з різними ризиками (рис. 2.2.). [11, с.108]
Рисунок 2.2. Види ризиків за кредитних операцій
Методи скорочення та переносу ризиків за міжнародного кредитування:
відбір кредитів та структурування;
участь у кредитах;
використання гарантій чи страховок;
кредити з плаваючою ставкою.
Міжнародний лізинг
Лізингова операція — це довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора для їхнього виробничого використання за умови збереження права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди. Іншими словами, це специфічна форма фінансування вкладень в основні фонди за посередництва спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та віддає його в довгострокову оренду. Основними елементами лізингової операції є: об’єкт, сторони лізингової угоди, її строк, лізингові платежі та послуги. Суб’єкти лізингової операції бувають прямі: лізингові фірми або компанії, виробничі, торгові, транспортні підприємства та населення, постачальники об’єкта угоди (виробничі та торгові компанії) та непрямі: комерційні банки, інвестиційні банки, страхові і брокерські компанії, інші посередницькі фірми.
Строк лізингової угоди дорівнює періоду лізингу, тобто строку дії угоди.
До чинників, що впливають на визначення строку лізингової угоди, належать такі: строк служби устаткування, період амортизації устаткування, цикл появи дешевшого аналога об’єкта угоди, динаміка інфляційних процесів, кон’юнктура та тенденції розвит ку ринку позичкових капіталів.
Міжнародний лізинг — договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони (ст. 4 Закону України «Про лізинг» від 16 грудня 1997 р.).
Класифікацію основних видів міжнародного лізингу наведено в рис. 2.3. [12, c.96]
Рисунок 2.3. Класифікація основних видів лізингу
Розрізняють прямий експортний міжнародний лізинг, прямий імпортний та транзитний (непрямий).
Прямий міжнародний лізинг являє собою угоду, де всі операції здійснюються між комерційними організаціями з правом юридичної особи з двох різних країн.
Експортна лізингова операція — міжнародна операція, у якій лізингодавець купує предмет оренди в національної фірми й надає оренду іноземному лізингоодержувачу.
Імпортна лізингова операція — лізингова операція, у якій лізингодавець купує предмет оренди в іноземної фірми й надає його вітчизняному держувачу.
Транзитний (непрямий) міжнародний лізинг — лізингова операція, у якій лізингодавець однієї країни бере кредит чи купує необхідне устаткування в іншій країні та постачає його орендатору, який знаходиться в третій країні. Види основних лізингових платежів наведено в рис.2.4.[12, с.130]
Рисунок 2.4. Види й форми лізингових платежів
Згідно з п. 2 ст. 16 Закону України «Про лізинг», лізингові платежі охоплюють:
- суму, що відшкодовує частину вартості об’єкта лізингу, яка амортизується за строк, за який вноситься платіж;
- суму, яка сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна;
- платіж як винагорода лізингодавцю за одержане в лізинг майно;
- відшкодування страхових платежів, якщо об’єкт застрахований лізингодавцем;
- нші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.
За зовнішнього лізингу в розмір лізингових платежів має також включатися вартість митних платежів.
Факторинг (від англ. «factor» — агент, посередник) — одна з нетрадиційних банківських послуг, що з’явилася в банківській практиці в 50-х роках.
Факторингова операція — комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта).
Суб’єкти факторингових операцій — це банк, факторингова компанія — спеціалізовані установи, які скуповують рахунки-фактури у своїх клієнтів; клієнти-кредитори, постачальники товару, виконавці робіт, промислові фірми
Приклад факторингової операції наведено в рис. 2.5.[13, с.141]
Рисунок 2.5. Факторингова операція
Механізм здійснення факторингової операції:
1-й етап — підготовчий;
2-й етап — оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом;
3-й етап — відсилання всіх рахунків-фактур, виставлених на покупця;
4-й етап — аналітичний;
5-й етап — оплата рахунків;
6-й етап — оплата вимог.
Форфейтингова операція — купівля експортних вимог форфейтиром
(банком або спеціалізованою фінансовою компанією) з виключенням права регресу (зворотної операції) на експортера (форфейтиста) у разі несплати.
Форфейтинг (від франц. «forfait» — відмова від прав) — це купівля боргу, вираженого у зворотному документі (пе-реказний або простий вексель) у кредитора на незворотній основі. Форфейтингові інструменти: вексель і інші цінні папери. Форфейтинг застосовується у фінансових операціях для швид кої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань, в експортних операціях — для сприяння надходження готівки експортеру, який надав кредит зарубіжному покупцю. На рисунку 2.6. показано основні дії в форфейтинговій операцій. [13, c.146]
Рисунок 2.6. Форфейтингова операція.
3. МІЖНАРОДНИЙ РИНОК ЦІННИХ ПАПЕРІВ
Особливою сферою ринкових відносин, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів та формується ціна на них є ринок цінних паперів.
Ринок цінних паперів - це складний механізм, за допомогою якого встановлюються відповідні правові та економічні взаємовідносини між підприємцями, корпораціями га іншими структурами, яким необхідні фінансові кошти для свого розвитку, та організаціями й громадянами, які їх можуть позичити (надати) на певних умовах.
Отже, мета ринку цінних паперів - акумулювати фінансові ресурси й забезпечити можливість їх перерозподілу через вдосконалення різноманітних операцій з цінними паперами різними учасниками ринку, тобто здійснювати посередництво в русі тимчасово вільних грошових коштів від інвесторів до емітентів цінних паперів.
Завданням ринку цінних паперів є: створення умов та забезпечення повного та швидкого переливу заощаджень в інвестиції за ціною, яка задовольняла б обидві сторони; мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів з метою здійснення конкретних інвестицій; формування ринкової інфраструктури відносно світових стандартів; трансформація відносин власності; забезпечення реального контролю над фондовими капіталом на засадах державного регулювання та ін.[14, с.21]
Ринок цінних паперів мас забезпечувати реалізацію національних інтересів, а також сприяти зміцненню економічного потенціалу країни шляхом:
1) сприяння:
• надходження інвестицій у реальний сектор економіки;
• ефективної системи захисту прав і інтересів інвесторів, як вітчизняних, так і іноземних;
• сприятливих умов для розвитку інститутів спільного інвестування, в тому числі недержавних пенсійних фондів;
• умов для підвищення конкурентоспроможності фондового ринку України з подальшою цивілізованою його інтеграцією в міжнародні ринки капіталу;
2) розбудови:
• сучасної надійної системи виконання угод з цінними паперами та обліку права власності на цінні папери;
• ефективної системи організованої торгівлі, яка має визначати ринкову вартість цінних паперів вітчизняних емітентів;
3) концентрації і централізації торгівлі корпоративними цінними паперами українських емітентів на організованому ринку на засадах конструктивної конкуренції та інновацій;
4) гармонізації політики держави на фондовому ринку з грошово - кредитною, валютною і бюджетно-податковою політикою з метою розвитку фондового ринку України.
Існує декілька рівнів, які проходить цінний папір з моменту емісії до моменту активних торгових операцій через ринок:
• первинний ринок, на якому відбувається розміщення нових цінних паперів;
• вторинний ринок - місце основної купівлі-продажу раніше випущених активів;
• третій ринок охоплює торгівлю зареєстрованими на біржі цінними паперами за межами самої біржі;
• четвертий ринок - це електронні системи торгівлі великими пакетами цінних паперів безпосередньо між інституційними інвесторами.[14, с.49]
Первинний ринок - це місце первинної пропозиції акцій, емітованих (тобто випущених) компанією. Деякі емітенти спілкуються з покупцями безпосередньо, проте переважна більшість користується послугами інвестиційних посередників, роль яких виконують, зазвичай, брокерські фірми, рідше - банки.
Первинна пропозиція буває двох видів:
1. Приватне розміщення. В цьому випадку пакет акцій продається одному-двом інституційним інвесторам (наприклад, інвестиційному банку). Особливістю приватного розміщення є закритий характер операції. Ніяких вимог з розкриття фінансової документації не висувається. Проте приватне розміщення є неліквідною інвестицією, оскільки покупець пакету акцій не має права перепродувати цінні напери протягом двох років з моменту операції.
2. Публічне розміщення (public offering) або IPO (initial public offering) - це випуск компанією своїх акції чи інших цінних паперів на ринок з метою продажу широкому колу інвесторів. Головною метою ІРО є збільшення капіталу компанії. У світовій практиці первинне публічне розміщення зазвичай здійснюється "молодими"
12.12.2017 17:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора