Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Іінститут економіки і менеджменту
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2014
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Вступ до фаху Фінанси і кредит
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ КАФЕДРА ФІНАНАСІВ
КОНТРОЛЬНА РОБОТА з дисципліни «Вступ до фаху «Фінанси і кредит»» Варіант № 18
Львів 2014
ЗМІСТ
Зміст……………………………………………………………...…………………...2
Повноваження органів місцевого самоврядування у бюджетному процесі……..3
Органи місцевого самоврядування…………………………………………….3
Склад і структура бюджетів місцевого самоврядування……………………..5
Між бюджетні відносини……………………………………………………...11
Повноваження органів місцевого самоврядування у бюджетному процесі.12
Сутність та завдання управління прибутком підприємств………………………16
Економічна сутність зобов’язань банку. Класифікація залучених та запозичених коштів……………………………………………………………………………….19
Який рівень забезпечення інформаційними технологіями учасників страхового ринку України?..........................................................................................................23
Список використаних джерел……………………………………………………..25
2. Повноваження органів місцевого самоврядування у бюджетному процесі
2.1. Органи місцевого самоврядування.
Органи місцевого самоврядування—це структурно-організовані колективи службовців або одного службовця, що наділяються владою у системі місцевого самоврядування для реалізації владних рішень.
Посадовими особами місцевого самоврядування є особи, які працюють в органах місцевого самоврядування, мають повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримують заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Система місцевого самоврядування включає:
• територіальну громаду:
• сільську, селищну, міську раду;
• сільського, селищного, міського голову;
• виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
• районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
• районні (в місті) ради, які створюються у містах із районним поділом за рішенням територіальної громади або міської ради;
• органи самоорганізації населення.
Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами, у межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Чинним законодавством їм можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади (делегування), у здійсненні яких вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.
Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим—також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Обмеження права громадян на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, строку проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються. Лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану можуть бути застосовані певні обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України.
Стаття 140 Конституції 1996 р. визначає, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади— жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" під територіальною громадою розуміє сукупність жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Вона проголошується первинним, центральним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень.
Усі органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами. Вони періодично, але не менш як два рази на рік, інформують населення про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення, звітують перед територіальними громадами про свою діяльність.
Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність у разі порушення ними Конституції або законів України. Шкода, заподіяна юридичним і фізичним особам у результаті неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а внаслідок неправомірних рішень, дій або бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування — за рахунок їх власних коштів у порядку, встановленому законом. Спори щодо поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються у судовому порядку.
Державний контроль за діяльністю органів та посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень у такий спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.
2.2. Склад і структура бюджетів місцевого самоврядування
Місцевий бюджет відповідно до Бюджетного кодексу містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету. Відповідно до статей 64, 66, 68, 69 Бюджетного кодексу України до місцевих бюджетів зараховуються наступні надходження:
До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори:
прибутковий податок з громадян:
– до доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст; – до доходів бюджетів міст республіканського та обласного значення зараховується 75% від обсягу прибуткового податку з громадян;
– до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань зараховується 25% від обсягу прибуткового податку з громадян; 2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам; 3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад; 4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;
5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів продажу нафтопродуктів), що справляється виконавчими органами відповідних рад;
6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними в установленому порядку адмініст. комісіями; 7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, відповідних бюджетів.
Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи бюджету АР Крим та обласних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок:
1) 25% прибуткового податку з громадян, що справляється на відповідній території; 2) 25% плати за землю, що справляється на території АРК та відповідної області; 3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються Радою міністрів АР Крим та обласними державними адміністраціями. Для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм територіальних громад доходи районних бюджетів, які враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, формуються за рахунок: 1) 50% прибуткового податку з громадян, що справляється на території сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань;
2) 15% плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ тощо; 3) плати за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються районними державними адміністраціями; 4) плати за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється районними державними адміністраціями;
5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними держадміністраціями або утвореними ними адміністративними комісіями. Доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів:
1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування; 2) 100% плати за землю – для бюджетів міст Києва та Севастополя; 75% плати за землю - для бюджетів міст республіканського АР Крим та міст обласного значення; 60% плати за землю – для бюджетів сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднань; 3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету; 4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами; 5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування; 6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; 7) плата за забруднення природного середовища у частині, що зараховується до бюджету; 8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності; 9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;
10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній власності; 11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;
12) плата за гарантії, визначених статтею 17 Бюджетного Кодексу;
13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;
14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок коштів бюджету; 15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;
16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення;
До місцевих податків і зборів, які зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування області, належать:
1) комунальний податок – сплачують юридичні особи, місцезнаходженням яких є відповідне село, селище чи місто. Граничний розмір не повинен перевищувати 10% річного фонду оплати праці, обчисленого з розміру неоподаткованого мінімуму доходів; 2) ринковий збір – сплачують юридичні особи та громадяни за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів. Справляється за кожен день торгівлі. Розмір не повинен перевищувати 20% мінімальної заробітної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат для юридичних осіб;
3) збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі - плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях. Справляється з юридичних осіб та громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції. Граничний розмір збору – 20 неоподаткованих мінімумів для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподаткованого мінімуму в день – за одноразову торгівлю;
4) збір за видачу ордера на квартиру – сплачується за видачу документа, що дає право на заселення квартири. Не повинен перевищувати 30% неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Сплачується через банки до одержання ордера; 5) збір за паркування автотранспорту – сплачується юридичними особами та громадянами, які паркують автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях. Сплачується водіями на місці парковки;
6) курортний збір – справляється в курортній місцевості. Сплачується платниками за місцем їх тимчасового проживання і не може перевищувати 10% неоподаткованого мінімуму доходів громадян;
7) готельний збір – сплачується особами, які проживають у готелях в розмірі, що не повинен перевищувати 20% добової вартості найманого житла. Справляється і перераховується до бюджету адміністрацією готелю;
8) податок з реклами – сплачується юридичними особами та громадянами. Об'єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами; 9) збір з власників собак – сплачується власниками собак. Справляється за кожен рік. Розмір збору не може перевищувати 10% неоподаткованого мінімуму доходів громадян; 10) збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей – сплачують юридичні особи і громадяни. Граничний розмір не повинен перевищувати 0,1% вартості заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея, але не більше трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з кожного учасника; 11) збір за право використання місцевої символіки – справляється з юридичних осіб та фізичних осіб, які використовують місцеву символіку під час виробництва продукції тощо. Справляється щорічно під час видачі дозволу або продовження строку його дії. Не повинен перевищувати 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з юридичних осіб та 2 неоподаткованих мінімуми з фізичних осіб.
Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією програм, перелік яких визначено статтями 88-91 Бюджетного кодексу.
У видатковій частині місцевих бюджетів окремо передбачаються видатки поточного бюджету і видатки бюджету розвитку.
Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, і не належать до бюджету розвитку. Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних із здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням.
Бюджет розвитку місцевих бюджетів Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:
> кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення; > надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; > кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними; > кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;
> запозичення, здійснені у порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України;
> субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.
До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать: > погашення основної суми боргу відповідно АР Крим та місцевого самоврядування (крім боргу, що утворюється за умовами, визначеними статтею 73 Бюджетного кодексу);
> капітальні вкладення;
> внески органів влади АР Крим та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.
2.3. Між бюджетні відносини
Міжбюджетні відносини – це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.
Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, та бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень.
Концептуальні основи реформування міжбюджетних відносин закладені у Бюджетному кодексі. Це:
-затвердження чіткої логічної процедури послідовного ухвалення рішень у бюджетному процесі з чітко окресленими межами для посадових осіб, які відповідальні за формування та використання бюджетних коштів; -встановлення чітких правил формування місцевих бюджетів (прозорість бюджетного процесу, самостійність формування власних бюджетів, заборона створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та бюджетними установами); -розмежування видатків між рівнями бюджетної системи, зміцнення власної дохідної бази територіальних громад, запровадження нової системи фінансового вирівнювання, формульний підхід до обрахунку міжбюджетних трансфертів, що враховуватиме як потребу у видатках певного бюджету, так і спроможність цього бюджету залучати ті чи інші доходи;
-стимули до збільшення надходжень та ефективного використання бюджетних коштів (визначення доходів та видатків місцевих бюджетів, що враховуються та не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів);
-формування бюджету розвитку;
-створення ефективного механізму державних та місцевих запозичень, обслуговування державного боргу з метою зміцнення дохідної бази державного та місцевих бюджетів, а також мінімізації їхніх втрат.
Організація ефективного фінансового контролю затвердження та виконання державного та місцевих бюджетів, використання коштів бюджетів. Розмежування компетенції органів державного фінансового контролю та організація їх ефективної взаємодії, шляхи забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів.
Створення умов для підвищення відповідальності (публічність рішень, залучення громадськості до бюджетного процесу).
Важливим кроком у реформуванні міжбюджетних відносин стало казначейське обслуговування касового виконання місцевих бюджетів. Запровадження казначейської системи виконання місцевих бюджетів (з 1.01.2002 року - за доходами, а з 1.01.2003 року і за видатками) забезпечує чітку процедуру проходження бюджетних коштів, а саме:
бюджетне призначення;
бюджетний розпис;
бюджетне асигнування;
взяття бюджетного зобов'язання;
виконання робіт і послуг;
оплата бюджетного зобов'язання.
2.4. Повноваження органів місцевого самоврядування у бюджетному процесі
Бюджет місцевого самоврядування – план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.
Бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування полягають у встановленні порядку проходження місцевих бюджетів. Згідно з ст. 75 Бюджетного кодексу особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний період Раді Міністрів АР Крим, місцевим державним адміністраціям і виконавчим органам відповідних рад доводить Міністерство фінансів України. Оскільки в Україні існує єдина бюджетна система і бюджетні відносини регулюються єдиним бюджетним законодавством (ст. 4 Бюджетного кодексу), органи місцевого самоврядування, самостійно вирішуючи питання місцевого значення, мають повноваження у сфері бюджетної діяльності, які можна поділити в три групи: 1) щодо Державного бюджету України; 2) щодо власного бюджету; 3) щодо бюджету нижчого рівня.
До першої групи належать:
– право отримувати з Державного бюджету України фінансування для здійснення окремих повноважень органів виконавчої влади, які на підставі ст. 143 Конституції України передаються законами. У випадках неможливості покриття своїх першочергових потреб за рахунок власних, закріплених і регулюючих доходів вони мають право на отримання допомоги у вигляді дотацій і субвенцій (ст. 64-67, ч. 2 ст. 82, ч. 2 ст. 83, 99,102-107 Бюджетного кодексу);
– право виконувати рішення органів державної влади, що призводить до додаткових витрат органів місцевого самоврядування, тільки в межах переданих їм ресурсів;
– право на поділ видатків місцевих бюджетів, що пов’язані з виконанням власних повноважень і делегованих повноважень органів виконавчої влади (ст. 92 і 93 Бюджетного кодексу);
– право спрямовувати кошти загального фонду місцевого бюджету на фінансування установ і закладів, які утримуються за рахунок бюджетних асигнувань (ст. 88-90 Бюджетного кодексу);
– право на фінансування програм соціально-економічного розвитку своєї території, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також надання субвенцій, пов’язаних із розширеним відтворенням (ст. 91 Бюджетного кодексу);
– право на встановлення нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, географічного і екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних потреб, установлених законом (ст. 67 Бюджетного кодексу);
– право на власні і закріплені законом за місцевими бюджетами на стабільній основі загальнодержавні доходи і визначення напрямів використання бюджетних коштів (п. З ст. 7 Бюджетного кодексу);
– право на забезпечення збалансованості своїх бюджетів з боку центральних органів державної влади без урахування доходів від місцевих податків і зборів;
– право органів місцевого самоврядування одержувати компенсацію з державного бюджету, якщо держава не забезпечує їх видатки щодо виконання рішень державних органів;
– обов’язок органів місцевого самоврядування передавати з місцевого до державного бюджету частину надлишку доходів над видатками, якщо доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків і зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету.
До другої групи повноважень належать:
– право всіх представницьких органів місцевого самоврядування затверджувати свої бюджети (п. 4 ст. 138, 143 Бюджетного кодексу);
– право на гарантовану державну дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб, установленому законом.
АР Крим і місцеві ради можуть приймати бюджети з дефіцитом, але тільки в частині дефіциту бюджету розвитку. Дефіцит цих бюджетів покривається за рахунок запозичень.
Не допускається затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських і селищних бюджетів з дефіцитом (ст. 72 Бюджетного кодексу).
Рада Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністративні, виконавчі органи рад за рішенням представницьких органів можуть одержувати короткострокові позики у фінансово-кредитних установах на строк до 3 місяців, але в межах бюджетного періоду, визначеному Міністерством фінансів України (ст. 73 Бюджетного кодексу). В межах повноважень, установлених щорічними рішеннями про бюджети, Рада Міністрів АР Крим і міські ради в особі керівників їх виконавчих органів можуть надавати гарантії щодо виконання боргових зобов’язань суб’єктів підприємництва лише на умовах платоспроможності, певного терміну, майнового забезпечення і зустрічних гарантій, одержаних від цих суб’єктів. Бюджетна система України побудована на принципі єдності, Рада Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації і виконавчі органи відповідних рад зобов’язані надавати необхідну інформацію Міністерству фінансів України для проведення розрахунку розмірів міжбюджетних трансфертів та інших показників.
Бюджетний кодекс містить окремі заборони відносно Державного і місцевих бюджетів. Так, п. 8 ст. 13 не допускає створення позабюджетних фондів органами державної влади, АР Крим, місцевого самоврядування та іншими. Бюджетний кодекс забороняє надання позик з одного бюджету іншому (ст. 73 Бюджетного кодексу України).
3. Сутність та завдання управління прибутком підприємств
Прибуток – це важливий узагальнюючий показник оцінки ефективності функціонування кожного суб'єкта господарювання, оскільки в прибутку акумулюються резерви всіх сторін діяльності підприємства:
виробництво і реалізація;
якість і асортимент;
ефективність використання виробничих ресурсів;
собівартість продукції.
Прибуток характеризує ефективність господарювання за всіма напрямками його діяльності: виробничої, збутової, постачальницької, інвестиційної, фінансової. Прибуток становить основу економічного розвитку підприємства і зміцнює його фінансовий стан та фінансові відносини з партнерами.
Крім цього, прибуток є основним джерелом фінансування витрат на виробничий і соціальний розвиток підприємства, найвагомішим джерелом централізованих ресурсів держави: у доходи бюджету здійснюються відрахування від одержаного доходу підприємства, значною частиною якого є прибуток. Це означає, що доходи підприємства повинні задовольняти не тільки фінансові потреби, а й потреби держави на фінансування суспільних фондів споживання, розвиток науки, освіти, охорони здоров'я. Таким чином, у збільшенню прибутку зацікавлені як підприємство, так і держава.
Прибуток - це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство отримує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми. Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту.
Додатковий продукт - це вартість створювана безпосередніми виробниками понад вартість необхідного продукту.
Прибуток відбиває результати діяльності підприємства і зазнає впливу багатьох чинників. На формування прибутку впливає:
сфера діяльності підприємства;
галузі господарства;
форма власності;
розвиток ринкових відносин;
фінансово-господарська діяльність підприємства;
облік фінансових результатів.
Оціночна функція - прибуток підприємства використовується як оціночний показник, що характеризує ефект його господарської діяльності.
Розподільча функція - підприємство розподіляє прибуток, котрий отримало в результаті фінансово-господарської діяльності на дві частини:
частина, яка акумулюється у бюджетах у вигляді податку на прибуток;
частина, яка залишається в розпорядженні підприємства.
Стимулююча функція - прибуток є джерелом формування різних фондів стимулювання:
фонд заохочення;
фонд виробничого розвитку;
фонд соціального розвитку;
фонд виплати дивідендів;
пайовий фонд;
благодійний фонд.
Прибуток, як економічний показник, дозволяє поєднувати економічні інтереси держави, підприємства, як господарюючого суб'єкта, робітників та власників підприємства.
Об'єктом економічних інтересів держави є частина прибутку, яка виплачується у виді податків та обов'язкових платежів.
Економічний інтерес прибутків з точки зору підприємства - це прибуток, що залишається в його розпорядженні і використовується для вирішення виробничих та соціальних завдань розвитку.
Економічний інтерес робітників підприємства пов'язаний з розміром прибутку, який буде спрямовано на матеріальне заохочення, соціальні виплати, соціальний розвиток.
Власника підприємства цікавить розмір прибутку, який направляється на виплату дивідендів та на виробничий розвиток підприємства.
Прибуток торговельного підприємства, як результативний показник його діяльності залежить від співвідношення між розміром доходів торговельного підприємства і витратами на здійснення торговельно-фінансової діяльності.
Зростання розмірів одержання прибутку пов'язане із збільшенням рівня цін продажу товарів. Управління цінами реалізації залежить від обґрунтованості вибору цінової політики підприємства на споживчому ринку, використання сприятливої торговельної кон'юнктури в окремі періоди року.
Витрати обігу формуються під впливом таких факторів:
обсяг товарообігу;
склад та асортимент товарів;
джерела надходження товарів;
рівень продуктивності праці на підприємстві;
ступінь використання ресурсів;
структура капіталу.
4. Економічна сутність зобов’язань банку. Класифікація залучених та запозичених коштів
Під зобов'язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов'язують сплатити фіксовану су му коштів у визначений час у майбутньому.
Метою аналізу зобов'язань банку є оцінка та визначення шля хів оптимізації їх структури за двома критеріями:
зниження середньої вартості ресурсів банку;
підвищення стабільності ресурсної бази та надійності банку в цілому.
Досягнення цієї мети конкретизується у таких завданнях:
оцінка становища банку на ринку ощадних послуг;
дослідження динаміки та структури зобов'язань банку;
контроль дотримання банком нормативів обов'язкового ре зервування коштів на коррахунку в НБУ.
оцінка динаміки відсоткових ставок та їх вплив на залишки депозитів;
визначення потреби банку у депозитних коштах;
аналітичне оцінювання ступеня використання залучених та запозичених коштів.
В економічній літературі зобов'язання заведено поділяти на залучені та запозичені кошти. Залучені кошти є найбільшою части ною зобов'язань банку. Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.
До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточ них, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових платіжних картах, кредиторська заборгованість тощо. У банківській практиці залучені кошти називають депозитни ми зобов'язаннями.
Депозит— це зобов'язання банку за тимчасово залу ченими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними папе рами за відповідну плату.
Класифікаційні ознаки депозитів
За строками використання коштів:
депозити до запитання;
строкові депозити:
ультрастрокові (типу овернайт);
короткострокові (до 1 року);
довгострокові (більше 1 року).
За категоріями вкладників:
депозити банків;
депозити за рахунок бюджетних коштів;
депозити суб'єктів господарської діяльності;
депозити фізичних осіб.
За формою грошового обігу:
депозити внесені готівкою;
безготівкові депозити.
За валютою:
депозити у національній валюті;
депозити в іноземній валюті:
у вільно конвертованій валюті;
у невільно конвертованій валюті.
За формою визначення власника:
іменні депозити;
депозити на пред'явника.
За цільовим призначенням:
дохідні депозити;
гарантійні депозити.
За способом юридичного оформлення:
депозити, оформлені угодою;
депозити з наданням ощадної книжки;
депозити з наданням ощадного сертифіката.
За формою вилучення депозиту та нарахованих процентів :
безумовні депозити:
без попереднього повідомлення;
з попереднім повідомленням;
умовні депозити.
За економічним змістом та характером депозиту:
пасивні депозити;
активні депозити.
Депозитні операції відіграють значну роль у діяльності банку:
депозитні операції є головним джерелом проведення актив них і пасивних операцій. Від характеру депозитів залежать види кредитних операцій і розмір доходу банку;
правильна організація депозитних операцій забезпечує лік відність комерційних банків;
депозитні операції сприяють прискоренню безготівкових роз рахунків;
ресурси, сформовані за рахунок депозитних операцій, зазви чай дешевші міжбанківських кредитів.
Водночас депозитні операції мають певні недоліки:
операції щодо залучення коштів у вклади пов'язані зі знач ними маркетинговими зусиллями, грошовими і матеріальними витратами комерційних банків.
мобілізація коштів у вклади (депозити) в більшості випадків залежить від вкладників, а не від комерційного банку, якому часто важко, а то й неможливо досягти додаткового залучення коштів;
загальний обсяг тимчасово вільних грошових коштів у рам ках окремого банку або району об'єктивно обмежений.
Аналіз масштабів діяльності банку щодо залучення зовні шніх джерел фінансування своєї діяльності починається з ви значення частки, яку займають зобов'язання банку у валюті балансу.
Оскільки банк — це установа, яка працює в основному із за лученими коштами, то, як правило, їх частка в пасивах банку становить не менше 80 %. Значення менше цієї величини означає більш високу фінансову стійкість банку, проте негативно харак теризує його ділову активність.
Чим вища частка зобов'язань перед клієнтами банку на довгостроковій основі, тим вища стабіль на частина ресурсів комерційного банку, що позитивно впливає на його ліквідність і зменшує залежність від міжбанківських позик. Проте строкові депозити є дорожчими, що негативно впливає на рентабельність та прибутковість роботи банку. Водночас збіль шення частки (понад 30 %) банківських позик підвищує ризик незбалансованої ліквідності, оскільки посилюється залежність банку від зовнішніх джерел фінансування. Необхідно зазначити, що, враховуючи дефіцит вільних коштів у суб'єктів господарювання, частка МБК у структурі зобов'язань сягає 30—40 %.
Кошти, що залучаються комерційними банками як депозити строком до 1 року, можуть в економічних межах використовуватися не тільки для видачі короткострокових позик, а й для надання їх на більш тривалий строк.
5. Який рівень забезпечення інформаційними технологіями учасників страхового ринку України?
Страховий ринок – особлива сфера грошових відносин, де об’єктом купівлі-продажу є страхова послуга, що надається спеціалізованими страховими організаціями юридичним і фізичним особам.
В страховому ринку України можна виділити такі інформаційні проблеми:
інформаційна закритість страхового ринку;
низький рівень впровадження в страхову практику сучасних інформаційних технологій;
відсутність якісної статистичної інформації і недостатність докладних інформаційно-аналітичних матеріалів;
відсутність банків даних про несумлінних страхувальників;
відсутність рейтингів страхових компаній;
непрозорість даних про структуру власності вітчизняного страхового ринку.
Значна кількість проблем розвитку страхового ринку України пояснюються передусім прагненням страхових компаній максимізувати прибуток, незважаючи ні на довгострокові інтереси галузі, ні на професійну етику.
Сьогодні страховий ринок реагує на загальні тенденції розвитку бізнесу і, йдучи шляхом, прокладеним іншими фінансовими структурами, опановує ІТ технології, здатні підвищити технологічність традиційних бізнес-процесів та каналів збуту, серед яких: автоматизація бізнес-процесів (ЕRР-системи); оптимізація процесів взаємодії із клієнтами (СRМ-системи); опанування можливостей Інтернету як нового перспективного каналу продажу (системи онлайн-страхування); запровадження аналітичних рішень (управління ризиками, активами тощо).
Інтернет-торгівля — це цілком сформований ринок у розвинених країнах. Однак в Україні сьогодні він працює лише частково.
Таким чином, застосування нових інформаційних технологій у діяльності страхових компаній здатне істотно розширити їхні можливості у сфері збуту продукції та підвищення лояльності клієнтів до діяльності компанії. Проблеми в інтернет-торгівлі спричинено відсутністю законодавства про електронний підпис, який має засвідчувати дійсність угоди, укладеної в мережі Інтернет, і недостатній розвиток системи електронних платежів, і низький рівень інформатизації.
Програмні продукти, які використовують банки і страхові компанії в Україні, поки що не мають інтегрованих рішень комплексних задач страхування ризиків іпотечного кредитування.
Результатом рішень на основі інформаційних технологій може стати оптимізація бізнес-процесів, формування єдиного інформаційного простору, інтеграція даних банківської і страхової систем, формування централізованих даних для реалізації функцій організації, управління, контролю та аналізу в іпотечному кредитуванні і страхуванні.
Страховий ринок України набув певного рівня розвитку, але не став реальним чинником стабільності і за своїми характеристиками не відповідає завданням випереджального розвитку української економіки та тенденціям світових страхових ринків. Це зумовлює його суттєве відставання у глобальному процесі формування світової фінансової системи.
6. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Алексєєв І. В., Ярошевич Н. Б., Чушак-Голобородько А. М. Бюджетна система: – навчальний посібник. –К: «Хай – Тек Прес», 2007. – 376с.
Старецька Л. І., Томнюк О. Є., Луценко З. М., Юрченко М. М. Місцеве самоврядування: оглядовий курс. Навчальний посібник. — К., 2006 — 78 с.
Батанов О. В. Територіальна громада — основа місцевого самоврядування в Україні. — К., 2001
Смирнова Т. С. Правове регулювання місцевого самоврядування в Україні: Навчальний посібник. — К., 2001.
Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. –К.:КНЕУ, 2000. – 460с.
Бойчук І. М., Харів М. С., Хопчан М. І., Піча Ю. В. Економіка підприємства. Навч. пос. - К., 2001.
Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р.
Банківська енциклопедія/ Савлу М. І. за ред. – А. М. Мороза – К: Фірма «Ельтон», 1993 – 372 ст.
Шелохов К.Б., Бігмаш В. Д. Страхування. Навчальний Посібник – К: МАУП, 1998, - 424 ст.
Сіленко А. Інформаційні технології - новий імпульс для пошуку парадигми майбутнього суспільства //Політичний менеджмент. - 2007. - № 3. - C. 96-112.
Пацай Б.Д. Роль інформаційних технологій в управлінні фінансовими ресурсами підприємств// Фінанси України. - № 8 – 2008. – С.82-84.
27.12.2017 01:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора