«Міжнародне фінансування в умовах розвитку світового фондового ринку». Контрольна робота з міжнародне інвестування. Робота № 531110

Перехід до торгівельного партнера Binance

«Міжнародне фінансування в умовах розвитку світового фондового ринку»

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Національний університет Львівська політехніка

Інститут:

Інститут економіки і менеджменту

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Зовнішньоекономічної та митної діяльності

Інформація про роботу

Рік:

2018

Тип роботи:

Контрольна робота

Предмет:

міжнародне інвестування

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» Інститут економіки і менеджменту Кафедра зовнішньоекономічної та митної діяльності Контрольна робота з дисципліни «Міжнародне інвестування» на тему: «Міжнародне фінансування в умовах розвитку світового фондового ринку» Варіант 19 Львів 2018 ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………………………… 3 Частина 1. РОЗКРИТТЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ……………..………………..... 4 1.Функції міжнародного фондового ринку…………………………………… 4 2.Відмінності між ф’ючерсними та опціонними контрактами………………. 9 Частина 2.ЗАДАЧІ……………………….…………………………………………………. 14 Задача 2…………………………………………………………………………… 14 Задача 13………………………………………………………………………….. 15 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………….. 16 ВСТУП Інвестиції – це будь-які вкладення (та не тільки в основні засоби), внаслідок яких досягається запланований позитивний ефект. Обсяг кінцевих інвестицій – капітальних вкладень в основні засоби − від цього не зростає, але їх оборот значно збільшує фінансовий ризик і ставить під загрозу доцільність здійснення інвестицій. Тому капітальні вкладення можна вважати складовою частиною інвестицій. Міжнародна інвестиційна діяльність – це послідовна сукупність дій її суб'єктів (інвесторів та учасників) із втілення інвестицій з метою отримання прибутку. Кожна країна як суб'єкт інвестиційної діяльності визначає правові, економічні та соціальні умови цієї діяльності у своєму законодавстві. У відповідності із законодавством до майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються у підприємницьку діяльність, тобто до об'єктів міжнародної інвестиційної діяльності, відносяться: – грошові кошти, цільові банкнотні внески, паї, акції та інші цінні папери; – рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання) та інші матеріальні цінності; – майнові права, що витікають із авторського права, досвіду та інших інтелектуальних цінностей; – сукупність технологічних, технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, але не запатентованих ("ноу-хау"); – права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням. До суб'єктів інвестиційної діяльності згідно із Законом України "Про інвестиційну діяльність" відносяться інвестори та учасники. Ними без будь-яких обмежень можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземні громадяни та юридичні особи і самі держави. Таким чином, інвестор – це суб'єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладання особистих, позичкових та залучених майнових й інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Іноземний інвестор – це суб'єкт, який не є резидентом приймаючої країни і вкладає кошти в реципієнтів, які є резидентами приймаючої країни. За суб'єктами та формами власності міжнародні інвестиції класифікуються як: – державні; – приватні; – міжнародних організацій; – змішані. Суб'єкти міжнародної інвестиційної діяльності реалізують свої економічні інтереси, вступаючи у певні взаємовідносини на інвестиційних ринках. Ці ринки регулюють процес обміну інвестиціями й інвестиційними об'єктами (товарами). Інвестиційний процес – це залучення вільних міжнародних інвестиційних ресурсів конкретними суб'єктами. Це поняття пов'язується з реалізацією реальних інвестицій, із здійсненням реальних інвестиційних проектів. Інвестиційний процес складається з декількох інвестиційних циклів. ЧАСТИНА 1. РОЗКРИТТЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ 2. Функції міжнародного фондового ринку Фондовий ринок охоплює частину кредитного ринку, зокрема ринок облігацій, і повністю ринок акцій. Інакше кажучи, це ринок цінних паперів, на якому здійснюються їх випуск, розміщення та продаж. Товар фондового ринку специфічний — різні види цінних паперів.[10] У цивілізованій ринковій економіці ринок цінних паперів є основним механізмом перерозподілу грошових накопичень. Останні два десятиліття минулого століття були позначені помітним розширенням фінансових ринків в розвинутих країнах і країнах, що розвиваються, а також їх появою, а точніше відтворенням, у країнах з перехідною економікою. Найдинамічнішим сегментом фінансового ринку став ринок цінних паперів. За останні 15 років оборот торгівлі акціями на біржах світу збільшився майже у 80 разів, а показник ліквідності ринку акцій (відношення річного обороту до сумарної капіталізації), на початку 90-х років минулого сторіччя складав менше 1 %, а в останні роки збільшився до 125 %.[5] Сучасну ситуацію відрізняє ще і набагато складніша структура ринків цінних паперів з погляду використовуваних інструментів, надзвичайно збільшена швидкість здійснення біржових операцій (і, відповідно колосальне зростання оборотів), коли мільярдні суми перекладаються з одного ринку на інший за декілька секунд, що значно підвищило волатильність світового ринку цінних паперів. Якщо до Другої світової війни ринок цінних паперів обмежувався масштабами розвинутих країн Європи, Північної Америки і Австралії, то зараз він набув дійсно глобального характеру. Від 40 до 50 % світового ринку акцій, облігацій і деривативів припадає на США, а країни "великої вісімки" в цілому займають на ньому 75-80 %. Не дивлячись на випереджаючі темпи зростання ринків, що формуються, їх частка у світовому ринку цінних паперів не перевищує 10 %.[5] Фондовий ринок стає глобальним. Торгівлю на такому ринку ведуть безперервно і скрізь. Його основу складають цінні папери транснаціональних компаній. Необхідно відзначити, що світовий фондовий ринок - це сегмент міжнародного ринку капіталу, де здійснюється емісія і купівля-продаж цінних паперів і різних зобов'язань. Загальноприйнятого визначення міжнародного ринку цінних паперів немає. Як правило, на цьому ринку відбувається торгівля цінними паперами між нерезидентами і торгівля фондовими цінностями, вираженими в інших валютах, ніж національна.[5] Існує думка, що міжнародний ринок цінних паперів - це, перш за все, первинний ринок, тому, що вторинний ринок поки що не одержав адекватного розвитку. Тому під міжнародним ринком цінних паперів також розуміють випуск останніх, виражений в євровалютах і здійснюваний емітентами за межами якого-небудь національного регулювання емісій. У ширшому значенні міжнародний ринок цінних паперів розглядається як сукупність власне міжнародних емісій та іноземних емісій, тобто випуск цінних паперів іноземними емітентами на національному ринку інших країн.[5] Формування цього ринку було прискорено рядом факторів: сучасною науково-технічною революцією, яка спричинила появу проектів, реалізація котрих потребувала використання капіталу різних країн; розвитком інтеграційних процесів; певною стійкістю валютних курсів; використанням спільних багатонаціональних валют; успіхами у розбудові банківської та біржової справи.[5] Напрями розвитку сучасних міжнародних ринків цінних паперів: глобалізація (інтернаціоналізація), зокрема створення зони євро; інституціоналізація, посилення ролі інституційних інвесторів у корпоративному управлінні; технологізація (комп'ютеризація), згортання традиційної торгівлі і створення нових електронних торгових систем; торгівля безпосередньо через мережу Інтернет; скорочення кількості фондових бірж (у багатьох країнах торгівля зосереджується на одній біржі); дематеріалізація, електронний обіг цінних паперів; особливий захист дрібних інвесторів, зокрема прав меншості акціонерів; випереджаючий ріст ринку акцій; злиття та поглинання компаній.[5] Орієнтованість на іноземних інвесторів визначається за низкою критеріїв, таких, наприклад, як участь іноземних банків у синдикаті, який розміщує емісію, наміри емітента залучити цією емісією іноземних інвесторів, здійснення емісії поза межами національного фінансового ринку тощо.[4] У загальному сенсі критерій "міжнародності" ринку полягає в тому, чи відбувається рух капіталу з країни у країну, чи "перетинають" інвестиційні ресурси національні кордони. [4] Основна мета аналізу ринку цінних паперів полягає у забезпеченні нормального функціонування всіх галузей економіки шляхом інвестування великих капіталів у їх діяльність. [5] Розглянемо структурні сегменти міжнародного ринку цінних паперів. Міжнародний ринок цінних паперів утворюється складною системою національних і міжнародних фінансових інструментів та інститутів. Цей ринок здатний створювати фінансові активи з різноманітними характеристиками: від короткострокових боргових інструментів до "вічних" облігаційних позик та акцій, отже, спроможний задовольнити будь-які потреби позичальників і запропонувати інвесторам будь-які види фінансових вкладень. Є багато способів класифікації міжнародного ринку цінних паперів. Розглянемо найважливіші з них. [4] Міжнародний ринок цінних паперів охоплює два великих сегменти. Це, по-перше, іноземні ринки – фінансові ринки держав, на яких укладаються угоди щодо фінансових активів нерезидентів – іноземних цінних паперів. На таких ринках діють як внутрішні, так і іноземні інвестори й емітенти. Іноземні фінансові ринки підпорядковані законам окремої держави і функціонують у межах певної національної економічної політики. Це означає, що обіг іноземних цінних паперів регулюється законодавством тієї країни, де вони були випущені. Іноземні ринки належать до традиційних міжнародних фінансових ринків.[4] Другий сегмент – євроринок, де здійснюється обіг цінних паперів, грошовим компонентом яких є евровалюта, тобто валюта, що перебуває в руках нерезидентів країни її походження. Офіційне визначення статусу європаперів: це обігові цінні папери, які: • проходять андеррайтинг і розміщуються за посередництва синдикату, щонайменше два учасники якого зареєстровані в різних країнах; • пропонуються у значних обсягах в одній або більше країнах за винятком країни реєстрації емітента; • можуть бути початково придбані (у тому числі й шляхом підписки) лише за посередництва кредитної організації чи іншої фінансової інституції.[4] Євроринок не підпадає під юрисдикцію окремої держави, отже, не регулюється її законодавством, хоча учасники ринку мають діяти в рамках законів тієї країни, де вони здійснюють операції. До складу кожного з таких сегментів міжнародного ринку цінних паперів входять кілька взаємозалежних секторів, доступність яких для позичальників із часом змінюється. Вони представлені інструментами, різними за формою і структурою: строками сплати, системою процентних ставок, природою гарантій, зобов'язаннями тощо. З огляду на природу залучення фінансових ресурсів міжнародний ринок цінних паперів складається з двох головних частин: ринку боргових цінних паперів (ринку позичкових капіталів) і ринку прав власності. Ці ринки відрізняються за типом фінансових прав.[4] Міжнародний ринок боргових цінних паперів охоплює ринок міжнародних облігацій і ринок середньострокових нот, а також цінні папери грошового ринку. Інструменти ринку позичкових капіталів засвідчують боргові відносини між позичальником (емітентом цінних паперів) і кредитором (інвестором). Міжнародний ринок титулів (прав) власності представлений міжнародними акціями та іншими правами власності, що є похідними від акцій інструментами, зокрема такими, як депозитарні розписки. Інструменти цього ринку засвідчують відносини власності й підтверджують права на співволодіння корпорації-емітента.[4] Залежно від типу емітента міжнародний ринок цінних паперів поділяється на ринки суверенних і приватних боргів. Ринок суверенних боргів утворюється зобов'язаннями, випущеними на міжнародний ринок урядовими інституціями або державними установами якоїсь країни. На таких ринках держава (уряд) залучає кошти для фінансування своєї діяльності, випускаючи боргові фінансові інструменти. Строки суверенних боргів на міжнародному ринку цінних паперів можуть коливатися від 1 до 30 років. Окремий сектор ринку суверенних боргів – ринок облігацій Бреді (Brady Bonds), які випускаються в рамках програми скорочення заборгованості країн, що розвиваються.[4] Відповідно цінні папери, емітовані приватними фінансовими інституціями і нефінансовими корпораціями, утворюють ринок приватних боргів. На таких ринках виникають як потоки, що створюють борги, так і фінансові потоки, пов'язані з випуском і портфельним інвестуванням у титули власності, – акції.[4] Ринок приватних боргів за обсягами майже в 4 рази перевищує ринок суверенних боргів, хоча останнім часом динаміка його розвитку дещо уповільнилася. На ринку і суверенних, і приватних боргів абсолютно переважають позичальники з розвинутих країн, на яких припадає близько 87% загального запасу випущених міжнародних цінних паперів. Лідерами є країни зони євро (понад 35%) і США (понад 30%).[4] Особливе місце на ринку міжнародних цінних паперів належить ринкові боргових зобов'язань позичальників із країн зі зростаючими економіками, або з ринками, що формуються. Це країни, яким притаманні високий ступінь залежності від іноземних інвестицій і значний потенціал економічного зростання. До них належать як країни, що розвиваються, так і країни з перехідною економікою.[4] Як джерела фінансування, міжнародні ринки цінних паперів мають важливі переваги порівняно з банками та іншими фінансовими посередниками. Основними інструментами залучення фінансових ресурсів є міжнародні облігації й середньострокові ноти, причому понад 50% ринку припадає лише на два інструменти – прості єврооблігації та середньострокові євроноти.[4] Фондовий ринок виконує ряд функцій. [3] У межах економічної функції фондовий ринок: забезпечує контакт продавця і покупця; акумулює грошові кошти населення (заощадження) та підприємств (тимчасово вільний капітал); балансує попит і пропозицію цінних паперів на фондовому ринку; сприяє стабілізації цін; оптимізує галузеву та регіональну структуру, забезпечуючи перелив капіталу з малорентабельних галузей і регіонів у високорентабельні, технічно прогресивні галузі та перспективні регіони; вирівнює норму прибутку на вкладений капітал; сприяє реалізації науково-технічних досягнень шляхом створення акціонерних венчурних фірм і здійснення інших заходів заохочення освоєння нової технології; узгоджує майнові державні, інституціональні, індивідуальні інтереси в процесі обігу цінних паперів; пом’якшує дефіцит державного бюджету; стан ринку цінних паперів свідчить про стан економічної кон'юнктури.[3] Сутність політичної функції фондового ринку полягає у сприянні становленню економічної незалежності держави, залученню іноземних інвестицій через продаж акцій, створенню справді ринкової системи.[5] Соціальна функція фондового ринку виявляється в можливості для населення отримання додаткового прибутку та формування прошарку власників цінних паперів. Крім того, перелив капіталу сприяє створенню додаткових робочих місць.[5] У морально-психологічній сфері: формування в населення ринкової психології нового економічного мислення та поведінки; створення у суспільстві відповідної морально-психологічної атмосфери, формування довіри до цінних паперів та до операцій з ними; запобігання виникненню на ринку цінних паперів зловживань, шахрайства, кримінального середовища. [3] 72. Відмінності між ф’ючерсними та опціонними контрактами Опціонний контракт - це договір, згідно з яким одна із сторін, звана власником (або покупцем), отримує право придбати (продати) який-небудь актив за встановленою ціною (ціною виконання) до визначеної у майбутньому дати або на цю дату в іншої його сторони, званої передплатником (або продавцем), або право відмовитися від виконання угоди зі сплатою за ці права передплатнику деякої суми грошей, званої премією.[6] Опціон, який дає право купити актив, називається опціоном на покупку, або опціоном call. Опціон, який дає право продати актив, називається опціоном на продаж, або опціоном put. Актив, що лежить в основі опціону, завжди має дві ціни: поточну ринкову ціну або ціну спот, і ціну виконання, зафіксовану в опціоні, за якої останній може бути виконаний. Ціною самого опціону є його премія.[6] Існують дві позиції за опціоном, котрі займають учасники опціонного контракту: а) довга позиція за опціоном, тобто позиція покупця опціону; б) коротка позиція за опціоном, тобто позиція продавця опціону.[1] Для визначення кожного з двох учасників опціонної угоди (її сторін) є кілька термінів. Покупця опціону іменують також утримувачем опціону, власником контракту; продавця опціону — автором опціону чи надписантом. Типи і позиції у певних сполученнях створюють види опціонів: довгий кол; короткий кол; довгий пут; короткий пут.[1] Опціони поділяються на біржові та небіржові. Біржові опціонні контракти укладаються лише на біржах і за механізмом своєї дії вони майже повністю аналогічні ф'ючерсними контрактами. Біржові опціони повністю стандартизовані, можуть закриватися зворотною угодою, мають маржевий механізм гарантування їх виконання (тільки у випадку опціону маржу зазвичай сплачує передплатник (продавець опціону). Біржові опціони, як і ф'ючерсні контракти, що мають в основному короткостроковий характер: найпоширенішим терміном їх дії є тримісячний період.[6] Біржові опціони укладаються на ті ж активи, що і ф'ючерсні контракти: на товари, валюту, процентні ставки, індекси. Крім того, є біржові опціони на ф'ючерсні контракти.[6] У біржовій торгівлі опціонами велику роль відіграють клірингові палати, які виконують такі функції: • здійснюють облік всіх укладених угод; • проводять експертизу документів, що надходять, реєструють угоди; • після реєстрації угоди стають гарантом виконання умов угоди; • забезпечують виконання контракту через проведення офсетної угоди з виплатою різниці між ціною продажу та ціною купівлі опціону без поставки реального активу.[2] Небіржові опціони за механізмом свого звернення аналогічні ліквідним форвардними контрактами, їх ринок формується банками-дилерами, які, як правило, є стороною кожного небіржового опціону, тобто по суті вони виконують роль розрахункової (клірингової) палати в забезпеченні небіржової торгівлі з тією лише відмінністю, що гарантії від ризику - це справа тільки клієнта, а не всього ринку контрактів, як у випадку біржової торгівлі.[6] Основні відмінності біржових опціонів від позабіржових: 1) наявність стандартизованих страйкових цін та дати виконання; 2) як і при торгівлі ф’ючерсами, значну роль відіграють клірингові палати; 3) значно менші витрати на ведення операцій; 4) більш ліквідні, ніж позабіржові; 5) вторинний ринок позабіржових опціонних контрактів досить обмежений.[2] За термінами виконання опціон може бути двох типів: американський тип, який може бути виконаний у будь-який момент до закінчення терміну дії опціону, і європейський тип, який може бути виконаний тільки на дату закінчення строку його дії.[6] Ф’ючерсний контракт — це угода між продавцем або покупцем, з одного боку, і кліринговою палатою ф’ючерсної біржі, з іншого боку, про постачання (прийняття) стандартної кількості базових інструментів за узгодженою ціною на конкретну дату в майбутньому. Ф’ючерсні угоди укладаються між двома сторонами, однією з яких завжди є клірингова (розрахункова) палата ф’ючерсної біржі, що виконує роль гаранта здійснення всіх контрактів.[8] / Рис.1.Схема укладання ф’ючерсного контракту[9] Учасник, який узяв на себе зобов’язання прийняти базові активи згідно з контрактом, займає довгу позицію, тобто купує ф’ючерси. Учасник, який узяв зобов’язання здійснити поставку, займає коротку позицію, тобто продає ф’ючерси. Мета укладання ф’ючерсного контракту полягає в тому, щоб зафіксувати в даний момент ціну, за якою відбудеться операція продажу або купівлі базових інструментів у майбутньому.[8] Основні характеристики ф’ючерсного контракту: біржовий характер торгівлі; стандартні умови контрактів (крім ціни); гарантія клірингової палати виконання всіх контрактів; висока ліквідність, зумовлена існуванням активно діючого вторинного ринку; низька вартість укладання угоди; доступність (саме цей принцип є основним в організації біржі); можливість, але не обов’язковість, реального постачання (прийняття) базових інструментів за укладеними угодами.[8] Слід зазначити, що більшість ф’ючерсних угод взаємно погашаються до моменту закінчення строку їх дії, і лише 2—5 % контрактів завершуються реальною поставкою базових інструментів. Якщо учасник має намір здійснити чи прийняти поставку реальних активів, які були предметом угоди, то він у встановленому порядку інформує про це клірингову палату. У цьому разі палата добирає учасника з протилежною позицією, а постачання здійснюється згідно з правилами конкретної біржі.[8] Зважаючи на те, що на практиці досить незначна кількість ф’ючерсних угод закінчується реальною поставкою, на багатьох біржах розглядається питання про повну ліквідацію поставок, а деякі з фінансових ф’ючерсів зразу були розроблені як інструменти, що не передбачали поставки базових активів.[8] Предметом фінансового ф’ючерсного контракту можуть бути такі інструменти, як іноземна валюта, депозитні сертифікати, банківські депозити, акції, облігації, векселі, довгострокові казначейські зобов’язання, фондові індекси. Обсяги поставок цих фінансових інструментів стандартні (як лоти), що є особливістю ф’ючерсних контрактів.[8] Ф’ючерси належать до короткострокових похідних фінансових інструментів, а строки обігу контрактів на міжнародних біржах базуються на квартальному циклі, тобто терміни їх здійснення — це березень, червень, вересень, грудень. Торгівля ф’ючерсами на біржах відбувається щоденно, що дозволяє щоденно котирувати контракти на рік уперед і подавати результати в періодичній фінансовій пресі. Торгівля новим контрактом відкривається в перший робочий день після дати закінчення попереднього контракту. Тільки-но закінчується термін дії одного ф’ючерсу, наприклад, березневого, наступного ж дня розпочинається торгівля ф’ючерсними контрактами, строк дії яких закінчується через рік, тобто в березні наступного року. Розрахунки за результатами торгового дня проводяться кліринговою палатою щоденно після закінчення останньої торгової сесії.[8,9] Ринок ф’ючерсів нині є сегментом фінансового ринку, котрий розвивається дуже успішно й динамічно. На ньому виникають і поширюються нові типи контрактів, організуються нові біржі і процес цей ні на мить не припиняється. Причини такої популярності ф’ючерсної торгівлі полягають, насамперед, у тому, що ф’ючерсні контракти виконують дві важливі функції.[8,9] По-перше, торгівля ф’ючерсами створює механізм для проведення операцій хеджування ризику, зумовленого несприятливими змінами цін на спотовому ринку. По-друге, ф’ючерси дозволяють біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози і здійснювати спекулятивні операції для отримання доходу від різниці в цінах.[8] Спільні та відмінні риси між опціонами та ф’ючерсами узагальнено у табл.1. Таблиця 1 Спільні та відмінні риси між опціонами та ф’ючерсами[7] Спільні риси Відмінні риси Ф’ючерси Опціони 1 2 3 - обидва цінні папери – похідні, ринкові, біржові, котирувані, комерційні, спекулятивні, масові, термінові; - продаж стандартними лотами; - існують можливості відходу від угоди і укладання контрактів на купівлю та продаж ірраціональних фінансових інструментів (наприклад, біржових індексів); - багато загального в термінології: продавець займає коротку, а покупець – довгу позицію; відкритою позицією вважається укладання контракту, а закритою – виконання зобов’язань за ним; - серед дилерів (брокерів) на ринку цих паперів виступають хеджери і спекулянти; - можливість укладання офсетних угод; - маржинальні вимоги; - участь клірингових палат - стандартизація біржових контрактів. - суто біржовий папір; - менш складний, включає тільки зобов’язання; - відсутня можливість відходу від угоди; - набагато поширеніші; - обов’язкове виконання умов контракту і продавцем, і покупцем; - при укладанні контракту покупець не сплачує премію; - хеджер при хеджуванні під час руху цін в один бік отримує прибуток, а в протилежний бік – збитки; - виграші та втрати учасників не обмежені конкретною величиною й однакові як для покупців, так і для продавців ф’ючерсів. - поширений і в біржовій і позабіржовій торгівлі; - включає і право, і зобов’язання; - можливість відходу від угоди закладена в умовах контракту; - менш поширені; - один із учасників (покупець) має право не виконати умови контракту; - покупець при укладанні контракту обов’язково сплачує продавцю винагороду – премію; - при хеджуванні опціонами хеджер має змогу отримати прибуток як при зростанні, так і при падінні цін на ринку; - виграші власників і втрати продавців не обмежені конкретною величиною, але виграші продавців та втрати власників обмежені розміром премії. ЧАСТИНА 2. ЗАДАЧІ 2. Оцінити поточну вартість та прибутковість акції. Період володіння акцією – 4 роки. Вхідні дані: номінальна вартість акції – 1000+100N грн.; поточна ринкова ціна акції 2000+100N грн.; очікувана ринкова ціна акції через 4 роки – 2500+100N грн.; дивіденди за акцією виплачуються щороку в розмірі 5%; ринкова норма дохідності 7%. Оскільки N=19, вхідні дані будуть мати такі значення: номінальна вартість акції – 2900 грн.; поточна ринкова ціна акції - 3900 грн.; очікувана ринкова ціна акції через 4 роки – 4400 грн.; дивіденди за акцією виплачуються щороку в розмірі 5%; ринкова норма дохідності 7%. Розв’язок Da = 2900*0,05 = 145грн Р = ∑

Контрольна робота міжнародне інвестування

sofia_1410

16.12.2019 15:12-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись