Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Банківська система України , проблеми та перспективи розвитку
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
ІНЕМ
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
МПП
Інформація про роботу
Рік:
2018
Тип роботи:
Індивідуальна робота
Предмет:
Інструментарій міжнародних економічних відносин
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний університет „Львівська політехніка”
Навчально-науковий інститут економіки і менеджменту
Кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни „Інструментарій міжнародних економічних відносин”
на тему :
"Банківська система України. Проблеми і перспективи розвитку"
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ 4
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМА БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА МОЖЛИВОСТІ ЇХ ВИРІШЕННЯ НА МАКРОЕКОНОМІЧНОМУ РІВНІ 6
РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ СТАНУ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ ТА РІВНЯ БОРГОВИХ РИЗИКІВ 9
ВИСНОВОК 23
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 24
ВСТУП
Фінансова система України, відповідно до фінансової політики уряду та керівництва Національного банку України, піддається змінам та впливу з метою стабілізації як окремих фінансових показників (наприклад курс національної валюті відносно інших іноземних валют), так і всієї системи взагалі. Подібні процеси проходять і у банківській системі.
На відміну від фінансової системи в банківській ці перетворення мають більш виражений характер. Це дає можливість більш ретельно розглянути всі аспекти цих змін. Необхідно проаналізувати вже проведені Національним банком України заходи та оцінити їх результативність. Розглянувши наслідки проведених НБУ реформ визначимо позитивні та негативні моменти та наслідки для банківської системи.
Враховуючи трансформацію української економіки та її бурхливий рух в напрямку будівництва ринкової економіки ефективна, дієва банківська система є запорукою успіху та фундаментом монетарної стабільності країни. Оскільки банківські установи є ефективним інструментом регулювання економічної активності в умовах вільного ринку, побудова незалежної та високопрофесійної банківської системи є запорукою успішного економічного розвитку країни. Банківські установи не лише акумулюють вільні економічні ресурси. Але і створюють умови для їх найбільш ефективного використання. Враховуючи високі темпи зростання споживчого кредитування в Україні банки стають посередником між магазинами та безпосередніми покупцями. Також через банківську систему проходять грошові розрахунки і платежі господарюючих суб’єктів та населення у цілому. Сучасною тенденцією розвитку банківського сектору є поступове злиття банківського та промислового капіталу, що створює передумови для організації безперервного процесу виробництва, особливо в умовах спаду темпів росту виробництва промислових товарів в Україні в 1990-х роках. [10]
Мета роботи: На основі аналізу сучасного стану банківської системи України та заходів, в рамках проведених НБУ реформ, виявити позитивні та негативні фактори, які впливають на стан та перспективи розвитку банківської системи.
Об`єктом дослідження виступає інформація про Національний банк України та комерційні банки, які ведуть господарську діяльність на території України і складають банківську систему України. НБУ є центральним банком України та особливим економічно незалежним органом державного управління, який регулює діяльність комерційних банків, проводить їх ліцензування та фінансовий моніторинг, розроблює правове законодавство, яке найкращим чином відповідає сучасним економічним процесам та тенденціям в Україні. Комерційні банки здійснюють комерційну діяльність в Україні, а держава, в свою чергу, гарантує збереження вкладів та цінних паперів в комерційних банках, гарантує права вкладників.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
Функціональна специфіка діяльності банків зумовлює необхідність організаційно-правового виділення їх у самостійну, відносно замкнуту структуру, яка називається банківською системою.
Банківська система - це складова кредитної системи, яка в свою чергу, є складовою фінансової системи країни.
Банківська система - законодавчо визначена, чітко структурована та субординована сукупність фінансових посередників, які здійснюють банківську діяльність на постійній професійній основі і функціонально взаємозв'язані в самостійну економічну структуру
Виникає банківська система не внаслідок механічного поєднання окремих банків, а ґрунтується на заздалегідь виробленій концепції, у межах якої кожний вид банків і кожний окремий банк посідають певне місце.
Самостійність банківської системи як економічної структури має подвійне спрямування:
- відносно окремих банків як її структурних елементів;
- відносно інших подібних великих систем, які функціонують в економіці паралельно з банківською.
Відносно окремих банків самостійність системи проявляється у специфічних цілях та функціях її порівняно з цілями та функціями банків.
Головною метою діяльності окремих банків є одержання прибутку. Стосовно банківської системи ця ціль не просто не збільшується пропорційно кількості банків, що входять до системи, а взагалі переміщується на другий план, залишаючись лише ціллю окремих банків.
/
Рис. 1. Головні цілі банківської системи
Жодна з цих цілей не під силу окремому банку, яким би великим він не був. Тільки скоординоване об'єднання їх у систему, зорієнтовану на зазначені цілі, робить досягнення їх реальним.
Банківська система взаємодіє з іншими системними структурами, з якими вона створює як підсистема більш загальне утворення - економічну систему в цілому. Це, зокрема, бюджетна система, податкова система, валютна система, торговельна система тощо.
Функції банківської системи:
трансформаційна (зумовлена посередницькою місією банків)
емісійна (створення платіжних засобів і регулювання грошового обороту)
стабілізаційна (забезпечення стабільності банківської діяльності та грошового ринку)
Порівнюючи банківську підсистему з іншими, можна виявити в ній риси, які спільні для їх усіх, що підтверджує її системний характер, а також суто специфічні риси, які підкреслюють її банківську специфічність.
Загальні риси банківської системи:
поєднання однотипних елементів, які підпорядковуються однаковим цілям. У банківській системі такими елементами є окремі банки.
динамічність: банківська система постійно розвивається, апаптуючись до зміни економічної системи в країні.
закритість: банківська система є системою "закритого типу", що проявляється в концентрації уваги її суб'єктів переважно на специфічній діяльності, пов'язаній із грошовою сферою
саморегуляція: банківська система має здатність до самонастроювання, саморегуляції, якщо один із банків банкрутує, то його "нішу" займають інші банки; при зміні економічної ситуації - банки змінюють методи діяльності
До специфічних рис, які характерні тільки для банківської системи і виділяють її з ряду інших, можна віднести:
- дворівневу побудову;
- поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного банку окремо і банківської діяльності в цілому;
- централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів;
- наявність загальносистемної інфраструктури, що забезпечує функціональну взаємодію окремих банків;
- гнучке поєднання високого рівня централізованої керованості банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за результати своєї діяльності кожного окремого банку, що входить у систему. [1]
Банківська система України у загальному вигляді представлена на рис. 2.
/
Рис.2 Структура банківської системи України
РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМА БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ТА МОЖЛИВОСТІ ЇХ ВИРІШЕННЯ НА МАКРОЕКОНОМІЧНОМУ РІВНІ
Розвинута банківська система є необхідною умовою нормального функціонування економіки, тобто функціонування суб'єктів господарської діяльності та державного бюджету. Лише через досконалу банківську систему можна здійснити реструктуризацію економіки в цілому. Крім того, надійний і розвинений банківський сектор відіграє надзвичайно важливу роль у стабілізації економіки країни. Без залучення коштів населення у банківський сектор неможлива фінансова санація підприємств, які потребують фондів для функціонування і реструктуризації.
Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, які здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій. У сучасних ринкових умовах банки – це фінансові організації (установи), що зберігають, надають, розподіляють, обмінюють, контролюють кошти й обіг грошей і цінних паперів.
Сьогодні в більшості країн світу функціонує дворівнева банківська система. За такою системою відносини між банками будуються в двох площинах: по вертикалі і по горизонталі. По вертикалі – це відносини підпорядкування між центральним банком, як керівним органом усієї банківської системи, і комерційними банками. По горизонталі – це відносини рівноправного партнерства та конкуренції між комерційними банками.
Центральним банкам, або банкам першого рівня, притаманні функції резервної системи: 1) емісія кредитних грошей і контроль за грошовим обігом у країні, кредитно-розрахункове обслуговування інших кредитних інститутів, тобто виконання ролі «банку банків»; 2) кредитно-розрахункове обслуговування держави; 3) реалізація грошово-кредитної політики і регулювання на цій основі економічних процесів.
Комерційні банки є багатофункціональними установами, що займаються практично всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.
Істотна зміна державних пріоритетів у реформуванні економіки України потребує швидкої та адекватної реакції на зміни умов економічної та господарської діяльності з боку комерційних банків. Серед ключових питань, з якими українські банки стикатимуться на сучасному етапі в своїй поточній діяльності, слід виділити такі як реорганізація фінансового сектору національної економіки відповідності з вимогами та за сприянням міжнародних фінансових організацій, перехід до системи постійного контролю ліквідності та введення нового порядку регулювання діяльності комерційних банків з боку НБУ,впровадження системи регулярної оцінки ефективності діяльності комерційних банків та визначення рейтингових показників, створення автоматизованих систем, баз даних, що забезпечуватимуть відслідковування кредитної історії клієнтів комерційних банків, реформування механізму оподаткування банківської діяльності, завершення формування системи страхових, резервних та статутних фондів, вдосконалення системи фінансового оздоровлення комерційних банків і т. ін. [2]
В цілому, дослідження сучасного стану та перспектив розвитку банківських систем розвинутих держав та України потребує виділення найважливіших проблем, що мають бути вирішені в ході реформування національної фінансово-економічної системи:
високий ступінь невідповідності між формами власності та рівнями ефективності діяльності в банківській та виробничо-промисловій сферах;
нераціональна територіальна структура - висока концентрація банків, а отже, і наявність відчутної конкуренції у великих торговельно-промислових центрах та практично повний монополізм двох-трьох банків у менш розвинених регіонах;
недостатність правової бази в області фінансової діяльності в цілому (захист інтересів клієнтів, механізм банкрутства, злиття банківського та промислового капіталу, трастові операції, венчурний бізнес, небанківські фінансово-кредитні інститути), також практична відсутність податкових та інших регулюючих важелів в плані стимулювання інвестиційної діяльності; диверсифікації банківських операцій; [3].
Потреби української економіки в активнішому залученні ресурсів іноземних банків зумовлені недостатнім рівнем капіталізації, потребою у прискореному розвитку фінансових ринків; залученні сучасних банківських технологій і досвіду банківського менеджменту як передумов для подальшого розвитку національної фінансової системи і підвищення прибутковості (нинішній рівень рентабельності банків – 11,1% до оподаткування – є недостатнім для збереження рівня капіталізації в майбутньому).
Відтак за рахунок використання досвіду і ресурсів іноземних банків передбачається вирішення низки дисбалансів української банкової системи, а саме [4]:
1) розбалансування валютної структури активів і пасивів українських банків;
2) зростання різниці у термінах погашення активів та пасивів, пов'язаної з обмеженими можливостями українських банків залучати довготермінові ресурси в умовах пришвидшеного зростання обсягів довгострокового кредитування;
3) загострення ресурсної проблеми в умовах поступового вичерпання такого джерела як кошти населення;
4) неефективне управління формуванням і розподілом ресурсної бази: отримані переважно за рахунок зовнішніх запозичень «довгі» кошти спрямовуються на фінансування споживчих потреб населення.
Проте, зважаючи на структуру основних мотивів приходу іноземних банків в Україну, сприяння вирішенню проблем української банківської системи не входить у перелік їх інтересів. Натомість, саме наявність цих проблем в значній мірі визначає можливість отримання іноземними банками високих прибутків на українському ринку. Тому, як переконує світовий досвід, за відсутності виваженої стратегії відкриття внутрішнього ринку банківських послуг, розробленої з урахуванням інтересів України, наслідки приходу іноземного банківського капіталу можуть набути переважно негативного забарвлення, а саме [5, 6]:
1) розширення ресурсної бази фінансування реального сектора вітчизняної економіки не означає їх автоматичної переорієнтації до інноваційних галузей. За відсутності механізмів оптимального розподілу фінансових ресурсів підвищується ймовірність збереження викривленої валютної, строкової і галузевої структури банківського кредитування переважно високоприбуткових галузей (торгівлі, операцій з нерухомістю, галузей, пов'язаних із видобуванням і первинною переробкою мінерально-сировинних ресурсів), що веде до загострення структурних ризиків;
2) підвищення якості обслуговування і зниження рівня процентних ставок за кредитами в умовах спрощеного доступу філій іноземних банків до ресурсів материнських структур, їх якіснішої технологічної і методологічної бази, великого досвіду маркетингових стратегій і технологій ризик-менеджменту, гнучкості підходів до питань кредитування населення створить нерівні умови конкуренції на фінансовому ринку України, що обумовить необхідність значних витрат вітчизняних банків на впровадження нових технологій та навчання персоналу, що зменшить їх фінансову стійкість; приведе до перерозподілу на користь іноземних філій ринку корпоративних клієнтів та встановлення зарубіжними банками контролю над найбільш ефективними сферами діяльності; підвищить залежність економічного розвитку України від інтересів іноземних банків;
3) за зменшення впливу внутрішніх шоків на стабільність функціонування банківської системи в умовах розширення можливостей іноземних філій вирішувати свої фінансові проблеми за рахунок материнської компанії зростає загроза неконтрольованого відтоку капіталу і фінансових ресурсів: можливість швидкого згортання діяльності, виведення кредитних ресурсів та інвестицій з України філій іноземних банків з метою мінімізації ризиків та фінансових втрат при одночасній слабкості національної частини банківського сектору спровокує колапс національної фінансової системи;
4) за збільшення об'ємів іноземних інвестицій в економіку України, підтриманих діяльністю іноземних банків, в майбутньому слід очікувати не менш потужного відпливу капіталу у формі виведення прибутків із відповідними негативними наслідками для стану платіжного балансу, вітчизняного валютного ринку, курсу української валюти.
Таким чином, завдяки розширенню присутності іноземних банків в Україні інтенсифікується розвиток якісно нового фінансово-економічного середовища, головну роль в якому відіграватимуть іноземні банки та іноземна валюта [7]. Це створює загрозу реалізації внутрішніх і зовнішніх стратегічних завдань, які стоять перед українською економікою. Відтак процес входження іноземного капіталу в український банківський сектор, особливо в умовах деформованого механізму розподілу фінансових ресурсів, має бути вкрай поступовим і регульованим державою. Раціональна стратегія державного управління процесом входження іноземних банків в Україну полягає в тому, щоб максимально інтегрувати їх в українську економіку, орієнтуючи на виконання пріоритетних національних завдань. У зв'язку з цим основним завданням має стати удосконалення механізмів розподілу ресурсів, та переорієнтація з використання адміністративних важелів стримування експансії іноземного банківського капіталу на зміцнення конкурентоспроможності української банківської системи шляхом максимальної компенсації відсутності у неї переваг, якими володіють іноземні банки.
На стан банківської системи впливають численні фактори – зовнішні, внутрішні, економічні, неекономічні, викликаючи велику кількість серйозних проблем, які стоять на заваді підвищення конкурентоспроможності банківського сектору в Україні. Проте проблеми, які стоять перед українськими банками, не є неподоланними. Вони потребують лише формалізації і цілеспрямованої роботи як органів державної влади, так і самих комерційних банків. Професіоналізм і накопичений практичний досвід більшої частини теперішніх працівників банківської сфери дозволяють сподіватися, що з часом в Україні сформується повноцінна банківська система, яка буде здійснювати сприяння активному ринковому розвитку економіки країни. Планомірне і послідовне впровадження у масштабах країни комплексу запропонованих заходів може прискорити розвиток банківської системи, створивши реальні передумови для виникнення на фінансових ринках повноцінного конкурентного середовища та формування конкурентоздатності банківського сектора на світовому рівні.
РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ СТАНУ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ ТА РІВНЯ БОРГОВИХ РИЗИКІВ
Станом на кінець 2017 року абсолютна сума державного й гарантованого державою боргу становила 2141,7 млрд. грн. (76,31 млрд. дол. США). Це 10більш ніж трикратне зростання у гривневому виразі порівняно з його обсягом на кінець 2013 року ( 584,8 млрд. грн або 73,16 дол. США). Очевидно, що ключовим фактором зростання боргу у гривневому еквіваленті стала трикратна девальвація національної валюти у 2015 році. На 31.03.2018 року обсяг державного і гарантованого державою боргу становив 2053,6 млрд. грн (77,37 млрд. дол. США), з якого 86,3% припадало на прямий державний борг, а 13,7% – на борг, гарантований державою. В структурі зазначеної загальної суми 62,8% представлено державним і гарантованим державою зовнішнім боргом, а 37,2% – внутрішнім боргом (табл. 3).
Таблиця 1
Стан державного і гарантованого державою боргу в 2013-2018 роках
/
Продовження табл.1
/
Продовження табл1
/
В структурі прямого державного зовнішнього боргу (38,5 млрд. дол. США) за типом кредитора основне місце посідають ( інвестори в облігації зовнішньої позики (20,5 млрд. дол.) ( та міжнародні фінансові організації (14,5 млрд. дол.). Серед МФО у найбільших обсягах нашу державу кредитували МВФ (сума прямого боргу –4,8 млрд. дол. США і гарантованого боргу –7,2 млрд. дол.), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (4,9 млрд. дол. і 0,5 млрд. дол., відповідно) та ЄС (3,5 млрд. дол. США).
Зовнішні офіційні позики, як альтернатива комерційним, дозволили підтримати державний бюджет і платіжний баланс країни у кризові 2008-2009 і 2014-2015 рр., а також сприяли пом'якшенню найбільш критичних проявів фінансової нестабільності. Однак, побічним супутнім ефектом співробітництва України з МФО стала втрата функціональної незалежності ключових економічних відомств країни. Надаючи політично обумовлені позики і піклуючись про повернення вкладених коштів, МФО фактично диктували нашій країні як цільову спрямованість, так і набір тактичних інструментів економічної політики, які не завжди були оптимальними з точки зору довгострокових економічних інтересів країни.
За І квартал поточного року загальна сума державного і гарантованого боргу зменшилася на 88,1 млрд. грн, або на 4,3% (рис. 3). Найбільш вагомою складовою скорочення боргового навантаження став зовнішній державний борг (зменшення на 58,2 млрд. грн. або на 5,4%). Скорочення розміру державного боргу за звітний період відбулося внаслідок планового погашення зовнішніх позик МВФ, МБРР і ЄБРР: заборгованість Уряду перед даними установами зменшилася на 510 млн. дол. США. Заборгованість 13 Уряду за ОВДП зменшилася на 2,6 млрд. грн., в основному за рахунок погашення 2-річних ОВДП на суму 17,7 млрд. грн.
В той же час Уряд активно розміщував короткострокові ОВДП. Зокрема, за січень –березень 2018 р. заборгованість за 3-місяними ОВДП збільшилася на 7,4 млрд. грн, а за 6-місячними ОВДП – на 5,6 млрд. грн.
/
Рис. 3. Динаміка державного і гарантованого державою боргу України та його складови
Боргова позиція України у період 2014 -2016 років характеризувалася висхідною траєкторією індикаторів боргового навантаження та перевищенням гранично допустимих значень ключових індикаторів (табл. 4). У 2017-2018 рр. відносні показники боргового навантаження України певною мірою покращилися, але не досягли економічно безпечного рівня. У відносному вимірі державний і гарантований державою борг на кінець 2013 року складав 38,4% ВВП, а в кінці 2015 – вже 79,1% ВВП. Максимального значення співвідношення державного боргу і ВВП було досягнуто в кінці 2016 року – 81% ВВП. З того часу відносний показник боргового навантаження поступово знижувався – до 71,8% ВВП на кінець 2017 р. і до 68,8% на кінець березня 2018 року. Такі зрушення були зумовлені ревальвацією реального обмінного курсу гривні, повільним відновленням відновленням економічної активності, а також погашенням незначної частини внутрішнього і зовнішнього боргу в І кварталі поточного року.
Таблиця 4
Динаміка індикаторів боргового навантаження України (2013–2018 рр.)
/
За результатами емпіричного дослідження ОЕСР граничний рівень державного боргу для країн з ринками, що формуються, складає 30-50% ВВП, а для розвинутих країн – 70-90% ВВП.
В Україні фактичний обсяг державного боргу відносно ВВП перевищує ці гранично допустимі значення щонайменше, на 18,8п.п. ВВП. Відносно доходів бюджету державний і гарантований державою борг станом на кінець 2017 року сягнув рівня 270%, що також перевищувало гранично допустимий рівень -200%. Валовий зовнішній борг України, який включає як державний, так і корпоративні борги, у 2017 році складав 217,6% експорту, в той час як гранично допустиме значення для країн з низькими і середніми доходами становить 200% експорту.
/
Рис.4 Динаміка індикаторів боргового навантаження України та їх порівняння з граничними значеннями
Відомо, що максимально допустиме значення співвідношення короткострокового зовнішнього боргу і міжнародних резервів, відповідно до критерію Грінспена, дорівнює 100%. В Україні даний показник у 2017 р. становив 248,4%, що вказує на потенційну нестійкість боргової позиції держави і приватного сектору, а також неадекватність офіційних валютних резервів цілям підтримки міжнародної ліквідності країни у випадку реверсу потоків капіталу. У макроекономічному контексті небезпека високого боргового навантаження у державном у секторі пов’язана з наступними факторами:
підвищенням ступеню економічної непевності і зменшенням у економіці приватних інвестицій, внаслідок дії ефекту витіснення, що пригнічує темпи економічного зростання країни;
виникненням необхідності генерування надлишку поточного рахунку платіжного балансу чи профіциту бюджету для обслуговування накопиченого боргу, що скорочує інвестиційний і споживчий попит в економіці;
втратою для уряду можливості проводити антициклічну фіскальну та монетарну політику, що позбавляє його інструментів підтримки сукупного попиту в кризових умовах і збільшує таким чином тривалість/ глибину економічної кризи;
підвищенням ризиків рефінансування державного боргу: уряд раптово може втратити доступ до позичкового фінансування, що породжуватиме кризу ліквідності і генеруватиме кризові імпульси для економіки;
посиленням вразливості економіки до впливу зовнішніх шоків з боку змін відсоткових ставок, цін на експортовані товари, попиту в країнах-партнерах, які можуть стати причиною дефолту.
Проблемним аспектом боргової ситуації в Україні є також деформована структура державного боргу за видами валют. Так, станом на 31 березня 2018 року частка боргових зобов’язань, номінованих у гривні, становила 31,7% загальної суми державного і гарантованого боргу (рис.5).
/
Рис.5 Валютна структура державного та гарантованого державою боргу станом на 31.03.2018 року
Тобто валютна структура державного боргу України свідчить про високу вразливість державних фінансів України до ризиків коливань валютного курсу гривні .В цьому контексті слід згадати, що всі значні і слабко-керовані девальвації гривні в нашій країні давали поштовх до дефолтів і реструктуризацій державного та/ або приватного боргу.
Таким чином, високий рівень боргового навантаження, несприятлива валютна структура державного і гарантованого державою боргу та незадовільні значення показників стійкості державного боргу України свідчать про суттєві боргові ризики, які потребують серйозної уваги
органів державної влади та оптимізації управління державним боргом.
Державний бюджет України в І кварталі 2018 року було зведено з дефіцитом 20,6 млрд. грн., що становить близько 2,2% ВВП (у порівнянні з дефіцитом Державного бюджету у І кв. минулого року 9,7 млрд. грн). Такий нетиповий для початку року дефіцит бюджету поточного року був викликаний недовиконанням доходної частини бюджету: до загального фонду Державного бюджету України надійшло 95,3% коштів, запланованих на січень-березень розписом Державного бюджету. Найбільш «провальними» статтями надходжень до бюджету стали ПДВ з вироблених в Україні товарів (недовиконання плану на 6,8 млрд. грн), акцизний податок з вироблених в Україні товарів (на 4,0 млрд. грн), плата за видачу і переоформлення ліцензій на користування радіочастотним ресурсом (на 3,2 млрд. грн), ПДВ з імпортованих в Україну товарів (на 2,0 млрд. грн).
Окреслені проблеми на стороні доходної частини бюджету стали наслідком недосконалості системи податкового адміністрування, а також пригніченого стану економіки в цілому, який відображує низьку якість бізнес-клімату в Україні та відсутність ефективної систе мної економічної політики уряду. Специфічними факторами, які визначали низький рівень надходжень від ПДВ і акцизу в поточному році, стали введення нового порядку зупинення реєстрації податкових накладних і коригування в Єдиному реєстрі цих накладних (Постанова кабінету Міністрів України No117 від 28.02.2018), а також тінізація ринку тютюнових виробів в умовах перманентного підвищення ставок акцизного податку.
Серед джерел фінансування дефіциту Державного бюджету найбільш вагомим компонентом стало зменшення залишків коштів бюджетів –28,2 млрд. грн. (рис. 6). Вилучення залишків бюджетних коштів Урядом мало вимушений характер за умов незначної додатної величини позичкового фінансування із внутрішніх джерел (2,1 млрд. грн) та при формуванні від'ємного сальдо зовнішніх позик –погашення зовнішнього боргу (-8,4 млрд. грн).
/
Рис.6. Джерела фінансування дефіциту державного бюджету у І кварталі 2015– 2018 років
До позитивних змін у складі фінансування бюджетного дефіциту за січень-березень 2018 року слід віднести припинення практики «придбання цінних паперів» Урядом або рекапіталізації банків і державних підприємств. Якщо в І кварталі 2016 року від'ємне фінансування Державного бюджету за даною статтею становило 14,3 млрд. грн, в І кварталі 2017 – 26,4 млрд. грн, то в І кварталі 2018 року воно було нульовим. Відмова держави від рекапіталізації банків, НАК «Нафтогаз України» і підтримки Фонду гарантування вкладів у січні-березні поточного року стала одним із чинників скорочення боргового навантаження.
Упродовж останніх 10 років фінансування Державного бюджету за борговими операціями зазвичай мало додатній знак і робило свій внесок до загального фінансування дефіциту. Проте, у І кварталі 2018 року була порушена вказана закономірність і сума погашення державного боргу на 6,2 млрд. грн. перевищила суму державних позик (рис. 7)
/
Рис.7. Порівняння обсягів запозичень до державного бюджету та погашення державного боргу в І кварталі 2009–2018 років
З одного боку, такі процеси можна оцінити позитивно, оскільки їх наслідком стало зменшення абсолютної суми державного боргу України. Але, з іншого боку, паралельне збільшення бюджетного дефіциту і скорочення на 28,2 млрд. грн. залишків бюджетних коштів у І кварталі вказують на слабко керовані процеси у сфері державних фінансів і можливість прояву їх дестабілізаційного потенціалу в майбутньому. У І кварталі 2018 року від державних позик до бюджету надійшло 50,7 млрд. грн, що означало збільшення суми запозичень на 13,6 млрд. грн, або на 36,7% відносно І кварталу 2017 року (табл. 5). 98,1% запозичених коштів було мобілізовано на внутрішньому фінансовому ринку. На погашення державного боргу було спрямовано 56,9 млрд. грн бюджетних коштів, левова частка яких надійшла внутрішнім кредиторам держави -47,6 млрд. грн.
Таблиця 5
Показники фінансування дефіциту державного бюджету за І кв. 2013–2018 років
/
Вказані показники різко контрастують із сумами погашення державного боргу в І кварталі минулого року – 8,8 і 5,9 млрд. грн., відповідно.
Такі відмінності пояснюються збільшенням планових видатків у рахунок погашення зовнішнього боргу (з 2,9 до 9,3 млрд. грн), зменшенням строковості ОВДП, які розміщувалися Урядом у кінці 2017 –на початку 2018 років, а також проведенням репрофайлінгу ОВДП у власності НБУ, що зменшило боргові платежі у 2017 році. Упродовж січня-березня 2018 року сума внутрішніх державних позик становила 49,7 млрд. грн., з яких 24,8 млрд. грн. –надходження від розміщення гривневих ОВДП, а 24,9 млрд. грн. – надходження від розміщення ОВДП, номінованих у доларах США і євро. Серед гривневих інструментів на первинному ринку розміщувалися переважно короткострокові ОВДП терміном до 1 року (90,8% загальної суми позик).
Доходність гривневих ОВДП на первинному ринку за місяцями була надмірно високою і коливалася від 16,1% до 17,1% річних (у І кварталі минулого року доходність ОВДП змінювалася від 15,1% до 15,7% річних). Очевидно, що підвищення доходності ОВДП виливається у посилення боргового тиску на державний бюджет і значною мірою є наслідком підвищення відсоткових ставок за депозитними сертифікатами НБУ. Сума зовнішніх запозичень у І кварталі 2018 року становила 0,9 млрд. грн: позики були надані міжнародними фінансовими організаціями та урядами іноземних держав у рамках програм секторального та інвестиційного співробітництва, які передбачають надходження коштів до спеціального фонду державного бюджету. Видатки на обслуговування державного боргу у І кварталі 2018 року становили 30,3 млрд. грн. і майже відповідали показнику І кварталу 2017 року.
Загальний обсяг виплат з погашення й обслуговування державного боргу в І кварталі 2018 року сягнув 87,4 млрд. грн або 9,5% ВВП. Питома вага видатків на обслуговування державного боргу в загальному обсязі видатків державного бюджету становила 14,1% порівняно з 17,0% у І кварталі 2017 року. Однак, питома вага платежів за державним боргом у витратах бюджету (які включають видатки бюджету, надання кредитів, погашення боргу та придбання цінних паперів) помітно зросла: з 18,3% у І кварталі 2017 року до 32,1% у І кварталі 2018 року.
Аналіз даних таблиці 6 дозволяє зробити висновок про аномально високий тягар погашення і обслуговування боргу для державного бюджету і ВВП країни. Щодо ВВП обсяг платежів за державним боргом збільшився з 7,5% у 2013 році до 10,8% у 2014 році і 9,5% у І кварталі 2018 року. Щодо ВВП обсяг відсоткових платежів за державним боргом збільшився з 2,3 % у 2013 році до 4,4% у 2015 і становив 3,3% у І кварталі 2018 року. Таким чином, навіть за відсутності кризових потрясінь державний борг є суттєвою проблемою для державного бюджету і ВВП країни.
Значний обсяг видатків бюджету на обслуговування боргу зменшує можливості держави з фінансування соціально-економічних потреб країни, що в багатьох випадках призводить до зниження якості соціального капіталу та зменшення доступності суспільних послуг для широких верств населення. Такі явища, безперечно, негативно впливають на якість життя населення та погіршують перспективи економічного розвитку країни.
Таблиця 6
Тиск боргових платежів на державний бюджет і ВВП країни
/
Характерною особливістю боргового фінансування дефіциту бюджету у грудні 2017 року і січні-березні 2018 року стало суттєве збільшення короткострокових запозичень Уряду на внутрішньому фінансовому ринку. Так, залучення до бюджету коштів від розміщення короткострокових ОВДП, номінованих у гривні, в 2014 році становило 7,2 млрд. грн, у 2015 році -10,0 млрд. грн, у 2016 – 5,5 млрд. грн, у 2017 – 11,3 млрд. грн (41,7% даної суми надійшло в грудні), а в січні-березні 2018 року – 22,5 млрд. грн. Обсяги розміщення короткострокових ОВДП в помісячному розрізі у період 2013-2018 років відображено на рис. 8. Середньозважена доходність короткострокових гривневих ОВДП на первинному ринку у січні 2018 року сягнула – 16,16%, у лютому – 16,38%, а в березні – 17,22% річних. З урахуванням прогнозних темпів інфляції на 2018 рік (9% грудень до грудня) реальна доходність ОВДП на первинному ринку становила 7,2% річних у січні, 7,4% у лютому та 8,2%річних у березні 2018 року.
/
Рис.8. Обсяги розміщення, номінальна і реальна доходність короткострокових ОВДП (терміном до 1 року) у 2013 – 2018 роках
Такий високий рівень відсоткових ставок за державними облігаціями України є безпрецедентним :
- і з точки зору міжнародних порівнянь України з країнами із ринками, що формуються,
- і з точки зору часових порівнянь в процесі аналізу обслуговування
державного боргу самої України.
На рис. 8 відображено помісячні значення номінальної і реальної доходності короткострокових ОВДП у період з березня 2013 року по березень 2018 року.Динаміка номінальної доходності демонструє безпрецедентно неефективну політику управління державним боргом, зокрема політику залучень позикових коштів. Реальна відсоткова ставка на зазначеному часовому інтервалі, яка перевищує 7% річних, фактично мала місце лише у грудні 2013 року (7,2%), у січні 2017 року (7,2%), а також у січні (7,2%), лютому (7,4%) і березні (8,2%) 2018 року. Тобто у дійсності лише в І кварталі 2018 року реальна відсоткова ставка на рівні понад 7% річних утримувалася три місяці поспіль, а рівень березня 2018 року став піковим для всього періоду спостереження.
Вказана політика «заохочення портфельних інвесторів» є досить витратною для бюджету, яка, навряд чи допустима з позиції державних інтересів, особливо в умовах протистояння зовнішній агресії та генерування національною економікою низьких середньодушових доходів на рівні 2583 дол. США на рік. При плановій сумі внутрішніх державних позик на 2018 рік у 123,76 млрд. грн. кожен відсоток номінальної відсоткової ставки за ОВДП коштує бюджету 1,24 млрд. грн. на рік. Якщо допустити, що економічно обґрунтованою ставкою доходності за ОВДП є річна інфляція «плюс» 1% реальної доходності, тоді номінальна відсоткова ставка за ОВДП мала б становити 14,7% річних. Фактично у березні 2018 року середньозважена доходність ОВДП на первинному ринку становила 17,12% річних. У таких умовах чисті втрати бюджету від надмірної «щедрості» Уряду при встановленні доходності ОВДП (за допущення незмінності відсоткової політики до кінця року) розрахунково становитимуть 3 млрд. грн на рік (123,8 млрд.грн * (17,12% –14,7%)/100 = 3,0 млрд. грн.)
За даними Національного банку, у період з 3 січня по 4 травня поточного року основною категорією інвесторів у гривневі ОВДП були нерезиденти (приріст боргу за ОВДП на 6,7 млрд. грн) та юридичні особи України, крім банків (приріст боргу за ОВДП на 4,9 млрд. грн).
Відповідно до офіційних заяв НБУ, він оцінює ризики від припливу зовнішніх портфельних інвестицій як незначні, адже частка нерезидентів у загальному обсязі гривневих ОВДП в обігу становить близько 2%, а співвідношення інвестицій нерезидентів до валових міжнародних резервів – лише 3%.
З вказаним висновком неможна погодитись, оскільки наведені цифри можуть відображати лише початок небезпечної тенденції. Так, фактичного приросту ОВДП у власності нерезидентів (6,7 млрд. грн) було досягнуто лише за 4 місяці, а відношення суми ОВДП в обігу у власності нерезидентів до загальної суми ОВДП в обігу, за виключенням НБУ, на початок травня становило 4,4%. Масова присутність іноземних інвесторів на внутрішньому борговому ринку, хоча й сприяє розширенню потенціалу та підвищенню конкурентності ринку, в той же час підвищує фінансові ризики для уряду і може виступати джерелом нестабільності. Адже, поведінка іноземних інвесторів істотно залежить від очікуваної динаміки обмінного курсу. Іноземні інвестори також чутливо реагують на економічні і політичні події всередині країни. Крім того, зміна умов на міжнародному ринку капіталів (коливання рівня відсоткових ставок у розвинутих країнах, зміна попиту на фінансові інструменти країн з ринками, що формуються та ін.) може спонукати як масштабний приплив іноземних капіталів, так і їх відплив. Висока волатильність короткострокових потоків іноземного капіталу спричинятиме значний негативний вплив на стабільність боргової позиції уряду, стан національної фінансової системи та стабільність платіжного балансу країни.
Світовий досвід свідчить про те, що стійкий приплив іноземного капіталу на ринок внутрішніх боргових зобов’язань уряду (який не підлягає суттєвим коливанням і генерує мінімальні ризики) спостерігається лише у країнах з високим кредитним рейтингом.
В Україні, поряд з високою доходністю, підвищенню зацікавленості нерезидентів у придбанні ОВДП сприяли і податкові нововведення: 7 вересня 2017 року Верховною Радою України внесено зміни до Податкового кодексу, відповідно до яких доходи іноземних інвесторів, отримані від операцій з ОВДП та облігаціями місцевих позик, звільняються від оподаткування.
Загалом, враховуючи комплекс вищенаведених чинників:
(
29.11.2018 13:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора