Для того, щоб Україна зайняла достой- не місце у світовій економіці в умовах фінансової кризи, вона має мобілізу- вати всі свої резерви і вирішити проблеми, що стримують її соціально-економічний розвиток. На сьогодні для України негативним чинни- ком є незавершеність формування інституцій- ного середовища. Серед його складових необ- хідно виділити незавершеність становлення форм власності та захисту прав власності. Так, у комунальній власності регіонів – не задіяна мотивація ефективного розвитку і підтримання у територіальних громадах; не задіяні механізми ринкової регіональної са- моорганізації, що забезпечують самопідтри- муючий розвиток територіальних громад і територіально-господарських комплексів; не повною мірою функціонують такі інститути ринку, як фондовий ринок і його інфраструк- тура, тому вони не спроможні залучити кошти на пріоритетні напрями економічного розви- тку України; регіональне самоврядування ще не набуло такого рівня, яке дало б поштовх для ефективного зростання економіки як в ре- гіонах, так і в країні в цілому. Європейська хартія місцевого самовряду- вання, яку ратифікувала Україна, передбачає надання органам місцевого самоврядування права доступу на ринки позичкового капіталу. Реалізація цього фундаментального принципу Хартії дозволяє органам місцевого самовря- дування значно зменшити гостроту проблеми нестачі фінансових ресурсів. Відтак, саме завдяки виходу на ринки позичкового капіталу міста отримали можливість швидко розвива- тися, долати найбільш болючі проблеми. Тому муніципальні запозичення стають сьо- годні виходом для фінансового забезпечення регіонів України. Це можливо здійснити за рахунок випуску облігацій місцевих муніципальних та регіональних позик. У розвинених країнах муніципальні позики відіграють важливу роль, дозволяючи розв’язувати проблеми фінансування програм соціально-економічного розвитку міст і регі- онів. Наприкінці 90-их років муніципальні облігації складали близько 13 % усього ринку облігацій США, а на початку 2000 р. більше ніж 60 % муніципальних органів влади країни мали багатий досвід розміщення й обслугову- вання боргових цінних паперів Так, 20 % акцій концерну Volkswagen на- лежить територіальній громаді федеральної УДК 336.763.3:336.7633(477) Мазур Ірина Іванівна, доктор економічних наук, доцент • Визначено причини недосконалості розвитку ринку муніципальних облігацій України, ви- явлено його позитивні й негативні риси, а також розкрито механізм його дії як пріоритетного фінансового джерела розвитку регіонів. Ключові слова: муніципальні цінні папери, муніципальні облігації, ринок муніципальних цінних паперів, комунальна власність, муніципальні позики, муніципалітет.Соціально-економічна та регіональна політика 24 Стратегічні пріоритети, №1, 2010 р. землі Німеччини, де розташоване головне під- приємство (управляється урядом землі від іме- ні громади). Протягом останніх 150 років в одній з най- більш благополучних країн світу Швейцарії базові галузі економіки (енергетика, в тому числі атомна, зв’язок, телекомунікації, ВПК, транспорт, кантональні банки) знаходяться у суспільній власності. Референдум від 24 серп- ня 2002 р. щодо часткової лібералізації ціноут- ворення і доступу до електромереж приватних операторів підтвердив негативне відношення громадськості до цієї пропозиції і залишив згадані галузі у суспільній власності під гро- мадським контролем. Співвласниками таких галузей Швейцарії здебільшого є господарські управління муніципалітетів, уряди кантонів (областей), кантональні парламенти, галузеві виробничі об’єднання, науково-дослідні інсти- тути, державні установи; державні, приватні та засновані на корпоративній власності під- приємства, банки; робітники підприємств, су- міжні підприємства. Такий розподіл власності, заборона на відчуження та зміну форми влас- ності закріплені законодавчо. Вирішальним чинником є здатність власників забезпечити баланс інтересів, ефективне виробництво, контроль над фінансовими потоками і їх ви- користання на науково-технічний, технологіч- ний, виробничо-господарський, соціальний, природоохоронний розвиток підприємств [2]. Відтак муніципальні цінні папери є по- тужним фінансовим інструментом, який зав- дяки органам місцевого самоврядування може ефективно вирішувати як короткострокові, так і довгострокові проблеми, пов’язані з бю- джетним фінансуванням. Муніципальні облі- гації стають важливим джерелом фінансового забезпечення розвитку місцевого самовря- дування не лише в розвинених країнах, а й в Україні. Муніципальні облігації – цінні папери, які випускаються місцевими органами державної влади як засіб залучення фінансових ресурсів для реалізації власних інвестиційних програм, а також у випадку дефіциту місцевого бюдже- ту або на позабюджетні цілі. Щодо поняття «орган місцевого самовря- дування», під ним розуміють муніципалітет. Муніципалітет (фран. – municipalite, від лат. – municipium – виборні органи місцевого, зде- більшого міського самоврядування) [8]. Звідси й пішла назва «муніципальні облігації». Хоча в різних країнах це поняття має свої особливос- ті. Так, в Україні не вживають офіційно термін «муніципалітет». Відповідно до Конституції України (ст. 2) місцеве самоврядування здійс нюється територіальними громадами як без- посередньо, так і через відповідні місцеві (сільські, міські, районні та обласні) ради. Основною метою випуску муніципальних облігацій є запозичення коштів для: • фінансування проектів місцевих органів влади або територіальних утворень, які мають виключно місцеве значення (потреби кому- нальних господарств тощо); • погашення існуючих зобов’язань (муні- ципальних цінних паперів, випущених попе- редньо); • задоволення нагальних потреб місцевих органів влади або територіальних утворень у грошових коштах в очікуванні майбутніх над- ходжень. Ознаки муніципальних облігацій, як виду цінних паперів: • мають номінал, розмір якого визначаєть- ся у час випуску і характеризує основну суму боргу емітента; • можуть передбачати виплату відсотків; • мають обмежений термін обігу (на відмі- ну від акцій, що не мають визначеного строку обігу і можуть перебувати на ринку до лікві- дації їх емітента або прийняття відповідного рішення про анулювання). Властивості муніципальних цінних паперів: • за надійністю і безризиковістю поступа- ються лише державним цінним паперам, але різні їх види мають різну надійність залежно від джерела забезпечення боргу; • за первинного розміщення продаються переважно на аукціонах; • здебільшого мають неринковий характер; • доходи на такі цінні папери, як правило, не оподатковуються; • можуть бути іменними і на пред’явника (останніх стає все менше, оскільки особи, звіль- нені від податків, державою реєструються); • під час випуску передбачається право до- строкового погашення їх емітентом. Види муніципальних цінних паперів За ознакою «способу забезпечення» є такі. Незабезпечені облігації – це незабезпечені боргові зобов’язання, тобто емітент не бере на себе заставних зобов’язань. Вони підкріп- лені лише сумлінністю емітента. Щоправда, певне непряме забезпечення існує, оскільки емітентом є місцевий орган самоврядування, який розпоряджається місцевими податками. Переважно випускаються для фінансування Стратегічні пріоритети, №1, 2010 р. 25 Мазур І. І. проектів, що не приносять доходів, проектів соціального призначення, тобто таких, що не мають на меті отримання прибутку. Облігації під майбутні платежі – по- гашаються за рахунок доходів від проекту, для фінансування якого вони були випуще- ні. Передусім це об’єкти комунального при- значення, що мають джерелом забезпечення майбутні платежі за оренду, мито, комісійні та інші місцеві збори й відрахування від прибут- ків об’єктів, що будуються. Ці два види випускають як генеральні облі- гації – під загальне зобов’язання (general bonds або general obligation bonds) або як дохідні об- лігації (revenue bonds). Перші забезпечують- ся усіма доходами та іншими фінансовими джерелами емітента, а також його правом на справляння податків. Другі обслуговуються за рахунок доходів від спеціально обумовлених проектів (наприклад, платних доріг). Тобто дохідні облігації передбачають, що виплати основної суми та відсотків здійснюються лише в тому випадку, коли досягнутий достатній рі- вень дохідності проекту. Облігації забезпечені податковими надхо- дженнями – гарантією виконання зобов’язань з цих облігацій є надходження до місцевого бюджету певного виду податку. Прикладом може бути податок на бензин, що призначаєть- ся для погашення облігацій, які випущені для фінансування будівництва й ремонту доріг. Облігації забезпечені нерухомістю – забез- печуються будівлями, спорудами, земельними ділянками, що знаходяться у комунальній влас- ності. Забезпечення муніципальних цінних па- перів посилюється, коли гарантами надійності стають регіональні банки або великі підпри- ємства, що беруть участь в реалізації проектів. Має сенс грошові кошти, що надходять від ви- пуску муніципальних облігацій, переказувати в позабюджетні фонди, які через свій цільовий характер також сприятимуть збереженню ви- сокої надійності цінних паперів. За призначенням усі муніципальні цінні папери можна розділити на 2 групи: цінні па- пери загального призначення та доходні. Муніципальні цінні папери загального при- значення використовуються для: • фінансування капітальних витрат; • будівництва об’єктів соціального та ви- робничого призначення місцевого та міжрегіо- нального значення. Випуск цих облігацій здійснюється під га- рантію місцевих бюджетів, що мають повнова- ження до залучення коштів, оподаткування. Доходні цінні папери випускаються з ме- тою фінансування певних проектів щодо спо- рудження нових об’єктів і погашаються після отримання доходів від новостворених об’єктів. Ця група представлена житловими, комуналь- ними, лікарняними облігаціями, облігаціями для промислового розвитку. За терміном дії муніципальні цінні папери можуть бути: коротко-, середньо- та довго- строковими. Короткострокові муніципальні цінні папе- ри представлені векселями, що фінансують ко- роткострокові потреби, що часто покривають тимчасові потреби у фінансах. Середньострокові муніципальні цінні папе- ри представлені житловими сертифікатами. Довгострокові муніципальні боргові зо- бов’я зання набули широкого розповсюдження у світовій практиці. Вони отримали назву об- лігацій подвійного захисту, тобто мають по- двійний гарант захисту. Такої класифікації дотримуються більшість дослідників з проблем муніципальних цінних паперів. Економічне обґрунтування доцільності му- ніципальної позики багато в чому залежить від її якості. Таке обґрунтування має охоплювати широке коло питань, зокрема: • оцінку потенціалу даного емітента й регіо- ну в цілому (природні ресурси, індустріальний розвиток, система оподаткування тощо); • розрахунок рентабельності проекту, що фінансується; • розрахунок соціально-економічної ефек- тивності проекту; • розрахунок доходності облігації; • ступінь ліквідності заставного майна; • вибір оптимальних показників (ставок від- сотка, обсягу емісії, терміну погашення тощо); • визначення способу передплати і сфери розміщення облігацій; • оцінювання вірогідності очікуваних ре- зультатів. Отже, муніципальні цінні папери випус- каються місцевими органами влади з метою мобілізації коштів для виконання місцевих програм. Тому необхідний ринок місцевих за- позичень. Такий ринок у розвинених країнах світу перетворився на істотний сектор націо- нального ринку капіталів, причому боргові зобов’язання деяких муніципалітетів також котируються і на міжнародному фондовому ринку. Проекти, що реалізуються за рахунок залучення у такий спосіб коштів, позитивно впливають на місцеві громади, створюючи Соціально-економічна та регіональна політика 26 Стратегічні пріоритети, №1, 2010 р. нові робочі місця, розвиваючи інфраструктуру, без якої неможливий розвиток конкурентного підприємницького середовища та підвищення соціальних стандартів. Місцева позика у формі облігації має певні кількісно-якісні характеристики: • умови розміщення позики; • терміни позики; • прибутковість позики; • курсову ціну позики; • ризикованість позики тощо. Кількісно-якісні характеристики конкрети- зують економічну природу місцевої позики, її призначення та місце у системі фінансових відносин. До переваг муніципальних цінних паперів можна віднести: • отримані кошти від випуску муніципаль- них цінних паперів спрямовуються на конкрет- но визначені програми розвитку регіону (з ме- тою будівництва та утримання таких об’єктів, що мають важливе значення для даної місце- вості), що створить нові робочі місця, збільшить податкові надходження, зменшить соціальне на- пруження, сприятиме розвитку інфраструктури ринку цінних паперів; • надійність і ліквідність муніципальних цін- них паперів як для національних інвесторів (на- дійність забезпечується двома способами: по- датковими пільгами інвесторам і доходами існу- ючих об’єктів), так і для іноземних інвесторів; • сьогодні муніципальні облігації залиша- ються практично одним з останніх джерел фі- нансування інвестицій в економіку України. Оскільки за корпоративними облігаціями під- приємства повинні негайно сплачувати по- даток на прибуток (30 %), а кошти вилучені через облігації внутрішньої державної позики спрямовуються, як правило, на фінансування дефіциту бюджету, а не на виробництво; • позики доцільні для місцевих капітальних витрат органів влади тому, що такі витрати бу- дуть приносити користь для людей протягом років, а нові виплати за процентами позики здійснюватимуться з податків, що вилучати- муться в наступні роки [3, с. 22]. Але незважаючи на всі переваги, випуски муніципальних цінних паперів так і не дістали значного поширення в Україні. Суттєвим стри- муючим чинником є відсутність законодавчої бази, яка б регулювала проблему запозичень до місцевих органів влади. Основними законодавчими актами, що ре- гулюють процес емісії і розміщення муніци- паль них цінних паперів, є Бюджетний ко- декс України, Постанова КМУ від 24 лютого 2003 року № 207 «Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів» та рішення Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку від 07.10.1997 року № 414 «Про затвердження положення про порядок ви- пуску облігацій внутрішніх місцевих позик». З метою вдосконалення нормативно-правової бази цієї сфери діяльності Міністерство фінан- сів України розробило Проект закону України «Про місцеві запозичення і місцеві гарантії», що повинен встановити чіткі правила здійснен- ня місцевих запозичень і надання місцевих га- рантій, знизити ризики невиконання місцевими органами своїх зобов’язань, тим самим створи- ти передумови для набуття позитивного досві- ду та запровадження ефективної практики запо- зичень [4]. Світовий досвід також свідчить про наяв- ність певних проблем у випуску муніципальних цінних паперів. До таких можна віднести: • поширення муніципальних позик, здій- снюваних за принципом облігацій внутріш- ньої державної позики, призводить до будів- ництва «фінансових пірамід» на рівні регіонів, а це може мати для них негативні економічні наслідки; • покриття дефіциту бюджету за допомогою облігаційних позик веде лише до перекладен- ня боргів на виконавців наступних бюджетів. Світова практика свідчить, що єдиним ви- правданим засобом може бути інвестування засобів позики у виробничі проекти, що дають конкретну економічну віддачу і мають важливе значення для соціально-економічного розвитку регіонів [5]. За рахунок муніципальних запозичень фі- нансується розвиток міст та їх інфраструкту- ра, але вони не спрямовуються на поточні пот реби, а мають інвестиційних характер. Проекти, на які здійснюються муніципаль- ні запозичення, поділяються на 3 групи. Перша включає об’єкти, що приносять прибуток, за рахунок якого не тільки повніс- тю покриваються всі експлуатаційні витрати і платежі за запозиченням, а й отримується чис- тий прибуток. Друга група проектів – це ті, що не прино- сять прибутків, але окуповують витрати на їх спорудження. Наприклад, школи, лікарні, бу- дівлі пожежної охорони тощо. Третя група проектів передбачає будівни- цтво об’єктів, що не приносять прибутку, але слугують суспільним цілям та забезпечують виключно громадські послуги.Стратегічні пріоритети, №1, 2010 р. 27 Мазур І. І. Окрема група проектів реалізується спіль- но органами місцевого самоврядування та біз- несом, переважно за кошти підприємств. Такі проекти отримали назву проектів промислово- го розвитку. Вони забезпечують розвиток те- риторій та сприяють залученню до місцевого розвитку приватних інвестицій. Особливо це стосується розвитку бізнесу та створення но- вих робочих місць. Практика реалізації різноманітних проектів розвитку сприяла появі різноманітних інстру- ментів залучення ресурсів. Це кредити, різно- манітні облігаційні позики, зокрема доходні на фінансування проектів, генеральні під за- гальне забезпечення, облігації промислового розвитку, двоствольні, єврооблігації, житлові, участі у кредиті. За формою випуску широко- го застосування набули облігації з нульовим купоном, з постійною ставкою, із змінною ставкою. Облігаційні позики місцевих влад мають своє забезпечення. Це муніципальне майно; гарантії третіх осіб; державні гарантії; загаль- ні зобов’язання муніципалітету (з обмеженим і необмеженим правом на запровадження подат- ків); гарантійні (резервні фонди); страхування. Спостерігається тенденція скорочення внут- рішніх ринків запозичень капіталу органів міс- цевого самоврядування і зростання зовнішніх, зокрема єврооблігаційних. До основних чинників, що стримували і продовжують стримувати розвиток ринку му- ніципальних облігацій України, вітчизняні фа- хівці [6, с. 327 ] відносять: • відсутність дієвого механізму гарантуван- ня прав кредиторів; • недостатню ліквідність та привабливість муніципальних облігацій порівняно з іншими борговими інструментами фондового ринку; • відсутність розвиненої інфраструктури фондового ринку, що не дозволяє фізичним особам активно брати участь у формуванні по- питу на фінансові інструменти фондового рин- ку через інститути спільного інвестування; • відсутність обґрунтованої інформації щодо цільового використання залучених кош- тів та термінів окупності проектів; • законодавчі обмеження щодо розвитку як зовнішніх, так і внутрішніх муніципальних за- позичень; • невисокий рівень довіри інвесторів до держави через нестабільність економічної та особливо політичної ситуацій. Таким чином, державна політика щодо рин- ку муніципальних облігацій повинна спрямо- вуватися на недопущення штучного посилення диференціювання регіонів, підвищення ефек- тивності використання місцевими і регіональ- ними органами коштів з метою виробничого інвестування через механізми відкритого кон- курсу розподілу інвестиційних ресурсів і під- контрольності цих механізмів органам влади і громадським утворенням, інформаційної від- критості для інвесторів і населення регіонів. Тому ініціативу стосовно цього можуть перебрати на себе місцеві органи влади. Місцева влада повинна мати можливість упереджувати різноманітні негативні соціально-економічні процеси (фінансова та економічна криза; збільшення безробіття; зростання соціального напруження тощо). Розвиток місцевого самоврядування потре- бує концептуальної визначеності. У цьому аспекті важливим є формування в регіонах адміністративно-територіальних гро- мад за принципом представницької демократії інтересів суб’єктів через їх участь в управ- лінні, плануванні, прогнозуванні со ціально- економічних процесів території. Така само- організація особливо важлива для регіонів в умовах фінансово-економічної кризи, оскільки сьогодні держава не ефективно виконує прита- манні їй функції, а метою діяльності такої са- моорганізованої територіальної громади є мак- симально можливий соціально-економічний роз виток території з огляду на наявні ресурси та переваги. Завдяки збільшенню ролі місце- вого замовлення для потреб громади території це сприятиме інвестиційній діяльності, відтво- ренню всіх видів капіталу, інноваційної скла- дової розвитку.
Використані джерела 1. Білоус, О. А. Ринок облігацій як сегмент фондового ринку // Фінанси України. – 2005. – № 2. – С. 123–128. 2. Дульська, І. В. Внутрішні джерела збільшення конкурентоспроможності технологомістких регіональних економік (Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України) [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pdf4.ru\text8428\conf_article28.html 3. Карловская, Г. В. Инвестиционные возм