Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Оцінка права власності та права користування земельними ділянками
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Коледж технологій бізнесу і права
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Фінанси і кредит
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2018
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Оціночна діяльність
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки
Коледж технологій, бізнесу та права
Відділення: торгівлі та фінансів
Спеціальність: 072 «Фінанси,банківська справа та страхування»
Курс : ІІІ
Група: Ф-31
Особова справа: 1502314
КУРСОВА РОБОТА
з навчальної дисципліни «Методи і моделі оцінювання»
на тему:
«Оцінка права власності та права користування земельними ділянками»
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………….
3
ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ…………………………...
5
ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ………………………
11
3. ОЦІНКА ПРАВА КОРИСТУВАННЯ ТА ПРАВА ВЛАСНОСТІ ЗЕМЕЛЬНИМИ ДІЛЯНКАМИ ……………………………………………...
15
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА………………………………………………….
21
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………...
36
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………..
37
ДОДАТКИ
ВСТУП
Земельні відносини в Україні посідають і посідатимуть одне з чільних місць у житті держави та її громадян. Тому цілком очевидно, що вони мають бути належним чином врегульовані законодавчо. Так, відповідно до т.. 13 Конституції України земля є об’єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування у визначених основним Законом межах.
Як свідчить історичний досвід, питання зміни системи земельних відносин вимагають обережних і поступових дій. Проте розв’язання проблеми підвищення ефективності агропромислового комплексу та забезпечення продовольчої безпеки держави було кілька років тому штучно замінено запровадженням системи швидких революційних змін земельних відносин, насамперед на селі. Це призвело до масових і порушень права власності на землю та занепаду однієї з головних галузей економіки – сільського господарства. Про це, зокрема, свідчить зростання звернень громадян до Уповноваженого з прав людини за захистом своїх прав з цих питань.
З прийняттям відповідних нормативних актів і законів, питання оцінки права власності та права користування набуває все більшої потреби , а тому цим і визначається актуальність теми .
Об’єктом дослідження у роботі виступають власність на землю як різновид власності юридичних і фізичних осіб, а предметом – особливості оцінки права власності та права користування земельними ділянками.
Мета роботи – розкрити особливості оцінки права власності та права користування земельними ділянками. Відповідно до мети роботи сформулюємо наступні її завдання:
аналіз існуючих норм законодавства, які регулюють питання експертної оцінки земельних ділянок;
визначення величини вартості майна у власності або користування;
розкрити які чинники впливають на величину вартості майна;
розкрити особливості методичних підходів для визначення вартості земельних ділянок.
Право на землю громадян, а також юридичних осіб, територіальних громад та держави регулює основний документ у сфері земельних відносин – Земельний кодекс України.
Питанням регулювання власності на землю присвятили свої праці В. Годованець, В. Кампо, В. Копейчиков, В. Кравченко, В. Погорілко, Ю. Тодика, О. Фрицький та інші автори. Однак і досі джерельна база норм регулювання питань комунальної власності залишається одним з найменш розроблених, а тому потребує пильної уваги.
Інформаційною базою для написання курсової робои є: Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»; Земельний Кодекс України; Закон України: «Про оцінку земель »; Методика експертної грошової оцінки земельних ділянок.
При виконанні дослідження використано наступні методи: спостережень; статистичної обробки інформації; аналітичний метод.
ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ
Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Право приватної власності на землю є рівноправною формою права власності поряд із комунальною та державною. Право приватної власності на землю в об’єктивному значенні становить систему норм, які встановлюють коло суб’єктів та об’єктів зазначеного права, підстави та порядок його набуття і припинення, гарантії та обмеження у здійсненні права приватної власності на земельну ділянку. В суб’єктивному значенні право приватної власності на землю – це гарантована нормами чинного законодавства можливість і здатність певної фізичної чи юридичної особи набувати і реалізовувати право приватної власності на окрему визначену в натурі (на місцевості) земельну ділянку.[1,с.90]
Суб’єктами права приватної власності на землю є фізичні та юридичні особи. В земельному законодавстві не визначено поняття фізичної особи як суб’єкта права власності на землю, не встановлено загальних вимог, які необхідні для набуття права приватної власності на земельну ділянку, що зумовлює застосування цивільно-правових підходів. Водночас для набуття права власності на земельні ділянки окремих категорій в нормах земельного законодавства передбачено такі спеціальні вимоги до фізичної особи як громадянство, вік, наявність спеціальної освіти або досвіду роботи. Наявність громадянства України є необхідною умовою набуття права приватної власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, безоплатної приватизації земельної ділянки із складу земель державної чи комунальної власності, виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю). Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Досягнення вісімнадцятирічного віку та повна дієздатність є умовами набуття громадянином права власності на земельну ділянку для ведення фермерського господарства. Наявність спеціальної освіти або досвіду роботи в сільському господарстві обумовлює право фізичної особи на придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення фермерського та іншого товарного сільськогосподарського виробництва.
Суб’єктами права приватної власності на землю також є юридичні особи, обсяг земельної правосуб’єктності яких залежить від організаційно-правової форми, форми права власності, на якій вони засновані, тощо. Зокрема, у приватну власність можуть набувати земельні ділянки лише юридичні особи, засновані на приватній власності. Державні та комунальні юридичні особи використовують земельні ділянки на праві постійного користування або оренди. Лише юридичні особи України можуть мати у власності земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Покупцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути юридичні особи України, установчими документами яких передбачено ведення сільськогосподарського виробництва. Іноземні юридичні особи, спільні підприємства, засновані за участю іноземних юридичних і фізичних осіб, можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення: а) у межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні; б) за межами населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна. Для іноземних юридичних осіб передбачена спеціальна процедура придбання земельних ділянок у власність Об’єктами права приватної власності на землю є визначені в натурі (на місцевості) земельні ділянки. Передбачено, що законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи. Розміри земельних ділянок приватної власності нормуються земельним законодавством, зокрема: а) громадяни України можуть мати у власності земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства розміром не більше 2,0 гектара, крім випадків збільшення зазначеного розміру при отриманні в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкуванні; б) на період до 1 січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів, крім збільшення площі у разі успадкування в) розміри земельної ділянки, яку може мати у власності юридична особа, визначаються землевпорядною документацією залежно від цільового призначення ділянкки.[1,c.103]
Підстави набуття права приватної власності на землю є дещо відмінним для фізичних та юридичних осіб. Фізичні особи можуть набувати право власності на землю за первісними підставами (набувальна давність, перехід права власності на земельну ділянку при переході права власності на житловий будинок, будівлю або споруду) та похідними підставами (приватизація, укладення цивільно-правових угод, виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю), спадкування). Юридичні особи також можуть набувати право власності на землю за первісними підставами (перехід права власності на земельну ділянку при переході права власності на житловий будинок, будівлю або споруду) та похідними підставами (приватизація, укладення цивільно-правових угод, внесення земельних ділянок засновниками до статутного фонду, спадкування). При цьому перелік зазначених підстав не є вичерпним, оскільки законами можуть бути передбачені інші підстави набуття права приватної власності на землю.
У комунальній власності перебувають усі землі у межах населених пунктів, крім земель державної і приватної власності, а також земельні ділянки за їхніми межами, на яких розташовано об’єкти комунальної власності. Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об’єднувати на договірних засадах належні їм земельні Ділянки комунальної власності, управління якими здійснюють районні або обласні ради. Отже, землі комунальної власності у загальному вигляді визначаються шляхом виключення їх зі складу земельних ресурсів державної власності та відмежування від земельних ділянок права приватної власності.
Земельне законодавство визначає землі, які можуть перебувати лише у комунальній власності і не можуть передаватися у приватну власність. Це землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під залізницями, автомобільними дорогами, об’єктами повітряного і трубопровідного транспорту; землі під об’єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення; землі лісового та водного фондів, крім випадків, визначених Земельного Кодексу України; земельні ділянки, які використовують для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.
Підставами набуття права комунальної власності на землю є: передача територіальним громадам земельних ділянок державної власності; викуп їх для суспільних потреб та примусового відчуження з мотивів суспільної необхідності; прийняття спадщини, умовою якої є передача цих ділянок територіальним громадам; набуття у власність земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, дарування, міни та іншими цивільно-правовими угодами; виникнення інших підстав, передбачених законом (наприклад, добровільної відмови фізичної або юридичної особи від права власності на земельну ділянку на користь територіальної громади або примусове вилучення ділянки за позовами органів місцевого самоврядування у передбачених законом випадках). Наведений перелік підстав набуття права власності на землю не є вичерпним.
Суб’єктами права комунальної власності на землю є територіальні громади. Комунальна власність на землю належить на праві власності територіальним громадам сіл, селищ і міст [1,c.45]
У державній власності перебувають усі землі України, за винятком земель, переданих у приватну і комунальну власність. Об’єктами права державної власності є не лише конкретні ділянки, а й усі землі відповідних категорій у просторових межах держави, не віднесені до комунальної і приватної власності. Відокремлення земельних площ державної власності не за ознаками місць розташування конкретних ділянок і встановлення їхніх меж на земній поверхні, а за ознаками меж державного кордону забезпечує відмежування їх від земель сусідніх держав (зовнішнє) і від земель комунальної і приватної власності (внутрішнє).
Важливого особливістю права державної земельної власності є й визначення у законодавчому порядку земель, що не підлягають передачі у комунальну власність. До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать: землі атомної енергетики та космічної системи; землі оборони, крім земельних ділянок під об’єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення; землі під об’єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об’єктами, що мають національне і загальнодержавне значення; землі під водними об’єктами загальнодержавного значення; земельні ділянки, що їх використовують для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів державної влади. Зазначені землі призначені для виконання державою її внутрішніх і зовнішніх функцій. Їх використовують для задоволення інтересів усього суспільства і виконання загальнодержавних завдань. Ці землі не обмежені ні категоріями, ні розмірами площ, ні місцем розташування. Слід зазначити, що, беручи до уваги функціональне призначення використання даних земель, перелік земельних ресурсів, які не можуть передаватися у комунальну власність, не є вичерпним. Тому дедалі актуальнішою стає проблема розмежування земель державної і комунальної власності на законодавчому рівні.[1,c.49]
Компетенцією щодо розпоряджання державними землями наділено Кабінет Міністрів України. Згідно зі т.. 116 Конституції України він здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону. Як вищий орган виконавчої влади Кабінет Міністрів може делегувати частину своїх повноважень щодо управління державною власністю, в тому числі і землями, відповідним органам державної виконавчої влади, зокрема міністерствам і відомствам, місцевим державним адміністраціям, а також органам місцевого самоврядування.
Рівність прав власності на землю найістотніше характеризує положення про набуття і реалізацію права власності на землю державою нарівні з громадянами і юридичними особами виключно відповідно до закону. Цей конституційний принцип закріплено у земельному законодавстві. Так, відповідно до держава набуває права власності на землю у таких випадках: відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності для суспільних потреб; придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни та за іншими цивільно-правовими угодами; прийняття спадщини; передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами; конфіскації земельних ділянок.[1.c.86]
Держава набуває права власності на землю у разі:
а) відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
б) придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
в) прийняття спадщини;
г) передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;
д) конфіскації земельної ділянки.
Підстави припинення права власності на земельну ділянку є:
а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;
б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;
в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;
г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;
ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;
д) конфіскація за рішенням суду. [1, 22]
2. ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ
Щодо земельних ділянок право користування розрізняють на: право постійного користування і право тимчасового користування.
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:
а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;
в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;
г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування;
д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.[1,c.48]
Право тимчасового користування - це засноване на договорі,строкове,платне володіння і користування земельною ділянкою,необхідною орендареві для здійснення підприємницької або іншої діяльності
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Земельні ділянки можуть надаватися в оренду :
громадянам і юридичним особам;
іноземцям та особам без громадянства;
іноземним юридичним особам;
іноземним державам.[1,c.47]
Не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, розташованих у прибережній захисній смузі водних об’єктів, крім випадків, передбачених законом.
Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою до 5 років і довгостроковою до 50 років.
Право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом
Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі .
Якщо орендарем земельної ділянки є ініціатор створення індустріального парку, така земельна ділянка або її частини передаються ним у суборенду учасникам індустріального парку відповідно до земельного законодавства України без попереднього погодження з орендодавцем, якщо це не суперечить договору оренди такої земельної ділянки.
Строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства не може бути меншим як 7 років. Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які є земельними ділянками меліорованих земель і на яких проводиться гідротехнічна меліорація, не може бути меншим як 10 років.
Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою.
Земельні сервітути можуть бути: постійними і строковими.
Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:
а) право проходу та проїзду на велосипеді;
б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);
г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
є) право прогону худоби по наявному шляху;
ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; [5,c.67]
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.
Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи.
Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам.
Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.
Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.
Дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:
а) поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
в) рішення суду про скасування земельного сервітуту;
г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.[5,c.88]
3. ОЦІНКА ПРАВА ВЛАСНОСТІ ТА ПРАВА КОРИСТУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ ДІЛЯНКАМИ.
Залежно від мети та методів проведення оцінка земель поділяється на такі види: бонітування ґрунтів , економічна оцінка і грошова оцінка земель.
Бонітування ґрунтів – це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями ,що мають сталий характер і суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур , вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах.
Дані бонітування ґрунтів є складовою частиною державного земельного кадастру та є основою проведення економічної оцінки сільськогосподарських угідь і враховуються при визначені екологічної придатності ґрунтів для вирощування сільськогосподарських культур , а також втрат лісогосподарського та сільськогосподарського виробництва.
Дані з економічної оцінки земель є основою при проведенні нормативної грошової оцінки земельних ділянок, аналізі ефективності використання земель порівняно з іншими природними ресурсами та визначенні економічної придатності земель сільськогосподарського призначення для вирощування сільськогосподарських культур.
Економічна оцінка земель проводиться відповідно до державних стандартів, норм і правил , а також інших нормативно-правових актів на землях незалежно від форм власності . Економічна оцінка земель сільськогосподарського проводиться не рідше як один раз у 5-7 років.[14,c.40]
Грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути експертною і нормативною.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку ,державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом і за правом представлення ,а також випадків страхування власності,і вартість яка оподатковується за нульовою ставкою)та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності,втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва , вартості земельних ділянок площею понад 50 га для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться:
розташовані у межах населених пунктів незалежно від цільового призначення ділянок не рідше ніж 1 раз на 7 років;
розташовані за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення не рідше ніж 1 раз на 7 років;
ділянок не сільськогосподарського призначення 1 раз на 7-10 років.
Нормативна грошова оцінка земельних ділянок підлягає щорічній індексації .Центральний орган виконавчої влади ,що реалізує державну політику у сфері земельних відносин,щороку розраховує величину коефіцієнт індексації Коефіцієнт індексації за декілька років розраховується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки. Центальний орган виконавчої влади у сфері земельних відносинах щорічно опубліковує на офіційному сайті данні про коефіцієнти індексації за попередній рік. Коефіцієнти індексації наданні на офіційному сайті державної влади .[14,c.41]
Експертна грошова оцінка передбачає визначення ринкової (імовірної ціни продажу на ринку) або іншого виду вартості об'єкта оцінки (заставна, страхова, для бухгалтерського обліку тощо), за яку він може бути проданий (придбаний) або іншим чином відчужений на дату оцінки відповідно до умов угоди.
Інформаційною базою для експертної грошової оцінки земельних ділянок можуть бути: - документи,що підтверджують права, зобов’язання та обмеження стосовно використання земельної ділянки;
матеріали про фізичні характеристики земельної ділянки , якість ґрунтів, характер та стан земельних поліпшень, їх використання згідно законодавством;
відомості про місце розташування земельної ділянки,природні,соціально-економічні, історико-культурні,містобудівні умови її використання,екологічний стан, та стан розвитку ринку нерухомості в районі розташування земельної ділянки;
інформація про ціни продажу(оренди) подібних об’єктів, рівень їх достовірності, час експозиції об’єктів цього типу на ринку;
дані про витрати на земельні поліпшення та операційні витрати ,що склалися на ринку,а також про доходи і витрати виробництва реалізації сільськогосподарської і лісогосподарської продукції;
інші данні,що впливають на вартість об’єкта оцінки.
Експертна грошова оцінка земельних ділянок проводиться в наступних випадках:
відчуження та страхування земельних ділянок,що належить державній або комунальній власності;
у випадках банківської застави;
визначення вартості земельних ділянок в разі коли вони вносяться до статутного фонду земельних товариств;
визначення вартості земельної ділянки при реорганізації або банкрутстві та ліквідації господарських товариств з державною або комунальною часткою;
для цілей БО;
за рішенням суду;
при здійсненні цивільних правових угод,а саме для продажу.[14,c.43]
Експертна грошова оцінка земельної ділянки здійснюється на основі таких методів:
капіталізація чистого операційного або рентного доходу;
зіставлення цін продажу пдібних земельних ділянок;
урахування витрат на земельні поліпшення.
Методичний підхід, що базується на капіталізації чистого операційного або рентного доходу (фактичного чи очікуваного), передбачає визначення розміру вартості земельної ділянки від найбільш ефективного використання земельної ділянки з урахуванням установлених обтяжень та обмежень.
Вартість земельної ділянки за даним методом визначається за формулою:
V =
27.09.2019 20:09-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора