Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Конспект лекцій з внутрішньго механізму
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля
Інститут:
Східноукраїнський Національний Університет імені Володимира Даля
Факультет:
Економічний факультет
Кафедра:
Кафедра економіки
Інформація про роботу
Рік:
2005
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Внутрішній економічний механізм підприємства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
РУБІЖАНСЬКИЙ ФІЛІАЛ
ІНЖЕНЕРНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВ
ВНУТРІШНІЙ ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ ПІДПРИЄМСТВА
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
2005
Внутрішній економічний механізм підприємства. Конспект лекцій (для студентів спеціальності 6.050107 “Економіка підприємств”.). Укладач: ас. Завойських Ю.А. – Рубіжне: РФ СНУ ім. В.Даля, 2005. – 73 с
Конспект лекцій для спеціальності 7.050107 „Економіка підприємства” денної та заочної форм навчання містить теми, які передбачені робочою навчальною програмою дисципліни, опрацювання яких необхідне для підготовки до практичних занять та виконання самостійної роботи студентів денної та заочної форм навчання.
Схвалено кафедрою економіки підприємств
Протокол № 5 , від 21.12.2005 р.
Зав. кафедрою
доц., к.х.н. Комач Л.Д.
Схвалено методичною радою філіалу
Протокол № 4 , від 27.12.2005 р.
Голова методичної ради Тімошин А. С.
Зміст
1 Виробничо-організаційна та економічна структуризація підприємства 6
1.1 Підприємство - складна відкрита система. Різні аспекти побудови підприємства: виробничо-технічний, організаційний, економічний. Економічна модель підприємства як відкритої системи. Горизонтальний та вертикальний поділ праці на підприємстві, його структуризація. Функції підприємства й організаційні форми їх виконання. Схеми взаємодії підрозділів основного виробництва, виробничої та соціальної інфраструктури 6
1.2 Економічний статус підрозділів підприємства та його вплив на структуру управління. Підрозділи внутрішньої кооперації та підрозділи, що випускають готову продукцію 10
1.3 Сучасні тенденції трансформації організаційно-виробничих структур 10
2 Структура і форми функціонування внутрішнього економічного механізму 13
2.1 Економічний механізм як система чинників, що забезпечує реалізацію економічних інтересів підприємства, підрозділі, працівників. Зв’язок і відмінності економічного механізму підприємства та його підрозділів 13
2.2 Основні засади побудови внутрішнього економічного механізму 14
2.3 Організаційні передумови функціонування внутрішнього економічного механізму 15
2.4 Пряме планове регулювання діяльності підрозділів з боку центрального апарату управління. Переваги і недоліки такої форми, сфера її застосування 17
2.5 Підрозділи як самостійні суб’єкти ринку й генератори прибутку 18
3 Внутрішні ціни і методи їх формування 19
3.1 Функції та система внутрішніх цін 19
3.2 Внутрішні ціни на продукцію підрозділів. Методи формування цін на продукцію внутрікооперованних підрозділів (ціни на базі витрат виробництва, ціни з урахуванням прибутку). Внутрішні ціни на базі ціни готової (кінцевої) продукції, договірні та ринкові ціни. Формування цін за схемою "собівартість + прибуток", нижня і верхня межі ціни в довгостроковому та короткостроковому періодах. Методи встановлення ціни "за рівнем поточних цін", "рівнем попиту", їх особливості та сфери застосування 21
4 Система і порядок планування 23
4.1 Система та зміст внутрішніх планів. Зв’язок внутрішньозаводського планування з плануванням діяльності підприємства в цілому. Структура та показники внутрішніх планів для підрозділів центрів витрат і центрів прибутку, підрозділів різного ієрархічного рівня 23
4.2 Принципи розробки внутрішніх планів (системності, участі, оптимальності, безперервності, гнучкості) 24
4.3 Методи планування 26
4.4 Сутність, переваги і недоліки синхронного і послідовного планування 28
4.5 Методи ієрархічного планування, їх переваги, недоліки та сфера застосування 28
4.6 Система техніко-економічних норм і нормативів як основа розробки планів. Класифікація норм і нормативів за їх видами, терміном дії, ступенем диференціації та агрегування 30
4.7 Методи розробки норм і нормативів 31
5 Виробнича програма та її ресурсне обґрунтування 32
5.1 Сутність виробничої програми підрозділів. Планово-облікові одиниці виробничої програми та їх залежність від типу виробництва 32
5.2 Одиниці виміру та показники загального обсягу виробництва 33
5.3 Забезпечення виробничої програми трудовими ресурсами 34
5.4 Забезпечення виробничої програми виробничою потужністю 36
6 Планування витрат і прибутку 37
6.1 Елементи й калькуляційні статті витрат, прямі і непрямі, змінні і постійні витрати підрозділів 37
6.2 Основні показники витрат підрозділів: кошторис, собівартість виробів. Функції кошторисів, їх елементна та калькуляційна структура 38
6.3 Обчислення матеріальних витрат, витрат на зарплату й соціальні потреби. Формування загальновиробничих витрат, їх поділ на змінні та постійні 39
6.4 Визначення планової собівартості кінцевої продукції підрозділів. Методи калькулювання та сфери їх застосування 41
7 Контроль і оцінювання діяльності 42
7.1 Контроль як функція управління. Форми контролю діяльності підрозділів (поточний і періодичний контроль). Звітність підрозділів, її зміст і періодичність 42
7.2 Оцінювання діяльності та його роль. Порівняння фактичних показників із плановими, нормативними, фактичним за минулі періоди 43
7.3 Оцінювання виробничої діяльності. Оцінювання виконання плану за номенклатурою та загальним обсягом виробництва. Ритмічність виробництва та її визначення. Чинники забезпечення ритмічної роботи 44
7.4 Оцінювання ефективної роботи за показниками витрат. Відносні та абсолютні показники витрат і їх застосування для оцінювання роботи підрозділів 46
8 Механізм стимулювання 47
8.1 Стимулювання як спонукання до дій у певному напрямку. Матеріальне та нематеріальне стимулювання. Провідна роль матеріального стимулювання в забезпечені ефективної діяльності підрозділів. Джерела стимулювання 47
8.2 Обґрунтування форм оплати праці з урахуванням стимулювальних особливостей. Сфери застосування відрядної і почасової оплати праці 48
8.3 Сутність оплати праці за кінцевим колективним результатом і сфера її ефективного використання 49
8.4 Роль стимулювання через участь у прибутку. Форми участі у прибутку 50
9 Матеріальна відповідальність за результати роботи 52
9.1 Роль господарських договорів у забезпеченні матеріальної відповідальності. Форми матеріальної відповідальності підприємств та їх підрозділів - суб’єктів ринку за порушення договірних зобов’язань. Штрафи, відшкодування збитків. Відповідальність підприємства перед державою та споживачами за якість продукції 52
9.2 Методи обчислення збитків і економічних санкцій 53
9.3 Структура внутрішньої матеріальної відповідальності на підставі економічних претензій і порядок її функціонування. Особливості обчислення втрат і внутрішніх економічних санкцій 55
10 Аналіз системи „витрати-випуск-прибуток” 57
10.1 Сутність і передумови аналізу системи „витрати-випуск-прибуток” 57
10.2 Аналіз рівноваги та безпеки операційної діяльності. Залежність прибутку від операційної активності та структури витрат 58
11 Регулювання й оцінювання виробничих запасів 63
11.1 Оптимізація запасів та інтервалів поставляння матеріалів 63
11.2 Оцінювання руху виробничих запасів і його вплив на собівартість продукції 67
12 Адаптація операційної системи до зміни її завантаження 70
12.1 Сутність і форми адаптації операційної системи. Механізм адаптації устаткування виробничих систем 70
12.2 Обґрунтування форми придбання устаткування 71
Література 73
1 Виробничо-організаційна та економічна структуризація підприємства
1.1 Підприємство - складна відкрита система. Різні аспекти побудови підприємства: виробничо-технічний, організаційний, економічний. Економічна модель підприємства як відкритої системи. Горизонтальний та вертикальний поділ праці на підприємстві, його структуризація. Функції підприємства й організаційні форми їх виконання. Схеми взаємодії підрозділів основного виробництва, виробничої та соціальної інфраструктури
Сучасне підприємство — це складна відкрита виробничо-господарська і соціальна система, яка:
- складається із взаємозалежних частин (виробництв, цехів, ді льниць, служб тощо), діяльність яких впливає на кінцевий ре зультат виробництва;
- взаємодіє із зовнішнім оточенням, з якого в систему надхо дять необхідні для виробничої діяльності фактори виробництва (входи) та в якому реалізуються і використовуються результати виробництва (виходи) — продукція, роботи, послуги;
- здійснює діяльність, спрямовану на задоволення потреб су спільства (зовнішнього середовища системи);
- має властивості, що притаманні складним відкритим цілеспрямованим системам: здійснює певні процеси протягом життє вого циклу продукції; реагує на зміну зовнішнього оточення і самостійно забезпечує свій розвиток (володіє властивістю само організації); має характерне для складних систем поєднання вла стивостей цілісності та відокремленості, які певним чином впли вають на її функціонування та розвиток.
З виробничо-технічного погляду підприємство являє собою техніко-технологічний комплекс, систему робочих машин та ме ханізмів, які відповідають його потужності та видам продукції (робіт, послуг), що випускаються.
Організаційно підприємство є виробничою одиницею еконо міки країни з певними внутрішньою структурою, зовнішнім ото ченням, закономірностями функціонування та розвитку. Організаційна система підприємства охоплює виробничу та організа ційну структуру управління підприємством та його підрозділами, а також зв'язки між виробництвом та управлінням, між підпри ємством та зовнішніми організаціями.
З соціального погляду підприємство — це соціальна підсисте ма суспільства, завдяки якій здійснюється взаємодія суспільних, колективних і особистих інтересів.
Економічно підприємство є виокремленою ланкою промисло вості, яке визначається певною господарською, фінансовою, еко номічною самостійністю. Економічна система підприємства охо плює економічні відносини підприємства з державою, державним бюджетом, організаціями ринкової інфраструктури, постачаль никами компонентів виробництва та споживачами продукції (ро біт, послуг), населенням, а також внутрішні відносини, які вини кають між підрозділами підприємства, між останніми та апаратом управління. Таким чином, підприємство є відкритою системою з відносно стабільною внутрішньою структурою та зі складною системою взаємозв'язків із зовнішнім оточенням.
З інформаційної точки зору підприємство — складна динаміч на система, яка характеризується великим обсягом, інтенсивніс тю та різноспрямованістю інформаційних зв'язків між підсисте мами й елементами, а також зовнішнім оточенням. Інформаційна підсистема підприємства охоплює планову, звітну, нормативно-технічну документацію, а також різноманітну інформацію, яка характеризує стан і рух компонентів підприємства.
В екологічному аспекті підприємство — це виробничо-еко логічна система, яка взаємодіє із зовнішнім оточенням шляхом матеріально-енергетичного обміну.
Щодо адміністративно-правового статусу, то з цього погля ду підприємство є юридичною особою з установленими держа вою в законодавчому порядку правами та обов'язками.
Внутрішня побудова підприємства, його виробничої та органі заційної системи безпосередньо впливає на створення контуру комунікаційних зв'язків між його підрозділами. Тому питання структуризації підприємства відіграють велику роль під час фор мування його внутрішнього економічного механізму.
Зауважимо, що всі підприємства можна поділити на чотири умовно названі типи: «технологічні», «кон'юнктурні», «марке тингові» та «підприємства технологічної атаки».
Підприємства «технологічного» типу функціонують на ос нові базових технологічних процесів, заміна яких веде до зміни профілю підприємства і по суті до організації нового підприємст ва. До технологічного типу відносять підприємства металургій ного профілю, більшість підприємств хімічної промисловості та ін.
Для підприємств «кон'юнктурного» типу характерні реак тивна взаємодія з ринком, відсутність стабільної технології і ви робництво продукції, яка не потребує тривалого освоєння. До та ких належать підприємства торгівлі, посередницькі організації, деякі машинобудівні складальні фірми.
Підприємства «маркетингового» типу орієнтуються на по точні потреби ринку, водночас намагаються заздалегідь підготу вати технологію до майбутніх потреб ринку, вони активно впли вають на майбутній ринковий попит.
Підприємства «технологічної атаки» спроможні не лише еволюційно змінити технологію виробництва внаслідок впливу науково-технічного прогресу, а й самостійно або раніше за інших здійснити стрибкоподібні зміни технології.
Наведена класифікація не є досконалою: одному підприємству можуть бути притаманні характерні риси кількох типів. Проте кожне підприємство ідентифікує основні стимули своєї діяльнос ті в напрямку того чи іншого типу стратегічної поведінки і зале жно від цього створює свою виробничу структуру.
Основою формування виробничих структур підприємств у більшості галузей промисловості є виробничий процес виготов лення продукції. Основні фази цього процесу — заготівельні, об робні, складальні, випробувальні — дають змогу перетворити вихідні ресурси в продукти або послуги.
Склад цехів та служб, що реалізують виробничий процес ви готовлення продукції, форми їх взаємозв'язків покладені в осно ву виробничої структури підприємства. Основними рівнями типової виробничої структури є: цех — відділення — дільниця — бригада — робоче місце.
Виробнича структура перебуває у процесі постійного розвит ку під впливом удосконалення техніки, технології, форм органі зації виробничих процесів та інших чинників.
У процесі формування виробничої структури необхідно вра ховувати чинники як зовнішнього, так і внутрішнього впливу, що створюють умови побудови раціональних структур. До зовнішніх чинників відносять економічні, правові, науково-технічні, соці ально-культурні, екологічні, до внутрішніх — цілі та стратегії розвитку підприємства, ресурсні обмеження, специфіку продукції та технології її виготовлення, чисельність персоналу, потужність виробництва тощо.
Проте вибір структурних рішень у виробництві визначається передусім такими чинниками:
1) формами спеціалізації та кооперування підрозділів;
2) орієнтацією виробництва;
3) організаційним середовищем;
4) місцем розташування виробництва.
Форми спеціалізації виробничих підрозділів. Існують дві основні форми спеціалізації — технологічна та предметна. Тех нологічна структура передбачає виконання цехами підприємства певної частини технологічного процесу. Підрозділи створюються за принципом технологічної однорідності. Прикладами цехів тех нологічної спеціалізації є: на машинобудівному заводі — ливар ні, ковальські, механічні, термічні; на текстильному підприємст ві — прядильні, ткацькі, обробні.
Технологічна форма спеціалізації цехів і технологічна вироб нича структура характерні для підприємств одиничного та дрібносерійного виробництва, які випускають різноманітну та не стійку номенклатуру виробів.
У разі предметної структури основні цехи підприємства спеці алізуються на виготовленні будь-якого виробу, групі однорідних виробів, вузлів, деталей з використанням найрізноманітніших технологічних процесів і операцій. У цехах предметної спеціалі зації взагалі здійснюється замкнутий цикл виробництва, у зв'язку з чим їх часто називають предметно-замкнутими. Прикладами таких цехів є цех шестерень на верстатобудівному заводі; цехи двигунів, шасі, коробок швидкостей на автомобільному; цехи рантового, гвинтового взуття на взуттєвій фабриці.
Предметна форма спеціалізації цехів і предметна виробнича структура характерні для підприємств крупносерійного та масо вого виробництва, які випускають обмежену номенклатуру виро бів у великих обсягах.
Поширеним типом виробничої структури для підприємств ба гатьох галузей промисловості є предметно-технологічна, або змішана, яка характеризується наявністю на підприємстві основ них цехів, що організовані як за технологічною, так і за предмет ною ознакою. Як різновид цієї спеціалізації використовують предметно-подетальну чи предметно-повузлову спеціалізацію цехів з неповним циклом виготовлення продукції.
Спеціалізація та кооперування у виробництві скорочують кількість структурних підрозділів і спрощують їхні взаємозв'яз ки. Виробництво може спеціалізуватися на одній із фаз виробни чого процесу, наприклад на складанні виробів або механообробці. Проте воно може спеціалізуватися також на всіх фазах вироб ництва продукції — від отримання замовлень до постачання виробу замовнику.
Широка спеціалізація, до якої на сучасному етапі прагне біль шість підприємств, дає можливість мінімізувати витрати, ско ротити тривалість циклу виробництва продукції, підвищити її якість та конкурентоспроможність. Однак тенденції світового розвитку підприємств — це вузькоспеціалізоване підприємство.
Орієнтація виробництва. Щодо орієнтації виробництва, то розширення предметної спеціалізації сприяє збільшенню кілько сті виробничих процесів виготовлення наукомістких і капітало містких виробів. Виробнича структура таких підприємств зорієн тована на розвиток технологій та вимагає формування вироб ничих підрозділів з жорсткою залежністю від технологічного процесу.
Водночас існує багато підприємств з орієнтацією виробничої структури на продукт, тобто виготовляється декілька простих подібних видів продукції.
Отже, складність продукції та способів її виробництва обумо влюють орієнтацію виробничих підприємств та безпосередньо впливають на прийняття структурних рішень.
Організаційне середовище та його елементи, наприклад ор ганізаційна (управлінська) культура виробництва, характеризують потенційні можливості розвитку виробничої структури та ство рюють умови для формування нових структурних підрозділів.
Місце розташування виробництва та структурних підрозді лів найчастіше визначається вимогами клієнтів у тому чи іншому регіоні. Глобалізація виробничої бази передбачає розташування нових виробництв у регіонах, де можливо забезпечити мінімум витрат, насамперед за рахунок дешевих ресурсів, наближення до ринків збуту та пільгових умов господарювання.
1.2 Економічний статус підрозділів підприємства та його вплив на структуру управління. Підрозділи внутрішньої кооперації та підрозділи, що випускають готову продукцію
Внутрішній економічний механізм може мати різні форми функціонування. Вони різняться ступенем свободи поведінки підрозділів, формами їх зв'язків і показниками ефективності дія льності. При дещо спрощеному підході можна виділити такі еко номічні форми функціонування підрозділів:
1) підрозділи — центри витрат;
2) підрозділи — центри прибутку, серед яких виокремлюють:
- підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток;
- підрозділи — центри реального прибутку.
Підрозділи, що є центрами витрат, виготовляють, як прави ло, продукцію внутрішньокоопераційного призначення, їх діяль ність досить жорстко регламентується, а ефективність оцінюєть ся за показниками витрат. Це передусім підрозділи (цехи, дільниці та ін.) технологічної спеціалізації, яким притаманні зв'язки в межах технологічної послідовності обробки.
Підрозділи, що є центрами прибутку, виготовляють або кін цеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продук цію внутрішньокоопераційного призначення, яку передають ін шим підрозділам за внутрішніми планово-розрахунковими цінами і створюють таким чином розрахунковий умовний прибу ток як частину прибутку підприємства. Як правило, це підрозділи предметної та змішаної спеціалізації.
1.3 Сучасні тенденції трансформації організаційно-виробничих структур
Розвиток економічних відносин обумовлює необхідність транс формації та удосконалення організаційних структур підприємств. З’являються нові їх моделі в різних сферах діяльності, особливіс тю яких є велика свобода окремих елементів структур, обмін інформацією, прийняття рішень та відповідальність за їхні результати. Їх дослідження має велике значення для визначення шляхів розвитку українських підприємств, які традиційно управ лялися за моделями Файоля та Тейлора, що було доцільно у пері од індустріалізації, але не відповідає економічним реаліям сучас ного періоду.
Прискорення виробничого процесу потребує нового підходу до функціонування підприємства, який базувався б на швидкості та адекватності реакції. Це обумовлено низкою причин, зокрема: ускладненням техніки, упровадженням принципово нових техно логій, розширенням ринків за національні межі, різким зростан ням конкуренції та ін. В умовах непередбаченого економічного середовища зрозуміло, що стара форма управління та організації виробництва дуже малорухлива зі своїм контролем зверху дони зу, своєю багатоповерховою ієрархією. З'являється потреба в ор ганічних системах, які б складалися з численних дрібних оди ниць, спроможних автоматично пристосовуватися до ситуації завдяки постійному притоку інформації знизу до вершини. Саме тому сумнівними видаються переваги великих компаній, інерт них і негнучких, які традиційно керувалися зверху. Щоб вижити, вони часто діляться або, зберігаючи єдність, радикально транс формуються.
Починаючи з 80-х років світова конкуренція примусила під приємства сконцентрувати увагу на зменшенні загальних витрат та впровадженні інновацій. Нові комп'ютерні системи дають змогу автоматизувати більшість видів праці робітників та служ бовців. Адміністрація вимушена скорочувати у масовому порядку персонал. За зауваженням одного американського економіста, управлінські ланки підприємств змарніли до кісток, стали плос кими і децентралізованими. Близько двох мільйонів робочих місць середньої управлінської ланки США було ліквідовано, що становить приблизно їх третину.
Ці «скелетні» структури змушені створювати загальні філії з конкурентами, складати партнерські угоди з постачальника ми та клієнтами, формувати групи науково-дослідної роботи, загальні для всього сектора, та інші стратегічні союзи, ство рювати «організаційні мережі». Ясно, що традиційно керува ти цими, часто сумісними з іншими підприємствами структу рами, неможливо. Тому більшість великих підприємств поді лилися на окремі частини — стратегічні господарські підроз діли (СГП).
СГП орієнтовані на свої ринки, своїх клієнтів, мають своїх конкурентів. Вони можуть передавати свої продукти іншим СГП даної компанії, конкурувати один з одним, надавати переваги то му чи іншому постачальнику. Звідси нова концепція структури підприємства, яка базується не на ієрархії влади і не на мережі, скоординованій з центральним органом управління. Таку конце пцію можна назвати «економікою внутрішньофірмового підпри ємництва». Усі внутрішні підрозділи, у тому числі оперативні, функціональні та інші служби, відповідають за власні результати, але при цьому повністю автономні у своїй діяльності. Вони мо жуть вступати в різноманітні об'єднання з іншими організаціями, створюючи складну систему, яку не визначено межами власнос ті. Генеральна дирекція, замість традиційного управління через ієрархічну структуру, розробляє правила «організаційної еко номіки» подібно до державного управління національною еконо мікою.
Якщо усередині такої групи СГП підприємці опановують нові продукти, купують і продають як у межах, так і зовні групи, то в цих підрозділах здійснюється така ж незалежна й творча взаємо дія, як і на звичайному ринку. У цьому полягають їх переваги. Тому найскладніші проблеми швидко знаходять ефективне вирі шення, що забезпечує розвиток, який неможливий усередині ієрархічної системи.
Для сучасного етапу розвитку вітчизняних підприємств, оче видно, зазначена концепція може розглядатися як перспективна, здійснення якої на практиці поки що пов'язане з рядом трудно щів. Тому більш доцільним напрямком трансформації виробничої структури наших великих підприємств є виокремлення підрозді лів внутрішньовиробничої кооперації, які виробляють проміжну продукцію та вироби для внутрішнього споживання, і так званих «центрів прибутку» — самостійно функціонуючих субпідприємств, що випускають готову продукцію. Такі «центри» дають змогу більш гнучко та швидко реагувати на зміну ринкової ситуації.
Проектування і вдосконалення організаційних форм виробни чої структури підприємств та об'єднань повинні супроводжува тися економічною оцінкою варіантів, що розглядаються. Основ ними показниками є рівень трудомісткості та собівартості про дукції, тривалість виробничого циклу, продуктивність праці та ін. Економічне обґрунтування та вибір варіантів повинні проводити ся згідно з сучасними методиками визначення економічної ефек тивності господарських рішень.
2 Структура і форми функціонування внутрішнього економічного механізму
2.1 Економічний механізм як система чинників, що забезпечує реалізацію економічних інтересів підприємства, підрозділі, працівників. Зв’язок і відмінності економічного механізму підприємства та його підрозділів
Функціонування підприємства як системи господарюючих еле ментів (підрозділів) забезпечується через його внутрішній еконо мічний механізм. Структура цього механізму визначається через:
-організаційно-технічну систему або формування вертикаль них зв'язків між підрозділами й адміністративним центром та го ризонтальних зв'язків між окремими підрозділами;
- систему планування діяльності підрозділів;
- систему контролю й оцінки діяльності підрозділів;
- установлення матеріальної відповідальності підрозділів;
- мотиваційний механізм функціонування.
Організаційно-технічна система підприємства визначається переважно формою зв'язків між окремими підрозділами.
Структура технологічної мережі виробництва кінцевого про дукту впливає на організацію виробничої кооперації між підроз ділами, визначає ступінь залежності підрозділу підприємства від його адміністративного центру, а також організацію управління на рівні адміністративного центру.
Планування діяльності підрозділів здійснюється шляхом уста новлення основних показників виробничо-господарської діяльнос ті підрозділів та базується на прогресивних нормах матеріальних, трудових і грошових витрат. Залежно від завдань, які вирішують ті чи інші підрозділи, застосовуються такі показники, які найбіль шою мірою стимулюють досягнення високих результатів.
Система контролю й оцінки діяльності підрозділів дає змо гу визначити причини відхилень, місце їх виникнення і вжити відповідних заходів щодо усунення недоліків і поширення пози тивних результатів. Система оцінки діяльності визначає ті підро зділи, які найраціональніше використовують економічні важелі в організації своєї діяльності та забезпечують зростання результа тивності функціонування підприємства в цілому.
Установлення матеріальної відповідальності підрозділів передбачає компенсацію збитків одного підрозділу за рахунок прибутку або собівартості іншого, з вини якого вони виникли.
Мотиваційний механізм створюється відповідно до структу ри підприємства та складності його цілей. Він охоплює, як пра вило, три підсистеми мотивів, кожна з яких спрямована на досяг нення певних цілей підприємства, а саме:
- мотиваційного механізму високоякісної продуктивної праці;
- мотиваційного механізму науково-технічного розвитку ви робництва;
- мотиваційного механізму підприємництва.
Мотиваційний механізм високоякісної продуктивної праці спря мований на раціональне використання виробничих ресурсів, під вищення продуктивності праці, бездефектне виготовлення про дукції, скорочення термінів освоєння виробництва нової конку рентоспроможної продукції.
Мотиваційний механізм розвитку підприємства спрямова ний передусім на підвищення науково-технічного рівня підпри ємства, створення та освоєння нових видів продукції. В основу цього механізму покладено мотиви нововведень у виробництві, які генеруються внутрішніми елементами виробничого процесу зовнішнім оточенням, мотиви сприйняття нововведень виробничою системою (відкритість технологічної системи для нововведення, сприйняття нововведень організацією та персоналом), мотиви інженерно-технічної творчості як безпосередніх учасни ків процесу технічного розвитку, так і учасників виробничого процесу.
Таким чином, особливості кожної з наведених складових вну трішнього економічного механізму визначають характер діяльно сті підприємства як системи та створюють умови для досягнення поставлених цілей.
2.2 Основні засади побудови внутрішнього економічного механізму
Як будь-яка система, внутрішній економічний механізм під приємства будується при дотриманні чітко визначених та науко во обґрунтованих принципів.
Принцип цільової сумісності та зосередженості передбачає створення цілеспрямованої системи управління, в якій усі її лан ки складають єдиний механізм, спрямований на вирішення за гального завдання. Робота окремих цехів, виробничих дільниць, лабораторій, відділів будується таким чином, щоб у кінцевому підсумку у визначений термін було вироблено саме ту продук цію, на яку у даний момент є попит споживача.
Принцип безперервності і надійності виявляється у ство ренні таких організаційно-господарських та технічних умов, за яких досягається стійкість і безперервність заданого режиму ви робничого процесу. Вирішення цього завдання забезпечується:
- надійністю та злагодженістю функціонування як самої упра вляючої системи та її органів, так і об'єкта, яким управляють;
- наявністю зворотного зв'язку між усіма компонентами упра вляючих органів та об'єктів управління;
- визначеними процедурами та конкретними заходами усунен ня виникаючих дисфункціональних ефектів (відхилень), що ви никають.
Принцип планомірності, пропорційності та динамізму означає, що система управління має бути націлена на вирішення не тільки поточних, а й довгострокових завдань розвитку підпри ємства. Система господарського управління пов'язує у часі дії людей, кількість, асортимент і якість ресурсів, що витрачаються. Пов'язати всі послідовні етапи виробничого процесу, подальшу діяльність підприємства з його конкретною роботою в даний пе ріод можливо лише за допомогою довгострокового, поточного та оперативного планування, яке, на думку американських фахівців, має бути «спрямоване не на контроль поточної, а на проектуван ня майбутньої діяльності фірми».
Демократичний принцип розподілу функцій управління ґрунтується на методах і правилах суспільного поділу праці. Під готовка управлінського рішення та відповідальність за його реа лізацію на практиці повинні покладатися на той орган, який:
- краще за інших інформований про стан справ на відповідно му об'єкті;
- найбільше заінтересований у реалізації та високій ефектив ності прийнятого рішення;
- може нести матеріальну, юридичну, адміністративну відпові дальність за якість прийнятого рішення і повноту його реалізації.
Принцип науковості та обґрунтованості методів управ ління виходить з того, що методи, форми та засоби управління мають бути науково обґрунтовані та перевірені на практиці. Принцип науковості не може бути реалізований лише на основі пізнання законів виробництва. Дотримання вимог цих законів по требує безперервного збору, обробки та аналізу різної інформа ції: науково-технічної, економічної, правової та ін. Це, у свою чергу, передбачає використання новітньої комп'ютерної техніки та математичних методів як важливої передумови нормального функціонування механізму управління економікою на всіх її рів нях, і передусім на підприємствах.
Існування принципу ефективності управління пов'язане з наявністю багатоваріантних шляхів досягнення однієї й тієї самої мети. Підприємство постійно перебуває в пошуку ефективних рішень, спрямованих на поліпшення організації виробництва та випуск конкурентоспроможної продукції.
2.3 Організаційні передумови функціонування внутрішнього економічного механізму
Для забезпечення ефективної організації внутрішньовиробничих економічних відносин на підприємстві мають бути створені відпо відні умови. До них належать: майнова відокремленість, відносна економічна самостійність, прогресивна нормативна база, система обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції, раціональна система оцінки і матеріального стимулювання діяльності, економі чна відповідальність за кінцеві результати праці.
Майнова відокремленість виробничих підрозділів підприєм ства означає закріплення за ними частини виробничих фондів (переважно основних виробничих фондів), яка може бути надана підрозділу в оперативне управління. Така майнова самостійність забезпечує організаційну самостійність у сфері виробництва і стає передумовою надання підрозділам відносної економічної самостійності.
Відносна економічна самостійність виробничих підрозділів може бути забезпечена скороченням кількості планових показни ків і використанням у виробничих підрозділах деяких елементів ринкової економіки. На підприємстві вводиться механізм форму вання внутрішніх планово-розрахункових цін на продукцію, ро боти і послуги для здійснення взаєморозрахунків між підрозділа ми підприємства. Економічна самостійність покликана посилити на рівні підрозділів реалізацію таких принципів, як порівняння витрат з результатами діяльності, економічна заінтересованість та матеріальна відповідальність.
Прогресивна нормативна база є основою планування, регу лювання і контролю діяльності структурних підрозділів, порів няння виробничих витрат з досягнутими результатами, розмежу вання відповідальності за результати діяльності між підрозділами та об'єктивної оцінки і стимулювання діяльності персоналу.
Система обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції дає змогу одержувати інформацію про стан і результа ти роботи підприємства і його підрозділів; відбиває надходження, внутрішньовиробниче переміщення, використання і реалізацію матеріальних ресурсів та дає можливість визначити оптимальність їх використання.
Раціональна система оцінки і матеріального стимулювання діяльності на внутрішньозаводському рівні ґрунтується на прин ципах повної або часткової самоокупності і часткового самофі нансування структурних підрозділів підприємства та на економічній заінтересованості трудових колективів у максимальному підвищенні кінцевих результатів роботи як свого підрозділу, так і підприємства в цілому. Вона дає змогу ефективно використову вати трудовий потенціал підприємства та підвищувати його кон курентоспроможність на ринку.
Економічна відповідальність за кінцеві результати праці зводиться до безумовного виконання планових завдань і дого вірних зобов'язань, що сприяє досягненню оптимального спів відношення між отриманими результатами і витраченими ре сурсами. Дотримання принципу економічної відповідальності є запорукою економічної ефективності взаємодії підрозділів під приємства.
Однією з основних передумов функціонування внутрішнього економічного механізму поряд з наданням підрозділам відносної самостійності має бути створення внутрішньозаводської інфра структури шляхом формування різних суб'єктів економічних відносин усередині підприємства.
2.4 Пряме планове регулювання діяльності підрозділів з боку центрального апарату управління. Переваги і недоліки такої форми, сфера її застосування
Економічний механізм може мати різні режими функціону вання: від жорсткого адміністративно-наказного управління з ви сокою централізацією прийняття рішень до повного саморегулю вання в умовах вільного ринку. Між цими крайніми станами можливий ряд варіантів.
Вибір режиму функціонування внутрішнього економічного механізму визначається кількома чинниками, а саме: призначен ням продукції, величиною підприємства та розмірами його підроз ділів.
На форму функціонування економічного механізму підприєм ства істотно впливає тип виробництва. Від нього залежить вироб нича структура підприємства та його підрозділів, характер техно логічних процесів та їх оснащеність, форми організації вироб ництва, праці та управління. У міру підвищення серійності ви робництва розширюється застосування високопродуктивного спе ціального обладнання, прогресивних технологічних процесів, зменшується необхідність жорсткого контролю за функціонуванням окремих підрозділів та централізації управління підприємст вом взагалі.
Сучасний період розвитку промислового виробництва харак теризується високим ступенем оновлювання об'єктів виробницт ва. У зв'язку з тим, що виробничий апарат промислових підпри ємств оновлюється повільніше, ніж вироби, що виготовляються, виникає одна з найгостріших проблем сучасного виробництва — проблема його адаптації до динамічної зміни продукції. Тому су часна виробнича система, на якій грунтується економічний меха нізм, має бути:
- високоефективною — вирізнятися високою продуктивністю при мінімальних витратах виробництва;
- високоадаптивною, що передбачає високий рівень гнучкості техніки і технології, який забезпечував би мінімум витрат трудо вих і матеріальних ресурсів при зміні (оновленні) об'єктів вироб ництва;
- стабільною — характеризуватися постійним складом і струк турою технічних засобів, технологічного процесу та організації виробництва протягом певного періоду часу.
Не менш суттєву роль при формуванні економічного механіз му відіграє величина підприємства. Якщо малому підприємству більш притаманне централізоване управління з прямим плановим регулюванням його діяльності, то на великих підприємствах (особливо в умовах динамічного зовнішнього середовища) мо жуть застосовуватись договірні форми регулювання діяльності підрозділів внутрішньозаводської кооперації, а предметно-спеціалізовані підрозділи, що є суб'єктами ринку, взагалі мають широку свободу поведінки.
За рахунок внутрішньої спеціалізації та кооперування великі підприємства на відміну від малих мають більші можливості під вищувати загальний рівень кваліфікації персоналу, завантажува ти обладнання, зменшувати витрати на складські та транспортні операції, рекламу та ін. Концентрація фінансових і людських ре сурсів у великих корпораціях дає змогу останнім здійснювати внутрішньофірмову диверсифікацію капіталу з однієї галузі еко номіки в іншу, що поряд з тими перевагами, які вони мають за рахунок концентрації ресурсів, дає їм можливість існувати навіть у найбільш несприятливих для економіки періодах. Диверсифі кація поряд з, науково-технічним прогресом стала головним на прямком підприємництва великого капіталу.
2.5 Підрозділи як самостійні суб’єкти ринку й генератори прибутку
Внутрішній економічний механізм може мати різні форми функціонування. Вони різняться ступенем свободи поведінки підрозділів, формами їх зв'язків і показниками ефективності дія льності. При дещо спрощеному підході можна виділити такі еко номічні форми функціонування підрозділів:
1) підрозділи — центри витрат;
2) підрозділи — центри прибутку, серед яких виокремлюють:
- підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток;
- підрозділи — центри реального прибутку.
Підрозділи, що є центрами витрат, виготовляють, як прави ло, продукцію внутрішньокоопераційного призначення, їх діяль ність досить жорстко регламентується, а ефективність оцінюєть ся за показниками витрат. Це передусім підрозділи (цехи, дільниці та ін.) технологічної спеціалізації, яким притаманні зв'язки в межах технологічної послідовності обробки.
Підрозділи, що є центрами прибутку, виготовляють або кін цеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продук цію внутрішньокоопераційного призначення, яку передають ін шим підрозділам за внутрішніми планово-розрахунковими цінами і створюють таким чином розрахунковий умовний прибу ток як частину прибутку підприємства. Як правило, це підрозділи предметної та змішаної спеціалізації.
3 Внутрішні ціни і методи їх формування
3.1 Функції та система внутрішніх цін
В основі системи внутрішньовиробничих відносин лежать внутрішні ціни. Вони являють собою умовно-розрахункові ціни, за якими підрозділи передають один одному товари або надають послуги. Ніякі реальні платежі при цьому не здійснюються.
Внутрішні планово-розрахункові ціни створюють основу до говірних відносин між підприємством та його підрозділами щодо матеріально-технічного постачання останніх та поставки готової продукції на склад підприємства, а також між самими підрозді лами відносно поставок продукції (робіт, послуг) за внутрішньо-фірмовою кооперацією.
Внутрішня ціна в практиці внутрішнього обігу виконує ті самі функції, що і ринкова ціна. Серед цих функцій найбільш вагоми ми є вимірююча та стимулююча. Вимірююча функція виявляєть ся через облік витрат виробництва, стимулююча — через форму вання частки прибутку згідно зі структурою внутрішньої ціни. Основна мета внутрішніх розрахунків досягається в тому разі, якщо рівень внутрішніх цін забезпечує найбільш ефективне фун кціонування існуючої системи управління підприємством.
Установлення внутрішніх цін, особливо у великих компані ях, —...
17.05.2018 10:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора