Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Взаємозв’язок типу темпераменту та результатів діяльності
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Інститут права психології та інноваційної освіти
Факультет:
Психологія
Кафедра:
Кафедра теоретичної та практичної психології
Інформація про роботу
Рік:
2017
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Загальна психологія
Група:
ПС
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» ІНСТИТУ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ
Кафедра теоретичної та практичної психології
Курсова робота
з навчальної дисципліни «Загальна психологія» на тему: «Взаємозв’язок типу темпераменту та результатів діяльності»
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………………..25
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………………………...26
ВСТУП
Актуальність. На сьогодні питання про взаємозв’язок типу темпераменту та результатів діяльності набуває особливо актуального значення. Адже темперамент є психобіологічною особливістю людини, яка, так чи інакше, проявляється у її діяльності. Темперамент впливає на темп і ритм діяльності, поведінки, на протікання психічних процесів. Вчені давно помітили, що представники різних типів темпераменту вибирають переважно ті професії, які найбільше відповідають їх природним нахилам. Особливості властивостей темпераменту давно привертають увагу дослідників. Проте, отримані дані є доволі суперечливими. Висунуто багато теорій та методів їх вивчення.
Над цим питанням замислювались такі дослідники, як О.М.Леонтьєв, Л.С. Виготський, І.П. Павлов, Є.О. Климов, Б.М. Теплов, І.Н. Шпільрейн, С.Л. Рубінштейн та інші.
Об’єкт дослідження – типи темпераменту.
Предмет дослідження – особливості взаємозв’язку типу темпераменту та результатів діяльності.
Мета дослідження – на теоретичному рівні охарактеризувати та описати вплив темпераменту на діяльність особистості.
Завдання дослідження:
На теоретичному рівні описати типи темпераменту, їх особливості.
На теоретичному рівні описати основні види діяльності.
На теоретичному рівні описати вплив темпераменту на діяльність людини.
Гіпотеза: тип темпераменту людини впливає на її діяльність.
Курсова робота складається зі вступу, одного розділу, висновків та списку використаної літератури.
РОЗДІЛ 1. Теоретичний аналіз взаємозв’язок типу темпераменту та результатів діяльності
1.1 Основні поняття про темперамент
З давніх-давен люди намагались зрозуміти та пояснити індивідуальні відмінності між людьми – відмінності в інтенсивності, стійкості емоцій, вразливості, енергійності та інших особливостях психічної діяльності та поведінки людини. Ці особливості виявляються як в практичній, так і в розумовій діяльності. Ці особливості є властивостями темпераменту. Темперамент є головною властивістю психобіології людини, його вважають найстійкішою характеристикою, що майже не змінюється впродовж життя і виявляється у всіх сферах життєдіяльності. Саме темперамент є біологічним фундаментом, на якому формується особистість як соціальна істота. Він являє собою сукупність індивідуальних особливостей, що характеризує динамічну та емоційну сторони поведінки людини, її діяльність і спілкування [14; 15].
М. Й. Варій це поняття трактує так: «…це стійка властивість особистості, що виражає індивідуально-своєрідну динаміку психіки і поведінки, яка однаково виявляється у різноманітній діяльності незалежно від її змісту, мети і мотивів»[2, с.203].
Найдавніший опис темпераменту належить грецькому лікарю, «батьку» медицини Гіппократу. Саме він першим спробував з’ясувати, чим зумовлені індивідуальні відмінності в поведінці людей. Він та його послідовник – давньоримський лікар Клавдій Гален – дійшли висновку, що ці відмінності зумовлені різним співвідношенням основних видів рідин в організмі людини. Якщо в організмі людини найбільше «гарячої» крові (sanquis), то вона належить до сангвінічного темпераменту, якому притаманна енергія, наполегливість і рішучість у діях. Якщо ж цю «гарячу» кров охолоджує «надлишковий слиз» (phleqma), то це зумовлює флегматичний темперамент, якому властиві неспішність у вчинках, спокій. Їдка жовч (chole) допомагає утворенню холеричного темпераменту, що проявляється у високій збудливості та дратівливості, захоплюваності. Накопичення «чорної» («зіпсованої») жовчі (melan chole) зумовлює слабкий, меланхолічний темперамент, для якого характерні слабкість характеру, підкорення чужій волі, відсутність власної думки [21].
Російський фізіолог І. Павлов висловив гіпотезу, що в основу індивідуальних відмінностей покладені фундаментальні властивості нервових процесів – збудження та гальмування, врівноваженість та рухливість. Тип нервової системи І. Павлов розумів як вроджений, порівняно мало схильний до змін під впливом оточення і виховання. Він називав його генотипом, тобто генетично-спадковою основою психічної діяльності. На думку вченого, властивості нервової системи утворюють фізіологічну основу темпераменту, що є психічним виявом загального типу нервової системи [4].
Темперамент є сукупністю індивідуально-психологічних характеристик, що виявляються у силі, швидкості та врівноваженості нервових процесів.
Властивості нервової системи, особливості темпераменту більш-менш очевидно виявляються і «читаються» у поведінці. Кожна людина має власну манеру поводитись, впливати на інших. Одна розмовляє спокійно, врівноважено, постійно усміхається, легко пробачає образи. Інша в тих же ситуаціях – повільна, замислена, часто побоюється сказати зайве, надовго запам’ятовує образи. Хтось говорить голосно, прагне лідирувати в спілкуванні, жваво жестикулює, швидко переходить від однієї теми розмови до іншої, а хтось – тихо, рідко змінює позу, скупий на жести та міміку, причому «застрягає» на деталях. Той має властивість «перебивати» людей, не даючи їм можливості висловити свою думку, а інший – стримано та терпеливо вислухає співрозмовника і лише тоді говоритиме. Всі люди – різні, кожна людина – особлива, кожна людина – унікальна. А усі її манери та поведінка – це вияв індивідуальності людини, її темпераменту.
І. Павлов виділив чотири основні типи нервової системи:
- сильний, врівноважений, рухливий – сангвінік (жвавий тип);
- сильний, врівноважений, інертний – флегматик (спокійний тип);
- сильний, рухливий, неврівноважений – холерик (нестримний тип);
- слабкий, неврівноважений, малорухливий – меланхолік (слабкий тип).
Темперамент, на думку вченого, це найголовніша характеристика нервової системи людини, яка так чи інакше позначається на всій діяльності кожного індивіда [21].
Усі ці типи темпераменту можна охарактеризувати за такими основними властивостями:
Лабільність – швидкість виникнення та перебігу збудження і гальмування.
Сензитивність – здатність впливу, яка потрібна, щоб зумовити в людини реакцію.
Реактивність – сила емоційної реакції на зовнішні й внутрішні подразники.
Активність – те, наскільки людина виявляє енергійність у житті й діяльності.
Темп реакцій – швидкість перебігу психічних процесів і реакцій.
Пластичність – гнучкість, ступінь здатності пристосування до нових умов.
Ригідність – інертність, негнучкість, нечутливість до зміни умов.
Екстраверсія – спрямованість особистості на навколишніх людей, предмети, події.
Інтроверсія – фіксація особистості на собі й власних переживаннях та думках, схильність до самоаналізу, замкнутість.
Емоційна збудливість – сила впливу, необхідна для того, щоб спричинити емоційну реакцію [1].
Ці якості темпераменту властиві в більшій чи меншій мірі певному типу. Вони регулюють динаміку психічної діяльності в цілому; характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів; мають більш-менш стійкий та постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого часу; знаходяться строго в закономірному співвідношенні, що характеризує певний тип темпераменту; проявляються з народження дитини. Темперамент однозначно залежить від властивостей нервової системи, які, в свою чергу, розуміються як основні характеристики функціональних систем, що забезпечують інтегративну, аналітичну і синтетичну діяльність мозку, всієї нервової системи в цілому.
Особистість і темперамент пов’язані між собою таким чином, що темперамент виступає в якості загальної основи багатьох інших особистісних властивостей, насамперед характеру. Темперамент не зумовлює рис характеру, але між темпераментом і властивостями характеру існує тісний взаємозв’язок. Від темпераменту залежать динамічні особливості прояву характеру. Наприклад, дружні стосунки у сангвініка та флегматика будуть проявлятись по-різному. Темперамент впливає на розвиток окремих рис характеру. Одні властивості темпераменту сприяють формуванню певних рис характеру, інші – протидіють. Існує і зворотна залежність проявів темпераменту від його характеру. Завдяки певним рисам характеру людина може стримувати небажані за даних обставин прояви темпераменту.
Темперамент не може визначати відносин особистості, її прагнень, її інтересів, її ідеалів, тобто всього багатства змісту внутрішнього життя людини, однак характеристика динамічної сторони має істотне значення для розуміння складного образу поведінки людини, характеру людини. Те, настільки людина виявляє урівноваженість у поводженні, гнучкість, динамічність та експансивність у реакціях, говорить про якісні особливості особистості і її можливості, певним чином створених на трудовій та громадській діяльності індивіда [18].
Типи темпераменту різняться за головними властивостями нервових процесів (збудження та гальмування), а саме за силою (показник працездатності нервових клітин і нервової системи в цілому, здатність нервової системи тривалий час витримувати сильні показники), врівноваженістю (показник співвідношення процесів збудження та гальмування) та рухливістю (показник швидкості зміни процесів збудження і гальмування).
Холерик являє собою людину з міцною, неврівноваженою, рухливою нервовою системою, яка вирізняється перевагою збудження над гальмуванням. Холеричний темперамент вирізняється непостійністю, циклічністю й імпульсивністю у діяльності та поведінці. Йому властиві різкість та поривчастість рухів, сила, яскрава виразність емоційних переживань. Захопившись справою, холерик схильний діяти з усіх сил, виснажуватись більше, ніж слід, але часто будь-яка дрібниця може звести все нанівець. Він може цілком віддатись справі, енергійно долаючи труднощі задля досягнення мети, і раптом усе кинути.
Через те, що у холерика процеси збудження переважають над процесами гальмування, інтенсивна діяльність підкірки не завжди достатньо регулююється корою. Це яскраво простежується у разі сильного емоційного збудження та під час виникнення складних обставин, коли люди цього типу не можуть знайти правильного рішення.
У холерика збуджувальні рефлекси виробляються дуже легко, а гальмівні – з труднощами. Складний перебіг збудження та гальмівного перебігу в холерика призводить до зриву нервової системи з боку гальмування.
Холерик дуже швидко реагує на зовнішній вплив, причому часто нерозважно. Холерик нетерплячий, тому чекання може вивести його із себе. Чергування позитивних циклів підйому настрою й енергійності з негативними циклами спаду, депресії обумовлюють нерівність поведінки і самопочуття, підвищену схильність до невротичних зривів та конфліктів. Взагалі мінливість – характерна риса холерика, і тому передбачити поведінку холерика у новій обстановці є дуже важко.
Холеричний тип – підвищено збудливий, нестриманий, але якщо люди з таким темпераментом мають серйозні, позитивні інтереси, то виявляють ініціативу, енергійність та принциповість у справах. Якщо ж таких інтересів немає, то холерик схильний до афективних переживань, роздратованості та нестриманості, запальності, нездатності до самоконтролю за напружених обставин.
Особистостям з цим типом темпераменту притаманна підвищена збудливість та емоційна реактивність, вона може бути нетерплячою, запальною та різкою у стосунках, надто прямолінійною. Її вольові дії дуже поривчасті. Коли холерику цікаво, він здатний до високої концентрації уваги, хоча виявляє недостатню здатність до скеровування уваги. За спрямованістю холерик – екстраверт, полюбляє вирізнятися, але у спілкуванні не є лагідним, намагається, щоб усе було так, як він цього хоче, непоступливий. Водночас має організаторські здібності. У нього жива міміка, виразна жестикуляція, часто швидкий темп мовлення. Отже, попри активну життєву енергію, холерику не вистачає самовладання, він запальний та нестримний.
Для людей з цим типом темпераменту характерний високий рівень психічної завзятості, потужність дій, різкість, поривчастість, стрімкість, рухливість, їх швидкий темп. За відсутності належного виховання недостатня емоційна врівноваженість може призвести до неспроможності контролювати свої емоції у тяжких життєвих обставинах.
Холерика можна розпізнати і за зовнішніми ознаками. Він квапливий. У нього пришвидшений темп рухів, прямолінійні рухи починаються з ривка, виражена незграбність, надто жвава міміка, гучний голос, швидка мова, рвучке рукостискання. Упродовж розмови очі то «загоряються», то «тьмяніють», що пов’язано з коливаннями уваги до теми. На голосні зауваження відповідає також шумливо, різко. Особливо неприємний голос стає, якщо зробити зауваження холерику при інших людях. Він миттєво реагує на негативну оцінку його суджень, пропозицій. Інколи навіть дуже агресивно [5; 9; 19; 20].
На відміну він холерика, сангвінік – людина зі сильною, врівноваженою, рухливою нервовою системою, для якої характерні висока швидкість реакцій та лабільність. Сангвініки можуть легко збуджуватись і так само легко гальмувати власні бажання. Легко контролює свої емоції відповідно до середовища. Він, сангвінік, швидко пристосовується до нових умов та сходиться з людьми. Вирізняється товариськістю, вільно та розкуто почувається в новому оточенні.
Їх діяльності притаманна продуктивність, якщо їм цікаво, то вони знаходять для себе щось нове. Якщо ж йому стає нецікаво, то сангвінік починає нудьгувати і полишає розпочату справу, не завершуючи її. Дещо непосидючий, вимагає нових вражень, недостатньо регулює свої імпульси, не вміє суворо дотримуватись виробленого розпорядку життя, системи у роботі. У зв’язку з цим не може успішно виконувати справи, що вимагають рівної затрати сил, тривалої і методичної напруги, посидючості, сталості уваги, терпіння. Доволі легко переключається з однієї справи на іншу.
Вчинки сангвініка – обдумані, в стресовій ситуації виявляє «реакцію лева». За спрямованістю сангвінік, як і холерик, – яскравий екстраверт. У колі друзів завжди веселий, життєрадісний. Настрій у нього переважно оптимістичний. Він любить жарти, часто стає організатором, душею компанії.
Людина з цим типом темпераменту вирізняється підвищеною реактивністю, дзвінко сміється та бурхливо сердиться. Почуття виникають одразу ж і миттєво можуть змінюватись. Надзвичайно просте та швидше утворення нових нервових зв’язків, легка їх перебудова дає змогу сангвініку негайно сприймати невідоме, скеровувати увагу на інше, засвоювати нові навички. У нього гнучкий розум.
Риси сангвінічного типу темпераменту виявляються по-різному, залежно від спрямованості діяльності людини. Так, за відсутності серйозних інтересів у житті, сангвініки можуть бути легковажними, поверхневими та мінливими.
Сангвініку притаманні висока психічна активність, енергійність, працездатність, розмаїтість міміки, швидкий темп мови. Він прагне до частої зміни вражень, швидко відгукується на навколишні події. Порівняно легко сприймає невдачі.
За недостатнього рівня саморегуляції та низької критичності, рухливість перетворюється на невиправдану поспішність у прийнятті рішень, у вчинках.
Характерними ознаками зовнішнього вияву сангвінічного темпераменту – розмашисті рухи, широкі кроки, хода швидка, ритмічна, схильність до малої дистанції в процесі спілкування, твердий погляд, сильне рукостискання, багата міміка, пожвавлено-швидка манера мовлення. Очі «загоряються» з появою нової ідеї чи пропозиції [5; 9; 19; 20].
Спокійним, завжди врівноваженим, наполегливим і завзятим трудівником життя є флегматик (І. Павлов) [5, с. 155]. У нього реакції оптимально пристосовані до сили умовних подразників, тому він адекватно реагує на впливи зовнішнього середовища: за слабких подразників й реакція слабка, за сильних – сильна. Флегматики доволі інертні, що не дає їм змоги відразу реагувати на швидкі зміни середовища. Їх умовні рефлекси утворюються повільніше, але виявляються достатньо стійкими.
Флегматики вміють контролювати, затримувати та регулювати безумовні рефлекси й емоції. Тому в поведінці, рухах, розмові вони повільні й спокійні. Міміка дуже бідна, голос тихий, невиразний. Вони чітко дотримуються виробленого розпорядку життя, тому ніщо не може відвернути їх від основної праці. Поступливий та спокійний у діях, мові, вирізняється постійністю, глибиною почуттів і настроїв. Для них характерна зосередженість, витривалість. З-поміж інших вирізняються стійкістю уваги, здатністю старанно й наполегливо працювати.
Залежно від умов в одних випадках флегматик може характеризуватись «позитивними» рисами – витримкою, глибиною думок, сталістю, ґрунтовністю, в інших – млявістю, байдужістю до оточуючого середовища, лінощами, бідністю та слабкістю емоцій, схильністю до виконання одних лише звичних дій.
За спрямованістю флегматики – інтроверти, їм важко спілкуватись з людьми, вони не мають потреби в нових знайомствах. Флегматик не любить змінювати звички, розпорядок життя, роботу і друзів. Він важко і повільно пристосовується до нових умов, нерідко довго коливається, приймаючи рішення, але, на відміну, від меланхоліка, обходиться без сторонньої допомоги.
Одночасно для флегматиків характерні обов’язковість, товариськість, рівне ставлення до інших людей. Їх важко роздратувати чи довести до афективного стану. Флегматик має високу працездатність, добре опирається сильним і тривалим подразникам, але не здатний швидко реагувати в несподіваних важких ситуаціях. Від воліє закінчити одну справу і тільки потім братись за інше. Флегматик є стратегом, тому він постійно звіряє свої дії з перспективою.
Почуття у флегматиків виникають повільніше, ніж у сангвініків і холериків, хоча їм притаманна сила і стриманість у зовнішніх виявах, слабка експресивність. У особистості з таким темпераментом настрій переважно стабільний. Навіть попри серйозні неприємності, залишається зовні спокійним.
Характерними ознаками зовнішніх проявів флегматичного темпераменту є повільність, неспішний темп рухів, малорухома міміка, спокійна та повільна мова, низький тембр голосу. Часто перепитує співрозмовника, коли той швидко розмовляє [5; 9; 19; 20].
Найслабшим типом з-поміж усіх є меланхолік, що є людиною зі слабкою, неврівноваженою, малорухомою нервовою системою, у нього підвищена чутливість навіть до слабких подразників, а сильний може спричинити «зрив». У меланхоліка реакція часто не відповідає силі подразника, наявна глибина та сталість почуттів при слабкому їх вираженні. Йому важко довго на чомусь зосереджуватись.
Цьому типу темпераменту притаманна слабкість і збудливого, і гальмівного процесів. Тому умовні рефлекси у меланхоліків нестійкі та у разі зміни оточення легко гальмуються. У них особливо послаблене внутрішнє гальмування, звідси – низька комплексна реактивність, легке відволікання уваги, нетривале зосередження на об’єктах діяльності.
За спрямованістю меланхолік – інтроверт: важко сприймає зміну життєвого оточення, потрапляючи в нові умови життя, розгублюється. Дуже часто меланхоліки «опускають руки» у справах. Він може бути надмірно сором’язливим, відчуженим, боязким та нерішучим, не любить нових знайомств і галасливих компаній.
В нормальних умовах меланхолік – людина глибока, змістовна, може бути хорошим працівником, успішно вирішувати життєві завдання. За несприятливих умов – може перетворитись на замкнену, боязку, тривожну, раниму людину, схильну до важких внутрішніх переживань такими життєвими обставинами, які на те не заслуговують. Такі люди намагаються ізолювати себе від життя з його хвилюванням, уникають товариства, бояться будь-якої відповідальності. У надзвичайних ситуаціях у меланхоліка може виявитись «стрес кролика», що спричинить низьку ефективність діяльності або й невиконання завдань. Наприклад, в стресових ситуаціях (іспит, змагання, небезпека) результати діяльності меланхоліка можуть погіршуватись в порівнянні зі спокійною звичною обстановкою. Його підвищена чутливість призводить до швидкого стомлення й падіння працездатності, а для відновлення сил йому необхідно досить тривалий відпочинок.
Меланхолік – дуже вразлива людина, схильна до астенічних емоцій. Його почуття вирізняються повільністю плину, стійкістю та слабкою експресивністю. Це люди надчутливі. Грубість, нетактовність, неповага та інші негативні моменти поведінки вони сприймають надто боляче. Навіть незначний привід може викликати у нього образу та сльози. Він часто буває подавленим, невпевненим у собі, тривожним, у нього можуть виникнути невротичні розлади. Їм потрібне спокійне, звичне оточення, де вони успішно працюватимуть. У звичних обставинах меланхолік може бути контактним, успішно виконувати доручену справу, але він замкнений при зустрічі з новими людьми, нерішучий у нових ситуаціях.
Меланхоліки мляво чинять опір сильним позитивним і гальмівним стимулам. Тому такі особи часто пасивні, загальмовані. Вплив сильних подразників може спричинити у них різні порушення поведінки. Для меланхоліка характерний низький рівень психічної активності, швидка стомлюваність, глибина і стійкість емоцій.
Перестає бути активним, коли на нього кричать чи висловлюють різке зауваження. Під час групового активного обговорення питання не завжди виявляє ініціативу, зокрема в процесі оцінних суджень, губиться у великій аудиторії, уникає «контакту очей».
Характерні ознаки зовнішнього вияву меланхолійного темпераменту: млявий темп рухів, малорухома і водночас напружена міміка, повільна та нерівномірна манера мовлення, негучний голос, погляд – часто збоку або повз співрозмовника, можливі «опущені» кутики рота, стиснуті губи [5; 9; 19; 20].
До всього вище згаданого, варто сказати, що практично у всіх людей поєднуються риси різних типів темпераменту, але переважає якийсь один із них, тому важко знайти «чистого» сангвініка чи «чистого» холерика.
Особливості типу темпераменту в кожній особистості виявляються по-різному. Вони змінюються з віком, безпосередньо залежать від дозрівання та розвитку організму, психіки. Завдання полягає в тому, щоб зауважувати ці особливості й виробляти у людини вміння володіти своїм темпераментом.
Психологічні аспекти професійної діяльності
Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три основні різновиди діяльності: гру, навчання та працю. Всі вони властиві людині, незалежно від віку, проте в певний період життя одна з них виявляється більше, а саме: у дошкільному віці провідною є ігрова діяльність, у шкільному – навчальна, а у зрілому – трудова.
Ігрова діяльність, на відміну від інших, є одновною формою вияву активності дитини дошкільного віку і є водночас основним засобом пізнання нею зовнішнього світу, відображення його у формі відчуттів, сприймань, уявлень тощо. В іграх не лише виявляються, але і формуються всі психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, навички, здібності [3]. Всі ці психічні процеси проявляються в різній силі залежно від типу темпераменту. Діти з холеричним темпераментом жваво, енергійно бавляться. Вони можуть інколи й агресивно відреагувати, вдарити, вони люблять знаходити нових друзів, бавитись на самоті вони не будуть. На відміну від холериків, дитині-меланхоліку не потрібна компанія. Він спокійно, тихо буде бавитись сам. Він дещо млявий, повільний, слабо реагує на навколишній світ. Дослідження нервової системи (НС) у дітей показало, що до 1 року у них переважають збуджувальні процеси над гальмівними через незрілість кори, тобто дія симпатичної НС переважає над дією парасимпатичної. Звідси підвищена моторика [12].
Навчальна діяльність є основним різновидом діяльності дітей шкільного віку. Проте цим віком вона не обмежується, адже людина навчається усе життя. Ця діяльність полягає у засвоєнні знань, вироблених людством, з метою підготовки дітей до майбутньої самостійної трудової діяльності [3]. Саме в цей період необхідно звернути особливу увагу на темперамент дитини, адже у підлітковому віці дитина більш-менш формує свої бажання у виборі майбутньої професії. Як показує практика, в цей час треба проводити дітям тести на визначення їх типу темпераменту, знайомити їх з поняттям «профпридатність», яка є сукупністю психічних та психофізіологічних особливостей людини, необхідних і достатніх для досягнення нею за наявності спеціальних знань і вмінь прийнятої ефективності праці. Бо від вибору професії залежить все життя індивіда. Тому працю треба підбирати, так би мовити, під себе, під свій тип темпераменту.
Так, меланхолік легко справляється з комп’ютерною технікою, бухгалтерським обліком, монотонною та привичною роботою, яка аж ніяк не підходить жвавому сангвініку. А сангвінік у свою чергу, може виконувати кілька справ одночасно і залишати роботу, яка йому не цікава.
Трудова діяльність – це вже свідома діяльність людини. Вона становить необхідну умову існування та розвитку людини. Праця потребує відповідної підготовки. У роботі людини виявляють її уважність, спостережливість, уява та мислення. Праця є джерелом різноманітних емоцій. У процесі роботи людина зазнає успіхів та невдач [3].
З появою ринку праці роботодавці бажають отримати такого працівника, з вини якого не буде аварій, який може ефективно працювати і легко та в короткий термін оволодіти професійними навичками.
Кожна професійна діяльність для успішності її здійснення вимагає від людини певних індивідуальних особливостей, до яких відносяться фізичні і психологічні якості, знання, уміння та навички. Відповідно до цього визначають «придатність – непридатність» особи.
Виходячи з позицій сучасної професійної теорії та накопичених експериментальних даних, під професійною придатністю розуміється динамічна сукупність людини, необхідність і достатність для досягнення нею за даною професією суспільно прийнятої ефективності праці. Проблема формування професійної придатності вивчалась К. М. Гуревичем, В. О. Бодровим, Є. О. Климовим, М. В. Макаренком та ін..
Формування професійної придатності, як вважають В. О. Бодров, Є. О. Климов, К. К. Платонов та інші, є елементом єдиної системи підготовки людини до трудової діяльності і забезпечення успішності її реалізації протягом усього професійного шляху [11].
В наукових трудах Б. М. Теплова відображено, що професійна придатність означає наявність у людини певних здібностей, які дають їй можливість успішно виконувати діяльність [18]. В. Д. Шадриков зводить здібності до здібностей розумових, сприймання, пам’яті і вказує, що не існує так званих «педагогічних», «музичних» … та інших спеціальних здібностей. На думку В. І. Барка, професійна придатність не дається людині з її народженням, а формується у процесі навчання і наступної професійної діяльності при наявності позитивної мотивації [10].
На мою думку, якісь задатки даються людині з народження і якщо їх розвивати, то можна досягти неабияких вершин. Звісно, необхідно «пробувати» себе у всіх можливих професіях, аби обрати ту, яка найкраще тобі пасуватиме та буде, як кажуть, до душі.
З погляду Є. О. Климова, такі категорії, як «професійна придатність», «діагностика професійної придатності людини» слід розуміти, як умовні поняття. Якщо прийняти наявні умови діяльності, як незмінну константу, то можна розглядати людину, як більш або менш придатну до даної роботи «тут і тепер». Іншими словами, властивість професійної придатності можна приписувати людині лише, як ситуативну.
Думка, що професійна придатність – характеристика змінна, підтверджується висновком: непридатні тут і тепер можуть бути придатними завтра або в іншому місці.
Професійна придатність виступає не лише, як властивість суб’єкта діяльності, як характеристика його функціонального ресурсу і практичної готовності до діяльності, а й як міра реалізації можливостей організму і психіки, що виражаються через результат діяльності [11].
І. Шпільрейн, наприклад, підтверджує, що професійна придатність у людей неоднакова: є особи фізично сильні і фізично слабкі – перші спроможні працювати вантажниками, а другі – ні; є люди розумні та дурні – перші можуть стати кваліфікованими лікарями, другі – ні; є люди фізично здорові та хворі – перші можуть стати військовими, другі – ні [10].
Сукупність психологічних якостей особи, а також цілий ряд фізичних, антропометричних, фізіологічних характеристик людини прийнято називати «професійно важливими якостями» (ПВЯ). Для кожної діяльності перелік цих якостей свій.
ПВЯ залежать від специфіки професійної діяльності і включають індивідуально-психологічні та особистісні якості суб’єкта, які необхідні і достатні для реалізації тієї або іншої продуктивної діяльності. До ПВЯ входить широкий спектр якостей – від професійних знань, отриманих у процесі професійного навчання і самопідготовки, до природних задатків. До ПВЯ відносять також особливості особистості (мотивація, спрямованість, характер), психофізіологічні особливості (темперамент, особливості нервової системи), особливості психічних процесів (пам’ять, увага, мислення, уява тощо).
М. Ю. Шейніс визначає 4 складові професійної успішності: інтелектуальну, емоційно-вольову, комунікативну, поведінкову.
1. Інтелектуальна: гнучкість мислення, критичність розуму, логічність доказів, уміння розбиратися в людях;
2. Емоційно-вольова: дисциплінованість, чесність, педантичне ставлення до встановлених законом правил, старанність, наполегливість, відповідальність, організованість;
3. Комунікативна: доброзичливість, тактовність, чуйність;
4. Поведінкова: працелюбність, виконавчість, оперативність, самокритичність, рішучість, самостійність, ініціативність, справедливість, уміння створити трудову атмосферу, упевненість в собі [10].
До слова, у дослідженнях діяльності фахівці багатьох служб ОВС (органів внутрішніх справ) та за даними авторів, таких, як Б. Г. Бовін, М. І. Мягких, О. Д. Сафронова, було виділено ряд професійно важливих якостей, які дають уявлення про виконання покладених функцій і відображають різні професійно значущі аспекти поведінки працівників ОВС, а саме:
Інтелектуальні якості (логічність, евристичність, вербальність, практичність, швидкість мислення тощо);
Активність (екстраверсія, сила збудливого процесу, сила гальмування, лабільність нервової системи);
Креативність (генерування нових ідей, творча уява, здібність до дивергенції та асоціацій);
Пізнавальні якості (сприйняття, увага, оперативна і довготривала пам’ять);
Комунікативні якості (комунікабельність, відвертість, уміння працювати з людьми, здатність вирішувати конфлікти, доброзичливість);
Домінантно-лідерські якості (упевненість, розкутість, агресивність, сміливість);
Самоконтроль (стриманість, врівноваженість, серйозність, обережність);
Професійно-ділові якості (надійність, працьовитість, цілеспрямованість, акуратність, правдивість, відданість справі, уміння працювати з документами);
Фізичні якості (витривалість, фізична сила, спритність, стрункість, загальний стан здоров’я) [10].
Одна з найбільших характерних сторін особистості людини – її індивідуальність, під якою розуміється неповторне поєднання психологічних особливостей особистості. Особистість – це перш за все жива конкретна людина зі своїми достоїнствами та недоліками, зі своїми сильними і слабкими сторонами, породженими її активною участю в житті суспільства, колективу, вихованням і навчанням.
Коли ми намагаємось зрозуміти і пояснити, чому різні люди, які обставинами життя поставлені в однакові або приблизно однакові умови, досягають різних успіхів, то намагаємось визначити, чим одна людина відрізняється від іншої. В даній ситуації мають значення психологічні особливості, які можна вважати властивостями психічної активності особи, що виражаються в характері, темпераменті, особливості протікання психологічних процесів, сукупності переважаючих відчуттів і мотивів діяльності, здібностях, які сформувалися.
Особистість виявляється в діяльності. Для оцінки професійних здібностей людини, її треба вивчати в різних видах діяльності. Професійні здібності – це сукупність стійких, але змінних під впливом виховання індивідуально-психологічних якостей особистості, що на основі компенсації одних властивостей іншими визначає успішність навчання тієї або іншої певної трудової діяльності.
Факти, які були отримані у ході дослідження трудової та учбової діяльності в лабораторіях Б. М. Теплова, В. Д. Небиліцина, Б. Г. Ананьєва, К. М. Гуревича і В. С. Мерліна вказують, що успішність людини в екстремальних умовах залежить від природних якостей її нервової системи та темпераменту.
Так, дослідження ефективності виконання роботи особами ризиконебезпечних професій з сильною та слабою нервовою системою, тривожними і не тривожними, схильними і несхильними до ризику показало, що особи зі слабкою нервовою системою, тривожні і несхильні до ризику виконують діяльність більш якісніше та ефективніше, ніж ту саму роботу виконують особи з сильною нервовою системою, не тривожні та схильні до ризику [18].
Протилежною стороною успішності є неуспішність. За висновками К. К. Платонова неуспішність до будь-якого виду трудової діяльності – поняття значно складніше, ніж просто «відсутність здібностей». Неуспішність також є певною структурою особистості, до якої входять негативні для тієї чи іншої трудової діяльності риси. Пошук таких синдромів неуспішності в кожній професії – важливе завдання.
Неуспішність у професійній діяльності традиційно розглядається, як професійна непридатність, і навпаки, непридатність розуміється, як неуспішність у професійній діяльності [10].
Індивідуальні особливості людей, зайнятих в одній і тій же професії, виявляються в тому, що досягнення однакових результатів до кожного з них приходить по-різному. Категорії «непридатний» та «неуспішний» не завжди співпадають. К. М. Гуревич висуває припущення, що ті, хто визнаний непридатним, у дійсності не відповідає вимогам тесту, а не вимогам професії, з якими людина через деякий час, необхідний для оволодіння відповідними навичками, та після необхідного тренування могла би впоратися [10].
Взаємодія типу темпераменту та результатів діяльності
С.Л. Рубінштейн у своїй праці писав: «Темперамент – це динамічна характеристика психічної діяльності індивіду» [16, с.718].
Працюючи з холериками, потрібно враховувати, що вони легко концентруються на певному об’єкті, але не можуть швидко переспрямовувати увагу, оскільки процеси гальмування в них уповільнені. Вони також схильні до порушення дисципліни на заняттях, адже часто можуть бути підвищено збудливими, схильними до афективних реакцій; їх треба зацікавити справами і давати доручення. Навички та звички в холерика утворюються легко, але змінити їх надзвичайно важко, тому перехід від звичних дій до нових необхідно здійснювати поступово.
У людей флегматичного та меланхолічного темпераментів тимчасові зв’язки утворюються повільніше внаслідок недостатньої рухливості кіркових процесів. Тому їм потрібно давати більше часу на засвоєння й опанування навчального матеріалу.
Унаслідок недостатньої рухливості флегматиків вони повільно переспрямовують увагу. Для них варто добирати завдання, які сприяють виробленню більшої швидкості реагування та моторної рухливості, особливо тоді, коли вони повинні виконувати завдання в екстремальних умовах. Динамічні стереотипи у флегматиків утворюються повільніше, ніж у сангвініків, і їх треба поступово переводити з однієї звичної дії на іншу.
Людям меланхолічного типу темпераменту необхідно приділяти особливу увагу, оскільки вони вразливі, швидко втомлюються. Їм необхідне спокійне, сприятливе оточення та продуманий режим впливу, що передбачає поступовий перехід від звичних умов життя до іншої діяльності й обставин. Слабкість нервових процесів у цих людей потребує чутливого ставлення до них [4].
Порівнюючи врівноваженість типів темпераменту, можна сказати, що у сангвініків та флегматиків процеси збудження та гальмування є рівні за силою, тобто збалансовані; у холериків процес збудження домінує над процесом гальмування ; у меланхоліків процес гальмування домінує над процесом збудження.
Але не можна розділяти типи темпераменту на «добрі» та «погані», «позитивні» та «негативні». Це недоцільно. Адже кожен тип темпераменту має як позитивні, так і негативні риси. Наприклад:
Позитивні риси холерика – це активність, пристрасність, енергійність; негативні – нестриманість, різкість, ефективність.
Позитивні риси сангвініка – це рухливість, емоційність, чуйність; негативні – недостатня зосередженість, легковажність.
Позитивні риси флегматика – витримка, спокій; негативні – млявість, бідність емоцій.
Позитивні риси меланхоліка – глибина та стійкість почуттів, емоційна чутливість; негативні – надмірна вразливість, відчуженість, боязкість.
У деяких різновидах діяльності, наприклад, як уже згадувалось, в екстремальних ситуаціях, від рис темпераменту може залежати виконання завдань. Тому для певного різновиду діяльності бажано залучати людей, орієнтуючись на більш чи менш сприятливі динамічні риси їх психіки. Деякі різновиди праці становлять жорсткі вимоги щодо темпу й інтенсивності дій, отже, потребують спеціального відбору за цими якостями. Зокрема, тому, який обрав фах військового льотчика, танкіста, оператора, десантника, треба мати рухливий і сильний тип нервової системи [2].
Темперамент виявляється насамперед в особливостях використання способів роботи. Темперамент людини впливає не тільки на її поведінку та відносини з оточуючими, а й на вид діяльності, яким їй найкомфортніше займатись.
Хтось не уявляє життя без постійного руху та спілкування з оточуючими, а комусь набагато комфортніше сидіти в офісі та відчувати себе частиною добре налагодженого процесу. Якщо темперамент і професія, зокрема, підходять один під одного, тоді людина відчуває себе
30.04.2020 12:04-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора