Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
індивідуальний творчий проект
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Інститут післядипломної педагогічної освіти
Факультет:
СІ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Інформатика
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Чернівецька обласна рада
Інститут післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області
ВИКОРИСТАННЯ ОСВІТНІХ ТЕСТОВИХ ПЛАТФОРМ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ УЧНІВ НА ЗАНЯТТЯХ ІНФОРМАТИКИ
(індивідуальний творчий проект)
Автор – Жукотинський Андрій Дм.,
слухач курсів підвищення кваліфікації учителів інформатики,
спеціаліст І категорії,
Стрілецькокутський ЗЗСО І-ІІІ ст.
Науковий консультант –
Чухненко Поліна Сергіївна,
Методист НМЦ природничо-математичних дисциплін ІППО,
кандидат хімічних наук
Чернівці
26.11.18-07.12.18
АНОТАЦІЯ
В даній роботі розглядаються основні аспекти щодо використання тестових оболонок для перевірки набутих знань учнів. Перед початком роботи над практичною частиною, було опрацьовано наукові та методичні літературні джерела, що стосуються методичних особливостей створення комп’ютерних тестів, видів онлайнових тестуючих програм та їх особливостей, переваг та недоліків. Було проаналізовано Web-сайти, що надають можливість організовувати та обробляти результати online-тестування. Результатом зазначених вище дій стала розробка завдань тестування з інформатики на тему «Мультимедійні презентації» з використанням тестової оболонки MyTest.
Робота містить 84 сторінки друкованого тексту, 4 додатки та список літератури з 39 найменувань.
ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. КОМП’ЮТЕРНЕ ТЕСТУВАННЯ В ПЕДАГОГІЧНІЙ НАУЦІ 7
1.1. Методи та форми контролю знань та вмінь учнів 7
1.2. Історичні передумови сучасного тестування в освіті 8
1.3. Тестування як вид діагностування знань учнів 13
РОЗДІЛ 2.МЕТОДИ ПІДГОТОВКИ ТА ПРАКТИКА ВИКОРИСТАННЯ ТЕСТІВ 16
2.1. Методика підготовки тестів 16
2.2. Загальні вимоги до тестових завдань 18
2.3. Показники ефективності тесту 21
2.4. Визначення складності тесту засобами електронних таблиць Microsoft Excel 23
РОЗДІЛ 3.ПРАКТИКА ВИКОРИСТАННЯ ТЕСТОВИХ ПРОГРАМ 28
3.1. Робота з популярними онлайновими тестовими системами 28
3.2. Порівняльна характеристика тестових програм 42
3.3. Розробка завдання та аналіз тестування із використанням програми MyTest 44
ВИСНОВКИ 59
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 61
ДОДАТКИ 65
ВСТУП
Завдання на картках, підручник, дерев’яна дошка, крейда, і настінні таблиці – основа педагогічних технологій, що були популярні у ХХ столітті. Сучасній школі необхідно переглянути методичний інструментарій в цілому, так як вона має забезпечити доступність та особистісно-зорієнтовану освіту для учнів з урахуванням їх можливостей та інтересів. Сучасні інформаційні технології відіграють у цьому випадку досить значну та позитивну роль. Саме у цьому полягає одна з причин актуальності даної курсової роботи.
Вчителю інформатики доводиться пильно стежити за розвитком засобів обчислювальної техніки, за появою нових програм, за безперервно мінливими методами роботи з ними. В даний час все ще триває становлення шкільної інформатики як предмета: уточняються його структура, місце в навчальному плані, активно оновлюється методична система принципів і підходів до навчання. Найважливішими організаційними умовами у викладанні даного предмета є оснащення комп’ютерного класу сучасними машинами, наявність виходу в Інтернет.
З введенням ЗНО в школах у формі тестування виникає необхідність готувати учнів до даного виду випробування. Старшокласники можуть зіткнутися з деякими труднощами, викликаними відсутністю досвіду роботи з даною формою контролю. Тестування вимагає від школярів не тільки знання певного навчального матеріалу, але й уміння працювати з ним, розуміти специфіку виконання тестових завдань. У зв’язку з цим починати роботу над цією формою контролю потрібно ще в початковій школі. Це й буде результативною підготовкою до даного виду іспиту.
У сучасних наукових та педагогічних творах оцінювання навчальних досягнень засобами тестування стали предметом дослідження багатьох вчених та провідних педагогів, серед яких О. Антонова, О. Балакірєва, М. Барна, В. Безверха, М. Брик, О. Вашуленко, Н. Падун, Л. Палій, М. Челишкова. Сьогодні популярним є проведення зовнішнього незалежного оцінювання через тестування. Тому таким актуальним у педагогічних працях Л. Гриневич, О. Коваленко, К. Корсака, В. Кременя, О. Локшиної та інших є вивчення змісту, форм та особливостей розробки завдань для його здійснення. Психолого-педагогічні засади створення, використання та обробки результатів тестів представлені у наукових працях Л. Білоусової, О. Дем’яненка, О. Масалітіної та інших.
У педагогічних дослідженнях проблемам тестування значну увагу приділяли як зарубіжні так і вітчизняні науковці. Так, необхідно відмітити роботи Л. Березівської, В. Вдовенко, Л. Войтової, Л. Дуднік, В. Лук’янової, О. Сухомлинської, О. Філоненко щодо вивчення історико-педагогічних основ реформування вітчизняної освіти. Експериментальні матеріали для оцінювання рівня навчальних досягнень та особистісного розвитку дітей належать Н. Дічек, І. Прудченко, Л. Смолінчук, Т. Філімоновій, Л. Цибулько, Л. Штефан та іншим.
У ХХІ столітті наша країна розпочала впровадження в практику освіти єдиного державного оцінювання якості знань школярів. Важливим кроком у цьому напрямку було проведення у 1993-1994 роках тестування на випускних іспитах у середніх школах, результати яких зараховувалися як складова частина вступних іспитів до вищих навчальних закладів України. Впродовж останніх семи років у нашій державі проводиться широкомасштабний експеримент із впровадження зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів як однієї із складових системи підвищення якості освіти. Організацію розроблення тестових завдань, створення банку тестів, стандартизацію тестових завдань покладено на Український центр оцінювання якості освіти. Отже, можна констатувати, що розпочався новий етап впровадження тестування у нашій державі. Відбувається процес відродження вітчизняної тестології і тестової культури.
Загальнонаціональна перевірка успішності навчання, рівня засвоєння змісту освіти – найважливіше завдання на сьогодні.
Об’єктом дослідження є застосування комп’ютерних технологій для перевірки набутих знань учнів з інформатики.
Предмет дослідження – використання тестуючих програм для перевірки набутих знань учнів.
Мета дослідження: аргументувати, практично застосувати та випробувати методику використання тестуючих програм для перевірки набутих знань учнів.
Завдання дослідження:
вивчити, проаналізувати та узагальнити матеріали наукових джерел із досліджуваної проблеми;
вивчити та узагальнити дані в методичних літературних джерелах щодо вивченої проблеми;
розробити тестові завдання для перевірки набутих знань з інформатики;
апробувати розроблені завдання для проведення зрізу знань засобами тестування;
проаналізувати отримані результати перевірки знань учнів з інформатики.
Практична цінність роботи полягає у розробці тестових завдань з інформатики.
В даній роботі розглядаються основні аспекти щодо використання тестових оболонок для перевірки набутих знань учнів. Перед початком роботи над практичною частиною, було опрацьовано наукові та методичні літературні джерела, що стосуються методичних особливостей створення комп’ютерних тестів, видів онлайнових тестуючих програм та їх особливостей, переваг та недоліків. Було проаналізовано Web-сайти, що надають можливість організовувати та обробляти результати online-тестування. Результатом зазначених вище дій стала розробка завдань тестування з інформатики на тему «Мультимедійні презентації» з використанням тестової оболонки MyTest.
РОЗДІЛ 1. КОМП’ЮТЕРНЕ ТЕСТУВАННЯ В ПЕДАГОГІЧНІЙ НАУЦІ
Методи та форми контролю знань та вмінь учнів
Сучасна школа як соціальний інститут покликана надати учням міцні знання, напрацювати навички та вміння застосовувати їх на практиці і в подальшому житті. Вирішення цього соціального завдання безпосередньо пов’язане із вдосконаленням форм, методів, засобів навчання. Суттєву роль у досягненні вимог до результатів навчання школярів і до вдосконалення навчально-виховного процесу відіграє перевірка знань та вмінь. Найголовніша функція при цьому – контролююча. Вона полягає в контролі знань та вмінь, визначенні базового рівня підготовки, засвоєнні обов’язкового мінімуму змісту предмету. Крім контролюючої функції, перевірка знань передбачає також навчальну, розвивальну, виховну функції управління навчальним процесом. Традиційно виділяють поточну, тематичну і підсумкову перевірку знань учнів, яку здійснюють за допомогою різних форм, прийомів і методів.
Методи контролю – це способи діагностичної діяльності, які дозволяють здійснювати зворотний зв’язок у процесі навчання з метою отримання даних про успішність та ефективність навчального процесу. Вони повинні забезпечувати систематичне, повне, точне і оперативне отримання інформації про навчальний процес. Якщо контроль розуміти як педагогічну діагностику, то методи перевірки можна розуміти як методи наукового дослідження педагогічного процесу. З цієї точки зору можна виділити методи шкільного контролю і методи наукової діагностики. Більшість дидактів зосереджує свою увагу на перших методах шкільного контролю, тобто способах перевірки, які використовують вчителі. При цьому у дидактиці самі поняття «метод контролю» і «форми контролю» знань не мають чіткого окреслення.
В сучасній дидактиці існують методи усного, письмового і практичного контролю, дидактичні тести, спостереження. Окремі вчені виділяють також методи графічного контролю (Щукіна Г.І.), програмованого і лабораторного контролю (Бабанський Ю.К.), користування книгою, проблемні ситуації (В. Оконь). В. Шаталов увів відповідь учнів на магнітофон з наступним прослуховуванням і оцінкою вчителя [1, с. 240].
Індивідуальне опитування учнів дозволяє вчителю отримати більш повні й точні дані про рівень засвоєння, однак, воно залишає пасивними на уроці інших учнів, що потребує від учителя вирішення проблеми їх зайнятості під час опитування.
Фронтальне опитування стосується всіх учнів, але не дає достатнього уявлення про рівень засвоєння.
Виконання практичних робіт можна вважати ефективним, але нечасто використовуваним способом перевірки результатів навчання.
Усі види контролю є важливими і потрібними, а їх застосування на уроках є обов’язковими.
Однією з ефективних форм здійснення контролю знань учнів на уроках інформатики є застосування тестів. Вони дозволяють за досить короткий час перевірити знання учнів усього класу. Тести використовуються і для закріплення вивченого матеріалу.
Історичні передумови сучасного тестування в освіті
Тестування не є абсолютно новим явищем для української педагогічної науки та шкільної практики: його сучасний розвиток опирається на досягнення минулого. Дослідження історії тестування в освіті України відбулося на стику педології, рефлексології, психотехніки, педагогіки та психології.
Аналіз дослідження розвитку тестування у педагогічній науці та шкільній практиці дозволяє виділити такі періоди:
І період (кінець ХІХ ст. – 1925 р.) – становлення вітчизняного тестування як психолого-педагогічної проблеми крізь призму рефлексії зарубіжного та російського досвіду. Представлений науковими розвідками описового та апробаційного характеру, у яких проаналізовані зарубіжні тести, подано власне розроблені діагностичні методики, визначено їх місце у навчально-виховному процесі. Даний період охарактеризувався працями дореволюційних дослідників, у яких знайшли своє відображення перші експериментальні роботи з вивчення рівнів психічних процесів у межах педології, рефлексології, психотехніки та основних напрямів (біхевіоризм, структуралізм, функціоналізм) психології. Однією з перших вітчизняних праць, присвячених експериментальному дослідженню особливостей працездатності школярів, була наукова розвідка І. Сікорського «Про явища втомлюваності під час розумової праці дітей шкільного віку» (1879), у якій автор намагався визначити ступінь утомлюваності шляхом підрахунку помилок, допущених учнями до та після навчання [2]. У наукових працях простежується усвідомлення ролі психолого-педагогічного тестування для шкільної практики, його спрямування на вивчення особистості школяра через дослідження рівня розвитку психічних процесів, інтелектуальної, емоційної та мотиваційної сфер. У даному аспекті представляють значний інтерес роботи О. Нечаєва «Сучасна експериментальна психологія стосовно питань шкільного навчання» (1917) [3], К. Корнілова «Найпростіші шкільні психологічні досліди» (1919) [4], у яких розкривається місце тестів у шкільному навчанні, сформовано основоположні принципи їх використання, описується необхідний стимулюючий матеріал.
ІІ період (1926–1929) – розвиток вітчизняного тестування в умовах педагогічного експериментування – відзначається великою кількістю тестологічних публікацій творчо-пошукового спрямування, представлений численними працями методологічного, новаторського характеру, у яких проаналізовано власне розроблені психолого-педагогічні тести. Даний період – це час масового тестування дітей у школах України з метою визначення рівня шкільних досягнень за основними навчальними дисциплінами. У зв’язку з цим особливий інтерес представляє фундаментальна праця О. Залужного «Метод тестів у нашій школі» (1926), у якій автором було критично проаналізовано тестування, визначено його сильні сторони та основні недоліки, проаналізовано прогресивний досвід зарубіжних колег. [5].
Через неможливість застосовування закордонних тестів на визначення рівня грамотності, іншою важливою проблемою для вітчизняної школи стала діагностика навчальних досягнень на уроках грамоти. Її розв’язанню приділили увагу П. Волобуїв [6], Ю. Самборс [7], І. Шапошніков [8] та інші.
У вітчизняну тестологічну практику було введено статистичну обробку результатів, яка дозволяла досліднику встановлювати середній показник, забезпечувала точність вимірювань, уможливлювала вираховування ступеня відхилення від норми. Даний аспект був проаналізований Б. Беляєвим-Башкіровим у праці «Статистичний метод у психології і педології» (1927). Основні властивості тестів (репрезентативність, надійність, валідність) було розкрито у розвідці А. Мандрики «Новий практичний засіб встановлювати надійність тесту» (1928) [9].
ІІІ період (1930–1936) – згортання тестування – пов’язаний із витісненням національно-освітніх тенденцій унаслідок утвердження партійно-класової ідеології в освітньому середовищі, позначився поступовим згортанням публікацій, присвячених даній тематиці внаслідок остаточного утвердження партійно-ідеологічної спрямованості освіти. Даний період доцільно об’єднати у три етапи.
Поступово зменшується кількість розвідок творчо-пошукового спрямування та зосередження на методологічних засадах тестування.
Значний інтерес у межах даного хронологічного періоду представляє розвідка М. Бернштейна «Методологічні передумови методу тестів» (1930) [10].
До основних властивостей тесту було додано репрезентативність, проаналізовану у статті М. Сиркіна «Критичні зауваження відносно коефіцієнтів репрезентативності та надійності тестів» (1930) [11]. У розвідці Я. Чепіги «Методика навчання в трудовій школі першого концентру» (1931) розкрито понятійний апарат тестування, до наукового обігу введено терміни: «мода», «медіана», «кореляція», «середнє значення»; визначено основні критерії, від яких залежить ефективність тестування[12]. У працях «Педологія і політехнізм. Досвід вимірювання технічного світогляду» (1931) Н. Булатовата І. Розанова [13], «Досвід дослідження моторного розвитку дітей і підлітків» (1931) А. Коха та З. Проскурніної [14] було проаналізовано тести професійного спрямування.
В цей період тестування характеризується виключно теоретичним спрямуванням, розглядаючи методологію конструювання групових тестів, аналізуючи значення показника «диференційована сила» тестових завдань. Вони були представлені публікаціями Ф. Бассіна [15], Е. Гордона [16], Д. Лопухіна [17], Е. Шуппе [18].
У 1936 р. вийшла постанова ЦК ВКП (б) «Про педологічні перекручення в системі Наркомосу» від 4 липня 1936 року, після якої було остаточно припинено використання психологічних тестів на визначення рівня індивідуальної обдарованості.
Застій у системі вітчизняного тестування тривав до кінця 60-х років ХХ століття, після чого у пресі поступово з’являються аналітичні публікації історіографічного спрямування М. Бернштейну [19], С. Воскречьяну [20], Т. Ільїної [21], Е. Моносзону [22], І. Цатурової [23] та ін.
Починаючи з 70-х рр. ХХ століття простежується повернення до проблеми тестування: досліджується його роль, місце, функції, властивості. У розвідках В. Аванесова «Досвід побудови тесту для оцінки знань студентів» (1976) [24], «Проблеми психологічних тестів» (1978) [25] розглядаються підходи до конструювання тестів, спрямованих на діагностику оцінки знань, наводяться аргументи, якими керувалися опоненти тестування.
Епоха тестування повернулася. У сучасній методиці існують педагогічні та дидактичні тести.
Педагогічний тест – це система завдань специфічної форми, певного змісту, яка дозволяє якісно оцінити структуру та визначити рівень навчальних досягнень.
Дидактичні тести є порівняно новим методом (засобом) перевірки результатів навчання. Дидактичний тест (тест досягнень) це набір стандартизованих завдань з визначеного матеріалу, який встановлює ступінь засвоєння його учнями. Перші їх зразки з’явилися наприкінці XIX століття.
Тести дають можливість однозначно тлумачити результати випробувань. Результати тестування піддаються кількісному аналізу. В педагогічних дослідженнях в окремих зарубіжних країнах розрізняються дві основні групи тестів:
1) тести розумової обдарованості (інтелекту);
2) тести навчальної успішності (засвоєння знань).
Увагу педагогів привертали і привертають, насамперед, тести навчальної успішності, які використовуються для перевірки знань учнів. Тест успішності – це сукупність спеціально підібраних завдань для виявлення знань учнів, що потребують коротких однозначних відповідей.
Перевага тестів у їх об’єктивності, тобто незалежності перевірки та оцінки знань від учителя. Однак, до тестів наука пред’являє високі вимоги, розглядаючи його як вимірювальний прилад. З цієї точки зору розробка тестів – справа спеціалістів. Тести успішності складають з порівняно великої кількості запитань, якими охоплюється основний зміст певної закінченої частини курсу даного предмету або ж навіть і весь курс за навчальний рік, півріччя чи семестр. Кожне з тестових запитань потребує короткої однозначної відповіді: встановлення пропущених букв, слів, фраз, запису математичних дій, хімічних реакцій, підкреслювання або викреслювання окремих тверджень тощо, тести успішності друкуються на окремих листках, на яких учні і дають відповіді на поставлені запитання [27]. До кожного тесту додаються інструктивні вказівки про те, що саме треба зробити, на конкретних прикладах показується порядок виконання завдань. Вказівки формуються чітко й зрозуміло, в них визначається також тривалість роботи учнів над завданнями. Тестові завдання повинні бути чітко сформульовані, легко прочитуватись, бути точними, недвозначними, без підказок. Добір тестових запитань обов’язково базується на змісті навчальних програм та підручників. Тести повинні бути сформовані інакше, ніж відповідні запитання в підручнику.
Тест можна вважати надійним, якщо у всіх випадках перевірки тесту чи його варіантів з’ясується, що успішність учнів буде найвища та на одному рівні. При повторних перевірках тесту за критерієм надійності виникають певні труднощі: коли одним і тим самим учнем через деякий час запропонувати той самий тест, то немає жодної гарантії, що відповіді ґрунтуватимуться тільки на знанні навчального матеріалу, а не на пригадуванні раніше даних відповідей. Більше того, за цей час знання учнів і взагалі їхній розумовий розвиток зміняться.
Характерною ознакою тестових завдань є його складність. Тому створюючи тест, необхідно звертати увагу на складність кожного його запитання, що визначається відсотком правильних відповідей, даних учнями за визначений час. До тесту включаються ті запитання, на які правильно відповіла більшість учнів. Тест вважається надто легким, коли на всі запитання одержано від усіх учнів правильні відповіді, надто складним, коли жоден з учнів на них не відповів. Як правило до тесту включаються лише ті запитання, на які одержано не більш як 80-85% і не менш як 10-15% правильних відповідей. Завдання однакової складності і тотожного змісту розподіляють в тесті за певними варіантами тесту [19, с. 61].
Тестування як вид діагностування знань учнів
Тестова перевірка має ряд переваг порівняно з традиційними формами і методами, вона природно вмонтована у сучасні педагогічні концепції, дозволяє більш раціонально використовувати зворотний зв’язок з учнями і визначати результати засвоєння матеріалу, зосередити увагу на прогалинах у знаннях та ввести відповідні корективи. Термін «тест» визначається як система завдань специфічної форми, визначеного змісту, зростаючої важкості, яка дозволяє об’єктивно оцінити структуру та якісно виміряти рівень підготовленості учнів. У Європі класичним є визначення Г. Ленерта Тестування – це звичайний науковий метод дослідження однієї або кількох ознак особи, що емпірично розрізнюються, мета якого - визначити відносний ступінь прояву особистої ознаки на основі максимального використання кількісних показників [28]. Але в педагогічних дослідженнях не можна задовольнятися цим визначенням, оскільки воно не включає тестування, орієнтованого на критерії. В цьому плані більш влучним є визначення К. Інгенкампа, який вважає, що «тестування – це метод педагогічної діагностики, за допомогою якого вибір поведінки, яка презентує передумови або результати навчального процесу, повинен максимально відповідати принципам «співставлення», об’єктивності, надійності та валідності вимірів. Він повинен пройти обробку й інтерпретацію і бути прийнятим для застосування у педагогічній практиці» [29].
Тестовий контроль здійснюється за допомогою набору стандартизованих завдань, які дають можливість за порівняно короткий час перевірити засвоєння навчального матеріалу всіма учнями, виміряти обсяг і рівень конкретних знань, умінь і навичок.
У зарубіжних школах впровадження діагностичних тестів має давню історію. Вперше тести пам’яті, уваги, сприймання, інтелекту були впроваджені в США в період 1900-1915 років.
На сучасному етапі розвитку тестування в зарубіжних школах широко розповсюджуються діагностичні тести шкільної успішності. Ці тести використовують форми альтернативного вибору правильної відповіді з декількох запропонованих варіантів написання дуже короткої відповіді, вписування пропущених слів, букв, цифр, формул і под. За допомогою цих нескладних завдань можна нагромадити значний статистичний матеріал, обробити його, одержати об’єктивні висновки в межах тих завдань, які пред’являються до тестової перевірки. Тести друкуються у вигляді збірників, додаються до підручників, поширюються на комп’ютерних дискетах.
Основним принципом діагностики рівня сформованості знань та вмінь учнів методом тестового контролю можна назвати принцип науковості конструювання дидактичних тестів та точності оцінки.
В основу діагностики повинна бути покладена система тестового контролю як упорядкована сукупність взаємопов’язаних елементів, яка містить пропедевтичний, тематичний, підсумковий та резидуальний тестові контролі.
Виявлення обсягу початкових знань учнів з конкретної дисципліни, оцінка цих знань у кількісному та якісному відношеннях, визначення їхньої частки від усієї навчальної програми забезпечує пропедевтичну діагностику за допомогою спеціально розроблених тестів. Такі тести повинні містити завдання, які дозволяють виявити орієнтацію школярів з основних термінів, понять, положень навчальних предметів, що вивчається, рівень традиційних «побутових» знань та ерудицію у відповідній галузі наукового знання.
При тематичному контролі тестування дозволяє реалізувати наступні функції: здійснення зворотного зв’язку, діагностування розвитку дидактичного процесу, визначення особистого рейтингу учнів, оцінка результатів навчального процесу. Застосування тематичного тестового контролю виконує роль стимулу регулярної навчальної роботи учнів протягом семестру.
Підсумковий тестовий контроль після завершення навчання з усього курсу виконує роль елемента загальної системи діагностики рівня засвоєння знань та вмінь школярів, який дозволяє систематизувати та узагальнити навчальний матеріал. Він організується як особистісно-орієнтований процес на основі пропедевтичного діагностування та прогнозування діяльності учнів і передбачає свободу вибору у визначенні ступеню складності тестів.
Резидуальний (залишковий) контроль дозволяє виявити сформований та закріплений рівень знань та вмінь у галузі конкретного наукового знання через певний термін після завершення вивчення певної дисципліни.
Одним із суттєвих обмежень застосування тестування є обмеження на відповіді. Через цю обставину аналіз способів вирішення завдань та мисленнєвих операцій, які використовує учень, у більшості випадків є ускладненим або взагалі неможливим. Під час навчання тестування обов’язково повинно поєднуватися з іншими формами і методами контролю.
Таким чином діагностування рівня сформованості знань та вмінь учнів методом тестування є найбільш ґрунтовним, надійним.
РОЗДІЛ 2.МЕТОДИ ПІДГОТОВКИ ТА ПРАКТИКА ВИКОРИСТАННЯ ТЕСТІВ
Методика підготовки тестів
Тестування проводиться з метою поточного оцінювання засвоєння знань з окремої теми, розділу, предмету; самоконтролю. Структурною одиницею тесту є тестове завдання.
Тест може складатись з тестових завдань однакової або різної складності. Проте, до складу тесту доцільно включати різні форми тестових завдань з неоднаковим рівнем складності.
За таких умов тестові завдання однакової форми варто комбінувати в окремі розділи, на початку якого наводити інструкцію щодо їх виконання. Водночас, формуючи перелік тестових завдань, доцільно завдання в тесті розташовувати в порядку поступового зростання складності, що сприятиме зниженню емоційного стресу в процесі тестування. Нумерацію у тесті бажано наводити арабськими цифрами.
Рекомендований розподіл тестових завдань за рівнем складності: 20% – з базових знань, 65% – середньої складності, 15% – складні завдання.
Для проведення тестування необхідно:
визначити мету тестування та обсяг матеріалу, знання з якого необхідно перевірити,
обрати оптимальну форму тестових завдань,
сформувати тестові завдання та провести експертне оцінювання тесту щодо відповідності змісту і цілям тестування,
провести пробне тестування (апробацію) і проаналізувати його результати, визначити якість тесту,
доопрацювати тести за потреби,
дотримуватись вимог секретності під час розмноження та зберігання тестів,
організувати проведення інструктажу щодо інформаційної та психологічної підготовки слухачів до тестування,
провести тестування,
перевірити бланки відповідей,
оцінити рівень навчальних досягнень чи професійної підготовки слухачів відповідно до об’єктивних критеріїв.
На початку тесту необхідно розмістити інструкцію щодо його виконання. Зміст інструкції має відрізнятися від основного тексту завдання, наприклад, може бути надрукований іншим шрифтом або виділений активним кольором тощо. Під час тестування викладач дає слухачам консультації тільки з питань проведення тестування.
Процес створення тестів поділяють на сім етапів:
визначення мети тестування;
добір змісту навчального матеріалу;
проектування матриці тесту;
формування структури банку тестових завдань;
конструювання тесту відповідно до рівнів пізнавальної діяльності;
проведення тестування;
оцінювання та аналіз результатів тестування.
Кожен етап має певні особливості. Розглянемо кожен з них.
За метою використання та місцем у навчальному процесі розмежовують тести навчальні, діагностичні й контрольні.
Педагогічні тести використовуються на всіх етапах роботи над матеріалом і покликані відстежити рівень оволодіння матеріалом, закріпити або повторити його. Головна мета діагностичного тестування – виявити прогалини в знаннях, уміннях, навичках, спрямувати їх на усунення недоліків у підготовці. Перевіряти такі тести можуть самі учні. Контрольні тести проводяться як певний підсумок роботи над вивченням теми, вони мають комплексний характер, тобто перевіряють знання й уміння, здобуті й вироблені в межах одного або кількох тематичних блоків.
Для забезпечення короткого запису розроблюваних завдань весь матеріал навчального курсу поділяється на достатньо великі розділи (модулі). Кожен з розділів (модулів) в свою чергу поділяється на теми. За необхідності тема може поділятися на блоки і ще дрібніші дидактичні одиниці змісту.
Технологічна матриця задає зміст навчального матеріалу, який буде дібрано для перевірки, і важливість того чи іншого елемента змісту. Вона може містити рівні досягнень, які будуть перевірені, їх співвідношення, відповідність стандарту та деякі інші компоненти. При складанні матриці тесту для будь-якої дисципліни розробник зобов’язаний переконатися, що увесь навчальний матеріал охоплений пропонованими завданнями. Зміст дисципліни повинен повністю покриватися елементами матриці за усіма темами. Таким чином, фіксується вимога широти тесту, повного врахування всіх розділів предмета, що знаходить вираз в елементах матриці.
Структура банку тестових завдань формується відповідно до структури дисципліни чи навчального курсу.
Проведення комплексної експертизи якості тестів дозволить поліпшити якість тестових матеріалів на етапі їх розроблення і сформувати банк стандартизованих тестових завдань та тестів, що забезпечить контрольно-оцінювальні процедури надійними і валідними тестовими вимірювачами.
Загальні вимоги до тестових завдань
Тестове завдання складається з умови завдання та варіантів відповідей. Умова тестового завдання формулюється у стверджувальній чи запитальній формі стисло, чітко, без подвійного тлумачення. Жодне завдання не може слугувати підказкою для відповіді на інше. Завдання для тестів повинні бути інформативними, відпрацьовувати одне чи кілька понять, визначень, не повинні бути навантажені другорядними термінами, несуттєвими деталями з акцентом на механічну пам’ять тощо. У змісті завдання не повинно бути суперечливих тверджень, слід уникати громіздких обчислень. Умову тестового завдання має бути сформульовано таким чином, щоб на нього можна було б відповісти, навіть не ознайомлюючись з варіантами відповідей.
Вибір форми та виду тестового завдання залежить від навчального матеріалу і знань, що тестуються. Необхідно обирати такий тип завдання, що дасть можливість виміряти запланований результат навчання найточніше.
При розробці та обранні форми тестових завдань необхідно враховувати загальні вимоги щодо їх вибору:
1) зрозумілість;
2) надання переваги такій формі завдань, що дає можливість запобігти випадковому розпізнаванню правильних відповідей;
3) обрати таку форму, в якій запитання формулюється найбільш компактно;
4) форма завдання (варіанти відповідей, списки для відновлення відповідності) не може розкривати відповіді на інші завдання;
5) тестові завдання необхідно розробити заздалегідь, щоб згодом їх можна було переглянути та за потреби модифікувати;
6) кількість тестових питань бажано розробити більше, ніж це передбачено планом тесту. Це дасть змогу відкинути слабкі або недоречні завдання під час їх перегляду та спростити остаточний добір завдань відповідно до специфікації тесту.
Аналізуючи приклади тестів, розроблених провідними педагогами, можна зробити висновок, що для більшості видів навчального матеріалу та запитань, вони обирають тип завдань виду «питання з множинним вибором».
Але, під час відбору завдань для тесту необхідно враховувати і такі моменти:
по-перше, тест має містити таку кількість тестових завдань, що є достатньою для забезпечення відповідної точності методу вимірювання. В науковому дослідженні Пола Клайна доведено, що для забезпечення надійності тесту необхідно від 20 до 30 завдань [30]. Тест має адекватно відображати ті знання та здібності, які перевіряються. Хоча не можна заперечувати, що надійність збільшується з довжиною тесту;
по-друге, часто джерелом помилок в тестах спеціальних здібностей і досягнень є втома, оскільки такі завдання вимагають зусиль з концентрації, зосередженості уваги. Тому довжина тесту в 20 – 30 завдань є оптимальною, а різноманітність форм та видів тестових завдань, можливо, зробить тест менш монотонним;
по-третє, завдання в тесті необхідно розташовувати в порядку складності. Це робиться для запобігання випадків, коли той хто тестується надто багато часу витрачає на завдання, яке не може розв’язати і, таким чином, позбавляє себе можливості виконати інші завдання.
Форма подання тестових завдань, з яких складається тест, повинна задовольняти певним рекомендаціям діагностів:
– тестові завдання однакової форми мають супроводжуватись однією інструкцією з їх виконання. Це дає можливість «пристосуватися» до даного виду завдань, а, відповідно, достатньо розуміння однієї інструкції для кількох завдань тесту. При зміні форми тестових завдань подається відповідна нова інструкція;
– текст інструкції повинен відрізнятися від основного тексту іншим шрифтом або активним кольором та відокремлюватися від тестових завдань двокрапкою;
– тестові завдання нумеруються арабськими цифрами, нумерація тестових завдань різної форми наскрізна по всій довжині тесту;
– тестові завдання можуть містити формули, графічні зображення тощо;
– запитальна частина тестового завдання виділяється великими літерами, курсивом або активним кольором;
– запитальна частина тестових завдань та можливі відповіді не відокремлюються будь-яким знаком;
– елементи відповіді мають окрему індексацію, як правило, буквену;
– відповіді розташовуються під запитальною частиною симетрично.
Таким чином, тест повинен відповідати необхідним і вимірюваним знанням, умінням і навичкам, стандартам і програмам навчання, повинен забезпечувати однакові права і близькі показники для кожної групи тестованих, відображати результати навчальних досягнень в системі оцінок, що задається, бути актуальним.
Показники ефективності тесту
Важливими критеріями методів визначення (вимірювання) навченості є дієвість (валідність), надійність та ефективність їх результатів. Саме цими критеріями користуються більшість вчених-тестологів.
Валідність методу – це комплексна характеристика, яка визначається як параметрами засобу та процедури вимірювання, так і властивостями ознаки, яка досліджується [31]. Отже, валідність методу – це відповідність того, що вимірюється даним методом, тому, що потрібно вимірювати. За цим критерієм встановлюється сфера дійсності, для якої метод дає статистично вірогідні результати. Якщо мова йде про тестування діяльності певного рівня, то кваліфікаційні завдання, що пропонуються у тесті, повинні відповідати саме такому рівню складності, тобто їх не можна виконати засобами діяльності нижчого рівня. При цьому говорять про функціональну валідність тесту.
Надійність методу вимірювання – це міра стійкості результатів, що впливає на точність, з якою можна виміряти ту чи іншу конкретну ознаку. Перевірка надійності методу стосується насамперед відновлення результатів при повторних вимірах. Ступінь надійності методу залежить від об’єктивності методу, параметрів засобу вимірювання, стабільності характеристики, яку вимірюють [32]. Під надійністю контрольного завдання розуміють ступінь точності, з якою може бути визначена та чи інша ознака. Тобто визначено, наскільки можна довіряти результатам даного тесту. Про надійність тестів іноді роблять висновки за такою ознакою: якщо в усіх випадках перевірки тесту чи його варіантів виявиться, що учні в розподілі за показниками успішності займуть ті ж місця, то такий тест можна вважати надійним.
Надійність тесту залежить від кількості тестових завдань. Тому для достатньої надійності підсумкового контролю достатньо великих розділів курсу навчання тест має містити не менше як 40 завдань.
Аванесов В.С. вважає, що в міру становлення нової теорії тестів починає відчуватись необхідність розширення кількості критеріїв хоча б до трьох. В якості третього педагог пропонує критерій ефективності [33].
Ефективність – порівняльний критерій, що дозволяє порівняти тести. Ефективним можна назвати тест, за допомогою якого краще, ніж за допомогою інших тестів, вимірюються знання студентів потрібного рівня підготовки, з меншим числом завдань, якісніше, швидше, дешевше, і все це – по можливості одночасно[34].
Якщо порівняти поняття ефективність із поняттями надійність і валідність, то найістотніша відмінність нового поняття від двох традиційних полягає у переході від середнього показника до диференційованого. Достатньо пригадати, що надійність стосується тесту, який складається із фіксованої кількості завдань, що пред’являються всім випробовуваним; тільки тоді можна знайти коефіцієнт надійності тесту, як середню міру точності вимірювання. Аналогічно знаходиться і валідність тесту. Ефективний же тест, навпаки, допускає відхід від усереднювання і від фіксованої для всіх випробовуваних кількості завдань.
Особливістю ефективних тестів, на думку Пола Клайна, є дискримінативність [30]. Досягнення задовільного розподілу показників тестових запитань є однією з цілей автора тестів.
До ефективних тестів зазвичай висуваються дві суттєві, вимоги – рівномірність кількісного розподілу за складністю множини тестових завдань в усьому діапазоні вимірювань.
Дискримінативність – це здатність окремих завдань тесту і тесту в цілому диференціювати обстежуваних відносно максимального і мінімального результатів тесту. Дискримінативність вимірюється показником дельта Фергюсона і набуває максимального значення при рівномірному (прямокутному) розподілі показників, у яких якнайповніше реалізовані усі можливі прояви вимірюваної властивості. Коефіцієнт Фергюсона – це відношення між показником дискримінативності, отриманими для деякого тесту і максимальним значенням дискримінативності, яку може забезпечити такий тест.
За допомогою ретельного конструювання тесту можна забезпечити відповідний рівень дискримінативності, а це саме те, в чому тести виграють у порівнянні з іншими формами випробувань.
Складність завдання тесту – характеристика завдання, що відображає статистичний рівень вирішуваності. Показником складності тестового завдання є частка випробуваних, які розв’язали або не розв’язали дане завдання. Наприклад, якщо лише 20% випробуваних виконали завдання, його можна вважати складним для даної категорії, якщо 80% – легким.
Добір завдань за показниками складності важливий для успішного використання тестів. Так при доборі надто складних тестових завдань валідність і надійність тесту різко зменшується. Надто прості тестові завдання призведуть до одноманітності тесту і його неефективності.
Визначення складності тесту засобами електронних таблиць Microsoft Excel
Одним із останніх етапів конструювання тестів є математико-статистичне опрацювання результатів тестування. Показники, які найчастіше використовують під час аналізу це рівень складності завдань, дисперсія, показники варіації тестових балів і рівня складності завдань (середнє квадратичне відхилення, коефіцієнт варіації), показники диференційної здатності завдань (коефіцієнт дискримінативності, точково-бісеріальний коефіцієнт кореляції, бісеріальний коефіцієнт кореляції).
Коефіцієнт кореляції – характеристика ступеня взаємозв’язку між двома співзалежними ознаками (наборами тестових балів чи іншими видами оцінювання) [35]. Набуває значень від + 1 до – 1. Додатне значення коефіцієнта кореляції свідчить про прямий зв’язок між ознаками, а від’ємне про зворотний. Чим ближче коефіцієнт кореляції до одиниці, тим щільніший зв’язок.
27.05.2019 23:05-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора