Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Конспект лекцій з мікроекономіки
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля
Інститут:
Східноукраїнський Національний Університет імені Володимира Даля
Факультет:
Економічний факультет
Кафедра:
Кафедра економіки
Інформація про роботу
Рік:
2007
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Мікроекономіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
РУБІЖАНСЬКИЙ ФІЛІАЛ
ІНЖЕНЕРНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВ
МІКРОЕКОНОМІКА
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
2007
Мікроекономіка. Конспект лекцій для студентів спеціальності 7.050107 ”Економіка підприємств”. /Укладачі: Татарченко О.М., Комач Л.Д. – Рубіжне: РФ СНУ ім. В.Даля, 2007. – 182 с
Конспект лекцій для спеціальності 7.050107 „Економіка підприємства” денної та заочної форм навчання містить теми, які передбачені робочою навчальною програмою дисципліни, опрацювання яких необхідне для підготовки до практичних занять та виконання самостійної роботи студентів денної та заочної форм навчання.
Схвалено кафедрою економіки підприємств
Протокол № 8 від 28.02.2007 р.
Зав. кафедрою
доц., к.х.н. Комач Л. Д.
Схвалено методичною радою філіалу
Протокол № 8 від 25.04.2007 р.
Голова методичної ради Тімошин А. С.
ЗМІСТ
1 ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ
6
1.1 Об’єкт і предмет мікроекономіки, її основні проблеми
6
1.2 Методологія мікроекономіки
10
1.3 Мікросистема: поняття, різновиди та особливості функціонування в ринковій економіці
12
1.4 Функції мікроекономіки та її роль у вирішенні сучасних економічних проблем
15
2 ПОПИТ І ПРОПОНУВАННЯ, ЇХ ВЗАЄМОДІЯ
17
2.1 Ринок: його поняття, класифікація та функції в економічній системі
17
2.2 Поняття попиту, його зображення, закон попиту та його пояснення базовими положеннями теорії поведінки споживача. Цінові та нецінові детермінанти попиту
20
2.3 Пропозиція. Закон пропозиції. Чинники, що впливають на пропозицію
25
2.4 Ринкова рівновага та її параметри. Стійкість рівноваги в короткостроковому та довгостроковому періодах
29
2.5 Еластичність попиту та пропонування: їх види та особливості. Значення показника ринкової еластичності в плануванні комерційної діяльності фірми
37
3 ТЕОРІЯ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ Й ПОВЕДІНКА СПОЖИВАЧА
43
3.1 Поняття потреби, види потреб. Економічні блага, їх класифікація
43
3.2 Поняття корисності, її особливості та спосіб досягнення. Процес споживання та динаміка зміни сукупної і граничної корисності. Перший закон Госсена
44
3.3 Поняття рівноваги споживача. Модель споживання набору благ. Другий закон Госсена
47
3.4 Поняття попиту на благо. Моделювання поведінки споживача
48
4 ОРДИНАЛІСЬКА КОНЦЕПЦІЯ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ
50
4.1 Особливості аналізу функції корисності з ординалістських позицій
50
4.2 Криві байдужості як спеціальний інструментарій мікроекономічного аналізу. Карта байдужості
50
4.3 Гранична норма заміщення благ: суть і методика обчислення
53
4.4 Бюджетне обмеження і можливості споживача
56
4.5 Два підходи до оптимізації споживчого вибору, їх графічна інтерпретація
58
5 АНАЛІЗ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧА
61
5.1 Реакція споживача на зміну доходу. Крива «доход—споживання». Криві Енгеля
61
5.2 Реакція споживача на зміну цін товарів. Крива «ціна - споживання»
65
5.3 Ефект доходу й ефект заміщення. Одно- та різнонаправлений вплив ефектів. Парадокс Гіффена
68
6 МІКРОЕКОНОМІЧНА МОДЕЛЬ ПІДПРИЄМСТВА
74
6.1 Підприємство як суб’єкт ринкових відносин. Мотивація поведінки підприємства
74
6.2 Фактори виробництва фірми, їх групування та варіації. Виробнича функція та її параметри. Сукупний, середній і граничний продукт
76
6.3 Виробнича функція з одним змінним фактором. Правило спадної віддачі змінного фактора виробництва
79
6.4 Виробнича функція з двома змінними факторами. Ізокванта – крива однакового продукту. Гранична норма технічного заміщення. Ефект масштабу виробництва
82
6.5 Вибір комбінації виробничих факторів за критеріями мінімізації витрат чи максимізації випуску. Ізокоста – лінія однакових витрат
87
7 ВИТРАТИ ТА РЕЗУЛЬТАТИ ВИРОБНИЦТВА
91
7.1 Витрати виробництва та їх види
91
7.2 Доходи фірми. Правило максимізації прибутку
97
7.3 Витрати виробництва в довгостроковому періоді
99
8 РИНОК ДОСКОНАЛОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
103
8.1 Типи ринкових структур
103
8.2 Ринок досконалої конкуренції та його особливості
104
8.3 Максимізаційно-мінімізаційні цілі підприємства у короткотерміновому періоді
106
8.4 Пропозиція фірми в умовах досконалої конкуренції
111
8.5 Пропозиція фірми в довгостроковому періоді. Довготривала рівновага конкурентної фірми, галузі, ринку
113
9 МОНОПОЛЬНИЙ РИНОК
119
9.1 Монополія та її характерні риси. Різновиди монополій
119
9.2 Максимізація прибутку фірми-монополіста у короткому періоді
120
9.3 Рівновага фірми-монополіста в довгостроковому періоді
125
9.4 Цінова дискримінація
126
9.5 Показники монопольної влади
130
9.6 Антимонопольна політика держави
131
10 ОЛІГОПОЛІЯ І МОНОПОЛІСТИЧНА КОНКУРЕНЦІЯ
134
10.1 Монополістична конкуренція як модель ринку та її особливості
134
10.2 Оптимізація обсягу продукції фірми в умовах монополістичної конкуренції
136
10.3 Нецінова конкуренція на ринку монополістичної конкуренції: сутність, умови розвитку, наслідки
138
10.4 Олігополія та причини її виникнення. Поведінка олігополістів. Цінові війни
140
10.5 Аналіз взаємовідносин двох товаровиробників у статиці. Модель Курно, Штакельберга, Бертрана
144
10.6 Аналіз «ламаної» лінії попиту. Негнучкість цін
148
10.7 Олігополія з точки зору теорії ігор. «Дилема ув’язнених»
149
11 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФАКТОРНИХ РИНКІВ. РИНОК ПРАЦІ
152
11.1 Взаємозв’язок ринків продуктів і факторів виробництва. Похідний попит
152
11.2 Рівновага на ринку ресурсів
155
11.3 Галузевий і ринковий попит на фактори виробництва. Цінова еластичність попиту на ресурс виробництва
159
11.4 Попит та пропозиція на ринку праці. Рівновага на ринку праці
159
11.5 Двостороння монополія й визначення реального рівня заробітної плати. Роль профспілок на ринку праці
166
11.6 Диференціація заробітної плати
170
12 РИНОК КАПІТАЛУ
172
12.1 Капітал як ресурс тривалого використання, форми капіталу
172
12.2 Попит і пропозиція капіталу. Рівновага на ринку капіталу. Формування відсоткової ставки як рівноважної ціни капіталу
174
12.3 Поняття дисконтової вартості, методика її обчислення. Інвестиційне вирішення
176
12.4 Ризик в інвестуванні та оцінка надійності вкладень
178
ЛІТЕРАТУРА
180
1 ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ
1.1 Об’єкт і предмет мікроекономіки, її основні проблеми
Мікроекономіка - це розділ економічної теорії, що вивчає обґрунтування виборів, які здійснюються невеликими економічними одиницями з метою задоволення потреб з використанням обмежених благ.
Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні виробників і споживачів; показує механізм прийняття рішень на окремих ринках; вивчає взаємодію окремих економічних суб'єктів і досліджує функціонування ринків праці, капіталу, землі, а також вплив держави на ринкову діяльність окремих суб'єктів.
Мікроекономіка присвячена аналізу таких аспектів господарської діяльності, як відносні ціни на товари, попит і пропозиція, розподіл ресурсів для досягнення альтернативних цілей, поведінка мікросистем у різних ринкових ситуаціях, рівновага споживача й виробника тощо. Вона забезпечує знання базових інструментів економічної оцінки різноманітних споживчих благ, у тому числі й таких, які не є традиційним предметом економічного обміну.
Мікроекономічна теорія вивчає економічну діяльність людей, встановлюючи її суттєві загальні закономірності. В цілому ця діяльність людей спрямована на задоволення їх потреб та складається з таких компонентів, як потреби, ресурси, технології, продукти та їх використання.
Потреби - це внутрішні мотиви людини, що спонукають її до діяльності. Відмінна риса - мають необмежений ріст.
Поділяються на:
- первинні потреби (задоволення життєвоважливих потреб - їжа, одяг – які не можуть бути замінені один іншим);
- вторинні потреби (усі інші).
Потреби також можна розрізняти в залежності від того ким є людина оптимістом, чи песимістом. З точки зору песиміста, під економічними потребами звичайно розуміється відсутність чого-небудь необхідного для підтримки життєдіяльності і розвитку особистості, фірми й суспільства в цілому. Оптимісти віддають перевагу визначенню економічних потреб як внутрішніх мотивів, які спонукають до економічної діяльності.
Задоволення однієї потреби однозначно приводить до формування іншої, тобто послідовність дій в процесі економічної діяльності являє собою спіраль. При цьому основною проблемою економічної теорії і господарської практики стає розв’язання протиріччя між бажанням задовольнити свої необмежені потреби та обмеженістю ресурсів, які знаходяться в розпорядженні економічного суб'єкта.
Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання «що виробляти?». У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.
Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, - «як виробляти?». Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з’ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.
Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання «для кого виробляти і які результати принесе виробництво?». Це пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.
Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати, зокрема, такі функції:
а) пояснення явищ, які спостерігаються (будь-яка наука має свої теоретичні постулати як вихідні позиції, взяті за аксіоми – для мікроекономіки це теза про те, що при виборі варіантів поведінки економічні суб’єкти мають на меті максимізацію свого зиску як поточного, так і перспективного);
б) прогнозування поведінки економічних суб’єктів (результативність реалізації цієї функції залежить від точності вихідних положень, які покладено в основу прогнозу – ними є сформульовані під час досліджень економічні закономірності).
Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки належать до так званого позитивного аналізу. До мікроекономічних проблем можна підходити також з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку правильності чи неправильності дій і відповідає на запитання «як має бути?»
Економічна діяльність - це конкретна економічна поведінка, яка реалізується в певних формах, що залежать від різноманітних взаємозв'язків людей, тобто їх економічної поведінки. Подібні економічні зв'язки і відносини повторюються, стають постійними, стійкими, звичними способами, нормами, правилами економічної поведінки і зводяться до відповідних інститутів і суспільних структур. Ці інститути та їх структура, складаючи відповідні соціальні системи, активно впливають на окремі економічні дії та економічну поведінку в цілому. Якість їх аналізу може бути різною залежно від конкретних завдань дослідження, але без урахування таких ключових інститутів, як ринок, власність, держава, не відбувається аналіз економічної діяльності людей. Отже, об'єктом мікроекономіки є економічна діяльність людей, загальні економічні проблеми, які виникають упродовж неї і вирішуються у відповідності з існуючими інститутами та їх системами.
Досліджуючи цей об'єкт, мікроекономіка визначає свій предмет. До нього відносяться:
- економічні суб'єкти;
- економічні блага;
- економічні дії.
Економічні суб'єкти - це окремі (самостійно діючі в економіці) одиниці, якими є окремі люди, їх групи, товариства. Але суб'єктом може бути не будь-яка група людей, а лише та, яка діє цілеспрямовано, як єдине ціле, тобто ставить перед собою єдині цілі й досягає їх завдяки спільним зусиллям. Усі економічні суб'єкти в процесі життєдіяльності поділяються на виробників і споживачів.
Об'єктами економічної діяльності виробників і споживачів є блага.
Благо - це предмет (як матеріальний, так і нематеріальний), який задовольняє певні потреби споживача або використовується виробником. Одні з них є майже не в обмеженій кількості (наприклад, повітря) – це природні блага (розподіляються шляхом простого привласнення), інші - в обмеженому розмірі (речі, послуги) - це економічні блага.
Розрізняють також блага:
- довгострокові (блага багаторазового використання – наприклад, книги);
- недовговічні (блага, що зникають у процесі одноразового споживання – наприклад, їжа);
- взаємозамінні (субститути – наприклад, послуги транспорту: поїзд - літак - автомобіль);
- взаємодоповнюючи (комплементарні товари – наприклад, стіл і стілець);
- теперішні;
- майбутні.
У ринковій економіці економічні блага поділяють на два типи: виробничі ресурси (прямі) й вироблені на їх основі споживацькі блага (непрямі).
Економічні дії певного економічного суб'єкта полягають у прийнятті ним певних рішень та в їх подальшій реалізації. Сучасна мікроекономічна теорія сфокусована, передусім, на дослідженні процесів прийняття рішень.
Отже, предметом мікроекономіки є прийняття економічними суб'єктами економічних рішень з приводу економічних благ. Суб'єкти господарювання мають певні інтереси і (відповідно до них) цілі, яких необхідно досягти. Проте заходи, які вживаються для досягнення певних цілей, здійснюються з урахуванням деяких обмежень:
- обмеженість ресурсів;
- обмеженість знань і фізичних можливостей;
- економічні обмеження;
- обмеження нормативного характеру (законодавство).
У рамках цих обмежень суб'єкт господарювання може вибрати декілька варіантів дій, спрямованих на досягнення цілей. Варіанти повинні бути або взаємовиключними, або альтернативними.
Економічна теорія передбачає, що суб'єкт господарювання має поводитися раціонально, тобто вибрати найбільш раціональний варіант. Тому можна сказати, що предметом мікроекономіки є процес економічного вибору, який здійснюється суб'єктами господарювання для досягнення ними деяких цілей в умовах обмежених можливостей.
Проблему економічного вибору відображає межа виробничих можливостей – це крива, яка характеризує максимально можливий обсяг випуску виробництва від використання двох обмежених ресурсів при умові, що наявні фактори виробництва постійні як кількісно, так і якісно, технологія виробництва не змінюється (рис.1.1).
Рисунок 1.1 – Крива виробничих можливостей
Кожна точка на кривій виробничих можливостей (А, В, С, D) характеризує максимальний обсяг виробництва двох товарів одночасно, що свідчить про ефективне використання ресурсів. Крива має вигнуту форму: кожна додаткова кількість одного товару потребує все більшого скорочення виробництва іншого товару.
Точка F знаходиться нижче кривої виробничих можливостей: вона являє собою неефективне використання ресурсів, а точка G – поза межами ресурсних можливостей – ілюструє обмеженість ресурсів графічно.
Після того, як кожний економічний суб'єкт зробив свій вибір, суспільство постає перед необхідністю координації економічної діяльності окремих суб'єктів, що включає потреби:
а) узгодити між собою рішення виробників;
б) узгодити між собою рішення споживачів;
в) узгодити рішення про виробництво і споживання в цілому.
Ця необхідність пов'язана з багатьма причинами, в тому числі зі спеціалізацією економічного суб'єкта на певних видах економічної діяльності.
Залежно від того, як вирішується проблема розміщення благ і координації економічної діяльності, розрізняють такі типи економічних систем:
а) патріархальна, яка характеризується спільними звичаями й традиціями;
б) адміністративна, де правила й параметри економічної поведінки визначаються керівною підсистемою, якою є держава;
в) ринкова, в якій норми економічної поведінки формуються на основі взаємодії продавців і покупців.
Усі економічні суб'єкти в ринковій системі діють згідно загальних правил.
1.2 Методологія мікроекономіки
Методи мікроекономічного аналізу - це сукупність засобів і конкретних прийомів дослідження, за допомогою яких пізнається суть економічних процесів, що відбуваються на рівні окремих економічних суб'єктів.
У мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові (наукова абстракція, сходження від абстрактного до конкретного, аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, графічне відображення економічних процесів), так і спеціальні методи. Кінцевим завданням таких досліджень є розробка теорій та моделей.
Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються зі збирання та вивчення фактів економічного життя. Узагальнення їх, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв'язків дає змогу встановити мотиви поведінки економічних суб'єктів та побудувати модель.
Економічна модель - це система взаємозв'язків між економічними змінними (натуральними величинами, які можуть якимось чином вимірюватися, або суми грошей, що можуть набувати можливих значень), яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов приведуть до зміни економічних результатів.
Висновки з економічних моделей виражаються у формі гіпотез (тверджень про причини і наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами).
Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відповідність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель має бути максимально спрощена, що дасть змогу розширити масштаби та ефективність її використання.
Побудова моделі пов'язана з втратою частини інформації про об’єкт, який досліджується. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та їхніх взаємозв'язках. Відомі величини, що вводяться у модель в готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які отримують у рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.
Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є моделювання у двовимірному просторі - за допомогою графіків. Саме цей метод найчастіше використовується у мікроекономіці.
У побудові мікроекономічних моделей широко використовується технічний прийом, що називається граничним аналізом. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати і (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раціональний суб'єкт має продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється з граничними витратами. Саме у цьому разі він досягне максимальної реалізації своєї мети.
Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція.
Важлива риса мікроаналізу - рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з'являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії сил, що безпосередньо контактують у цій взаємодії, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових - один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки.
У мікроекономічних дослідженнях особливо широко використовуються методи статики і динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.
Мікроекономіка широко використовує припущення «за інших постійних умов», яке передбачає, що всі змінні приймаються як постійні, за винятком тих, які розглядаються як фактор господарської поведінки.
Мікроекономіка виходить із припущення про раціональну поведінку економічних суб'єктів, тобто намагання досягти максимальних результатів за наявних обмежень. У той же час для вивчення й моделювання сучасної економіки України припущення раціональності поведінки потребує від мікроекономічного аналізу обов'язкового врахування специфічних інституційних умов, які склалися в економічній системі перехідного типу.
Дуже важливий спеціальний метод мікроекономіки - інтроспекція, тобто самоспостереження. Завдяки цьому підходу дослідник має можливість перевірити адекватність своїх теоретичних уявлень на реальному мікроекономічному об'єкті, який оптимізує свою економічну поведінку, - на самому собі.
1.3 Мікросистема: поняття, різновиди та особливості функціонування в ринковій економіці
Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок - спосіб взаємодії економічних суб'єктів, який ґрунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.
Оскільки мікросистема - це система економічних відносин між господарюючими суб'єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах:
- через з'ясування того, які суб'єкти вступають у ці відносини;
- з приводу чого ці відносини складаються;
- який основний зміст цих відносин.
Суб'єктами ринку є суб'єкти економічних відносин, що беруть участь у виробництві, розподілі, обміні і споживанні економічних благ.
До основних суб'єктів мікросистеми належать: домогосподарства; фірми – виробники; держава.
Домогосподарство - самостійна економічна одиниця, до складу якої входять одна чи декілька осіб, які об'єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім'я.
Роль домогосподарств у мікроекономічній системі подвійна. Цей суб'єкт ринкової економіки на ринку товарів та послуг виступає як споживач кінцевих товарів і носій кінцевих потреб (тому виступає на боці попиту), а на ринку ресурсів - як постачальник власних факторів виробництва (тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію).
Фірми - виробники (підприємства) - суб'єкти ринкової економіки, що з'єднують фактори виробництва в єдиний виробничий процес для одержання економічних благ. Головне для підприємства - це самостійне приймання рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибір альтернативних варіантів поведінки, виходячи з мети максимізації прибутку.
На ринку товарів та послуг фірма виступає як продавець, а на ринку ресурсів - як покупець факторів виробництва.
Держава - це самостійний суб'єкт ринку, до складу якого входять урядові установи, що здійснюють економічну, юридичну та політичну владу для забезпечення умов господарювання усім суб’єктам мікроекономіки, а в разі потреби здійснюють контроль господарюючих суб’єктів та ринку заради досягнення суспільних цілей.
За принципом класичного лібералізму, єдиним реальним економічним суб'єктом мікроекономіки визнається індивід. В ринкові економічній системі поведінка кожного індивіда мотивується його особистими інтересами.
Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця - це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми. Під капіталом розуміють усі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів належать групи предметів праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнювальним словом земля. Підприємницькі здібності - це особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі та творче використання заради отримання прибутку.
Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб'єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:
- обмеженість (як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів - це означає не те, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а те, що не можна його отримати на попередніх умовах. В окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають внаслідок абсолютної обмеженості ресурсів);
- взаємозаміщуваність (субституційність - це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути заміщені іншими - найчастіше в мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці);
- взаємодоповнюваність (компліментарність - ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ресурси й здатні до взаємозамінюваності, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо).
Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається матеріальний продукт (річ) або послуга. Кількісно його можна характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз значною мірою залежить від цін, в яких розраховується результат. Вони можуть бути поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або зіставними, що зафіксовані на певному рівні. У мікроекономіці застосовується як перший, так і другий варіант.
Ринковий зв'язок, що встановлюється між продавцем і покупцем, має деякі відмінні риси:
- рівноправне становище учасників - цє означає, що ні продавець, ні покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну (звичайно, це не виключає монопольного становища когось із учасників ринкового зв'язку, але у цьому випадку примус буде мати економічний характер);
- використання принципу економічного зиску як основного критерію доцільності вступу у ринковий зв'язок (основні правила, якими керуються учасники обміну, такі: обмін має приносити зиск; кожен намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе; краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі відмовитися від неї);
- повна економічна відповідальність учасників за свої дії.
Кругообіг ресурсів, доходів між основними суб’єкти ринку представлений на рисунку 1.2.
Рисунок 1.2- Кругообіг ресурсів, доходів основних суб’єктів ринку
Кожна економічна одиниця намагається максимізувати свій доход на основі індивідуального прийняття рішень:
- домашні господарства прагнуть до максимального задоволення потреб при даних витратах;
- фірми - виробники - до максимізації прибутку;
- держава - до росту суспільного добробуту.
Існують різноманітні засоби координування економічної діяльності суб’єктів мікроекономіки: традиції та звички; ринкова взаємодія; ієрархія.
Поведінка економічних суб'єктів на ринку багато у чому залежить від стану конкурентного середовища. Тому в мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії які розрізняються за: кількістю й розміром фірм; ступенем схожості й відмінності товарів різних фірм; легкістю входу на ринок (виходу з ринку); часткою виробника на ринку; способом формування ціни; доступністю інформації про ринок та її поширенням.
1.4 Функції мікроекономіки та її роль у вирішенні сучасних економічних проблем
Завдяки розкриттю суттєвих умов максимізуючої поведінки будь-яких господарюючих суб'єктів мікроекономіка здатна надавати рекомендації як загального плану, так і допомагати знаходити конкретні шляхи оптимального розподілу обмежених ресурсів для найкращого досягнення цілей індивідів, фірм і держави взагалі.
Мікроекономіка дає теоретичну інтерпретацію феномена обмеженості ресурсів і безмежності потреб і на цій основі вивчає закономірності й форми конкурентної поведінки в процесі розподілу й оптимального використання економічних ресурсів.
Вивчення конфліктів будь-якого рівня (від суспільства в цілому до фірми або її підрозділу) має ґрунтуватися на врахуванні вирішальної ролі конкуренції з приводу ресурсів у виникненні більшості конфліктних ситуацій.
У той же час мікроекономіка здатна вказати деякі шляхи пошуку компромісів, коли максимізуючої поведінки можна досягти завдяки консолідації конкурентних інтересів усередині системи.
Проблему ефективності виробництва й розподілу благ у будь-якому суспільстві не можна вирішити без урахування мікроекономічних обмежень і принципів. Навіть найкращий вибір господарюючої одиниці завжди спонукає її відмовитися від деяких привабливих можливостей. Тому мікроекономіка вимагає від осіб, які приймають економічні рішення, пам'ятати, що сукупні витрати економічного вибору завжди більші, ніж ті, що спостерігаються безпосередньо.
Мікроекономіка є основою для таких конкретних економічних дисциплін, як «Економічна статистика», «Маркетинг», «Інвестиційна діяльність», «Фінанси підприємства», «Оподаткування», які розглядають проблему максимізуючої поведінки з точки зору особливої галузі діяльності, особливого виду ресурсів та особливих цілей суб'єктів. Вивчення економічних мотивів поведінки дає можливість іншим соціальним наукам знаходити власні, тільки їм притаманні, тенденції та закономірності функціонування й розвитку різноманітних соціальних груп.
Отже, підвищення ефективності використання ресурсів, раціональне управління підприємствами, реалізація дійсно науково обґрунтованої економічної політики держави неможливі без оволодіння основами мікроекономічної теорії.
2 ПОПИТ І ПРОПОНУВАННЯ, ЇХ ВЗАЄМОДІЯ
2.1 Ринок: його поняття, класифікація та функції в економічній системі
Ринок – це спосіб взаємодії економічних суб’єктів, який ґрунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.
Підставами для виникнення ринку є суспільний розподіл праці та приватна власність на засоби та продукти виробництва.
Відмінні рисами притаманні ринку – це гнучкість, ефективність, прагнення до рівноваги.
Основними категоріями ринку є попит, пропозиція, ціна і конкуренція.
Базові елементи ринку - це споживач і виробник як суб'єкти ринкових відносин. Крім того, такими суб'єктами виступають: держава, підприємства різних форм власності, спільні підприємства і т. д. Споживач - це економічний суб'єкт, який формує попит на певний товар або послугу з метою задоволення своїх потреб. Виробник - це економічний суб'єкт, який гарантує попит шляхом виробництва й доставки на ринок необхідних товарів і послуг. Між виробником і споживачем товарів розмежування досить умовне: один і той самий суб'єкт може бути в одному випадку споживачем, а в іншому - виробником.
Об'єктами ринкових відносин є продукти праці, робоча сила, цінні папери, наукові ідеї, послуги, валюта і т.ін.
Існує декілька суттєвих умов ринкової діяльності.
По-перше, економічна свобода, під якою розуміють свободу вибору економічними суб'єктами ресурсів, видів і способів господарської діяльності, товарів і послуг. Однією з головних форм забезпечення економічної свободи є право власності, що передбачає і більш складні форми привласнення, пов'язані з розподілом функцій власника між кількома суб'єктами, які зберігають можливості прийняття незалежних і відповідальних рішень. Свобода потребує того, щоб індивід мав можливість реалізовувати власні цілі. Така свобода приймати індивідуальні рішення можлива завдяки чіткому визначенню прав індивіда і сфер, у межах яких кожен може розпоряджатися доступними йому засобами для реалізації своєї мети. Завдання держави полягає в тому, щоб примушувати дотримуватися цих загальних правил усіх учасників системи і захищати тим самим індивіда від насильства або втручання у сферу його особистої свободи з боку інших.
По-друге, необхідною умовою ринку є конкуренція економічних суб'єктів, що означає змагання виробників і споживачів за найбільш вигідні умови реалізації своїх інтересів. Цей тип економічного зв'язку передбачає розосередження економічної влади між учасниками обміну таким чином, щоб ніхто з них не мав можливості якісно впливати на ринкову ситуацію, змінюючи її на свою користь. Це досягається наявністю великої кількості покупців і продавців, можливістю вільного доступу на ринок і виходу з нього, ,і також вільним доступом до інформації, яка має суттєве значення для реалізації мети учасників ринку.
Конкуренція виконує дуже важливу інформативну функцію в ринковій економіці: вона є одночасно і стимулом для отримання важливої інформації і засобом її передачі. Завдяки цьому, в економічній сфері формується єдине інформаційне поле, без чого узгоджена поведінка всіх автономних учасників ринку була б неможливою.
В умовах ринкової економіки існує:
- цінова конкуренція (основним методом боротьби проти конкурентів є ціна);
- нецінова конкуренція (включає використання реклами, підвищення якості продукції, покращання умов продажу товару);
- недобросовісна конкуренція (здійснюється різними способами: дезінформація про якість і ґатунок товару, використання товарного знаку без дозволу господарського суб'єкта).
Конкуренція повинна охоронятися законодавством країни - держава розробляє антимонопольне законодавство і створює відповідні антимонопольні органи.
По-третє, умовою ринку є вільне рівноважне ціноутворення, яке виступає як базовий координуючий механізм (ціни, які виникають у результаті угод між покупцями й продавцями, координують дії мільйонів людей, кожен з яких переслідує виключно власні цілі). У результаті цінової координації зі стихійних і непланових дій «виростає» узгоджена економічна структура.
У ринковій системі вільні рівноважні ціни виконують три такі функції:
- по-перше, тільки вони є безпосереднім носієм інформації;
- по-друге, вони служать стимулом використання більш економічних методів виробництва, що призводить до найбільш ефективного розподілу й використання наявних ресурсів;
- по-третє, вони визначають, хто і яку частину виробленого продукту отримує, іншими словами, регулюють перерозподіл прибутків.
Якщо всі зазначені умови виконуються, суспільство отримує головний шуканий результат економічної системи - виробляється достатня кількість необхідних споживачам товарів за прийнятими цінами. Досягаючи цієї мети, ринок виконує такі функції:
- інтегруючу (полягає у «зведенні в одне ціле» ізольованих рішень узгоджених економічних суб'єктів, вибираючи ті з них, які ведуть до досягнення мети найбільш ефективними шляхами, і відкидаючи неефективні);
- інформаційну (забезпечує виявлення потреб суспільства й індивідів, а також ступеня відповідності між потребами й обсягом і структурою виробництва);
- регулюючу(передбачає визначення структури виробництва шляхом розподілу й перерозподілу ресурсів відповідно до платоспроможного попиту);
- стимулюючу (націлює на пошуки найвищої ефективності шляхом зниження витрат, упровадження нових технологій).
Усі ці функції ринок в ідеалі виконує автоматично, без будь-якого втручання зовні. Проте на практиці постійно проявляються деякі істотні недоліки ринкової системи та внутрішні обмеження, які не дають можливості повністю самостійно виконувати зазначені завдання.
Таким чином, до позитивних рис, притаманних ринку, можна віднести:
а) сприяння ефективному розподілу і використовуванню обмежених ресурсів;
б) сприяння розробці і упровадженню новітніх технологій і техніки;
в) координування економічної діяльність без примушення;
г) сприяння вільному економічному вибору;
д) здатність швидко усувати дефіцит товарів.
До негативних рис:
а) не здатність ліквідовувати безробіття і інфляцію;
б) не можливість забезпечити соціальний захист у суспільстві;
в) не здатність забезпечити оптимальні структурні зсуви у виробництві в довгостроковому періоді;
г) не здатність бути ефективним в процесі виробництва «суспільних товарів»;
д) не володіння механізмом, який запобігав би зародженню соціальної несправедливості.
Ринок має складну багатоаспектну структуру. Структура ринку - це сукупність елементів, з яких він складається і які взаємодіють між собою.
Розрізняють наступні види ринків:
а) по широті охоплення:
- локальний;
- національний;
- світовий;
б) в залежності від об’єктів купівлі-продажу:
- ринок предметів споживання й послуг;
- ринок засобів виробництва (ринок капіталу);
- ринок робочої сили;
- ринок природних ресурсів;
- ринок цінних паперів;
- ринок інтелектуальної власності;
-
17.05.2018 11:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора