Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Психологія
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Психологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство науки та освіти України Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету Контрольна робота З дисципліни: „Історія психології” На тему „ Криза в психології початку ХХ ст. 10-30 рр.”
- Рівне 2012 -
План
1. Предмет, методи, підходи історії психології
2. Уявлення про психіку в епоху Античності
3. Уявлення про психіку в середні століття
4. Виділення психології в самостійну науку
5. Основні психологічні напрями та школи і сучасний стан психологічної науки
6. Розвиток експериментальної психології на рубежі 19-20 ст.
7. Період відкритого кризи в історії психології
Висновок
Сучасна психологія має наступні галузі практики:
Психотерапія, психокорекція, психоаналіз, психологічний тренінг, особисте, сімейне виробниче консультування, телефон довіри, профорієнтаційні центри, кадрова служба підприємств, психодіагностичні послуги населенню, судова експертиза, вирішення конфліктів, психологічні служби в системі освіти і т. д. У сучасній психології намітилися такі основні тенденції:
1. Ускладнилася структура психології: з'явилися нові наукові галузі (як теоретичні, так і прикладні) і нові сфери практичного застосування психології. Які ви знаєте теоретичні, прикладні та практичні галузі, повну протягом останніх десятиліть? Паралельно йде розвиток і вглиб (теорія), і вшир (практика) Якщо раніше часто оскаржувалося право психології на існування як науки, то зараз у психології-науки міцні позиції. Психологія-практика стала реальним чинником перетворення світу. За соціологічними опитуваннями, професія психолога стане найбільш затребуваною в 21 столітті.
2. З'явилися нові школи та напрямки (дивися назви наукових шкіл попередньому тексті). Йде подолання методологічної кризи за рахунок диференціації та інтеграції психологічних напрямків. Хоча шкіл і напрямів стало більше, намічається посилення єдності їхніх поглядів за рахунок взаімопрінятія наукових досягнень і методологічних підходів.
3. Відбулася деідеологізація психології у зв'язку з політичною перебудовою, яка відбувається в нашій країні. Відмова від комуністичної ідеології дозволив вченим вести науковий пошук, спираючись на самі різні філософські підходи, тоді як раніше обов'язковий був марксизм (діалектичний матеріалізм, історичний матеріалізм і науковий комунізм).
4. З'явилися нові проблеми, які суспільство ставить перед психологами. Це викликано бурхливим ходом соціального розвитку. Наркоманія, реклама, телебачення ... (Продовжіть список проблем, що з'явилися в останні півстоліття, до рішення яких повинні внести свій внесок психологи).
5. Психологія стає центром сучасного чсловекознанія Академік Ананьєв Б. Г. кілька десятиліть тому відстежив цю тенденцію: завдяки своєму предмету психологія набуває особливої значущості для всіх наук, що вивчають людини: біологічних, гуманітарних, соціальних.
6. Математизація і кібернетизації: психологи свої концепції дедалі частіше оформляють у вигляді математичних і кібернетичних моделей,
7. Відчувається наближення періоду глобальних змін картини світу. Завдяки цьому може з'явитися відповідь про природу і суть психіки і про її походження. Можлива поява філософського напряму, примирного матеріалізм та ідеалізм.
?
1. Предмет, методи, підходи історії психології
Предмет історії психології - уявлення про психіку (про її природу, походження, функції, механізми) на різних етапах поступального розвитку науки.
Методи історії психології. Основним завданням методів історії психології є 1) пошук і вивчення джерел, а потім 2) внутрішня організація досліджуваного матеріалу, який включає факти, теорії, закони, поняття. 1) На етапі вивчення інформаційних джерел (праць вчених, архівів, спогадів про історичних персонажів, історико-соціальні матеріалів про епоху, художніх творів, допомагають відтворити дух часу) використовуються наступні методи: вивчення архівних матеріалів, аналіз біографічних даних, інтерв'ювання Зібраний матеріал часто є неповним і спотвореним (наприклад, з-за ненавмисних помилок при перекладі з мови оригіналу на іншу мову або через замовчування соромітних фактів біографії геніїв науки), отже, виникає необхідність імовірною реконструкції фактів минулого. Збір інформації - лише початковий етап. Робота, яка містить лише нагромадження фактичних даних, неперевірених, несистематизованих, непояснених, втрачає якість наукового дослідження і примикає до розряду джерел, які потребують обробці. 2) На етапі організації зібраного матеріалу використовуються наступні методи історико-теоретична реконструкція: метод категоріального аналізу, аналіз посилань, т е. встановлення частоти цитування наукових праць (використовується для вивчення зв'язків між науковими напрямами; рейтингу напрямків; дослідних проблемах, які виступили на передній план у ту чи іншу історичну епоху).
Підходи до вивчення історії психології.
«Персоналістський» підхід на противагу «контекстного». Персоналістуческій підхід реалізує ідею, згідно з якою прогрес і зміни в науковій історії пов'язані з діяльністю видатних особистостей. Платон, Дарвін, Фрейд з'явилися творцями великих наукових ідей. Персоналкстіческій підхід передбачає, що відповідні ідеї не виникли б без появи саме цих видатних особистостей. Прихильники цього підходу стверджують, що людина «робить час». Викладаючи історик! психології, вони співвідносять ключові моменти створеного автором вчення з його біографією та особистими особливостями. Виходить, що за іншої біографії або інший індивідуальності автора історія психології пішла б в іншому руслі. Контекстний підхід заснований на ідеї, згідно з якою прогрес і зміни в науковій історії залежать від «духу часу», який робить людей сприйнятливим до одних ідеям і несприйнятливим до інших Відповідно, якщо б не народився Зигмунд Фрейд, теорію несвідомого створив би інший автор приблизно в цю ж епоху. Цих поглядів дотримувався Лев Толстой, який у романі «Війна і мир» назвав великих людей «рабами історії». Значить «контекст», «соціокультурна атмосфера», «інтелектуальний клімат», «дух часу», а не особистість визначає рух наукової думки.
Диадном підхід (діада == «контрастує пара») Передбачається, що наукова думка розвивається. зрушуючи з одного полюса до іншого. Приклади: Г. Мерфі описує розвиток психології між 10-ми та 20-ми роками 20 століття як перехід від «структури до функції», «частини до цілого», «кількісного до якісного», «експериментального до генетико-статистичного». Д. Брунер і Г. Олпорт, проаналізувавши розвиток психології за 50 років, узагальнили результат, використовуючи діади. На їхню думку, головна тенденція полягає в посиленні другого компонента наступних Діад '«раціональне-емпіричне», «телеологічне-механістичне», «якісне-кількісне». Олпорт розділив вага теорії на дві групи за критерієм «детермінанта - свобода волі» До першої групи він відніс біхевіоризм, кібернетику, вчення про умовні рефлекси, фрейдизм, а до другої групи - персоналізм, екзистенціалізм, гуманістичну психологію і всі концепції самоактуалізації.
Парадигмальний підхід (Т. Кун: «парадигма - це загальноприйнятий зразок актуальною науковою Практики»). За Куну, наука переживає спочатку розбрід підходів, потім єднання навколо певної наукової моделі, що означає появу парадигми. Не сумісні з нею факти або ігноруються, або підлаштовуються під її канони. Однак ці факти в кінці кінців се розхитують і створюють ситуацію кризи. Виникає епоха зіткнення несумісних теорій. Далі створюється примиряє всі прочіворечія модель і запановує нова парадигма. Приклад: у фізиці парадигма Ньютона змінилася на парадигму Ейнштейна. Історики психології сперечаються про існування парадигм у нашій науці. Висловлювалася думка, що історичний шлях психології визначили дві парадигми: ітроспекціоністская і біхевіорістская. Але в психології немає моделі, яку б визнали більшість авторів. Виникла версія, що в психології діє кілька парадигм, але це не відповідає визначенню поняття «парадигма». Є думка вважати психологію на сучасному етапі предпарадігмальной наукою.
2. Уявлення про психіку в епоху Античності
Періодизація античної філософії:
1) Етап натурфілософії - йшов пошук загального принципу устрою світу, будову душі виводилося із загального принципу світобудови як приватна наслідок Проблему душі окремо не розглядали.
2) - людини оголосили єдино заслуговує інтересу реальністю. Пізнання душі вважалося ключем до пізнання світу.
3) Етап систематизації давньогрецької філософії - з'явилася рівновага в описі світобудови і людини.
4) Елліністскій період - інтерес до людини, але не з позицій суспільства, а з індивідуалістичної позиції; пошуки шляхів установлення індивідуального щастя.
1. Етап натурфілософії. На запитання: «Що є світ?», «Яка першооснова світу?» - Були дані наступні відповіді: а) число, б) матеріальна субстанція, в) неподільний моноліт, г) атоми + порожнеча
а) Піфагор (6 ст. до н. е..) - світобудову має арифметично-геометричну структуру. Числа, які закладені в предметі, зумовлюють його долю. Нумерологія. Душа - гармонія протилежностей тіла.
б) Багато філософів тієї епохи заснували свої школи, по-своєму визначивши як першооснови світу ту чи іншу матеріальну субстанцію. Фалес (6 ст. До й ел.) - Світ - це трансформації води, його учні Анаксимен і Анаксимандр вибрали кожен свою першооснову: перший - повітря, другий-алейрон. Геракліт (6-5 ст. До н. Е..)-Світ це перетворення вогню, у світі закладена сувора причинність
- Логос (закон); душа може їм опанувати, якщо наблизитися до космічного вогню, ставши менш вологою, купуючи «сяйво сухого вогню». Геракліт описував закони якісних змін (розвитку), тому вважається першим філософом-диалектиком. Емпедокл (5 ст. До н. Е..) - Кожна річ в світі складається з вогню, води, землі і повітря, узятих в різних пропорціях; можна лікувати людей, змінюючи пропорції базових субстанцій в тілі.
в) Ідея про те, що світ єдиний, цілісний, монолітний належить елейскої школі (від назви міста Елея) 6-5 ст. до н. е.. Почуття змушують помилятися, відображаючи світ вічно мінливим і розділеним на предмети. Мислення доводить ілюзорність наявності окремих речей і існування руху. Для таких доказів елеати створили багато парадоксів. Наприклад, Ахілл не може наздогнати черепаху, тому що наскільки близько б він не наближався, між ними завжди залишиться нескінченну кількість точок.
г) Для спростування парадоксів Елеатской школи Демокріт висунув гіпотезу, за якою речі складаються не з нескінченності точок (як прийнято в математичних моделях), а з кінцевої кількості частинок
- Атомів, ділити які далі природа не дозволяє. Душа теж складається з атомів: більш маленьких і швидкісних, ніж атоми тіла, їх функція - рухати атоми тіла, створюючи ту чи іншу поведінку 2. Суб'єктивно-антропологічний етап (софісти і Сократ). Софіст ~ особливий тип філософа, який навчає «практичної» філософії: мистецтву переконувати і перемагати в суперечках Вони розвивали ідеї про гнучкість понять, логіки, демонстрували здатність поєднати несумісні речі, обгрунтувати що завгодно. «Ні загальнозначущої правди, істина індивідуальна. Якби буття існувало, ми не могли б мати про нього ніякого знання, а якщо б мали, не змогли б її висловити. Тільки в собі людина може знайти істину ».
Сократ (5-4 ст. До н. Е..) «Філософія людини повинна стати ключем до філософії природи, а не навпаки». Сперечався з софістами, відстоюючи концепцію існування загальнозначимих понять. Залишив метод сократической бесіди, що підводить співрозмовника до самостійного відкриття загальнозначущих істин шляхом задавання йому навідних питань (майевтика - повивальне мистецтво народження людської думки). При цьому, на його думку, відбувається вивільнення істинних знань з глибин свідомості, де вони споконвічно закладені. Душа - здатність пізнавати.
3. Етап систематизації давньогрецької філософії - Платон і Арістотель
Платон (5-4 ст. До н. Е..) - Учень Сократа, засновник Академії в Афінах, основоположник течії об'єктивного ідеалізму в античній філософії. Вважав, що крім світу речей існує і світ ідей-нематеріальних прообразів реальних речей. Ідеї первинні, постійні, незмінні і вічні. Вони неощущаеми, існують самостійно, незалежно від речей. Речі вторинні, тому що є матеріальними подобами ідей (злегка спотвореним відображенням ідей). Досконалість первинних зразків (ідей) недосяжно для предметів, але спонукає їх прагнути бути схожими на них.
Душа - посередник між світом ідей і речей. Вона приходить в тіло зі світу ідей, де істина і буття збігаються, і де вона займалася спогляданням істини я краси. Спостереження за явищами світу, які є спотвореним відображенням ідей, не може привести до відкриття істини, але спонукає душу звернутися до пригадування свого досвіду споглядання ідей. Справжнє знання знаходиться після подолання впливу чуттєвих речей, позбавлення душі від гніту зовнішніх вражень, здіймання у світ вічних ідей. На це здатні не всі люди. Душа складається з трьох частин: жадає, пристрасної і розумною. Розум - вища частина душі. Мислення - діалог душі з собою. Платон слід ідеям свого вчителя Сократа, для якого виховання зводиться до пізнання, оскільки правильне розуміння обов'язково забезпечить правильне поводження Розум може бути логічним і інтуїтивним. Перший вид недосконалий, оскільки спирається на дослідження навколишніх предметів, тобто копій справжніх знань (ідей) про предмети. Другий вид розуму здійснюється через проникнення в глибини душі, де зберігаються справжні знання.
У різних людей розвинені різні частини душі, тому Платон вважає ідеальним устроєм суспільства така держава, в якому люди з домінуючою чуттєвої (жадає) частиною душі виконують функції працівників, люди з домінуючою вольовий (пристрасної) частиною душі є сторожами й воїнами, люд-філософи з домінуючою розумною частиною душі висуваються на керівні пости, стають політиками. Аристотель (4 ст. До н. Е..) - Учень Платона, засновник лікея (ліцею), вчитель Олександра Македонського, великий енциклопедист, засновник багатьох наук, творець першого трактату про психіку («Про душу»). Заперечував розділеність душі і тіла. Для Аристотеля предмет - це єдність матеріалу (речовини) та форми (структури). Форма - це спосіб організації матеріалу. Міді можна надати форму кулі, і вийде ядро, або форму людської фігури, і вийде статуя. Душа - це форма (структура) тіла. Чим складніше душа = спосіб організації живої істоти, тим складніше його поведінку. У душі немає своєї активності, але завдяки наявності форми (структури) стає активним тіло, воно вчиться, розмірковує і діє. Аристотель відчував, що форма несе образ майбутнього (тобто мета). завдяки формі тіло змінює стан на більш складне, тобто проявляє активність. Існують три рівні активності і, відповідно, три функції душі рослинна (поживна), тваринна (сенсомоторна) і розумна.
Позицію Арістотеля не можна назвати матеріалізмом. Він допускав існування «чистих» форм, тобто ідеальних структур, і верховного розуму: їх роль він бачив у завданні цілей матеріальним предметів. Розум людини він не пов'язував ні з яким органом тіла. Розумна частина душі приходить в тіло з обителі загального розуму і з'єднується з рослинної і тваринної частинами душі.
Інтуїтивне мислення дозволяє людині отримувати знання, наявні у загальному розумі. Мислення, побудоване на аналізі можна побачити фактів, дозволяє створювати нове знання і збагачувати цим новим знанням загальний розум. Отже, Аристотель кардинально розходився з Платоном з питання про допустимість пізнання через спостереження природи. Платон вважав його джерелом помилок, а Аристотель - джерелом нових знань. Відома картина Рафаеля «Афінська школа» зображує Платона, що показує рукою на небо, Аристотеля - на землю. За Аристотелем, багатство ідей приховано в чуттєво сприйманих світі і розкривається у прямому спілкуванні з ним.
Елліністскій період - кініки (Демосфен), епікурейців (Епікур), стоїки (Зенон), скептики.
Кініки - формула щастя в самодостатності, в позбавленні від бажань, як фізичних, так і соціальних (бажань подобається іншим або відповідати прийнятим у суспільстві нормам поведінки).
Епікурейці - благополуччя знаходиться не за допомогою розуму, а через знаходження чуттєвого задоволення. Задоволення життя збільшується при помірності бажань, безтурботності духу. свободи від страхів (не бійся смерті, адже коли ти є - її немає, а коли вона прийде - тебе вже не буде).
Стоїки - достаток життям пов'язано з умінням прийняти обмеження життя як дію загальнокосмічну закону. Це дозволяє навіть в ситуації повної зовнішньої несвободи, не пручаючись долі, витягати максимум можливостей для здобуття внутрішньої свободи,
Скептики - щастя укладено в умінні звільнятися від догм, щеплених в процесі виховання.
3. Уявлення про психіку в середні століття
Часові межі епохи середньовіччя: нижню межу історики визначають по-різному: Звеков (становлення християнської ідеології), 5 ЕЕК (падіння Римської імперії), початок 6-го століття (закриття Афінської школи - останнього вогнища античної філософії). Закінчення середньовічного періоду відносять до 15-го або 16-го століття, - періоду відродження мистецтва, світської науки, відкриття Америки. Загальна характеристика уявлень про психіку в середні століття:
Під впливом християнського світогляду, в людині стали виділяти три початку: тіло. душу і дух. а не два (тіло і душу), як в античні часи. Дух - «іскра Божа», душа - психічні функції, що допомагають духу реалізовувати його приречення, тіло-матеріал «посудина».
Якщо за часів античності людське щастя визначалося здатністю душі підняти свій розум до осягнення загальносвітового закону, світу ідей, всесвітнього розуму, то в епоху середніх століть встановилося інше уявлення про причинність подій: головна діюча сила - Бог-може втручатися у встановлені загальносвітові закони, домагаючись підвищення духу людини;
людське щастя залежить від здатності душі вивести духовне на передній план і підкорити свою волю волі Творця. Антична картина світу: «людина і байдужний до нього Космос», християнська картина світу «людина і всемогутній Батько, що наділив людину свободою волі, але має надію на те, що цю волю він з'єднає з волею вищої, тому готовий до діалогу з людиною».
Тому пізнання істини в цю епоху пов'язували не з активністю розуму, а з активністю, що встановлює зв'язок з Богом Людський розум, зведений на п'єдестал в античні часи, оцінювався невисоко; його успіхи в отриманні одкровень ставилося в залежність від інтенсивності віри, що створює «налаштування» до підказкам згори. Антична думка представляла закони світобудови непорушними, тому всі зміни здавалися рухом по колу. Християнство бачило в Бозі творця поступального розвитку, який переводить світ у все більш досконалі і складні стану. Творчою силою, яка змінює лик світу, вважалася любов. Передбачалася необхідною і надія - налаштованість на розвиток і поліпшення буття. Підводячи підсумок, можна відзначити концентрацію психологічних поглядів тієї епохи на сферу емоційних і вольових явищ. Крім віри, надії і любові джерелами благополуччя людини вважалися смирення, радість і неприв'язаність. Досягти цього можна було інтенсивної духовною практикою, яка знищує смуток, гординю (тенденцію ставити свою індивідуальну волю понад усе), і прив'язку до речей, явищ, людей (тобто схильність «створити собі кумира»).
Психологічним механізмом, що створює повноцінне функціонування душі, вважалася рефлексія (відображення себе). Внутрішній досвід вважався більш високим, ніж досвід зовнішній. Його суть-отримувати істинні знання - одкровення - з трансцедентного джерела, створюючи налаштованість душі на дух, а через нього на Бога. В епоху пізнього середньовіччя відбулося пом'якшення позиції щодо допустимості зовнішніх джерел пізнання - органів почуттів і розуму. Виникла теорія двох істин. Її суть - істини бувають різного рівня, їх треба добувати різними шляхами: «високі» істини - вірою, а практичні істини - дослідженням світу.
Реабілітація розуму в епоху пізнього середньовіччя призвела до появи схоластики (від слова «школа»), побудованої на використання логіки для створення істин. Через те, що матеріал для логічних побудов брався з церковних текстів, і критерії істини бралися там же, результат розумових зусиль опинявся штучним, далеким від життя, легко спростовує інший ланцюжком міркувань. Схоластика придбала догматичний характер, стала гальмом для розвитку ідей.
Всі концепції тієї епохи були теологічними, заснованими на вірі в існування Бога. Але існували моменти розбіжностей. Наприклад, висловлювалися різні версії про сутність «універсалій» (загальних понять). Частина мислителів вважала їх ідеальними сутностями, реально існуючими на зразок Платонова «ідей», але з християнської поправкою на те, що ідеї - це створення Бога. Цей напрямок називалося реалізмом. Інші мислителі загальні поняття вважали лише зовнішніми знаками - словами, «подувом голоси» Цей напрямок називалося номіналізмом. Основні мислителі середньовіччя в європейських країнах Плотін (неоплатонізм) / Зв. /, Августин Аврелій (серпень Блаженний) / 4-5 в / (теорія внутрішнього досвіду, волюнтаризм), П'єр Абеляр / 12в / («третій» погляд на предмет спору реалістів і номіналістів). Фома Аквінський / 13в / (томізм), Вільям Оккам / 14в. / (Номіналізм, принцип Оккама = «бритва Оккама»: «При поясненні світу не множ сутностей без потреби»),
Основні мислителі середньовіччя в араб; ком світі. Ібн Сіна (Авіценна) / 10-11 ст. / (Творець теорії двох істин), Ібн аль-Хайсам (Альгазена) / 10-15в /, Ібн Рушд (Аверроес) / 12 ст. /. Досягнення пов'язані з практикою зовнішнього досвіду (психофізіологія органів почуттів, психофізіологія емоцій, розробка ідей про психіку як факторі тілесного здоров'я, ідеї про психологію розвитку дитини).
4. Виділення психології в самостійну науку
Передумови виділення психології в самостійну експериментальну науку:
1. Природно-наукові передумови: (дивися попереднє питання);
2. Теоретичні передумови: поява нових філософських ідей-Герберт Спенсер («соціальний дарвінізм»); розвиток ассоцианистской концепції в працях Джеймса Міллл і Джона Стюарта Мілля («ментальна хімія»); міцне встановлення в науці того часу принципу емпіризму.
Експериментальна психологія зародилася в Німеччині, а не в іншій європейській країні, тому що німецька наука віддавала зокрема, ретельно і повного збору досліджуваних фактів, спиралася на індуктивний шлях пізнання, в той час як у Франції та Англії перевага віддавалася дедуктивним і математичним підходам, через чого навіть біологію в цих країнах визнали наукою пізно. У 1877 році Кембридж (Англія) наклав вето на запит про викладання експериментальної психології, тому що це «образу релігії - класти душу людини на чашу терезів». У Німеччині було безліч університетів, що фінансувалися державою, тоді як в інших країнах для занять наукою необхідно було бути людиною заможною. Вперше експериментальне дослідження психіки застосували четверо німецьких вчені к. Герман фон Гельмгольц, Ернст Вебер, Густав Теодор Фехнер і Вільгельм Вундт. Кожен з них методом експерименту здійснив важливі наукові дослідження в області психічних процесів Але один з цих учених - В. Вундт (1832-1920) був не тільки теоретичним, а й організаційним основоположником оформлення психології як формальної академічної дисципліни «Коли вже народилися всі головні ідеї , якась людина береться за їх організацію, доповнює тим, що здається йому істотним, видає і афішує їх, наполегливо стверджує їх і незабаром «засновує» науковий напрямок ». Внесок Вундта в основу сучасної психології полягає не стільки в його унікальних наукових відкриттях, скільки в його «героїчної пропаганді експерімгнталізма».
3. Організаційні передумови виділення психології в самостійну науку: створення Вундтом перший лабораторії в 1879р. в м. Лейпцігу (згодом дослідного інституту), відкриття кафедри при університеті, установа журнал. Програма побудови психології як самостійної науки В. Вундта (викладена в книгах «Матеріали до теорії чуттєвого сприйняття» 1862г., «Лекції про душу людини і тварин» 1863р., «Основи фізіологічної психології» 1874г.).
1. Прості психічні процеси, наприклад відчуття, сприйняття, емоції, необхідно вивчати методом експерименту із застосуванням інтроспекції (випробовувані дають звіт про своїх психічних переживаннях);
2. Вищі психічні функції, наприклад, мислення не можна вивчати методом експерименту, для них підходить метод аналізу продуктів діяльності.
Предметом психології Вундт назвав «безпосередній досвід» - свідомість, Він вважав, що свідомість складається з окремих елементів (відчуттів та емоцій), які, з'єднуючись між собою, утворюють більш складні психічні явища Завдання психології Вундт бачив у тому, щоб: А) шляхом аналізу виділяти в полі свідомості вихідні елементи; Б) встановити характер зв'язку між ними; В) знайти закони цього зв'язку. Психологічний напрям, що розробляє Вундтовской підхід до дослідження психіки, отримало назву «структурна психологія» (структуралізм). Вундт на початку своєї наукової кар'єри розробляв «першу гілку психології» - експериментальну, а наприкінці свого наукового шляху (1900-1920 рр..) Здійснив свій план роботи над «другий гілкою» - відстежив стадії розвитку людських психічних процесів у культурно-історичному аспекті, аналізуючи такі «продукти діяльності», як мова, міфи, мистецтво, соціальні підвалини, закони, мораль Значення теоретичного та експериментального спадщини Вундта в сучасній науці оцінюються не дуже високо. Але Вундт з'явився вчителем дуже багатьох великих психологів, які приїздили до нього в Лейпциг з усіх куточків світу, в тому числі з Америки і Росії.
У Росії одночасно з Вундтом в 60-70х рр.. 19 в програму побудови психології на емпіричній основі створив І. М. Сєченов («Рефлекси головного мозку» 1863 р ., «Кому і як розробляти психологію» 1873 р ., «Елементи думки» 1878 р ).
5. Основні психологічні напрями та школи і сучасний стан психологічної науки
Описова психологія. У період відкритого кризи виступила з ідеєю, що завданням психології має стати не пояснення, а розуміння психічного життя людини. До психіці не застосуємо природничо-науковий підхід, метод експерименту. Розуміння ширше поняття інтроспекції. Зрозуміти-це значить оцінити суб'єктивні переживання через їх смислові зв'язки з культурою, мораллю, правом, релігією.
Французька соціологічна школа. Показала залежність вищих психічних функцій (мислення) від соціально-культурної обстановки. Вивчене представниками цієї школи мислення дикунів виявилося принципово іншим, ніж у жителя цивілізованої країни.
Необіхевіорізм. Виник у 30-і роки. (Едвард Толмсн, Кларк Халл, Берхаус Скінчер). Скіннер-найвідоміший і історично більш пізній автор (помер у 1990р.), Працював у руслі класичної формули біхевіоризму: «стимул-реакція», вивчаючи оперантнос поведінка (зовні спонтанне, що міняє середу, що є основою появи нових форм поведінки). Його попередник Толмен вніс іншу новинку в класичний БІХ & віорізм. Він вважав за необхідне для прогнозування поведінки враховувати нс тільки параметри зовнішні (стимули середовища), але і внутрішні, пов'язані зі станом організму. Виникла формула: стимул - організм - реакція. Серед внутрішніх змінних необехівсорістамі розглядалися потреби, когнітивні карти. Але основний принцип ріднить біхевіоризм і необихевиоризм - психіка жорстко детермінована об'єктивними матеріальними умовами. Другий пункт споріднення - робота в руслі проблем навчання. Сучасною тенденцією розвитку цього напрямку стало включення соціальних змінних в коло вивчення. Так виник соціально орієнтований біхевіоризм (Альберт Бандура, Джуліан Роттер).
Теорія поля Курта Левіна - гештальт-теорія, застосована до мотивації поведінки.
Неофрейдизм, постфрейдізм. (Примітка: всю сукупність теорій, де підсвідомість трактується як сильне діючий початок, деякі історики психології називають глибинною психологією, а інші історики - психоаналітичними концепціями, створені «спадкоємцями» і «відступниками» фрейдизму).
Індивідуальна психологія Альфреда Адлера (1870-1937). Головний двигун психічної активності - потреба позбутися від почуття неповноцінності; а не статевий інстинкт, як у Фрейда.
Аналітична психологія Карла Юнга (1875-1961). Головний двигун - колективне несвідоме (архетипи ~ вроджені першообрази різних поведінкових програм). Его-психологія (Ганна Фрейд, дочка З. Фрейда; Ерік Еріксон). Основним блоком особи в цій теорії виступає его, а не ід. Теорії особистості Карен Хорні, Еріха Фромма, Генрі Меррея.
Гуманістична психологія (Абрахам Маслоу, Карл Роджерс ...).
Женевська школа генетичної психології Жана Піаже. Найвпливовіша наукова школа в сфері вивчення інтелектуального розвитку дитини.
Когнітивна психологія (Джордж Міллер, Джером Брунер, Ульрік Найссер ...). Старовинну метафору «людина - це складно влаштований механізм за типом годин» замінили метафорою «людина - складно влаштований процесор з переробки інформації за типом комп'ютера».
Гештальт-терапія Фріца Перлза.
Міжособистісна теорія психіатрії Гаррі Саллівен. «Особистість - це патерн ьзаімодействія з оточуючими людьми». Его - система (Я - система) формується для зменшення тривоги, але перешкоджає можливості конструктивного спілкування з іншими. Особливо яскраво 'це проявлено у шизофреніків.
Логотерапия Віктора Франкла. Головна рушійна сила - пошук сенсу того, що відбувається, сенсу життя в цілому, піднесення духовних цінностей до рівня найбільш значущих цінностей
Екзистенціальна психологія (Людвіг Бинсвангер, Медард Бос ..)
Трансперсональна психологія Станіслава Гроффа
Нейролінгвістичне програмування. Засновники - Джон Гріндер, Річард Бендлер.
Діанетика, саєнтологія Хаббарда.
Трансактний аналіз (Ерік Берн ...).
Сучасна психологія має наступні основні галузі науки:
Теоретична психологія:
Вивчення загальних законів психіки, дієвих для будь-якого дорослого нормальної людини - загальна психологія (складається з психології особистості та психології психічних процесів. Вивчення варіацій загальних законів:
- Індивідуальні варіації - диференційна психологія, психодіагностика
- Варіації норми і патології - патопсихологія, нейропсихологія.
- Варіації у розвитку: - в онтогенезі - дитяча психологія, вікова психологія.
- У філогенезі - зоопсихологія, порівняльна психологія. Вивчення детермінації психіки: - біологічної - психофізіологія, психогенетика:
- Соціальної - соціальна психологія:
Вивчення зв'язків між відбиваним і відображає:
- Між мовою як явищем культури і мовою як психічним явищем - психолінгвістика.
- Між силою зовнішніх впливів і силою відчуттів.
Прикладна психологія:
Авіаційна, педагогічна, юридична, інженерна, космічна, екологічна, військова, клінічна, політична; психологія праці, реклами, спорту, сім'ї та шлюбу, мистецтва, менеджменту, торгівлі, творчості.
6. Розвиток експериментальної психології на рубежі 19-20 ст.
Психометрія. Основи психометрії заклав голландський фізіолог Ф. Дондерс в 60-і рр.. 19 століття, Він показав розходження у швидкості сенсомоторних реакції залежно від пропонованого завдання. Було доведено, що фіксація часу реакції ~ метод вивчення внутрішнього процесу переробки інформації про надійшов впливі та прийняття рішення про вибір типу реакції. Інші автори, що працюють у цій галузі, - В. Вундт, німець Людвіг Ланге і росіянин Микола Ланге.
Психофізіологія. Фізіологи Е. Вебер і Г. Фехнер в середині 19 ст. працювали над розробкою методів вивчення абсолютних і розпізнавальних порогів чутливості, відкрили логаріфметіческую залежність приросту сили відчуття при збільшенні сили фізичного впливу. Далі ці дослідження були продовжені в лабораторії Вундта Дослідження В. Вундта велися по великій тематиці подог відчуттів; час реакції на різні подразники, в тому числі і на мову, емоції, увага, сприйняття колірної контраст, периферичний зір, ефекти послеобраза і засліплення яскравими квітами, об'ємний зір, оптичні ілюзії і т.д. Намагався експериментами довести трикомпонентну теорію емоцій 'будь-яка емоція відрізняється від всіх інших по вираженості трьох характеристик: задоволення-невдоволення, напруги-розслаблення, збудження-спокою. Дослідження Г. Еббінгаузом. Німецький психолог-самоучка в другій половині 19 ст всупереч установці Вундта застосував метод експерименту до дослідження пам'яті і здатності до навчання. Розробив класичні методи вивчення пам'яті та відкрив закономірності, що ввійшли в золотий фонд загальної психології. Метод заучування: підрахунок кількості спроб до повного відображення; метод заощадження, після повного забування матеріалу він знову пропонується випробуваному, друге заучування займає менше часу. Закономірності обсяг пам'яті = 7 ± 2; залежність зйомки від обсягу матеріалу, залежність продуктивності від розподілу повторень у часі; ефект краю. найгірше фіксації матеріалу, розташованого в середині тексту; крива забування - відразу після зйомки забування йде найбільш швидко, потім процес втрати інформації з актуальної пам'яті сповільнюється, а потім зупиняється; ефект вправи пам'яті, вплив осмисленості матеріалу. Дослідження Георга Мюллера. Вів дослідження пам'яті, показуючи активний, немеханічних характер фіксації інформації, вплив психічних станів на результат заучування; закономірності забування. Дослідження Карла Штрумпфа в області сприйняття простору і психологічних аспектів сприйняття музики, зробив спробу звести емоції до відчуттів. Дослідження Освальда Кюльпе (Вюрцбургська школа). Всупереч програмі Вундта вчені вюрцбургской школи застосовували експеримент у вивченні мислення Інтроспекція при проведенні експерименту застосовували нетрадиційно від піддослідних збирали звіти не про пережитому психічному явищі, а про процес, що приводить до появи цього явища. Експерименти привели до появи теорії «потворного мислення», яка спростовує позицію структуралізму про побудову всіх складних психічних процесів з відчуттів і базових емоцій. Відповідно до цієї теорії, мислення такий же первинний процес, як і відчуття, оскільки не будується з образів. Дослідження Едуарда Титченера, учня В. Вундта, одного зі стовпів структуралізму, англійця, який працював у США. Відмінності його походу від підходу Вундта були в акцентах: експеримент із інтроспективного звітом піддослідних про пережитому психічному явищі Вундт вів з більшою опорою на об'єктивні кількісні показники, а Тітченер - з більшою опорою на суб'єктивний інтроспективний звіт піддослідних Вундт намагався вивчати закони з'єднання елементів у ціле, а Тітченер - розкладання складного усвідомленого досвіду на складові елементи. Для проведення досліджень були необхідні підготовлені випробовувані, здатні давати звіти про свої переживання у термінах складових відчуттів. Замість відповіді: «Бачу книгу», - повинен був даватися відповідь «Бачу пляма червоного кольору у формі трапеції з жовтуватою облямівкою з правого боку». Випробувані в таких дослідженнях були самі експериментатори-структуралісти. Дослідження Едварда Торндайка, попередника біхевіористів, зоопсихолога, що вивчав научіння, який відкрив «закон ефекту» (аналог «закону підкріплення» І. П. Павлова).
7. Період відкритого кризи в історії психології
Часові межі даного етапу розвитку психології - 10-30-і роки 20 століття. Сутність відкритого кризи в психології - неузгодженість у відповідях на базові методологічні питання про предмет і метод психології. За п'ятдесят перших років існування психології як самостійної науки поступово втратила чинність Вундтовской трактування предмета і методу психології. Функціоналістського підхід підточив структуралізм. Цей етап розвитку психології був названий епохою латентного (прихованого) кризи. Коли змінилося покоління, і з ключових постів пішли учні Вундта, створилася ситуація рівноправного існування шкіл, які дали кардинально розходяться версії відповіді на питання про предмет і метод Наявність особливого предмета і методу дозволяє виділяти окрему науку На початку 20 століття виник та ситуація, коли паралельно існувало десяток наук психології Підручники тієї пори називалися «сучасні психології».
Головні психологічні школи періоду відкритого кризи
Біхевіоризм. Виник у США. Родоначальник - Джон Уотсон. У 1913 році вийшла його програмна стаття «Психологія з точки зору бихевиориста». Предметом біхевіоризму він назвав вивчення поведінки об'єктивним методом - експериментом без допуску інтроспекції, метою - служіння практиці; завданням - прогнозування поведінки і керування поведінкою «Дайте мені дюжину здорових, нормально розвинених немовлят і мій власний, спеціальний світ, в якому я буду їх ростити, і я гарантую, що вибравши навмання дитини, можу зробити його фахівцем будь-якого профілю - лікарем, адвокатом, художником,
21.07.2020 15:07-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора