Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу: тенденції та проблеми розвитку. Курсова робота з Економіка та управління підприємствами. Робота № 531372

Перехід до торгівельного партнера Binance

Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу: тенденції та проблеми розвитку

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Національний університет Львівська політехніка

Інститут:

ІНЕМ

Факультет:

СІ

Кафедра:

Кафедра обліку та аналізу

Інформація про роботу

Рік:

2009

Тип роботи:

Курсова робота

Предмет:

Економіка та управління підприємствами

Група:

ІТП-12м

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА” Кафедра обліку та аналізу ІНЕМ КУРСОВА РОБОТА з дисципліни „Економіка та управління підприємством” на тему: „Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу: тенденції та проблеми розвитку” № 0508628 Зміст Перелік умовних скорочень................................................................................ 3 Вступ..................................................................................................................... 4 I. Теоретична частина.......................................................................................... 6 I.1.Міжнародний бізнес: поняття, види, субєкти......................................... 6 I.2. Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу ……................ 9 I.3. Механізм функціонування СП ………………………………………… 13 I.4. Тенденції і проблеми розвитку СП ……………………………………. 15 II. Розрахункова частина..................................................................................... 17 II.1. Актив: аналіз складу і структури............................................................. 21 II.2. Пасив: аналіз складу і структури............................................................. 31 II.3. Звіт про фінансові результати.................................................................. 38 II.4. Розрахунок фінансових показників......................................................... 44 Висновки............................................................................................................... 51 Список використаних джерел............................................................................. 52 Додатки Перелік умовних скорочень А – сума амортизаційних відрахувань, грн.; АВ – амортизаційна вартість об’єкту, грн.; Т – очікуваний строк використання об’єкту. ОД – розрахунковий об’єм діяльності (виробництва); Н (НА) – норма амортизації. ЗВ – залишкова вартість об’єкту основних засобів. ЛВ – ліквідаційна вартість об’єкту основних засобів, грн.; ПВ – первісна вартість об’єкту основних засобів, грн. ПП – попередній період; ЗП – звітній період. СП – спільне підприємство Вступ Важливою стратегічною тенденцією є інтернаціоналізація національних економік і різних суб’єктів господарювання. Проголошення незалежності України породило докорінні зміни у взаєминах між нею та іншими зарубіжними країнами. Почали Формуватися нова концепція, прогресивніші форми зовнішньоекономічних відносин. Тепер виникли принципово інші можливості економічного розвитку і трансформації зв’язків між Україною та світовим співтовариством. Однією з характерних особливостей світового суспільного розвитку на сучасному етапі є все більша взаємозалежність різних країн і господарських територіальних утворень. Без залучення будь – якої країни до тісних світогосподарських зв’язків неможливий її ефективний і соціально спрямований економічний розвиток. Формування ринкової системи господарювання діалектично зв’язано зі світовою економікою, процесами інтернаціоналізації господарської діяльності, здійснюваної на рівні інституціональних органів управління та окремих фірм з окремими формами власності. У першому випадку зовнішньоекономічна діяльність спрямована на встановлення міжнародного (міждержавного) співробітництва, створення належного правового поля з метою стимулювання розвитку і підвищення ефективності економічних зв’язків, а у другому – вона виявляється в укладенні та виконанні певних угод, договорів, контрактів. Усім підприємствам і організаціям надано право безпосередньо здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на основі самофінансування і валютної самоокупності. Забезпечення гармонійного входження первинних комерційно – господарських ланок (фірм) у систему міждержавного поділу праці, кооперована взаємодія на зовнішньому ринку, перетворення зовнішньоекономічних відносин на органічний елемент відтворювальних процесів мають сприяти не лише зростанню ефективності міжнародних економічних відносин, а й інтенсифікації ринкової системи господарювання всередині країни. Все це вимагає більш гнучких і ефективних підприємницьких зв’язків між внутрішньою виробничо – економічною системою та її зовнішніми партнерами, що виступають на міжнародному ринку як суб’єкти економічних відносин, рівновага котрих зумовлюється попитом на товари (послуги) та їх пропонування. Теоретична частина I. 1. Міжнародний бізнес: поняття, суб’єкти, типи, види У нинішніх ринкових умовах розвитку світової економіки все більших масштабів набуває міжнародна підприємницька діяльність (бізнес), тобто сфера практичної реалізації форм міжнародних економічних відносин. У прагматичному значенні міжнародну підприємницьку діяльність (бізнес) можна трактувати як діяльність, що передбачає науково – технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу співпрацю господарських суб’єктів двох або більше країн. Міжнародний бізнес трактується також як співробітництво між країнами світу, окремими підприємствами і суб’єктами господарювання на взаємовигідних умовах. Він базується на подальшому розвитку і міжнародному поділі праці. Це зумовлено структурою розміщення найрізноманітніших природних багатств, географічним положенням, кліматичними умовами, історичними традиціями виробництва, розмірами трудових ресурсів та іншими факторами. Сучасний міжнародний бізнес фактично охоплює всі сфери діяльності людей, пов’язані з переміщенням і взаємопроникненням головних чинників виробництва (трудових ресурсів, засобів та предметів праці), товарів і послуг через національні кордони. Загальними мотивами, що спонукають окремих суб’єктів господарювання брати участь у міжнародному бізнесі, є можливість розширення продажу товарів, придбання (використання) нових джерел ресурсів, диверсифікація виробництва. Постійна присутність на міжнародному ринку дає змогу підприємствам (фірмам) значно збільшувати свій зиск, отримувати великі прибутки. Розвиток міжнародної підприємницької діяльності може бути зорієнтований і на реалізацію довгострокових власних інтересів, коли цілі забезпечення і збереження повної прибутковості не є пріоритетними. Виробничі можливості будь-якого підприємства можуть бути обмежені зменшенням обсягу внутрішнього (національного) ринку через недостатню кількість споживачів або низьку купівельну спроможність. За сприятливої кон'юнктури на світовому ринку національна фірма має можливість нарощувати обсяги виробництва і продажу товарів через вихід на міжнародний ринок. Як свідчить досвід господарювання, великі корпорації у наш час понад 40 % обсягу продажу власних товарів здійснюють поза межами національних ринків. Розширювати і збільшувати ринки збуту (і відповідно свої прибутки) те чи інше підприємство може за рахунок купівлі за кордоном певних видів первинної сировини, напівфабрикатів тощо. У деяких випадках вирішальне значення мають унікальні властивості закордонних товарів або послуг, які використовуються вітчизняними підприємствами. Різким коливанням у виробничій і комерційно – торгівельній діяльності можна зарадити диференціацією підприємства, за якої підтримуються оптимальні обсяги продажу продукції (на випадок економічного спаду у своїй країні або фірмі) за рахунок виходу ринки інших країн, економіка котрих перебуває на стадії пожвавлення і піднесення. Крім того, підприємство стає менш залежним від кон’юктури внутрішнього ринку, якщо певну частину ресурсних компонентів і напівфабрикатів воно одержує по імпорту з – за кордону. Суб’єктами міжнародного бізнесу є його учасники, спроможні активно і незалежно працювати з метою реалізації своїх економічних інтересів. До основних суб'єктів такої господарської діяльності належать фізичні та юридичні особи, інституціональні й добровільні об'єднання останніх, держави та міжнародні організації. Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами такої діяльності можуть бути: фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають громадянську дієздатність і правоздатність; юридичні особи, що зареєстровані в Україні та мають на її території постійне місцезнаходження; об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України; структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва); спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні. До цього слід додати, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України при господарюванні мають дотримуватись таких принципів: суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності; свободи зовнішньоекономічного підприємництва; юридичної рівноправності та недопущення дискримінації; верховенства закону; захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; еквівалентності обміну, недопустимості демпінгу в процесі ввезення і вивезення товару. Виходячи з мотивації та особливостей здійснення міжнародної підприємницької діяльності (бізнесу), можна виокремлювати певні її (його) типи і види (рис. 1). Як видно із рисунка, є два основні типи бізнесу — приватний і державний міжнародний бізнес. Таке виокремлення типів міжнародного бізнесу здійснюється на основі розмежування суб'єктів господарювання за ознакою форм власності. Зараз у країнах Із перехідною економікою домінує тенденція до поступового збільшення частки приватного міжнародного бізнесу. — За галузево-технологічною і функціональною ознаками розрізняють певні види міжнародного бізнесу: промисловий, аграрний, промислово-аграрний, будівельний, торговельний, транспортно-комунікаційний, фінансовий. Найбільш швидкими темпами розвиваються промисловий, торговельний і фінансовий міжнародний бізнес. Форми міжнародної підприємницької діяльності У міжнародній практиці підприємницької діяльності розрізняють певні форми та рівні інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що показано на рис. 2. Першою і найнижчою за рівнем інтернаціоналізації формою підприємницької діяльності є здійснення окремих зовнішньоекономічних операцій — експортно-імпортних, лізингу, посередницьких, консультаційних і маркетингових послуг. Другою формою підприємницької діяльності є різноманітна промислова кооперація — науково-технічна (в галузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських, випробувальних робіт), виробнича, збутова, сервісна (технічне обслуговування і ремонт після продажу). Третя форма міжнародної підприємницької діяльності — це достатньо широкомасштабна організація спільного підприємства, яка має високий рівень інтернаціоналізації і охоплює створення та функціонування спільних підприємств, ліцензування, управління за контрактом. Четверта форма міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання — це територіально-виробничі комплекси з багатосторонніми міжнародними зв'язками. Прикладами таких форм господарських зв'язків можуть бути прикордонна і прибережна торгівля, різні консорціуми, реалізація концесійних угод тощо. Економічні зв'язки з зарубіжними фірмами реалізуються переважно шляхом здійснення комерційних операцій, тобто певних технічних і організаційних процедур для підготовки і здійснення міжнародного співробітництва. Найбільш поширеною, традиційною формою зовнішньоекономічної діяльності є зовнішньоторговельні операції — імпортні та експортні. Імпорт — завезення товарів з іншої країни і реалізація їх на внутрішньому ринку. Експорт — продаж товарів, вивезених із країни іноземному покупцю. Розрізняють нерегулярний експорт, коли фірма експортує надлишки своїх товарів чи окремі товари, виготовлені на замовлення, та активний експорт, за якого продуцент розширює постійні експортні операції на конкретних міжнародних ринках. Є ще прямий експорт, коли будь-який суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності може експортувати свої товари самостійно, і побічний експорт, коли реалізація здійснюється за допомогою міжнародних посередників. Не наявність достатньої кількості конвертованих національних валют, прагнення скоротити валютні ресурси на імпорт зарубіжних товарів спричиняють значний розвиток зустрічної торгівлі, основними формами якої є: — бартер — одноразовий або послідовний обмін товарів у натуральній формі без грошей. У цьому випадку гроші є лише розрахунковою категорією; — зустрічна купівля — торгівля за одним або кількома контрактами, кожний з яких має бути оплачений покупцем негайно, але із зобов'язанням продавця закупити в свою чергу певний товар на відповідну суму в покупця. У цьому випадку операції оплати і закупівлі розмежовані в часі; — кліринг (міжнародний) — безперервна зустрічна торгівля в обумовлених договорами обсягах з використанням системи безготівкових розрахунків, тобто заліку взаємних вимог і зобов'язань; — компенсаційна операція — це операція, подібна до бартерної; проте можливе часткове погашення заборгованості грошима; — офсет — це виробничі взаємовідносини, коли продавець зобов'язується виготовляти товар або складувати готовий виріб у місці збуту (в іноземній державі), або купувати певні комплектуючі деталі (вузли) для даного товару в конкретних виробників цих деталей; — спільне підприємство — підприємство, діяльність якого базується на співпраці вітчизняних та іноземних партнерів, солідарному ризику її здійснення, спільному розподілі прибутків. Необхідні передумови такої діяльності створюються у процесі інтернаціоналізації суб'єктів господарювання, розвитку експортно-імпортних операцій. Надвисокий рівень інтернаціоналізації є важливим чинником зростання ефективності зовнішньоекономічної діяльності будь-якого суб'єкта господарювання; досягається лише в межах четвертої форми міжнародного бізнесу. У цій формі фактично Інтегруються всі інші форми міжнародної підприємницької діяльності, в тому числі створення спеціальних (вільних) економічних зон, міжнародних консорціумів, концесій тощо. Щоб реалізувати окремі форми міжнародної підприємницької діяльності, рекомендуються два основні шляхи: 1) встановлення міжнародних відносин між партнерами, без створення нового підприємства, що мають регулюватися відповідними економічними угодами або контрактами, чинними законодавчими актами про міжнародну торгівлю та кооперацію; 2) створення нового спільного підприємства або зарубіжної філії (представництва), тобто нового суб'єкта господарювання і міжнародного бізнесу. Ці шляхи передбачають обґрунтування всіх факторів, що впливають на вибір відповідної форми бізнесу. I. 2. Спільні підприємства в системі міжнародного бізнесу Міжнародна підприємницька діяльність зумовлена об'єктивними процесами інтернаціоналізації окремих суб'єктів господарювання та національної економіки в цілому. Вона може мати різноманітний характер, типи, види, форми. За масштабами та ефективністю впливу на міжнародний бізнес слід виокремити спільне підприємництво. Міжнародне спільне підприємство (МСП) є формою співробітництва і поєднання зусиль різнонаціональних партнерів стосовно інвестування, управління, виробництва продукції (надання послуг, торгівлі), розподілу підприємницьких доходів і ризиків. Серед найважливіших ознак міжнародного спільного підприємства варто виокремити насамперед те, що воно є: 1) формою міжнародного бізнесу і специфічним його суб'єктом; 2) формою і способом виходу на зарубіжний ринок; 3) різновидом прямого іноземного інвестування; 4) однією з нових форм господарювання для країн з економікою, що активно трансформується на ринкових засадах. Мотивація і процедура створення міжнародних спільних підприємств формується на макро і мікрорівні. Для промислове розвинених країн вирішальним макроекономічним чинником експортної орієнтації підприємницького капіталу є насамперед баланс імпорту й експорту інвестиційних ресурсів. Його формування і фактичний стан визначаються певними політико-, ресурсо-, та загальноекономічними чинниками, до яких можна віднести: стабільність політичної системи, ступінь втручання уряду в економіку, рівень інфляції та кон-вертованість валюти, стан платіжного балансу, розвиненість фондового ринку, систему оподаткування тощо. Привабливість міжнародних спільних підприємств зумовлена: збільшенням матеріальних та фінансових ресурсів, виробничих потужностей; сприянням розвитку національної науково-дослідної бази, поширенням передової технології та управлінського досвіду, підвищенням кваліфікації керівних кадрів і спеціалістів-менеджерів; стимулюванням конкуренції! Пов’язаними з нею позитивними явищами (підриванням позицій місцевих монополій, підвищенням якості імпортозамін-ної продукції та зниженням цін на неї); нарощуванням експортних надходжень у вигляді податків на прибутки спільних підприємств. Основними мотивами формування й функціонування спільних підприємств як стратегії виходу на міжнародний ринок є: зниження питомих інвестиційних ресурсів і підприємницького ризику за створення і використання нових потужностей; розширення діючих виробничих потужностей; реалізація переваг меншої вартості факторів виробництва і в першу чергу збереження ресурсів; можливість уникнення сезонної нестабільності виробництва і пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції; підвищення ефективності маркетингу і находження нових каналів збуту; проникнення на конкретний територіальний ринок і набуття управлінського досвіду на нових ринках. Мотивація діяльності безпосередніх партнерів формується внаслідок узгодження їхніх інтересів — виробничо-економічних, маркетингових, екологічних, престижних та особистих. Домінуючими є виробничо-економічні й маркетингові мотивації діяльності партнерів. Проте слід враховувати й інші (мало декларовані та рідко досліджувані) мотиви: екологічні, коли розв’язуються нагальні завдання виведення з експлуатації екологічно брудних (небезпечних для здоров’я людей і довкілля) виробництв; пропагандистські престижі, що притаманні діяльності великих корпорацій (компаній, фірм) за кордоном і міжнародному бізнесу в окремих невиробничих сферах (туризм, сервіс); особисті (персональні), коли спільні підприємства засновуються партнерами однієї національності або на родинних засадах. Створення спільних підприємств базується на чинному законодавстві України. Цей процес охоплює узгоджені в часі етапи (рис. 3). Ухваливши заснування міжнародного спільного підприємства, уточнюють (вибирають) сферу його діяльності. Спільне підприємство має задовольняти потреби ринку в певній продукції і її належній якості. Оцінювання вітчизняного партнера здійснюється за сукупністю показників, що характеризують: 1) рівень якості продукції її конкурентоспроможність на світовому ринку; 2) технічний рівень устаткування, наявність окремих будівель, споруд, вільних виробничих площ, що можуть бути зараховані до статутного фонду при його формуванні; 3) професійну підготовку і спеціалізацію персоналу, необхідного для забезпечення функціонування створюваного спільного підприємства; 4) місце розташування підприємства щодо постачальників сировини, напівфабрикатів, комплектуючих, забезпечення транспортними комунікаціями; 5) можливий ринок збуту товарів (внутрішній і зовнішній), його обсяги, номенклатуру та прогнозну перспективу. Пошук зарубіжного партнера. В першу чергу слід враховувати вихідні умови вітчизняного партнера, що може мати вже досвід роботи із зарубіжним партнером. Це сприятиме прискоренню розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, експортно-імпортної діяльності, поглибленню науково-технічної і виробничої кооперації з іншими зарубіжними фірмами. Діяльність можливих партнерів аналізують за певною системою показників. Для цього використовують: прямі показники (величину активів і їх динаміку, частку власних чи позичених коштів, отриманий прибуток, чисельність працівників, кількість підприємств (філій, представництв фірми), обсяг зарубіжного продажу); опосередковані показники (прибуток щодо поточних витрат виробництва, продуктивність праці, приріст продукції в розрахунку на одиницю інвестицій та ін.). У результаті отриманого аналізу встановлюються (або припиняються) безпосередні контакти з зарубіжними партнерами і ведуться попередні переговори. Процес переговорів завершується підписанням протоколу намірів, в якому мають бути визначені й зафіксовані такі питання: загальний обсяг виробництва, можливі обсяги поставок на внутрішній і зовнішній ринок; розмір статутного фонду і часток учасників в ньому, співвідношення між власниками і позичковими коштами, можливий банк-кредитор; забезпеченість місцевими кваліфікованими кадрами та можлива потреба у залученні іноземного персоналу; форми і методи організації продажу готової продукції (виробів) та їх післяпродажне технічне обслуговування, його тривалість; забезпечення трансферту прибутку іноземного партнера; джерела надходження і напрямки використання іноземної валюти, у тому числі вільно конвертованої. Можуть бути й інші питання. Деталізація їх щодо створення міжнародного спільного підприємства здійснюється в процесі підготовки техніко економіч –ного обґрунтування. Приблизні схема і його зміст подані в мал. 4. У процесі підготовки установчих документів (проектів) слід усвідомити важливість ретельної розробки статуту спільного підприємства, в якому має бути визначено: предмет і цілі діяльності спільного підприємства, його місцезнаходження, склад учасників; розмір статутного фонду і часток партнерів у ньому, порядок його формування; склад і компетенцію органів управління, порядок прийняття рішень та коло завдань, для розв’язання яких вимагається одностайність думки; порядок припинення діяльності (ліквідації) спільного підприємства. Вищим органом спільного підприємства є рада, яка формується з осіб, призначених його учасниками, тобто з громадян країн-учасниць. Керівництво поточною діяльністю спільного підприємства здійснює генеральний директор (дирекція), який (яка) призначається радою. Керівником спільного підприємства може бути як представник одного із засновників, так і запрошений спеціаліст. Після завершення переговорів і підписання установчих документів проводиться реєстрація спільного підприємства у відповідній державній інстанції згідно з чинними законодавчими актами. Для реєстрації СП необхідні такі документи: 1) письмова заява одного з учасників, в якій зазначаються всі учасники СП, їхні юридичні адреси, керівні органи, особа, котрій доручено отримати реєстраційне свідоцтво; 2) письмове погодження обласної (міської) держадміністрації і керівного органу вітчизняного учасника на створення СП; 3) нотаріально засвідчені копії установчих документів; 4) техніко-економічне обґрунтування створення СП, що засвідчує його ефективність і валютну окупність; 5) документи, що підтверджують реєстрацію іноземного партнера як юридичної особи та його платоспроможність. Реєстрація проводиться за наявності рішення Державної зовнішньоекономічної комісії Кабінету Міністрів України. Після розгляду і схвалення поданих документів, приймається відповідне рішення, видається свідоцтво про реєстрацію, а назва спільного підприємства вноситься до спеціального реєстру. I. 3. Механізм функціонування СП. На етапі створення спільного підприємства у його установчих документах і техніко-економічному обґрунтуванні вирішуються принципові питання управління й кадрового забезпечення, формується організаційно-економічний механізм функціонування. Нині в Україні вже створені й функціонують тисячі міжнародних спільних підприємств в різних галузях народного господарства, і кожне з них має свою специфіку і певну особливість господарської діяльності, що пов’язані з багатьма чинниками діяльності їх зарубіжних партнерів. Проте можна окреслити загальновизнаний організаційно-економічний механізм функціонування МСП, його структуроутворюючі основні елементи, що зображені на рис. 5. Як видно із рисунка, першочерговою і найважливішою функцією дирекції є управління персоналом. Чисельність персоналу МСП не регламентується, а погоджується партнерами. Засновники самостійно вирішують питання наймання і звільнення працівників, форми і розміри оплати праці, матеріального заохочення. Умови оплати праці вітчизняних працівників, режим їх роботи та відпочинку, соціальне забезпечення і страхування регулюються чинним законодавством України. На іноземних працівників МСП поширюється встановлений для них режим роботи та чинне вітчизняне законодавство щодо деяких умов праці. Умови оплати праці і пенсійного забезпечення визначаються, в основному, трудовим договором з кожним іноземним працівником МСП. Платежі для майбутнього пенсійного забезпечення цих працівників перераховуються у відповідні фонди країн їхнього постійного проживання і у відповідній валюті. Матеріально технічне забезпечення МСП здійснюється з використанням як внутрішнього, так і зовнішнього ринків також відповідно до прийнятих угод між засновниками спільного підприємства. Транспортне обслуговування регулюється нормами і правилами внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів. Маркетингові дослідження дають можливість успішно здійснювати міжнародну підприємницьку діяльність, забезпечувати ефективність її результатів. Вони охоплюють такі основні організаційно-економічні заходи: визначення структури власної служби маркетингу; визначення середовища міжнародного маркетингу; пошук прийнятних ринкових ніш і розробка стратегії виходу на міжнародний ринок; здійснення наступальної реклами, вибір найефективніших її видів і форм Інформування клієнтів про переваги пропонованих товарів. Міжнародні спільні підприємства самостійно здійснюють стратегічне і поточне планування виробництва, визначають порядок реалізації продукції та послуг. Складання плану виробництва базується на результатах маркетингових досліджень і портфеля замовлень, сформованого укладанням вітчизняних і міжнародних угод (контрактів). Спільні підприємства реалізують вироблену власну продукцію, використовуючи вітчизняні системи збуту, гуртову і роздрібну торгівлю. Прибуток, отриманий в результаті спільної діяльності з виробництва готової продукції, підлягає ретельному розподілу між партнерами. Балансовий прибуток визначають відрахуванням із загального виторгу від реалізації витрат на виробництво, суми виплати відсотків за кредит, а також величини штрафів, пені, неустойки. З отриманого балансового прибутку створюють фонди відтворення і резервний фонд, здійснюють страхові платежі. Прибуток, що залишається, підлягає оподаткуванню. Він є також джерелом відповідних платежів у бюджет та створення фонду, спрямованого на матеріальне заохочення працівників і соціальний розвиток підприємства. Далі залишається чистий прибуток, який має бути розподілений між партнерами пропорційно частці внеску до статутного фонду МСП. Прибуток, одержаний зарубіжним учасником (партнером), може використовуватися за його ініціативою по-різному: як трансферт (репатріація) всього або частки прибутку, для купівлі товарів для власних потреб; щодо імпортозамінної продукції — як трансферт прибутку шляхом закупівлі товарів або згідно з конкретними домовленостями. Склад конкретних фондів, спрямованих на відтворення матеріально-технічної бази та соціальний розвиток підприємства, порядок їх утворення і використання фіксуються в установчих документах. Зокрема, передбачається обов’язкове формування резервного фонду обсягом не менш як 25 % структурного фонду, який використовується для забезпечення стабільності функціонування МСП та можливості здійснення господарського маневру в разі виникнення нагальної потреби. Система оподаткування МСП в Україні відповідає чинному законодавству. Ставки податку на прибуток встановлені на рівні 30 % , а податок на трансферт розподіленої частини прибутку за кордон — 15 %. Існують податки на додану вартість, акцизний збір, місцеві податки і збори. В окремих випадках держава може надавати пільги залежно від важливості й необхідності прискорення випуску певної продукції (особливо ліквідної). Розрахункова-кредитні операції регулюються відповідними нормативними актами, чинними у період формування банківської системи ринкового типу. Кошти МСП зараховуються на його поточний або валютний рахунок відповідно у Національному банку України і банку, що здійснює зовнішньоекономічну діяльність. На наявні грошові кошти спільному підприємству нараховуються банком певні проценти. За потреби СП можуть надаватись кредити на комерційних умовах вітчизняними або зарубіжними банками. Фінансові результати діяльності МСП залежать від прийнятої ним системи обліку та якості звітності. Спільні підприємства несуть відповідальність за дотримання встановленого порядку ведення та правильність обліку і звітності. Документи, що регулюють окремі аспекти обліково-аналітичної діяльності спільних підприємств, враховують їхні певні особливості, зокрема, витрати, пов’язані з експортом продукції, зарубіжними відрядженнями, представницькими функціями, аудиторськими послугами, інноваційною та маркетинговою діяльністю, валютними операціями тощо. Страхування підприємницького ризику — є обов’язковим для функціонування спільних підприємств. Його здійснюють через державні й приватні компанії. Чинним законодавством передбачене страхування: основних засобів (активів); частини оборотних коштів (виробничих запасів на складах, напівфабрикатів власного виробництва); збитків від стихійного лиха; вантажів у процесі транспортування; майна від крадіжки зі зломом. Спільні підприємства зобов’язані постійно інформувати страхову компанію про істотні зміни щодо об’єктів страхування, розмірів страхових сум та ступеня ризику. I. 4. Тенденції і проблеми розвитку СП Україна як незалежна держава, що продекларувала і активно здійснює курс ринкових перетворень, має порівняно невеликий досвід здійснення спільного підприємництва на власній території. За останні роки створено понад 3 тисячі спільних підприємств різної галузево – функціональної спрямованості. Найбільша кількість (майже 90 %) МСП створена на двосторонній основі і функціонує у промисловості України. Частка українських партнерів у статутному фонді МСП коливалися від 40 до 90 % і в середньому дорівнювала 57 %. У створенні МСП на території України взяли участь майже 40 країн світу. Найбільш активні (за кількістю створених спільних підприємств) – США, Німеччина, Швейцарія, Австрія, Польща, Угорщина, Болгарія, Італія, Канада. Зараз уже можна констатувати певні тенденції щодо розвитку МСП в Україні. До таких тенденцій належать: відносно висока динаміка процесів створення, розширення масштабів, видів і сфер підприємницької діяльності; переважання партнерів по спільному підприємництву, які належать до промислово розвинених країн, що зумовлено потужністю, стратегічною організацією і мобільністю капіталу цих країн; створення МСП переважно на двосторонній основі і заради здійснення промислової діяльності; орієнтація МСП на продукування видів продукції, якими світовий ринок практично насичений (наприклад, комп’ютерна техніка певних класів, офісні меблі) та сферу різноманітних послуг; обмеженість іноземних партнерів щодо великих за обсягом інвестицій (особливо в обробну промисловість), зумовлена відсутністю надійних гарантій їхнього правового захисту, стратегією виходу на практично малознайомий і тривалий час закритий український ринок; активна участь у формуванні МСП малих зарубіжних фірм і компаній, зорієнтованих на швидку віддачу невеликих інвестицій або комерційну вигоду від разових операцій, нерідко суто посередницьких чи відверто спекулятивних; зосередження МСП передовсім у науково – технічних і виробничо – промислових центрах і регіонах України, зокрема Києві, Київській, Львівській, Донецькій та Одеській областях, бажання і намагання формувати більш – менш потужні центри підприємницької діяльності. Заслуговує на увагу виявлена аналітичним шляхом низка причин недостатньо високої результативності діяльності МСП з погляду вирішення організаційно – економічних завдань і пріоритетів України у сфері спільного підприємництва. Ці причини можна звести до такого: потенціал іноземного інвестування виробництва більшості товарів споживчого призначення обмежений загальною експортною орієнтацією найконкурентноспроможніших корпорацій на світовому ринку; участь іноземних інвесторів у активній структурній перебудові економіки України є зараз ненадійною, оскільки триває їхня заінтересованість у місцевій сировині, металі та продуктах первинної обробки; масштабне технолого – технічне переоснащення виробництва насамперед у пріоритетних галузях народного господарства ускладнюється завдяки інфернальній (внутрішній) орієнтації інвестиційної політики іноземних фірм, використання МСП як каналу доступу до науково – технічного потенціалу українських суб’єктів господарювання; переваги використання традиційної товарної й територіальної (географічної) структури експортно – імпортної діяльності обмежують участь МСП у необхідній прискореній диверсифікації виробництва багатьох господарських утворень; підготовка та підвищення кваліфікації національних кадрів, здатних ефективно керувати підприємницькою діяльністю, входять у певне протиріччя із природним прагненням іноземних партнерів використовувати в основному наявних місцевих працівників високої кваліфікації, не вкладаючи відповідні кошти у формування дійової системи управління персоналом. Практика сучасного господарювання свідчить про наявність політико – правових, організаційно – структурних та соціально – психологічних проблем створення і функціонування МСП на різних рівнях управління спільним підприємництвом – внутрішньовиробничому, галузевому, регіональному, державному та міжнародному (рис. 6.). Вирішення цих проблем вимагає формування зовнішнього і внутрішнього середовища спільної підприємницької діяльності, власної стратегії розвитку, ефективної системи управління МСП. II. Розрахункова частина Додаткові вихідні дані: № варіанту A1 A2 Б1 Б2 С1 С2 28 7 315 574 589 620 605 Поняття про бухгалтерський баланс, загальна будова Економічні ресурси є матеріальною основою операційної діяльності підприємств, установ організацій. Від раціональності їх використання залежить ефективність діяльності всіх структурних підрозділів підприємства. Керівництву підприємства (засновникам, раді директорів кредиторам, інвесторам тощо) необхідно мати вичерпну, достовірну інформацію про необоротні та оборотні активи, їх наявність у господарстві, стан і місцезнаходження, а також про джерела їх формування — власний капітал, зобов'язання. Таку інформацію, узагальнену та згруповану у відповідному порядку, отримують за допомогою бухгалтерського балансу. Бухгалтерський баланс — це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання та власний капітал. Бухгалтерський баланс будується у вигляді двосторонньої таблиці. У лівій частин балансу, що називається активом, показують склад і розміщення майна підприємства, а в правій що називається пасивом, — джерела утворення майна та його цільове призначення. Схематично бухгалтерський баланс можна зобразити так: Баланс Актив Пасив Склад і розміщення майна підприємства Сума Джерела утворення і цільове призначення майна підприємства Сума Актив і пасив балансу складається з окремих статей, кожна з яких відображає величин певного економічного однорідного виду майна або його джерел. До активу балансу входять статті, що відображають: нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, які обліковуються за методами участі в капіталі інших підприємств, виробничі запаси, готову продукцію, товари, грошові кошти та їх еквіваленти в національній та іноземній валютах, витрати майбутніх періодів; до пасиву - статті, що відображають власний капітал, зокрема статутний капітал, додатковий вкладений капітал, нерозподілений прибуток, забезпечення наступних витрат і платежів, довгострокові та поточні зобов'язання, доходи майбутніх періодів. Загальні підсумки активу і пасиву балансу повинні бути рівні між собою. Це обов'язкова умова правильності його складання. Рівність підсумків активу і пасиву балансу зумовлена тим, що в обох його частинах відображено у вартісному вимірнику одне і те ж саме майно підприємства, тільки згруповане за різними ознаками: в активі — за складом і розміщенням, в пасиві — за джерелами утворення і цільовим призначенням. Кожен вид майна підприємства, розміщеного в активі, має відповідне джерело його утворення, відображене в пасиві балансу. Підсумок активу не може бути більшим або меншим за підсумок пасиву, оскільки загальна вартість майна господарства завжди повинна дорівнювати сумі тих джерел, за рахунок яких воно утворене. Це є основною властивістю балансу: підсумок активу повинен дорівнювати підсумку пасиву. Відсутність рівності підсумків активу і пасиву балансу свідчить про наявність помилок, допущених в облікових записах або при складанні самого балансу. Зміст і форма балансу визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс". Отже, групування статей активу і пасиву балансу дає змогу порівнювати розміщення господарських засобів (майна) з відповідними джерелами їх покриття, визначити наявність власних оборотних засобів, платоспроможність господарства та отримувати іншу інформацію, необхідну для прийняття управлінських рішень та контролю за діяльністю підприємства. Структура балансу та групування статей Майно підприємства та джерела його утворення у бухгалтерському балансі показуються в розрізі статей. Стаття балансу— це складова частина балансу (активу або пасиву), що характеризує групу економічно однорідного майна або джерел його утворення. Так, у балансі є такі статті: в активі - "Нематеріальні активи", "Основні засоби", "Виробничі запаси", "Грошові кошти та їх еквіваленти" тощо; у пасиві - "Статутний капітал", "Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)", "Короткострокові кредити банків" тощо. Статті бухгалтерського балансу, в свою чергу, об'єднуються в економічно однорідні групи майна та джерел його утворення — розділи. Залежно від необхідності отримання тих чи інших даних про майно підприємство використовуються різні способи його групування. Зміни в балансі, зумовлені господарськими операціями Бухгалтерський баланс, як відомо, відображає в узагальненому грошовому вимірюванні стан майна підприємства та джерел його формування на певну дату. Проте, в процесі господарської діяльності відбувається безперервний рух майна, зміна його складу, розміщення та зміни у джерелах його формування. Майно та його джерела під впливом господарських операцій збільшуються або зменшуються, внаслідок чого змінюються і окремі статті балансу. В окремих випадках ці зміни зумовлюють появу залишків по одних статтях балансу та зникнення по інших. Таблиця 1 БАЛАНС ПІДПРИЄМСТВА ПП ЗП Актив 01.01.06 Структура % 31.12.05 Структура % відхилення тис.грн. тис.грн. тис.грн. % І. НЕОБОРОТНІ АКТИВИ Нематеріальні активи: залишкова вартість 135 21,094 123 16,78 12 9,756 первісна вартість 220 34,375 200 27,285 20 10 знос 85 13,281 77 10,505 8 10,39 Незавершене будівництво Основні засоби: залишкова вартість 305 47,656 280 38,199 25 8,929 первісна вартість 600 93,75 520 70,941 80 15,385 знос 295 46,094 240 32,742 55 22,917 Довгострокові фінансові інвестиції - - Довгострокова дебіторська заборгованість - - Відстрочені податкові активи - - Інші необоротні активи 200 31,25 330 45,02 -130 -39,394 Усього за розділом І 640 57,606 733 60,729 -93 -12,688 ІІ.ОБОРОТНІ АКТИВИ Запаси: виробничі запаси 107 23,465 108 23,377 -1 ...

Курсова робота Економіка та управління підприємствами

horuktaras

20.07.2020 12:07-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись