Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
КСС
Факультет:
ЕКОЛОГІЯ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2016
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Екологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ ЖИТОМИРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ Факультет екології і права Кафедра загальної екології КУРСОВА РОБОТА з дисципліни «Загальна екологія» на тему: «Екологічно безпечні технології сільсько-господарськкого виробництва» Студента 2 курсу 1 групи екологічного факультету Швець В.
Керівник: Ст. викладач,
к. с-г. н. Швайка О.В.
Національна шкала____________________ Кількість балів________________________ Оцінка: ECTS_________________________
Члени комісії: _________________________ (підпис) (прізвище та ініціали) _________________________ (підпис) (прізвище та ініціали) _________________________ (підпис) (прізвище та ініціали)
Житомир 2016 Зміст
Вступ____________________________________________________________3
Розділ 1. Альтернативне землеробство, як процес виробництва екологічно безпечної продукції____________________________________ 4
1.1 Основні елементи альтернативного землеробства стосовно України_____5
1.2 Поняття "біологічне землеробство"________________________________7
1.3 Основні різновиди біологічного землеробства______________________10
1.4 Ефективність і перспективи біологічного землеробства______________ 13
1.5 Охорона сільськогосподарської продукції від забруднень____________ 15
1.6 Стан екологічного виробництва рослинної продукції_______________ 16
Розділ 2. Виробництво екологічно безпечної продукції тваринництва _20
2.1 Екологічні проблеми в зонах тваринницьких комплексів____________ 21
2.2 Негативний вплив відходів тваринництва на навколишнє середовище_ 22
Розділ 3. Виробництво екологічно безпечної продукції рослинництва_ 24
3.1 Біологічні препарати___________________________________________ 26
3.2. Екологічний паспорт сільськогосподарських підприємств ___________33
3.3. Сертифікація харчової продукції________________________________ 35
Висновки_______________________________________________________ 38
Список літератури_______________________________________________ 39
Вступ
Актуальність теми: Дослідження останніх років свідчать про погіршення стану навколишнього середовища та здоров'я людини, що викликає занепокоєння у суспільстві. Одним із шляхів виходу із цієї ситуації є виробництво та пропозиція екологічно чистих продуктів. Як відомо, екологічно чисті продукти - це продукти, які сприймаються споживачем як безпечні для здоров'я, такі, що позитивно впливають на організм людини, в них відсутні небезпечні інгредієнти, і вони не справляють негативного впливу на довкілля. Слід зазначити, що в Україні орієнтація на екологічно чисті товари пов'язана з певним ризиком, який полягає в тому, що певна категорія споживачів не сприймає екологічно чисту продукцію за пропонованими цінами. Тому витрати на виробництво і збут не окуповуються і підприємства не поспішають вирішувати дане питання. Крім того, в нашій державі не визначене поняття "екологічно чиста продукція" і зробити це на сьогодні надзвичайно складно, так як на всіх етапах виробництва, транспортування та зберігання продукт не повинен змінювати свої властивості та максимально донести природні якості товару.
На данний час все більшого значення набуває поняття "альтернативне землеробство". Метою альтернативного землеробства є одержання продукції, що не містить залишків хімікатів, збереження ґрунтової родючості - і, в кінцевому рахунку, охорона навколишнього середовища. Серед різновидів альтернативного землеробства виділяють біологічне, органічне, біодинамічне тощо.[1]
Виробництво екологічно чистої продукції рослинництва і тваринництва в теперішньому світі стрімко розвивається, постіндустріальні країни вже певний час впроваджують це виробництво у себе, фермери, які виробляють данну продукцію отримують дотацію від держави.
Об’єкт дослідження: технології с/г. виробництва.
Предмет дослідження: екологічні методи і технології с/г виробництва
Мета дослідження: вивчення альтернативного землеробства і методів технологій для вирощування екологічно чистої продукції тваринництва і рослинництва .
Розділ 1. Альтернативне землеробство, як процес виробництва екологічно безпечної продукції
Негативні наслідки інтенсифікації землеробства сприяли розвитку за кордоном на початку 60-х років так званого альтернативного землеробства, яке називають також біологічним, біодинамічним. На думку зарубіжних вчених, альтернативне землеробство - це не система, а концепція, новий підхід до землеробства, группа методів, етика ставлення до землі. Його суть полягає у повному або частковому відмовленні від синтетичних добрив, пестицидів, регуляторів росту і кормових добавок. Комплекс агротехнічних заходів ґрунтується на суворомудотриманні сівозмін, введенні до їх складу бобових культур, збереженні рослинних решток, застосуванні гною, компостів і сидератів, проведенні механічних культивацій, захисту рослин біологічними методами. Метою альтернативного землеробства є одержання продукції, що не міститьзалишків хімікатів, збереження ґрунтової родючості - і, в кінцевому рахунку, охорона навколишнього середовища. Рух за альтернативне землеробство розвивається в промисловорозвинених країнах, де з найбільшою силою проявилися негативні наслідки інтенсифікації землеробства. [1]
Альтернативне землеробство закордонні спеціалісти невважають кроком назад у розвитку землеробства, бо фермери, що дотримуються цих методів, використовують високоякісне насіння найкращих сортів і сучасні машини та обладнання, знаряддя, проводять ґрунтоохоронні заходи, Переробка органічних відходів здійснюється сучасними методами. Знання життєвих циклів бурянів, збудників хвороб і шкідників дає можливість розробляти оптимальні сівозміни.
Прихильники альтернативного землеробства визнають, що традиційне землеробство характеризується більшвисокими показниками, але, по-перше, вони досягаються зниженням родючості ґрунту і забрудненням навколишнього середовища залишками добрив і пестицидів і, по-друге, в традиційному землеробстві, на їх думку, не надається достатнього значення такому важливому показнику, як біологічна якість продукції, яку треба оцінювати не тільки за привабливим зовнішнім виглядом, смаком і розміром, а й за здатністю підтримувати здоровя людини. В альтернативному землеробстві велику увагу приділяють боротьбі з ущільненням ґрунту. Для цього застосовують тільки легку сільськогосподарську техніку. Не допускається застосування хімічних засобів захисту рослин. Для боротьби з бурянами, хворобами і шкідниками використовують тільки агротехнічні та біологічні методи.
Для альтернативних господарств, в яких утримуються тварини, замість застосування складних кормових сумішей, що містять багаточисельні синтетичні кормові добавки, характерне повернення до натуральних кормів. Нині існує декілька систем альтернативного землеробства. Найбільш старою з них вважають біодинамічну. В 30-ті роки її вже застосовували окремі фермери в Австрії та в інших країнах Західної Європи.
1.1 Основні елементи альтернативного землеробства стосовно України
У трактуванні українських вчених альтернативне, або біологічне, землеробство не передбачає повну відмову від застосування агрохімікатів, особливо в тих технологічних ланцюгах, де їм нема альтернативних (нехімічних) засобів. Отже, альтернативне землеробство - це система методів, в якій приділяється більше уваги екологічним закономірностям при організації виробництва сільськогосподарської продукції, ніж того вимагають традиційні форми господарювання. Серед різновидів альтернативного землеробства виділяють біологічне, органічне, біодинамічне тощо.
Стосовно умов України основні елементи альтернативного землеробства полягають у наступному:
- Включення в сівозміни бобових багаторічних трав, які здатні накопичити в своїй біомасі 200 - 300 кг/га азоту, а також однорічні бобові культури, які спроможні накопичити 60 - 100 кг/га біологічного азоту. Насичення сівозмін культурами - азотфіксаторами до 20 - 30% дозволяє на 25 - 30% зменшити норми внесення азотних добрив.
- Внесення органічних добрив з розрахунку на бездефіцитний баланс гумусу. Крім твердого гною, це компости, солома, сапропелі, рідкий гній, пташиний послід, торф, зелене добриво тощо.
- Кількість внесених мінеральних добрив повинна компенсувати виніс поживних речовин з урожаєм. Дози їх мають відповідати принципу розумної достатності.[2]
Зменшення доз азотних добрив, як основного джерела накопичення нітратів у продукції, шляхом нітрогенізації насіння ризотрофіном.
- Роздрібне та локальне внесення добрив, особливо азотних, що значно зменшує їх еколого-токсикологічний ефект.
- Ґрунтоохоронний обробіток земель, який запобігає їх деградації та втрату гумусу, мінеральних сполук з продуктами ерозії.
- Покращення матеріально-технічної бази, повязаної із внесенням туків.
- Підвищення загальної культури землеробства.
- Вдосконалення асортименту і якості мінеральних добрив.
- Виробництво безбаластних висококонцентрованих добрив, які не містять важкі метали та інші токсиканти.
- Виробництво добрив, які включають макро- та мікроелементи, стимулятори росту рослин, інгібітори нітрифікації тощо, які задовольняли б потреби рослин у комплексі.
- Створення мінеральних добрив пролонгованої дії з урахуванням періодичності живлення рослин.
- Одержання без фторових фосфатів .
- Вибір оптимальних термінів внесення добрив з урахуванням біологічних особливостей культури, властивостей ґрунту, погодних умов, форм добрив.
- Застосування в боротьбі з шкідниками, хворобами та бурянами в першу чергу профілактичних, біологічних, механічних, фітоценотичних методів при обмеженому використанні хімічного.
- Створення сортів і гібридів, стійких протии шкідників і хвороб.
- Біоценологічний принцип застосування пестицидів, який полягає не в максимальному чи повному знищені чисельності шкідливих організмів, а в регулювання їх на екологічно та економічно доцільному рівнях.
- Застосування високоефективних методів хімічного захисту рослин від бурянів, шкідників, хвороб малообємне й ультрамалообємне обприскування, що зменшує використання рідини на 25%.
- Створення і застосування менш токсичних пестицидів .[1]
1.2 Біологічне землеробство
Індустріальний підхід до розвитку систем ведення сільськогосподарського виробництва безумовно сприяв (особливо на перших етапах) істотному нарощуванню виробництва біологічної продукції. В середині ХХ ст. середня урожайність зернових культур у розвинених країнах зросла приблизно втричі, якісно змінивши продовольчу ситуацію в усьому світі. Водночас техногенний процес значно загострив і продовжує загострювати проблеми взаємовідносин людини з навколишнім середовищем у сфері сільськогосподарського виробництва, які мають як короткочасний, так і довготривалий характер. Погіршення екологічних складових агроекосистем в кінцевому результаті позначається на економічних показниках агропромислового комплексу, тому без урахування екологічного чинника неможливо регулювати економічну ефективність в аграрному секторі. Сучасне сільськогосподарське виробництво орієнтоване на отримання максимальних обсягів товарної продукції в агроекосистемах, продуктивність яких значною мірою залежить як від освоєння природно-ресурсного потенціалу, так і від рівня технічного озброєння: застосування добрив і засобів захисту рослин від бурянів, шкідників і хвороб, проведення меліоративних робіт, запровадження нових сортів тощо. Проте численні факти негативних наслідків, зумовлених суто технологічним підходом до інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, стимулювали інтерес до так званого "біологічного землеробства" (близькі до нього або тотожні поняття "органічне", "альтернативне", "природне", "неортодоксальне" тощо). Поряд із традиційними підходами до ведення сільськогосподарського виробництва в багатьох країнах розвивається біологічне (альтернативне) землеробство, що ґрунтується на суворому дотриманні наукових рекомендацій щодо освоєння природно-ресурсного потенціалу угідь і помірнішому використанні чинників інтенсифікації з метою зменшення техногенного навантаження на агроекосистеми, а також збереження функціональних компонентів динамічної рівноваги, з яких вони складаються.[4]
На думку закордонних учених, альтернативне (біологічне) землеробство - це концепція, а не система, новий підхід до землеробства, група прийомів, етика ставлення до землі. В основу її покладено повну або часткову відмову від синтетичних добрив, пестицидів, регуляторів росту і кормових добавок. Комплекс екологічних і агротехнічних заходів базується на суворому дотриманні науково обґрунтованої структури сільськогосподарських угідь, сівозмін, насичених бобовими культурами, збереженні рослинних решток, широкому застосуванні гною, компостів і сидератів, проведенні механічного обробітку ґрунту (поліпшений зяб, боронування). Німецький учений Г. Кант запропонував термін біологічне землеробство, виходячи з повністю або переважно біологічного характеру трьох чинників, які мають вирішальний вплив на величину та якість урожаю:[3]
1. Переведення азоту повітря в рослинний білок здійснюється за участю бобових культур, специфічних бактерій ґрунту або ціанофітів, а не шляхом хемосинтезу азотних добрив.
2. Розпушення й оструктурення ґрунту здійснюється коренями рослин, дрібними ґрунтовими тваринами і мікроорганізмами, а не за допомогою знарядь і механізмів за великих затрат енергії.
3 Боротьба з бурянами, хворобами, шкідниками ведеться в основному біологічним шляхом - правильним чергуванням культур у сівозміні, вибором видів і сортів відповідно до конкретних умов, активуванням природних ворогів шкідників, а не за рахунок застосування хімічних засобів захисту рослин (біоцидів).
4 Біологічне землеробство, як і традиційне, вимагає визнання необхідності:
5 внесення мінеральних добрив, без чого можливе зниження величини та якості врожаїв;
6 застосування пестицидів для запобігання епіфітотіям або масовому розмноженню комах. Головні особливості біологічного землеробства схарактеризовано нижче:
7 Підживлювати слід не рослини, а корисні мікроорганізми, які забезпечують переробку рослинних решток і матеріалів на поживні речовини і гумус. Основою має бути гасло: "ґрунт живить рослину - рослина живить ґрунт".
Головну роль у забезпеченні ґрунтової мікрофлори енергетичним матеріалом і в постачанні рослинам поживних речовин виконують органічні добрива. Як дуже цінний вид добрив розглядають гній. Використання компостів передбачено усіма різновидами системи біологічного землеробства, деякі з них допускають застосування тільки в компостованому вигляді. Найсприятливішою для компостування вважають сировину, яка містить не менш як 50 % органічної речовини (у перерахунку на суху масу), подрібнена на часточки 10 - 30 мм, вологістю 55 - 80 %, з рН 5, 5 - 9, 0 і співвідношенням C : N у межах 20 - 35. У компост рекомендовано вносити різні добавки - додаткові (сирі фосфати, базальтовий пил, рогове борошно тощо) і стимулювальні (культури бактерій і грибів).[5]
Застосовують кілька способів компостування: у купах, штабелях, валках або поверхневий. Велика роль відведена дощовим червякам. Обовязковим або бажаним є використання сидератів, хоча через економічні чи кліматичні умови це не завжди можливо. Допускається використання як додаткового джерела мінерального живлення базальтового, доломітового, вапнякового і кісткового борошна, томасшлаку, калімагнезії, інших матеріалів. Однак забезпечення рослин елементами живлення без внесення мінеральних добрив багато спеціалістів вважають проблематичним.
- Сівозміна є визначальною і відіграє провідну роль, тоді як у традиційному землеробстві - допоміжну. Недоцільним вважають вирощування у сівозміні культур, які особливо вимогливі до забезпечення елементами живлення. Велику увагу приділяють бобовим культурам.
- Обробіток ґрунту рекомендується проводити переважно без перевертання скиби і на невелику глибину. Заробляння рослинних решток і органічних добрив у верхній шар сприяє утворенню ґрунту, багатого на мікроорганізми і дощові червяки. Неглибока оранка (до 15 - 20 см) допускається лише тоді, коли цього не можна уникнути. Одностайної думки щодо цього немає. Вчені висловлюють побоювання, що постійний мілкий, безполицевий обробіток може зумовити диференціацію ґрунту, збіднення його нижньої частини, ущільнення, погіршення фітосанітарного стану.
Основною умовою успішної боротьби з бурянами є дотримання правильної сівозміни і системи обробітку ґрунту в ній.
Вживають такі превентивні заходи: затримання сівби для знищення сходів бурянів боронуванням; очищення насіння; збільшення норми висіву; вирощування сидеральних культур, які пригнічують буряни.
Біологічний метод боротьби застосовують мало. Перспективним вважають використання комах, збудників хвороб, нематод. У майбутньому очікується виведення сортів, здатних конкурувати з бурянами.
У боротьбі з шкідниками і хворобами перевага надається превентивним заходам: сівозміні, сорту, обробітку ґрунту.[3]
Важливу роль відіграє увесь комплекс умов для росту і розвитку рослин, що підвищує стійкість посівів до шкідників і хвороб, зокрема застосування змішаних посівів. З інсектицидів рекомендовано мікробні препарати, рослинні інсектициди, ефірні олії, мило тощо. Як фунгіциди застосовують сірку, бордоську рідину, вапно. Доцільно використовувати так звані захисні рослини, які відлякують шкідників.
При веденні біологічного землеробства перевагу надають культурам, більш конкурентоздатним щодо бурянів, менш чутливим до хвороб і шкідників і менш вимогливим до забезпечення поживними речовинами. Побутує думка, що для умов біологічного землеробства необхідні особливі сорти.[5]
1.3 Основні різновиди біологічного землеробства
Поняття "Біологічне землеробство" включає кілька систем, між якими не завжди можна провести чітку межу: органічне, органобіологічне, біодинамічне, система ANOG, система LISA.
Органічне землеробство найбільш поширене у США. При його веденні виключається або істотно зменшується застосування мінеральних добрив і пестицидів. Прийоми органічного землеробства забез-
печують раціональне використання природних ресурсів, мінімальне зниження (а в окремих випадках і підвищення) врожайності кукурудзи та сої за несприятливих природно-кліматичних умов. Обовязковим правилом є дотримання сівозмін із чергуванням у них бобових культур з культурами, які характеризуються високою потребою в азоті. Ґрунт обробляють переважно без перевертання скиби (дискування, чизельні і плоскорізні обробітки, щілювання). Боротьбу з бурянами ведуть як за допомогою культур, розміщених у сівозмінах, так і проміжних культур, ущільнених посівів, покривних культур. Від шкідників рослини захищають ентомофаги: сонечка, трихограма, хижі кліщі (фітосейулюс), а також біопрепарати. Проти колорадського жука застосовують грибний препарат боверін. У боротьбі з комахами широко використовують інсектициди рослинного походження і слабкотоксичні препарати. Особливу увагу приділяють внесенню різних компостів. Виготовлення компостів має велике гігієнічне значення, оскільки під час компостування інактивується багато збудників хвороб. За високої температури в компостному бурті гинуть бактерії, які спричинюють пошкодження культурних рослин, а насіння багатьох бурянів втрачає схожість. У готовий компост іноді додають калійні і фосфорні добрива. В ґрунт також вносять місцеві добрива (вапняки, дефекат тощо). Пестициди практично не застосовують (до 1 - 2 %). [4]
Органобіологічне землеробство поширене у Франції та Швейцарії. Основна його ідея полягає в тому, що мінеральні речовини з ґрунту поглинаються у формі не тільки іонів, а й макромолекул (мікросом) і слугують поживними речовинами для ґрунтових мікроорганізмів, які переробляють важкозасвоювані сполуки на легкодоступні для рослин форми. Тому головне в органобіологічному землеробстві - підвищення родючості ґрунту за рахунок керування живленням рослин, активування ґрунтової мікрофлори, для чого компости вносять поверхнево, а під час обробітку верхніх шарів намагаються зберегти структуру ґрунту. Захист рослин від шкідників і хвороб здійснюється подібно до того, як і в органічному землеробстві. Властивості ґрунту поліпшують насамперед вирощуванням травяних бобово-злакових сумішей у сівозміні. Зелена маса травяної суміші є, крім того, добрим кормом. Якщо в господарстві немає тварин, неодноразово скошувану зелену масу вивозять і компостують. Безпосереднє внесення зеленої маси в ґрунт вважається нераціональним. Як і за органічної системи, не виключають можливість застосування місцевих добрив (вапняки, бентоніти, фосфати, кісткове борошно), які містять в своєму складі мінеральні елементи у важкорозчинній формі.
Біодинамічне землеробство є одним із найбільш розвинених і давніх у Європі (Німеччина, Швеція, Данія) напрямів альтернативного землеробства. З початку свого становлення воно обєднувало біологічні, екологічні, технічні і соціальні аспекти сільського госпо-дарства. З 1928 р. прихильники біодинамічного землеробства організували продаж сертифікованих продуктів харчування (продукція відповідних фірм має назву "Деметр"). Проблему землеробства вони розглядають комплексно, тобто сільське господарство - людина - навколишнє середовище - космос, а також їх взаємовплив.
Теоретичні основи біодинамічної системи зводяться до двох положень:
. За допомогою біодинамічних методів треба поєднати землеробство з цілісним ритмом Землі. Обробіток ґрунту, сівбу, догляд за посівами слід здійснювати у сприятливі періоди, настання яких зумовлюється розміщення Місяця в тому чи іншому зодіакальному сузірї.
. Спеціальні біодинамічні препарати мають надавати рослинам необхідну силу й активувати певні процеси у ґрунті. "Гумусні" препарати готують із рогів тварин і гною, "силіцієві" - з розмеленого кварцу. Цим препаратам, які застосовують у дуже розбавленому вигляді, приписують особливі властивості. Крім того, є так звані "компостні" препарати, що регулюють живлення і розвиток рослин. Їх готують із різних рослин - деревію, кропиви, ромашки лікарської, дубової кори, валеріани тощо, а потім змішують з гноєм. Витяжки, відвари і продукти бродіння з рослин використовують як добрива, стимулятори росту та для захисту рослин від бурянів і хвороб. Найбільш поширені препарати з кропиви і польового хвоща. Мінеральні добрива і пестициди не застосовують зовсім. Ферми, де ведеться біодинамічне землеробство, намагаються забезпечити себе добривами і кормами. Як добрива тут використовують різні компости і спеціальні мінеральні добавки (силіцій, рогове борошно, кісткове борошно, вапняки, фосфати тощо). Елементи біодинаміки наводяться в астрологічних календарях.
Система ANOG порівняно з іншими є близькою до традиційного сільського господарства. Вона дістала умовну назву "ближче до природи" і в багатьох підходах в основному збігається з органобіологічним землеробством. На підставі наукового аналізу стану ґрунту для кожного господарства розробляють індивідуальні плани внесення органічних добрив. Допускається помірне застосування усіх синтетичних препаратів (крім гербіцидів), але за ретельного контролю вмісту залишкових кількостей хімікатів у продукції.
Система LISA є новою системою землеробства у США. Найчастіше її називають "sustainable agriculture", що в перекладі означає "підтримувальне сільське господарство". Паралельно поширився ще один термін, який визначає нову тенденцію у веденні землеробства, - "низьковитратне (low-input) землеробство". У низьковитратному землеробстві робиться ставка на мобілізацію внутрішніх, відновлюваних ресурсів, наприклад на максимальне використання азоту нехімічного походження, розвиток водозберігаючих технологій, перехід на нехімічні засоби боротьби з бурянами і шкідниками, регулювання складу біоценозів.[4]
Основні стратегічні завдання її такі:
1. збільшення ефективності витрат у межах спеціалізованих (тобто нині діючих) систем господарства;
2. розробка ефективніших багатопрофільних фермерських систем;
3. обґрунтування прибуткового ринку для продукції, яка вироблятиметься з невеликими вкладеннями ресурсів.
У практичному плані нова система ставить за мету:
1. споживання мінеральних добрив у невеликих кількостях;
2. скорочення використання пестицидів;
3. зменшення інтенсивності механічного обробітку ґрунту;
4. інтегрований підхід при веденні землеробства, що базується на комплексному взаємозвязку чинників (добрива - буряни, добрива - хвороби рослин, гербіциди - шкідники і хвороби, фунгіциди - мікрофлора ґрунту, пестициди - дощові червяки тощо).
Основою технології вирощування сільськогосподарських культур нова система вважає сівозміну. Основні умови одержання високих урожаїв овочів, фруктів і ягід із збереженням їх екологічної чистоти наведено нижче.
По-перше, слід забезпечити рослини найкращим доглядом, створити їм сприятливі умови, щоб вони росли сильними та здоровими і завдяки цьому на них менше впливали хвороботворні організми і шкідники.
По-друге слід вирощувати такі рослини, які менш схильні до захворювань. По-третє слід використовувати насіння, бульби, кореневища, саджанці і розсаду тільки з надійних джерел, що гарантують відсутність шкідників і хвороб.
І, нарешті, необхідно постійно дотримуватись санітарних правил у саду і на городі. Збудники хвороб і шкідники нагромаджуються в грунті, тому необхідно дотримуватися хоч елементарного чергування культур.[3]
1.4 Ефективність і перспективи біологічного землеробства
Продукція традиційного інтенсивного землеробства переважає на ринку, і деяку конкуренцію їй починає складати лише "екологічно чиста" продукція. Це пояснюється жорсткими вимогами "органічного" землеробства, яке не допускає застосування хімічних засобів, що тягне за собою значне зниження врожаїв, підвищення затрат праці, необхідність застосування плодозміни, невпевненість у можливості надійного захисту урожаю від бурянів, шкідників і хвороб, невпевненість виробників у стабільності вищих ринкових цін на чисту продукцію. Досвід закордонних країн переконливо засвідчує, що при переході на біологічне землеробство не вдається досягати високих урожаїв. У виконаних за дорученням FAO дослідженнях щодо можливих наслідків переходу на альтернативне землеробство зроблено висновок, що урожаї зернових культур скоротяться на 10 - 20 %, картоплі та цукрових буряків - на 35 %. Згідно з узагальненими даними по ФРН, зниження урожаїв становитиме, %: пшениці - 20 - 30, жита - 30, вівса - 20, ячменю - 30, картоплі - 55. За результатами досліджень, проведених в Австралії, Німеччині та Швейцарії, урожайність зернових культур на малопродуктивних ґрунтах в "органічному" землеробстві може знизитись на 40 %. У США урожайність пшениці зменшиться на 40 - 44 %, зернофуражних культур - на 41 - 48, сої - на 30 - 49 %. [6]
Табл. 1Урожайність сільськогосподарських культур, вирощення в умовах альтернативного землеробства
Культура, регіонКількість опрацьованих джерелУрожайність за біологічного землеробства, %урожайності за інтенсивногоВерхня і нижня межаСередній показникОзима пшениця, Європа2250-9556-76Озима пшениця, США357-95-Озиме жито, Європа1161-9366-75Озимий ячмінь, Європа846-9346-80Ярий ячмінь, Європа243-76-Овес, Європа1040-9344-85Кукурудза, США854-9975-93Кукурудза, Італія1-41Цукрові буряки, Європа249-72-Злакові і багаторічні трави, Європа1-58Картопля, Європа1632-9945-68[2]
За реакцією на альтернативні методи вирощування сільськогосподарські культури умовно можна поділити на групи:
1. Дуже чутливі, урожайність істотно знижується-пшениця, ячмінь, картопля, цукрові буряки, злакові, зелені овочі та інші.
2. Помірно чутливі, урожайність знижується менше - овес і, умовно, кукурудза.
3. Майже не чутливі, урожайність практично не знижується - соя, кормові боби, багаторічні бобові трави.
Відмінність в урожайності на багатих і родючих ґрунтах менша. Вважають, що зниження урожайності з переходом на біологічне землеробство повязане з тим, що за менш сприятливих ґрунтових і погодних умов вилучення будь-якого чинника інтенсифікації позначається на урожаї істотніше, ніж за оптимальних умов. Крім того, сучасні сорти польових культур високовимогливі до удобрення (на бідних ґрунтах рослини страждають від нестачі азоту і фосфору) і до використання пестицидів.
У сучасних умовах біологізація землеробства, технологій і технологічних процесів є чи не єдиним заходом, здатним стримати подальше зниження родючості ґрунтів, стабілізувати виробничі системи, залежність відтехногенних чинників і підвищити конкурентоспроможність виробництва.
1.5 Охорона сільськогосподарської продукції від забруднення
Насиченість території України промисловими підприємствами, автотрасами, тепловими електростанціями створює високу забрудненість навколишнього середовища різними хімічними речовинами, у тому числі і такими токсичними, як свинень, ртуть, кадмій, нікель, цинк та ін.
При визначенні рівня їх нагромадження в грунті створюються умови для акумуляції токсикантів у рослинницькій продукції, що робить її непридатною для споживання і використання її на корм тваринам.
Нині затверджено гранично допустимі концентрації (ГДК) в грунті найбільш токсичних елементів. Так, ГДК свинцю - 20мг/кг грунту, кадмію-3, нікелю-36, цинку-85, хрому-100, ртуті-2, 1, ванадію-150 мг/кг.
Для контролю за рівнем забруднення фтором використовують показник вмісту в грунті його водорозчинної форми. ГДК фтору у чорноземних грунтах становить 12, 5 а підзолистих - 9мг/кг грунту . Суворий контроль за грунтом і рослинами необхідний на територіях, що межують з автомагістралями . Тепер в Україні за рахунок цього джерела забруднення в навколишнє середовище надходить 250тис. т. свинцю. У звязку з цим на ділянках полів, розміщених від автотрас на відстані менше 150м, забороняється вирощувати овочі й кормові культури, які найбільше нагромаджують свинцю.[6]
1.6 Стан екологічного виробництва рослинної продукції
Питання безпечного і якісного харчування стало актуальним у міжнародній торгівлі останні 10-15 років. Екологічна безпека і якість виробленої аграріями продукції у сучасних умовах є основними факторами внутрішньої і та передусім зовнішньої конкурентоспроможності. У світі 31 млн га земель, що використовується для виробництва органічної продукції. Це приблизно 558 тис. ферм у 108 країнах світу. На першому місці знаходиться Австралія - приблизно 12, 1 млн га, а на другому - Китай із 3, 5 млн га. У Європейській частині - Швейцарія.
Федерація IFOAM (International Federation of Organic Agriculture Movements) - Міжнародна федерація органічного землеробства, яка здійснює контроль формалізації умов діяльності та періодично переглядає їх на основі консультацій із членами цієї організації. До складу входять 760 представників зі 100 країн світу (2 з України). Потім функціонують міжнаціональні і національні обєднання.
Державна політика цих країн спрямована на екологізацію сільського господарства: премії за невикористання хімічних засобів, державні субсидії для ведення органічного землеробства, а також на період переходу від традиційних технологій, мито на ввезення хімічних добрив, компенсація вартості сертифікації. Рівень цінових надбавок на таку продукцію становить від 10-25 % в порівнянні зі звичайними продуктами.
У США виробництво органічного продовольства було розпочато ще в 1990 році. Усі продукти маркуються, сертифікуються згідно із законом. Більше 80 % виробляються сімейними фермами, невеликого розміру. Хоча провідну роль в органічному виробництві займає малий бізнес, все більша кількість національних продовольчих компаній пропагує і розвиває цей напрям у своїй діяльності.
А в Євросоюзі цим питанням зацікавились ще в 1989 році як способом зниження негативної дії на навколишнє середовище. Тепер кожне нововедення ЄС в аграрному секторі узгоджується із програмами охорони довкілля з метою зведення до мінімуму шкоди від фермерської діяльності. В Європі прогнозується 30 % земель використовувати під органічне землеробство.
Основна проблема - більшість країн, що розвиваються, не мають ринків сертифікованої продукції. Водночас експортери повинні дотримуватися технології виробництва і сертифікації продукції за нормативами прийнятими у розвинених країнах.
Але виникають і деякі основні проблеми розвитку ринку органічної продукції - це зближення цін конвекційної і органічної продукції, а також налагодження безперебійного збуту.[4]
Останнім часом органічна продукція поширюється і в українському виробництв зявляються спеціалізовані магазини продуктів тваринництва, органічної косметики. Здебільшого це фермерства, які почали випускати овочеву продукцію, що сертифікована представниками Швейцарського науково-дослідного інституту органічного землеробства . А також існує в Україні Федерація органічного руху . Верховною радою прийнято Закон "Про органічне землеробство", але в нас держава, на жаль, не повертає виробникам витрачені кошти на виробництво екологічно чистої продукції, на відміну від закордонних країн.
Повільний розвиток органічного виробництва в нашій країні повязаний із високими фінансовими витратами при переході на цю форму господарювання. Лише сертифікація становить 30 тис. грн. (залежно від виду продукції, площі обсягу).
У сільському господарстві розвинених країн настав новий етап "зеленої революції", повязаний з розвитком біотехнології, під якою розуміють створення і використання нових організмів, продуктів, отриманих за допомогою методів генної інженерії, культури органів і тканин in vitro та ін.
Основні напрями розвитку біотехнології в землеробстві наведено нижче.землеробство тваринництво екологічний сертифікація
Підвищення вмісту білка і незамінних амінокислот у продукції сільськогосподарських рослин, що досягається створенням так званих генетично модифікованих організмів, насамперед трансгенних рослин. Вони набувають господарсько цінних ознак внаслідок перенесення генів, які їх зумовлюють, зокрема від бактерій. Пріоритетним визнано виведення азотфіксуючих сортів зернових культур.
Отримання бактеріальних добрив (азотфіксуючих бактерій), біопестицидів.
Створення сортів і гібридів культурних рослин, стійких до хвороб, шкідників. Так, у США вирощують рослини томатів, картоплі, бавовнику, що набули стійкості до комах; рослини томатів, картоплі, стійкі до патогенних вірусів. Отримано сорти рослин, стійких до гербіцидів суцільної дії, що значно полегшує боротьбу з бурянами і здешевлює технологію вирощування, оскільки зникає потреба у застосуванні селективних гербіцидів.
Отримання білків людини (інсуліну, інтерферону) з трансгенних рослин. Виведено гібриди рослин картоплі, що синтезують сироватковий альбумін людини; рослини тютюну, що синтезують інсулін; рослини, з яких отримують природний пігмент шкіри людини - меланін.
Створення трансгенних рослин - продуцентів біологічних пластмас, здатних деградувати в природному середовищі. Пластичні біополімери, які можуть стати поновлюваними джерелами виробництва промислових пластмас, привертають велику увагу в усьому світі. Підвищений інтерес до біопластмас зумовлений їх здатністю до біологічного руйнування (біодеградації), а також тим, що для їх отримання не потрібна нафтова сировина. Потенційне використання цих матеріалів різноманітне: тара, пакети, фотоплівки, медичні імплантати та ін. Слід зазначити, що серед учених немає одностайності щодо можливого ефекту досліджень з генної інженерії, впливу їх на здоровя та безпеку людини, а також на функціонування екологічних систем.
Існують крайні погляди, згідно з якими біотехнологія має бути заборонена, оскільки знання про неї недостатні для гарантування повної безпеки людини. Висловлюється й протилежна думка: застосування генної інженерії безпечне і потребує мінімального контролю. При цьому основним аргументом є те, що принципової відмінності між генною інженерією і селекцією немає. До того ж при генній інженерії виконуються відомі, заздалегідь сплановані модифікації, а швидкість процесу вища.[6]
Згідно з іншими поглядами, при проведенні досліджень із генної інженерії необхідний ретельний контроль. Це повязано з небезпекою, по-перше, непередбаченого перенесення введених генів в інші організми, по-друге, створення фундаментально нових біотипів, які не існують у природі, по-третє, зменшення як місцевої, так і глобальної різноманітності сільськогосподарських культур. Як наслідок, зростає потенційна небезпека порушення екологічної рівноваги. Тому дослідження слід здійснювати з великими пересторогами, кожен організм має проходити через кілька послідовних стадій випробувань і на кожній стадії отримувати спеціальний дозвіл, тобто експеримент необхідно здійснювати за принципом постійного розширення. І все ж багато вчених вважає, що результати досліджень не можуть бути катастрофічними, а самі роботи треба розглядати як новий етап впливу людської діяльності на навколишнє середовище, але не більшою мірою, ніж це відбувалося раніше. Свідченням високих темпів розвитку біотехнології є зокрема те, що у 1997 р. у США і Канаді трансгенні кукурудзу, сою, ріпак, цукрові буряки вирощували на мільйонах гектарів. Трансгенна соя тільки в США займала 12 %, кукурудза - 6, бавовник - 13 % усіх посівних площ цих культур.
За висновками експертів ФАО, у 2030 р. весь світовий приріст виробництва продукції рослинництва буде досягнуто за рахунок нових сортів рослин. Чільне місце у біотехнологічних дослідженнях посіли корпорації "Дюпон", "Новартіс", "Монсанто", "Рон-Пуленк", "Карсіл". Закордонний досвід засвідчує, що поширення біотехнологій залежить від багатьох причин: економічних, політичних, соціальних, екологічних та ін. Велику роль у впровадженні біотехнології в практику відіграє громадська думка.
Біотехнологія - важливий, але не єдиний елемент науково-тех-нічного прогресу в аграрному секторі, тому необхідний комплексний підхід до цього питання з урахуванням альтернативних технологій.[5]
Розділ 2. Виробництво екологічно безпечної продукції тваринництва
Тваринницька продукція, повина бути одержана з дотриманням вимог до виробництва рослинної продукції, рослинницька продукція повина бути одержана без застосування штучних добрив, гербіцидів, інсектицидів. Дозволяється застосування інсектицидів рослинного походження, і без застосування будь-яких хімічних добавок. Серед них селітра, антибіотики та інші. Тваринни повині перебувати в умовах, що забезпечують їх нормальний розвиток, оскільки велике скупчення тварин спричиняє шкідливі зміни в навколишньому середовищі, погіршує стан здоров'я тварин, що позначається на якості продукції.[8]
Про актуальність проблеми екологізації тваринництва свідчить те, що з 1600 до 1974 років на Землі зникло 63 види і 55 підвидів ссавців, у тому числі 11% видів диких непарнокопитних, 8% сумчастих, 3% ластоногих, 2, 6% комахоїдних. Цей процес незворотний і небезпечний важкими наслідками для людства, чисельність якого, навпаки, досить інтенсивно зростає. Сього...
09.06.2018 15:06-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора