Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Менеджмент
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2015
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Адміністративний менеджмент
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА"
Петришин Н.Я., Подольчак Н.Ю., Харчук В.Ю.
№ 6288
від 05.05.2015 р.
АДМІНІСТРАТИВНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
для студентів напрямку підготовки 6.030601 „Менеджмент”
усіх форм навчання
Затверджено
на засіданні кафедри зовнішньоекономічної
та митної діяльності
Протокол № 9 від 23.02.2015р.
ЛЬВІВ 2015
Петришин Н.Я., Подольчак Н.Ю., Харчук В.Ю. Адміністративний менеджмент: конспект лекцій для студентів напрямку підготовки 6.030601 „Менеджмент” усіх форм навчання. – Львів: НУ „Львівська політехніка”, ІНЕМ, каф. ЗМД, 2015. – 80 с.
У конспекті лекцій розглядається термінологічна база з адміністративного менеджменту; обґрунтовано роль адміністрації та менеджера-адміністратора в системі адміністративного менеджменту, розглянуто функцій та процес адміністративного менеджменту. Конспект лекцій націлений на забезпечення теоретичного підґрунтя формування вмінь щодо планування та організування адміністративної роботи, обґрунтування вибору форм і методів адміністративного впливу на підлеглих, вивчення форм адміністративного контролювання та регулювання діяльності, формування інформаційно-адміністративного забезпечення роботи організації тощо.
Рекомендується для студентів економічних спеціальностей, аспірантів, викладачів, науковців, підприємців, менеджерів, економістів та інших фахівців.
Відповідальна за випуск: Мукан О.В., к.е.н., доц.
кафедри зовнішньоекономічної
та митної діяльності
Рецензенти:
Алєксєєв І.В., д.е.н, професор, завідувач кафедри фінансів Навчально-наукового інституту економіки і менеджменту Національного університету «Львівська політехніка»
Мукан О.В., канд. екон. наук, доцент кафедри зовнішньоекономічної та митної діяльності Національного університету «Львівська політехніка»
ЗМІСТ
Вступ.............................................................................................................
4
Тема 1. Теорія адміністративного менеджменту.................................
5
Тема 2. Система адміністративного менеджменту та апарат управління..................................................................................................
28
Тема 3. Планування в адміністративному менеджменті....................
38
Тема 4. Організовування праці підлеглих та проектування робіт..............................................................................................................
45
Тема 5. Мотивування працівників апарату управління...................
55
Тема 6. Контролювання та регулювання в адміністративному менеджменті................................................................................................
64
Тема 7. Адміністративні методи управління........................................
73
Тема 8. Адміністрування управлінських рішень................................
84
Тема 9. Сучасні технології адміністративного менеджменту..............
90
Рекомендована література.......................................................................
106
ВСТУП
Вивчення дисципліни «Адміністративний менеджмент» націлене на формування у студентів спеціальних професійних, соціальних та особистісних компетенції, накопичення знання щодо формування та функціонування механізмів адміністрування у процесі управління організаціями, сукупності функцій і методів адміністрування, що зумовлюють відповідні управлінські взаємовідносини в органах управління організацій різних форм і сфер діяльності.
Метою вивчення дисципліни є підвищення ефективності управління організаційними структурами завдяки правильному використанню менеджерами різних рівнів принципів та інструментів адміністрування, створенню цілісної системи адміністративного управління організацією.
Завданнями вивчення дисципліни є: вивчення термінологічної бази з адміністративного менеджменту; обґрунтування ролі адміністрації та менеджера-адміністратора в системі адміністративного менеджменту; вивчення функцій та процесу адміністративного менеджменту; формування вмінь щодо планування та організування адміністративної роботи; обґрунтування вибору форм і методів адміністративного впливу на підлеглих; вивчення форм адміністративного контролювання та регулювання діяльності; формування інформаційно-адміністративного забезпечення роботи організації.
ТЕМА 1. ТЕОРІЯ АДМІНІСТРАТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Історичні передумови та еволюція адміністративного менеджменту
Розвиток адміністративного менеджменту починається з «передісторії» (від древніх цивілізацій до нової історії) зародження менеджменту як особливого наукового знання та виду діяльності.
Управління зародилося приблизно сім тисяч років тому, але тільки з кінця XIX століття і особливо в ХХ-му, з розвитком соціального ринкового господарства, менеджмент виділився в самостійну галузь знань, тобто в науку. Західний менеджмент – це, перш за все, особлива субкультура зі своїми цінностями, нормами і законами. З іншого боку – це сукупність технічних процедур і методів, сукупність практичних дій щодо планування, організації, мотивації і контролю, необхідних для досягнення поставлених цілей. У зв'язку з цим, обсяг і зміст понять управління і менеджмент дещо не збігаються, тому що менеджмент можна трактувати як «успішне управління», як досягнення мети з урахуванням ресурсних обмежень. Термін менеджмент застосовується до будь-яких типів організацій, але якщо мова йде про громадський сектор, то використовуються поняття «державне управління (регулювання)», «муніципальне управління», а для позначення більш абстрактного рівня управління застосовується поняття «адміністрування». В даний час наука менеджменту породила ряд спеціалізацій – фінансовий менеджмент, інноваційний менеджмент, соціальний менеджмент, стратегічний менеджмент, інноваційний менеджмент, ризик-менеджмент, регіональний менеджмент. Ця тенденція до «відгалуження» буде, мабуть, закріплятись. Тому ми, якщо особливо не обмовляється, будемо користуватися терміном управління – менеджмент як синонімічними (зближуються поняттями) і не ставати на позицію ортодоксальності (існує тільки класика - менеджмент підприємства – організації).
Перша управлінська революція відбулася 4-5 тис. років тому в період формування цивілізацій Стародавнього Сходу (Єгипет, Шумери). На управлінців тих далеких століть покладалася необхідність координації дій десятків тисяч рабів, селян та інших верств населення. Окремо стояло військове мистецтво управління. Стародавні греки велику увагу, крім загальногромадянських функцій, приділяли питанням управління домогосподарствами та латифундіями (великі земельні ділянки, помістя). Так, Платон виділяє такі нагляди як титанічний (заснований на силі) і політичний. Почали появлятися перші управлінські ієрархії та структури. Однак керівники призначалися, враховуючи насамперед їхній статус та походження, родинні зв’язки тощо.
Стародавній Рим розвинув управлінську думку. Так, управління з Риму провінціями було з часом децентралізовано, що покращило збір податків, загальне управління, гнучкість та швидкість вирішення низки регіональних проблем, враховувало місцеві особливості. Це була система прокураторів, що мали певну владу і права у вирішенні цивільних справ.
Великим внеском в управління був звід законів - Кодекс вавілонського правителя Хаммурапі. Правила Кодексу 285 законів регулювали все різноманіття відносин між соціальними групами населення. Це була перша формальна система адміністрування, виникнення чисто світської манери керування.
Через тисячу років після Хаммурапі цар Навуходоносор відродить у Вавилоні розробку та будівництво технічно складних проектів (вавилонська вежа, висячі сади і т.п.), а також ефективні методи організації роботи текстильних мануфактур та контролю за якістю продукції.
Так етап релігійно-комерційного управління змінився світсько-адміністративним, а потім – будівельно-виробничим. У середні століття найбільш досконалою була адміністративна ієрархія Римської католицької церкви, побудована за принципом функціоналізму. Слід зазначити, що протягом двох тисячоліть структура управління Римо-католицькою церквою не змінилась.
Помітний внесок у розвиток теорії управління вніс італійський державний і політичний діяч Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Він сформував принципи взаємин керівників і підлеглих, стилю роботи керівника, розвинув підходи до організації праці (часом цинічні, існує термін підступного управління - «макіавеллізм»). Саме в цей період визріла одна з базових форм економічної діяльності – система акціонерного капіталу, керівник-власник поступово був замінений найманим керуючим, а менеджмент перетворився на самостійну галузь життєдіяльності.
Активний розвиток управлінської науки зазвичай пов'язують з періодом промислового капіталізму, з появою в 1776 р. роботи Адама Сміта «Багатство народів». Більшість тогочасних бізнесменів та державних керівників погодилися з А. Смітом у тому, що тільки здорова конкуренція забезпечить безліч товарів і високу якість життя для всіх. Разом з тим у цей період промислові капіталісти практично не приділяли уваги фінансовим аспектам бізнесу. У фінансовому капіталізмі домінував фінансист, який шляхом маніпулювання ресурсами отримував великі прибутки. У житті суспільсва домінував соціальний дарвінізм Герберта Спенсера, який навчав, що «виживання найбільш пристосованих» у соціальній сфері було найкращим шляхом досягнення матеріального благополуччя для всіх.
Якщо «донауковий менеджмент» (приблизно з 1845 по 1900 рр.) полягав у пошуках механізмів управління фабриками і людьми, які на них працюють, причому це робилося безсистемно та інтуїтивно, то 1-й етап раціонального формування управлінських механізмів пов'язують із зібранням Американського товариства інженерів-механіків у 1886 р. На ньому Генрі Тауном була виголошена доповідь «Інженер у ролі економіста». У доповіді-презентації була висловлена думка, що успішний інженер повинен звертати увагу не тільки на технічну ефективність, але й враховувати витрати, доходи і прибутки діяльності підприємства. На презентації був присутній той, чиї ідеї закладені в принципах і напрямках розвитку американської промисловості. Це був Фредерік Уінсенд Тейлор (1856-1915р.), «Батько наукового менеджменту».
Капіталізм «на стику століть» вступав у нову монополістичну стадію, повним ходом йшла технічна революція, яка принесла світу електрику в побуті і електрику в виробництві, телефонний зв'язок, двигуни внутрішнього згоряння (автомобілі і літаки), конвеєр Форда і трубопроводи Нобеля, автоматичні механізми і зброя (кулемет Максима), житло зі «зручностями» і нове зростання продуктивності праці. Технічний прогрес і машинне виробництво вимагали стандартизації і уніфікації всього виробничого процесу, до того часу керованого за допомогою ремісничих «дідівських» методів.
До Тейлора вважалося найбільш важливим знайти компетентного керуючого, метою ж його підходу стало створення системи організації праці, що базується на експериментальних даних шляхом розмежування фізичної праці та організації діяльності підприємства, аналізування цих частин для визначення найменших витрат ресурсів (трудових, матеріальних і фінансових) при досягненні максимальних результатів.
Тейлор здобув освіту інженера-механіка і працював в сталеливарній компанії, в якій і були втілені основні ідеї тейлоризму. Необхідно відзначити, що за часів Тейлора свій розквіт переживав монополістичний капіталізм. Підприємства дуже швидко зростали, а це вимагало уніфікації та стандартизації виробництва, більш ефективного використання матеріальних ресурсів, часу та робочої сили. А тому основну мету менеджменту Тейлор вбачав у підвищенні продуктивності праці. Досягти цієї мети з точки зору Тейлора було можна лише шляхом вироблення численних правил, по яких здійснюються операції і які повинні замінити судження робітника. Фактично це означає, що основну роль в управлінні виробництвом Тейлор відводив інструкціям, відповідно до яких повинні діяти робітники. Інструкції вироблялися в процесі вивчення операцій, які повинні виконувати робітники. У цьому полягав недолік концепції Тейлора: вона недостатньо враховувала особистість робітника. Гант, наприклад, розробив методи календарного планування діяльності підприємства, а також сформулював основи оперативного управління. До речі, саме прихильники наукового менеджменту першими стали використовувати в своїх дослідженнях фотоапарати і кінокамери.
Далеко не всі знають, що Генрі Форд, який відомий передусім як засновник американської автомобільної промисловості, а також є великою постаттю в історії наукового менеджменту. Успіх, якого він досяг у бізнесі, багато в чому залежав від його теорії, що отримала назву «фордизм». На його думку, завдання промисловості не можна бачити тільки в задоволенні потреб ринку (хоча без цього ніяка промисловість існувати не може): необхідно так організовувати виробничий процес, щоб, по-перше, можна було знизити ціни на продукцію, а по-друге, підвищити оплату праці працівників. Форд вважав, що правильна організація виробництва передбачає:
1) заміну ручної праці машинною;
2) турботу про працівників, яка полягає у створенні сприятливих умов праці (чистота в цехах, затишок);
3) підвищення якості продукції;
4) розвиток мережі сервісного обслуговування.
У своїй практиці Форд прагнув розчленувати процес виробництва на дрібні операції, в результаті якого рух виробів від одного працівника до іншого залежав лише від швидкості, з якою виконується операція. Саме це дозволило йому знизити собівартість продукції.
У той же час опора на практичні дослідження дала можливість встановити реалістичні вимоги щодо тривалості виконання робочих операцій. Іншими словами, стандарти і норми, якими керувалися прихильники наукового управління, більшою мірою відповідали можливостям людини. Це дозволило також об'єктивно оцінювати внесок кожного робітника у виробництво і гідно оцінювати працю кожного з них.
Отже передумовою виникнення класичної адміністративної школи була школа наукового управління. Розвиток наукового управління пов’язане із працями Фредеріка Уінслоу Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет і Генрі Гантта. У книзі Ф.У. Тейлора (1856-1915 рр..) «Принципи наукового управління» (1911 р.) викладені чотири основні ознаки наукової організації управління, які увійшли в практику управління і дали змогу підвищити продуктивність праці:
1. Адміністрація бере на себе вироблення наукових засад діяльності, які змінюють собою старі, традиційні та грубо-практичні методи, для кожної окремої дії в усіх видах робіт, які застосовуються на підприємстві.
2. Адміністрація організовує на основі науково встановлених ознак ретельний відбір робітників, а потім тренує, навчає і розвиває кожного окремого робітника.
3. Адміністрація здійснює співробітництво з робітниками в напрямку досягнення відповідності всіх окремих напрямів виробництва науковим принципам.
4. Встановлюється розподіл праці і відповідальності між адміністрацією підприємства та робітниками. Адміністрація виконує ті види робіт, до яких вона є краще підготовленою, ніж робітники, тоді як у минулому майже весь обсяг робіт і велика частина відповідальності лежали на робітниках.
Ця комбінація ініціативи робітників у поєднанні з новими типами функцій, що виконувались адміністрацією підприємства, на думку Ф.У. Тейлора, дає змогу науковій організації в значній мірі перевершити по продуктивності всі старі системи організації праці на підприємстві.
Класична адміністративна школа
На відміну від школи наукового управління, що займалася, в основному, питаннями раціональної організації праці окремого робітника, представники класичної школи зайнялися розробкою підходів до удосконалювання управління організацією в цілому. Даний підхід пояснюється тим, що А. Файоль і його послідовники мали досвід роботи як керівники вищої ланки управління у великому бізнесі.
Метою адміністративної школи А. Файоля було створення універсальних принципів управління, дотримуючись яких, за переконаннями фундаторів адміністративної школи, організація, безсумнівно, досягне успіху. Яскравими представниками «класиків» окрім А. Файоля є Л. Уайт, Л. Урвік, Д. Муні, Т. Вулсі. Метою класичної школи була розробка принципів адміністративно-державного управління. При цьому майже всі «класики» виходили з ідеї, що дотримання цих принципів приведе до успіху адміністрування в різних організаціях та державного управління в різних країнах.
Тому виникнення школи адміністративного управління, більш відомої як класична школа, насамперед, пов’язане із іменем Анрі Файоля (1841-1925 рр.), який, на думку американських істориків менеджменту, є найбільш значимою фігурою, яку Європа дала науці управління в першій половині ХХ століття.
Анрі Файоль (1841-1925) був за освітою гірським інженером, в 19 років він закінчив Національну школу гірничої справи в Сент-Етьєні. Будучи французом за походженням, він все життя пропрацював у французькому гірничо-металургійному синдикаті компанії «Комамболь», спочатку на посаді інженера, а потім – в головному управлінні. З 1888 по 1918 роки він був керуючим директором синдикату. У момент його призначення на посаду генерального директора компанія перебувала на межі банкрутства, а до його звільнення (1918 р.) стала одним з найпотужніших, знаних своїми адміністративними, технічними і науковими кадрами і ефективно працюючим підприємством, що сприяло зміцненню обороноздатності Франції під час першої світової війни.
Узагальнюючи свої багаторічні спостереження, Файоль створив «теорію адміністрування» і досяг популярності завдяки своїм ідеям, які, однак, були прийняті надто пізно. Лише в 1916 було опубліковано працю Файоля "Основні риси промислової адміністрації - передбачення, організація, розпорядництво, координування, контроль". Ця праця - основний внесок Файоля в науку про управління.
У першій частині першого розділу книги дано визначення управління. Згідно праць А. Файоля, всі операції, які тільки зустрічаються на підприємствах, можна розбити на шість наступних груп або істотних функцій:
1. Технічні операції (виробництво, вичинка й обробка).
2. Комерційні операції (купівля, продаж і обмін).
3. Фінансові операції (залучення засобів та їх розподіл).
4. Страхові операції (страхування та охорона майна і осіб).
5. Облікові операції (бухгалтерія, калькуляція, облік, статистика і тощо).
6. Адміністративні операції (передбачення, організація, розпорядництво, координування і контроль).
На адміністративній функції, за А. Файолем, лежить завдання вироблення загальної програми роботи підприємства, підбору його робочого складу, координації зусиль, гармонізації дій, тобто управління. Управляти – значить передбачати, організовувати, розпоряджатися, координувати і контролювати. При цьому адміністративна функція тісно пов'язана з іншими п'ятьма, вона не тільки базується на відомостях, отриманих в процесі їх реалізації, але й виявляється через них. Тому учень А. Файоля – Г. Кенде зобразив класифікацію свого вчителя за допомогою такої схеми (рис. 1).
Рис. 1. Класифікація функцій управління за А.Файолем
Значна частина роботи А. Файоля була присвячена з'ясуванню сутності принципів (законів, правил), що структурують організацію і надають їй стійкості: поділ праці, влада, дисципліна, єдність розпорядництва (командування), єдність керівництва, підпорядкування приватних інтересів загальним, винагорода, централізація, ієрархія, порядок, справедливість, сталість складу персоналу, ініціатива, єднання персоналу.
Незважаючи на універсальний, загальний характер сформульованих принципів, їх застосування має мати гнучкий характер, враховувати ситуацію, у якій здійснюється управління; «майже ніколи не доводиться застосовувати один і той же принцип в тотожних умовах: не враховуються різні й мінливі обставини, відмінність і зміна людей і багато інших змінних елементів. Система принципів ніколи не може бути завершеною і є відкритою для доповнень і змін з урахуванням накопиченого практичного досвіду управління організаціями, його аналізу, осмислення й узагальнення.
Основними послідовниками А. Файоля, що розвивають і поглиблюють його вчення, є Л. Урвік, М. Вебер, Г. Черч, Дж. Муні та А. Рейлі.
Англійський дослідник Ліндау Урвік, як і Анрі Файоль, приділяв велику увагу розробці основних функцій адміністрування, до яких він відносив: планування, організацію, укомплектування штату, керівництво, координацію, звітність та складання бюджету. Як і А. Файоль, Л. Урвік мав великий досвід практичної роботи в галузі управління. Він був консультантом з питань менеджменту в Англії.
Інший представник школи Г. Черч основну увагу приділяв вивченню проблем управління виробництвом. У своїй роботі "Наука і практика управління". До вказаних функцій він відносить проектування, обладнання (забезпечення), розпорядництво, облік і оперування.
Проектування покликане визначити форми, величину і властивості продукції. Г. Черч виділяв у функції проектування наступні основні етапи:
• розбирання проектованої продукції на окремі вузли і деталі;
• розроблення технологічних процесів виготовлення вузлів і деталей;
• координація робіт з проектування продукції;
• проведення заходів щодо зниження трудомісткості виготовлення продукції;
• вибір сировини та матеріалів;
• організація конструкторського бюро.
Обладнання передбачає оснащення підприємства необхідними основними фондами, а також побудова генерального плану підприємства. Для організації виробництва необхідно вирішення таких питань, як організація складів, визначення потреби в сировині, матеріалах і напівфабрикатах, прогнозування обсягів випуску продукції, встановлення обладнання для виготовлення планової кількості продукції і т. д.
Розпорядництво є координуванням всіх інших функцій. Г. Черч розглядав розпорядництво з двох етапів: установчого і адміністративного. Установочний етап розпорядництва передбачає розробку схеми обов’язків. На адміністративному етапі здійснюється підбір і розстановка кадрів, які будуть ці обов'язки виконувати.
Облік полягає у відображенні всього, що відбувається на підприємстві. На думку Г. Черча, облік поділяється на технічний і рахунковий (тобто бухгалтерський).
Оперування полягає в переробці сировини і матеріалів в готову продукцію.
Наукові досягнення Г. Черча відіграли важливу роль в процесі становлення науки про управління виробництвом. Багато його рекомендацій актуальні й донині. Істотний внесок у розвиток адміністративної школи менеджменту внесли такі видатні її представники, як Дж. Муні та А. Рейлі. Їх погляди на управління викладені в роботі "Принципи організації" (1939 р.). У зазначеній роботі подано визначення організації як однієї з форм об'єднання людей для досягнення спільної мети.
На думку Дж. Муні та А. Рейлі, визначення мети є неодмінною умовою нормального функціонування будь-якої організації. Досягнення спільної мети можливе лише при наявності повного взаєморозуміння серед працівників організації. Отже, основне завдання керівництва організації полягає в спрямуванні всіх зусиль працівників на досягнення спільної мети. Цього можна досягти за умови неухильного дотримання принципів ієрархії влади, поділу праці та координації.
Теорія адміністративної школи
«Ідеальний тип» адміністративної організації, окреслений терміном «бюрократія», розроблений відомим німецьким соціологом Максом Вебером (1864-1920 рр.). Вебер розрізняє три типи організацій, в залежності від характеру влади, яку має керівник:
I. Харизматичний - організацію очолює керівник з виключно привабливими особистісніми якостями.
II. Традиційний - у разі зміни керівника в організації всі працівники за традицією підпорядковуються новій людині, що замінила попереднього лідера.
III. Ідеальний (бюрократичний) - заснований на спеціальному поділі влади, що забезпечує керівникові можливість бути лідером в організації.
Вебер вважав, що тільки бюрократичний тип організації в змозі забезпечити максимальну ефективність виробництва. Результати своїх досліджень він виклав в роботі "Теорія соціально-економічної організації". Поява бюрократичного типу організації пов'язана з виникненням особливого соціального прошарку робітників, що спеціалізуються на управлінні (професійних менеджерів).
Для бюрократії характерна наявність вертикальної ієрархії, заснованої на адміністративних методах управління. Головна роль в організаціях бюрократичного типу належить різного виду "бюро", основні функції яких є незмінними і не залежать від думки і поглядів окремих працівників.
Основні характеристики запропонованого Вебером «ідеального типу»:
1. Вся діяльність, необхідна для досягнення організаційних цілей, розподіляється на елементарні, прості операції, що, в свою чергу, передбачає суворе формальне визначення завдань і обов’язків кожної з ланок організації. Максимально можливий поділ праці створює можливість для використання у всіх ланках організації фахівців-експертів, які несуть відповідальність за ефективне виконання своїх обов'язків.
2. Організація будується на принципах ієрархії, тобто кожен нижчий службовець або працівник нижчих підрозділів підпорядковується вищому. Кожен службовець в адміністративній ієрархії відповідає перед вижчим не тільки за свої рішення і дії, але і всіх підлеглих йому осіб. Для того щоб нести відповідальність за роботу підлеглих, він повинен володіти авторитетом, владою, видавати накази, які підлеглі повинні виконувати.
3. Діяльність організації регулюється «послідовною системою абстрактних правил» і полягає «в застосуванні цих правил до одиничних випадків». Розроблення системи стандартів, загальних правил зумовлена необхідністю забезпечити стандарт виконання кожного завдання, незалежно від числа осіб, зайнятих у його виконанні та індивідуальних відмінностей. Чіткі правила та інструкції визначають відповідальність кожного члена організації та форми координації їх індивідуальної діяльності.
4. «Ідеальний керівник управляє своїм апаратом в дусі формальної безособовості, без гніву і пристрасті ...». Кожна офіційна особа має підтримувати соціальну дистанцію між собою і підлеглим, а також клієнтами. Мета такої поведінки – гарантована відсутність втручання окремих осіб в продуктивне досягнення цілей організації, відсутність фаворитів, службових відносин, сформованих на особистій дружбі або знайомстві.
5. Служба в бюрократичній організації побудована на відповідності технічної кваліфікації службовців займаній посаді, і службовцям слід убезпечити від безпідставного, самовільного звільнення керівниками (свавілля менеджерів). Служба - це кар'єра.
6. Досвід діяльності організацій підтверджує, що чисто бюрократичний тип адміністративної організації здатний забезпечити досягнення високого рівня ефективності.
Основною перевагою теорії Вебера можна вважати розроблені ним та його послідовниками принцип "скалярного ланцюга", згідно з яким передавання команд і розпоряджень здійснюється послідовно з вищих на нижчі рівні управління за певним сформованим управлінським ланцюгом; принцип "єдності розпорядництва", який встановлює, що підлеглий повинен одержувати накази тільки від одного начальника; принцип "виключення рутинних проблем", що дозволяє керівникам зосереджуватися на вирішенні дійсно важливих питань функціонування організації, відкидаючи менш важливі і другорядні.
Сучасна концепція адміністративного менеджменту
Існує думка, що сучасне виробництво та його інфраструктура не потребують бюрократичних організацій, у той час як зростає потреба в мобільних і інтелектуальних організаціях, діяльність яких відповідає революційним змінам у характері робіт, що відбулися за останні десятиліття.
Великі, середні і малі компанії на Заході і в Азії, в тому числі такі відомі компанії, як Toyota, Honda, Ford, BMW, Volkswagen, Sony, Samsung, Coca-Сola, McDonald's, у своїй практиці управління опираються на систему адміністративного управління - Administrative Management System (AMS). Дана система є базисної, значно спрощує процес управління та суттєво підвищує ефективність будь-яких організацій, дозволяючи їм прогресивно розвиватися. Система адміністративного управління за 100 років настільки увійшла в практику управління на Заході і в Азії, що сучасні західні фахівці з управління та керівники навіть не уявляють, що десь управління може будуватися інакше - може бути безсистемним.
Сучасна концепція адміністративного менеджменту визначає два основних напрямки управління організацією:
Розроблення раціональної системи управління організацією (насамперед із домінуванням кількісних показників в управлінні);
Побудова чіткої структури організації.
Принципи адміністративного управління
А. Файоль підсумовував уроки власного досвіду у переліку "Основних принципів менеджменту". Більшість з них стали частиною ноу-хау теорії менеджменту, а багато з них вважаються фундаментальними принципами. За його твердженням, принципи – це маяк, що допомагає орієнтуватися. Однак принципи далеко не завжди вимагають жорсткого виконання. Вони гнучкі і мобільні, їх застосування залежить від мінливих обставин, від складу працівників, специфіки підприємства і т.д.
Принципи А.Файоль поділяв на три групи: структурні, процесуальні й результативні.
Структурні принципи.
1.1. Поділ праці, тобто спеціалізація, необхідна для ефективного використання робочої сили, стосовно до всіх видів робіт, як управлінських, так і виконавчих. Проте поділ праці ефективний до певного рівня, при досягненні якого він не приносить бажаних результатів.
1.2. Влада і відповідальність. На думку Файоля, влада і відповідальність пов'язані між собою, причому остання є наслідком першої. Він вважає, що влада пов’язує офіційний (заснований на займаній посаді) і особистий (що об’єднує в собі сплав розумового розвитку, досвіду, морального рівня, навичок за видом колишньої служби й інші) чинники.
1.3. Централізація. Рішення приймаються в основному на верхніх рівнях управління і потім реалізуються на більш низьких, що дає змогу реалізувати принцип єдиноначальності. Не вдаючись до терміна «централізація влади», Файоль говорить про рівень концентрації чи розосередження влади. Конкретні обставини будуть визначати, який варіант «дасть кращий загальний результат». Вибір правильного співвідношення між централізацією і децентралізацією на конкретному підприємстві дозволяє досягти найкращих результатів.
1.4. Єдність керівництва. Види діяльності, що передбачають досягнення однієї й тієї ж мети, повинні мати одного керівника і керуватися єдиним планом. Подвійне керівництво може виникнути, на думку Файоля, лише внаслідок невиправданого змішання функцій і недосконалого розмежування їх між підрозділами, що не тільки є зайвим, але і вкрай шкідливим. У жодному із випадків, на його думку, не буває пристосування соціального організму до дуалізму розпорядження. Файоль підкреслював: «Один керівник і єдиний план для сукупності операцій, що мають спільну мету».
1.5. Єдиноначальність. Працівник повинен одержувати розпорядження та вказівки від свого безпосереднього керівника. Єдиноначальність, на думку Файоля, має в порівнянні з колегіальністю ту перевагу, що воно забезпечує єдність точки зору, єдність дії і єдність розпорядництва. Сформулювавши цей принцип, Файоль увійшов у протиріччя з рекомендаціями Тейлора, котрий стверджував, що робітники можуть підкорятися різним функціональним керівникам.
1.6. Скалярний ланцюг (ієрархія), тобто, по визначенню Файоля, «ланцюг керівників» від самого вищого до самого нижчого рангу, від якого не потрібно відмовлятися, але яку слід скоротити, якщо занадто ретельне дотримання його може завдати шкоди підприємству.
Раціональна структура управління організацією вимагає наявності не тільки ієрархії, але і горизонтальних зв'язків.
Принципи процесу:
2.1. Дисципліна. Розуміючи дисципліну як повагу угод, розрахованих на те, щоб забезпечити покору, старанність, енергійність і зовнішній прояв поваги, Файоль підкреслює, що для підтримки дисципліни необхідна наявність ефективних керівників на всіх рівнях. У разі непокори до працівників можуть застосовуватися санкції. Проте з усіх засобів впливу на підлеглих з метою зміцнення дисципліни одним з найдійовіших Файоль вважав особистий приклад начальника. На його переконання, якщо начальник подає приклад акуратності, ніхто не може запізнюватися. Якщо він діяльний, мужній, відданий, - йому наслідують, і якщо він уміє вести справу, йому вдасться змусити співробітників полюбити роботу. Але і поганий приклад також заразливий і, виходячи з верхів, він дає іноді значні згубні наслідки для всіх.
2.2. Винагорода. Методи стимулювання праці повинні бути справедливими і забезпечувати максимально можливе задоволення співробітникам і роботодавцям. Справедливість, лояльність і відданість персоналу повинні забезпечуватися поважним і справедливим ставленням адміністрації до підлеглих.
2.3. Корпоративний дух, тобто принцип «у єднанні - сила». Наводячи перелік цих принципів, Файоль вказував, що він не прагнув надати їхній вичерпний виклад, а спробував описати лише ті з них, які йому доводилося найчастіше застосовувати, оскільки навіть незначна кодификація принципів є необхідною у будь-якій справі.
2.4. Підпорядкування приватних інтересів загальним. Інтереси службовця чи групи службовців не повинні ставитись вище інтересів підприємства; інтереси держави повинні бути вище інтересів громадянина чи групи громадян. Здавалося б, подібне правило не потребує нагадувань. Але неуцтво, честолюбство, егоїзм, лінощі і інші людські слабкості штовхають людей до зневаги загальними інтересами на користь приватним.
Принципи кінцевого результату:
3.1. Порядок, тобто «Всьому (кожному) своє місце, і всі (кожний) на своєму (його чи її) місці». Файоль поділяє порядок на матеріальний і соціальний. Кожен працівник повинен мати своє робоче місце, забезпечене всім необхідним. Для цього керівник повинен добре знати своїх підлеглих і їхні потреби.
3.2. Стабільність робочого місця для персоналу. Файоль вважав, що зайва плинність кадрів є одночасно і причиною, і наслідком поганого управління, і вказував на пов'язані з цим небезпеки і витрати.
3.3. Ініціатива, тобто, за визначенням Файоля, обмірковування і виконання плану. Оскільки це «забезпечує велике задоволення кожній мислячій людині», Файоль закликає адміністраторів «поступитися особистим марнославством», для того, щоб підлеглі одержали можливість проявити особисту ініціативу.
Вважаючи запропоновані ним принципи універсальними, Файоль, проте, вказував, що їхнє застосування повинне носити гнучкий характер і враховувати ситуацію, у якій здійснюється управління. Він відзначав, що система принципів ніколи не може бути завершеною, навпаки, вона завжди залишається відкритою для доповнень, змін, перетворення, на засадах використання нового досвіду, його аналізуванні, осмисленні, узагальненні. Тому число принципів управління необмежено. Також Файоль зазначав, що застосування принципів на практиці - «це важке мистецтво, що вимагає обдуманості, досвіду, рішучості і відчуття міри».
Зазначимо, що деякі наведені принципи звернені до людського фактору. Файоль показав, що менеджмент, призначений головним чином для інтенсифікації виробничих процесів, заснований на знанні психології і, що врахування людського фактора в управлінні є вкрай важливим. Багато з наведених вище принципів не втратили своєї актуальності і в даний час, незважаючи на зміни в економіці, що відбулися за останні кілька років.
Критика концепції адміністративного менеджменту
Концепція адміністративного менеджменту піддавалася критиці з боку практиків та теоретиків за відсутності гнучкості, мобільності та інших ознак, які необхідні для ефективної діяльності сучасного підприємства. Адміністративна школа, визначаючи значення людського фактора, не ставила своєю ціллю вирішення задачі ефективної мотивації праці, що стало на заваді досягнення організацією максимальної ефективності виробництва.
У табл. 1.1 показані ключові недоліки в організаційних системах, що використовують бюрократичні підходи, так і основні риси організацій, що приходять їм на зміну.
Таблиця 1.1
Ключові зміни в організаційних системах
Сутність бюрократичної організації
Причини ефективності бюрократії у минулому
Причини неадекватності бюрократії
Елементи, які приходять на зміну бюрократії
Ієрархічний ланцюг команд
Бюрократія принесла порядок в організацію
Керівники ввели порядок свого домінування над підлеглими
Бюрократія не в змозі управляти в складних ситуаціях
Домінування однієї форми – не найкращий спосіб удосконалення організації
Візія та цінності.
Робочі групи (із принципом самоуправління).
Горизонтальна координація.
Неформальні системи.
Наявність вибору.
Незалежний внутрішній споживач.
Спеціалізація.
Організація діяльності на основі посадових обов’язків.
Бюрократія досягла ефективності, використовуючи розподіл праці.
Концентрація інтелектуального потенціалу в центрі організації.
Бюрократія не підтримує інтенсивних міжпосадових зв’язків і постійної координації на одному рівні.
Багатопрофільність спеціалістів і інтрапідприємництво.
Єдині правила для всіх.
Бюрократія створила відчуття справедливості. Надала та закріпила владу за керівниками.
Зберігається необхідність в нормах та правилах, однак вони повинні бути іншими (демократичнішими).
Гарантовані права. Інститути свободи та колективності.
Стандартні процедури
Бюрократія забезпечила жорстку організаційну пам'ять. Надала можливість використовувати некваліфіковану робочу силу.
Подолала застарілі методи роботи.
Бюрократія повільно реагує на зміни. Не узгоджується із труднощами, що виникають, не стимулює взаємозв’язки.
Самоуправління. Вплив ринку і моралі суспільства.
Кар’єра працівників, їх просування за службою
Бюрократія культивувала лояльність до організації.
Створила механізми передачі досвіду управлінців і професіоналів.
Зниження кількості керівників і підвищення попиту на кваліфікованих робітників. Обмеження можливості підвищення за посадою.
Кар’єра на основі професійного зростання. Розширення умов високого рівня результативності. Підвищення оплати праці із зростанням кваліфікації.
Міжособистісні взаємовідносини
Бюрократія зменшила домінування принципу приналежності до сім`ї. Допомогла лідерам ввести жорстку дисципліну і прийняття жорстких рішень.
Інформаційномістка робота вимагає розширення взаємовідносин між працівниками.
Широку взаємовідносини між працівниками. Наявність вибору. Велика орієнтованість на результати.
Координація зверху.
Бюрократія дала змогу керувати некваліфікованою робочою силою.
Організовала жорстке управління в галузях з рутинною роботою та високою плинністю кадрів.
Високоосвічені робітники готові до самоуправління.
Самоуправляючі команди. Горизонтальні зв’язки і співробітництво. Скорочення кількості трудоємких та рутинних робіт через НТП.
Також науковці порівнюють бюрократичну та сучасну систему менеджменту підприємства за низкою критеріїв виокремлюючи преваги кожної із них.
Порівняння різних моделей управління із виокремленням їхніх недоліків наведено у табл. 1.2.
Таблиця 1.2
Порівняння різних моделей управління із виокремленням їхніх недоліків
Ознаки
Модель управління
Бюрократична
Менеджерська
Фокусування уваги
На власних потребах та перспективах
На потребах та перспективах споживачів
Тип внутрішньої структури і відносин
Ієрархічна структура з чітким розподілом обов’язків і відповідальності. Жорстка пірамідальна структура управління.
Сіткова модель організації із домінуванням відносин довіри і взаємодоповнюваності.
Організація діє як одна команда.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора