Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
політекономія
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
О
Факультет:
УІ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Політекономія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Тема № 1. Предмет та метод політекономії. 1. Предмет та функції політекономії. 2. Економічні категорії та економічні закони. 3. Методи пізнання економічних явищ та процесів. Економіка – (мистецтво ведення домашнього господарства) 1) господарство певної країни, а також його складові (підприємства, галузі виробництва) або міжнародна економіка; 2) явища економічних відносин між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг. Економічна наука – сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематизація об’єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічної дійсності. Політекономія – наука, що розглядає наступні аспекти: 1) проблеми вибору ресурсів та економічної поведінки людини; 2) шляхи ефективного використання обмежених виробничих ресурсів чи управління ними з метою досягнення максимального задоволення життєвих потреб людей і суспільства; 3) відносини, що виникають між людьми в процесі господарювання. Економічні категорії – абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які виражають суттєві властивості економічних явищ і процесів (товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила). Економічні закони відбивають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв’язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Система економічних законів об‘єднує чотири їх типи: - всезагальні - функціонують у всіх економічних системах (закон зростання потреб, закон економії часу); - загальні - у кількох економічних системах, де існують для них відповідні економічні умови (закони ринкової економіки); - специфічні - функціонують лише в межах однієї економічної системи (закон додаткової вартості); - стадійні - функціонують на окремих стадіях даної економічної системи (становлення, зрілості чи занепаду). Функції політичної економії: 1. Пізнавальна (гносеологічна) - досліджує закономірності економічних процесів і явищ. 2. Методологічна - виступає методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарювання, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності. 3. Прогностична – наукове передбачення майбутніх перспектив соціально- економічного розвитку з метою визначення найефективніших способів вирішення змін і проблем в економіці. 4. Практична - наукове обґрунтування економічної політики держави, розробка рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання. 5. Виховна (світоглядна) - формування у громадян економічної культури, логіки сучасного економічного мислення, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях. Метод політекономії – сукупність прийомів, засобів, принципів та інструментів, за допомогою яких здійснюється дослідження закономірностей і законів розвитку та функціонування економічних систем. Основні методи: 1) філософські (принципи матеріалізму, розвитку, суперечності, відображення, взаємодії); 2) закони діалектики (закони єдності та боротьби протилежностей, кількісно - якісних змін і заперечення); 3) категорії філософії (методи абстракції, синтезу, індукції, дедукції, гіпотеза); 4) закони і категорії політекономії; 5) засоби й методи економічного аналізу; 6) графічні та статистичні. Тема № 2. Виробництво та його фактори 1. Класифікація факторів суспільного виробництва 2. Суспільні потреби, економічні ресурси. Крива виробничих можливостей. 3. Елементи та моделі економічних систем. Метою суспільного виробництва є створення матеріальних та нематеріальних благ, необхідних для існування та розвитку людей.Факторами виробництва є: 1) Робоча сила (особистий фактор виробництва). 2) Предмети праці (речовий фактор виробництва). 3. Засоби праці (речовий фактор виробництва). Робоча сила - сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вони використовують у процесі праці, це здатність до праці, а робоча сила - процес функціонування робочої сили. Предмети праці - речовини природи, на які спрямована праця людини (сировина, матеріали). Засоби праці - річ або комплекс речей, якими людина діє на предмет праці (машини, устаткування). Сукупність предметів та засобів праці складають засоби виробництва. Сукупність засобів виробництва і люди - продуктивні сили суспільства. До прдуктивних сил також включають науку, інформацію, організацію праці. Розрізняють і іншу класифікацію факторів: 1) праця; 2) земпя (земля, лісові та водні ресурси); 3) капітал (сукупність технічних, матеріальних та грошових засобів, які використовуються для виробництва); 4) підприємницькі здібності Потреба - відчуття нестачі чого-небудь, бажання отримати речі чи послуги,внутрішній збудник активності.Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул дій щодо задоволення індивідуальних потреб. Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви людей. Виділяють такі потреби: - біологічні (потреби у їжі, одязі, житлі); - соціальні (спілкування, повага, самореалізація); - духовні (творчість, самовираження). Економічний закон зростання потреб полягає у тому, що безперервний розвиток потреб є рушійною силою прогресу людства, що у свою чергу, стимулює появу нових потреб. Проблема задоволення альернативного вибору задоволення існуючих потреб залишається, що ілюструє крива виробничих можливостей. Економічна система - сукупність економічних відносин між людьми, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, спрямовані на регулювання економічної діяльності відповідно до мети суспільства. Вирішує три проблеми: що, як і для кого виробляти? Основними ланками (підсистемами) економічної системи є: - продуктивні сили; - виробничі відносини (відносини, які формуються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обмвну та споживання матеріальних благ та послуг); - господарський механізм (сукупність різних форм і методів управління господарською діяльністю на макрорівні). Моделі економічних систем: 1. Ринкова. Характерні риси: різноманітні формивласності при домінуванні приватної; панування товарно- грошових відносин; свобода підприємництва; конкурентний механізм господарювання; матеріальне стимулювання; вільне ціноутворення , що ґрунтується на взаємодії попиту і пропозиції; держава не втручається в перебіг економічних подій. 2. Адміністративно – командна. Характерні риси: монополія державної власності, відсутність конкуренції; директивне планування; неринкові господарські зв’язки; зрівняльний характер розподілу; хронічний дефіцит товарів і послуг; централізований розподіл всіх видів ресурсів та результатів виробництва. 3. Перехідна - характерна для країн, які звільняються від недоліків командно- адміністративної системи та здійснюють трансформацiйнi процеси. 4. Змішана. Характерні риси: різноманітність форм власності та господарювання; пріоритет приватної власності; конкурентний механізм; урядовий вплив на економіку; застосування менеджменту та маркетингу; посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. 5. Традиційна – має місце в слаборозвинених країнах. Її риси: багатоукладність економіки; значна частка натурального господарства; відстала техніка; бідність населення; визначальний вплив на господарське життя мають традиції, звичаї та культурні цінності. Формаційний підхід до періодизації суспільного розвитку: первіснообщинний; рабовласницький; феодальний; капіталістичний; соціалістичний; комуністичний. Тема №3. Товарне виробництво – основа ринкового господарства 1. Умови виникнення та типи товарного виробництва. Товар та його властивості. 2. Суть та функції грошей. Кредитні, «електронні» гроші. 3. Суть закону грошового обігу. Рівняння І. Фішера. 4. Інфляція: суть, причини виникнення, форми прояву та соціальні наслідки. 5. Закон вартості та його функції. Економічні теорії вартості. Товарне виробництво – тип господарювання, при якому продукти праці виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами не для власних, а для суспільних потреб, які визначаються ринком. Причини виникнення товарного виробництва: 1) суспільний поділ праці – об’єктивна основа необхідності обміну результатами діяльності виробників, спеціалізація виробників на виготовленні продуктів або за певними видами діяльності; 2) економічна відокремленість виробників – самостійність виробників, які вирішують що, де і як виробляти і на яких умовах здійснювати обмін. Основні риси товарного виробництва: відкрита економічна форма господарства; між виробниками складаються опосередковані зв’язки, тобто через обмін продуктами своєї праці як товарами; економічно вільні у виборі товарів і партнерів; функціонує на засадах властивих йому економічних законів (закону вартості, попиту і пропозиції, конкуренції, грошового обігу). Типи товарного виробництва: 1) просте – дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників, селян, що працюють на ринок; 2) розвинуте (підприємницьке) – засноване на великій приватній власності. Особливості простого товарного виробництва: - базується на особистій праці виробника і приватній власності на засоби виробництва; - розміри підприємств і обсяг вироблених товарів незначні; - суспільний характер виробництва виявляється через взаємні зв’язки між товаровиробниками; - має обмежений характер, оскільки частина продуктів йде на задоволення особистих потреб, а частина - на ринок; - кінцева мета – задоволення особистих потреб товаровиробника. Особливості розвиненого товарного виробництва: - базується на найманій праці; великі масштаби виробництва; - суспільний характер виробництва виявляється через кооперацію праці; - товарні відносини носять загальний характер; - мета виробництва – одержання прибутку власниками засобів виробництва. Товарне виробництво є основою ринкового господарства. Товар – економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну. Класифікація товарів за різними ознаками: 1) матеріальні – тривалого використання, короткострокового використання; 2) нематеріальні (послуги); 3) широкого вжитку; 4) виробничого використання. Властивості (характеристики) товару: 1) споживна вартість – здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини; 2) мінова вартість – певне кількісне співвідношення (пропорції), в якій споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду. Вартість – втілена в товарі суспільна праця виробника. Корисність – поняття суб’єктивне, індивідуальне для кожної людини; показує ступінь задоволення, яку отримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги. Гроші - товар особливого роду, що слугує загальним еквівалентом для усіх інших товарів. Вони виконують п’ять функцій: 1) міра вартості - полягає у здатності грошей як загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни; 2) засіб обігу - виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їхній обіг; 3) засіб платежу - полягає в обслуговуванні грошима погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб’єктами економічних відносин; 4) утворення скарбу - виконують ті гроші, які виходять з обігу, тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються; 5) світові гроші - полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин,пов’язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами Грошова система – форма організації грошового обігу, яка історично склалася в країні й законодавчо закріплена державою. Елементи грошової системи: назва національної грошової одиниці; вид грошових знаків; порядок грошової емісії; встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну; наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні. Паперові гроші - грошові знаки, замінники повноцінних грошей, оголошені урядом як обов’язковий до приймання засіб обігу та законний засіб платежу за борги. У зв’язку з функціями грошей як засобу обігу та платежу виникають кредитні гроші - - векселі, - банкноти, - чеки, - електронні гроші, - кредитні картки. Вексель - боргове зобов’язання, яке видасться при купівлі товару в кредит. Боржник зобов’язаний оплатити свій вексель, виданий кредитором у строго визначений термін. Банкноти - кредитні знаки грошей, які випускаються емiсiйними банками. Це безстрокові зобов’язання i підлягають оплаті в будь-який час. Чеки - письмові накази власника поточного рахунку банку про виплату зазначеної суми тому, хто отримав чек або про переведення цієї суми на його рахунок. Електронні гроші – банківська система переказу грошових засобів за допомогою комп’ютерної техніки та засобів зв’язку, які замінюють паперові гроші та інші грошові документи при безготівкових розрахунках. Кредитна картка – іменний платіжно - розрахунковий документ, який засвідчує особу власника рахунка в банку і надає йому право на придбання товарів і послуг у кредит без оплати готівкою. Рівняння І.Фішера - монетарне рівняння для визначення кількості грошей. М*V=P*Q, де M - пропозиція грошей , V- швидкість обігу грошей , P- рівень цін товарів , Q- обсяг виробництва товарів і послуг. Інфляція – переповнення каналів грошового обігу масою надлишкових грошей, що веде до їх знецінення (зниження купівельної спроможності) та зростання загального рівня цін в країні. Розрізняють такі типи інфляції: За темпами зростання цін: 1) повзуча (до 10 % на рік), 2) галопуюча (до 100 %), 3) гіперінфляція; За джерелами: – інфляцію попиту (надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції); - інфляцію пропозиції (внаслідок підвищення витрат виробництва); За ступенем прогнозування: – очікувана (можна спрогнозувати), - неочікувана (раптовий стрибок цін); За характером прояву: – відкрита (розвивається вільно і не регулюється), - прихована (держава вживає заходи, спрямовані на стримування цін). Внутрішні причини інфляції: зростання державного боргу і дефіциту державного бюджету; надмірна емісія паперових грошей; порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, грошовою масою і сумою товарних цін; мілітаризація економіки; монополія великих фірм; випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці. Зовнішні фактори інфляції – інтернаціоналізація господарства, структурні світові кризи (енергетична, фінансова, продовольча). Методи подолання інфляції: 1) Нуліфікація – процес анулювання старих паперових знаків, проведення грошової реформи. 2) Девальвація – пониження курсу паперових грошей по відношенню до іноземної валюти. 3) Ревалоризація – процес відновлення до інфляційної вартості паперових грошей шляхом вилучення з обігу надлишкових грошей. Антиінфляційна політика включає: скорочення дефіциту бюджету, скорочення ставок податків, стимулювання середнього й малого бізнесу, регулювання валютного курсу, структурну перебудову економіки, роздержавлення і приватизацію. Соціальні наслідки: 1) зниження життєвого рівня усіх верств населення; 2) знецінення грошових заощаджень населення в банках та інших паперових активів; 3) посилення соціальної диференціації населення і напруги в суспільстві; 4) зменшення обсягу інвестицій. Вартість - як економічна категорія виражає відносини між товаровиробниками з приводу затрат їхньої праці на виробництво продуктів, якими вони обмінюються як товарами. Величина вартості визначається суспільно необхідними затратами праці й вимірюється суспільно необхідним робочим часом. Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно продуктивній силі праці. Закон вартості – закон функціонування і розвитку товарного виробництва. Він регулює зв’язки між товаровиробниками, а також розподіляє і стимулює суспільну працю. Відповідно до цього виробництво і обмін товарів відбувається на основі їх вартості, тобто як обмін еквівалентів. Закон вартості діє через відхилення цін від вартості. Функції закону вартості: 1) регулює пропорції суспільного виробництва (капіталів і робочої сили між окремими галузями виробництва); 2) стимулює розвиток продуктивних сил; 3) обумовлює диференціацію товаровиробників (збагачення одних і банкрутство інших). Альтернативні теорії вартості: 1) Теорія трудової вартості (А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво. 2) Теорія факторів (витрат) виробництва (Ж.-Б.Сей, Ф. Бастіа) визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво (праці, землі,капіталу). 3) Теорія попиту і пропозиції – (Л. Вальрас, К. Менгер) визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну. 4) Теорія граничної корисності (Л. Кларк, Е. Бем-Баверк) визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці певного блага для споживача. Гранична корисність – додаткова корисність, яку отримує споживач від додаткової одиниці товару чи послуги. Тема № 4. Форми та відносини власності 1. Власність як економічна категорія. 2. Форми власності. 3. Методи приватизації в Україні. Власність (як економічна категорія) – система відносин з приводу привласнення людьми результатів праці. Суб’єкти власності – фізичні особи (громадяни), юридичні особи (фірми), держава. Об’єкти власності – речі, які привласнюються (матеріально – речові і духовні елементи суспільного багатства, результати та фактори виробництва) Форма власності – її вид, який характеризується за ознакою суб’єкта власності. В Україні система відносин власності представлена такими формами: 1) індивідуальна власність громадян, 2) колективна, 3) державна. Індивідуальна (приватна) власність – суб’єкт власності володіє правом розпорядження об’єктом власності або частиною, яка йому належить. Це – особиста власність, власність сім’ї, селянського та особистого підсобного господарства. Форми колективної власності – власність трудового колективу підприємства; кооперативна власність; власність громадських, релігійних, культурних та інших організацій. Державна власність – така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження здійснюють органи (інститути) державної влади. Вона поділяється на загальнодержавну і муніципальну (комунальну). Право власності – врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Володіння – наявність у економічних суб’єктів об’єктів власності та господарське володіння ними. Володарем може бути власник і не власник, наприклад орендар. Користування – виробниче чи особисте споживання корисних властивостей об’єктів власності згідно з їх функціональним призначенням. Розпорядження – вища категорія прав власності, власник має право самостійно вирішувати долю об’єктів власності (використовувати, продавати, обмінювати, дарувати). Реформування відносин власності здійснюється шляхом роздержавлення, яке включає процеси: 1) демонополізація - примусовий поділ великих державних підприємств, що займають монопольне становище на ринку певного товару з метою створення конкурентного середовища; 2) корпоратизація (акціонування) – перехід від державної власності до колективної; 3) приватизація - відчуження об’єктів державної власності на користь приватних суб’єктів. Основні способи приватизації: 1) безоплатна передача частки державного майна громадянам України через майнові приватизаційні сертифікати; 2) продаж через аукціони; 3) продаж за конкурсом; 4) викуп держмайна, зданого в оренду; 5) викуп майна держпідприємства трудовим колективом. Тема 5. Ринкова організація: зміст та структура 1. Суть та функції ринку. 2. Структура та інфраструктура ринку. 3. Поняття товарної та фондової біржі. 4. Види випуску цінних паперів в Україні. Ринок - сукупність економічних відносин, що виникають між суб’єктами економічної системи (виробниками і споживачами, продавцями і покупцями) з приводу обміну результатами і факторами виробництва, це відпрацьований механізм об’єктивної координації покупців і продавців. Умови розвитку та ефективного функціонування ринку: - наявність множини форм власності (в т.ч. приватної); їх рівність перед законом і однакова захищеність; - свобода підприємництва; - свобода власника ресурсів розпоряджатися ними, а споживача – власника грошей купувати необхідні йому товари (послуги); - комерційний характер їхньої взаємодії; - конкуренція; - розвинута структура та інфраструктура; - формування цін на основі попиту і пропозиції; - створення надійної та ефективної системи правового захисту ринку. Функції ринку: 1) Регулююча – регулює всі економічні процеси – виробництво, обмін, розподіл та споживання,визначаючи пропорції та напрямки розподілу економічних ресурсів на мікро - та макрорівні за рахунок розширення або звуження попиту та пропозиції. 2) Розподільча - доходи виробників і споживачів диференціюються через ціни, зумовлюючи соціальне розшарування населення. 3) Інформативна - через ціни надає інформацію виробникові, торговцеві, споживачеві про те,що вигідно виробляти та купувати, а що – ні,скільки чого треба виробляти, на які верстви населення треба орієнтуватися. 4) Інтеграційна - об’єднує і сприяє формуванню єдиного економічного простору як в межах окремої держави, так і в межах світової економіки. 5) Алокаційна - забезпечує виробництво оптимальної комбінації товарів та послуг за допомогою найбільш ефективної комбінації ресурсів. 6) Сануюча – через конкуренцію очищає економічне середовище від неконкурентоспроможних господарств та підтримує найефективніші. Структура ринку - поділ ринку, критеріями якого виступають об’єкти купівлі – продажу , територіальна ознака, ступінь розвитку конкурентних відносин, відповідність діючому законодавству. Інфраструктура ринку - система державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб’єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію (банки, біржі, торгові доми, податкові інспекції, ярмарки та ін.). Функції інфраструктури: просування товарів до споживача; забезпечення зворотного зв’язку між виробництвом і споживанням; перерозподіл ресурсів між галузями та всередині них; акумуляція тимчасово вільних грошових коштів та розподіл їх між галузями, підприємцями; регулювання грошового обігу. Цінні папери - грошові документи, що визначають взаємовідносини між особою , яка випустила ці документи, та їх власником і передбачають виплату доходу у вигляді дивіденду або проценту. До цінних паперів в Україні відносяться: 1) акції, 2) облігації, 3) казначейські зобов’язання, 4) ощадні сертифікати, 5) векселі 6) приватизаційні цінні папери. Акція - засвідчує внесення певного паю в статутний фонд акціонерного товариства. Дає право його власникові на одержання прибутку у вигляді дивіденду, на участь в управлінні акціонерним товариством та в розподілі майна при його ліквідації (випускаються іменні, на пред’явника, привілейовані). Дивіденд - частина прибутку акціонерного товариства, яка розподіляється серед акціонерів пропорційно їх вкладеному капіталу. Курс акцій – ціна, за якою акція продається на ринку. Він перебуває у прямій залежності від дивіденду, одержуваного за акцію, і у зворотній залежності від норми позичкового проценту. Облігація - засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість у передбачений строк з виплатою проценту (випускаються внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємства). Казначейські зобов’язання - засвідчують внесення їх власником коштів до бюджету та право на отримання фіксованого доходу ( випускаються короткострокові - до року, середньострокові - від 1 до 5 , довгострокові від -5 до 10 років). Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на отримання після закінчення встановленого строку депозиту і відсотків по ньому. Приватизаційні цінні папери - приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки та земельні. Це - види державних цінних паперів, що засвідчують право їхнього власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частини майна державних підприємств, державного житлового фонду та земельного фонду. Фондова біржа – організований ринок цінних паперів, що виконує функцію мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм. Є некомерційною організацією, не переслідує мети одержання прибутку, діє на принципі самоокупності, не виплачує доходів від своєї діяльності членам біржі. Емітентами цінних паперів можуть бути юридичні особи, держава, державні органи, органи місцевої адміністрації, підприємства, іноземні юридичні особи. Інвесторами є громадяни або юридичні особи, які купують від свого імені та за свої власні кошти цінні папери. Тема 6. Ціна і ринкова рівновага 1. Закон попиту та його графічне зображення. Фактори, що впливають на зміну в попиті. 2. Закон пропозиції та його графічне зображення. Фактори, що впливають на зміну пропозиції. 3. Механізм встановлення ринкової рівноваги. Рівноважна ціна. 4. Поняття еластичності попиту і пропозиції. Попит – кількість товару (послуг), яку бажають і спроможні (платоспроможний попит) купити споживачі за певну ціну в одиницю часу. Закон попиту. Обсяг попиту знаходиться в оберненій залежності від зміни рівня ціни при сталості усіх інших чинників. Чим вища ціна товару, тим менше на нього попит, і навпаки. Графічне зображення даної функції називають кривою попиту (лінія D). де, Qd - обсяг попиту, P - рівень цін. Попит – функція від ціни. Qd = f(P) Нецінові чинники (фактори), що впливають на зміну в попиті: - величина доходів; - ціни на взаємодоповнюючі (товар – комплімент) та взаємозамінні (товар – субститут ) товари; - індивідуальні смаки (мода); - очікуванняспоживачів; - кліматичні умови. Зміни в попиті, зумовлені неціновими чинниками, змінюють положення кривої попиту, зсуваючи її праворуч або ліворуч. Рух по кривій (D) відображає зміну обсягу попиту під впливом ціни. Пропозиція – кількість товару, яку продавці готові продати за певну ціну в одиницю часу. Закон пропозиції. Обсяг пропозиції прямо залежить від зміни рівня ціни при незмінності усіх інших факторів. Чим вище ціна, тим більша пропозиція, і навпаки. Графічне зображення даної функції називають кривою пропозиції (лінія S.) де, Qs - обсяг пропозиції, P - рівень цін. Пропозиція – функція від ціни. Qs = f(P) Фактори, що впливають на зміну в пропозиції: 1) зміна цін на ресурси; 2) технологія; 3) податки і дотації; 4) зміна мети виробництва; 5) очікування виробників. Зміни в пропозиції, зумовлені неціновими чинниками, змінюють положення кривої попиту, зсуваючи її праворуч або ліворуч. Рух по кривій (S) відображає зміну обсягу попиту під впливом ціни. Рівноважна ціна – ціна, при якій інтереси покупців і продавців задовольняються, балансуються. Рівноважна ціна – ціна, за якої внаслідок дії конкурентних сил продавці пропонують стільки товарів, скільки покупці готові їх купити. Якщо ціна підніметься вище рівноважного рівня, то на ринку відбудуться такі зміни: обсяг попиту зменшиться, а пропозиція зросте. Утвориться надлишок товару. Якщо ціна опуститься нижче рівноважного рівня, то попит зросте, а пропозиція зменшиться, що призведе до дефіциту товарів на ринку. Для відновлення рівноваги в першому випадку ціна повинна знизитись, а у другому випадку – зрости і повернутися до рівноважного рівня. Цінова еластичність попиту чи пропозиції показує міру залежності попиту чи пропозиції від ціни, відображає ступінь зміни обсягу попиту чи пропозиції під впливом зміни ціни. Ступінь цінової еластичності попиту чи пропозиції визначається коефіцієнтом еластичності (Ed,s) – відношення відсоткової зміни величини попиту (пропозиції) до відсоткової зміни ціни. E(d,s)= зміна величини попиту (пропозиції),% / зміна ціни, % Якщо Ed,s >1 - попит чи пропозиція є еластичними, тобто, зміна ціни на 1 % викликає зміну обсягу попиту (пропозиції), яка перевищує 1 %. Якщо Ed,s <1 - попит чи пропозиція є нееластичними, коли зміна ціни на 1 % зумовлює зміну обсягу попиту (пропозиції) меншою мірою. Фактори, що впливають на цінову еластичність попиту: наявність і доступність товарів – субститутів, значимість товарів – компліментів у загальній структурі споживання; кількість замінників товару; фактор часу. Тема №7. Монополія та конкуренція 1. Монополія, її суть, причини виникнення та форми. 2. Конкуренція як економічна категорія. Функції конкурентної боротьби. 3. Форми ринкової конкуренції: А) досконала та недосконала (монополістична, олігополістична); Б) цінова та нецінова; В) неекономічна; Г) внутрішньогалузева та міжгалузева Монополія - ринок, який має лише одного продавця і багато покупців. Монополізація – економічний результат концентрації та централізації виробництва і капіталу. Концентрація виробництва – зосередження засобів виробництва, працівників і обсягів виробництва на великих підприємствах. Централізація капіталу – збільшення розмірів капіталу внаслідок об’єднання або злиття раніше самостійних капіталів. Монопсонія – ринок, монополізований одним покупцем. Види монополій : 1) закрита, 2) відкрита , 3) природна, 4) чиста. Закрита – галузь, захищена від конкурентів за допомогою юридичних обмежень (патентний захист, авторські права, ліцензії). Відкрита – одна фірма стає єдиним постачальником товару, але не має спеціального захисту від конкурентів (нові товари). Природна – галузь, у якій довготермінові середні витрати виробництва досягають мінімуму лише тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок. Вона ґрунтується на економії від масштабів виробництва (енергетика, залізниця, телекомунікації). Чиста - утворюється там, де діє лише один продавець і немає реальних альтернатив – не існує товарів – субститутів, що виробляються, він є однорідний і унікальний. Чистий монополіст має абсолютну ринкову владу, його здатність впливати на ціну обмежує тільки попит споживачів, тому фірма – монополіст встановлює ціну на ринку. Розрізняють: монополію окремого підприємства; монополію, як змову; монополію, що ґрунтується на диференціації продукту. Негативні наслідки монополізації: 1) монопольні ціни відхиляються від ринкових, створюючи додаткові джерела прибутку для фірм –лідерів; 2) послабивши тиск конкуренції, створює передумови для утримання «ноу – хау»; 3) деформує структуру економіки, застосовуючи механізм тиску, придушує галузі, що мали б розвиватися більшими темпами; 4) обмежує дію ринкового механізму попиту і пропозиції, що веде до диспропорції суспільного відтворення і поглиблення суперечностей ринкового господарства. Конкуренція - форма економічних відносин між суб’єктами ринкового господарства, в яких виражається суперництво за найбільш вигідні умови виробництва, продажу і купівлі товару та отримання найвищих прибутків. Функції конкуренції: 1) регулювання – підприємці спрямовують капітал в ті галузі, де можливий найвищий прибуток; 2) мотивації – ті, хто виготовляють продукцію з меншими виробничими витратами, одержують винагороду у вигляді прибутку; 3) розподілу – активізує стимули до вищої продуктивності, дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств і домашніх господарств відповідно до їхнього ефективного внеску; 4) контролю – обмежує і контролює економічну силу кожного підприємства. Види конкуренції: досконала, недосконала (монополістична, олігополія), цінова, нецінова, внутрішньогалузева, міжгалузева, нечесна. 1. Досконала (чиста) - відповідає такій моделі ринкових відносин, коли є велика кількість підприємств, які пропонують стандартизовану, однорідну продукцію. Частка кожної фірми в загальному обсязі виробництва галузі є незначною і тому жодна з них не може впливати на рівень ринкової ціни; вільний доступ до ринку нових учасників і вільний вихід з нього. Недосконала - представлена двома формами: монополістичною конкуренцією та олігополією, тобто вона виникає в сучасних умовах, коли товари на ринках пропонуються обмеженим числом фірм. 2. Монополістична - така модель ринку, за якої відносно велика кількість невеликих виробників пропонують подібну, але не ідентичну продукцію. Продукт кожного продавця є диференційованим. Диференціація продукту означає, що товар не є стандартизованим і має відмінності ( ринки одежі, пральних порошків, взуття). Обсяги кожного продавця відносно невеликі, тому фірма має обмежений контроль над ринковою ціною; можливий відносно легкий вступ до галузі нових виробників. 3. Олігополія - така модель ринку, яка характеризується обмеженою кількістю (3-8) великих, пануючих у ключових галузях виробництва підприємств, що виробляють як стандартизований (сталь, алюміній), так і диференційований товар (автомобілі, побутові електроприлади). Ціна встановляється як результат нецінової конкурентної боротьби великих корпорацій; складність входження до галузі нових підприємств; існування стимулів до злиття, змов, спрямованих на усунення конкурентів. 4. Цінова – головними методами боротьби з конкурентами є ціна (скорочення витрат виробництва, наукова організація праці, підвищення її продуктивності). 5. Нецінова – використання будь-яких засобів, крім зниження цін, з метою залучення нових споживачів (використання реклами, надання додаткових послуг, упаковка, тара, поліпшення якості продукції). 6. Нечесна – діяльність, спрямована на одержання комерційної вигоди і забезпечення домінуючого становища на ринку, яка не виключає обман споживачів, партнерів, державних органів(використання товарного знака, поширення неправдивих відомостей, порушення законів, переманювання провідних спеціалістів конкурентів, дезінформація з боку виробника споживачів). 7. Внутрішньогалузева - відбувається між виробниками однорідної продукції (галузі) або фірмами, що надають однакові послуги ( банки, страхові компанії) і передбачає пошук джерел зниження індивідуальних витрат виробництва і таким чином шляхів зниження ринкової ціни. 8. Міжгалузева - відбувається між виробниками різних галузей за найбільш вигідне застосування капіталів та більш високий рівень прибутку. Сприяє міжгалузевому переливанню капіталів і переміщенню ресурсів у більш прибуткові галузі і сфери виробництва. Форми міжгалузевої конкуренції: диверсифікація виробництва (урізноманітнення номенклатури виробів, здійснюється шляхом проникнення в галузь фірми – конкурента); вертикальна інтеграція (об’єднання капіталів різних, але технологічно залежних між собою галузей); конгломерація виробництва (об’єднання капіталів різних, зовсім технологічно не пов’язаних між собою, підприємств).
Тема № 8. Підприємство та підприємництво 1. Поняття підприємництва та його принципи. 2. Форми підприємницької діяльності в Україні: А) за формами власності; Б) за сферою підприємницької діяльності; В) за кількістю працюючих. 3. Суть та види господарських товариств в Україні. 4. Кругообіг фондів підприємства та їх структура. 5. Витрати підприємства та їх класифікація. Поняття собівартості. Підприємництво – самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик діяльність щодо виробництва продукції, виконання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Підприємець – особа, яка поєднує новаторські, комерційні й організаторські здібності, застосовує їх для пошуку і розвитку нових видів та методів виробництва, нових сфер використання капіталу, отримання нових благ та нових якостей. Суб’єктами підприємництва можуть бути: громадяни України, інших держав, юридичні особи всіх форм власності. Об’єкт підприємництва – певний вид діяльності (виробництво, торгівля, посередництво, операції з цінними паперами, інноваційна справа), що матеріалізується у вироблюваній продукції або благах, у вигляді послуг, інформації. Підприємництво як тип господарської поведінки ґрунтується на: - самостійності та незалежності стосовно вибору: що, як, для кого виробляти; - повній відповідальності за прийняті рішення та їх наслідки; - спрямуванні діяльності на досягнення комерційного успіху. Підприємництво як економічна категорія виражає відносини і зв’язки, що складаються між суб’єктами, спрямовані на забезпечення такої комбінації економічних ресурсів, яка дає змогу досягати їм комерційного успіху, що виявляється у максимізації доходу та прагненні підірвати монополію своїх конкурентів. Як метод економічного мислення – властивий людям, здатним до підприємництва, які мають грамотні підходи щодо вирішення господарських проблем. Принципи підприємництва: - вільний вибір видів підприємницької діяльності; - вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється; - встановлення цін відповідно до закону; - вільний найм підприємцем працівників; - комерційний розрахунок та власний ризик; - вільне розпорядження прибутком після сплати податків; - самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Функції підприємництва: 1) інноваційна – генерування та реалізація нових ідей, здійснення техніко - економічних розробок, проектів; 2) організаційна – поєднання ресурсів виробництва в найоптимальніших пропорціях, контроль за їх використанням; 3) ресурсна – найефективніше використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів унаслідок застосування досягнень науки і техніки; 4) мотиваційна – формування мотиваційного механізму ефективного використання ресурсів, максимальне задоволення потреб споживача. Підприємство – господарська ланка, якій властиві такі риси: наявність єдиного майна, необхідного для здійснення певного економічного процесу; певне місце у системі суспільного поділу праці (спеціалізація, кооперація, комбінування, інтеграція); технологічна зумовленість факторів виробництва; певне місце в соціумі. Види підприємництва за формами власності та організації: 1) індивідуальне – засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (фермери, ремісники) без постійного застосування найманої праці; 2) сімейне - ґрунтується на приватній власності громадян - членів однієї сім’ї з можливим використанням найманої робочої сили; 3) приватне (партнерське) – юридичні особи з обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи), які використовують найману працю; 4) акціонерне – засноване на власності акціонерів – власників цінних паперів (фізичні та юридичні особи); 5) орендне – власність береться у користування на певний час за відповідну плату, що дає орендарю право бути власником результатів праці, доходів та розпоряджатися майном; 6) колективне – передбачає власність трудового колективу на майно, продукцію, доходи; 7) інноваційне – ґрунтується на інтелектуальній праці; 8) спільне – створюється об’єднанням майна різних власників. Види підприємств за формою власності: 1) одноосібне володіння – підприємство, майно якого належить одному суб’єкту, що самостійно веде справу, одержує весь дохід і несе відповідальність за ризик від бізнесу; 2) партнерство (товариство) – форма організації, що ґрунтується на об’єднанні (пайовому) майна різних власників; 3) корпорація (акціонерне товариство) – юридична особа, що утворюється внаслідок об’єднання на пайових засадах капіталу своїх членів і належить до товариств з обмеженою відповідальністю; 4) державні підприємства – ґрунтуються на державній власності, яка має два рівні – загальнодержавний і комунальний, відповідно до яких існують два види підприємств. Види підприємств за кількістю працюючих та обсягом валового доходу: малі (кількість працюючих до 50 осіб, обсяг валового доходу на рік – до
12.12.2017 17:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора