Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Контрольна робота з планування
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля
Інститут:
Східноукраїнський Національний Університет імені Володимира Даля
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Планування і контроль на підприємстві
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту
Східноукраїнський національний університет ім. Володимира Даля
Інститут хімічних технологій (м. Рубіжне)
Факультет хімічних та інформаційних систем
Кафедра економіки підприємства та прикладної статистики
Контрольна робота
ПЛАНУВАННЯ І КОНТРОЛЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Варіант № 32
Група ЕЗ – 78 а
Студент
Залікова книжка №
Підпис студента________
Здано _________________
м. Рубіжне
ЗМІСТ
1 Планування продуктивності праці 3
2 Аналіз потреб споживачів і аналіз конкурентів у 13
процесі маркетингового дослідження
3 Задачі 18
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 26
1 ПЛАНУВАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ
Потреба в персоналі визначається обсягом робіт і рівнем продуктивності праці.
Планування продуктивності праці дає можливість встановити рівень, темпи й фактори її зростання, а також співвідношення збільшення продуктивності праці та зарплати.
У плануванні продуктивності праці використовують абсолютні показники, які характеризують рівень продуктивності праці, та відносні показники, які характеризують динаміку її зростання.
Розраховуючи рівень продуктивності праці, використовують методи:
- прямий;
- обернений.
Прямий метод показує кількість продукції (обсяг робіт, послуг), яка виробляється за одиницю часу (виробіток) (В):
(1.1)
де ОВ – обсяг виробництва продукції (надання послуг);
З – затрати праці на виробництво цього обсягу.
Залежно від особливостей діяльності підприємства (підрозділів), мети розрахунків використовують різні показники:
- обсягу продукції (послуг) – натуральні, вартісні та трудові;
- обсягу трудовитрат – за рік, квартал, місяць, добу, зміну та годину.
Натуральні показники виробітку найточніше відображають динаміку продуктивності праці, але можуть бути застосовані лише на підприємстві (у підрозділах), що випускають однорідну продукцію.
Вартісні показники виробітку щодо нормативно-чистої валової (товарної) продукції можуть застосовуватися для вимірювання рівня та динаміки продуктивності праці на підприємствах, що випускають різнорідну продукцію й надають різноманітні послуги.
Трудові показники виробітку (обсяг продукції вимірюють у нормо-годинах, нормо-гривнях) застосовують на робочих місцях, дільницях, цехах, що випускають різнорідну продукцію, та на дільницях, де є значні обсяги незавершеного виробництва, яке неможливо виміряти в натуральних одиницях.
Динаміку рівня продуктивності праці вимірюють індексом продуктивності праці (Іпп):
, (1.2)
де Вп, Вб – виробіток у плановому та базовому періодах.
Обернений метод використовують для вимірювання продуктивності праці у внутрішньовиробничому плануванні. При цьому продуктивність праці визначається кількістю праці, затраченої на одиницю продукції (роботи) – трудомісткістю продукції (Тр):
. (1.3)
Точність вимірювання зростає, якщо затрати праці розраховувати за повною трудомісткістю виготовлення продукції (робіт). Повна трудомісткість виробничої програми (Трвир.пр) охоплює виробничу трудомісткість і трудомісткість управління та розраховується за формулою:
(1.4)
де Трвир – виробнича трудомісткість;
Ч''' – чисельність апарату управління;
Ч' – фактична чисельність допоміжних робітників;
Ч'' – фактична чисельність основних робітників.
Виробнича трудомісткість розраховується наступним чином:
, (1.5)
де Трвідр – відрядна технологічна трудомісткість;
Кв.н – коефіцієнт виконання норм;
Трпог – погодинна технологічна трудомісткість.
Передплановим етапом планування продуктивності праці є її аналіз. Для оцінювання рівня продуктивності праці використовують наступні показники:
- середньорічний, середньоденний, середньогодинний виробіток продукції одним робітником;
- середньорічний виробіток продукції на одного працівника;
- трудомісткість продукції.
Узагальнюючим показником є середньорічний виробіток продукції на одного працівника. На його рівень впливають наступні чинники: виробіток одного робітника, їх питома вага в загальній чисельності, а також кількість відпрацьованих днів і тривалість робочого дня. У процесі передпланового аналізу проводиться факторний аналіз середньорічного виробітку одного працівника, а також з’ясовуються резерви його зростання.
У перспективному плануванні продуктивності праці використовують метод екстраполяції та метод коригування базового рівня продуктивності праці з урахуванням його зміни під дією техніко-економічних чинників.
Метод екстраполяції має невелику трудомісткість, хоча він і не досить точний, оскільки не враховує позитивні зрушення в продуктивності праці, можливі в плановому періоді.
Метод коригування базової продуктивності праці під дією техніко-економічних чинників більш трудомісткий, але дає точніші результати й застосовується на етапі складання планів. Він передбачає розрахунок планованого скорочення (збільшення) чисельності під впливом кожного техніко-економічного чинника й на цій підставі визначення планованого зростання продуктивності праці в такій послідовності:
- розрахунок вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства в плановому періоді (тобто умовна чисельність, яка була б потрібна для випуску планового обсягу продукції за збереження базового рівня виробітку продукції на одного працівника (Чви):
, (1.6)
де Чб – чисельність працівників у базовому періоді;
Ко – темп зростання обсягу виробництва в плановому періоді у %;
- визначення зміни чисельності працівників під впливом різних чинників зростання продуктивності праці та розрахунок загального зменшення (збільшення) чисельності (Є):
, (1.7)
де Єі – зміна чисельності під впливом і-го фактора;
а – кількість чинників, які впливають на зміну продуктивності праці у плановому періоді;
- визначення планового приросту продуктивності праці (∆ПП) стосовно до базового (передпланового) періоду:
, (1.8)
Для розрахунку приросту продуктивності праці завдяки окремому чиннику (∆ППі) використовують формулу:
, (1.9)
Питому вагу кожного чинника у загальному прирості продуктивності праці (∆ППіу) обчислюють за наступною формулою:
, (1.10)
розрахунок планового рівня продуктивності праці (Вп):
, (1.11)
або
; (1.12)
Чп = Чви – Є, (1.13)
де Чп – планова чисельність працівників;
- визначення питомої ваги приросту обсягу виробництва завдяки підвищенню продуктивності праці (∆ОВ´):
, (1.14)
де ∆Ч – темпи приросту чисельності працівників у плановому періоді у %;
∆ОВ – темпи приросту обсягу виробництва в плановому періоді у %.
Темп приросту чисельності (ΔЧ) розраховують наступним чином:
, (1.15)
З огляду на можливості впливу на діяльність підприємства усі чинники зростання продуктивності праці можна поділити на зовнішні та внутрішні.
До зовнішніх чинників належать ті, що об’єктивно перебувають поза контролем підприємства (законодавство, політика, ринкова інфраструктура, природні ресурси). Ураховуючи їх, можна ґрунтовніше виробляти стратегію щодо продуктивності праці на перспективний період.
До внутрішніх чинників належать ті, на які підприємство може впливати безпосередньо (характер продукції, технологічні процеси, матеріали, енергія, персонал, організація виробництва та праці, система мотивації тощо).
З метою планування продуктивності праці ці чинники можна об’єднати в такі групи:
- підвищення науково-технологічного рівня виробництва;
- удосконалення організації виробництва, праці й управління;
- зміна обсягу та структури продукції, що випускається;
- інші чинники.
До першої групи чинників - «Підвищення науково-технологічного рівня виробництва» належать: упровадження нової техніки, прогресивних технологій, механізація й автоматизація виробництва; поліпшення використання сировини; застосування прогресивних матеріалів тощо. Здійснення цих заходів знижує трудомісткість продукції. Зміну чисельності працівників під дією будь-якого заходу цієї групи (Єт) визначають за формулою:
, (1.16)
де Тр0, Тр1 - затрати праці на одиницю продукції в натуральному або вартісному виразі до та після впровадження заходу, що планується;
ОВ1 - обсяг продукції в натуральному (або вартісному) вимірі, планований до випуску після реалізації заходу;
Ф - корисний фонд робочого часу одного працівника в базовому році (періоді);
Кв.н - базовий коефіцієнт виконання норм виробітку;
Кд - коефіцієнт, який ураховує термін дії заходу в плановому періоді:
або , (1.17)
де М - кількість повних місяців дії заходу в плановому році;
М´ - кількість місяців у плановому періоді.
Економію чисельності завдяки впровадженню нового, більш продуктивного устаткування (Єн) визначають так:
, (1.18)
де Ц – загальна кількість устаткування;
Ц1 – кількість діючого устаткування;
Ц2 – кількість нового устаткування;
П – продуктивність нового устаткування порівняно з діючим у %;
У – питома вага робітників, які обслуговують устаткування, у чисельності промислово-виробничого персоналу.
Визначення вивільнення чисельності працівників за рахунок чинників «Удосконалення організації виробництва, праці й управління» треба робити окремо щодо працівників апарату управління й робітників. Зменшення чисельності апарату управління виробництвом (за рахунок збільшення цехів, дільниць; поліпшення структури управління тощо) визначають зіставленням чисельності апарату управління до й після впровадження заходу з урахуванням терміну реалізації заходу. Вивільнення робітників у зв’язку з підвищенням норм обслуговування (Єно) можна розрахувати так:
, (1.19)
де Ц – планова кількість устаткування, на якому планується підвищити норми обслуговування;
НОп, НОб – норми обслуговування відповідно у плановому й базовому періодах.
Зменшення чисельності працівників за рахунок поліпшення використання корисного фонду робочого часу (Єф) визначають за формулою:
, (1.20)
де Фб, Фп – відповідно базовий і плановий фонди робочого часу одного робітника;
У – питома вага чисельності робітників у вихідній чисельності промислово-виробничого персоналу підприємства.
За групою чинників «Зміна обсягу та структури продукції, що випускається» відносне вивільнення чисельності працівників пов’язано з тим, що чисельність інших категорій промислово-виробничого персоналу, окрім основних робітників, зростає меншою мірою, ніж обсяг виробництва. Так, скорочення чисельності у плановому періоді у зв’язку зі зростанням обсягу виробництва (Єо) визначають за формулою:
, (1.21)
де – зростання чисельності промислово-виробничого персоналу (без виробничих робітників) у зв’язку зі збільшенням обсягу виробництва у %;
Ч' – чисельність промислово-виробничого персоналу (без виробничих робітників) у базовому періоді.
Відносна економія чисельності основних робітників підприємства у зв’язку зі зрушеннями в складі продукції (Єс):
, (1.22)
де Трбі, Трпі – трудомісткість 1000 грн. і-го виду продукції відповідно в базовому та плановому періодах;
ОВпі – плановий обсяг продукції і-го виду;
Кв.н – плановий коефіцієнт виконання норм виробітку;
Ф – плановий корисний фонд робочого часу одного робітника.
Зменшення (збільшення) чисельності працівників (Єг) у зв’язку зі зміною питомої ваги купованих напівфабрикатів розраховується за формулою:
, (1.23)
де Гб, Гп – питома вага купованих напівфабрикатів у базовому та плановому періодах відповідно у %.
Чинники, які не можна віднести до розглянутих вище груп, належать до чинників зовнішнього середовища. Розрахунок впливу зовнішніх чинників на чисельність працівників слід здійснювати, ураховуючи зміни трудомісткості або виробітку. Так, вплив природних умов на підприємствах, які переробляють сільськогосподарську продукцію, можна розрахувати так:
, (1.24)
де Трб, Трп – трудомісткість перероблення одиниці продукції в базисних і планових умовах;
ОВп – плановий обсяг випуску продукції.
За неможливості розрахувати економію чисельності під впливом деяких чинників (наприклад, соціальних) її визначають на підставі експертних оцінок, ситуаційного аналізу, зіставлення з аналогами тощо.
Розраховуючи економію чисельності у плановому періоді, треба брати до уваги перехідну економію, яку буде отримано від заходів, які здійснені у попередній період, але не дали повного розрахункового ефекту.
2 АНАЛІЗ ПОТРЕБ СПОЖИВАЧІВ І АНАЛІЗ КОНКУРЕНТІВ У ПРОЦЕСІ МАРКЕТИНГОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
Головне завдання маркетингового дослідження – детальний аналіз споживачів та їх потреб. Вивчення споживачів допоможе зрозуміти їх вимоги до товару чи послуги, а також їх поведінку, ставлення, переваги та процедуру купівлі. Аналіз поведінки споживачів торкається, головним чином, чинників, що визначають вибір товару. Розуміння взаємозв’язку між ціною, якістю, особливостями продукту (такими як доставка, встановлення, консультації) є основою для успішного бізнесу на будь-якому ринку. Критерії вибору товару підкажуть, як краще сформувати план виробництва та збуту, на чому зробити акцент під час просування та позиціювання товару. Дослідження споживачів, як правило, допомагає визначити окремі сегменти ринку, що потребують різних підходів, а дослідження намірів споживачів про купівлю використовують для порівняння короткострокових прогнозів попиту на товари та передбачення успіху нових товарів. Звичайно, точнішими є прогнози промислових і професійних ринків, де наміри споживачів частіше відповідають їх реальній поведінці, але й на споживчих ринках вивчення намірів споживачів дає непогану основу для прогнозування.
Досить часто на підприємствах розробляють плани маркетингу для нових продуктів, ринок яких ще не сформувався. У цьому разі використовують більш комплексні підходи до вивчення потреб споживачів і процесу прийняття рішень про купівлю товару чи послуги. Використання досліджень для концептуальних оцінок потреб споживачів і тестування розробок (новинок) приводить від інтуїтивного відчуття до обґрунтованої впевненості у тому, що саме успішно продаватиметься.
Для чіткого позиціювання продукту досить часто в плані маркетингу необхідний опис «портрета споживача продукції»:
- тип людей, що купують продукт (вік, сімейний стан, рівень освіти);
- основні чинники, що впливають на позитивне рішення про купівлю;
- рівень доходу потенційних споживачів;
- які магазини вони відвідують для здійснення купівлі;
- які форми просування продукту на ринок (реклама) найдієвіші.
Визначення «портрета споживача» значно сприяє розумінню питання, в якому сегменті ринку підприємство вестиме свою діяльність, що полегшить завдання позиціювання продукції.
Розрахунок таких показників можливостей ринку, як його місткість, частки ринку тощо, безумовно, дає можливість побачити перспективи підприємства. Проте всі ці дані, навіть їх динамічне відображення, не привносять повної ясності, доки невідомі потенціал, стратегія та інші можливості конкурентів. Становище підприємства на ринку може бути досить динамічним залежно не тільки від об’єктивних чинників, а й від стану й дій конкурентів, на які підприємство не в змозі впливати безпосередньо. Для поліпшення власного стану залишається лише ретельно вивчати продукт, поведінку конкурентів, їх сильні та слабкі сторони.
Аналіз стану конкуренції в промисловому секторі передбачає визначення такої інформації:
- загальна інформація про стан конкуренції в цьому секторі;
- перелік компаній і короткі відомості про кожну компанію;
- міркування про можливий вплив конкуренції на підприємство;
- переваги та слабкі сторони конкурентів і підприємства перед конкурентами;
- прогноз тенденцій розвитку конкуренції (нові продукти, ринки тощо).
Корисними та наочними виявляються надані в плані маркетингу порівняльні показники основних конкурентів за такими найважливішими чинниками конкурентоспроможності:
- продукт (якість, пакування, споживчі параметри, термін служби, післяпродажне обслуговування тощо);
- ціна (гуртова, роздрібна, знижки, відстрочка платежів, умови отримання товарного кредиту і т. ін.);
- дистриб’юторська мережа (ступінь охоплення ринку, система управління запасами, логістика, географія розміщення складів);
- просування товару на ринку (реклама, пропаганда, престижність і відомість бренду, методи стимулювання збуту і т. ін.);
- фінансові можливості (структура капіталу, рух коштів, інвестиційні ресурси тощо);
- виробництво (продуктивність праці, виробничі потужності, джерела сировини, собівартість, контроль якості і т. ін.).
Результатом аналізу має стати чітке бачення основних переваг конкурентів і сильних сторін підприємства на ринку.
Аналіз маркетингових можливостей потребує розуміння різниці та сутності таких понять, як потенціал ринку, потенціал збуту, прогноз збуту та квота на продаж (частка збуту).
Ринковий потенціал – це оцінена можливість збуту товарів, груп товарів чи послуг окремої галузі на ринку протягом певного періоду в ідеальних умовах. Важливо вирізнити окремі складові цього визначення: по-перше, ринковий потенціал визначають для певного ринку протягом певного часового періоду; по-друге, це специфічний ринок на специфічній географічній території.
До потенціалу збуту належить частина ринкового потенціалу, яку певна фірма може очікувати мати (досягти). Тобто якщо ринковий потенціал – це максимально можливий обсяг збуту для всіх фірм-продавців даного товару чи послуги в ідеальних умовах, то потенціал збуту відображає максимально можливий продаж для окремої фірми.
Прогноз збуту це оцінка у грошових чи натуральних одиницях обсягів збуту на певний майбутній період, на основі якої розробляють план збуту й маркетингу. Це може бути прогноз для цілого ринку або для будь-якої його частки. Прогноз збуту розробляють для певного товару чи товарної групи, географічного регіону, часового періоду й узгоджують із маркетинговим планом. Якщо змінюється розроблений маркетинговий план, то трансформується й прогнозований продаж.
Прогноз збуту зазвичай менший, ніж збутовий потенціал компанії. Фірма може не мати достатньої потужності для реалізації всього потенціалу, або дистриб’юція може бути не досить розвиненою, або фінансові ресурси компанії обмежені тощо. Також прогноз збуту в галузі звичайно менший, ніж галузевий ринковий потенціал.
Квота на продаж (частка збуту) – це обсяг реалізації певної кількості товару, що поставлена перед конкретним виробництвом, підрозділом компанії чи торговим представництвом. Менеджери встановлюють квоти на підставі прогнозу збуту фірми. Як правило, квоти на продаж установлюються дещо вищі, ніж прогноз, щоб стимулювати активність персоналу відділу збуту.
Загалом процес планування збуту, як і маркетингу, складається з п’яти етапів відповідно до наступних запитань:
- де ми перебуваємо зараз? (аналіз);
- куди ми йдемо? (прогноз тенденцій);
- де ми прагнемо бути? (цілі);
- яким чином ми туди прийдемо? (плани збуту);
- як ми дізнаємося, що йдемо саме туди? (контроль).
Цілі, не пов’язані з тенденціями збуту або планами збуту, призводять до провалу.
Основні проблеми планування збуту, які виникають на підприємстві:
- складання не планів, а переліків (тобто не «як», а «що»);
- працівників збуту не залучають до планування;
- недостатній аналіз збуту;
- відсутність стратегії збуту;
- недостатня інформація про результати для порівняння з планом.
Прогнозування обсягів збуту охоплює визначення кількості покупців на основі властивостей товару й умов купівлі. Прогнози необхідні для визначення реальних дій підприємства та можуть допомогти плановикам обґрунтувати й прийняти рішення про те, якого розміру завод побудувати, скільки придбати обладнання, скільки найняти працівників, який обсяг реклами розмістити, яку ціну встановити тощо. Таблиця 3.1 ілюструє переваги й недоліки основних методів прогнозування збуту.
3 ЗАДАЧІ
3.1 Задача 2.13
Розрахувати обсяг валової, товарної і реалізованої продукції за даними таблиці 3.1. За результатами розрахунків зробити виводи.
Таблиця 3.1 – Вихідні дані
Показники
Попередній
період
Поточний
період
Випуск продукції в натуральних одиницях:
Виріб А
Виріб Б
Виріб В
Виріб Г
300
700
500
800
310
680
510
810
Ціна, грн.:
Виріб А
Виріб Б
Виріб В
Виріб Г
600
1000
1100
1400
650
1100
1200
1450
Обсяг напівфабрикатів власного вжитку,
тис. грн.
300
360
Виробничі послуги, тис. грн.
300
290
Залишки нереалізованої продукції на
складі, тис. грн.:
- на початок періоду
- на кінець періоду
120
140
150
140
Залишки відвантаженої продукції, але не
сплаченою замовником, тис. грн.:
- на початок періоду
- на кінець періоду
400
390
250
300
Незавершене виробництво, тис. грн.:
- на початок періоду
- на кінець періоду
280
290
310
290
Розв’язання
1 Обсяг товарної продукції визначається за формулою:
n
ТП = ΣNі · Ці · Р, (3.1)
і=1
де Nі – випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях;
Ці – оптова ціна підприємства одиниці виробу і-го виду;
Р – вартість робіт і послуг на сторону;
n – кількість видів продукції, що виготовляється на підприємстві.
ТПпоп = 300 · 600 + 700 · 1000 + 500 · 1100 + 800 · 1400 + 300 +300 = 2550600 грн.
ТПпот = 310 · 650 + 680 · 1100 + 510 · 1200 + 810 · 1450 + 360 +290 = 2736650 грн.
Обсяг товарної продукції збільшився на 186050 грн. в абсолютному значенні до планового періоду або на 7.29% у відносному значенні.
2 Обсяг валової продукції визначається за формулою (3.2):
ВП = ТП + Зк нв- Зп нв- (Іп - Ік), (3.2)
де Зк нв, Зп нв – вартість залишків незавершеного виробництва відповідно на кінець і початок планового періоду, грн.
Іп, Ік – вартість інструменту для власних потреб відповідно на початок і кінець планового періоду.
ВПпоп = 2550600 – (140 – 120) – (390 – 400) = 2550590 грн.
ВПпот = 2736650 – (140 – 150) – (300 – 250) = 2736610 грн.
Обсяг валової продукції збільшився на 186020 грн. в абсолютному значенні до планового періоду або на 7.29% у відносному значенні.
3 Обсяг реалізованої продукції обчислимо за формулою (3.3):
РП = ТП + НРПк – НРПп, (3.3)
де РП – реалізована продукція;
НРПк , НРПп – відповідно, залишки нереалізованої продукції на кінець та початок планового періоду.
РПпоп = 2550600 + 290 – 280 = 2550610 грн.
РПпоп = 2736650 + 290 – 310 = 2736630 грн.
Обсяг реалізованої продукції збільшився на 186020 грн. в абсолютному значенні до планового періоду або на 7.29% у відносному значенні.
3.2 Задача 5.7
На підприємстві тривалість робочої зміни 8 год. За планових простоїв на проведення ремонтних робіт 1 год. За паспортними даними годинна продуктивність верстату – 50 виробів.
Фактичний час роботи верстату склав 6 год., за які виготовлено 234 вироби.
Визначте коефіцієнти:
- екстенсивного використання обладнання;
- інтенсивного використання обладнання;
- інтегрального використання обладнання.
Розв’язання
1 Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання розраховується за формулою (3.4):
Ке = Фф / Фп (3.4)
де Фф – час фактичної роботи устаткування (у зміну, добу, місяць, рік);
Фп – плановий (максимально можливий) фонд часу роботи устаткування за той самий період;
Ке= 6 / 8 = 0,75
2 Коефіцієнт інтенсивного використання устаткування розраховується за формулою (3.5):
Кі = Вф / Вн, (3.5)
де Вф – фактичний обсяг випуску продукції за одиницю часу;
Вн – технічна (паспортна) норма продуктивності устаткування за одиницю часу.
Кі = 234 : 6 / 50 = 0,78
3 Коефіцієнт інтегрального використання потужності:
Кінт = Ке · Кі (3.6)
Кінт = 0,75 · 0,78 = 0,585
3.3 Задача 7.1
Визначити річну потребу інструментів за умов: річний обсяг робіт – 1800 деталей, верстатний час обробки однієї деталі – 936 хв., одночасно працює одна фреза, час роботи інструменту до повного зносу – 92 год., коефіцієнт передчасного виходу інструменту із ладу (Кз = 0,07).
Розв’язання
Річна потреба інструментів визначається за формулою:
, (3.7)
де N – число деталей, оброблюваних даним інструментом за річною програмою, шт.;
tм – машинний час обробки однієї деталі, хв.;
nі – число інструментів, одночасно працюючих, шт.;
Тзн. – машинний час роботи інструменту до повного зносу, год;
α – коефіцієнт передчасного виходу інструменту із ладу, %.
= 328,19 шт. ≈ 329 шт.
Отже, річна потреба інструментів складає 329 штук.
3.4 Задача 9.11
За даними таблиці 3.2 розрахувати за планом і фактично:
- маржинальний прибуток на одиницю продукції і на увесь обсяг продажу;
- собівартість продукції підприємства;
- прибуток від реалізації;
- рентабельність витрат.
Визначити вплив факторів на маржинальний прибуток.
Таблиця 3.2 – Вихідні дані
Показники
Виріб А
Виріб Б
план
факт
план
факт
Змінні витрати на одиницю
виробу, грн
64,3
63,4
90,6
91,5
Ціна за одиницю виробу, грн.
90,0
89,5
120,0
118,0
Обсяг продажу,тис. од.
20,4
21,5
19,1
18,8
Постійні витрати дорівнюють: за планом – 330 тис.грн., фактично – 336 тис.грн.
Розв’язання
1 Маржинальний дохід на весь обсяг випуску (М) розраховується за формулою:
M = S – V, (3.8)
де S — виторг від реалізації;
V — сукупні змінні витрати.
МАпл = 20,4 · 90 – 64,3 · 20,4 = 524,28 тис. грн.
МАф = 21,5 · 89,5 – 63,4 · 21,5 = 561,15 тис. грн.
МБпл = 19,1 · 120 – 90,6 · 19,1 = 561,54 тис. грн.
МБф = 18,8 · 118 – 91,5 · 18,8 = 498,2 тис. грн.
2 Маржинальний дохід на одиницю продукції кожного виду (питомий маржинальний дохід) розраховується за формулою:
M = (S – V) / Q = p – v, (3.9)
де M — питомий маржинальний дохід;
Q — обсяг реалізації;
р — ціна одиниці продукції;
v — змінні витрати на одиницю продукції.
МАпл = 90 – 64,3 = 25,7 грн.
МАф = 89,5 – 63,4 = 26,1 грн.
МБпл = 120 – 90,6 = 29,4 грн.
МБф = 118 – 91,5 = 26,5 грн.
3 Собівартість розраховується за формулою:
С-ть = Сзм+Сп , (3.10)
С-тьАпл = 20,4 · 64,3 + 330 = 1641,72 тис. грн.
С-тьАф = 21,5 · 63,4 + 336 = 1699,1 тис. грн.
С-тьБпл = 19,1 · 90,6 + 330 = 2060,46 тис. грн.
С-тьБф = 18,8 · 91,5 + 336 = 2056,2 тис. грн.
4 При методі прямого розрахунку прибуток від реалізації розраховується за окремими видами продукції, що виробляються та реалізуються за такою формулою:
, (3.11)
де Пр – прибуток від реалізації планового обсягу продукції;
n – кількість видів продукції;
Пі – прибуток від реалізації і-го виробу, який визначають відніманням від оптової ціни виробу його повної собівартості, тобто:
Пі = Ці – Сі, (3.12)
де Ці – оптова ціна і-го виробу;
Сі – повна собівартість і-го виробу в плановому періоді;
Nі – кількість і-го виробу за виробничою програмою відповідного періоду.
ПАпл = 90 – (1641,72 / 20,4) = 90 – 80,48 = 9,52 грн.
ПАф = 89,5 – (1699,1 / 21,5) = 89,5 – 79,03 = 17,47 грн.
ПБпл = 120 – (2060,46 / 19,1) = 120 – 107,88 = 12,12 грн.
ПБф = 118 – (2056,2 / 18,8) = 118 – 109,37 = 8,63 грн.
5 Рентабельність витрат визначається за формулою:
R = П / В · 100, (3.13)
де R — рентабельність витрат;
П — прибуток від виробництва (реалізації) продукції;
В — витрати (собівартість) на виготовлену (реалізовану) продукцію.
RАпл = 9,52 / 80,48 · 100 = 11,83 %
RАф = 17,47 / 79,03 · 100 = 22,11 %
RБпл = 12,12 / 107,88 · 100 = 11,23 %
RБф = 8,63 / 109,37 ·100 = 7,89 %.
Отже, маржинальний прибуток від випуску виробу А було заплановано на рівні 524,28 тис. грн., а фактично отримано 561,15 тис. грн. за рахунок збільшення обсягу продаж. А маржинальний прибуток від випуску виробу Б було заплановано на рівні 561,54 тис. грн., а фактично отримано 498,2 тис. грн., бо зменшилася ціна за одиницю виробу, зменшився обсяг продаж і зросли сукупні змінні витрати.
Чинник, що вплинув на маржинальний прибуток
Виріб А
Виріб Б
Сума
Сума
1 Фактичне зменшення ціни за одиницю виробу, грн.
89,5 – 90 = -0,5
118 – 120 = -2
2 Відхилення від запланованої структури випуску, тис. од.
21,5 – 20,4 = 1,1
18,8 – 19,1 = -0,3
3 Зміна сукупних змінних витрат, грн.
63,4 – 64,3 = -0,9
91,5 – 90,6 = 0,9
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1 - Ильин А.И. Планирование на предприятии: Учебник. 4-е изд., стереотип. - Мн.: Новое знание, 2003
2 - Орлов О.О. Планування діяльності промислового підприємства: Підручник. - К.: Скарби, 2002
3 - Планування і контроль на підприємстві. Конспект лекцій (для студентів напряму підготовки 6.030504 «Економіка підприємства»). / Укладач: Татарченко О.М. – Рубіжне: ІХТ СНУ ім. В. Даля, 2011
17.05.2018 11:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора