Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Програма профілактичної роботи з підлітками, що мають суїцидальні нахили
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
ФМ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2013
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Практика
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство науки та освіти України Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету Контрольна робота:
З дисципліни: „Основи практики” На тему „ Програма профілактичної роботи з підлітками, що мають суїцидальні нахили”
Програма профілактичної роботи з підлітками, що мають суїцидальні нахили
Вступ
Більшість клієнтів центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, особи із залежностями, ВІЛ-інфіковані особи, діти з функціональними обмеженнями тощо) входять до груп ризику щодо схильності до самогубства.
Молодь — найбільш уразлива в суїцидогенному відношенні група. На вік від 18 до 29 років сьогодні припадає перший із двох найвищих піків суїцидальної активності ("пік молодості"); другий — "пік інволюції" — охоплює когорти старше 45 років.Суїциди в даний час посідають третє місце серед причин смертності підлітків. Серед непсихотических підлітків більш високий ризик суїцидів у тих, батьки яких вчиняли суїциди, у яких не можуть вироблятися стійкі прихильності й у яких мають місце імпульсивна поведінка або епізодичні порушення контролю над собою; а також ті, що страждають наркоманією. Ризик суїциду вище в родинах, відносини в яких будуються на залежності. Підлітки звичайно піддають перевірці різні типи поведінки й соціальні ролі, що нерідко супроводжується експериментуванням із прийомом алкоголю, наркотичних засобів, палінням, ранніми сексуальними зв'язками і т.д. У значній мірі цьому сприяє сімейне неблагополуччя й дуже часто така поведінка свідчить про приховану депресію, з якої вони самостійно, неусвідомлено намагаються вийти.
З огляду на вищезазначене та у зв’язку зі збільшенням кількості суїцидальних випадків серед дітей та молоді в Херсонській області постала необхідність у підвищенні обізнаності спеціалістів МРЦСССДМ щодо проявів суїцидальної поведінки, їх первинної профілактики та дій соціального працівника у разі виявлення нахилів до скоєння суїциду або здійснення суїцидальних спроб клієнтами центру.
1. Поняття про суїцид та суїцидальну поведінку
Самогубство, або суїцид (від лат. sui caedere – вбивати себе) – свідоме самостійне позбавлення себе життя, спричинене своєю безпосередньою, цілеспрямованою й бажаною дією.
Відповідно до сучасних вітчизняних концепцій, самогубство розглядається як наслідок соціально-психологічної дезадаптації особи в умовах мікроконфліктів, що переживаються нею. Згідно з цією теорією, самогубство є одним з варіантів поведінки людини в екстремальній ситуації. Суїцидогенний конфлікт і самогубство можуть бути викликані реальними причинами (у здорових осіб), базуватися на певних патологічних рисах вдачі або бути результатом психічного захворювання. Самогубство обирається у разі переживання суб'єктивного відчуття нерозв'язності конфлікту будь-яким з відомих особі способів.
Динаміка суїцидальної поведінки
Сукупність факторів, які детермінують суїцидальну поведінку, призводять до виникнення стану, який умовно можна визначити як передсуїцидальний. Виникнення передсуїцидального стану пов’язане з певним зсувом в психологічному функціонуванні людини, який часто настає задовго до виявлення феноменів, які відносять до поняття «суїцидальна поведінка».
Суїцидальна поведінка – це будь-які внутрішні (включаючи невербальні) і зовнішні форми психологічних актів, що спрямовуються уявленнями про позбавлення себе життя.
Внутрішні форми суїцидальної поведінки включають в себе суїцидальні думки, уявлення, переживання та суїцидальні тенденції (задуми та наміри).
Суїцидальні думки проходять у своєму розвитку певні етапи:
Розвитку суїцидальних проявів передує виникне антивітальних переживань – формуються роздуми про відсутність сенсу життя («хіба це життя?», «не живеш, а існуєш», «жити не варто» і т п.). Тут відсутні уявлення про смерть, є лише заперечення цінності життя.
Перший етап розвитку суїцидальних проявів – пасивні суїцидальні думки, що характеризуються уявленнями та фантазіями на тему власної смерті, але без власної участі в припиненні життя («якби зі мною щось сталося і я помер (-ла)», «добре було б покінчити зі всім разом» і т.п.).
Другий етап розвитку внутрішніх форм суїцидальної поведінки – суїцидальні задуми. З’являються їх активні форми, в ході яких здійснюється розробка способу самогубства і пов’язаних з цим обставинами.
Третій етап – суїцидальні наміри – характеризується поєднанням наміру і його вольового компоненту, що спонукає до безпосереднього переходу до зовнішніх форм суїцидальної поведінки, включаючи суїцидальні спроби і завершення суїциду.
Тривалість пресуїцидального періоду (від виникнення суїцидальних думок до спроб їх реалізації) може становити хвилини (гострий пресуїцид) або місяці (хронічний пресуїцид). У разі гострого пресуїциду суїцидальні задуми виникають у свідомості відразу, без зазначених вище антивітальних переживань і пасивних суїцидальних думок.
Під час виконання сиїцидального акту спостерігається дві фази: зворотна, коли суїцидент сам або за втручання сторонніх припиняє спробу, і незворотна. Часові параметри даних фаз пов’язані з наміром суїцидента і вибором способу самогубства.
У різних суїцидентів спостерігається різне ставлення до необхідності і незворотності смерті. Е. Шнейдман виділив чотири типи суїцидентів: шукачі смерті, ініціатори смерті, заперечувачі смерті і гравці зі смертю. Шукачі – це люди, які мають під час здійснення суїцидальної спроби твердий намір накласти на себе руки. Ініціатори – самогубці, впевнені в невідвороності достатньо швидкої смерті, а акт, що ними здійснюється, лише пришвидшує цей процес (суїциди невиліковно хворих). Заперечувачі смерті керуються під час самогубства складними роздумами (релігійного або іншого характеру), сенс яких визначається можливістю більш щасливого існування в іншому світі або в інших формах життя. Сюди можуть бути віднесені деякі дитячі самогубства, добровільне позбавлення життя представниками різноманітних релігійних сект, окремі суїциди психічнохворих та інших груп суїцидентів. Гравці зі смертю виказують суперечливість і роздвоєність почуттів по відношенню до власної смерті. Класичний приклад – «російська рулетка».
Безпосереднє виникнення суїцидальних задумів може відбуватися за трьома варіантами: імпульсивним, розгорнутим, мішаним.
При імпульсивному типі формування суїцидального наміру виникає у людини раптово незалежно від попереднього змісту психіки. В окремих випадках формування суїцидного наміру по імпульсивному типу може призвести до так званого «блискавичного» суїциду. При цьому видові замаху на самогубство думки про смерть відразу ж поєднуються з вольовим компонентом психічної діяльності, наміром.
Виражений афективний заряд, як правило, протягом короткого проміжку часу зникає, і цей суїцид, який нерідко називають «реакцією егоцентричного перемикання», достатньо швидко купірується.
Імпульсивне виникнення суїцидального наміру далеко не завжди супроводжується приєднанням наміру і, природно, частіше за все не призводить до швидкого здійснення суїцидальних дій. У більшості випадків після появи думок про суїцид починається їх своєрідна переробка, в процесі якої можуть включатися антисуїцидальні фактори, що нерідко суттєво стримують безпосередню реалізацію суїцидального задуму (розгорнутий).
При змішаному варіанті імпульсивне, не пов’язане з попереднім змістом свідомості, виникання думок про власне самогубство слугує лише відправною точкою для розвитку і остаточного ствердження суїцидального задуму. Це ствердження, що включає безпосереднє приєднання конкретних намірів, частіше за все протікає в умовах боротьби мотивів, пов’язаних з приєднанням антисуїцидальних факторів. Хоча в окремих випадках ця боротьба відсутня і розгортання суїцидального задуму полягає загалом у виборі способу самогубства і осмисленні заходів, пов’язаних з припиненням життя (заповіт, передсмертні записки, прощання і т.п.).
Поява суїцидального наміру у результаті активної роботи свідомості пов’язана з тим, що більшість випадків констеляції суїцидогенних факторів усвідомлюється хоча б частково і переживається як ситуація, що не має виходу. При цьому усвідомлюється і стає домінуючим переживанням соціально-психологічна ситуація і «уявна реальність», що визначає наявність різноманітних психопатогенних феноменів. В будь-якому випадку домінування в психологічному житті «невирішуваної» ситуації супроводжується пошуком рішень. Це визначає активну роботу свідомості, і в цих умовах думка про суїцид виступає як єдино можливе рішення в умовах, що склалися.
Переробка реальних або створених хворобливою уявою кризових ситуацій в абсолютній більшості випадків здійснюється у свідомості. Домінування у свідомості людини інших переживань, пов'язаних з ситуацією, яка не вирішується в рамках існуючої системи цінностей і звичних способів реагування, є однією зі складових формування суїцидальної поведінки. При цьому свідомі переживання, пов'язані із соціально-психологічною ситуацією, беручи участь і навіть «логічно» обґрунтовуючи виникнення суицидального задуму, далеко не завжди є провідною детермінантою формування самого суїциду. Як вже відзначалося, мотиви й основні причини (детермінанти) суїцидальної поведінки дуже часто не збігаються. Але якщо мотиви найчастіше усвідомлюються суїцидентом, то дійсна причина суїциду буває прихована як від самого самогубця, так і від лікаря, що аналізує суїцид, або психолога, тому що лежить у площині особистісних, етнокультуральних, статусних і інших характеристик людини, далеко не завжди безпосередньо представлених у свідомих психічних переживаннях. Сам психічний стан суїцидента визначається існуванням як усвідомлюваних, так і несвідомих переживань. Тому й у рамках розгорнутого варіанта формування суїцидального задуму завжди безсумнівну роль відіграє й «закадрова» робота психіки. Ангедонія, загальне тло настрою не можуть не визначати забарвленість психічних актів взагалі й не «прориватися» у свідомість у вигляді сновидінь, образів мимовільних спогадів, що включають тему смерті й самогубства, які набувають все більш особистісного характеру. Але виникнення суїцидального задуму в рамках розгорнутого варіанта його формування найчастіше відбувається за активної роботи свідомості.
При імпульсивному варіанті формування суїцидального задуму в рамках так званого блискавичного суїциду або змішаного типу виникнення думок про можливість і необхідності припинення власному життя суїцидальная ідеація може з'явитися й поза активною роботою свідомості щодо пошуку виходу із суб'єктивно безвихідної ситуації.
«Індивідуальне бачення» в окремих випадках може визначати несвідомі переживання, формувати загальне тло настрою, але не відбиватися безпосередньо на змісті свідомості.
Важливо підкреслити можливість появи у свідомості думок про власне самогубство, не пов'язаних з якою-небудь «логікою» розвитку свідомих переживань відповідного змісту.
Для оцінки виразності суїцидального наміру важливими є особливості поведінки в пресуїцидальном періоді й безпосередньо перед суїцидом. Про характер суїцидальної інтенції дозволяють судити такі моменти поведінки, як посилювана ізоляція від навколишніх, передача близьким і знайомим улюблених і необхідних для життя й роботи предметів, прощання із цими людьми (при відсутності в цьому відкритого або завуальованого повідомлення про суїцид, що готується).
В окремих випадках про наявність недвозначного наміру припинення власному життя свідчать такі факти, як складання заповітів і написання прощальних листів з тими або іншими розпорядженнями, проханнями й виразами, що включають своєрідну оцінку, підсумок свого життя й діяльності.
Закриті на ключ двері, відсутність у квартирі інших людей, нічний або ранковий час здійснення самогубства, підготовка до смерті (зміна білизни, гоління в чоловіків і т.п.) досить чітко говорять про виразність суїцидальной інтенції. Природно, що подібного роду обережності, спрямовані на виключення стороннього втручання під час оперування засобами позбавлення себе життя, виникають при розгорнутому або змішаному характері формування суїцидального задуму й наступним приєднанням, через певний період, боротьби мотивів наміру покінчити життя самогубством. При так званому блискавичному суїциді, у якому час виникнення задуму й наміру практично збігається, зазначена вище підготовка до смерті відсутня.
Однак у реальному житті визначити характер формування суїцидальних задумів і намірів і навіть час їх виникнення вдається далеко не завжди. Суїцидологічна оцінка тих чи інших параметрів суїциду буває утруднена при відсутності будь-яких даних про стан і характер переживань у пресуїцидальном періоді, в окремих випадках це може бути пов'язане і з цілком визначеними намірами суїцидента, спрямованими на приховання факту самогубства. У випадку завершеного самогубства з'ясування виду насильницької смерті й окремих характеристик самогубства, навіть якщо це не викликає сумнівів, часто виявляється неможливим. Оцінка того, що трапилося, іншими не може бути абсолютно достовірним джерелом для суїцидологичного аналізу. З іншого боку, це, безумовно, може бути відправним пунктом для розгляду замаху на самогубство фахівцем.
Аналіз того, що трапилося, й найбільш повна характеристика всіляких обставин замаху на самогубство, як правило, можуть бути дані тільки в постсуїцидальному періоді. Цей період, залежно від способу суїциду, виразності суїцидальной інтенції й ряду превхідних (у тому числі, що носять випадковий характер) обставин, суттєво різниться в різних суїцидентів по виразності соматичних наслідків замаху на самогубство.
А. Г. Амбрумова й В. А. Тихоненко (1980) вважають за доцільне виділяти три періоди в розвитку постсуїцидального стану. ^ Найближчий постсуїцид — перший тиждень після зробленої спроби; ранній постсуїцид — від тижня до місяця після спроби; пізній постсуїцид — наступні 4-5 місяців.
У перші дні після замаху на самогубство й ліквідації важких соматичних наслідків суїциду (якщо вони мали місце) відбувається формування ставлення до того, що трапилося, й певна переоцінка цінностей.
Природно, можливі соматоневрологічні ускладнення і наслідки суїцидальної спроби не можуть не позначатися на стані психіки й характері оцінок. Уже характер контакту з оточуючими багато в чому визначається наявністю таких станів, як виражена астенія або амнестичні розлади, що настали після важкого отруєння або самоповішення. До цього додаються цілком зрозумілі емоційні переживання, пов'язані з реакцією на сам суїцид і його наслідки.
Однак характер емоційного реагування досить різний у різних суїцидентів. Визначається це й особливостями стану, що передує суїциду, і значимістю соматоневрологічних наслідків замаху на самогубство, і характером соціально-психологічної ситуації до й після суїцидальної спроби, і збереженням (або зникненням) наміру покінчити із собою. На емоційне життя суїцидента після замаху на самогубство може вплинути й безліч інших факторів, що мають індивідуальний або випадковий характер.
Так, спостерігаються в найближчому постсуїциді елементи ейфорії можуть визначатися зовсім не усвідомленням чудесного порятунку й своєрідного «народження заново» з відповідним переглядом цінностей, а залишковою дією токсичних речовин, прийнятих з метою отруєння, або виразністю астенічного стану, що виникає нерідко після різних суїцидів. Звідси й виникає необхідність зіставлення динаміки оцінок того, що трапилося, з динамікою емоційного стану суїцидента протягом усього періоду спостереження за людиною.
Зрозуміло, що динаміка оцінок суїциду й ситуації визначається не тільки змінами емоційності в постсуїцидальному періоді, але й раціональною «переробкою» того, що трапилося й переглядом системи цінностей у нових умовах.
Більш складною є оцінка характеру суїцидальної ідеації при збереженні суїцидогенного конфлікту. Тут можливі, однак, різні варіанти динаміки психічних переживань, що включали раніше суїцидальні тенденції.
Типи суїциду
Дослідники виділяють 3 типи суїциду: істинний, афективний та демонстративний.
Істинний суїцид – це обдуманий суїцид з тривалим і поступовим формуванням пресуїциду. Психотравмуючі ситуації відрізнялися значною тривалістю (до 1,5 року). Пресуїцидальний період здебільшого пролонгований – від одного тижня до семи місяців (до 2,5 місяців). Невиразні суїцидальні переживання починають проявлятися за рік-півтора до здійснення спроби. Присутній так званий недиференційований ґрунт (коли пацієнтом може констатуватися відсутність бажання жити, ще не рівнозначне, проте, бажанню вмирати). Найчастіше це думки в стані пробудження: "Навіщо я прокинулася (-вся)?", "Мені буде так погано, що я не в змозі жити", "Чому люди так боятися вмирати?". В інших протягом дня "спливають" переживання: "Не зможу так жити". При цьому думки про смерть мають наліт теоретизування, а думки про самогубство як таке не виникає.
Отже, на стадії недиференційованого ґрунту пацієнти відчувають суб’єктивну нестерпність існування за умов, що склалися, але в їх свідомості ще не перекинуто "місток" до думки про можливість добровільної смерті. На наступному етапі вже допускається думка про конкретну можливість смерті чи суїциду. Це етап внутрішньої готовності до самогубства, що настає протягом кількох днів або тижнів до суїциду. У людини формуються парасуїцидальні тенденції з активними фантазіями щодо власної смерті, проте не про самогубство: "Добре, якби під машину потрапити", "Просто дуже кортіло, щоб щось зі мною сталося". Інший варіант – це припущення можливості "щось із собою зробити": "Допускаю, що можу цього дійти", "Іноді жартома думав (-ла) про цю можливість".
У період недиференційованого ґрунту та пасивних суїцидальних думок паралельно присутня надія на зміну ситуації, у зв'язку з чим суїцидальні тенденції непостійні: періодично вони "відступають", що корелює з динамікою ситуації, а також з інтенсивністю подій у житті суїцидента – під час великої інтенсивності подій (незалежно від того, позитивні вони або негативні) суїцидальні тенденції хіба що йдуть із свідомості.
Наступним етапом є виникнення суїцидальних задумів з обмірковуванням способу суїциду, нерідко сумнівами в необхідності спроби і навіть острахом перед нею. У більшості випадків він триває від півгодини до трьох годин, рідше – один-три дні. Потім виникають суїцидальні наміри з безпосереднім спонуканням до дії.
Стан безпосередньо перед суїцидом характеризувався широким спектром "депресивних" переживань (не в клінічному, а в психологічному їх розумінні): відчуттям нестерпності ситуації, душевного болю, безвиході, непотрібності, і навіть почуттям втоми ("Я в якійсь ямі, з якої вибратися ніколи не зможу", "Нічого не можу. Порожнеча. Відчуття краху", "В усьому світі немає людини, якій я по-справжньому потрібна (-ен)").
Формуванню суїцидальних намірів в 88% випадках передує конкретний привід, наприклад остаточний розрив з коханою людиною. Суїцид – підсумкове вираження почуттів пацієнта про неможливість існування в цій ситуації. Суїцидальна спроба відбувається сама по собі, засоби, які використовувалися – перше, що потрапляє під руку, їхній вигляд і доза зумовлені наявною в пацієнта інформацією щодо токсичності даних засобів.
Найяскравіше виступає компонент "запобігання стражданням": людині настільки погано, що найбільше вона хоче послабити душевний біль, страждання. Пацієнти свідчать про це одними й тими самими словами: "Думалось - мені так погано, мені нестерпно, а буде так добрі і спокійно і усе припиниться", "Я засну - і мені буде дуже добре...". У цьому парадоксальність ситуації, що думки про смерть, як таку, – повністю відсутні. Суїциденти кажуть: "Померти не хотіла (-ів)", "Ну, конкретно про смерть не думав (-ла), але жити так - не хотів (-ла)".
Суїцидентам з "дійсним" бажанням померти властиві також фантазії про реакцію близьких на їх смерть ("Всі жалітимуть, що так поводилися зі мною, а мені буде так добре..."). При цьому суїциденти ніби готуються спостерігати за зовнішнім світом після своєї смерті, не допускаючи реального закінчення свого існування.
Афективний суїцид. Пресуїцид коротким – в 55% випадків суїцидальне рішення виникає на висоті афекту, миттєво, період ухвалення рішення максимально "згорнутий", думка про суїцид зароджувалася не очікувано для самих пацієнтів. В інших (33%) наявний короткий період «переробки» рішення, що раптово прийшло.
Триваліший пресуїцид (від доби до місяця) спостерігається в 12% випадків. Проте це лише короткий період недиференційованого ґрунту і потім пасивних суїцидальних думок ("Закралася неясна думка"), які незабаром повністю зникають аж до моменту спроби.
Емоційний стан безпосередньо перед спробою в порівнянні з істинним суїцидом характеризується ширшим спектром: відчуття болю, нестерпність ситуації, збудження, страх, а також необхідність близьких духовних контактів. Таким чином, пацієнти переживають амбівалентні почуття по відношенню до суїцидального акту - вони хочуть вийти з ситуації і у той же час бояться суїциду. Їхні дії більшою мірою є закликом, "криком про допомогу". Суїцидальним спробам не завжди передує конкретний привід; в 40% випадків аутоагресивні дії здійснюються у відповідь на суб'єктивно-негативне сприйняття ситуації, що склалася, на роздуми про своє становище, яке особи оцінюють в той момент як "нестерпне". Приводом виступають як події, що є в їх очах показником краху його життя, так і звичайні сварка із значущою особою.
Суїцид, за рідкісним виключенням, здійснюється наодинці, що свідчить про невираженість демонстративного компонент у групі афектних суїцидів. Аналіз психологічного сенсу суїциду виявив, переважання "протесту" і "уникнення страждання", майже завжди присутній елемент "звернення". Поряд з відчуттям болю, нестерпності ситуації, жалем до себе і бажання дати можливість близьким відчути свій біль переважає стан збудження з думками: "Треба щось зробити", "Що мені робити - куди йти, бігти?", коли на тлі кульмінації збудження з'являється прагнення до аутоагрессивних дій скоріше як способу зняття напруги. Психологічно такі суїциди найчастіше мають сенс "протесту" проти ситуації, що склалася. В 56% випадків у психологічному сенсі афективного суїциду присутній елемент "звернення".
Необхідно відзначити, що "звернення" далеко не завжди свідчить про демонстративність суїциду. "Звернення" може бути поряд навіть з елементами "бажання померти": "Нестерпно було так більше жити. І здалося - або вже я помру, або, якщо залишуся жива, він зрозуміє, як я його люблю, і в нас знову всі буде добре".
У групі афектних суїцидів у ще більшому ступені, ніж у так званих дійсних суїцидах, спостерігається розузгодження кінцевої мети суїциду (смерті) і його психологічного сенсу. "Бажання померти" звучить рідше (14%), воно більш короткочасне, поверхневе, носити скоріше формально констатуючий характер. Так, про наслідки своїх дій люди зазвичай не думають ("Що буде, те буде, не думав про це"); думки про смерть носять пасивний характер ("Жити не під силу") або вони суперечливі (особа думає: "Мене сьогодні не буде", у той же час: "Я просто трохи відпочину").
Не дивлячись на вербальне бажання померти, майже всі пацієнти відзначають, що, якби пройшов ще якийсь час, або прийшов хтось з близьких, або не потрапили на очі пігулки, суїциду не було б.
Демонстративний суїцид. В психологічному сенсі суїциду компонент "звернення" є вирішальним і основною метою суїцидента є дія на стосунки зі значущими особами. Тобто демонстративний суїцид має конкретного адресата в особі, пов'язаній з суїцидентом не тільки неформальними, але й певними юридичними відносинами. Тривалість конфлікту невелика - у середньому п'ять місяців.
Пресуїцид коротким - від декількох хвилин до години. У багатьох випадках виникають сумніви в доцільності аутоагресивних дій. Їм завжди передує конкретний привід, частіше у вигляді яких-небудь образливих слів, сказаних в адресу людини. Стан у пресуїциді характеризувався недепресивними емоціями: образою, відчуттями жалості до собе і непереборності ситуації, агресією, страхом перед суїцидом. При демонстративному суїциді, у порівнянні з попередніми групами суїцидентів, часто не характерні глибокі переживання, афект не виражений.
Не зважаючи на те, що провідним компонентом демонстративного суїциду є "звернення" (привернути увагу близьких до власного горя і помститися), їх не слід розуміти як реалізацію повністю усвідомлюваного раціонального рішення про суїцидальні наміри з метою отримати які-небудь психологічні вигоди. В тій чи іншій мірі афект практично завжди присутній у такого роду аутоагрессивних діях. Про це свідчить неоднозначність психологічного сенсу суїциду: в 72% випадків до "звернення" приєднуються "протест" ("Я так вже не могла, набридло!"), рідше "парасуїцидальна пауза" ("Втомився, хотілося відпочити") або "уникнення страждання" ("Було так боляче..."). Зазвичай люди упевнені, що вони не помруть. Іноді суїцид здійснювався на очах у значущих осіб, частіше - у квартирі хто-небудь присутній, коли суїцидент повідомляв близьким про свої дії.Дослідники виділяють також 4 тип суїциду так званий прихований суїцид – частка тих, хто дійшли висновку, що самогубство - не найгідніший шлях рішення проблеми, але проте іншого шляху, знову ж таки, знайти не може. Такі люди вибирають не відкритий відхід з життя "за власним бажанням", а так зване "суїцидально обумовлену поведінку". Це і ризикована їзда на автомобілі, і заняття екстремальними видами спорту або небезпечним бізнесом, і добровільні поїздки в гарячі точки, і навіть алкогольна або наркотична залежність. Навіть діти, які катаються на даху ліфта, можуть робити це з тієї ж самої причини. І скільки завгодно можна твердити людині про те, що все це небезпечно для життя: як правило, саме цієї небезпеки і жадають приховані суїциденти.
Мотиви суїцидальної поведінки
С.В.Бородин, А.С.Михлин (1978) класифікують мотиви та приводи суїцидальних вчинків (у послідовності зменшення їх питомої ваги) на такі групи:
1. Особистісно-сімейні, у тому числі:
- несправедливе ставлення (образи, звинувачення, приниження) зі сторони рідних і оточуючих;
- ревнощі, подружня зрада, розлучення;
- втрата значущого іншого, хвороба і смерть близьких;
- перешкоди до задоволення ситуаційно актуальної потреби;
-незадоволення поведінкою і особистісними якостями значущих інших; самотність, зміна звичного стереотипу життя, соціальна ізоляція;
- нещасливе кохання;
- брак уваги, піклування з боку оточуючих;
- статева неспроможність.
2. Стан психічного здоров’я, у тому числі:
- реальні конфлікти у психічно хворих;
-патологічні мотивування;
- постановка психіатричного діагнозу.
3. Стан фізичного здоров’я, у тому числі:
- соматичні захворювання, фізичні страждання;
- каліцтва.
4. Конфлікти, пов’язані з антисоціальною поведінкою суїцидента, у тому числі:
- побоювання відповідальності перед судом;
- страх перед іншою карою або ганьбою;
- самоосуд через поганий вчинок.
5. Конфлікти в професійній або учбовій сфері, в тому числі:
- неспроможність, невдачі на роботі або в навчанні, падіння престижу;
- несправедливість вимог до виконання професійних або учбових обов’язків.
6. Матеріально-побутові труднощі (найчастіше мова йде про завищені домагання).
7. Інші мотиви та приводи.
Шнейдман (2001) виділяє 5 груп психологічних потреб, фрустрація яких пояснює більшість самогубств:
Незадоволена потреба в любові й прийнятті – пов’язана з фрустрацією прагнення до підтримки і прив’язаності.
Порушення контролю, передбачуваності і організованості – пов’язані з фрустрованими потребами в досягненні, автономії, порядку і розуміння.
1. Зниження самооцінки через сором, поразку – пов’язані з фрустрованими потребами в прив’язаності, самовиправдовуванні і уникненні сорому.
2. Руйнування значущих відносин, горе та відчуття втрати, що виникли внаслідок цього – пов’язані з фрустрованими потребами у прив’язаності і піклуванні про іншого.
3. Надмірний гнів, лють і ворожість – пов’язані з фрустрованими потребами в домінуванні, агресії і протидії.
Групи ризику
1. Спадкові суїциденти.
Необхідно виявити осіб цієї групи через те, що вони можу піти по життєвому сценарію своїх близьких.
2. Особи, що страждають психічними захворюваннями (депресії).
Найбільш яскравим прикладом тут є люди, що страждають маніакально-депресивним психозом. У момент настання депресивної фази хворий піддається суїцидальним думкам і бажанням. Також можна згадати людей з невротичними розладами.
3. Діти-інваліди.
Діти-інваліди, як правило, страждають від своєї фізичної неповноцінності, особливо якщо недуга придбана вже у свідомому віці. Діти ж з уродженою інвалідністю мають також і психологічні відхилення на рівні акцентуації й психопатії.
4. Важкі підлітки
Ця група найбільш схильна до девіації через те, що тут найчастіше присутні алкоголізм, токсикоманія, наркоманія, а також досить ранні статеві зв'язки. Дуже часто в цій групі зустрічаються діти з неповних родин. У цьому середовищі дуже гостро стоїть питання самореалізації й самоствердження.
5. Безпритульні.
6. Обдаровані підлітки
7. Жертви насилля
8. Неформальні групи.
2. Особливості суїцидальної поведінки дітей і підлітків
Щоб визначити особливості суїцидальної поведінки дітей та підлітків, перш за все необхідно охарактеризувати специфіку сприйняття даною категорією самого факту смерті.
Для суїцидентів дитячого й підліткового віку характерне прагнення бути свідком реакції навколишніх на свою смерть або надія на “друге народження”. Уявлення про смерть протягом дитинства проходять кілька етапів: від повної відсутності у свідомості дитини уявлень про смерть до формального знання про неї й знайомства з атрибутами відходу з життя (поняттями жалоби, похорону й т.п.). Знання про смерть не співвідноситься дитиною ні зі своєю власною особистістю, ні з особистістю кого-небудь із близьких; не сформована вистава про необоротність смерті, яка розуміється як тривала відсутність або інше існування. Дитина визнає можливість двоїстого буття: уважатися й бути померлим для навколишніх і в той же час самому спостерігати їхній розпач, бути свідком власного похорону й каяття своїх кривдників. Відсутність страху смерті є відмітною рисою психології дітей. Було б помилково відносити спроби дітей і підлітків до демонстративних дій. Діти, через відсутності життєвого досвіду й поінформованості, не можуть використовувати метод вибору. Неощадливість, відсутність знань про способи самогубства створюють підвищену загрозу смерті незалежно від форми самовпливу. Небезпеку збільшують також вікові особливості. У підлітків формується страх смерті, який, однак, ще не базується на усвідомлених уявленнях про цінність життя. “Метафізична інтоксикація”, властива психології підлітка, виражається, зокрема, у поглибленому міркуванні на тему життя й смерті. Загальна нестійкість, недостатність критики, підвищена самооцінка й егоцентризм створюють умови для зниження цінності життя, що негативно офарблює емоційність підлітка, а в конфліктній ситуації створює передумови для суїцидальної поведінки.
Для дитини або підлітка суїцидонебезпечні конфліктні ситуації можуть складатися з незначних, на думку дорослих, безпорядків. Однак, деякий максималізм в оцінках, невміння передбачити дійсні наслідки своїх учинків і прогнозувати наслідки ситуації, що склалися, відсутність життєвого досвіду, властиві періоду дитинства й, створюють відчуття безвихідності, нерозв'язності конфлікту, породжують почуття розпачу й самітності. Усе це робить навіть незначну конфліктну ситуацію суїцидонебезпечною для дитини й особливо для підлітка, що часом недооцінюється дорослими. Усе це обумовлює підвищений суїцидальний ризик у пубертатному віці, що, зокрема, підтверджується й статистично.
Формування суїцидальної поведінки в дитячому й підлітковому віці багато в чому залежить також від деяких особливостей особистості суїцидента, такі як емоційна нестійкість, підвищена сугестивність, сензитивність, деяка експлозивність, імпульсивність. Ці риси, виражені нерідко до рівня акцентуації характеру, створюють передумови для соціально-психологічної дезадаптации особистості в пубертатному періоді.
При вивченні родин суицидентів в 95 % випадків виявляють обтяжений сімейний анамнез: хронічний алкоголізм, яким страждали один або обоє батька; важкі характеропатії й особистісні акцентуації батьків, що створюють у родині обстановку напруги; патологія, що спостерігається в родичів й батьків, клінічно окреслені депресії й інші психози, випадки самогубства в родинах суїцидентів.
Суїцидонебезпечні депресії протікають у підлітків атипово, маскуючись симптомами сомато-вегетативних розладів, іпохондричними порушеннями, девіантною поведінкою, дисморфофобійними симптомами й проявами метафізичної інтоксикації.
Депресія проявляється по-різному, залежно від психологічної акцентуації характеру.
У гіпертимного підлітка – схильність до ризику, зневажання небезпеки.
У циклотимного – субдепресія, афекти, печать розпачу, неусвідомлене бажання нашкодити самому собі.
В емоційно-лабільних підлітків значимі афективні реакції інтрапунітивного типу. Суїцидальна поведінка відрізняється швидким ухваленням рішення, ґрунтується на маловизначеному прагненні “щось із собою зробити”. Іншим фактором може служити бажання “забутися”. Найчастіше до саморуйнівної поведінки підштовхає емоційна холодність близьких і значущих осіб.
Сенситивні підлітки страждають від почуття власної неповноцінності – реактивна депресія й визрівання суїцидальных намірів з несподіваною їхньою реалізацією.
Психастенічні підлітки в стані розладу адаптації характеризуються нерішучістю, відчувають страх відповідальності, страх втрати соціального статусу.
Для дітей із шизоїдною акцентуацією характерне застосування допінгів.
Підліток з епілептоїдною акцентуацією, на тлі афекту, може перейти межу обережності. У стані самотності або в безвихідній ситуації агресію може обернути на самого себе. Найчастіше наносячи порізи, опіки, часом з мазохістичних спонукань. Сп'яніння, нерідко, протікають по дисфоричному типу із втратою контролю над собою. Учасники азартних ігор. Максимум серед наркоманів і токсикоманів.
Істероїдні підлітки схильні до демонстративних суїцидів.
Усі інтереси підлітка з нестійкою акцентуацією спрямовані на одержання задоволень.
Конформний підліток може вчинити суїцид за компанію.
По проективному тесту фрустрації і толерантності Розенцвейга, суїцидонебезпечним можна вважати Эго-захисний і потребо-наполегливий типи реагування, причому з перевагою екстрапунітивного напрямку (у маніпулятивних суїцидах), а також низький рівень коефіцієнта групової конформности (GCR).
3. Організація роботи з надання допомоги особам, які схильні до суїцидальної поведінки
Існує три основні способи допомоги людині, яка замислюється про суїцид:
1. Своєчасна діагностика і відповідне лікування суїцидента.
2. Активна емоційна підтримка людини, яка знаходиться у стані депресії.
3. Заохочення її позитивної направленості з метою полегшення негативної ситуації.
Діагностика соціальної дезадаптации й суїцидального ризику
Майже кожний, хто всерйоз думає про самогубство, так чи інакше дає зрозуміти навколишнім про свій намір. Самогубства не виникають раптово, імпульсивно, непередбачено або неминуче. Вони є останньою краплею в чаші адаптації, що поступово погіршується. Серед тих, хто намірився вчинити суїцид, від 70 до 75 % тим чи іншим способом розкривають свої прагнення. Іноді це будуть ледь вловимі натяки; часто ж погрози є легко пізнаваними. Дуже важливо, що 3/4 тих, хто вчиняють самогубства, відвідують своїх лікарів і працівників соціальних служб, з якогось приводу протягом найближчих тижнів чи місяців. Вони шукають можливості висловитися й бути вислуханими. Однак дуже часто лікарі, соціальні працівники й родина не слухають їх.
Суїцидальними людьми, у цілому, керують амбівалентні почуття. Вони почувають безнадійність, і в те ж саме час сподіваються на порятунок.
Часто за й проти суїциду настільки врівноважені, що якщо близькі в ці хвилини виявлять теплоту, турботу й проникливість, то ваги можуть нахилити убік вибору життя. Тому дуже важливо знати під час бесіди із суїцидальною людиною про особливі ключі й застережливі ознаки самогубства.
Підлітковий вік, особливо в період інтенсивних пубертатних змін, створює й більші труднощі для виявлення й діагностики тих або інших змін, особистості й психічних розладів. З іншого боку, підлітковий вік, як початок життєвого шляху людини й час найбільш інтенсивних розкриттів його можливостей, обумовлює й особливу соціальну й морально-етичну значимість різних девіаций і психічних порушень у цьому періоді.
Клінічні критерії:
Форма психічного розладу й тип його плину.
Соціальні фактори:
Умови виховання в родині.
Характерологичні особливості особистості суїцидента: знижена толерантність до емоційних навантажень, занижена, лабільна або завищена самооцінка, низька фрустраційна толерантність.
По тесту Личко “ПДО” визначення нестійкого типу акцентуації або в комбінації його з гипертимним, емоційно-лабільним, шизоїдним, епилептоїдним і істероїдним може служити прямою вказівкою на високий ризик соціальної дезадаптации й, у наслідок поглиблення конфлікту, – ризик розвитку саморуйнуючої поведінки. Ризик соціальної дезадаптации й розвитку саморуйнуючої поведінки залежить від рівня дисфункції особистості:
Акцентуація характеру й крайні варіанти норми.
Непсихотичні розлади особистості.
Психотичні розлади особистості.
Типи саморуйнуючої поведінки:
Загроза для життя.
Збиток для фізичного здоров'я,
Збиток для духовного й морального розвитку,
Збиток для майбутнього соціального статусу.
Соціально-психологічні аспекти сімейної діагностики
Родині належить значна роль у житті підлітка, у засвоєнні ним соціально-культурних норм і моделей поведінки, тому вивчення сімейного оточення є однією з необхідних умов для розуміння причин, що формують девіантну поведінку.
Основні труднощі, полягають у виявленні того, що саме в родині пов'язане з появою в підлітка відхилень у поведінці й у тому числі суїцидальної поведінки й відповідно, у визначенні об'єкта сімейної діагностики.
Під сімейною діагностикою розуміється звичайне виявлення подружніх або сімейних порушень, “патогенних сімейних відносин”.
Однак, наявність аномалій у сімейних відносинах не може служити достатньою підставою для віднесення даної конкретної родини в розряд суїцидогенних.
Так само родини без видимих ознак аномалій не дають гарантії, що в членів таких родин не виникнуть суїцидальні тенденції.
Якщо розглядати родину як малу соціально-психологічну групу з характерними для неї типами внутрішньосімейного спілкування, то нас буде цікавити тільки комунікативна функція.
Під соціально-психологічної дезадаптацією розуміється порушення механізмів взаємозв'язку особистості й середовища, що відбувається як за рахунок внутрішньособистісних змін, так і за рахунок змін у сфері найближчого оточення.
Яким чином у родині може виникнути суїцидальна ситуація? Переживання соціально-психологічних криз пов'язують із втратою підлітком значущої для нього позиції (у структурі внутрішньосімейного спілкування).
Позиція в спілкуванні може бути охарактеризована як сильна або слабка залежно від того, скільки комунікативних можливостей вона дає особистостей і якою мірою він задоволений своїм місцем у системі спілкування. Досягнення тієї чи іншої позиції в спілкуванні залежить від особистості, гнучкості її психіки й уміння пристосовуватися до інших, від його свідомих зусиль досягти бажаних до себе відносини, і від оцінки, яку дають індивідові навколишні. Насамперед, слід зазначити, що підліткові не завжди вдається зрозуміти, якого роду поведінки чекають від нього навколишні.
Ступінь задоволеності своєю позицією залежить від того, що саме в спілкуванні цікавить підлітка, на що він орієнтується, від чого відштовхується й у якому середовищі йому вдається цього досягти.
Якщо сімейні відносини значущі для підлітка (у його системі цінностей), він прагне до того, щоб його любили, розуміли, довіряли йому, щоб його авторитет був високий.
Якщо родина малоцінна, він буде уникати інтенсивного спілкування й побажає відстояти свою автономію, щоб йому не заважали жити так, як він уважає потрібним.
Позиція в родині неодноразово міняється. Серед причин: народження або смерть членів родини, припинення шлюбу, зміна економічного статусу родини, переїзд в інше місто, хворобу і т.д.
Наприклад, діти не виправ...
21.07.2020 15:07-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора