менеджмент. Курсова робота з Менеджмент міжнародної туристичної діяльності. Робота № 529811

Перехід до торгівельного партнера Binance

менеджмент

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Інші

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Менеджмент

Кафедра:

Не вказано

Інформація про роботу

Рік:

2024

Тип роботи:

Курсова робота

Предмет:

Менеджмент міжнародної туристичної діяльності

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

ВСТУП Метою навчальної дисципліни “Менеджмент” є формування системи фундаментальних знань з менеджменту, способів, механізмів та інструментарію системного управління організацією. Завдання навчальної дисципліни “Менеджмент” є: вивчення сутності, основних понять і категорій менеджменту; складових елементів, етапів, інструментів реалізації та забезпечення взаємозв’язків функцій управління; процесів прийняття і методів обґрунтування управлінських рішень; набуття вмінь використовувати базові інструменти управління організацією. У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен знати: 1) основні поняття та сутність менеджменту; 2) сутність та особливості планування як функції менеджменту; 3) сутність та процес організації взаємодії як функції менеджменту; 4) сутність та особливості мотивації як функції менеджменту; 5) сутність та процес контролю як функції менеджменту; 6) методи обґрунтування управлінських рішень; 7) види комунікацій в управлінні; 8) сутність лідерства та керівництва в організації; 9) показники, якими визначається ефективність управління. вміти: 1) використовувати набуті навики та теоретичні знання з менеджменту для прийняття управлінських рішень; 2) застосовувати функцію планування для визначення перспективи і майбутнього стану організації, шляхів і способів його досягнення; 3) застосовувати функцію організація взаємодії для поділу організації на підрозділи та встановлення повноважень, які зв’язують вищі рівні управління з нижчими і забезпечують можливість розподілу та координації завдань; 4) застосовувати функцію мотивація, яка забезпечує процес спонукання себе та інших працівників до діяльності 5) застосовувати функцію контроль для ефективного управління та вибору напрямів здійснення необхідних коректив; 6) використовувати різноманітні види комунікацій для налагодження ефективного комунікаційного процесу як в середині підприємства, так і ззовні; 7) застосовувати підходи до керівництва та лідерства для реалізації функцій та формування методів менеджменту в організації; 8) класифікувати управлінські рішення та застосовувати різноманітні методи обґрунтування управлінських рішень; 9) розраховувати показники ефективності управління та здійснювати заходи спрямовані на підвищення ефективності управління. Тема 1. Поняття і сутність менеджменту 1. Суть менеджменту та умови його здійснення 2. Менеджери та підприємці 3. Рівні управління в організації 4. Закони та принципи менеджменту 5. Розвиток управлінської науки 1. Суть менеджменту та умови його здійснення У процесі ринкових перетворень в Україні в усіх сферах виробничо-господарської діяльності активно почали використовувати термін “менеджмент”. Однак, варто чітко розуміти різницю між поняттями “менеджмент” та “управління”, оскільки дуже часто їх ототожнюють. Управління є цілеспрямованою дією на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку із зміною різноманітних обставин. Управляти можна технічними системами, комп’ютериними мережами, автомобілем, літаком, людьми. Менеджмент є різновидом управління, який стосується управління людьми (працівниками, колективом працівників, групами, організацією). Менеджмент – цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей. Менеджмент розглядають з функціональних позицій, за напрямками реалізації функцій та з позицій часу. Менеджмент (з функціональних позицій) – це процес планування, організації взаємодії, мотивації та контролю, який покликаний забезпечити досягнення координації роботи колективу працівників для ефективного виконання завдань та досягнення цілей організації. Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її діяльності через реалізацію чотирьох вищезазначених функцій. Планування– відокремлений вид управлінської діяльності, який визначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і способи його досягнення. Організація взаємодії – це вид управлінської діяльності, який відображає процес створення структури управління підприємством, тобто поділ організації на підрозділи та встановлення повноважень, які зв’язують вищі рівні управління з нижчими і забезпечують можливість розподілу та координації завдань. Мотивація – це відокремлений вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання працівників до діяльності, з метою досягнення особистих цілей та цілей організації. Контроль – це вид управлінської діяльності, за допомогою якого керівництво організації визначає, наскільки правильні його управлінські рішення, а також напрями здійснення необхідних коректив. Менеджмент (за напрямками реалізації функцій) поділяють на такі три основні види: - виробничий менеджмент – управлінський процес (здійснюється керівництвом організації), спрямований на формування комплексної системи виробництва на засадах оптимального використання ресурсів з метою забезпечення необхідного рівня прибутковості, - фінансовий менеджмент – управлінський процес, спрямований на формування системи залучення, ефективного розподілу та використання фінансових ресурсів організації; - маркетинговий менеджмент – управлінський процес, спрямований на задоволення потреб споживачів шляхом створення пропозиції товарів і послуг, які мають матеріальну та споживчу цінність. Менеджмент (за позицій часу) поділяють на: - оперативний менеджмент – це процес реалізації функцій менеджменту (планування, організації взаємодії, мотивації та контролю роботи колективу працівників) в межах одного року; - стратегічний менеджмент – це планування, організація взаємодії, мотивація та контроль роботи колективу працівників на довготривалу перспективу. 2. Менеджери та підприємці Однією з центральних фігур сучасного менеджменту є менеджер, який здійснює різноманітні види управлінської діяльності з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей організації. Менеджер – управлінець, який працює в керуючій системі підприємства та здійснює управління колективом підлеглих працівників через планування, організацію, мотивацію та контроль їхньої роботи. Менеджер – керівник, який активно впроваджує ефективні ідеї господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни в міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон’юнктуру попиту та пропозиції, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку. Управлінських ролі (види управлінської діяльності), які виконує менеджер на підприємстві: 1. Міжособистісні ролі: менеджер – керівник, який здійснює комунікації між підприємством та зовнішнім середовищем (постачальниками, споживачами, державою, ін.). 2. Інформаційні ролі: менеджер – приймач інформації (внутрішньої та зовнішньої), розповсюджувач інформації, представник (при зовнішніх контактах організації). 3. Ролі, пов’язані з прийняттям управлінських рішень: менеджер – керівник, який приймає управлінські рішення та несе відповідальність за їх виконання. Кожен менеджер виконує всі ролі, однак їх значущість визначається конкретними посадами. Сучасний менеджер повинен володіти такими якостями, які можна звести до чотирьох основних груп: 1. Професійно-ділові: високий професіоналізм, здатність генерувати ідеї, приймати нестандартні управлінські рішення та нести відповідальність за них, прагнення до професійного зростання, здатність до інновацій та розумного ризику, уміння здійснювати антикризове управління та ін. 2. Адміністративно-організаційні: оперативність, уміння здійснювати контроль, залежно від ситуації змінювати стиль управлінської діяльності, уміння розробляти довгострокові програми та організовувати їхню реалізацію, уміння формувати єдину команду, використовувати знання підлеглих, здатність делегувати повноваження, уміння організовувати та планувати робочий час та ін. 3. Соціально-психологічні: культура ділового спілкування, прагнення до лідерства і влади, уміння керувати своєю поведінкою, толерантність, здатність керувати конфліктами, здатність оптимізувати соціально-психологічний клімат у колективі. 4. Моральні: почуття обов’язку, готовність допомогти, чесність, доброзичливість, повага до підлеглих працівників та ін. Основні функції та задачі менеджера в організації: 1) планування та визначення цілей, завдань та шляхів їх реалізації; 2) організація діяльності, мотивація та контроль роботи підлеглих працівників; 3) розпорядництво та регулювання роботи підлеглих працівників; 4) управління матеріально-технічними, фінансовими, трудовими ресурсами; 5) управління маркетинговою діяльність та нововведеннями; 6) управління зовнішньоекономічними зв’язками. Окрім менеджера, в ринковій економіці надзвичайно важливу роль відіграє ще одна фігура – підприємець. Підприємець – людина, яка готова йти на ризик, нововведення, новаторство, зміни в організації, несе фінансову, моральну та соціальну відповідальність, отримує грошовий дохід та задоволення від досягнень, розвиває власну справу на засадах вкладення додаткових фінансових коштів і залучення матеріальних цінностей. Основна відмінність між підприємцем та менеджером полягає в тому, що підприємець генерує ідею (наприклад, створення хлібопекарні), реалізує її за власні та позичені кошти та наймає менеджера для керівної роботи, який здійснює управління створеною підприємцем організацією. Відмінності між менеджером та підприємцем наведені в таблиці 1. Таблиця 1 – Відмінності між менеджером та підприємцем Ознаки Характерні особливості Менеджер Підприємець 1.Формальний статус Є найманою робочою силою, залученою на певних умовах для здійснення управлінської діяльності Започатковує певну справу, відкриває підприємство, виступає в ролі власника, інвестора, засновника, який використовує власні, позичені або інші ресурси 2. Виробничо-господарська діяльність Зорієнтований на виконання плану і досягнення ефективності наявних у його розпорядженні ресурсів Зорієнтований на пошук нових видів діяльності та можливостей розвитку підприємства 3. Залучення ресурсів Використовує наявні ресурси (які є в його розпорядженні) з метою забезпечення роботи підрозділів Залучає ресурси для досягнення визначеної мети та виконання завдань, використовує оренду, кредит, лізинг 4. Матеріальні інтереси Отримує за свою роботу заробітну плату Є власником або розпорядником ресурсів і майна організації, бере участь у прибутках, отримує дивіденди Певною мірою ролі менеджера та підприємця можуть збігатися. Так, підприємець, який започаткував нове підприємство, може його очолити, тобто стати менеджером. А менеджер може відкрити власну справу і стати підприємцем. Але такий збіг ролей менеджера і підприємця можливий тільки тимчасово, оскільки через певний час функції працівників конкретизуються і вони займуть відповідні позиції в організації. Тривале поєднання ролей підприємець-менеджер можливе тільки на невеликих підприємствах. 3. Рівні управління в організації Об’єктивність процесів управління вимагає поділу управлінської праці. З огляду на його спрямування виокремлюють такі види поділу: - горизонтальний передбачає створення підрозділів, відділів, служб в організації; - вертикальний передбачає створення рівнів управління в організації. Виділяють три рівні управління: технічний, управлінський, інституційний. Цим рівням відповідають три групи менеджерів (керівників): керівники низової ланки, керівники середньої ланки, керівники вищої ланки. / Рис 1. – Графічне зображення рівнів управління Таблиця 2 – Характеристика рівнів управління Рівні управління Представники рівнів управління Функції представників рівнів управління Інституційний рівень Директор, заступники директора, президент компанії, віце-президент, ректор, проректори Забезпечує інтереси і потреби власників, здійснюють стратегічне і загальне керівництво, виробляють політику організації Управлінський рівень Начальник відділу (кадрів, фінансів, економіки, маркетингу), підрозділу, служби, декан Забезпечують реалізацію політики функціонування організації, розробленої вищим керівництвом, відповідають за доведення деталізованих завдань до підрозділів та їх виконання Технічний рівень Старший майстер чи бригадир, начальник виробничої дільниці, завідувач бюро, старший продавець, завідувач лабораторії Відповідають за донесення поставлених завдань до безпосередніх виконавців та ефективність їх виконання Менеджери нижчого рівня координують та наглядають за діяльністю безпосередніх виконавців. Менеджери середнього рівня приймають участь у складанні планів і визначенні цілей для власних підрозділів. Менеджери вищого рівня управління несуть відповідальність за певні широкомасштабні цілі, розробляють загальну стратегію і політику організації. Вони управляють роботою менеджерів середнього рівня і становлять порівняно малу групу керівників. 4. Закони та принципи менеджменту У процесі розвитку менеджменту сформувалися певні норми управління організаціями – закони, закономірності, принципи. В управлінській діяльності використовують сталі норми управління організацією, тобто закони менеджменту. 1. Закон спеціалізації управління – передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність. 2. Закон інтеграції управління – спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур ієрархії управління, особистих зв’язків, стилів керівництва. 3. Закон оптимального поєднання централізації і децентралізації управління покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів і сприятливого психологічного клімату в організації. 4. Закон демократизації управління акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих. 5. Закон економії часу в управлінні спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці. 6. Закон пропорційного розвитку систем управління передбачає послідовний та постійний розвиток всіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної). Принципи менеджменту відображають прикладний характер управління організаціями: 1. Цілеспрямованість – відповідно до цього принципу будь-яка діяльність в організації повинна спрямовуватися на досягнення конкретних виробничо-господарських цілей та виконання поставлених завдань. 2. Урахування потреб та інтересів – покликаний задовольняти потреби та інтереси працівників з метою досягнення цілей організації на засадах застосування мотивування. 3. Ієрархічність – передбачає розташування управлінських посад в організаційній структурі від найнижчого до найвищого рівня управління. 4. Взаємозалежність – кожна організація складається із взаємозалежних змінних (цілі, структура, технологія, працівники, завдання, ресурси), при цьому фактори зовнішнього середовища постійно впливають на організацію та викликають відповідну реакцію з її боку. 5. Динамічна рівновага передбачає безперервний розвиток організації та утримання загальної рівноваги на кожному етапі розвитку. 6. Економічність формує засади функціонування організації щодо збалансованості витрат, надходжень, забезпечує розвиток бюджетних відносин. 7. Активізація спонукає організацію до діяльності, постійного розвитку, впровадження інновацій. 8. Системність – організація розглядається як відкрита система, що складається із взаємодіючих та взаємопов’язаних елементів. 9. Єдиновладдя передбачає наявність єдиного відповідального центру, який здійснює керівництво та координацію діяльності організації з метою досягнення її цілей. 5. Розвиток управлінської науки Як наука, управління в своєму розвитку пройшло такі етапи: І етап охоплює виникнення та розвиток підходів на засадах виділення різноманітних шкіл. Школа наукового управління (1885-1920 рр.) виконувала дослідження на рівні організації виробництва – виробничого менеджменту, займалася спостереженнями, замірами й аналізом операцій ручної праці, стимулюванням трудового вкладу, нормуванням праці. Класична (адміністративна) школа управління (Анрі Файоль, 1920-1950 рр.) розвинула принципи управління (поділ праці, повноваження та відповідальність, дисципліна, єдиновладдя, винагорода персоналу, ієрархія управління, ін.), описала функції управління (планування, організація, розпорядництво, координування та контроль), систематизувала підхід до управління всією організацією. Школа людських стосунків (1930-1950 рр.) вперше визначила людину як пріоритетний фактор виробничо-господарської діяльності. Основна увага приділялася формам стимулювання працівників до праці, застосуванню стилів управління, залученню працівників до прийняття управлінських рішень та надання можливостей кар’єри та просування службовою ієрархією. Школа поведінських наук (з 1950 р.) рекомендувала використовувати в організаціях методи вирішення конфліктів та налагодження міжособистих стосунків, підвищення ефективності людських стосунків, формування колективів за психологічною сумісністю. Школа науки управління (кількісного підходу) (з 1950р.) розглядала управлінський процес як поєднання математичного апарату та суб’єктивних суджень менеджера. З’явилися такі елементи внутріфірмового планування, як імітаційні моделі для прийняття рішень, методи аналізу в умовах невизначеності, математичне забезпечення оцінки управлінських рішень. ІІ етап охоплює виникнення, розвиток та використання процесійного підходу в менеджменті. Прецесійний підхідрозглядає управління як процес, тобто сукупність безперервних взаємопов’язаних видів управлінської діяльності. Ці дії, кожна з яких є окремим управлінським процесом, називають функціями менеджменту. Сучасний підхід виділяє чотири функції менеджменту – планування, організація взаємодії, мотивація та контроль. Процес управління за своєю сутністю є загальним підсумком всіх функцій управління. ІІІ етап охоплює виникнення, розвиток та використання системного підходу в менеджменті. Системний підхід базується на використанні теорії систем у менеджменті. Система – це сукупність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, які формують внутрішнє середовище організації (структура, завдання, технологія, працівники та цілі). Великі частини системи (організації чи підприємства) утворювати інші, які називають підсистемами (наприклад, цехи, відділи, служби, підрозділи, філії) і, які взаємодіють із основною системою. ІVетап охоплює виникнення, розвиток та використання ситуаційного підходу в менеджменті. Ситуаційний підхід базується на виникненні управлінських ситуацій, які розглядаються як конкретний набір обставин, що діють у внутрішньому середовищі організації або впливають на неї ззовні протягом певного часу. Даний підхід спрямований на підбір способів та прийомів для розв’язання конкретних управлінських ситуацій з метою найефективнішого досягнення цілей організації. Тема 2. Організації як об’єкти управління 1. Сутність і класифікація організацій 2. Організація як відкрита система 3. Колективи (групи) працівників в організації 4. Фактори впливу на організацію 5. Види організацій в Україні 6. Процес менеджменту в організації 7. Соціальна відповідальність в менеджменті 1. Сутність і класифікація організацій Організація– група людей, діяльність якої свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети. Тобто, організація є соціальним утворенням (групою людей) з певними межами, що функціонує на відносно постійних засадах і свідомо координує свою діяльність для досягнення спільної мети. Отже, організаціями є всі суб’єкти господарювання – підприємства, товариства, фірми, компанії, корпорації, банки, а також профспілки, політичні партії, університети, неприбуткові організації, державні установи чи органи місцевого самоврядування й безліч інших “одиниць координації, які мають певні межі й функціонують для досягнення мети або кількох цілей”. Усім організаціям притаманні певні загальні риси: 1) визначення місії та цілей; 2) наявність різних видів ресурсів: трудових, фінансових, матеріальних, інформаційних, ін; 3) залежність від зовнішнього середовища; 4) горизонтальний поділ праці, результатом якого є утворення відповідних підрозділів (відділів, служб, груп чи окремих виконавців) та визначення конкретних завдань для них; 5) вертикальний поділ праці, результатом якого є утворення рівнів управління та координація роботи підлеглих працівників; 6) здійснення певних видів діяльності (виробничої, фінансової, інвестиційної, комерційної тощо); 7) необхідність управління; 8) наявність формальних та неформальних груп. Організації класифікують за такими ознаками: 1. За способом і метою утворення: - формальні – групи працівників, діяльність яких свідомо планується, мотивується, контролюється, регулюється для досягнення певної мети. Такими формальними організаціями є підприємства, відділи, підрозділи, філії, служби, комітети, факультети, кафедри, тощо; - неформальні – групи працівників, які виникають і функціонують спонтанно. Найчастіше вони входять до складу формальної організації, однак створюються на основі спільних інтересів. Неформальними організаціями є групи любителів спорту, туризму, мистецтва, економічних підходів. 2. За кількістю цілей: - прості організації, діяльність яких спрямована на досягнення однієї цілі, - складні організації, якіставлять перед собою комплекс взаємопов’язаних цілей. 3. За величиною: - великі організації, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік перевищує двісті п’ятдесят осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму сто мільйонів гривень; - середні організації, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік знаходиться в межах від п’ятдесяти до двісті п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік – в межах від сімдесяти до сто мільйонів гривень; - малі організації, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень. 4. За формами підприємництва організації поділяють на: підприємства, господарські товариства, банки, страхові компанії, інвестиційні фонди, ін. 5. За характером адаптації до змін виділяють: - механічні організації характеризуються негнучкою організаційною структурою управління, централізованим прийняттям управлінських рішень, автократизмом у контролі та комунікаціях, - органістичні організації характеризуються гнучкістю організаційних структур управління, залученням усіх рівнів управління до прийняття рішень, розвинутим самоконтролем, демократизацією комунікацій. 6. За видом і характером господарської діяльності: промислові (виробничі), торгові (комерційні), страхові, фінансові, посередницькі, транспортні, інформаційні, туристичні, аудиторські, інжинірингові тощо. 7. За формою власності: - приватні організації, характерною рисою яких є право приватної власності, що виникає на підставі отримання громадянином доходів від участі в суспільному виробництві, в результаті індивідуальної праці, ведення підприємницької діяльності, вкладення коштів, тощо; - державні організації, утворені на основі загальнодержавної власності та власності адміністративно-територіальних одиниць; - колективні організації, які виникають на основі добровільного об’єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об’єднань. 8. За ступенем охоплення ринку: - місцеві організовують свою діяльність в межах вузької території, наприклад, міста; - регіональні організації працюють на ринках певного регіону; - галузеві організації працюють на промислових ринках (наприклад, на ринку харчової промисловості) , - національні організації працюють на ринках країни; - транснаціональні (міжнародні) – працюють на міжнародних ринках. 9. За ступенем спеціалізації: - спеціалізовані організації, як один з прикладів, включають підприємства оптової торгівлі, що оперують товарним асортиментом у межах однієї-двох товарних груп; - універсальні організації, як один з прикладів – оптові підприємства, що здійснюють сукупність комерційно-технологічних операцій з універсальним, широким асортиментом продовольчих або непродовольчих товарів - змішані організації поєднують характеристики спеціалізованих та універсальних. 10. Залежно від обсягу виробництва продукції: - підприємства масового виробництва характеризуються вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного й тривалого виготовлення однакових виробів (прикладом є виробництво одягу, взуття, косметики, ін.); - підприємства серійного виробництва мають обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і сумарний їхній випуск може бути досить значним (прикладом є виробництво автомобілів, тракторів, електротехнічних виробів, ін.); - підприємства одиничного виробництва характеризуються широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається (прикладом євиробництво великих турбін, прокатних станів, унікальних верстатів). 11. За організаційно-правовою формою бізнесу: одноосібне володіння, партнерство (або товариство), корпорація (або акціонерне товариство) та державне підприємство. 2. Організація як відкрита система На основі системного підходу організацію розглядають як сукупність взаємопов’язаних елементів, таких як структура, завдання, технологія, ресурси та працівники. Із зміною одного елементу відбуваються зміни в інших елементах і це відповідно впливає на всю систему. Організація – відкрита система, елементи якої взаємодіють із зовнішнім середовищем. Організація є сукупністю взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів (підрозділів, відділів, служб, цехів), які складають цілісне утворення. Організація як відкрита система характеризується: - цілісністю, де зміна однієї складової зумовлює зміну іншої, - одноосібністю, де кожну складову можна розглядати окремо, як цілісне утворення (окремий відділ, цех, тощо); - перспективністю – кожна організація розвивається у напрямі удосконалення своїх складових та діяльності, - незалежністю, коли можливе відокремлення підсистем (наприклад, утворення філій), - спеціалізованістю – здатність виконувати певні роботи певними складовими (відділами, підрозділами, цехами, тощо), - перетворенням вхідних елементів на вихідні, тобто перетворенням ресурсів у готову продукцію та послуги, - централізацією, де одна із складових стає домінуючою, - зростанням – кожна організація розвивається у напрямі розширення та збільшення (наприклад, об’єднання підприємств), - циклічністю розвитку та рівновагою – кожна організація проходить в своєму розвитку певні етапи, а тому на кожному з цих етапів старається утримати рівновагу. Організація як відкрита система має вхід та вихід. Входом для організації є всі види ресурсів (матеріальні, капітал, робоча сила, інформація), виходом – продукція, послуги, прибуток, соціальна відповідальність, освоєння ринку, забезпечення працівників. Організація складається з керованої та керуючої підсистем. Керована підсистема – колективи та групи працівників, якими керують керівники інституційного, управлінського та технічного рівнів управління.Керуюча підсистема складається з керівників різних ланок управління, які здійснюються планування, організацію взаємодії, мотивування та контроль підлеглих працівників. Для ефективного функціонування цих підсистем повинен існувати прямий та зворотній зв’язок. Процес функціонування організації як відкритої системи зображено на рисунку 1. / Рис 1. Процес функціонування організації як відкритої системи 3. Колективи (групи) працівників в організації Колектив – дві та більше осіб, які взаємодіють між собою таким чином, що кожна особа впливає на конкретних людей (працівників) і одночасно перебуває під впливом інших осіб. Кожна організація складається з формальних колективів (груп працівників, які створені волею керівників організації при вертикальному та горизонтальному поділах праці, діяльність яких свідомо планується, мотивується, контролюється, регулюється для досягнення певної мети) та неформальних колективів (груп працівників, що виникають і функціонують спонтанно, за інтересами). У будь-якій організації існує три типи формальних груп: 1. Групи керівників (або командні групи) формують особи, які здійснюють процес управління в організації.Прикладами груп керівників можуть бути: президент компанії і віце-президенти; директор магазину і завідувачі відділів; командир авіалайнера, другий пілот та борт-інженер; директор заводу та його заступники; начальник цеху та його заступники. 2. Цільові виробничі (господарські) групи складаються з осіб, які виконують одне завдання. Вони мають певну самостійність, планують самі свою роботу, щодо них застосовуються окремі елементи цільового стимулювання. В організації можуть існувати групи конструкторів, технологів, фінансистів, постачальників, рекламодавців та ін. 3. Комітет – група, якій організація делегує повноваження для виконання конкретного завдання. До комітетів належать ради, комісії, збори, команди, товариства. За функціональним призначенням виділяють основні типи комітетів: - спеціальний (тимчасовий) – створюється для виявлення проблем, розв’язання локальних та глобальних питань, вироблення альтернативних рішень (наприклад, ревізійна комісія). - постійний – діє постійно і має конкретну, найчастіше довготривалу мету (наприклад, рада директорів). 4. Фактори впливу на організацію Фактори впливу на організацію– рушійні сили, які впливають на виробничо-господарську діяльність організації та забезпечують певний рівень отриманих результатів. Їх класифікують за двома ознаками: 1) за рівнем впливу на: - Мікроекономічні фактори (цілі, структура, завдання, технологія, працівники, ресурси, постачальники, споживачі, конкуренти), які діють на рівні підприємств. - Макроекономічні фактори (законодавчі акти, укази, постанови, система економічних відносин в державі, стан економіки, міжнародні події, науково-технічний прогрес, особливості міжнародних відносин, політичні, соціально-культурні обставини). 2) за середовищем впливу на: - Фактори внутрішнього середовища організації – це взаємозв’язок п’яти складових: цілі, структура, завдання, технологія та люди (працівники) (рис. 2). / Рис 2. – Внутрішнє середовище організації Цілі – це конкретний, кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації (отримання прибутку, зниження витрат, збільшення продуктивності праці). Структура– це взаємовідносини рівнів управління та видів робіт, які виконують служби або підрозділи. Тут поєднуються горизонтальний і вертикальний поділи праці в організації. Завдання – це види робіт, які необхідно виконати певним способом та в обумовлений термін. Це робота з предметами праці, інформацією та людьми. Ресурси – трудові (робоча сила), матеріальні (сировина, матеріали, комплектування), фінансові (власні кошти, кредити, інвестиції, ін.), інформаційні (результати маркетингових досліджень, замовлення, запити, повідомлення), технологічні (техніка, технологія), енергетичні та ін. Технологія – це засіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини) у вихідні (продукцію, послуги). Під технологією розуміють кваліфікаційні навики, обладнання, інструменти, знання. Люди (працівники) – це фактор організації, який визначається здібностями, потребами, знаннями, поведінкою, ставленням до праці, оточенням, професійними якостями. - Фактори зовнішнього середовище організації – це сукупність неконтрольованих суб’єктів і сил, що діють за межами підприємства і не підвладні апаратові управління. Фактори зовнішнього середовища поділяють на дві групи: - прямої дії, тобто ті, що безпосередньо впливають на діяльність організації й залежать від її діяльності, - непрямої дії, тобто вони впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємини. До факторів прямої дії належать: постачальники, споживачі, конкуренти, профспілки, законодавчі акти, державні органи, партії та громадські організації, інфраструктура. До факторів непрямої дії належать: НТП, рівень техніки та технології, стан економіки, соціально-культурні обставини, політичні умови, міжнародне оточення. 5. Види організацій в Україні Організації в Україні мають статус юридичної особи, формуються і функціонують відповідно до законодавства. Основними формами підприємницької діяльності є підприємства, товариства, корпорації, а також такі організації як банки, страхові компанії, кредитні спілки, біржі, фонди, інвестиційні компанії тощо. Розрізняють також прибуткові та не прибуткові організації. Широко відомі такі основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: 1) Одноосібне володіння (індивідуальне підприємство) – це підприємство, власником якого фізична особа або сім’я, яка отримує певний дохід (прибуток), але несе весь тягар господарського ризику. 2) Товариство (партнерство) передбачає об’єднання капіталів двох і більше фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку, збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу. За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства з повною, обмеженою, додаткової відповідальністю, а також командитні. - Товариство з повною відповідальністю, де всі учасники займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть повну солідарну відповідальність за його зобов’язаннями всім своїм майном. - Товариство з обмеженою відповідальністю, де учасники несуть відповідальність у межах їхніх внесків у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності. - Товариство з додатковою відповідальністю, де учасники відповідають своїми внесками до статутного фонду, а за недостатністю цих коштів – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі. - Командитне (змішане) товариство, де поряд з учасниками, що несуть повну відповідальність, є учасники, які несуть обмежену відповідальність. 3) Акціонерне товариство (або корпорація), власниками якого є акціонери, які мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал товариства. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Одна частина прибутку розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, а друга направляється на реінвестування. 4) Державне підприємство – є підприємством, власником якого є держава і, яке утворене на основі загальнодержавної власності та власності адміністративно-територіальних одиниць. Різні форми підприємницької діяльності можуть створювати різноманітні форми об’єднань, до яких належать: - Асоціація (союз, спілка) – форма договірного об’єднання підприємницьких структур з метою постійної координації господарської діяльності без права втручання у виробничу та фінансово-комерційну діяльність учасників (наприклад, союз промисловців і підприємців УСПП). - Консорціум – тимчасове статутне об’єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї та досягнення загальної мети (здійснення проекту) (наприклад, Міжнародний консорціум супутникового зв’язку, консорціум із вдосконалення бізнес-освіти в Україні). - Концерн – організаційна форма статутного об’єднання підприємницьких структур, що характеризується поєднанням власності та контролю і найчастіше відбувається за принципом диверсифікації виробництва (промисловість, транспорт, торгівля, організації науки і фінансово-кредитної системи). Суб’єкти господарювання ,що входять до складу новоствореного концерну звичайно втрачають свою економічну самостійність. 6. Процес менеджменту в організації Процес менеджменту в організації охоплює керуючу, керовану системи організації, функції, методи менеджменту, управлінські рішення, комунікації, керівництво. Процес менеджменту – послідовність певних завершених етапів управлінської діяльності, які забезпечують управлінський вплив керуючої системи на керовану з метою досягнення цілей організації. Графічна модель процесу менеджменту зображена на рисунку 3. Процес управління організацією охоплює декілька етапів: 1 етап – реалізація функцій менеджменту, до яких належать усі види управлінської діяльності (планування, організація взаємодії, мотивація та контроль), 2 етап – формування методів менеджменту (економічних, соціально-психологічних, технологічних, адміністративно-розпорядчих) як результатів реалізації функцій менеджменту (план виробництва, бюджет, технологічна документація, накази, розпорядження, соціальні програми для працівників, ін.), 3 етап – формалізація (перетворення) методів менеджменту в управлінські рішення у формі наказів, розпоряджень, вказівок, які доводяться вищими рівнями управління до нижчих у встановленому порядку, 4 етап – забезпечення управлінського впливу на колектив працівників на засадах керівництва та використання різних форм влади (винагороди, примусу, експертної, законної, еталонної влади), 5 етап – використання комунікації, тобто процесів обміну інформацією між працівниками, підрозділами, іншими організаціями. / Рис 3. – Графічна модель процесу менеджменту 7. Соціальна відповідальність в менеджменті У менеджменті виділяють два види відповідальності – юридичну і соціальну. Юридична відповідальність – це дотримання конкретних законів і норм державного регулювання, які визначають, що може, а чого неповинна робити організація. Соціальна відповідальність – це певний рівень добровільної реакції на соціальні потреби суспільства з боку організації. Ця реакція має місце по відношенню до того, що знаходиться поза межами, визначеними законами або вимогами органів державного регулювання. Соціальна відповідальність в менеджменті характеризується такими показниками: 1. Показники розвитку гуманізації праці, які відображають: - кваліфікаційний рівень працівників, - можливості до професійного розвитку працівника та їхнього кар’єрного зростання, - підготовка та підвищення кваліфікації працівників, - рівень соціальної напруженості в трудовому колективі, - участь працівників у прийнятті управлінських рішень. 2. Соціальні гарантії включають: - оплату праці та вчасну виплату зарплати, премій, доплат, надбавок, - соціальну підтримку працівників через реалізацію соціальних програм розвитку персоналу. 3. Показники розвитку системи безпеки та охорони праці відображають: - відповідність робочих місць санітарно-гігієнічним вимогам, - безпеку та охорону праці на підприємстві, - безпеку робочого місця. 4. Показники розвитку корпоративної відповідальності організації включають: - виконання обов’язків перед бюджетом (сплата податків, зборів та інших платежів), - створення робочих місць, - здійснення витрат підприємства на екологізацію виробництва. Тема 3. Планування як загальна функція менеджменту 1. Сутність та класифікація функцій менеджменту 2. Сутність планування як загальної функції менеджменту 1. Сутність та класифікація функцій менеджменту Технологія управління підприємством (організацією) є безперервним, динамічним, послідовним, стійким, мінливим, цілеспрямованим процесом, який має циклічний характер. Вона формується завдяки безперервному перебігу функцій менеджменту, кожна з яких є складовою цього процесу. Функції менеджменту – види управлінської діяльності, які забезпечують формування способів управлінського впливу. Сформувалися вони в процесі

Курсова робота Менеджмент міжнародної туристичної діяльності

alexbmx

12.12.2017 17:12-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись