Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Конспект лекцій з економічної теорії
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля
Інститут:
Східноукраїнський Національний Університет імені Володимира Даля
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2005
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Економічна теорія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
РУБІЖАНСЬКИЙ ФІЛІАЛ
ХІМІКО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ
КАФЕДРА ГУМАНІТАРНОГО ТА ФІЗИЧНОГО
ВИХОВАННЯ
ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
2005
Економічна теорія. Конспект лекцій / Укладач: Мікуленко Л.І. – Рубіжне: РФ СНУ імені Володимира Даля, 2005. – 205 с.
Конспект лекцій містить теми, які передбачені робочою навчальною програмою дисципліни, опрацювання яких необхідне для підготовки до іспитів, семінарських занять та виконання самостійної роботи студентів денної та заочної форм навчання слідуючи напрямків підготовки та спеціальностей:
0902 Інженерна механіка
8090220 Обладнання хімічних виробництв і підприємств будівельних матеріалів
0802 Прикладна математика
6080200 Інформатика
0916 Хімічна технологія та інженерія
8091601 Хімічна технологія органічних речовин
7091605 Хімічна технологія високомолекулярних сполук
0708 Екологія
7070801 Екологія та охорона навколишнього середовища
1102 Фармація
7110204 Технологія фармацевтичних препаратів
Розглянуто та схвалено кафедрою ГФВ
Протокол № 11 від “20” 05. 2005 г.
Завідувач кафедрою ________________ Проценко В.О
Схвалено методичною радою РФ СНУ ім. Володимира Даля
Протокол № 9 від “25” 05. 2005 г.
Голова методичної ради _____________ Тімошин А.С.
ЗМІСТ
1 Предмет, метод і функції економічної теорії 6
1.1 Предмет економічної теорії 6
1.2 Метод та функції 9
1.3 Економічні закони та категорії 11
1.4 Виникнення та етапи розвитку економічної теорії 13
2 Суспільне виробництво. Цілі та результати 16
2.1 Матеріальне виробництво – основа життя людського
суспільства 16
2.2 Сутність і структура продуктивних сил та виробничих
відносин 17
2.3 Основні фактори виробництва 18
2.4 Виробництво, розподіл, обмін, споживання як стадії
суспільного виробництва 19
2.5 Цілі виробництва 20
2.6 Результати виробництва 21
2.7 Природознавчі та суспільні умови економічної діяльності
людей 24
3 Власність та її роль в економічному розвитку суспільства 26
3.1 Економічний зміст власності 26
3.2 Типи, види й форми власності 27
3.3 Роздержавлення і приватизація власності в Україні 28
4 Економічний розвиток: рушійні сили, фактори та ступені 31
4.1 Зміст економічного прогресу та його критерії 31
4.2 Основні рушійні сили економічного прогресу 35
4.3 Ступені суспільно-економічного розвитку 39
4.4 Економічні системи, ознаки, типи 42
4.5 Особливості переходу від директивно-планової до ринкової
економіки. Формування економічної системи України 44
5 Потреби суспільства та виробничі можливості 48
5.1 Поняття потреби. Види потреб 48
5.2 Економічні ресурси. Основи економіки природокористу-
вання 49
5.3 Економічні потреби 51
5.4 Закони розвитку економічних потреб 54
5.5 Крива виробничих можливостей 55
5.6 Закон зростання альтернативної вартості 58
6 Виникнення і сутність ринкової економіки 60
6.1 Натуральне і товарне виробництво 60
6.2 Товар і його властивості. Теорії вартості 62
6.3 Моделі товарного виробництва по типу ринку 63
6.4 Гроші як категорія товарного виробництва 64
6.5 Ринок як форма організації суспільного виробництва 66
6.6 Попит, закон попиту, індивідуальний та ринковий попит.
Фактори зміни попиту 69
6.7 Пропозиція, закон пропозиції, індивідуальна та ринкова
пропозиція. Нецінові фактори 76
6.8 Ціна рівноваги 81
6.9 Еластичність попиту та пропозиції та їх основні види 84
6.10 Монополія і конкуренція в ринковій економіці 85
7 Підприємство, капітал, витрати виробництва, ціна, прибуток 89
7.1 Підприємство як суб’єкт ринкової економіки 89
7.2 Підприємництво: суть, суб’єкти, об’єкти, форми, принципи 91
7.3 Соціально-економічний зміст капіталу 93
7.4 Капітал підприємства, його кругооборот і оборот 95
7.5 Витрати виробництва 97
7.6 Сутність, види і функції цін 99
7.7 Прибуток і його норма………………………………………….101
7.8 Теорія фірми 102
7.9 Теорія ринкових структур 104
8 Домогосподарства як постачальник ресурсів виробництва 106
8.1 Домогосподарства як економічна категорія 106
8.2 Функції сім’ї 109
8.3 Доходи домогосподарства та їхня структура 112
8.4 Домогосподарства як сфера споживання. Витрати домогос-
подарства 113
9 Ринок факторів виробництва 115
9.1 Особливості функціонування конкурентного ринку факторів
виробництва 115
9.2 Попит на економічні ресурси 116
9.3 Попит на працю на досконало конкурентному ринку 119
9.4 Пропозиція праці. Рівновага на конкурентному ринку праці 120
9.5 Роль трудових спілок на ринку праці 122
9.6 Монопсонія та двобічна монополія на ринку праці 123
9.7 Різновиди ринків капіталу. Ринок позичкових коштів 125
9.8 Ринок фізичного капіталу 127
9.9 Ринок землі 129
10 Розподіл доходів в ринковій економіці 131
10.1 Суть і механізм розподілу доходів 131
10.2 Розподіл доходів між державою і підприємством 132
10.3 Форми розподілу доходів за трудовими результатами і
економічною діяльністю 133
10.4 Суспільні фонди споживання 137
10.5 Доходи від власності 138
10.6 Рентні доходи 140
11 Макроекономічна рівновага 144
11.1 Макроекономіка та її проблеми 144
11.2 Загальна характеристика макроекономічних показників 145
11.3 Джерела національного доходу та його рух 147
11.4 Сукупний попит та його регулювання 150
11.5 Сукупна пропозиція та її динаміка 159
11.6 Рівновага сукупного попиту та пропозиції 162
12 Економічне зростання та його чинники 164
12.1 Типи економічного зростання 164
12.2 Темпи економічного зростання 165
12.3 Чинники економічного зростання 166
12.4 Економічне зростання та економічні цикли 167
13 Зайнятість, безробіття, інфляція 170
13.1 Зайнятість населення та ринок робочої сили 170
13.2 Сутність та причини безробіття 172
13.3 Соціальний захист населення 174
13.4 Причини виникнення і сутність інфляції 176
14 Фінансова, кредитна та банківська система 178
14.1 Сутність і функції фінансів. Фінансова система 178
14.2 Позичковий капітал, його необхідність та сутність 179
14.3 Форми кредиту 182
14.4 Банки та банківська система 183
15 Фіскальна політика держави 185
15.1 Фіскальна політика, типи, функції 185
15.2 Податки як елемент фіскальної політики 186
15.3 Бюджетна система. Державний бюджет 190
15.4 Державні доходи і витрати 191
15.5 Дефіцит бюджету і державний борг 194
16 Зовнішньоекономічні зв’язки 197
16.1 Світове господарство, суть, етапи розвитку 197
16.2 Міжнародна торгівля 199
16.3 Міжнародний рух капіталів 200
16.4 Міграція робочої сили 201
16.5 Міжнародні валютні відносини 202
17 Література 204
1 ПРЕДМЕТ, МЕТОД І ФУНКЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ
1.1 Предмет економічної теорії
Питання, що є предметом економічної теорії і сьогодні є одним з найбільш дискусійним. З розвитком суспільства, його економічної системи відбувалася еволюція поглядів на предмет економічної теорії.
Окремі проблеми економічної теорії (вартість, ціна, гроші, податки та ін.) досліджували у своїх працях ще мислителі Давньої Греції - Ксенофонт, Платон, Аристотель. Термін „економіка” походить від грецького „ oikonomia” (“oikos” - дім, домашнє господарство і “nomos” - закон) і означає „управління господарством”.
Перші наукові школи (наприклад, меркантилізм) трактували економічну теорію як науку про багатство.
Неокласичний напрямок (А. Маршалл) об’єктом дослідження вважав поведінку Homo economicus - „ людини економічної”, що як продавець робочої сили, споживач чи підприємець намагається максимізувати свій доход, звести до мінімуму витрати (чи зусилля).
Історична школа під предметом економічної теорії розуміла народне господарство певної країни, в якій економічні явища зумовлені історичними обставинами.
Марксисти вважали, що це наука про закони, які управляють виробництвом та обміном матеріальних благ, тобто вона вивчала виробничі відносини, які виникають між людьми безпосередньо в виробництві, обміні, розподілі і споживані матеріальних благ.
Маржиналісти робили наголос на суб’єктивні, в тому числі психологічні фактори мотивації ринкових суб’єктів в їх відносинах до товарного миру, оперуючи поняттям граничної корисності.
Сучасні трактовки предмета економічної теорії ґрунтуються на проблемах рідкості, обмеженості ресурсів в суспільстві, можливості їх альтернативного використання. Звідси - проблема вибору як визначальний фактор економічного життя. Розглянемо тлумачення предмета економічної теорії деякими економістами.
Наука, що досліджує проблеми ефективного використання обмежених ресурсів з метою задоволення потреб індивідів та суспільства.
Наука про закони, які управляють виробництвом і обміном життєвих благ в суспільстві.
Наука про виробничі відносини, які створюються між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання.
Наука про види діяльності, які пов’язані з обміном та грошовими угодами між людьми.
Наука про повседення ділової життєдіяльності людей та про добування ними засобів до існування.
Наука про те, як людина справляється зі своїми задачами в області виробництва та споживання.
Наука про багатство.
Наука, яка вивчає причини матеріального добробуту.
Наука про вміння користуватися життям найкращим способом.
На основі зазначеного можна дати інтегроване визначення предмета економічної теорії.
Економічна теорія - суспільна наука, яка досліджує проблеми ефективного використання обмежених ресурсів в цілях задоволення індивідуальних і суспільних потреб, а також економічні відносини, які створюються між людьми, класами та соціальними групами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг в умовах дефіциту ресурсів, можливості їх альтернативного використання.
Сучасне поняття “економічна теорія” нерозривно пов’язане з терміном “політична економія”. Так, відомий американський економіст П.Самуельсон стверджував, що економікс, або політична економія, як її традиційно називають, пройшла багато етапів розвитку. Але це не означає повного збігу предмета названих наук. Поняття “політична економія” ввів у 1615 р. А.Монкретьєн, щоб зосередити увагу не просто на вмілому веденні господарства, а на державній національній економічній політиці. Термін “економікс” (як основна, на думку західних науковців, економічна дисципліна) з’явився в 1890 р. після виходу в світ праці А.Маршалла “Principles of Economics”. Українською мовою ця праця перекладається двояко: “Принципи економікс” і “Принципи політекономії”.
З'ясуємо, що спільного і відмінного між економічною теорією та політичною економією. Розглянемо спочатку визначення предмета економічної теорії деякими авторами, які ототожнюють ці науки.
П. Самуельсон стверджував, наприклад, що економікс - це наука, що вивчає:
1) організацію виробництва й споживання;
2) дії, що передбачають обмінні операції між людьми;
3) вибір людьми рідкісних ресурсів для виробництва різних товарів та їх розподілу;
4) людей у їх діловому житті;
5) багатство;
6) шляхи вдосконалення суспільства;
7) економічні системи.
Він запропонував таке визначення предмета економікс.
Економікс - наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання.
Якщо синтезувати наведені вище визначення, то у більшість із них П. Самуельсон включав дії людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання різних товарів. Інші економісти не наголошують на виборі рідкісних ресурсів, а тому об'єктом вивчення в економіці вважають ту частину людської діяльності, яка стосується виробництва, обміну та споживання товарів і послуг.
У політичній економії логіка короткого виведення найпоширенішого визначення предмета цієї науки така: щоб жити, люди повинні мати їжу, одяг, взуття, житло та інші блага й послуги; все необхідне для їх виробництва вони беруть у природі; щоб пристосувати багатства природи для задоволення своїх потреб, люди повинні працювати. Тому основою життя, розвитку людського суспільства є виробництво - процес дії людини на предмети і сили природи та пристосування їх для задоволення певних потреб.
Матеріальні блага люди виробляють не поодинці, а спільно. Людина живе і працює в суспільстві. Отже, виробництво має колективний, суспільний характер. Тому в процесі праці, або дії людей на предмети і сили природи, вони вступають між собою у певні економічні зв'язки й відносини. Люди не лише виробляють продукти праці, а й обмінюють, розподіляють і споживають їх. Кожна з цих сфер належить до суспільного відтворення.
Відносини між людьми у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних благ та послуг у політичній економії називають виробничими відносинами, що походить від терміна «виробництво», з одного боку, і зв'язків між людьми у цій сфері - з іншого. Поняття виробництво у широкому розумінні охоплює всі сфери суспільного відтворення. Тому найпоширеніше визначення предмета цієї науки таке: політична економія - наука, що вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання різноманітних товарів та послуг.
Отже, відмінність економічної теорії від політичної економії:
1 За наведеними визначеннями предмета цих наук розбіжність між ними незначна: в «економікс» йдеться про дії людей у різних сферах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні матеріальних благ), а в політичній економії - про те, що люди в процесі праці (яка передбачає їхні дії) вступають між собою у певні зв'язки і відносини.
2 Політична економія стверджує, що вона є наукою про закони, які управляють виробництвом, обміном, розподілом та споживанням матеріальних благ у людському суспільстві. Такі закони вона називає об'єктивними, тобто такими, які не залежать від волі й свідомості людей. Економікс не заперечує, що предметом її дослідження можуть бути економічні закони, але не розглядає їх як об'єктивні, а називає законами ймовірності.
3 Цілковита відмінність існує між цими науками при переліку самих законів. Так, політична економія називає закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон грошового обігу, закон концентрації виробництва тощо. Економікс оперує передусім такими законами, як закон рідкісності, закон спадного попиту, закон спадної дохідності, закон зменшення віддач та ін.
4 Економікс, на відміну від політичної економії, значно більше уваги приділяє з'ясуванню відносин між людиною та речами. Як відомо, виробничі відносини між людьми завжди пов'язані з речами, з привласненням матеріальних благ та послуг. У таких двоїстих відносинах відображаються певні сторони діалектичної взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Так, у процесі праці людина використовує верстати, машини, різне устаткування, сировину, отже, при цьому виявляється техніко-економічне відношення людини до речей. Економікс більшою мірою вивчає таке ставлення, тобто те, як безпосередній виробник використовує техніку, економить електроенергію, сировину тощо.
1.2 Метод та функції економічної науки
Економічна наука досліджує свій предмет, використовуючи різні методи. Найбільш загальний метод - діалектико - матеріалістичний Він полягає в тому, що наука вивчає економічні явища у їх розвитку. Відкриття закону відповідності зумовлене застосуванням саме діалектичного методу. Матеріалістичний метод (підхід) полягає в тому, що наука визнає основою життя і розвитку суспільства не духовне, а матеріальне виробництво, тобто, що матеріальне виробництво зумовлює і визначає розвиток ідей (духовного виробництва), а не навпаки.
Вперше застосував матеріалістичний підхід для дослідження суспільних явищ, суспільної історії К. Маркс, ставши, таким чином основоположником історичного матеріалізму.
Одним з найбільш загальних методів науки, в тому числі й економічної, є метод наукової абстракції. Він полягає у відволіканні від другорядних, несуттєвих моментів при дослідженні того чи іншого явища. Це дає можливість виявити найсуттєвіші риси, явища, зрозуміти його сутність і визначити назву цього явища. Застосовуючи метод абстракції, наука створює нові поняття (категорії). Категорії є продуктом абстрактного мислення, тому їх часто називають абстракціями
Економічна наука використовує методи аналізу та синтезу. Аналіз полягає в розчленуванні явища на окремі частинки (боки) і дослідженні кожної з них окремо. В медицині метод аналізу застосовується, наприклад, при дослідженні крові. Окремо досліджують наявність (кількість) лейкоцитів, еритроцитів, цукру, і т.д. Це і є аналіз. Результати таких досліджень синтезують, тобто поєднують, порівнюють, внаслідок чого виникає загальне уявлення про стан крові, її повна характеристика. Це є синтез. Так само і при дослідженні економічних явищ, спочатку досліджуються окремі форми (вияв) явища, його зв'язки з іншими явищами Це - аналіз. Потім результати порівнюють і роблять висновок про сутність цього явища. Це - синтез. Цьому явищу дають назву і, таким чином, виникає нове поняття.
Логічний метод базується на дотриманні в процесі абстрактного мислення законів логіки Цей метод повинен використовуватись в обов'язковому поєднанні з історичним методом, який полягає в необхідності дослідження явищ у їх історичній послідовності. Висновок, зроблений внаслідок аналізу досліджуваних явищ, може бути неправильним, якщо він здійснений у відповідності з усіма законами логіки, але явища розглядались не в їх історичній послідовності.
Економічна наука використовує кількісні (математичні) методи. Якщо явище повторюється, воно є закономірним і може бути вираженим математичною формулою. Можливість кількісного (математичного) вимірювання економічних явищ призвела до виникнення окремої науки - економетрії.
Економічною наукою використовується також метод експерименту. Перш ніж запровадити ті чи інші форми економічних відносин у суспільстві, бажано спочатку випробувати їх на окремому підприємстві, або в окремій галузі. Якщо цей експеримент дасть позитивні результати, тоді ці форми можна впроваджувати в масштабі всього суспільства
Класифікації методів бувають різні, тому в економічній літературі можна зустріти й інші назви методів, наприклад, структурно-функціональний метод. Розглянули лише основні, найбільш поширені методи економічних досліджень.
Сучасна економічна теорія виконує такі основні функції:
1 Практичну. Вона полягає у всебічному обґрунтуванні необхідності й шляхів вдосконалення прогресивних типів і форм власності, які найбільше відповідають інтересам людини, колективу, суспільства; розробці наукових основ управління господарською практикою, обґрунтуванні наукових організаційно-господарських форм, у винайденні найбільш адекватних форм розв'язання економічних суперечностей. Це дає змогу виробляти науково обґрунтовані рекомендації щодо підвищення ефективності виробництва з метою забезпечення зростання життєвого рівня населення. В умовах економічної кризи практична функція економічної теорії полягає ще й у тому, щоб знайти найраціональніші шляхи виходу з цієї кризи, обґрунтувати оптимальні напрями переходу від командно-адміністративної до регульованої ринкової економіки. Економічна теорія повинна більше уваги, ніж політична економія, приділяти проблемам підвищення ефективності виробництва, основних типів і форм власності, вести пошук нових організаційно-господарських форм, що відрізняє її від економікс. Важливим завданням економічної теорії є вивчення досвіду світового розвитку, запозичення на цій основі найпрогресивніших економічних форм розвитку світової цивілізації.
2 Пізнавальну. Полягає в тому, щоб розкрити сутність економічних законів і категорій та форм їх вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, механізм їх дії. Лише на основі всебічної реалізації цієї функції може бути виконана практична функція економічної теорії. Пізнавальна функція її є методологічною основою для інших економічних дисциплін.
3 Вироблення нового типу економічного мислення, формування сучасного світогляду людини.
4 Прогностичну. Передбачає розробку науково-обгрунтованих прогнозів соціально-економічного розвитку національної економіки. Це гіпотеза про майбутній стан економіки, показниках, які повинні бути досягнуті в майбутньому при проведенні певної економічної політики.
1.3 Економічні закони і категорії
Головною метою економічної науки є відкриття економічних законів та дослідження механізмів їх функціонування.
Економічний закон - це внутрішній, суттєвий, необхідний, постійний причинно-наслідковий зв’язок економічних явищ.
На відміну від юридичних законів, які встановлюють люди (законодавчі органи), економічні закони об’єктивні. Вони не залежать від волі і свідомості людей, люди не можуть їх ні встановити, ні відмінити. Якщо економічні категорії виражають сутність явищ, то економічні закони виражають суттєвий зв'язок між економічними явищами. Наприклад, коли виробничі відносини відповідають характеру та рівню продуктивних сил, вони сприяють їх розвитку, коли ж не відповідають, то гальмують їх розвиток. Цей закон виражає зв’язок, залежність між відповідністю або невідповідністю виробничих відносин характеру та рівню продуктивних сил і характером розвитку продуктивних сил. Інший закон – обмінюванні товари повинні мати однакові суспільні вартості. Цей закон виражає необхідний зв'язок між обміном товарів та їх вартостями.
Відкрити цей зв'язок можна лише за допомогою науки. Інколи на це витрачається кропітка праця багатьох поколінь вчених. Щоб відкрити закон необхідно накопичити велику кількість знань. Наприклад, щоб відкрити закон відповідності, треба спочатку з'ясувати сутність продуктивних сил і виробничих відносин, причини та динаміку їх розвитку і тільки після цього можна виявити залежність між характером та рівнем їх розвитку і характером їх впливу на розвиток один одного.
Знання законів необхідне людям для того, щоб правильно орієнтуватися і діяти в різних економічних ситуаціях. Оскільки економічні закони об’єктивні, люди не можуть відмінити або змінити, вони повинні підпорядковувати свою діяльність вимогам економічних законів, тобто діяти у відповідності з тією необхідністю, яку виражають економічні закони. Для цього необхідно знати не тільки сутність закону, ту залежність, яку виражає кожний економічний закон, але й знати механізм дії цього закону, знати, як діє закон в різних економічних умовах.
Якщо люди свідомо, або через незнання діють всупереч законів це гальмує розвиток виробництва і загострює соціальні протиріччя.
Закони діють доти, доки існують явища, зв’язок між якими виражають ці закони, тобто доки існують умови для їх дії. Зникнення цих умов викликає припинення дії відповідного економічного закону Часткова зміна умов призводить до зміни механізму дії даного закону.
У зв'язку з цим розрізняють три групи економічних законів: всезагальні, загальні та специфічні.
Всезагальні закони - це ті економічні закони, які діють протягом всієї історії людства, в усіх суспільно-економічних формаціях (економічних системах): первісній, рабовласницькій, феодальній, капіталістичній, і т.д. До таких законів належать - закон відповідності, закон зростаючої продуктивності праці, закон зростання потреб та інші. Зі зміною способу виробництва дія цих законів не припиняється, а лише модифікується, набуває деяких особливостей.
Загальні закони - це ті економічні закони, які діють лише в деяких економічних системах, є загальними для цих економічних систем До цієї групи законів належать закони товарного виробництва: закон вартості, закон попиту і пропонування , закон грошового обігу.
Специфічні закони - ті економічні закони, які діють протягом однієї економічної формації, або навіть на певних етапах її розвитку. До цієї групи законів належать основні закони всіх способів виробництва і всі інші закони, обумовлені дією основного економічного закону тієї чи іншої економічної формації. Наприклад, основний економічний закон капіталізму - закон додаткової вартості, йому підпорядкована дія всезагального закону капіталістичного нагромадження, капіталістичного закону народонаселення , закону середнього прибутку. Всі ці закони діють лише в умовах капіталізму. Або закон розподілу за працею, який діє лише в соціалістичному виробництві. Це специфічні закони.
Нижчою ступінню пізнання економічних законів є категорія.
Категорія — поняття, що відображає суть реально існуючого економічного явища, яке проявляється в певному виробничому відношенні. Наприклад: товар, кредит, капітал, вартість, виробництво.
1.4 Виникнення та етапи розвитку економічної теорії
Перші уяви про економіку знаходимо в працях Ксенофонта, Аристотеля, Платона та ін. мислителів Античного Світу (4 - 5 ст. до н.е.)
Ксенофонт доводив, що сільське господарство є основою всіх інших галузей виробництва, що поділ праці дає можливість поліпшувати якість товарів, що срібло не знецінюється при його збільшенні.
Платон вважав багатство і доброчинність несумісними. Ідеальною державою він вважав таку, якою управляють філософи, охороняють воїни, а землероби і ремісники створюють для них й для себе засоби існування. Раби є знаряддя виробництва.
Аристотель розглядав поділ людей на вільних і рабів, як закон природи. Розрізняв два види багатства: природне багатство у формі споживних властивостей - економія, і багатство у грошовій формі - хрематистика. Він висловлював таку думку: якщо товари обмінюються, значить вони рівні. Вони рівні, якщо за них дають однакову кількість грошей.
Августин Блаженний (354 – 430 рр.) висловлював думки, які відбивали епоху раннього середньовіччя та зародження феодалізму. Він уважав, що праця фізична така ж почесна, як і розумова, що землеробство - найкраща галузь виробництва. Він засуджував торгівлю і лихварництво. Завдання церкви не звільнити рабів, а зробити їх добрими.
Фома Аквінський (1225 - 1274 рр.) висловив важливу думку про те, що справедлива ціна та, яка відповідає витратам праці.
Але хоч економічні погляди виникли давно, економічна теорія як самостійна наука виникла недавно. Першим систематичним економічним вченням став меркантилізм, який виник у кінці 15ст. і розвивався до 17ст. включно. Найбільш відомі його представники: Г.Скаруффі, А.Сера - італійці; У.Стаффорд, Т.Мен - англійці, Ж.Боден, А.Монкретьєн - французи, І.Посошков - росіянин.
Меркантилісти вважали, що багатство - це гроші, джерелом багатства є торгівля. Щоб країна багатшала, вона повинна більш продавати товарів, ніж купувати. Вони розробили й обґрунтували політику протекціонізму, розробили теорію грошей (номіналістичну і кількісну). А.Монкретьєн вперше вжив поняття „політична економія”, опублікувавши „Трактат політичної економії” (1615 р.). Меркантилізм став першою школою політичної економії, проте він не став наукою, оскільки не відкрив жодного економічного закону.
З розвитком капіталізму, капітал із сфери обігу проникає в сферу виробництва. На порядок денний виходять нові вимоги — свобода торгівлі та підприємництва. В політекономії це знайшло відображення в поглядах фізіократів у Франції та класичної школи в Англії. Фізіократи (Ф.Кене, Ж.Тюрго) джерело багатства бачили не сфері обігу, а у виробництві, але обмежували виробництво землеробством. Промисловість вважали непродуктивною галуззю господарства.
Головні наукові досягнення класиків (У.Петті, Д.Рікардо, А.Сміт) - це прагнення вивчити глибинні закономірності в суспільному житті; постановка в центр теоретичної системи процесу виробництва; започаткування трудової теорії вартості.
З досягненням капіталістичним суспільством високого ступеня зрілості виявилися його внутрішні суперечності. Це породило нові напрямки в політекономії - прагматичну та пролетарську політекономії. ( 19 - 20 ст.)
Представники прагматичної політекономії (19 ст. - Д.Міль, Ж.Сей, 20 ст. – Дж.Кейс, Ф.Хайнек), по-перше, виходячи з концепції обмеженості факторів виробництва, головну роль зосередили на питаннях використання останніх для одержання прибутку, економічного зростання в інтересах підприємців. По-друге, як ідеологи буржуазії, вважали основним своїм завданням прямий захист буржуазного ладу, замовчували суперечності капіталізму. Але історичний досвід довів важливу роль соціальних питань у розвитку людського суспільства, тому прагматики 20ст. змушенні розглядати і соціально-економічні питання.
Як противага прагматичній політекономії в середині 19ст. виникає пролетарська політекономія (К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін), яка розкриваючи внутрішні суперечності капіталізму, доводить що капіталізм повинен поступитися місцем новому, більш прогресивному суспільному ладові - соціалізму.
В сучасній економічній теоретичній науці виділяються такі основні течії:
1 Економічний лібералізм (теорія економічної свободи) (Ф.Хайєк, Л.Мізес). Представники не визнають необхідності втручання держави в економічне життя. Природним регулятором його виступає ринок.
2 Інституціоналізм (Т.Веблен, У.Мітчел). Прибічники головним завданням політекономії вважають вивчення впливу на економіку різних „інститутів” - держави, права, приватної власності, податків, релігії, монополії;
3 Економічний дирижизм (Б.Жувенель, Ж.Пігу). Представники обґрунтовують необхідність систематичної регуляції економіки збоку держави. Їхня ідея –“ регульована економіка”.
4 Кейнсіанство (Дж.Кейнс) - один із провідних напрямків економічної теорії, який обґрунтовує необхідність державного регулювання процесу відтворення.
5 Неолібералізм (В.Ойкен, Л.Ерхард). Представники намагаються обґрунтувати необхідність поєднання державного регулювання економіки із здійсненням принципів вільної конкуренції.
6 Неокласицизм (К.Менгер, А.Маршалл, Ф.Візер) - суб’єктивна школа політекономії, предметом дослідження якої є „чиста економіка” незалежно від суспільної форми її організації. Представники визначають необхідність часткового втручання держави у відтворювальні процеси, але лише з метою забезпечення свободи дії ринкових сил.
2 СУСПІЛЬНЕ ВИРОБНИЦТВО. ЦІЛІ ТА РЕЗУЛЬТАТИ
2.1 Матеріальне виробництво - основа життя людського суспільства
Основою розвитку людського суспільства є матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Щоб мати такі блага, люди повинні їх виробляти. Тому першим історичним актом людини є виробництво засобів, необхідних для задоволення її життєвих потреб. Виробництво матеріальних благ у кожній суспільно-економічній формації має специфічні особливості, відбувається за допомогою різних знарядь праці тощо. Водночас йому властиві й деякі спільні риси. Так, у межах будь-якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб'єктом є людство, а об'єктом - природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Така взаємодія означає процес праці, що містить три основні моменти: 1) працю людини; 2) предмети праці; 3) засоби праці.
Праця - свідома, доцільна діяльність людей, в процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між собою й природою і водночас змінюють власну сутність. При цьому людина досягає і своєї свідомої мети, що визначає спосіб і характер її дій і якій вона підкоряє свою волю. Цим праця людини відрізняється від інстинктивних дій і операцій тварин.
Предмети праці - речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.
Предмети праці бувають двох видів: 1) дані самою природою (наприклад, риба, яку ловлять, дерево, яке рубають); 2) ті, які підлягають попередній обробці (видобута руда на металургійному заводі). Такий предмет праці називають сирим матеріалом, сировиною.
Засоби праці - річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.
Вирішальна роль серед них належить механічним засобам праці (машини, устаткування), які є кістковою та мускульною системою виробництва й ознакою кожної епохи суспільного виробництва. З моменту виготовлення засобів праці починається власне людська праця.
До засобів праці також належать усі матеріальні умови процесу праці - робочі будівлі, канали, дороги тощо. Загальним засобом праці є земля. Крім мускульної системи виробництва, слід виділяти й судинну систему, яка містить труби, бочки, посудини тощо. Залежно від функцій, які виконуються в процесі праці, певна річ може виступати і предметом, і засобом праці. Так, функціонуючий токарний верстат належить до засобів праці, а той, що перебуває у ремонті - до предметів праці.
Процес праці є органічною єдністю трьох названих моментів і визначальна роль у ньому належить людині.
Якщо процес праці розглядати з точки зору його результату - продукту, то він виступає як процес виробництва, а засоби і предмети праці - як засоби виробництва. При цьому праця, взята поза певною суспільною формою, є продуктивною працею. Деякі західні вчені (У. Ростоу, Т. Стоунвер та ін.) також визнають провідну роль матеріального виробництва в житті суспільства, його зумовленість розвитком продуктивних сил.
2.2 Сутність і структура продуктивних сил та виробничих відносини
Засоби виробництва (речовий фактор) самі по собі - це купа мертвих речей. Для того, щоб почався процес виробництва, їх необхідно поєднати з робочою силою (особистий фактор) . В результаті такого поєднання виникає нова категорія - продуктивні сили.
Продуктивні сили - це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв’язку. Головним елементом в продуктивних силах є людина з її вмінням, виробничим досвідом, навичками до праці, яка приводить у рух засоби виробництва, а також використовуванні людьми сили природи: вітер, вода, сонце та ін.
Люди ніколи не працюють відокремлено один від одного. Так чи інакше вони пов’язані в своїй виробничій діяльності. Тому створення матеріальних благ є суспільним процесом. Отже, будь-яке виробництво має суспільний характер. А це означає, що в процесі виробництва люди вступають у відносини не лише з природою, але й між собою. І ці відносини отримали назву виробничих або економічних відносин.
Виробничі відносини - це відносини між людьми, які виникають у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ і послуг.
Суть і основу названих відносин складають відносини власності на засоби виробництва. Тому що вони характеризують:
1) суспільний спосіб поєднати робітника із засобами виробництва;
2) відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;
3) умови розпорядження і використання факторів і результатів виробництва, тобто ту суспільну форму, в якій відбувається виробництво.
Отже, відносини власності визначають, у чиїх інтересах ведеться виробництво, тип суспільства, а також його класову та соціальну структуру. Ця група виробничих відносин отримала назву соціально-економічних відносин. Саме тому марксистська політекономія виділяє їх як свій специфічний предмет вивчення.
Проте виробничі відносини виникають і в процесі організації виробництва та управління ним. Ця група відносин називається організаційно-економічними відносинами. Специфіка цих відносин полягає в тому, що вони характеризують лише стан виробництва, відображають особливості розвитку факторів виробництва, їх суспільну комбінацію. Організаційно-економічні відносини можуть мати спільний зміст на різних історичних ступенях розвитку. Це, наприклад, поділ праці, спеціалізація та кооперація праці, комбінування виробництва тощо.
Єдність і взаємодія продуктивних сил та виробничих відносин утворюють
17.05.2018 11:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора