Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Болонський процес
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Болонський процес та система освіти Данії
1. Передумови виникнення Болонського процесу
Історія Болонського процесу офіційно почалася з підписання Болонської декларації у 1999 році, проте її передісторія сягає 1954 року, коли було підписано Європейську культурну конвенцію, в якій наголошується на необхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії та культури інших країн і спільної для них культури.
Ідеї освітньо-культурного об'єднання європейських країн загалом та університетів зокрема отримали своє продовження у Великій Хартії університетів (Magna Charta Universitatum), що стала фінальним результатом пропозиції, адресованої Болонським університетом у 1986 році усім найстаршим європейським університетам. Ідея Великої Хартії була сприйнята з ентузіазмом.
Протягом зустрічі у Болоні у 1987 році делегати 80 Європейських університетів обрали 8 членів правління, серед них: Президента Конференції Європейських Ректорів, професора Карміні Романци; ректора Болонского Університету Фабіо Роверси Монако; ректора Університету Парижу, професора Жака Соопелса; ректора Університету Лювен, професора Роджера Діллеманса; ректора Університету Утрехт, професора Ван Гінкель; ректора Університету Барселони, професора Джозефа Бріколя; професора Джузеппе Капуто; Президента університетської комісії Парламентської Асамблеї Ради Європи, професора Мануэля Нуньеса Енкабо.
Велика Хартія, проект якої був створений у січні 1988 року у Барселоні, була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстаршим університетом Європи. "Європа вже існує, її мешканці поділяли спільні інституції, до яких належать і університети, протягом століть. Університети є інтелектуальними центрами минулого та майбутнього, що мають спільні цілі та методологію здобуття знань - чи то практичних, чи теоретичних", - з такою промовою виступили представники Болонського університету на святкуванні.
Процес, що наштовхнув на ідею створення Великої Хартії, був особливо важливим. Хартія не була представлена політичною владою, а була розроблена у стінах Університетів. Вона спирається на фундаментальні цінності європейських університетських традицій, проте сприяє зміцненню зв'язків між вищими навчальними закладами в усьому світі, долучаючи до процесів, започаткованих у ній, неєвропейські університети.
2. Становлення Болонського процесу в Європі
Болонський процес (БП) - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти (також у документах зустрічається аналогічне поняття: європейський простір вищої освіти) до 2010 року.
Незвичайність цього процесу полягає у тому, що він не є чітко структурованим і проводиться 45 країнами, що беруть у ньому участь, у співпраці з чисельними міжнародними організаціями, включаючи і Раду Європи.
Згідно з цілями БП до 2010 року освітні системи Європейських країн повинні бути реорганізовані таким чином, щоб:
учасникам освітнього процесу було легко переїжджати з однієї країну у іншу (у Зоні Європейської вищої освіти) - з метою подальшого навчання чи працевлаштування;
привабливість Європейської вищої освіти зросла настільки, щоб мешканці неєвропейських країн також приїжджали на навчання/роботу у Європу;
Зона Європейської вищої освіти сприяла розширенню Європи, а висока якість та значна база знань забезпечувала подальший розвиток Європи як стабільного, мирного, толерантного суспільства.
Мета доволі амбіційна і не пов'язана виключно із Болонським процесом. Проте в середині процесу розвиваються та застосовуються необхідні інструменти досягнення цих цілей.
БП заснований на міжурядовій угоді. Міністрами, відповідальними за вищу освіту у своїх країнах, було підписано декілька документів, проте ці документи не є офіційно об'єднувальними (якими є міжнародні угоди). Вибір, чи підтримувати принципи БП, є проявом волевиявлення кожної окремої країни, хоча ефект "взаємного міжнародного тиску" не можна недооцінювати.
БП не передбачає створення ідентичних систем вищої освіти у європейських країнах до 2010 року. Навпаки, одна із найбільш цінних рис Європи - баланс між несхожістю і єдністю. Скоріше БП намагається створити зв'язки, що направлені полегшити перехід людини з однієї освітньої системи до іншої. Тому при забезпеченні подібності систем дипломів, характерні особливості кожної окремої системи освіти повинні бути збережені. Якщо ж ні, то який же сенс у поїздці на навчання до іншої країни, якщо освіта там така ж сама? Розвиток всередені БП повинен слугувати полегшенню "трансляції" однієї системи освіти до іншої і, таким чином, збільшити мобільність студентів і викладачів та підвищити можливості працевлаштування по всій Європі.
Існує декілька рівнів застосування БП: міжнародний, національний, інституційний.
Щодо міжнародного рівня, існує декілька видів співпраці і декілька структур, що розвивають БП. Серед структур, що спостерігають за розвитком БП можна зазначити такі:
Група по перевірці виконання БП (Bologna follow-up group (BFUG)) складається із:
- усіх країн-учасниць,
- Європейської комісії (European Commission),
- а також Ради Європи.
Асоціація Європейських університетів (The European University Association (EUA)).
Національні спілки студентів Європи (ESIB - The National Unions of Students in Europe).
Європейська асоціація закладів вищої освіти (European Association of Institutions in Higher Education (EURASHE)).
Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО (the European Centre for Higher Education (UNESCO-CEPES)).
Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти (the European Association for Quality Assurance in Higher Education (ENQA)).
Освітня Міжнародна Пан-Європейська структура (Educational International Pan-European Structure).
та Союз конфедерацій промисловців та роботодавцій Європ (UNICE) у якості консультативних членів.
До цього ж, організовуються чисельні семінари по всій території Європи, що проходять під офіційним знаком "Болонські семінари". На них обговорюються різноманітні документи щодо БП, перепони на шляху його впровадження, можливості для співпраці. Ви зможете знайти оновлений календар подій на веб-сайті Болонського Секретаріату у Великобританії (UK Bologna Secretariat). Результати Болонських семінарів та інших подій, що вже відбулися можна переглянути на сайті Болонья-Берген (2003 - 2005) та на сайті Берлінської конференції міністрів (2001 - 2003).
Кожні два роки організовується Конференція міністрів, де збираються міністри, відповідальні за вищу освіту в усіх країнах-учасницях, щоб оцінити прогрес та встановити керівні принципи та пріоритети наступного періоду. Наступна конференція буде відбуватися у Лондоні у 2007 році. Попередні конференції проводилися у Болоньї (1999), Празі (2001), Берліні (2003), Бергені (2005).
На національному рівні здебільшого задіяний уряд, міністри, відповідальні за вищу освіту, ректори конференцій та університетських організацій, студентські спілки, а також, у деяких випадках страхові агенції, роботодавці. Багато Європейських країн вже змінило своє законодавство у відповідності з цілями БП, а інші готуються зробити це. В залежності від країни та ступеня розвитку її системи вищої освіти деякі країни вводять Європейську кредитно-трансферну систему (ЕCTS), обговорюючи структуру своїх наукових ступенів та кваліфікацій, фінансування та управління вищою освітою, програми мобільності тощо.
На інституційному рівні задіяні заклади вищої освіти, їхні факультеті та відділення, студенти, викладацький склад та багато інших діячів. Пріоритети різняться в залежності від країни на закладу. Проте важливо відзначити, що без впровадження на інституційному рівні, мало чого можна досягти у БП.
БП офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації. 21 країна підписала декларацію 19 липня 1999 року у Болоні (звідси і назва всього Процесу). Декларація встановлює такі цілі:
- встановлення системи зрозумілих та подібних наукових ступенів;
- встановлення системи, заснованої на двох основних циклах: студентському та післядипломному;
- введення системи кредитів ЕCTS;
- сприяння мобільності шляхом подолання перешкод для забезпечення руху студентів, вчителів, дослідників, адміністративного складу;
- сприяння європейській співпраці у забезпеченні якості;
- сприяння необхідним європейським вимірам у вищій освіті.
Ці цілі є сутністю БП і значно розвинулися з того часу. Проте підписанню Болонської декларації передував інший документ, прийнятий такими країнами: Францією, Німеччиною, Італією, Великою Британією - Сорбонська декларація. Ця декларація забезпечила необхідний поштовх до створення Болонської декларації і визначила вже у 1998 році основні цілі Зони європейської вищої освіти.
Після підписання Болонської Декларації була організована контролююча структура. Було сформовано Групу по перевірці виконання БП (Bologna follow-up group (BFUG)), що вже згадувалася нами. Було вирішено, що зустрічі міністрів повинні відбуватися кожні 2 роки, і перша відбула ся у Празі у 2001 році.
Тим часом був обраний головний доповідач Bologna follow-up group. Ним був пан Педро Лоурті (Pedro Lourtie), який пізніше став представником міністра освіти в Португалії. Його завданням було проведення моніторингу впровадження цілей Болонської декларації і звітування з цього питання міністрам освіти у Празі (звіт).
У подальшому різні країни організували так звані "Болонські семінари", що стосувалися різних важливих тем. Європейська асоціація університетів (що була сформована у березні 2001 року з двох мереж Європейських університетів) створила так званий ІІ Звіт щодо тенденцій у вищій освіті (Trends II report). Цей документ торкається питань втілення Болонської декларації на інституційному рівні. Також було прийнято Послання Саламансьої конвенції 2001 року. Національні спілки студентів Європи (ESIB - The National Unions of Students in Europe) прийняли Гьотебурзьку студентську декларацію - студентське послання для Саміту міністрів у Празі.
У травні 2001 року в Празі до БП приєдналися нові країни: Хорватія, Кіпр, Ліхтенштейн та Турція. Міністри прийняли так зване Празьке комюніке, яке встановлює основні напрямки роботи на наступні 2 роки, до наступної Конференції міністрів з питань БП у Берліні у 2003 році.
Важливо зазначити, що Празький саміт вніс декілька нових елементів у БП:
- студенти були визнані повними рівноправними партнерами у процесі прийняття рішень, а ESIB стала консультативним членом Bologna follow-up group (разом із Радою Європи, Європейськом асоціацією університетів та EURASHE);
- було наголошено на соціальному вимірі БП;
- була висвітлена ідея того, що вища освіта є суспільною продукцією і суспільною відповідальністю.
Між 2001 та 2003 роками була організована навіть більша кількість "Болонських семінарів". Пан Павел Згага (бувший Міністр освіти Словенії, один з тих, хто підписав Болонську декларацію) був обраний Головним Доповідачем (його доповідь на Берлінській конференції міністрів можна знайти тут); Європейська асоціація університетів розробила ІІІ Звіт щодо тенденцій у вищій освіті (Trends III report), а також розпочала Проект якості культури у закладах вищої освіти та запустила Спільну кваліфікаційну програму (joint masters programme); Національні спілки студентів Європи (ESIB) завершили декілька студентських оглядів щодо впровадження Болонської декларації; Європейська комісія підтримала декілька Європейських проектів (the Tuning project, the TEEP project), пов'язаних із забезпеченням якості тощо.
На Берлінській конференції міністрів, що відбулася у вересні 2003 року, 7 нових країн було прийнято до БП (Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Ватикан, Росія, Сербія та Монтенегро і "бувша Югославська республіка Македонія"). Таким чином, загальне число країн, залучених до БП, склало 40. Було також вирішено, що всі країни-учасниці Європейської культурної конвенції можуть приймати участь у БП при заяві щодо вступу та задовільному плані по впровадженню Болонських цілей у своїй системі вищої освіти. Крім звітування про роботу у 2001-2003 рр. та визначення цілей подальшої роботи, Берлінське комюніке також визначає:
- що дослідження є важливою частиною вищої освіти у Європі, а Зона європейської вищої освіти та Зона європейських досліджень є двома стовпами суспільства, заснованого на знанні. У подальшому необхідно звернути особливу увагу на навчання докторів наук, яке необхідно включити у БП;
- що до часу їх наступної зустрічі міністри досягнуть успіхів у таких основних областях: забезпечення якості, двоциклова система, офіційне визнання наукових ступенів та визначення періодів навчання;
- наступна Конференція міністрів відбудеться у Бергені у 2005 році.
Групі по перевірці виконання БП (Bologna follow-up group) було запропоновано звернути особливу увагу на 2 цілі:
- забезпечення якості - на це було видано мандат ENQA, EUA, ESIB, EURASHE;
- структура кваліфікаційних рівнів.
У травні 2005 року на Конференції міністрів у Бергені було запрошено ще 5 країн (Арменія, Азербайджан, Молдова та Україна) у якості нових країн-учасниць БП. Таким чином, загальна кількість учасників БП зросла до 45. Було також прийняте рішення розширити коло консультативних членів БП за рахунок Пан-європейської структури міжнародної освіти (Education International (EI) Pan-European Structure), Європейської асоціації забезпечення якості вищої освіти (the European Association for Quality Assurance in Higher Education (ENQA)) та Спілки конфедерацій промисловців та роботодавців Європи (the Union of Industrial and Employers' Confederations of Europe (UNICE)). Бергенська зустріч підтвердила зміну дій із створення планів на майбутнє на практичне втілення у життя, а саме:
- прийняття спільної структури кваліфікаційних рівнів Зони європейської вищої освіти з обов'язковою розробкою національних структур кваліфікаційних рівнів до 2010 року - початок робіт із даного питання назначено на 2007 рік;
- прийняття директив та стандартів забезпечення якості, створення запиту до ENQA, EUA, ESIB, EURASHE щодо розробки подальших пропозицій, що стосуються запропонованої реєстрації агенцій забезпечення якості;
- подальше наголошення на важливості соціального виміру вищої освіти, що включає академічну мобільність (але не лімітується нею);
- необхідність взаємодії між Зоною європейської вищої освіти та іншими частинами світу ("зовнішній вимір");
- зростаюча важливість адресації розвитку Зони європейської вищої освіти після 2010 року.
Після Конференції міністрів у Бергені (2005 р.) у БП беруть участь 45 країн:
- з 1999 року: Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Греція, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ісландія, Іспанія, Ірландія, Італія, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словацька Республіка, Словенія, Угорщина, Чеська Республіка, Швеція, Швейцарія;
- з 2001 року: Хорватія, Кіпр, Ліхтенштейн, Туреччина;
- з 2003 року: Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Ватикан, Росія, Сербія та Монтенегро, "бувша Югославська Республіка Македонія";
- з 2005 року: Арменія, Азербайджан, Грузія, Молдова, Україна.
Крім цих країн (що є членами Bologna follow-up group - BFUG) та Європейської комісії, у БП беруть участь такі міжнародні організації (у якості консультативних членів):
Рада Європи;
Асоціація Європейських університетів;
Європейська асоціація закладів вищої освіти (EURASHE);
Національні спілки студентів Європи (ESIB);
Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО (UNESCO-CEPES);
Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти (ENQA);
Освітня Міжнародна Пан-Європейська структура;
Союз конфедерацій промисловців та роботодавців Європи (UNICE).
МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ СИСТЕМИ ОСВІТИ
Засади гуманітарно-академічної освіти Данії створила католицька церква, а професійно-технічна бере свої початки від ганзейських часів та навчальних осередків гільдій. У 18 ст. утвердилося розуміння необхідності навчання усього населення. В його кінці датчани створили систему підготовки педагогів, що дало змогу розпочати вводити загальну 7-річну освіту з 1814 р. Миколі Грундвігу (1783 — 1872) країна завдячує більшості демократичних ідей в освіті та принципам свободи і незалежності (його прибічники створили перші недержавні школи), вільного вибору громадянами закладу освіти, рівного доступу та ін. Він був прихильником навчання "для життя", критикував недоліки тогочасної "книжкової" і схоластичної освіти. Цей гуманістичний імпульс не втрачений і досі, тому система освіти Данії постійно вдосконалюється, маючи на меті якнайповнішу реалізацію цих прекрасних цілей і принципів.
Не буде перебільшенням сказати, що освіта є першим пріоритетом держави і громадськості у Данії. Вже багато років країна входить у число світових лідерів за відсотком ВНП, який надається системі освіти (8,8% у 1993 р.). Це піклування про духовний розвиток малих нащадків войовничих вікінгів відчувається навіть у найдрібнішому — безкоштовності всього навчального матеріалу й обладнання, харчування і траспорту та ін. Не можна сказати, що Данія має ідеальну систему освіти, але наблизилася до мрії вона дужче, аніж більшість інших країн.
Структура і побудова системи освіти сучасної Данїі наводиться у таблиці 1 та на схемі 1.
Таблиця 1. Рівні і заклади системи освіти Данії (1995 р.)
Вік учнів
Тривалість
Назва (і завдання)
0 — 3
3 р.
Дошкільне виховання — 1
3 — 7
4 р.
Дитячі садки для віку після 3 років (чи материнські класи — 6-ий рік)
7 — 16
9 р.
Обов'язкова "народна школа" (може мати і 10-й клас)
16 — 19
мін. 3 р.
Гімназія загального навчання після 9 чи 10 класів НШ
17 — 19
мін. 2 р.
Підготовчі курси до ВЗО після 10 класів НШ
16 — 19
мін. 3 р.
Комерційні і технічні профучилища (денні) з виходом на вищу освіту чи на ринок праці
16-19/20
3 чи 4 р.
Профшколи з чергуванням освіти і практики на підриємстві (2/3 часу)
>17
різна
Курси післяшкільної підготовки різного типу з виходом на ринок праці
з 19 чи 20
вища освіта
2 роки для "кандид. мистецтв", 3 — бакалавра, 4, 5 чи 6 — кандидата з різних дисциплін, 7-8 — Licentiat
Розподіл компетенцій. Вони поділені між центральними органами держави, графствами, муніціпалитетами, власниками приватних закладів, адміністративними радами і директорами кожного окремого закладу. Розподіл змінний і залежить як від типу закладу, так і від його освітнього рівня.
Дошкільні заклади у підпорядкуванні Міністерства соціальних справ й належать муніціпалитетам чи приватним власникам. Більшість решти шкільних закладів у компетенції Міносвіти Данії. Об'єднана ПШ+СШ-1 (Folkeskole="народна школа", надалі НШ) належить муніціпальним органам, але понад 20% — приватні, маючи власну владу (адміністративну раду). Більшість СШ-2 (гімназій) чи шкіл для підготовки до вищої освіти належать графствам, кілька повністю приватні. Ради графств чи муніціп. керують СШ-2, кооперуючись зі шкільними радами.
Данія має понад 150 (1994 р) післясередніх закладів освіти, переважно неуніверситетського рівня: педшколи, технічні чи інженерні школи, школи агрономії, комерції, менеджменту тощо (останні переважно приватні). Державі належать університети та інші ВЗО вищого рівня. Закон 1992 р. (University Act) визначає за державою (центральними міністерствами) правила й умови вступу, змісту навчання, присудження дипломів та призначення викладачів. Варіанти рамкового законодавства створенні для спеціалізованих ВЗО з підготовкою педагогів, інженерів тощо. У порівнянні з іншими закладами університети мають найвищу автономію у питаннях змісту і методів навчання.
Міносвіти взаємодіє з іншими соціальними партнерами у царині курсів навчання і профпідготовки, але більшість суто профзакладів незалежні.
До Мінкультури належать мистецькі ВЗО: Королівська школа мистецтв, консерваторії, школи архітектури, бібліотечної справи. Міністерство зайнятості має центри фахового короткотермінового навчання з орієнтацією на потреби ринку праці країни.
ФІНАНСУВАННЯ. Держава фінансує всі заклади незалежно від підпорядкування чи власності на базі законів парламенту про обсяг і розподіл коштів між типами закладів (закон про дотації). Школи графств фінансуються державою на 100%, приватні — на 85%. Розподіл коштів належить згаданим вище радам графств та муніціпалитеттів. Рада графства може вирішити, що школярі повинні за щось відшкодовувати з власної кишені. Післясередні профзаклади хоч і приватні, але на 100% фінансуються з бюджету.
Вища освіта безпосередньо фінансується державою, але закладам дозволено продавати додаткові освітні чи пошукові послуги. Частина субвенції обчислена за нормами на одного студента, кошти на науку та утримання споруд обчислюються за іншою методикою. Кошти щороку приходять "пакетом", а конкретний розподіл видатків здійснюють ради закладів.
ЗАКЛАДИ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Вони досить чітко поділяються на університетський і неуніверситетський сектори. Перший включає 5 класичних і 9 спеціалізованих університети, а також 6 академій музики. Другий (College Sector) складається з понад 130 спеціалізованих закладів з тривалістю навчання 2-4 роки.
Повний цикл навчанням разом з докторантурою мають університети в містах Копенгаген (заснований у 1479 р), Аархус (1928), Одензе (1964), Роскільд (1970), Ольборг (1974).
Дев'ять закладів університетського рівня спеціалізуються в інженерних і технологічних науках, медицині й ветеринарії, мистецтвах, будівництві та комерції:
— Technical University of Denmark, який включає в себе Engineering Academy of Denmark;
— Royal Veterinary & Agricultural University;
— Royal Danish School of Pharmacy;
— Copenhagen Business School;
— The Aarhus School of Business;
— Southers Denmark Business School;
— Royal Danish School of Educational Studies;
— Royal Danish Academy of Fine Art School of Architecture;
— Aarhus School of Architecture.
У 1994 р було 6 музичних академій в містах Kobenhavn, Aarhus, Odense, Aalborg, Esbjerg, Frederiksberg.
Понад 130 закладів післясередньої освіти неуніверситетського рівня пропонують переважно 2 роки (зрідка 1 чи 3) фахової освіти з виховання, педагогіки, різних видів мистецтв, інженерії та технологій, менеджменту і маркетингу, фізіотерапії, сестринської справи, дизайну, соціальної роботи тощо. Вони невеликого розміру і рідко мають понад 500 студентів. Викладацький персонал має високу кваліфікацію (магістри і доктори філософії), тому якість навчання задовольняє студентів. Викладачі закладів університетського рівня зобов'язані вести активну наукову роботу, брати участь в обмінах та спільних проектах. Їх поділяють на адьюнктів (контракт 3 роки) і лекторів (на ставці); доцентів; професорів.
ДОСТУП
Щороку Міністерство освіти визначає кількість місць і квоти набору в систему післяшкільної освіти. З випуску шкіл 1994 р. бажало навчатися 65 000 осіб, але місць було лише 42 000. Квота складається з двох частин. Більша — для громадян Данії, селекцію і зарахування яких проводять централізовано на основі середніх оцінок випускних екзаменів в гімназіях та інших закладах, де успіх дає вільний доступ до вищої освіти. В меншу частину квоти входять абітурієнти-іноземці й частина датчан, прийом яких ведуть самі заклади освіти у рамках визначеної автономії за власними правилами і критеріями. Розгляд заяв суто індивідуальний. Документи від осіб з цієї групи мають надійти у заклад освіти до 15 березня (правило на 1995/96 н.р.).
Підкреслимо, що повна середня освіта у Данії триває не менше 12 років (часто — 13).
Зверніть увагу на те, що в державних закладах навчання для громадян країни та іноземців безкоштовне.
НАВЧАННЯ І ЕКЗАМЕНИ
Навчальний рік складається з двох семестрів: осіннього (з початку вересня до січня) та весняного (січень/лютий — травень/червень). Тижневі канікули припадають на середину семестрів, довші — між ними.
Викладання йде датською мовою, але для все більшої кількості предметів на старших курсах використовують іноземні мови.
Екзаменаційні сесії припадають на січень і червень. Екзамени досить суворі, часто письмові чи комбіновані з обов'язковою участю "зовнішніх" екзаменаторів. Перехід з першого курсу на другий ускладнюється додатковим "загальним" екзаменом. Провал на ньому вимагає повторного складання у серпні чи наступного року, інакше подальше навчання не дозволяється.
Данія має досить оригінальну шкалу оцінок, особливості якої вказані в наступній таблиці 2. Порівняння з іншими системами має, звичайно, досить відносний характер.
Таблиця 2. Шкала оцінювання Данії та її порівняння з іншими
Бал
Умови отримання оцінки
Група
Порівнян.
з Україною
Порівнян зі США
13
Виключно глибокі знання, висока самостійність
не існує
не існує
11
Глибокі знання з помітною незалежністю суджень
дуже
відмінно
А
10
Відмінні знання з посередньою самостійністю
добре
А-
9
Хороші й трохи вищі середніх знання
добре
В+
8
Хороші середні знання
добре
В
7
Непогані, але трохи нижчі середніх знання
В-
6
Більш-менш задовільні знання
задовільно
С+,С,С-
5
Брак знань у поєднанні з помітною невпевненістю
нижче
D+, D
03
Брак знань і велика невпевненість
задов.
незадовільн
F
00
Виявити якісь знання не вдається
не існує
КВАЛІФІКАЦІЇ
Данія недавно перейшла на англо-американських варіант багатоступеневої вищої освіти й дипломи бакалавра (ВА) та доктора філософії (Ph.D.) визнаються так само, як аналогічні документи інших країн. Бакалаврська програма, як свідчить таблиця 3, вимагає трьох років навчання в університетах.
Короткі і спеціалізовані програми (1-3 роки) датських вищих закладів освіти не дають права на бакалаврський диплом, а лише на професійні посвідчення. Право на нього дають програми "середньої" тривалості з більшості фахів (див. схему 1 і таблицю 3).
Навчання тривалістю 5 — 6.5 року приводить до диплома магістерського рівня (Kandidat), який існує майже для всіх профілів підготовки. Наступною стадією є підтоговка дисертації (3 роки) та її прилюдний захист, що дає диплом Ph.D. Диплом цього типу порівняно нове явище для Данії, адже він з'явився лише у 1993 році з метою зближення датської вищої школи з системами вищої освіти більшості розвинених країн. Продовження наукових пошуків ще на кілька років за умови накопичення великого доробку дає право на звання доктора наук — найвище в Данії. Його вважають "традиційним".
Таблиця 3. Тривалість навчання і дипломи у датській вищій освіті
Профілі, фахи, спеціалізації
Нормальна тривалість навчання чи підготовки (років)
2
3
4
5
5 чи 5,5
6
7
8
9
різна тривалість
Педагогіка
CA
BA
K
d
D
Мистецтво
K/M
d
D
Релігія, теологія
BA
K
d
D
Архітектура
P
Право, економічні науки
K
d
D
Політичні науки
BA
K
D
Соцальні науки
BA
K
d
D
Комерція, маркетинг
P
K
K
d
D
Точні і природничі науки
K
d
D
Інженерні, технологічні науки
P1
P2
P3
K
d
D
МЕДИЦИНА: загальна
P4
BA
K
D
стоматологія
K
d
D
фармакологія
K
d
D
ветеринарія
K
d
D
Сільське, лісове господарство
K
d
D
Позначення у таблиці: BA - bachelor; CA - candidatus artium; D - doktor; K - kandidat; M - magister; L — licentait = Ph.D.; P, P1, P2, P3, P4 - професійні кваліфікації різного рівня.
1. Повний курс навчання. Передумовою вступу є наявність у позивача документів за середню освіту та складання екзаменів, які в його країна дають право вступу до університетів. Та цього може виявитися недосить, адже, як було сказано вище, щороку Міносвіти встановлює кількість місць на ньому для кожного закладу. Якихось обмежень за національністю чи країною походження не буває. Заклади мають право встановлювати власні критерії та вимоги до всіх своїх вступників. Це можуть бути вступні тести чи екзамени як додаток до селекції через порівняння середніх оцінок атестатів і випускних екзаменів за середню школу, а також оцінок з профілюючих предметів.
2. Аспірантура. Передумою доступу до програм підготовки докторів філософі для датчан є диплом магістра чи "кандидата", тому від іноземців вимагають диплом подібного рівня з аналогічною тривалістю та змістом вищої освіти. Оцінювання проводиться комітетом з прийому аспірантів і може мати форму вступного екзамену чи тестування. Якщо позивач вже розпочав аспірантуру у своїй країні, він може претендувати на зарахування зробленого ним датськими владами, але кожен подібне звернення аналізується в Данії дуже уважно і строго індивідуально. Вкажемо, шо частину програм аспірантури в Данії можна виконувати англійською мовою. Аспіранти-іноземці найчастіше не отримують допомоги датського уряду, тому від них вимагається засвідчити свої фінансові можливості перебування і виконання програми підготовки. Для початку вступу слід попередньо мати згоду наукового керівника-датчанина, який є одночасно помічником у підготовці запиту та необхідних документів.
3. Короткочасне перебування. Ще один варіант запиту відповідає навчанню протягом 1-2 семестрів на основі отримання статусу "студента-гостя" (gaestestuderende). Воно застосовується як до учасників міждержавних обмінів, так і для цілком незалежних позивачів, але в усіх випадках лише для тих осіб, які вже (і успішно) навчаються у вищому закладі рідної країни не менше повного року.
ВИЗНАННЯ. Данія є учасницею всіх головних європейських конвенцій про визнання дипломів та документів, які дають доступ до університетів. Вони використовуються для вирішення питань визнання лише після уважного дослідження повного покмплекту документів позивача-іноземця. Данія має угоди про автоматичне визнання частини документів про освіту з малим числом країн (насамперед. зі скандінавськими).
17.07.2020 15:07-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора