Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Контрольна з інвестування
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Інвестування
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
CХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
ІНСТИТУТ ХІМІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
(м.Рубіжне)
ФАКУЛЬТЕТ ХІМІЧНИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА І ПРИКЛАДНОЇ СТАТИCТИКИ
ІНВЕСТУВАННЯ
Контрольна робота
Варіант № 4
Студентка групи ЕЗ–78 а
Залікова книжка №
Здано ______________
Підпис _____________
ЗМІСТ
1 Поняття інвестиційної діяльності 3
2 Методи і механізми залучення іноземного капіталу 6
3 Розробка календарного плану реалізації інвестиційного проекту 12
4 Тести 18
5 Задачі 19
Список використаних джерел 26
1 ПОНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих суб'єктів, майбутній — обсягами інвестицій у виробництво.
У процесі виготовлення продукції та надання послуг зношуються ос новні фонди підприємств: будівлі, споруди, машини, обладнання. Для їх відновлення нагромаджується амортизаційний фонд. Обсяг амортизаційних фондів підприємств, нарахований за певний період часу, визначає об сяг коштів, необхідних для простого відновлення зношених основних фондів. Основні фонди підприємств відновлюються у процесі інвестиційної діяльності. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягу амортизаційного фонду, відбувається просте відновлення.
Розподіл валового внутрішнього продукту на фонд споживання та фонд нагромадження є важливою макроекономічною пропорцією національної економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення матеріально-технічної та фінансової бази нових виробництв, товарів та послуг, залежать майбутні обсяги ВВП та добробут населення. Реалізація фонду нагромадження — важливий напрям інвестиційної діяльності.
Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, внаслідок чого створюється прибуток. Такими цінностями можуть бути:
- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;
- рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);
- майнові права, що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;
- права користування землею, водою, природними ресурсами;
- сукупність технічних та економічних знань у формі документації, навичок, виробничого досвіду, необхідних для організації виробництва товарів та послуг.
Інвестиційна діяльність — це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають власні кошти (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримати прибуток.
Інвестор — це суб’єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об’єкти інвестування.
Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.
Об'єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.
Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:
1) підприємства будівельної індустрії, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування;
2) проектні організації та установи;
3) фінансові посередники — інвестиційні банки, компанії, фонди;
4) органи державного управління, що регулюють функціонування суб’єктів інвестиційної діяльності;
5) інфраструктура фондового ринку.
Національний дохід країни поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. Фонд нагромадження це узагальнений річний обсяг капіталовкладень усіх підприємств. Частка його може становити 20-30 % національного доходу.
За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення) поді-ляють на такі види:
а) у нове будівництво — створення нових підприємств на нових місцях за новими проектами;
б) на розширення виробництва — уведення в дію нових основних фондів, подібних до діючих, для екстенсивного збільшення обсягів виробництва на діючих об'єктах;
в) на реконструкцію — обладнання діючих виробництв новою технологією та технікою за новими комплексними проектами;
г) на технічне переустаткування — підвищення технічного рівня ви робництва за рахунок заміни старого обладнання на нове, продуктивніше.
За складом і характером витрат прямих інвестицій можна визначити їх технологічну структуру:
будівельні роботи;
монтажні роботи;
машини та обладнання;
проектні роботи.
Період типової реалізації інвестицій поділяють на частини:
- підготовку (проектні роботи, організація фінансування, погодження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт);
- реалізацію — створення нового матеріального об'єкта;
- експлуатацію нового виробництва, отримання прибутку, забезпе чення окупності інвестицій, подальшу роботу об'єкта. [1, c. 13 – 15]
2 МЕТОДИ І МЕХАНІЗМИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ
Держава має різні важелі для того, щоб сприяти залученню іноземного капіталу. Найважливіші з них це:
надання податкових пільг;
створення спеціальних економічних зон;
використання фінансового механізму;
надання митних пільг;
створення системи гарантій;
інформаційне забезпечення;
упровадження системи страхування;
створення центрів допомоги іноземним інвесторам.
До системи податкових і митних пільг входять “податкові канікули”, зниження ставок оподаткування в разі реінвестування отриманого прибутку чи інвестування у певні регіони та галузі, захист від подвійного оподаткування, а також звільнення від митних зборів на імпорт новітніх машин та обладнання, технологій, ноу-хау, експорту продукції власного виробництва для покриття валютних витрат або зменшення цих зборів. Спеціальні економічні зони передбачають ще розвиненішу систему податкових та митних пільг, спрощення адміністративних процедур. Ця система пільг передбачає зміцнення позицій національної валюти, її конвертованість; можливість для підприємств, створених з участю іноземних інвесторів, без труднощів конвертувати отримані доходи; користування банківською системою країни; надання державних кредитів для інвестиційних проектів у пріоритетні сфери. Інформаційне забезпечення та центри допомоги іноземним бізнесменам мають інформувати інвесторів про різні проекти та умови їх здійснення за кордоном, систему оподаткування, адміністративно-правові процедури господарської діяльності. Вважається, що інвестиції у країни з високим рівнем політичних, географічних, валютних, фінансових, інвестиційних та інфляційних ризиків повинні мати мінімальну норму прибутку — щонайменше 25 %. В Україні ця норма майже вдвічі нижча, до того ж має великий термін окупності капіталу. Згідно з оцінками західних досліджувачів, норма прибутку на капітал, вкладений, наприклад, у будівництво заводу, у Західній Європі становить 38,6 %, строк окупності — 6 років, а в Україні ці показники дорівнюють відповідно 21% і 11 років.
Існують й інші негативні моменти: насамперед це бюрократичні перешкоди; відсутність реальної приватизації та закону про приватизацию землі; обіг на внутрішньому ринку грошових одиниць західних країн; відсутність правового забезпечення кредитування, страхування, валютного обігу.
В Україні розроблено законодавство про іноземні інвестиції, до якого входять понад 100 різних правових і нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій та ін.). До них належить також прийнятий у квітні 1996 р. Закон України «Про режим іноземного інвес-тування». У ньому є позитивні моменти, пов'язані з особливостями режи му іноземного інвестування, чітким визначенням видів іноземних інвестицій і форм їх здійснення, а також системи державних гарантій захисту іноземного капіталу. Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої діяльності. Для інвестиційних проектів із залученими іноземними інвестиціями, які реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.
Проте законодавча база має два основних недоліки: по-перше, нестабільність та ненадійність; по-друге, відсутність комплексності та наявність суперечностей у законодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську та фінансову діяльність об'єктів інвестування. Забезпечен ня стабільності нормативної бази для іноземного інвестора важливіше, ніж пільги.
До формування системи регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності на національному piвнi застосовуються два підходи: перший — прийняття єдиного акта, який регулює допуск іноземного капіталу в економіку країни; другий — ре гулювання різних аспектів іноземної інвестиційної та підприємницької діяльності сукупністю правових актів.
Вибір одного з цих підходів зумовлюється позицією, яку та чи інша країна займає на світовому ринку капіталів. Якщо країна є активним екс-портером капіталу, то, як правило, використовується другий підхід до формування законодавчої бази щодо участі іноземних інвесторів у на-ціональному господарстві. Країни, які переважно імпортують капітал, прагнуть прийняти єдиний законодавчий акт щодо міжнародної підпри-ємницької діяльності.
Нині Україна є державою, яка залучає іноземний капітал на свою територію. Тому недоліком Закону України «Про режим іноземного інвестування» є перехрещення двох названих підходів до формування правової бази. У зазначеному Законі відсутні будь-які конкретні положення щодо найважливіших об'єктів регулювання, пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери й територій, що заплутує розв'язання проблем пільгового режиму інвестування, а також положення про кваліфікаційний мінімум іноземної інвестиції. У ст. 1 розд. 1 Закону визначається тільки частка іноземної інвестиції у статутному фонді підприємства з іноземними інвестиціями (щонайменше 10 %).
Порядок переказу (трансферту) прибутків, доходів та інших коштів, одержаних унаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається тільки Національним банком України, а відповідного законодавчого акта, прийнятого Верховною Радою України, не існує. Це ще один недолік законодавчої бази іноземного інвестування, що діє в Україні.
Законодавча база процесу іноземного інвестування повинна охоплю-вати всі аспекти цієї багатогранної діяльності. На сучасному етапі в Україні законодавчо не визначені процеси іноземного кредитування, створення кредитних співтовариств, концесій, надання прав власності на землю; не розроблено також механізми державного страхування іноземних інвестицій, створення страхових фондів.
Виходом із цієї ситуації є обґрунтування раціональної інвестиційної політики, в якій чільне місце посядуть система державного регулювання й реформування структури власності на основі приватизації та концепція технічного переоснащення промислового виробництва із залученням коштів іноземних інвесторів. Така концепція забезпечить підвищення інвестиційної активності, але за наявності певних економічних передумов:
- залучення іноземних інвестицій з урахуванням мети та завдань структурної трансформації промислового комплексу, цільових програм міжгалузевого розвитку, конверсії;
- збільшення обсягів інвестиційних ресурсів, які формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі;
- ефективного використання інвестицій;
Реальна наявність зазначених економічних передумов підвищення інвестиційної активності мае стати достатньою основою для обґрунтованого визначення мети залучення іноземних інвестицій у різні сфери вітчизняної економіки. Основними цілями повинні бути такі:
1) структурна перебудова промислового комплексу;
2) сприяння досягненню сучасного технічного рівня розвитку на основі нових технологій;
3) розвиток ресурсозберігаючих, наукомістких та екологічно чистих технологій;
4) збільшення обсягів експортного потенціалу України;
5) подолання залежності економіки країни від імпорту;
6) створення виробництв з використанням місцевих природних ресурсів;
7) сприяння розвитку приватного сектору.
Досягти цього можна за умови розробки й реалізації вітчизняної стра тегії залучення іноземного капіталу. Особливо виваженим має бути розв'язання проблеми залучення іноземних інвестицій у період економічної кризи в Україні. При цьому важливо зацікавити зарубіжних партнерів, знайти баланс взаємних інтересів, реалізувати проекти, які економічно вигідні вітчизняним та іноземним партнерам.
Державна стратегія залучення іноземних інвестицій має спиратися на класифікацію галузей промисловості залежно від наявності потенційних джерел фінансування. Можна виокремити кілька таких груп галузей:
а) галузі, розвиток яких забезпечується централізованими державними капіталовкладеннями;
б) виробничі об'єкти переважно приватного капіталу;
в) галузі, які на певному етапі потребують кредитних субсидій;
г) пріоритетні галузі для залучення та використання іноземних інвестицій;
д) виробництва, участь іноземних інвесторів у фінансуванні яких має певні обмеження;
е) галузі, які є закритими для іноземного інвестування, що пов'язано з національною безпекою, збереженням національного багатства.
Для України прийнятна класична схема сучасного індустріального розвитку країни, яка складається з трьох етапів:
- створення імпортозамінних виробництв;
- формування конкурентоспроможного експортного потенціалу;
- розвиток наукомістких галузей.
Така схема подальшого розвитку індустрії потребує органічного поєднання іноземного капіталу з національними ресурсами, обґрунтування
та селекції сфер інвестування, експертної оцінки щорічної потреби в іноземних інвестиціях, визначення потенційної місткості українського ринку для іноземних інвесторів.
Важливо вибрати пріоритети в інвестиційному процесі, які б забезпечили найвищий рівень його ефективності. Це об’єктивно зумовлює необхідність здійснення таких заходів:
1) звуження напрямів інвестування та впровадження проектів з урахуванням існуючого інноваційного потенціалу;
2) включення в інвестиційний процес як державних, так і приватних ресурсів;
3) залучення іноземних партнерів до впровадження інвестиційних проектів, пов’язаних з використанням інноваційного та промисло вого потенціалу;
4) розробки та впровадження регіональних програм інвестування. При цьому іноземні кредити під державні гарантії необхідно спрямовувати насамперед у пріоритетні сфери на фінансування інвестиційних проектів, що забезпечать розвиток експортного потенціалу, і галузі, де строки окупності виробничих інвестицій порівняно малі.
Наведений механізм залучення іноземних інвестицій спрямований на створення сприятливого інвестиційного клімату та підвищення інвестиційної активності. Стрижнем такого механізму є економіко-організаційний блок, який базується на обґрунтованій концептуальній основі та стратегії залучення іноземних інвестицій, системі пільг в оподаткуванні, визначенні пріоритетних напрямів використання іноземних інвестицій, розширенні можливостей участі іноземних інвесторів у процесі приватизації та створенні спільних підприємств. [1, c. 358 – 365]
3 РОЗРОБКА КАЛЕНДАРНОГО ПЛАНУ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ
Успішна реалізація кожного інвестиційного проекту, включеного в програму реальних інвестицій підприємства, багато в чому залежить від своєчасної і якісної розробки плану його здійснення. Такий плановий документ у практиці інвестиційного менеджменту зветься «календарний план реалізації інвестиційного проекту».
Календарний план реалізації інвестиційного проекту являє собою одну з форм оперативного плану інвестиційної діяльності підприємства, що відбиває обсяги, терміни і виконавців окремих видів робіт, пов’язаних з його здійсненням.
Розробка календарного плану реалізації інвестиційних проектів базується на визначених принципах і здійснюється у визначеній послідовності. Основними з цих принципів є:
а) принцип тимчасової диференціації календарного плану;
б) принцип функціональної диференціації календарного плану;
в) принцип формування резервів календарного плану;
г) принцип розподілу відповідальності за виконувані роботи.
І. Принцип тимчасової диференціації календарного плану.
Реалізація цього принципу передбачає різний ступінь деталізації календарного плану здійснення інвестиційного проекту в часі і по формах розробки.
Основні форми тимчасової диференціації календарного плану реалізації інвестиційного проекту:
річний графік реалізації проекту;
квартальний план робіт по реалізації проекту;
місячний план робіт по реалізації проекту;
декадне завдання на виконання робіт по проекту.
Річний графік реалізації інвестиційного проекту є основним документом, що відбиває результати оперативного планування. По проектах, реалізованих протягом декількох років, він охоплює тільки той обсяг робіт, що передбачається виконати в рамках планованого календарного року. По проектах, реалізованих у рамках одного року, він характеризує послідовність виконання проекту в цілому.
При розробці річного графіка реалізації інвестиційного проекту використовуються два основних методи — метод мережного планування і метод критичного шляху. Мережний метод планування виконання робіт більш наочний, однак по ньому важко оцінити вузькі місця, фактичні обсяги виконаних робіт, можливі причини затримки реалізації окремих видів робіт і т.п.; метод критичного шляху в порівнянні з мережним методом має ряд переваг — він забезпечує взаємозв’язок і послідовність виконання робіт; враховує обмеження і перешкоди; визначає вузькі місця; дає можливість застосовувати методи оптимізації; надає можливість оцінити варіанти «що, якщо...»; будує модель графіка інвестиційного процесу по відхиленнях і факторах. Основним недоліком цього методу є його висока трудомісткість.
Квартальний і місячний плани робіт з реалізації проекту охоплюють конкретні їхні обсяги в рамках зазначених тимчасових інтервалів. Основою їхньої розробки є річний графік реалізації інвестиційного проекту з відповідною наступною деталізацією. Квартальний план робіт представляється і затверджується одночасно з наданням річного графіка. Місячний план робіт складається тільки на майбутній квартал.
Декадне завдання є формою наступної деталізації місячного плану виконання робіт, що забезпечують реалізацію проекту. У вітчизняній практиці ця форма диференціації календарного плану використовується рідко.
ІІ. Принцип функціональної диференціації календарного плану.
Реалізація цього принципу передбачає необхідність здійснення диференційованого планування окремих видів робіт з різних функціональних блоків, склад яких залежить від стадії реалізації і розміру інвестиційного проекту. По великих інвестиційних проектах календарний план їхньої реалізації диференціюється звичайно по шести функціональних блоках:
підготовка проекту до реалізації;
проектно-конструкторські роботи;
матеріально-технічне забезпечення;
будівельно-монтажні роботи;
введення проекту в експлуатацію;
освоєння проектних потужностей.
Підготовка проекту до реалізації включає насамперед план заходів щодо вибору підрядника (субпідрядників) і висновку контракту. До складу цього функціонального блоку входять звичайно наступні види робіт: планування підготовки контракту; вибір претендентів; підготовка і розсилання запитів; одержання й огляд пропозицій; висновок контракту.
Планування підготовки контракту включає: добір і аналіз інформативних даних, пов’язаних з реалізованим інвестиційним проектом; створення варіантів потенційних контрактних стратегій по проекту; визначення контрактної стратегії, що якнайкраще дозволяє реалізувати мету, що поставлена при розробці інвестиційного проекту. Основним змістом плану підготовки контракту є: а) призначення плану; б) найважливіші передумови для створення проекту контракту; в) формування принципів висновку контракту; г) стратегія, що рекомендується, при висновку контракту; д) аналіз альтернатив при висновку контракту; е) графік виконання контрактних робіт; ж) процедури висновку контракту; з) потенційні партнери (контрактори); і) необхідні рішення і твердження. Плануючи цей етап робіт, варто передбачати можливі зміни стратегії під впливом зовнішніх обставин.
Вибір претендентів починається звичайно зі складання повного переліку потенційних партнерів, що здатні реалізувати інвестиційний проект. Кожному з них у порядку попередньої пропозиції направляється інформація з описом характеру і виробничої потужності інвестиційного проекту, тимчасових рамок його реалізації, проміжних етапів робіт і інших значимих умов. Інформація, одержана від потенційних партнерів, повинна включати: відомості про його зацікавленість у наданні пропозиції; дані про застосовану технологію, парк машин і механізмів; дані по технічному персоналу; дані про досвід реалізації аналогічних проектів і іншу інформацію. На основі аналізу відповідей потенційних партнерів проводиться їхня рейтингова оцінка, що дозволяє скласти «короткий список» претендентів. Повторні переговори з обраними претендентами повинні підтвердити їхню зацікавленість у контракті, після чого готується запит на подачу ними пропозиції.
Підготовлений запит на подачу пропозиції включає: перелік документів пропозиції; процедури представлення пропозиції; дату представлення пропозиції й інших умов. Огляд представлених пропозицій здійснюється звичайно керівником інвестиційного проекту. На період огляду пропозицій може бути створена група експертів. Процес огляду пропозицій складається з двох етапів. На першому етапі проводиться загальний огляд усіх пропозицій і на його основі визначаються ведучі претенденти на висновок контракту. На другому етапі проводиться поглиблений огляд пропозицій ведучих претендентів. За результатами огляду комерційних і технічних сторін пропозицій здійснюється остаточний вибір партнера.
Висновок контракту є завершальним етапом першого функціонального блоку робіт. Контракт складається на основі компромісу вимог запиту і пропозиції.
Проектно-конструкторські роботи при розробці календарного плану передбачаються тільки по тих інвестиційних проектах, по яких вони не були проведені чи завершені при їхньому включенні в інвестиційну програму. Календарний план цих робіт визначає склад і терміни підготовки комплектів робочих креслень і специфікацій, сформованих по окремих частинах інвестиційного проекту.
Матеріально-технічне забезпечення при розробці календарного плану надається у вигляді деталізованого списку устаткування і матеріалів з термінами їхнього постачання. Деталізація цього функціонального блоку календарного плану здійснюється звичайно в наступному розрізі: складання списку потенційних постачальників; підготовка цінових пропозицій; проведення торгів з постачальниками; доставка закупленого устаткування і матеріалів. Цей функціональний блок календарного плану повинен бути чітко погоджений у часі з наступними виробничими функціональними блоками, із проектом здійснення будівельно-монтажних робіт.
Будівельно-монтажні роботи вимагають найбільш ретельного пророблення при календарному плануванні. Цей функціональний блок календарного плану повинен відбивати: терміни початку і закінчення кожного виду й етапу робіт; динаміку використання техніки і робочої сили; динаміку використання матеріалів; роботи з перевірки й контролю усіх великих систем інвестиційного проекту. У цьому функціональному блоці календарного плану інтегруються елементи робіт із двох попередніх функціональних блоків (проектно-конструкторських робіт і матеріально-технічного забезпечення проекту).
Введення в експлуатацію в процесі календарного планування реалізації інвестиційного проекту передбачає: підготовку персоналу до початку експлуатації об’єкта; закупівлю і доставку необхідної сировини і матеріалів; планування пусконалагоджувальних технологічних процесів і інші необхідні заходи. Цей функціональний блок завершує стадію прямого інвестування, переводячи його в стадію початку експлуатації інвестиційного проекту.
Освоєння проектних потужностей завершує функціональне календарне планування реалізації інвестиційного проекту. Цей блок включає заходи, що забезпечують вихід об’єкта інвестування на передбачену проектну потужність.
ІІІ. Принцип формування резерву календарного плану.
Цей принцип реалізується в процесі планування шляхом визначення гранично припустимого розміру порушення термінів окремих включених у нього робіт і розподілі цього резерву між учасниками реалізованого інвестиційного проекту (замовником, підрядником, субпідрядниками). Резерв, що передбачається, повинен складати звичайно не більш 10-12% всього обсягу часу календарного плану. Порядок розподілу цього резерву часу між учасниками проекту повинен бути обговорений у контракті. Якщо така умова в контракті відсутня, то звичайно резерв часу використовується в необхідному обсязі тією стороною, що першою заявить про потребу в цьому.
IV. Принцип розподілу відповідальності за виконувані роботи.
Реалізація цього принципу визначає покладання відповідальності виконання окремих етапів робіт на конкретних представників чи замовника підрядника відповідно до їх функціональних обов’язків, викладених в контракті. При цьому покладання виконання окремих заходів на одну зі сторін автоматично покладає на неї і конкретні інвестиційні ризики.
Розроблений з урахуванням цих принципів і погоджений зі сторонами календарний план розглядається і затверджується керівником відповідного центра інвестицій. [2, c. 302 – 311]
4 ТЕСТИ
4.1 Тест 1.1.4
Інвестиційна діяльність - це ...
а) це вкладення коштів, із метою одержання прибутку або соціального ефекту;
б) це послідовна сукупність дій її суб'єктів по здійсненню інвестицій із метою одержання прибутку;
в) використання коштів і матеріальних активів із метою здійснення інвестицій.
Правильна відповідь б).
4.2 Тест 3.1.4
Які чинники в найбільшій мірі впливають на інвестиційну принадність цінних паперів?
а) інфляційні процеси;
б) прибутковість цінних паперів;
в) репутація емітенту;
г) ступінь ризику.
Правильна відповідь б), а), г)
5 ЗАДАЧІ
5.1 Задача 3.2.4
Придбані акції інвестор планує використовувати протягом трьох років. Сума дивідендів в перший рік складе 80 грн., в наступні роки вона буде щорічно зростати на 20 грн. Норма поточної дохідності - 15% на рік. Прогнозна ринкова ціна реалізації акцій складе 280 грн.
Визначити поточну ринкову вартість акцій.
Розв’язання
Поточна ринкова вартість акції розраховується за формулою:
,
де Д1, 2, 3 - сума дивідендів в перший, другий і третій рік
НД – норма поточної дохідності, у вигдяді десятичної дробі.
Таким чином, поточна ринкова вартість акції складатиме 224,10 грн, що на 55,90 грн менше прогнозованої ринкової ціни реалізації акції
(280 – 224,10 = 55,90).
5.2 Задача 4.2.9
Характеристика альтернативних проектів з різними періодами експлуатації наведена в таблиці 5.1.
Визначити чистий приведений дохід (NPV) і внутрішню ставку дохідності (IRR) альтернативних проектів. Які існують протиріччя при ранжуванні проектів за цими показниками?
Таблиця 5.1 – Вихідні дані
Характеристика проекту
Проект «А»
Проект «Б»
Інвестиції, грн.
1000
1000
Термін отримання доходів, років
5
10
Грошовий потік, грн. / рік
3200
5200
Розв’язання
Чиста теперішня вартість (NPV) проекту розрахо вується як сума всіх майбутніх грошових потоків, дисконтованих за певною ставкою дохідності, за винятком дисконтованої вартості вкладених інвестицій за формулою:
,
де Rt – грошовий потік у період t ;
k – ставка дохідності, що вимагається від проекту;
С – початкова витрата капіталу, що здійснюється зараз;
t – період часу;
n – тривалість інвестиційного проекту.
Приймаємо ставку дохідності 10 % і розрахуємо NPV для кожного з проектів. Для цього спочатку визначимо коефіцієнти дисконтування дл кожного року. Розрахунки для проекту «А» наведені в таблиці 5.2.
Таблиця 5.2 – Розрахунок чистої теперішньої вартості для проекту «А»
і = 0,1
Роки (n)
Грошовий потік
Коефіцієнт дисконтування kД = (1 + і)-n
Дисконтований грошовий потік
NPVА
1
2
3
4 = 2 * 3
5
0
-1000
1.00
-1000.00
1
3200
0.909
2909.09
2
3200
0.826
2643.20
3
3200
0.751
2403.20
4
3200
0.683
2185.60
5
3200
0.621
1987.20
11128.29
Розрахунки для проекту «Б» наведені в таблиці 5.3.
Таблиця 5.3 – Розрахунок чистої теперішньої вартості для проекту «Б»
і = 0,1
Роки (n)
Грошовий потік
Коефіцієнт дисконтування kД = (1 + і)-n
Дисконтований грошовий потік
NPVБ
1
2
3
4 = 2 * 3
5
0
-1000
1,00
-1000,00
1
5200
0,909
4727,27
2
5200
0,826
4297,52
3
5200
0,751
3906,84
4
5200
0,683
3551,67
5
5200
0,621
3228,79
6
5200
0,564
2935,26
7
5200
0,513
2668,42
8
5200
0,467
2425,84
9
5200
0,424
2205,31
10
5200
0,386
2004,83
30951,75
Розрахуємо внутрішню ставку дохідності (IRR) для обох проектів.
Проект «А».
При ставці дисконтування IRRА = 3,2 % чиста теперішня вартість дорівнює 0,01 грн. (будемо вважати що така ступінь наближення є задовільною). Розрахунки наведені в таблиці 5.4.
Таблиця 5.4 – Розрахунок внутрішньої ставки дохідності IRRА
Роки (n)
Грошовий потік
Коефіцієнт дисконтування kД = (1 + і)-n
Дисконтований грошовий потік
NPV
1
2
3
4 = 2 * 3
5
0
-1000
1.00000
-1000.00
1
3200
0.23824
762.36
2
3200
0.05676
181.62
3
3200
0.01352
43.27
4
3200
0.00322
10.31
5
3200
0.00077
2.46
Всього
0.01
Проект «Б».
При ставці дисконтування IRRБ = 7,8 % чиста теперішня вартість дорівнює - 0,09 грн. (будемо вважати що така ступінь наближення є задовільною). Розрахунки наведені в таблиці 5.5
Таблиця 5.5 - Розрахунок внутрішньої ставки дохідності IRRБ
Роки (n)
Грошовий потік
Коефіцієнт дисконтування kД = (1 + і)-n
Дисконтований грошовий потік
NPV
1
2
3
4 = 2 * 3
5
0
-1000
1.0000000000
-1000.00
1
5200
0.1137087237
591.29
2
5200
0.0129296739
67.23
3
5200
0.0014702167
7.65
4
5200
0.0001671765
0.87
5
5200
0.0000190094
0.10
6
5200
0.0000021615
-332.87
7
5200
0.0000002458
334.27
8
5200
0.0000000279
77.25
9
5200
0.0000000032
87.26
10
5200
0.0000000004
166.87
Всього
-0.09
За чистою теперішньою вартістю перевагу можна надати проекту «Б», тому що в нього більш високі значення чистої поточної вартості. Однак даний показник не відображає відносну міру приросту цінності в результаті реалізації проекту, що має дуже велике значення для інвестора.
Економічно природа внутрішньої норми дохідності являє собою максимальний процент за кредит, який можна виплатити за строк, що дорівнює життєвому циклу проекту, за умови, що весь проект здійснюється тільки за рахунок цього кредиту. Це дає змогу використовувати IRR для визначення доцільності залучення кредитних ресурсів: якщо процент кредиту нижчий за IRR, то використання цих ресурсів є доцільним для проекту. На відміну від чистої поточної вартості критерій внутрішньої норми дохідності встановлює інші пріоритети при ранжуванні проектів.
Як критерій оцінки проекту внутрішня норма дохідності встановлює економічну межу прийнятності проектів. Формально IRR показує ставку дисконту, за якою проект не збільшує і не зменшує вартість фірми, тому вітчизняні аналітики часто називають цей показник перевірним дисконтом. Він відображає граничне значення коефіцієнта дисконтування, що розділяє інвестиції на прийнятні і неприйнятні. Тому за внутрішньою нормою дохідності більш прийнятним є проект «А». Сучасний аналіз проектів наголошує на сукупному застосуванні показників NPV та IRR . При розгляді взаємовиключаючих проектів можна застосовувати показники чистої теперішньої вартості, а щоб запобігти дискримінації великих проектів - показники внутрішньої норми дохідності.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1 – Аньшин В. М. Инвестиционный анализ: Учеб.-практ. пособие. – 3-е изд., испр. – М.: Дело, 2004
2 – Верба В. А., Загородніх О. А. Проектний аналіз: Підручник. — К.: КНЕУ, 2000
3 – Федоренко В. Г. Інвестознавство: Підручник. — 3-тє вид., допов. — К.: МАУП, 2004
4 - Череп А.В. Інвестознавство Навчальний посібник / К.: Кондор, 2006
16.05.2018 09:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора