Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
«МІЖНАРОДНЕ ІНВЕСТУВАННЯ В УМОВАХ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ФОНДОВОГО РИНКУ»
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Навчально-науковий інститут економіки і менеджменту
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Зовнішньоекономічної та митної діяльності
Інформація про роботу
Рік:
2018
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
міжнародне інвестування
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний університет «Львівська політехніка»
Навчально-науковий інститут економіки і менеджменту
Кафедра
Зовнішньоекономічної та
Митної діяльності
КОНТРОЛЬНА РОБОТА №1
З дисципліни «Міжнародне інвестування»
На тему
«МІЖНАРОДНЕ ІНВЕСТУВАННЯ В УМОВАХ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ФОНДОВОГО РИНКУ»
Варіант №5
Львів 2018
ЗМІСТ
ВСТУП 3
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА 4
1. Права власників простих та привілейованих акцій. 4
2. Відмінності між форвардною та поточною процентними ставками. 9
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА (ЗАДАЧІ) 14
Задача 5. 14
Задача 11. 15
ВИСНОВОК 16
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 17
ВСТУП
Сучасний етап розвитку світового господарства характеризується зростанням активності в сфері інвестицій.
Інвестиції – це будь-які вкладення (та не тільки в основні засоби), внаслідок яких досягається запланований позитивний ефект.
Різноманітність інструментів та операцій на фінансово-кредитних ринках дозволяє реалізувати широкий спектр стратегій розміщення та вкладання коштів не залежно від валюти та країни походження. Важливе місце в системі інвестицій на сьогодні займають міжнародні інвестиції. Міжнародна інвестиційна діяльність посідає особливе місце в системі сучасного бізнесу, що обумовлено змінами світового економічного процесу.
Міжнародна інвестиційна діяльність – це послідовна сукупність дій її суб'єктів (інвесторів та учасників) із втілення інвестицій з метою отримання прибутку. Кожна країна як суб'єкт інвестиційної діяльності визначає правові, економічні та соціальні умови цієї діяльності у своєму законодавстві.
Метою даної роботи є набуття теоретичних знань та практичних навичок у сфері реалізації міжнародних інвестицій.
Актуальність даної роботи полягає у важливості міжнародної інвестиційної діяльності на сучасному етапі розвитку суспільства, зростанні ролі міжнародного співробітництва.
Роботу умовно можна поділити а дві частини.
В першій частині розкривається сутність та загальна характеристика інвестицій, права власників акцій на отримання дивідендів залежно від виду акцій, якими він володіє. Також розкрито питання про участь в управлінні акціонерного товариства та про задоволення майнових вимог акціонерів при ліквідації товариства.
Окрім того, сутність таких понять, як спот-ставка та форвардна ставка, а також наведено основні відмінності між ними.
В другій частині роботи здійснюється розв’язок двох задач, що відносяться до різних тем курсу.
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
Права власників простих та привілейованих акцій.
1.1. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АКЦІЙ
Зрозуміло, що будь-якому підприємству для його нормального функціонування необхідні певні грошові засоби. У кожного є свій спосіб вирішення цієї проблеми: деяким щасливцям достатньо власного капіталу, дехто оформлює банківські кредити, намагається налагодити співпрацю з вітчизняними та іноземними інвесторами тощо. Нині одним із досить поширених в Україні способів залучення грошових коштів для фінансування діяльності підприємства є випуск цінних паперів, зокрема акцій, — саме його використовують такі види господарських товариств, як акціонерні. Їх статутний капітал поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості. [1].
Визначення акції міститься у ч. 1 ст. 4 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" (далі — Закон), відповідно до якої акцією є цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. [6].
Таким чином, спираючись на наведене поняття акції, можна дійти висновку, що їй притаманні наступні характерні риси:
- акція підтверджує корпоративні права свого власника щодо відповідного акціонерного товариства;
- у акції (на відміну від облігації та векселя) немає кінцевого строку погашення;
- за будь-яких обставин власник акції не може втратити більше, ніж вартість належної йому акції, оскільки не відповідає за зобов'язанням акціонерного товариства в цілому;
- права, наявність яких засвідчує акція, завжди є неподільними (тобто якщо одна акція належить на праві сумісної власності кільком особам, то вони завжди будуть вважатися єдиним держателем акції і мати лише один голос на зборах акціонерів). [1].
Оскільки акція є цінним папером, вона має містити чітко визначені законодавством реквізити. Згідно з ч. 11 ст. 4 Закону ними є: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу — "акція", її порядковий номер, дата випуску, вид акції та її номінальна вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатка акціонерного товариства. До акції також може додаватися купонний лист на виплату дивідендів.[6].
Існує декілька різновидів акцій — вони можуть бути іменними та на пред'явника, документарними та бездокументарними, привілейованими та простими. Іменною акцією є та, в якій вказано ім'я її власника (тільки саме ця особа вважається акціонером товариства і користується усіма його правами). Обіг іменних акцій фіксується в книзі реєстрації, яка ведеться акціонерним товариством (у ній систематично записуються дані про час придбання кожної такої акції, прізвище власника, а також кількість акцій на руках у кожного акціонера). Щодо акції на пред'явника, то в ній не зазначено імені її власника (тобто ним може бути будь-яка особа), а в книзі реєстрації акціонерного товариства реєструється тільки їх загальна кількість. Для власників акцій практичне значення має те, що акції на пред'явника та іменні акції обертаються за різними правилами. Так, для передання іншій особі прав, посвідчених цінним папером на пред'явника (у тому числі й акцією), цілком достатньо простого вручення їй такого цінного паперу без вчинення будь-яких інших процедур. А от права, посвідчені іменним цінним папером, передаються в порядку, встановленому для відступлення права вимоги. Тобто, на відміну від передачі прав за цінним папером на пред'явника, за іменними цінними паперами слід вчинити певні формальні процедури: щодо форми уступки прав, щодо повідомлення зобов'язаної за цінним папером особи. Так, при передачі прав за іменною акцією, особа, якій передано права, має право вимоги до акціонерного товариства (зокрема, про виплату дивідендів, про участь у загальних зборах акціонерів, про інформацію щодо діяльності товариства тощо) лише після внесення її імені як нового власника у систему реєстру власників іменних акцій. Отже, при передачі прав за іменною акцією її попередній власник не відповідатиме, наприклад, за невиплату дивідендів новому власникові акції, якщо він вчинив усі передбачені законом дії щодо передачі акції. [1].
Існувати акції можуть як у формі паперових документів, так і на електронних носіях — тобто бути відповідно документарними чи бездокументарними.
Втім, найсуттєвішим для акціонерів є поділ акцій на прості та привілейовані — адже саме від того, до яких з цих видів відноситься акція, залежить обсяг прав, які надаються її власнику. [1].
1.2. ПРАВА ВЛАСНИКА АКЦІЙ НА ОТРИМАННЯ ДИВІДЕНДІВ
Навіть лише із того, що деякі з акцій називаються привілейованими, цілком очевидно, що їх власники володіють певними привілеями порівняно з власниками простих акцій. Так, будь-який акціонер має право на одержання дивідендів — вони сплачуються один раз на рік за підсумками календарного року (нарахування та виплата проміжних дивідендів за підсумками кварталу чи півріччя не здійснюється) за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні акціонерного товариства після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит. [3].
Проте, якщо власники привілейованих акцій мають право на одержання дивідендів у вигляді твердого, заздалегідь установленого процента вкладених в акції коштів за їх номінальною ціною, то прибуток від простих акцій повністю зумовлюється чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою: прибуток акціонерного товариства розподіляється між власниками простих акцій пропорційно до вкладеного капіталу, тобто залежить від кількості придбаних акцій (одиницею величини вкладеного капіталу в даному випадку служить номінальна вартість однієї акції). Отже, право власності на просту акцію не означає автоматичного отримання дивіденду її власником — виплата дивідендів за простою акцією залежить від господарської діяльності акціонерного товариства (якщо воно за наслідками річної діяльності одержить незначний прибуток або ж взагалі закінчить господарський рік зі збитками, дивіденди за простою акцією виплачуватися не будуть). [2].
Дивіденди за простими акціями можуть виплачуватись тільки у тому разі, якщо акціонерне товариство за підсумками діяльності за рік, за який мають сплачуватись дивіденди, отримало прибуток.
А от власнику привілейованої акції акціонерне товариство зобов'язане виплатити фіксований та гарантований дивіденд незважаючи на результати своєї господарської діяльності. Щорічний прибуток за привілейованими акціями нараховується, як правило, за твердим процентом, що зафіксований на бланку акції. У випадку, якщо акціонерне товариство закінчило господарський рік зі збитками чи з мізерним прибутком, дивіденди за привілейованими акціями виплачуються з резервного фонду акціонерного товариства. Крім того, власники привілейованих акцій отримують дивіденди в першу чергу, а власники простих акцій — лише після повної виплати дивідендів власникам привілейованих акцій. [5].
У разі, коли розмір дивідендів, що сплачуються акціонерам, за простими акціями перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам — таким чином, розмір дивідендів за простими та привілейованими акціями можна зрівняти шляхом збільшення розміру дивідендів власникам привілейованих акцій. [4].
1.3. ЗАДОВОЛЕННЯ МАЙНОВИХ ВИМОГ АКЦІОНЕРІВ ПРИ ЛІКВІДАЦІЇ ТОВАРИСТВА
Як відомо, юридична особа може бути припинена або шляхом передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення), або ж в результаті її ліквідації (ч. 1 ст. 104 ЦКУ). Ліквідація є єдиним способом припинення юридичної особи, при якому на майбутнє неможливі будь-яка її діяльність та існування і який пов'язаний з ліквідацією її справ та майна й відсутністю правонаступника (тобто припинення юридичної особи здійснюється без переходу її прав та обов'язків до інших осіб). Ліквідацію може бути здійснено як на добровільній основі (на підставі рішення учасників або уповноваженого органу), так і в примусовому порядку (на підставі рішення суду). [6].
Але незалежно від конкретних підстав ліквідації при проведенні цієї процедури щодо акціонерного товариства права власників простих і привілейованих акцій будуть суттєво відрізнятися: за таких обставин власники простих акцій мають право на частину активів підприємства, пропорційну їхній частці в статутному фонді товариства, в останню чергу (тобто лише після того, як будуть компенсовані всі інші зобов'язання та погашена заборгованість перед власниками облігацій і привілейованих акцій). Отже, власники привілейованих акцій мають пріоритет і щодо отримання частки майна при ліквідації акціонерного товариства перед власниками простих акцій, які вимушені чекати не лише доки товариство розрахується з державою, трудовим колективом та усіма іншими кредиторами, а й задовольнить вимоги власників привілейованих акцій.
Вказані властивості привілейованих акцій (щодо переважного права їх власників на одержання фіксованих дивідендів та на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства) обумовлюють встановлення законодавством обмеження щодо їхнього обсягу в статутному капіталі, який відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦКУ не повинен перевищувати двадцяти п'яти відсотків. [5].
1.4. УЧАСТЬ В УПРАВЛІННІ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ
На перший погляд привілейовані акції дають їх власнику надзвичайні переваги порівняно з власником простих акцій — адже він не лише отримує фіксований дохід навіть тоді, коли коштів не вистачає для оплати дивідендів усім іншим акціонерам, а й навіть у разі ліквідації акціонерного товариства його ризик значно менший. Однак поряд з усіма привілеями, власник привілейованої акції (це як певна "компенсація" за знижений ризик інвестування порівняно з власником простих акцій) позбавлений права брати участь в управлінні товариством, якщо тільки інше не передбачене статутом (ч. 5 ст. 4 Закону) — тобто він не має права голосу на загальних зборах акціонерів, не може обирати та бути обраним до керівних органів акціонерного товариства. Натомість кожна проста акція є одним голосом на загальних зборах акціонерів і її власник вправі без будь-яких обмежень брати участь в управлінні акціонерним товариством. [6].
Втім, відсутність права голосу у власників привілейованих акцій передбачено тільки якщо інше не встановлено статутом товариства, то можливою є й ситуація, коли такі акціонери все ж таки матимуть змогу брати участь в управлінні товариством. Щоправда, на практиці застосування цієї можливості собі важко уявити (принаймні, у повному обсязі) — адже це призведе до значного поглиблення й так вже існуючої диспропорції у співвідношенні між ризиками та прибутками власників простих та привілейованих акцій. Хіба що можливим є надання власникам привілейованих акцій умовного права голосу — наприклад, лише з питань, які безпосередньо можуть вплинути на права таких акціонерів (щодо реорганізації товариства, зміни прав акціонерів шляхом внесення відповідних змін до статуту тощо), або ж у разі невиплати власникам привілейованих акцій належних їм дивідендів (звісно, у такому випадку необхідно визначити момент появи у власників привілейованих акцій права голосу, його обсяг та момент закінчення). [4].
Слід звернути увагу, що жоден акціонер — власник простих акцій не може бути позбавлений або будь-яким чином обмежений у можливості безпосередньо брати участь та голосувати на загальних зборах акціонерів. Такі обмеження не можуть бути встановлені також і для акціонерів — власників привілейованих акцій, якщо статутом їм надано право голосу. [5].
З усього викладеного зрозуміло, що як підприємство, яке від свого імені випускає акції, так і самі акціонери отримують певні переваги та одночасно деякі негативні наслідки від випуску та придбання привілейованих і простих акцій. Так, цілком очевидно, що, випускаючи привілейовані акції, підприємство має на меті збільшення власного капіталу з одночасним збереженням структури контролю над управлінням акціонерним товариством. Для власника ж привілейованих акцій привілеєм є першочергове право на отримання наперед визначеної суми дивідендів, навіть за рахунок резервного фонду акціонерного товариства. Відповідно, для самого товариства основним негативним аспектом випуску привілейованих акцій є необхідність обов'язкової виплати фіксованого розміру дивідендів, а для власника привілейованої акції — суттєве обмеження його прав на управління діяльністю товариством. [3].
Випуск же простих акцій надає акціонерному товариству можливість збільшити свій статутний капітал без додаткових витрат, а власнику простих акцій — отримувати нехай і нестабільний, але прибуток та брати участь в управлінні товариством. Мінусом випуску простих акцій для попереднього власника контрольного пакета акцій є втрата ним вирішального впливу на товариство, а для особи, що інвестує власні кошти в прості акції — прийняття на себе ризиків щодо діяльності товариства. [2].
Таким чином, основна відмінність прав власників привілейованих акцій від прав власників простих акцій полягає в черговості й характері отримання ними дивідендів та участі в управлінні акціонерним товариством. [5].
Відмінності між форвардною та поточною процентними ставками.
Комерційні банки здійснюють різноманітні операції з іноземною валютою, а саме: купівлю та продаж валютних коштів, ведення банківських рахунків в іноземній валюті, надання позик та отримання кредитів у валюті, депозитні операції з валютою, дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті, проведення операцій з валютними деривативами і т. ін. Валютні операції проводяться як на замовлення та за рахунок клієнтів, так і для задоволення власних потреб банку.
На міжнародних ринках поняття торгівлі валютними коштами об’єднує сукупність конверсійних (обмінних) і депозитно-кредитних операцій в іноземних валютах, які здійснюються за ринковим курсом чи процентною ставкою. Домінуючою валютою в системі грошових знаків світу є долар США, фінансовий стандарт якого визначається високим положенням американської економіки. Операції купівлі або продажу певної суми однієї валюти в обмін на іншу за точно визначеною ціною — валютним курсом — проводяться на міжнародних валютних ринках. Депозитно-кредитні угоди укладаються на грошовому ринку. Ці ринки в сукупності утворюють міжнародний валютний ринок, який є найбільшим у світі. [12].
Валютний ринок загалом (близько 80%) є позабіржовим, і лише 20% валютних операцій проводиться на організованих валютних біржах. Головні центри торгівлі — Лондон, Нью-Йорк, Токіо. Географічне розташування центрів у різних точках світу дозволяє проводити валютні операції протягом 24 годин на добу, починаючи день у Токіо, далі переміщуючись у Європу і закінчуючи день у Нью-Йорку та Лос-Анджелесі в той час, коли знову відкриваються ринки на Далекому Сході.
Безперервне функціонування валютного ринку є головною його особливістю, яка призводить до того, що банк, який має відкриту позицію з іноземної валюти, наражається на валютний ризик навіть тоді, коли не працює. Залишивши ввечері валютну позицію відкритою, вранці можна виявити збитки або прибутки як наслідок зміни валютного курсу за ніч.
Головними учасниками валютного ринку є банки, які здійснюють 50 — 70% всіх валютних операцій і тому називаються «особами, що формують ринок». Активну участь у торгівлі валютою беруть брокери, центральні банки країн, великі корпорації, інвестори, спекулянти, імпортери, експортери, туристи. [11].
Валютні операції, пов’язані з купівлею та продажем іноземної валюти, поділяються на касові (готівкові) та строкові. До касових операцій відносять угоди спот (spot), якими передбачається поставляння валюти через два робочі дні від дати угоди. Якщо період від дати укладання валютної угоди до дати проведення реального обміну валютами — дати валютування, становить понад два робочі дні, то операція називається строковою, або форвардною. Відповідно до умов проведення валютних операцій розрізняють два типи ринків: касовий (спотовий) ринок та строковий (форвардний) ринок.
І касовою, і строковою угодою передбачається фіксація певного валютного курсу в момент її укладення. Касові угоди укладаються за поточним ринковим курсом — так званим спот-курсом валюти, а тому часто й сам ринок таких контрактів називають спотовим. Валютний курс, за яким здійснюються контракти на ринку строкових угод, називається форвардним курсом, а ринок відповідно — форвардним. [7].
Ліквідність валютного ринку вимірюється різницею в ціні купівлі і продажу валюти. Невелика різниця між курсами купівлі та продажу свідчить про високу ліквідність ринку, і навпаки, низька ліквідність супроводжується значною різницею в цінах. Здебільшого ліквідність спотового ринку вища за ліквідність форвардного.
ОПЕРАЦІЇ СПОТ
Переважна більшість усіх валютних операцій здійснюється на умовах спот. Два робочі дні, що відводяться на спотову операцію, дозволяють перевести кошти в будь-яку країну і завершити оформлення угоди, незважаючи на різницю в часових поясах учасників торгівлі. Базою для проведення операцій спот слугують міжбанківські кореспондентські відносини.
Процес здійснення валютних операцій складається з кількох етапів. На підготовчій стадії аналізується стан валютних ринків, виявляються тенденції зміни курсів різних валют, вивчаються причини таких змін та прогнозуються майбутні тенденції руху валютних курсів. Результати аналізу дають змогу визначити найефективніші напрямки проведення валютних операцій, тобто вибрати валюту й тип операції — купівля чи продаж.
У великих банках аналіз стану валютних ринків здійснюють спеціалізовані відділи, до складу яких входять економісти-аналітики, фінансисти. Дилери, спираючись на надану інформацію та прогнози, обирають напрямки проведення валютних операцій. У менших за розмірами банках дилери самі виконують функції аналітиків та безпосередньо здійснюють операції.
На другому етапі дилери за допомогою телекомунікаційних засобів ведуть переговори про купівлю-продаж валюти та укладають угоди. Процедура укладання валютної угоди включає: 1) вибір валют, що будуть обмінюватися; 2) фіксацію курсу; 3) визначення суми угоди; 4) валютування перерахунку коштів; 5) вказування адрес доставляння валютних коштів. На заключному етапі перераховуються кошти, проводяться та документально підтверджуються операції за рахунками. [9].
У процесі здійснення спотових операцій банк може мати на меті:
• забезпечення потреб клієнтів банку в іноземній валюті;
• переведення однієї валюти в іншу;
• проведення спекулятивних операцій.
Банки використовують операції спот для підтримання мінімальних робочих залишків на рахунках ностро в іноземних банках, а також для зменшення надлишків в одній валюті і покриття потреби в іншій валюті.
Незважаючи на короткий строк поставки іноземної валюти за операціями спот, контрагенти наражаються на валютний ризик і за такими угодами, хоча він і зведений до мінімуму. В умовах плаваючих валютних курсів та безперервної роботи світового валютного ринку курс однієї валюти щодо іншої може змінитися і за два робочі дні, тому повністю уникнути ризику не вдається.
У процесі здійснення валютних операцій учасники торгівлі наражаються й на інші види ризиків. На спотовому валютному ринку найзначнішим є ризик зриву поставок, який виникає через несинхронну роботу ринків. Різниця в часових поясах призводить до того, що один з платежів проводиться раніше, ніж зустрічний платіж. Час між здійсненням зустрічних переказів потоку валют є ризиковим періодом. Для зменшення ризику зриву поставки необхідно перевіряти фінансовий стан учасника, з яким проводиться валютна операція. У разі сумнівів можна обумовити в контракті, що зустрічний платіж буде здійснено після отримання визначеної суми валютних коштів.
Інший тип ризику, пов’язаний з перерахунком валютних потоків, — операційний, виникає через помилки і зловживання у платіжних та клірингових системах. Методом зниження цього типу ризику є посилення внутрішнього контролю за системами комунікацій. [13].
СТРОКОВІ ОПЕРАЦІЇ
Метою проведення строкових операцій з валютою може бути хеджування валютного ризику або одержання спекулятивних прибутків. Строковими угодами передбачається фіксація всіх умов, у тому числі й форвардного валютного курсу, у момент підписання контракту. [8].
Як правило, форвардний курс валюти відрізняється від спотового, оскільки на валютні курси впливає ряд економічних факторів, котрі й призводять до зниження або росту форвардних курсів відносно курсу спот. [9].
Форвардні валютні курси формуються під впливом таких основних чинників:
1) внутрішній попит і пропозиція;
2) паритет купівельної спроможності;
3) стан фондового та грошового ринків країни;
4) різниця в рівнях інфляції однієї країни щодо іншої;
5) торговельний і платіжний баланс;
6) політичні фактори;
7) втручання уряду країни шляхом:
• проведення операцій на відкритому ринку (купівля і продаж валюти);
• установлення нормативів резервування;
• регулювання облікової ставки центрального банку;
• створення морального клімату (риторичний метод впливу);
8) сприйняття або очікування майбутніх змін у рівнях валютних курсів. [8].
Зазначені чинники, крім останнього, у підсумку формують рівень відсоткових ставок за валютами. Такий чинник як очікування може відчутно впливати на валютні курси незалежно від рівня відсоткових ставок, але протягом незначного проміжку часу. Особливо яскраво вплив цього чинника виявляється на валютних біржах. Міркування одного чи групи дилерів іноді призводять до виникнення ажіотажного попиту або пропозиції окремої валюти. Наприклад, якщо дилери продають фунти стерлінги, очікуючи зниження курсу, то пропозиція фунтів стерлінгів може значно перевищити попит. Отже, створюється ажіотажна пропозиція при попиті, що відбиває реальні потреби, а не спекулятивні операції. Це призводить до дійсного зниження курсу фунтів стерлінгів. Такі ситуації виникають протягом коротких періодів, коли вплив решти чинників незначний, і не можуть реально позначитися на валютних курсах.
Форвардні валютні курси не відображають очікування ринком майбутнього спот-курсу валюти, а залежать від різниці в рівнях відсоткових ставок валютами, що котируються. Рівні відсоткових ставок відбивають насамперед діючий та очікуваний рівні інфляції. Оскільки очікуваний рівень інфляції, на відміну від діючого, не можна розрахувати, а лише спрогнозувати, то й відсоткові ставки на майбутні періоди також прогнозуються. Форвардні валютні курси розраховуються на основі відсоткових ставок.
Форвардний курс валюти може бути вищим або нижчим за курс спот залежно від того, яка з валют приносить вищий процентний дохід при інвестуванні. Зауважимо, що різниця між форвардним та спот-курсом залежить як від різниці в рівнях річних відсоткових ставок за валютами, так і від тривалості форвардного періоду. З подовженням строків різниця між спотовим та строковим валютними курсами зростатиме. [10].
За нормальних умов розвитку економіки, коли ринки не зазнають впливу грошово-кредитних чи політичних потрясінь, рівні відсоткових ставок можна вважати незалежними величинами, які відбивають реальний та очікуваний рівні інфляції. Форвардні валютні курси є похідними (залежними) величинами від відсоткових ставок. Отже, лише однакові темпи інфляції в обох країнах походження валют можуть на тривалий час стабілізувати валютний курс.
При проведенні строкових операцій з валютою основними ризиками є ризик зриву поставки та ризик невиконання умов форвардної угоди одним із учасників. Ризик зриву поставки супроводжує і спотові і форвардні операції, але існує лише протягом одного дня на дату розрахунків. Ризик невиконання угоди вимірюється не повним обсягом контракту, а лише деякою його часткою, котра становить, як правило, 3 — 10% від суми угоди. Якщо один з учасників операції відмовляється виконувати взяті на себе зобов’язання, то можна знайти йому заміну і реалізувати контракт з деякими збитками, уникнувши значніших втрат. На ризик невиконання угоди наражаються обидва учасники строкової операції.
З метою обмеження таких ризиків менеджмент банку може використовувати метод лімітування, установлюючи максимальний розмір суми одного контракту. Крім того, розрахунок можна проводити не одним, а двома переказами валютних коштів, коли другий платіж здійснюється після одержання відповідної суми іншої валюти. Це дозволяє частково знизити ризик одного з учасників, але умови необхідно узгодити під час укладання угоди. Якщо з одним клієнтом укладено кілька строкових валютних контрактів, то дати валютування мають бути різними. Загалом такі прийоми допомагають частково знизити ризики, що супроводжують валютні операції. [9].
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА (ЗАДАЧІ)
5. Обґрунтувати рішення про доцільність інвестування коштів у облігації з дисконтом за умов: номінальна вартість облігації – 500+100N грн.; термін до погашення – 4 роки; ціна покупки облігації інвестором – 320+100N грн.; дисконтна ставка 7%.
Оскільки N=5, вхідні дані матимуть такі значення:
- номінальна вартість облігації – 1000 грн.;
- термін до погашення – 4 роки;
- ціна покупки облігації інвестором – 820 грн.;
- дисконтна ставка – 7%.
Розв’язок
Для того, щоб оцінити доцільність інвестування коштів у облігації, потрібно визначити поточну вартість облігацій.
Р=
Рном
1+
16.12.2019 14:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора