МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
ІНСТИТУТ КОМП’ЮТЕРНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Кафедра “ Системи автоматизованого проектування”
ІГОР ФАРМАГА
Конспект лекцій
з дисципліни “ Комп’ютерні системи менеджменту малого та середнього бізнесу”
для студентів спеціальності 7.080402 “Інформаційні технології проектування”
Затверджено на засіданні кафедри
“ Системи автоматизованого проектування”
Протокол №______________
від ______________ 2005р
Львівська політехніка
2005р
Вступ 5
Визначення, види, задачі та функції менеджменту 6
Функції менеджменту 8
Планування 8
Організація 9
Мотивація 9
Контроль 10
Основні задачі виробничого менеджменту 10
Системи контролю за виконанням замовлень (КВЗ) 11
Основні поняття фінансового менеджменту 14
Системний аналіз особливостей побудови і функціонування підприємств 14
Підприємництво: суть та основні форми. 14
Класифікація промислових підприємств. 17
Створення підприємства та правові основи його діяльності 20
Економіка підприємств 21
0сновні підходи щодо визначення малого та середнього бізнесу та сфер його впливу. 22
Малі підприємства. 24
Основні функції підприємств 25
Загальні принципи управління підприємством 25
Впровадження САПР на виробництві 26
Роль САПР/АВП у виробничому циклі 26
Традиційна автоматизація і САПР/АВП 28
Автоматизоване планування виробництва 32
Функції планування 32
Традиційні методи планування виробництва 32
Планування та управління виробництвом 33
Прогнозування 33
Планування виробництва 33
Планування виробничих процесів 33
Оцінка виробничих витрат 33
Формування основного графіка 34
Планування матеріальних потреб 34
Матеріально-технічне постачання 34
Завантаження устаткування і календарне планування 34
Диспетчеризація 35
Прискорення виробництва 35
Контроль якості 35
Поставки по замовленнях і управління запасами готової продукції 35
Труднощі, пов’язані з традиційним підходом до 36
планування і управління виробництвом 36
Аналіз структури системи 37
Поступлення замовлення 41
Обробка замовлення 41
Перевірка наявності на складі 41
Виконання замовлення 41
Документообіг 42
Висновок 42
Опис функціонування системи на підприємстві. Методичне забезпечення 42
Поступлення замовлення 44
Структура складу 45
Перевірка наявності на складі 45
Виконання замовлення 46
Розрахунок економічних показників 46
Обрахунок матеріальних затрат 47
Обрахунок трудових ресурсів 47
Обрахунок затрат машинних 48
Комунальні послуги 49
Планування технологічної підготовки виробництва 50
Креслення 50
Технологічна оснастка 50
Вибір технологічних маршрутів 51
Виготовлення продукції 51
Передача на склад 52
Засоби документообігу та обліку господарських операцій підприємства 52
Інструкція по експлуатації системи „УРП” 54
Заходи безпеки при використанні системи „ УРП ” 55
Аналіз результатів використання системи „УРП ” 57
Висновок 60
Організація управління підприємством на основі автоматизації бухгалтерського обліку 60
Огляд фінансових програм 61
Інфін - Бухгалтерія 62
СуперМенджер 62
1С:Підприємство 7.7 62
Фоліо 65
Розробка загальної структури ситеми. Інфологічна схема системи 65
Документи : 67
Константи : 68
Довідники: 68
Журнали документів : 69
Списки : 69
Звіти: 70
План рахунків: 71
Вид субконто: 71
Регістри: 71
Методичне і організаційне забезпечення системи 73
Організаційне забезпечення системи 73
Методичне забезпечення навчальної системи: 77
Математичне і лінгвістичне забезпечення системи 78
Програмне забезпечення 82
Інформаційне забезпечення системи. 88
Обгрунтування вибору складових технічного забезпечення 92
Програма курсу „Комп‘ютерні системи менеджменту малого та середнього бізнесу” 94
Зміст: I модуль „Основні задачі автоматизації менеджменту” 95
Тема. Вступ. 95
Тема. Структура облікової системи малого чи середнього підприємства. 95
Тема. Рішення задач автоматизації менеджменту малого та середнього бізнесу. 95
Тема. Електронні таблиці. 95
Тема. Економічні та бухгалтерські “конструктори”. 95
Список контрольних питань по курсу «Комп’ютерні системи менеджменту малого та середнього бізнесу» 97
Завдання 99
Список літератури 100
Вступ
Даний курс виник в процесі розробки загальної програми підготолував курс „Електронні таблиці”. Враховуючи вимоги до економічної грамотності сучасних інженерів, а також з ціллю розширення спектру систем, якими повинен володіти сучасний інженер-системотехнік мною було запропоновано розширити діапазон інформативності даного курсу і охопити не тільки електронні таблиці (ми їх будемо розглядати в основному на лабораторних роботах), але і інші системи автоматизації менеджменту. Ми зупиняємось на малому та середньому підприємствах, так як це найбільш поширена форма працевлаштування наших випускників. Аналогічним чином в сучасній економіці функціонують цехи, виробничі, постачальницькі, торгівельні підрозділи сучасних великих підприємств. Ці підприємства на даний момент представляють собою виробничо-фінансові групи, об’єднання, концерни, холдінги, асоціації, тощо. В великих (було перераховано) формах господарювання в основі лежить корпоративний менеджмент, вивчення якого може бути окремим предметом і здебільшого читається слухачам фінансових напрямків та спеціальностей.
Основним завданням даного курсу є вивчення задач автоматизації менеджменту, інструментальних засобів їх розв’язування та розгляд основних існуючих програмних систем аналізу діяльності підприємства і синтезу фінансових чи керівних рішень.
Розглянемо структуру курсу по розділах.
Поняття „менеджменту” – розглядаємо основні поняття менеджменту виробничого, фінансового, маркетингу.
Розділ „Основні задачі виробничого менеджменту” – містить перелік задач, які підлягають автоматизації в процесі організації, супроводження виробництва, а також характерні особливості та шляхи їх вирішення. Це планування виробництва, контроль за ходом процесу виробництва, структура автоматизованих виробничих ліній та гнучких автоматизованих виробництв.
Розділ „Основні поняття фінансового менеджменту” – вивчає поняття фінансовий менеджмент, фінансові ринки, фінансові посередники, покупець, продавець, дебітор, кредитор, три основні складові фінансового менеджменту (інвестиційне рішення, фінансове рішення, оперативне управління ресурсами), види фінансових звітів підприємства, приклади активів та пасивів підприємства, проблеми автоматизації формування фінансових звітів підприємства, взаємозв’язок підсистеми формування фінансових звітів з іншими компонентами системи автоматизації менеджменту.
Розділ „Структура малого чи середнього підприємства” – містить інформацію про підходи до структуризації малого чи середнього підприємства. Тут, на основі основних задач автоматизації, ми вивчимо, що таке основний капітал підприємства, склад і ресурси підприємства, критерії утворення структури персоналу підприємства.
Розділ „Задачі автоматизації фінансового менеджменту” – представляє собою основу для побудови автоматизованих систем в менеджменті. Всі задачі розв’язуються на основі стандартної проектної процедури, яка лежить в основі інформаційних технологій проектування: структурний синтез – аналіз – параметричний синтез. Такий підхід ви вивчали в попередніх курсах. Вивчення в даному розділі основних задач обліку господарських операцій з точки зору автоматизації їх вирішення допоможе вам оволодіти комп’ютерними системами бухгалтерського обліку та автоматизованими системами управління підприємствами. Тут для отримання поглиблених знань та практичного досвіду вам необхідно вивчити самостійно план рахунків бухгалтерського обліку в Україні та інструкцію по їх застосуванню. Отримані знання ви будете застосовувати при виконанні графічно-розрахункової роботи. Суть цієї роботи полягає в структурному синтезі підприємства по вибраному вами напрямку діяльності, аналізі його господарської діяльності автоматизованими засобами, які ви повинні розробити на основі інструментальних засобів EXCEL. Для цього вам подається практичний приклад реалізації подібної системи. Практичні навички в освоєнні електронних таблиць ви отримаєте при виконанні лабораторних робіт.
Розділ „Розробка систем автоматизації менеджменту та їх основних компонентів” дозволить вивчити основні складові і компоненти систем автоматизації менеджменту і діяльності підприємства по різних рівнях класифікації, принципи організації даних в цих системах. На основі отриманих знань в попередніх розділах ми ознайомимось з особливостями побудови різноманітних компонентів як системи обліку, так і комплексного вирішення задачі прийняття рішення менеджера із застосування комп’ютерних інформаційних технологій. Безперечно цікавим є організація документообігу на основі інтеграції інформаційної системи підприємства.
Контроль за вашими знаннями буде здійснюватись по результатах виконання лабораторних, двох контрольних та графічно-розрахункової робіт. Обмеженість аудиторних годин вимагає самостійного доопрацювання на акцентованих мною розділах для самостійного вивчення. Це основи бухгалтерського обліку, математичні методи з курсів „Методи оптимізації” та „Основи системного аналізу”, повторення матеріалу, вивченого в курсах „Розробка баз даних” та „Розробка САПР”. Систематичні і завершені знання ви зможете отримати, пригадавши матеріал, викладений вам на кафедрах Інституту економіки та менеджменту.
Визначення, види, задачі та функції менеджменту
В цілому, менеджмент поділяється на виробничий, фінансовий та маркетинг.
Основні задачі викладені в таких літературних джерелах: Кузьмін О.Є. Сучасний менеджмент. - Львів: "Центр Європи", 176с.; Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. Теоретичні та прикладні засади менеджменту. - Львів: Національний університет "Львівська політехніка" (Інформаційно-видавничий центр "Інтелект+"Інститут післядипломної освіти), "Інтелект-Захід", 2002. - 228с.
Дальше в залежності від рівня ерудиції студентів та наявності аудиторних годин, можемо розглянути основні визначення з тією чи іншою деталізацією: види менеджменту, його завдання та функції. У випадку відсутності часу задиктуємо підкреслені визначення і пояснюємо малюнок.
Виробничий менеджмент - це комплексна система забезпечення конкурентноздатності товару, що випускається на конкурентному ринку. Вона включає питання побудови виробничих і організаційних структур, вибору організаційно правової форми управління виробництвом.
Фінансовий менеджмент - це комплексна система стійкості, надійності і ефективності управління фінансами. Вона включає формування і планування фінансових показників з дотриманням наукових підходів і принципів менеджменту, балансу прибутків і витрат, показників ефективності використання ресурсів.
Маркетинг - це вивчення ринку, організація реклами, формування замовлень для виробництва та торгівлі, організація ринкових зв’язків підприємства.
Найважливішою задачею менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням попиту споживачів на основі ресурсів, що є. При цьому до задач менеджменту також відносяться:
перехід до використання працівників, що володіють високою кваліфікацією;
стимулювання співробітників організації шляхом створення для них відповідних умов праці і системи її сплати;
визначення необхідних ресурсів і джерел їх забезпечення;
розробка стратегії розвитку організації і реалізація;
визначення конкретних цілей розвитку організації;
постійний пошук і освоєння нових ринків;
вироблення системи заходів для досягнення намічених цілей;
здійснення контролю за ефективністю діяльності організації, за виконанням поставлених задач;
Задачі менеджменту безперервно ускладнюються по мірі зростання масштабів і розвитку виробництва і комерції. Виконані задачі і досягнуті цілі оцінюються на ринку.
Використовуючи даний малюнок, пояснюємо основні види, завдання та функції менеджменту
Функції менеджменту
Управління розглядається як процес, тому що робота по досягненню цілей за допомогою інших - це не якась одноразова дія, а серія безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі є процесом, дуже важливі для успіху організації. Їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція також являє собою процес, тому що також складається з серії взаємопов'язаних дій. Процес управління є загальною сумою всіх функцій.
Планування
Функція планування передбачає рішення про ті, якими повинні бути цілі організації і що повинні робити члени організації, щоб досягнути цих цілей.
Стратегічне планування - являє собою набір дій і рішень, зроблених керівництвом, які ведуть до розробки специфічних стратегій, призначених для того, щоб допомогти організації досягнути своїх цілей.
Процес стратегічного планування є інструментом, що допомагає в прийнятті управлінських рішень. Його задача – забезпечити нововведення і зміну в організації в достатній мірі.
Стратегія являє собою детальний всебічний комплексний план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її цілей.
Стратегічний план повинен розроблятися швидше з точки зору перспективи всієї корпорації, а не конкретного індивіда. Хоч, на особистих підприємствах фундатор підприємства може дозволити собі відносну розкіш поєднувати особисті плани зі стратегією організації.
Стратегічній план повинен влаштовуватися широкими дослідженнями і фактичними даними. Щоб ефективно конкурувати в сьогоднішньому світі бізнесу, фірма повинна постійно займатися збором і аналізом величезної кількості інформації про галузь, ринок, конкуренцію і інші чинники.
Стратегічний план додає фірмі визначеність, індивідуальність, що дозволяє їй залучати певні типи працівників, і в той же час, не залучати працівників інших типів. Цей план відкриває перспективу для організації, яка направляє її співробітників, залучає нових працівників і допомагає продавати вироби або послуги.
Нарешті, стратегічні плани повинні бути розроблені так, щоб не тільки залишатися цілісними протягом тривалих періодів часу, але і бути досить гнучкими, щоб при необхідності можна було здійснити їх модифікацію і переорієнтацію.
Сучасний темп зміни і збільшення знань є настільки великим, що стратегічне планування представляється єдиним способом формального прогнозування майбутніх проблем і можливостей. Стратегічне планування дає основу для прийняття рішення. Формальне планування сприяє зниженню ризику при прийнятті рішення. Планування, оскільки воно служить для формулювання встановлених цілей, допомагає створити єдність загальної мети всередині організації.
Для стратегічного планування характерні наступні положення:
1. Невеликий плановий відділ (менше за 6 чоловік) корпорації доповнюється плануванням на нижчих рівнях.
2. Вік функції планування навіть в найбільш великих корпораціях нараховується менш десяти років.
3. Стратегічні плани розробляються на нарадах вищого керівництва корпорації, що проводяться щорічно.
4. Річний стратегічний план об'єднується з річним фінансовим планом.
Реалізація стратегічного плану
Стратегічне планування набуває значення тоді, коли воно реалізовується. Після вибору основоположної загальної стратегії її необхідно реалізувати, об'єднавши з іншими організаційними функціями.
Важливим механізмом ув'язки стратегії є розробка планів і орієнтирів: тактика, політика, процедура і правило.
Тактика являє собою конкретні короткострокові стратегії. Політика представляє загальні орієнтири для дій і прийняття рішень. Процедури показують дії, які повинні бути зроблені в конкретній ситуації. Правила точно вказують, що потрібно робити в конкретній ситуації.
Оцінка стратегічного плану
Розробка і подальша реалізація стратегічного плану здається простим процесом. На жаль, дуже багато які організації застосовують метод "впровадити негайно" по відношенню до планування і катастрофічно провалюються. Безперервна оцінка стратегічного плану має надзвичайне значення для довгострокового успіху плану.
Оцінка стратегії проводиться шляхом порівняння результатів роботи з цілями. Процес оцінки використовується як механізм зворотного зв'язку для коректування стратегії. Щоб бути ефективною, оцінка повинна проводиться системно і безперервно.
Організація
Організація - це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення його цілей. Організація як процес являє собою функцію по координації багатьох задач. Існує два основних аспекти організаційного процесу:
1. Розподіл організації на підрозділи відповідно цілям і стратегіям.
2. Делегування повноважень.
Делегування, як термін, що використовується в теорії управління, означає передачу задач і повноважень особі, яка приймає на собі відповідальність за їх виконання.
Необхідно зрозуміти пов'язані з цим концепції відповідальності і організаційних повноважень. Відповідальність являє собою зобов'язання виконувати задачі, що є і відповідати за їх задовільний дозвіл.
Важливо усвідомити, що делегування реалізовується тільки у разі прийняття повноважень, і власне відповідальність не може бути делегована. Керівник не може розмивати відповідальність, передаючи її підлеглому. Хоч персона, на яку встановлена відповідальність за рішення якої-небудь задачі, не обов'язково виконувати її особисто, воно залишається відповідальним за задовільне завершення роботи.
Якщо передбачається, що якесь лице прийме відповідальність за задовільне виконання задачі - організація повинна надати йому необхідні ресурси. Керівництво здійснює це шляхом делегування повноважень разом із задачами. Повноваження являють собою обмежене право використати ресурси організації і направляти зусилля деяких її співробітників на виконання певних задач.
Повноваження обмежені планами, процедурами, правилами і усними розпорядженнями начальників, а також чинниками зовнішнього середовища, наприклад, законами і культурними цінностями.
Мотивація
Мотивація - це процес спонукання себе і інших до діяльності для досягнення особистих цілей або цілей організації.
Систематичне вивчення мотивації з психологічної точки зору не дозволяє визначити точно, що ж спонукає людину до праці. Однак дослідження поведінки людини в труді дає деякі загальні пояснення мотивації і дозволяє створити прагматичні моделі мотивації співробітника на робочому місці.
Різні теорії мотивації розділяють на дві категорії: змістовні і процесуальні. Однак, щоб зрозуміти значення теорії змістовної і процесуальної мотивації треба спочатку засвоїти значення спожив і винагорода.
Спожив - це усвідомлена відсутність чого-небудь, що спричиняє спонукання до дії. Первинні споживи закладені генетично, а повторні виробляються в ході пізнання і отримання життєвого досвіду. Споживи неможливо безпосередньо спостерігати або вимірювати. Про їх існування можна судити лише по поведінці людей. Споживи служать мотивом до дії. Споживи можна задовольнити винагородами.
Винагорода – це те, що людина вважає для себе цінним. Менеджери використовують зовнішні винагороди (грошові виплати, просування по службі) і внутрішні винагороди (почуття успіху при досягненні мети), що отримуються за допомогою самої роботи.
Контроль
Контроль - це процес, що забезпечує досягнення цілей організації. Процес контролю складається з установки стандартів, зміни фактично досягнутих результатів і проведення коректувань в тому випадку, якщо досягнуті результати істотно відрізняються від встановлених стандартів.
Контроль - це критично важлива функція управління. Одна з найважливіших особливостей контролю, яку потрібно враховувати насамперед, полягає в тому, що контроль повинен бути всеосяжним. Кожний керівник, незалежно від свого рангу, повинен здійснювати контроль як невід'ємну частину своїх посадових обов'язків, навіть якщо ніхто йому спеціально цього не доручав.
Контроль є найбільш фундаментальний елемент процесу управління. Ні планування, ні створення організаційних структур, ні мотивацію не можна розглядати повністю у відриві від контролю. Дійсно, фактично всі вони є невід'ємними частинами загальної системи контролю в даній організації. Ця обставина стане більш зрозумілою після того, як ми познайомимося з трьома основними видами контролю: попереднім, поточним і заключним. За формою здійснення всі ці види контролю схожі, оскільки мають одну і ту ж мету: сприяти тому, щоб результати, що фактично отримуються були як можна ближче до необхідних. Розрізнюються вони тільки годиною здійснення. Попередній контроль звичайно реалізовується в формі певної політики, процедур і правил. Передусім він застосовується по відношенню до трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Поточний контроль здійснюється, коли робота вже йде і звичайно виготовляється у вигляді контролю роботи підлеглого його безпосереднім начальником. Заключний контроль здійснюється після того, як робота закінчена або закінчилася відведена для неї година.
Поточний і заключний контроль засновується на зворотних зв'язках. Керуючі системи в організаціях мають розімкнений зворотній зв'язок, оскільки керівний працівник, що є по відношенню до системи зовнішнім елементом, може втручатися в її роботу, змінюючи і цілі системи, і характер її роботи.
Основні задачі виробничого менеджменту
Процес виробництва як правило підлягає частковій автоматизації з застосуванням автоматичних чи напівавтоматичних виробничих ліній, а в цілому – впровадженням гнучкого автоматизованого виробництва. Гнучке автоматизоване виробництво – це окремі механічні, електромеханічні чи електронні лінії, станки, виконавчі пристрої, об’єднані в єдину систему керуючим комп’ютерним комплексом. Навіть на найпримітивнішому виробництві зараз застосовується комп’ютерна техніка керування виробництвом. Першочергово автоматизується процеси планування, обліку та документообігу шляхом застосування персональних ЕОМ для автоматичного чи ручного збору інформації, що забезпечує виконання виробничих програм та збір і архівування статистичної інформації про ті чи інші показники виробництва. Тут можна привести цілий ряд прикладів з розвитку малого підприємництва – від виробництва найпростіших столярних чи кулінарних виробів до виготовлення програмно-технічних розподілених систем на базі різнорідних ЕОМ та периферійних пристроїв.
Для менеджера важливо забезпечити постійне проведення збору інформації, її обробку і перетворення у вигляд, придатний для прийняття тих чи інших рішень.
Розглянемо основні задачі автоматизації виробничого менеджменту.
Оперативна оцінка ефективності використання техніки та людських ресурсів.
Оцінка продуктивності обладнання, організаційної структури та персоналу.
Контроль за виконанням замовлень і ходом виробництва, в тому числі:
пріоритети по запуску різних замовлень у виробництво;
отримання інформації про незавершене виробництво;
контроль за станом виконання замовлень в цехах;
календарне планування виконання замовлень.
Тут розглядаємо інформаційні потоки при контролі за виконанням замовлень (М. Грувер, Э. Зиммерс. САПР и автоматизация производства. М.: Мир, 1987, стор392, рис 16.1)
При календарному плануванні розв’язують задачі пріоритетів по таких правилах:
найбільш ранній термін завершення;
найменший час виконання;
в порядку поступлення (FIFO);
мінімальний резерв часу;
критичне відношення.
Можна привести практичні приклади пріоритетів та спів ставити їх з організацією черг в ЕОМ із курсу „Системне програмування та операційні системи”.
Системи контролю за виконанням замовлень (КВЗ)
Систему контролю за виконанням замовлень необхідно проектувати з розрахунком на дійову і ефективну реалізацію функцій:
Пріоритетний контроль і запуск замовлень у виробництво.
Отримання інформації про незавершене виробництво для підсистеми планування матеріальних потреб (ПМП).
Контроль за станом виконання замовлень в цехах.
Забезпечення вихідної виробничої інформації для керування виробничими потужностями.
Існує декілька різних способів організації систем КВЗ, які відрізняються одна від одної по степені використання ЕОМ. На сучасному етапі розвитку промислових технологій ні в одній із систем участь людини не виключається. Завдання обчислювальної системи в КВЗ полягає в формуванні інформації, з допомогою якої люди можуть приймати якісні рішення по організації ефективного керування виробництвом і практичній реалізації основного графіка.
На рис. ВМ1. зображена структура автоматизованої системи контролю за виконанням замовлень; в ній відділені часини, які повністю забезпечує обчислювальна машина, і частини, що потребують обов’язкової участі в керуванні людини. Обчислювальна машина при цьому формує різні документи, які використовуються людьми для керування виробництвом на підприємстві. Документи можуть створюватись на папері або в електронному вигляді.
Контроль за виконанням замовлень проводиться в три етапи, втілених в трьох модулях системи програмного забезпечення, що утворює єдину систему КВЗ:
Оформлення замовлень.
Календарне планування виконання замовлень.
Відслідковування за виконанням замовлень.
Оформлення замовлення
В завдання модуля оформлення замовлення входить видача необхідної документації, яка супроводжує замовлення в процесі його виконання в цеху. Всі разом документи називаються цеховим паспортом замовлення і їх формування на заводі складає процедуру оформлення замовлення. В склад цехового паспорту входять такі документи:
Маршрутно-технологічна карта, в якій перерахована послідовність операцій і необхідний інструмент.
Заявки на матеріали, які містять вказівки на отримання зі складу необхідних видів сировини (або компонентів для збирання).
Облікові картки робіт по замовленню, або наряд-замовлення, в яких з достатньою повнотою відображені види робіт на кожну із операцій технологічного маршруту.
Маршрутні бірки, що визначають пересування деталей між обробляючими центрами.
Специфікація деталей, необхідних для виконання збиральних робіт.
Цеховий паспорт супроводжує замовлення, що виконується по всій послідовності операцій механічної обробки або збирання. Він включає в себе всю документацію, необхідну для повного завершення роботи і для контролю за станом його виконання в цеху.
В модуль оформлення замовлень поступають два вхідних потоки інформації. Перший потік вихідних даних, який вказує на необхідність оформлення замовлення; він забезпечується підсистемою ПМП, підсистемою планування виробничих потужностей та іншими елементами інтегрованої системи керування виробництвом. Другий - потік, що поступає з бази конструкторських і виробничих даних, в якій є файл типових технологічних маршрутів і файл структури виробів. Файл типових технологічних маршрутів містить перелік послідовностей операцій і виробничих дільниць, через які проходить замовлення в процесі його виконання. Все це використовується для підготовки маршрутно-технологічної карти, яка включається в цеховий паспорт. Файл структури виробу містить відомості матеріалів для оформлення відповідних заявок і специфікацій деталей.
Календарне планування і виконання замовлень
Ціль календарного планування виконання замовлень полягає в призначенні замовлень на виконання на різних виробничих агрегатах (машинах). Вхідні потоки інформації цього модуля формуються модулями оформлення замовлень і пріоритетного контролю. Кожна з робіт по замовленню має деякий пріоритет, який визначається заданим терміном її завершення та іншими факторами. Складання графіку виконання замовлень у відповідності з їх пріоритетами входить в задачу саме пріоритетного контролю. (можна розглянути пріоритети (Грувер стор. 397)).
Основним документом, що формується модулем календарного планування є диспечерський лист. В ньому повідомляється, які роботи і на якому обробному центрі повинні бути виконані, а також коментуються деякі особливості технологічного маршруту деталі. (приклад рис. 16.2). Формується диспечеський лист кожен день або кожен місяць. В ефективній системі КВЗ цей документ підказує майстру зміни і виробничому диспетчеру найкращу стратегію виконання основного графіку. В процесі роботи можуть мати місце такі випадкові події, як поломки станків або зниження якості сировини, які не дозволяють повністю дотримуватись диспетчерського листка. Ці виключні події документуються, після чого здійснюється спроба шляхом корегування пріоритетів відновити графік руху замовлень.
Стеження за виконанням замовлень
Основні поняття фінансового менеджменту
В цілому задачі автоматизації фінансового менеджменту поділяються на задачі аналізу і синтезу.
Використовуючи відомий підхід до рішення довільних задач автоматизованого проектування розглянемо типову проектну процедуру:
Структурний синтез проектного рішення (організація підприємства чи виробничо-господарського підрозділу).
Аналіз проектного рішення (на основі даних бухгалтерського обліку отримуємо статті балансу, виробничих та фінансових звітів, по яких обраховуємо основні показники діяльності підприємства – абсолютні і відносні, кількісні і в грошовому еквіваленті).
Проводимо перевірку вимогам до показників підприємства. (якщо результат потрібно покращити то здійснюємо зміни певних параметрів підприємства – кількість працівників по категоріях, вдосконалення обладнання, інтенсифікація роботи та інше, перевірку здійснюємо з використанням пункту 2). (Параметричний синтез).
У випадку недосягнення поставлених вимог за певний час проводимо перехід на пункт 1 – структурні зміни або реорганізацію підприємства, виконуючи потім пункти 2 і 3. У випадку задовільного результату продовжуємо роботу, перевіряючи її по певному регламенту з допомогою засобів пункту 2.
Практичним прикладом може бути організація пункту роздрібної торгівлі з переходом на виробничо-побутові послуги (магазин – кафе або майстерня)
.
Системний аналіз особливостей побудови і функціонування підприємств
Підприємництво: суть та основні форми.
Перехід до ринкової системи господарювання тісно пов'язаний з виникненням і поширенням самостійної, ініціативної діяльності суб'єктів економічних відносин, спрямованої на виробництво продукції, надання різноманітних послуг і з метою одержання прибутку. Світовий досвід свідчить, що саме підприємницький сектор є надійною основою, головним структуроутворювальним елементом конкурентного середовища. Рухливий і динамічний підприємницький сектор сприяє вирішенню низки соціально-економічних проблем.
Зростання ваги підприємництва як суспільного явища у формуванні ринкової системи, встановлення нових форм економічних зв’язків супроводжується руйнуванням сталих мотиваційних механізмів залучення людей до праці, продуктивної діяльності. Внаслідок таких трансформаційних зрушень виникають концептуальні проблеми ринкових перетворень, серед яких чинне місце посідають теоретичні положення про підприємництво, вміння практично застосувати ці положення до нових умов господарювання.
Термін «підприємництво», як свідчать хрестоматії, виникло у ХУІІ ст. В Європі. А саме, французький банкір Рішар Кантільйон охарактеризував самостійного підприємця (ремісника, фермера, купця) як індивідуального виробника і власника, діяльність котрого обов'язково пов'язана з певним господарським ризиком. Протягом тривалого періоду (з кінця XIX століття до нашого часу) підприємець не обов'язково є власником. Виникнення системи кредиту зруйнувало феномен об'єднання в одній особі власника і підприємця. Щоб стати підприємцем, не обов'язково бути власником майна і мати реальний капітал. Отже, підприємництво можна розглядати як самостійну, ініціативну діяльність громадян з метою отримання прибутку. Головним чинником, що вирізняє підприємця серед інших агентів суспільно-корисної діяльності, це можливість і обов'язковість отримання певного зиску. Підприємництво не можна відносити до звичайної трудової сфери діяльності: воно за своєю сутністю характеризує творчу і активну діяльність підприємців, або ж бізнесменів. Здавалося б підприємництво і бізнес, якщо не тотожні, то однакові, синонімічні поняття. Проте, це твердження виступає одним із підходів щодо цих понять. Існують різні навіть кардинально відмінні погляди у тлумаченні підприємництва і бізнесу. Один з таких підходів стверджує, що бізнес є ширшим, ніж підприємництво, оскільки охоплює відносини, які виникають між усіма учасниками ринкової економіки, і задіює не тільки підприємництво, але й споживачів, робітників, державні структури.
Інший підхід розглядає бізнес як складову частину підприємництва, оскільки бізнес охоплює не тільки сферу торгівлі, а й підприємництво, виробництво.
Проте, і в Україні, і на Заході визнають, що термін бізнес має своїм еквівалентом термін підприємництво. Опираючись на Закон України «Про підприємництво» від 7.02. 1991р. підприємництво розглядається як вид діяльності, що базується на самостійній ініціативі, власному ризикові та спрямований на виробництво продукції, виконання робіт, надання фінансових, посередницьких, торговельних та інших послуг з метою отримання прибутку. Зафіксовано, що підприємництво детерміновано формою власності й формою господарювання.
Тут же сформульовані основні принципи підприємництва:
- вільний вибір видів діяльності;
- залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
- самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до законодавства;
- вільний найом працівників;
- залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством;
- вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законом; самостійне здійснення підприємцем як юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд.
У підприємницькій діяльності одним з найважливіших є питання про форму її організації. В узагальненому вигляді наявні організаційні форми підприємництва можна поділити на три великі групи: індивідуальне, партнерство та корпоративне підприємство.
Індивідуальне (одноосібне) володіння – це підприємство, власником якого є фізична особа або ж сім'я. Вона отримує певний дохід, але несе весь тягар господарського ризику.
Відомо, наприклад, що у США майже 80% усіх бізнесових організаційних структур є одноосібними володіннями. Їхня частка становить приблизно 10-14% обсягу бізнесу.
Товариство (партнерство) як форма організації бізнесу часто є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів два І більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності, спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємин між сторонами, що вступають у партнерство, договір.
За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю);
командитні і товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.
Повним (з повною відповідальністю) вважається таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями всім своїм майном.
Командитним визнається товариство, яке поряд з учасниками, що несуть відповідальність за його зобов'язаннями всім своїм майном, включає принаймні одного учасника, відповідальність котрого обмежується внеском у майно такого організаційного утворення.
Товариство з додатковою відповідальністю – це таке господарське товариство, партнери якого відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих коштів – і додатково, належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі.
У товаристві з обмеженою відповідальністю учасники несуть відповідальність у межах їхніх внесків у вигляді майна, грошей, продуктів інтелектуальної власності тощо. Для всіх видів товариств спільним є те, що їх створення і функціонування здійснюється на основі установчої угоди між партнерами, яка містить інформацію про повноваження партнерів, порядок розподілу прибутку і збитків тощо.
Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску в акціонерний капітал корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Відокремлюють дві його частини. Одна розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга – це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.
Різноманітні підприємницькі утворення мають право на засадах добровільності об'єднувати свою інноваційну, маркетингову, виробничу, фінансову, постачальницько-збутову і соціальну діяльність. Нагромаджений світовий досвід свідчить, що підприємницькі структури інституціонального типу можуть створювати різні за цілями і принципами добровільні об'єднання. В Україні найбільш поширеними і ефективно діючими можна вважати асоціації (союзи, спілки), консорціуми, концерни, холдинги.
Асоціація (союз, спілка) найпростіша форма договірного об'єднання підприємств та інших підприємницьких структур з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація (союз) не має права втручатися у виробничу і комерційно-фінансову діяльність будь-кого з її учасників. За кількістю членів асоціації менші за союзи, які можуть створюватися на загальнодержавному рівні і охоплювати сотні або тисячі членів. Наприклад, в Україні успішно функціонує Український союз промисловців і підприємців (УСНІЇ), який об'єднує понад 17 тис. членів.
Консорціум – тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для реалізації певної підприємницької ідеї та досягнення загальної мети (здійснення спільного значного інноваційної інвестиційного або іншого господарського проекту. Членами консорціуму можуть бути не лише окремі державні і приватні фірми, а й цілі держави.
Концерн – організаційна форма статутного об'єднання підприємницьких структур, що характеризується організаційним поєднанням власності та контролю. Об'єднання відбувається на основі використання принципу диверсифікації виробництва або інших видів колективної діяльності, коли організаційне утворення у формі концерну інтегрує підприємства і установи. Суб'єкти господарювання, що входять до складу новоствореного концерну, звичайно втрачають свою економічну самостійність.
Холдинг – специфічна організаційна форма об'єднання інвестиційних ресурсів, державницьке утворення, що безпосередньо не займається виробничо-господарською діяльністю, а спрямовує свої фінансові кошти для придбання контрольного пакета акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Це дає право холдинг-компанії здійснювати контроль за діяльністю тих підприємств, контрольний пакет акцій яких вона має у власності.
Синдикат – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу або збутової мережі одного з учасників об'єднання. Така форма об'єднання ...