Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
1. ПІДПРИЄМСТВО В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
СІ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Економіка підприємства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Економiка пiдприємства / С. Ю. Вiгуржинська
ЗМІСТ
Передмова
Тема 1. ПІДПРИЄМСТВО В ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА
Тема 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВА
Тема 3. ОСНОВНІ ВИРОБНИЧІ ФОНДИ
Тема 4. ОБОРОТНІ ФОНДИ
Тема 5. ОБОРОТНІ КОШТИ
Тема 6. ПЕРСОНАЛ ПІДПРИЄМСТВА
Тема 7. ПРОДУКТИВНІСТЬ ПРАЦІ
Тема 8. ОПЛАТА ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Тема 9. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА ТА СОБІВАРТІСТЬ
Тема 10. ЕФЕКТИВНІСТЬ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Лiтература
1.1. Підприємство як економічний суб'єкт господарювання
1.2. Особливості створення підприємства підприємницького типу
1.3. Функції, мета підприємства та його служби
1.1. Підприємство як економічний суб'єкт господарювання
Економічну діяльність можуть здійснювати різноманітні суб'єкти - окремі особи, сім'я, об'єднання людей, держава тощо, але головні виробничі функції в економіці пов'язані з підприємством.
У структурі національної економіки підприємство є первинною ланкою. Саме тут безпосередньо поєднуються різноманітні фактори виробництва для створення матеріальних благ та надання послуг, реалізуються особисті та колективні Інтереси. Упорядкована сукупність підприємств та їх об'єднань утворює економічну систему країни.
У ринковій економіці підприємство самостійно планує основні напрямки та умови своєї діяльності, розпоряджається трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами. Воно саме вибирає ділових партнерів, вступає в договірні відносини з ними, здійснює зовнішньоекономічну діяльність. Організаційні форми управління також визначаються підприємством. Воно вільне у виборі видів господарської діяльності та реалізує останню в межах чинного законодавства.
Для того щоб виділити підприємство з інших форм організації колективної діяльності, розглядатимемо його як самостійний суб'єкт господарювання, що виробляє продукцію, надає послуги з метою задоволення суспільних потреб та отримання прибутку. Основними критеріями, що визначають суб'єкта господарювання як підприємство, є такі:
• закінчений цикл відтворення, тобто його продукція вумовах поділу праці набуває форми товару;
• володіння правом юридичної особи;
• наявність трудового колективу;
• самостійне ведення виробничо-господарської діяльності;
• використання у виробничій діяльності відповідного майна;
• відсутність в організаційній структурі підприємства інших суб'єктів господарювання, що володіють правом юридичної особи;
• ведення справи на принципах господарського або комерційного розрахунку
Важливою відмітною рисою підприємства як суб'єкта господарювання є його виробничо-технічна, організаційна та економічна єдність.
Виробничо-техиічна єдність підприємствавиражається в єдності всіх структурних підрозділів підприємства, включених у єдиний процес виготовлення продукції або окремих частин готового виробу. При цьому підприємство може складатися з технологічно різнорідних виробництв, цехів та дільниць, які завдяки спільній діяльності забезпечують випуск відповідної продукції (надають послуги). Такий тип підприємства характерний, наприклад, для машинобудівної промисловості, приладобудування тощо.
Підприємство може складатися з технологічно однорідних виробництв, цехів та дільниць. Така організація виробництва характеризується технічною та технологічною сумісністю структурних підрозділів, однорідністю сировини, матеріалів, палива, енергії, що споживаються, єдністю методів організації виробництва, праці та управління. Ця форма організації властива фабрикам, комбінатам у металургійній, текстильній, деревообробній промисловості.
Організаційна єдністьпередбачає наявність постійного трудового колективу, організаційної структури й апарату управління, організаційних та управлінських регламентів, інформаційної бази тощо.
Економічна єдність виявляється в єдності методів господарювання, системи обліку та звітності, оцінки діяльності структурних підрозділів.
Функціонування підприємства як надскладної соціально-технічної відкритої системи та об'єкта управління забезпечується трьома головними процесами: отриманням засобів виробництва із зовнішнього середовища; виготовленням продукту; переданням продукту у зовнішнє середовище. Якщо один із цих процесів припиняється, підприємство не може існувати.
Питання про місце та роль підприємства в економічній системі суспільства не має однозначного тлумачення. В економічній літературі щодо цього висловлюються різні точки зору. Одні автори вважають, що призначення підприємства - бути основним джерелом доходу його членів, інші -що воно є головним структуроутворюючим елементом економіки. Є також думка, що призначення підприємства - задоволення потреб суспільства в товарах та послугах тощо.
Насправді роль підприємства набагато ширша, а питання про те, яким має бути підприємство у вітчизняній економіці, значно складніше. Для того щоб проілюструвати це, скористаємося такою таблицею (табл. 1.1).
З аналізу таблиці можна зробити висновок щодо різноманітності функцій підприємства. Навіть їх простий перелік показує, що вони становлять основу існування суспільства. Деякі з них належать до соціальних, що відбивають фундаментальні потреби та права людини. Інші функції забезпечують рух матеріальних, фінансових, інформаційних потоків, переміщення робочої сили та реалізують дію економічних сил конкуренції на мікроекономічному рівні.
Згідно з макроекономічним аналізом роль підприємства як агента економіки полягає у виробництві товарів і послуг, на які є попит, тобто вони мають бути реалізовані.
За класичною економічною теорією процес реалізації створеного продукту (товарів та послуг) відбувається відповідно до фундаментального економічного закону Ж.-Б. Сея, згідно з яким "сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції", тому економічна криза неможлива. Роль підприємства та підприємця в цій теорії була не дуже важливою. Вона зводилася лише до виробничої функції.
У кейнсіанській економічній теорії в центрі стоїть проблема рівності заощаджень та інвестицій, які не завжди урівнюються. Тому підприємець при складанні плану інвестування і виробництва apriori повинен передбачити, яким буде попит на засоби виробництва і предмети споживання. При цьому є ризик того, що попит на кредити для інвестування і пропозиція грошей не збігатимуться, оскільки ця пропозиція є функцією доходу домогосподарств (сімей), і якщо він буде дуже малим, сім'ї не зможуть заощадити необхідної суми для здійснення інвестицій. З іншого боку, чим більший дохід, тим меншою буде та частіша, яка споживається (зменшується схильність до споживання).
Як бачимо, можливість нерівноваги дуже велика навіть apriori. Більше того, Дж. М. Кейнс пояснює, що нерівновага кумулятивна: передбачуване зниження споживання породжує запрограмоване зниження виробництва, а значить і заробітної плати, а затим зниження реального споживання. Звідси важливість ролі підприємця та підприємства в економічній структурі суспільства. Кейнс вважав, що стан справ на підприємстві є функцією "темпераменту підприємця", тобто залежить від оптимізму чи песимізму його передбачень.
Таблиця 1.1
Взаємні очікування підприємства та інших суб'єктів економіки
Економічні суб'єкти
Очікування суб'єкта
Очікування даного підприємства
Населення та його окремі групи (нинішні, потен-ційні та колишні працівники підприємства, чле-ни їх сімей, влас-ники, інноватори, власники фінан-сових засобів, інші громадяни, сус-пільство в цілому)
Зайнятість. Засоби до існу-вання. Можливість саморе-алізації в колективі. Повага колективу. Матеріальна та моральна підтримка в над-звичайних ситуаціях. Отри-мання доходів від коштів, укладених у дане підпри-ємство. Попит на органі-заційно-технологічні вина-ходи. Урахування інтересів суспільства
Залучення робочої сили. Попит на товари та послуги підприємства. Пропозиція інновацій. Залучення кош-тів населення через цінні папери. Відданість праців-ників корпоративним Інте-ресам. Визнання суспільної цінності підприємства. Підтримка в надзвичайних ситуаціях
Інші підприємства (реальні та потенці-йні партнери, кон-куренти, власники нових технологій, вільних фінансових та інших ресурсів)
Попит на товари та послу-ги іншого підприємства. Залучення кадрів, які ма-ють досвід роботи на дано-му підприємстві. Попит на нові технології іншого підприємства
Попит на товари та послуги даного підприємства. Залу-чення кадрів, котрі набули досвіду на іншому підпри-ємстві. Отримання доходів від коштів, укладених в інше підприємство. Попит на нові технології даного підприємства
Банки
Попит на банківські послуги
Депозитно-розрахункове та кредитне обслуговування
НД і ДК
Попит на НДДКР
Пропозиція НДДКР
Навчальні заклади
Попит на випускників
Пропозиція фахівців
Податкові органи
Своєчасна сплата податків
Надання податкових пільг та відстрочок
Дане підприемство
Створення та розширення соціально-економічного потенціалу розвитку підприємства. Закріплення та вдосконалення технологічних навичок, переданий виробничого досвіду
Створення та розширення соціально-економічного потенціалу розвитку підприємства. Закріплення та вдосконалення технологічних навичок, пере-дання виробничого досвіду
Економічні суб'єкти
Очікування суб'єкта
Очікування даного підприємства
Державні (центральні) органи регулювання економіки
Реалізація структурної політики держави
Інформаційна підтримка. Координація діяльності з іншими галузями
Центральні та місцеві органи виконавчої та законодавчої влади
Забезпечення достатнього обсягу податкових надходжень для формування центрального та місцевого бюджетів
Бюджетне фінансування підприємства. Створення та підтримка зовнішніх умов діяльності підприємства
А держава повинна впливати на поведінку підприємств, підтримуючи купівельну спроможність населення на достатньому рівні шляхом підвищення заробітної плати, соціальних виплат та стимулювання підприємців через низький рівень позичкового процента.
При цьому включаються макроекономічні ринкові механізми: доходи, що розподіляються, породжують купівлю, яка, у свою чергу, створює нові доходи людей, котрі отримують зарплату. Це механізм так званого мультиплікатора. Купівля обладнання сприяє зростанню національного виробництва. Сукупність цих заходів має привести до повної зайнятості. І навпаки, коли економіка дуже близько підходить до рівня рівноваги споживання та заощадження, застосовують протилежні заходи: стабілізують доходи, підвищують позичковий процент, щоб оздоровити економіку.
Слід також мати на увазі, що визначальна роль у процесі забезпечення рівноваги належить рішенням підприємств про обсяги виробництва та інвестиції. Держава може лише впливати на ці рішення через індикативне планування дій керівників підприємств, розробляючи господарську (економічну) політику, наприклад політику доходів, міжгалузеві та галузеві програми, націоналізуючи чи приватизуючи підприємства тощо.
В економічній науці є кілька основних теорій (концепцій) підприємства, в яких розкриваються питання їх виникнення, діяльності та ліквідації. У кожній із них підприємство розглядається під певним кутом зору, з акцентом на ті або інші особливості об'єкта дослідження. Коротко розглянемо сутність цих теорій (концепцій).
Неокласична теорія розглядає підприємство як цілісний об'єкт, що перетворює вихідні ресурси в продукцію та залучає ці ресурси у виробництво. Ця модель підприємства грунтується на виробничій функції, котра виражає залежність результатів виробництва від витрачених факторів. Поведінка підприємства визначається вибором обсягів і структури ресурсів, що залучаються, а відтак і продукції, що виробляється. Неокласичне розуміння підприємства як носія головної (виробничої) функції перетворення ресурсів у продукцію, що продається на вільному ринку, є загальновизнаним у світовій економічній науці.
Параметри виробничої функції підприємства визначаються конкретними технологічними процесами, які застосовуються для виробництва продукції.
Головне завдання підприємства визначити необхідні обсяги та співвідношення витрат, які дали б змогу установлювати таку ринкову ціну на продукцію, яка максимізувала б прибуток. Прибуток є формою вираження результативності та ефективності діяльності підприємства. Вважається, що коли підприємство не максимізує прибуток, то воно рано чи пізно буде ліквідоване внаслідок дії механізму ринкової конкуренції.
Таким чином, підприємство в неокласичній теорії є, по суті, "чорним ящиком", у якому ресурси трансформуються в продукти відповідно до характеру виробничої функції. Ця функція, як зазначалося, виражає технологічну залежність останніх від перших та від того зовнішнього середовища (ринкової структури), котре визначає спосіб максимізації прибутку як цільової функції підприємства (досконала конкуренція, монополія, олігополія, монополістична конкуренція).
Відповідно до такого розуміння ролі та функцій підприємства дослідження його як суб'єкта ринкової економіки в 50 -70-ті роки концентрувалось на двох головних напрямках:
Першийце вивчення технологічних властивостей і параметрів підприємства, тобто пропорції! відтворення праці, капіталу, засобів виробництва, які забезпечували б найменші витрати.
Другий- аналіз організації різноманітних ринків, їх структури та впливу на конкурентну поведінку підприємства.
При цьому дослідження грунтувалися на таких положеннях:
• озподіл видів діяльності та її обсягів між підприємством та ринком розглядалося як дане;
• підприємство це перетворювач ресурсів у продукцію, носій виробничої функції;
• ринки являють собою "сигнальні пристрої", причому цінова інформація є найважливішою;
• угоди (контракти) реалізуються на основі механізму, аналогічногоаукціонам. Вибір контрагента з максимальною (для продавця) або мінімальною (для покупця) ціною здійснюється за допомогою цінової конкуренціїяк серед покупців, гак і серед продавців, а не шляхом індивідуального торгу;
• спори і конфлікти перебувають за межами власне економічноїтеорії, тому що вони ефективно вирішуються в суді.
Усі ці положення, що відповідають неокласичній теорії підприємства, можуть бути зведені до двох головних:
1) критерій прийняття всіх рішень на рівні підприємства є єдиним;
2) можливості отримання та обробки інформації, яка надходить із зовнішнього середовища, необмежені.
Саме виходячи з указаних положень економічної теорії логічно виводилась поведінка підприємства на ринках відповідно до структури останніх це позиція економіко.
Але життя, практика набагато складніші, ніж теорія. Як відомо, практика завжди вносить "корективи". Невідповідність, що реіулярно виникала між висновками неокласичної теорії та практикою діяльності підприємства, обумовлювала потребу в пошуках нових підходів до вирішення проблеми.
Одна з перших спроб осмислити та узагальнити невідповідність між існуючою теорією та практикою була зроблена І. Ансоффом. Він виділив такі ключові моменти в діяльності підприємства, які не вкладалися в межі неокласичної теорії фірми:
1)знецінення управлінського досвіду, зумовлене виникненням принципово нових завдань;
2)ускладненняуправлінськихпроблем,викликанезростанням кількості завдань у зв'язку з розширенням географічних меж ринків;
3)виникнення та збільшення розриву між складністю та новизною завдань, з одного боку, та наявними управлінськими навичками, набутими в минулому, з іншого;
4)зростання ймовірності стратегічних несподіванок, викликане зростанням частоти виникнення нових завдань.
Концепція стратегічного планування І. Ансоффа відіграла головну роль у розвитку стратегічного менеджменту і залишилася в межах теорії менеджменту як прикладний її напрямок. Підприємство розглядалось як об'єкт управління, а стратегічне планування як одна з його функцій.
Осмислення різноманітних теоретичних та прикладних проблем функціонування підприємства значно полегшується при використанні ідей інституціональної концепції.
Інституціональна концепція розглядає підприємство як організацію, що створюється людьми для більш ефективного використання їх можливостей. Поведінка підприємства характеризується особливостями укладання та виконання контрактів із зовнішніми організаціями та працівниками.
Інституціональний варіант теорії підприємства, на відміну від неокласичного, не робить акценту на передбачену поведінку підприємства відповідно до його виробничої функції, тобто на технологічну залежність виходу продукції від витрат факторів виробництва та їх комбінації. Тут у центрі уваги інше: пояснення існування різноманітних форм ділових підприємств, меж їх зростання, можливих варіантів вирішення проблем мотивації працівників, організації, контролю, планування тощо. З цієї точки зору Інституціональний варіант теорії підприємства є немовби "містком" між стандартною неокласичною теорією і теоріями управління. "Завданням" інституціональної теорії є аналіз поведінки підприємства за умов дорогої та неповної інформації.
Неокласична та Інституціональна теорії залишаються й досі достатньо самостійними напрямками.
На початку 80-х років набув розвитку еволюційний підхід до вивчення підприємства. В еволюційній теорії підприємство розглядається як один із суб'єктів у середовищі собі подібних. Поведінка підприємства визначається, по-перше, взаємовідносинами між членами спільноти, а по-друге деякими внутрішніми його характеристиками, напри клад правилами прийняття рішень з урахуванням дії тих або інших внутрішніх та зовнішніх факторів. У процесі функціонування підприємства та його взаємодії з контрагентами формуються відповідні традиції та розробляються процедури прийняття рішень, алгоритми реагування на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища. Згідно з еволюційною концепцією ці правила загаломвизначають "обличчя" фірми, відмінність одного підприємства від іншого в конкурентній боротьбі. На думку "еволюціоністів", саме правила, що склалися, а не сліпе прагнення до максимізації прибутку в усіх ситуаціях і за всіх умов визначають характер рішень, що приймаються. Ці правила змінюються (еволюціонують) відповідно до змін ділового середовища підприємства та несуть на собі відбиток як особистостей керівників підприємства, так і характеру взаємовідносин їх з партнерами.
Поведінка підприємства це безпосередня та еволюційна його реакція на зміни внутрішнього і зовнішнього середовища. Еволюційна модель підприємства на відміїгу від неокласичної визнає, що у підприємства немає єдиного критерію оптимальності прийняття рішень. Цей критерій має строго індивідуальний характер, який враховує історичний досвід діяльності підприємства. Тут мова йде не про постійний, як у неокласичній теорії, а про динамічний критерій, що змінюється час від часу.
Характерним для еволюційної концепції є уявлення про підприємство як про двоїстий об'єкт: з одного боку, воно є членом ділової спільноти (популяції) й повною мірою відчуває на собі усі наслідки еволюції цього співтовариства, а з іншого керується власними традиціями у визначенні напрямків діяльності, обсягів і пропорцій факторів, які залучаються.
Підприємницька модель підприємства грунтується на уявленні про нього як сферу прикладення господарської ініціативи та власних або доступних до залучення зовнішніх ресурсів. Звичайно, не всі підприємства є підприємницькими, і в цьому розумінні підприємницька теорія має вужчий об'єкт дослідження, ніж інші теорії підприємства.
В основі підприємництва та в центрі діяльності відповідного підприємства перебуває фігура підприємця незалежного, активного, енергійного, налаштованого на успіх, схильного до ризику, настирливого, адаптивного, упевненого в собі тощо. Згідно з підприємницькою концепцією є три типи підприємців, дії яких впливають на діяльність підприємства:
• макропідприємці керують зовнішніми зв'язками підприємства;
• мезопідприємці здійснюють управління матеріально-фінансовими потоками у внутрішній діяльності підприємства, у тому числі інноваційними заходами;
• мікропідприємці - діють на рівні мікроланки підприємства, аж до організації робочих місць.
Для успішного функціонування будь-яке підприємство потребує підприємців усіх трьох типів.
Слід підкреслити, що у підприємницькому варіанті концепції підприємства керівник останнього за будь-яких умов залишається під приємцем. Поведінка підприємства в даній моделі є результатом дії та взаємодії підприємців усіх трьох типів.
Концепція агентської моделі підприємства відображає взаємовідносини між власниками та менеджерами підприємства. Згідно з цією концепцією власники, які не є керівниками підприємства, як правило, не володіють тією інформацією, що її мають менеджери. У таких умовах вони мусять бути впевненими в тому, що менеджери діятимуть в інтересах підприємства, тобто власника. На практиці узгодженість інтересів власника та менеджера досягається за допомогою системи стимулювання сервісного механізму.
Згідно з "теорією виживання" (певною мірою антиеволюційною) підприємство в перехідний період не в змозі пристосуватися до постійних змін зовнішнього середовища, передусім до коливань номенклатури та обсягів виробництва, а також фінансового стану постачальників і споживачів. Зв'язки між основними ланками економічної системи не забезпечують стабільності її існування в цілому, тому головним завданням підприємства є виживання. Отже, поступова та узгоджена із зовнішнім середовищем еволюція неможлива, а правила прийняття рішень на підприємстві, які ще не встигли сформуватися, руйнуються під тиском стресових ситуацій. У таких умовах керівники підприємства приймають рішення на основі лише короткострокової власної вигоди та прагнуть до зміцнення свого безконтрольного становища.
Відповідно до інтеграційної концепції підприємство розглядається як відносно стійка, цілісна соціально-економічна система, котра інтегрує в часі та просторі процеси виробництва, реалізації продукції, відтворення ресурсів. Сполучною ланкою між цими процесами та іміджем підприємства є його потенціал. Останній розглядається як сукупність ресурсів і можливостей, що визначають очікувані характеристики розвитку підприємства за змінного зовнішнього середовища. Головним об'єктом прийняття рішень є розподіл ресурсів та зусиль підприємства між нарощуванням потенціалу та його використанням, між виробництвом та відтворенням, між сучасністю та майбутнім.
Певною мірою в цій концепції відображені всі ті аспекти діяльності підприємства, які становлять основи перелічених вище концепцій.
1.2. Особливості створення підприємства підприємницького типу
Становлення підприємництва як особливого виду діяльності пов'язане з ринковими відносинами. Сутніcною характеристикою підприємця як персоніфікатора підприємницької діяльності є те, що він самостійно використовує наявні ресурси, капітал.
Успіх економічного розвитку підприємства, формою якого є збільшення капіталу, вирішальною мірою залежить від упровадження у виробництво нововведень. А це, у свою чергу, пов'язане зі знаннями людини, котра володіє капіталом, та її вмінням поєднувати ці знання зі своїми організаторськими й комерційними здібностями. Тому підприємець передусім є новатором.
Підприємницька діяльність регулюється багатьма нормативно-технічними та законодавчими актами. Найважливішим серед них є закон "Про підприємництво", котрий регламентує правові та економічні основи підприємництва, порядок реєстрації та припинення діяльності, права, обов'язки та відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності, заходи щодо державної підтримки та захисту підприємництва.
Згідно з чинним законодавством під підприємницькою діяльністю розуміють самостійну, ініціативну діяльність громадян, спрямовану на отримання прибутку або особистого доходу, яку вони здійснюють від свого імені і під майнову відповідальність юридичної особи (підприємства).
Підприємницька діяльність може здійснюватись у вигляді індивідуальної трудової діяльності, а також через створення підприємств різноманітних організаційно-правових форм. Останні залежать від форм власності та напрямків господарської діяльності.
Підприємства, метою яких є максимізація доходів, називаються комерційними. Підприємства, мета існування яких відрізняється від мети максимізації прибутку, є некомерційними. До такого типу підприємств можуть належати підприємства, створені з метою забезпечення зайнятості, виконання певних суспільних (громадських) робіт, надання соціальних послуг населенню тощо, а також підприємства, котрі створюються громадськими організаціями, різними фондами.
Становлення та розвиток підприємництва неможливі без відповідних передумов. До них можна віднести такі:
1) Економічна свобода підприємцю. Виражається в необмеженому праві вибору підприємцем сфери діяльності виходячи з умов ринку та співвідношення попиту й пропозиції, а також в самостійності прийняття рішень.
2) Орієнтаціяпідприємницької діяльності на отримання прибутку, досягнення комерційного успіху. Кінцевий результат підприємництва - прибуток. Але він має бути отриманий не будь-якою ціною, а за відповідними "правилами гри", які встановлює держава і які є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання.
3) Відповідальність за результати підприємництва. Її несе сампідприємець.
4) Високий ступінь ризику. Підприємництво завжди пов'язане з ризиком, котрий обумовлений прагненням підприємця до нововведень, удосконалення техніки та технології.
5) Комерційна таємниця. Підприємництво ефективне лише в умовах вільної конкуренції, яка не може існувати без комерційної таємниці, без приватної інформації. Тому держава в ринковій економіці повинна гарантувати захист приватної інформації підприємця.
6) Конкуренція. Підприємництво - це не просто доцільна діяльність, а відповідний тип поведінки людини, спосіб мислення, мистецтво, яке може розкритися лише в суперництві з іншими людьми. Підприємництво у своїй основі містить елементи передбачення, навіть хитрість, мудрість, але не може мати нічого спільного з обманом, шахрайством, нечесністю. Тому держава повинна заохочувати добросовісну конкуренцію і ставити перепони на шляху недобросовісності.
7) Формування в суспільній свідомості позитивного ставлення до підприємництва та підприємця, до господарського успіху як однієї з умов добробуту людей та суспільства в цілому.
До чинників, що сприяють розвитку підприємництва, належать:
• Прагнення людей до поліпшення свого добробуту, розширення їх запитів та потреб. Підприємницька діяльність у різних сферах життя людини найкоротший шлях до добробуту та процвітання.
• Підвищення матеріального та культурного рівня життя народу веде до зростання грошових доходів і заощаджень, які можна вкласти у "справу" й отримати додатковий дохід. Цей чинник сприяє розширенню підприємницького поля, концентрації капіталу і збільшує можливості підприємництва у вирішенні великомасштабних народногосподарських завдань.
• Приватна "справа" є однією з форм зв'язку працівника (людини) з власністю (матеріально-речовими факторами виробництва). Соціально орієнтована ринкова економіка за допомогою підприємництва має внутрішній потенціал, здатний змінити зв'язок людини і засобів виробництва, подолати відчуження працівників від них.
• Безробіття, яке є наслідком банкрутства збиткових та закриття низькорентабельних державних підприємств, за відповідних умов може бути джерелом кваліфікованих кадрів для підприємницької діяльності. Таким чином може пом'якшуватися соціальне напруження в суспільстві, викликане ринковими реформами.
• Прагнення людини до незалежності, самовираження, визнання її таланту та заслуг, потреба в повазі, взаємодопомозі, які можуть бути Реалізовані у підприємництві.
• Державно-правове регулювання підприємницької діяльності в інтересах суспільства.
Технологія створення підприємства (фірми) незалежно від форми власності охоплює ряд послідовних етапів:
1) Оцінювання особистих якостей підприємця. Підприємництво як специфічна організаційна діяльність пов'язана з великим нервовим напруженням, фізичним та емоційним навантаженням, ризиком, відповідальністю тощо. Тому перш ніж зайнятися підприємництвом у приватному бізнесі або стати керівником (менеджером) підприємства за контрактом, кожен мусить визначити:
• Чи володіє він необхідними особистими та професійними здібностями?
• Який вид підприємницької діяльності вибрати?
• Розпочати з нуля чи придбати функціонуючу фірму?
• Працювати одному чи з партнерами?
Той, хто вирішив відкрити приватну справу, повинен знати, що його чекає ненормований робочий день. Отже, майбутній підприємець мусить оцінити, наскільки він фізично підготовлений до нового виду діяльності. Успіх підприємця значною мірою залежить від постачальників, покупців та партнерів. Тому важливо вміти знаходити спільну мову з різними людьми, надихати партнерів та своїх співробітників особистими ідеями, а в критичних ситуаціях підтримувати їх.
Підприємець особисто відповідає за свої рішення та дії, тому необхідно вміти тримати в полі зору одночасно багато питань та знати, чи зможе він у критичних ситуаціях оперативно та обгрунтовано приймати рішення.
Специфіка підприємницької діяльності полягає в тому, що на початку своєї діяльності бізнесмену-керівнику доведеться вирішувати різноманітні проблеми. Багато часу та енергії він муситиме витрачати на отримання кредитів, ліцензій, дозволів, ведення переговорів, організацію обліку та багато іншого. У таких умовах з'явиться необхідність вивчати чимало специфічних питань, брати участь у багатьох заходах та постійно вчитися.
Підприємницька діяльність пов'язана з втратами і поразками, тому підприємець повинен уміти пережити їх і розпочати справу заново, а близькі родичі мусять бути готовими поділити цю участь.
Підприємець ризикує своїми заощадженнями, у кінцевому підсумку він може їх втратити. Йому доведеться зіткнутися з проблемами безпеки, захисту комерційної таємниці, своїх заощаджень тощо.
Таким чином, діяльність підприємця багатогранна й пов'язана з ризиком, тому і якості, якими він мусить володіти, також мають бути різнобічними. Підприємець повинен вирізнятися високим професіоналізмом і компетентністю.
Висококваліфікований підприємець це фахівець, який володіє професійними, технічними та економічними знаннями, навичками у сфері підприємництва, є умілим організатором виробництва.
До організаторських здібностей належать такі:
а) адаптивна мобільність - схильність до творчих форм діяльності, безперервного поглиблення знань; ініціативність; нетерпимість до консервативних проявів; прагнення навчати інших на своєму особистому прикладі; готовність до ризику; прагнення до нововведень;
б) компактність -комунікабельність; інтерес до людей; здатність привертати їх до себе; бачити себе з боку; уміти вислуховувати, розуміти та переконувати людей;
в) стресостійкгстьінтелектуальна та емоційна захищеність у проблемних ситуаціях; самовладання; тверезе мислення;
г) домінантністьпрагнення до особистої незалежності; лідерства за будь-яких обставин; готовність до безкомпромісної боротьби засвої права; ігнорування авторитетів; самоповага; сміливість, воля.
Перелічені особисті якості є основою для визначення професійної придатності працівників до керівної та підприємницької діяльності. Залежно від ступеня їх акумуляції в одній людині або в одній організації розрізняють два типи поведінки: поведінку зростання та підприємницьку поведінку.
Поведінка зростанняспрямована на мінімізацію відхилень від традиційної поведінки як усередині організації, так і за її межами. Зміни не схвалюються вищим керівництвом, вони обмежуються або мінімізуються.
Підприємницька поведінкахарактеризується протилежним ставленням до змін, тобто прагненням до них.
2) Оцінювання ідей та ринку. Ця процедура виконується на основімаркетингових досліджень.
3) Техніко-кономічне обгрунтування проекту. На цьому етапі необхідно розробити комерційний план, або бізнес-план, який є конкретним планом дій підприємця щодо реалізації своєї ідеї.
4) Вибір організаційно-правової форми підприємницької діяльності. Це найвідповідальніший етап в організації підприємництва, скільки з нього розпочинається практичне втілення ідеї бізнесмена. Створення підприємства завжди пов'язане з матеріальними, фінансовими і трудовими витратами. Саме тут виникає ризик, або ймовірність втратити ресурси,що береться до уваги під час створення підприємства. Відомо, що в підприємницькій діяльності уникнути ризику неможливо. Можна лише один вид ризику замінити іншим. Правильно обрані організаційно-правова форма підприємницької діяльності та спосіб організації виробництва дають змогу значною мірою зменшити ризик.
Обираючи організаційно-правову форму господарювання, підприємцю необхідно відповісти на ряд запитань:
•Які організаційні форми є найкращими з точки зору оподаткування?
•Які організаційні форми привабливі та мають переваги з точки зору державної політики?
• Де знайти фінансові ресурси для створення фірми?
• Як вигідніше вести справу з партнерами чи самому?
• Яке найбільш сприятливе розміщення фірми?
Вибір форми господарювання є головним для підприємця. Не менш важливе це питання і для того, хто працює керівником за контрактом. Йому необхідно з'ясувати переваги та недоліки усіх форм підприємництва.
5) Державна реєстрація підприємницької діяльності.
6) Організаційне оформлення фірми.
1.3. Функції, мета підприємства та його служби
Уперше функції підприємства були визначені й систематизовані одним із представників школи адміністративного управління А. Файолем. Майже всі сучасні функції з організації управління підприємством спираються на них. При цьому в практиці менеджменту їх часом критикують або доповнюють, а інколи просто використовують без будь-яких змін.
Перш ніж вивчати конкретні функції підприємства, доцільно з'ясувати питання про те, яка функція є найважливішою, або головною, тобто відносно якої усі інші є похідними. Тут нам не обійтись без використання інших понять - "мета підприємства" і "мета підприємця (власника)". В економічній теорії ці поняття розрізняються.
Під метою підприємця (або власника) розуміють сукупність його намірів та інтересів як фізичної особи, спроектовані на підприємницьку діяльність.
Мета підприємства це умовне аналітичне поняття, яке використовується для стислого опису чинників поведінки підприємства. Мета підприємця як керівника повинна розглядатися окремо від мети підприємства, тому що конкретне підприємство в деяких випадках є лише засобом реалізації особистих інтересів підприємця (власника).
Зокрема, такий захід, як ліквідація підприємства, може відповідати інтересам підприємця, але не відповідати цілям підприємства. Тому підприємство не можна ототожнювати ні з його керівником (директором), ні з власником, ні з трудовим колективом, ні з конкретною юридичною особою.
Підприємство це реальна "жива" система, для функціонування якої залучаються особистий та речовий фактори, а також суб'єкти, що перебувають за його межами: постачальники, покупці тощо.
Внутрішні, органічно притаманні підприємству цілі досить різноманітні, але в узагальненій формі вони можуть бути охарактеризовані як забезпечення гармонійної взаємодії з навколишнім середовищем.
Іншими словами, це можна визначити як прагнення до найкращої реалізації функцій підприємства, тобто, по суті, до продовження його існування.
Функції будь-якого підприємства знаходять своє відображення в системі його цілей, що містить такі головні складові:
1)задоволення потреб персоналу підприємства;
2)удосконалення структури підприємства, її адаптація до внутрішніх та зовнішніх змін;
3)створення та підтримка потенціалу для майбутнього розвитку, безперервності існування підприємства;
4)задоволення зовнішніх вимог до підприємства та пред'явлення власних вимог до навколишнього середовища.
Лише одночасно здійснюючи реалізацію усіх цілей, підприємство здатне функціонувати та розвиватися. Такий підхід визначає підприємство як унікальний соціально-економічний феномен, здатний, по-перше, забезпечити суспільні потреби і, по-друге, реалізувати органічну єдність виробничих та відтворювальних процесів.
Слід зазначити, що метане обов'язково збігається з функцією, і саме цей факт є предметом дискусій.
Головною економічною функцією будь-якого підприємства є задоволення потреб споживачів у товарах або послугах. Тобто ця функція властива кожному підприємству незалежно від його структури, галузі, ступеня підпорядкованості органам державної влади тощо.
За умов планової економіки критерієм належного виконання цієї функції є узгодженість її з планом. У ринковій економіці діяльність підприємства визначається цінами на товари і послуги, на фактори виробництва, сировину, а також витрати на управління підприємством. Тому метою підприємства стає здійснення його головної суспільної функції шляхом такої побудови його організаційної структури, за якої витрати на управління підприємством були б якомога меншими й водночас настільки ефективними, наскільки це необхідно.
Функція безпосереднього або опосередкованого задоволення потреб споживачів реалізується на підприємстві окремими його ланками, число яких зростає зі збільшенням розмірів підприємства.
Але навіть у тих випадках, коли підприємство зовсім мале і має лише один центр діяльності (дрібний продавець, котрий не використовує найманої праці), зміст його головної функції залишається таким самим. Наприклад, підприємства, котрі випускають автомобілі, купують у підприємства, що випускає шини, його продукцію, призначену для задоволення кінцевого споживача. Підприємство, що продає свої шини, установлює ціни (або бере участьу їх формуванні), знаходить клієнтів, приймає замовлення тощо. Це комерційна функція.
Після прийняття замовлень необхідно виготовляти продукцію (проводити дослідження тощо). Це технічна функція.
Але виробництво потребує певних коштів, необхідних для придбання засобів виробництва, залучення капіталів тощо. Необхідно забезпечити наявність таких коштів, поки виготовлена продукція не буде реалізована. Це фінансова функція.
Функція закупівлі засобів виробництва, що споживаються у процесі виготовлення продукції, може розглядатися і як технічне постачання, і як комерційна функція (купівля для майбутнього продажу). З метою раціонального використання усіх засобів виробництва для досягнення поставленої мети необхідно забезпечити координацію дій працівників, належне управління персоналом та контроль за результатами праці. Це - адміністративна функція.
Таким чином, виходячи з головної соціально-економічної функції підприємства (задоволення потреб суспільства) як структуроутворюючого елемента економічної системи суспільства визначають головні внутрішньоорганізаційні функції підприємства, що забезпечують його існування як самостійного суб'єкта господарювання, як ланки народного господарства, а саме: комерційну, технічну, фінансову, адміністративну.
Цей перелік може бути предметом обговорення. В економічній літературі пропонуються й інші варіанти головних функцій. Так, Файоль розрізняв шість функцій, або операцій, що здійснюються на підприємстві: технічна (виробництво), комерційна (купівля, продаж), обліку, фінансова (фінансування), гарантування безпеки (збереження матеріальних благ та персоналу), адміністративна. Адміністративній функції він приділив особливу увагу, визначивши її роль так: передбачати, керувати, координувати, контролювати.
Отже, економічна роль підприємства в життєдіяльності та розвитку суспільства передбачає здійснення цілого ряду найрізноманітніших функцій та підфункцій, котрі не піддаються однозначному групуванню. Наприклад, облік ми не відносимо до головних функцій тому, що, будучи надзвичайно важливою, необхідною функцією, він, проте, лише фіксує результати названих вище функцій, він "нейтральний".
Додаткові функції це ті функції, без яких навіть у тих випадках, коли вони практично необхідні на великих підприємствах або коли вони визначені законом як обов'язкові, невеликі підприємства можуть обійтися. До таких функцій, зокрема, належить функція гарантування безпеки у Файоля й адміністративна функція у вузькому розумінні, тобто функції секретаріату, документообороту тощо.
Адміністративна функція охоплює чимало допоміжних функцій, котрим не завжди дається чітке визначення. До даного типу функцій відносять облік, калькуляцію собівартості, статистичну звітність. Облік є одним із методів (у конкретних умовах ця функція може бути і найважливішою) спостереження за процесом та результатами виробництва. За своєю природою він нічим не відрізняється від інших допоміжних функцій. Але через те, що це одна з "найдавніших" функцій, а також завдяки "узаконеному" характеру облік дуже давно зараховують до найважливіших функцій.
...
20.07.2020 12:07-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора