Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інвестиції, як основа економічного зростання та причини інвестиційної кризи в Україні
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Навчально-науковий інститут економіки і менеджменту
Факультет:
ФМ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Наукова робота
Предмет:
Мікроекономіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Національний університет “Львівська політехніка”
Навчально – науковий інститут економіки і менеджменту
Кафедра теоретичної та
прикладної економіки
Наукова робота
з дисципліни “Макроекономіка”
на тему
“Інвестиції, як основа економічного зростання та причини інвестиційної кризи в Україні”
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ ЗАСАДИ ІСНУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ, ЯК ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ…………………………………………………………………..4
Поняття, об’єкти та суб’єкти інвестиційної діяльності…………………………………………….4
Класифікаційні ознаки інвестицій……………………………………………………………………6
Інвестиційна криза, її причини та наслідки…….………………………………………………….10
Законодавче забезпечення інвестиційної діяльності………………………………………………10
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРИЧИН ІНВЕСТИЦІЙНОЇ КРИЗИ В УКРАЇНІ…………………………………………………………………...………………….14
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………………………...25
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………………………………..27
ДОДАТКИ………………………………………………………………………………………………..28
ВСТУП
Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.
Тому об’єктом моїх досліджень у цій роботі є інвестиційна діяльність в Україні, оскільки інвестиції є однією із головних основ господарської діяльності як на території держави так і за її межами, основним засобом забезпечення економічного зростання, тобто високого обсягу національного доходу. Також об’єктом моїх досліджень є зміна інвестицій в Україні на протязі певного періоду та інвестиційна діяльність України за кордоном.
Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі без відповідних капіталовкладень, тобто без належного інвестування. Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових перетворень.
Моя мета у цій роботі – дослідити інвестиційну діяльність в Україні іноземних держав та інвестиційну діяльність України за кордоном, показати рівень інвестиційної привабливості нашої держави на фоні інших держав, її здатність до інвестування.
Крім того інвестиції дають змогу впроваджувати науково-технічні досягнення у виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП, продуктивності праці, реальних доходів на душу населення, а також вирішувати багато соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються інвестиціями. Тому у розвинутих країнах приділяється серйозна увага інвестиційній діяльності.
Завдання, які я перед собою ставлю – це висвітлити головні проблеми та умови інвестування в Україні, показати, який вплив на інвестиційну діяльність здійснила економічна криза, що призвело до інвестиційної кризи в нашій державі, а також поставити умови, які потрібні для підвищення інвестиційного клімату в Україні.
РОЗДІЛ 1
Теоретичні та законодавчі засади існування інвестицій, як основи економічного зростання.
Поняття “інвестиції” та “інвестиційна діяльність”. Об’єкти та суб’єкти інвестиційної діяльності.
Інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект [2].
Такими цінностями можуть бути: грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме і нерухоме майно (будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають із авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»); права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності [2].
Отже, в широкому розумінні інвестиції є вкладенням капіталу з метою його збільшення. При цьому приріст капіталу повинен бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання коштів на споживання в теперішньому періоді, винагородити його за ризик та відшкодувати збитки від інфляції в майбутньому періоді.
Інвестиції – це економічна категорія розширеного відтворення, яка є основним інструментом формування мікро- та макроекономічних пропорцій і визначає темпи економічного росту. Таким чином, інвестиції – це те, що «відкладають» на завтрашній день, щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Під інвестиціями розуміють економічні ресурси, які спрямовуються на збільшення реального капіталу товариства, тобто на розширення або модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язане з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також із будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди необхідно включати і витрати на обладнання, наукові дослідження та підготовку кадрів, що є інвестиціями в «людський капітал», який на сучасному етапі розвитку економіки набуває все більшого значення, бо саме результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і обладнання, і, найголовніше, основний фактор сучасного економічного розвитку – інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни у світовій ієрархії держав [6].
Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права [2].
Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом [2].
Об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.
До суб’єктів інвестиційної діяльності віднесено інвесторів та учасників інвестиційної діяльності, які забезпечують здійснення інвестицій. Суб’єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який приймає рішення про вкладення власних, позикових або залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Іншими словами, інвестор відмовляється від задоволення нагальних потреб у розрахунку на очікуване задоволення їх у майбутньому, але вже в більших розмірах. Суб’єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних країн, а також держави в особі урядів [2]. Учасники інвестиційної діяльності – громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора [6].
В економічному аналізі розрізняють валові та чисті інвестиції.
Валові інвестиції характеризують загальний обсяг інвестиційних коштів у певному періоді, спрямованих на відтворення (нове будівництво, реконструкція, розширення, придбання засобів виробництва), приріст товарно-матеріальних запасів, а також на підтримання діючих потужностей. Чисті інвестиції є вкладенням коштів у виробничі фонди, що заново створюються, та виробничий апарат, що відновлюються. Вони дорівнюють сумі валових інвестицій, зменшеній на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.
Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни в розрізі співвідношення між простим та розширеним відтворенням. Якщо сума чистих інвестицій складає від’ємну величину (тобто обсяг валових інвестицій менший суми амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого потенціалу і, як наслідок, зменшення обсягу випуску продукції [6]. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це говорить про відсутність економічного росту, бо виробничий потенціал залишається при цьому незмінним. І нарешті, якщо сума чистих інвестицій є додатною величиною (обсяг валових інвестицій перевищує амортизаційні відрахування), це означає, що
економіка знаходиться на стадії розвитку, бо забезпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу.
Зростання обсягу чистих інвестицій зумовлює збільшення доходів, причому темпи зростання суми доходів значно перевищують темпи росту обсягу чистих інвестицій. В економічній теорії цей процес називається «ефект мультиплікатора».
На інвестиції впливають такі фактори:
• Рівень заощаджень у доходах населення;
• Норма дохідності інвестицій;
• Ставка банківського процента;
• Податкова політикa [6].
Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави, спрямованих на реалізацію інвестиційних програм з метою отримання доходу або прибутку [2]. Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності в Україні:
Органи влади не мають права втручатися в інвестиційну діяльність юридичних та фізичних осіб, якщо вона не суперечить діючому законодавству.
Добровільний характер інвестування.
Економічна захищеність інвестицій з боку держави.
Свобода вибору критеріїв інвестиційної діяльності [6].
Інвестиційна діяльність може відбуватися у формі:
приватного інвестування, яке здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об’єднаннями та товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;
державного інвестування, яке фінансується із державного, місцевих бюджетів і державними підприємствами;
іноземного інвестування (позикові та кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інститутів, зарубіжних корпорацій, спільних підприємств);
спільного інвестування коштів і цінностей громадянами та юридичними особами України та іноземних держав [2].
Класифікаційні ознаки інвестицій.
Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. В економічній теорії і на практиці з метою ведення обліку, аналізу і планування інвестиції класифікують за окремими ознаками ( рис. 1.1.):
/
Рис. 1.1. Класифікація інвестицій за окремими ознаками [6]
За об’єктами вкладення. В економічній теорії принциповою ознакою класифікації інвестицій є виділення реальних та фінансових інвестицій.
Реальні інвестиції – це вкладення коштів у реальні активи як матеріальні (виробничі основні та оборотні фонди, будівлі, споруди, обладнання, товарно-матеріальні цінності), так і нематеріальні (патенти, ліцензії, «ноу-хау», технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна, проектно-кошторисна та інша документація). Інколи вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції.
До реальних інвестицій (інвестицій у виробничі фонди) належать вкладення в основний капітал виробничих підприємств та інвестиції, спрямовані на зростання матеріально-технічних запасів.
Реальні інвестиції бувають наступних видів:
– інвестиції відновлення, що здійснюються за рахунок засобів фонду відновлення підприємства;
– інвестиції розширення (чисті інвестиції), що здійснюються за рахунок частини національного доходу (НД) або за рахунок фонду чистого накопичення;
– валові інвестиції – як інвестиції оновлення, так і інвестиції розширення [6].
Прямі інвестиції безпосередньо необхідні для реалізації інвестиційного проекту. До них належать інвестиції в основні (матеріальні та нематеріальні активи) та обороні засоби. Інвестиції в основні засоби включають:
– придбання (або виготовлення) нового обладнання, в тому числі затрати на його доставку, установку та пуск;
– модернізація діючого обладнання;
– будівництво і реконструкція будівель та споруд;
– технологічні установки, що забезпечують роботу обладнання;
– нове технологічне оснащення та модернізацію наявного обладнання.
Інвестиції в оборотні засоби передбачають забезпечення:
– нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів;
– нових та додаткових запасів готової продукції;– збільшення рахунків дебіторів.
Фінансові інвестиції – вкладення коштів у різні фінансові інструменти (активи), наприклад, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вкладення, депозити, паї і т.д. [6].
Тобто, під фінансовими інвестиціями розуміється вкладення коштів в різноманітні фінансові інструменти, серед яких найбільш значну частку представляють цінні папери. Ринок цінних паперів – це історична категорія, яка з’явилася і розвинулась в умовах товарно-грошових відносин та перетворилась в особливу сферу економічних відносин. Цінні папери – це грошові документи, які:
– свідчать про право на володіння часткою капіталу або про відносини позики;
– визначають взаємовідносини між організацією, яка випустила цінні папери, та їх власником;
– передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів;
– надають можливість передачі грошових та інших прав на ці документи іншим особам [6].
За способом участі в інвестиційному процесі виділяють прямі та непрямі інвестиції.
Прямі інвестиції характеризуються безпосередньою участю інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які мають достатньо інформації про об’єкт інвестування і знають механізм інвестування. Прямі інвестиції, як правило, здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольним пакетом акцій компанії.
Непрямі інвестиції – під ними розуміють інвестування, опосередковане третіми особами (інвестиційними або фінансовими посередниками). Не усі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів інвестування та подальшого управління ними. У цьому випадку вони придбавають цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних фондів або інвестиційних компаній), а останні розміщують зібрані таким чином інвестиційні кошти на власний розсуд у найбільш ефективні об’єкти інвестування, беруть участь в управлінні ними, а отримані доходи розподіляють серед своїх клієнтів [6].
Залежно від форми власності інвесторів розрізняють державні, приватні, іноземні та спільні інвестиції.
Державні інвестиції – це вкладення, які здійснюють центральні і місцеві органи влади та управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і залучених коштів, а також інвестиції державних підприємств та закладів за рахунок власних і залучених коштів. Приватні інвестиції – вкладення коштів громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, перш за все, колективної (акціонерні товариства і кооперативи).
Іноземні інвестиції – вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами. Спільні інвестиції – вкладення, що здійснюються суб’єктами даної країни та іноземних держав, а також інвестиції підприємств за участю іноземних інвесторів.
Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції в наступних формах:
– участь іноземних інвесторів у підприємствах України;
– створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам;
– придбання діючих підприємств;
– придбання рухомого та нерухомого майна (земельні ділянки, будинки, обладнання, транспорт і т.д.) [2].
Говорячи про іноземні інвестиції, необхідно, перш за все, розмежовувати державні та приватні інвестиції.
Державні інвестиції – це позики, кредити, які одна держава або група держав надає іншій державі. Під приватними розуміють інвестиції, які надають приватні фірми, компанії чи громадяни однієї країни відповідним суб’єктам іншої країни. Інвестиційні відносини настільки складні та багатогранні, що нерідко відносини між державами тісно пов’язані з відносинами між приватними інвесторами. Такий зв’язок найбільше проявляється, коли інвестор передає свої права та вимоги державі. Залежно від ступеня контролю над зарубіжними компаніями інвестиції поділяються на прямі та портфельні. Прямі інвестиції – основна форма експорту приватного капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і надає право безпосереднього розпорядження закордонною компанією. Портфельні інвестиції – капітальні вкладення, частка яких у капіталі нижче межі, визначеної для прямих інвестицій [6].
За періодом інвестування виділяють короткострокові та довгострокові інвестиції.
Короткострокові інвестиції – це вкладення капіталу на період, що не перевищує одного року (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Довгострокові інвестиції – вкладення капіталу на період більше одного року. Це критерій, прийнятий у практиці обліку, але, як свідчить досвід, він потребує подальшої деталізації.
За регіональною ознакою виділяють інвестиції внутрішні та зовнішні.
Внутрішні інвестиції – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані в територіальних межах даної країни. Зовнішні інвестиції (вивезення капіталу) – вкладення коштів в об’єкти інвестування, розташовані за межами даної країни. До них належить і купівля різних фінансових інструментів інших країн – акцій іноземних компаній, облігацій інших держав.
Інвестиційна криза, її причини та наслідки.
Без вирішення проблем інвестицій на державному та регіональному рівнях подальший економічний розвиток держави не може бути забезпеченим. Не дивлячись на те, що інвестиційна криза є менш відчутною у порівнянні з іншими кризами, її негативні наслідки поширюються набагато глибше ніж наслідки, наприклад, бюджетної та платіжної криз. Це пов’язано, перш за все з тією роллю, яку відіграють інвестиції в ринковій економіці, і тим місцем, яке займає інвестиційна політика в загальній економічній політиці, скерованій на управління економічними процесами та явищами.
Для нормального функціонування господарства без розширення його технічної бази зазвичай потрібно деякий мінімум інвестицій для заміни машин, обладнання, будівель та інших споруд, які вийшли з ладу внаслідок зношування. Зазвичай цей мінімум більш менш дорівнює сумі амортизаційних відрахувань, які включає в себе собівартість продукції, і мають цільове призначення - забезпечення простого відтворення і нормального функціонування основних фондів. Якщо загальний об’єм інвестицій виявиться меншим ніж обсяг амортизаційних відрахувань,виникне ситуація, яку називають інвестиційною кризою.
Виникнення інвестиційної кризи в державі має такі причини, як:
зменшення інвестицій в економіку;
скороченням рентабельності виробництва;
різке скорочення обсягу основних фондів;
криза банківської системи [6].
Негативних наслідків інвестиційної кризи є багато. Основними з них є:
деградація основних фондів господарства;
грандіозний спад і деградація виробництва в інвестиційних частинах промисловості;
абсолютний застій у сфері науково – технічного прогресу [6]
Без подолання інвестиційної кризи не може бути нормального функціонування економіки і тим більше стійкого економічного росту. Поки інвестиційна криза залишатиметься неподоланою, буде продовжуватися деградація фондомістких галузей промисловості, науково – технічної бази сучасної економіки.
Законодавче забезпечення інвестиційної діяльності в Україні.
Уявлення про законодавчу базу України в галузі регулювання інвестицій дає наступний перелік:
Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991р.
– Закон України «Про іноземні інвестиції» від 13.03.92 № 2198-ХХІ;
– Декрет Кабінету Міністрів «Про режим іноземного інвестування» від 20.05.93 № 55-93;
– Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96 № 93-96 ВР;
– Указ Президента України «Про деякі питання іноземного інвестування» від 07.07.98
№ 748/98 (діє з 14.09.98);
– Постанова Верховної Ради України «Про внесення зміни до Постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 06.07.99 № 823-ХІV;
– Указ Президента України «Про угоди про розподіл продукції» від 25.05.99 № 564/99
В Україні вже запроваджено такі найважливіші зміни у сфері регулювання інвестиційної діяльності: – врегульовано відносини щодо розподілу продукції, одержаної від видобування корисних копалин на території України;
– визначено умови концесії державного та комунального майна.
Значний вплив на інвестиційний клімат в Україні має Закон «Про розподіл продукції» від 14.09.99. Відповідно до угоди про розподіл продукції Україна доручає інвестору проводити пошук, розвідку та видобування корисних копалин на визначеній ділянці надр, а інвестор зобов’язується виконати доручену йому роботу за свій рахунок і на свій ризик за умови, що згодом компенсує свої витрати та отримає винагороду у вигляді частини продукції.
Закон «Про розподіл продукції» визначає наступні умови та пільги для інвестора:
– угоду про розподіл продукції укладають із переможцем конкурсу, проведеного відповідно до порядку, визначеного в законі, що створює рівні стартові умови для потенційних інвесторів;
– держава гарантує, що до прав і обов’язків сторін, визначених в угоді про розподіл продукції, протягом терміну її дії застосовуватиметься законодавство, чинне на момент її укладення. Це положення суттєво знижує ризик для інвестора;
– на інвестора не поширюється дія нормативно-правових актів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, якщо такі акти обмежують права інвестора, визначені в угоді про розподіл продукції, за винятком приписів органів державного контролю та нагляду за користуванням надрами; в угодах про розподіл продукції, які укладають за участю іноземного інвестора, передбачено відмову держави від судового імунітету, імунітету щодо попереднього забезпечення позову та виконання судового рішення;
– стягнення коштів з банківських рахунків, які відкрив інвестор на території України для обслуговування діяльності, передбаченої в угоді про розподіл продукції, не можна здійснювати в безакцептному порядку; для працевлаштування в Україні іноземців, яких найняв інвестор у межах та за спеціальностями, визначеними в угоді про розподіл продукції, не потрібно отримувати дозволу на працевлаштування.
З іншого боку, Закон встановлює норми, які обмежуватимуть свободу діяльності інвестора та, відповідно, привабливість інвестицій. Закон визначає, що в угоді про розподіл продукції належить вказати такі обов’язки інвестора:
– надання переваги продукції, роботам та послугам українського походження за рівних умов щодо ціни, терміну виконання, якості та відповідності міжнародним стандартам;
– наймання на території України працівників для виконання зазначених в угоді робіт переважно з - поміж громадян України.
Важливим став і Закон України «Про концесії» від 16.07.99, який визначив поняття концесії. За Законом, концесією є надання (на платній та строковій засаді) суб’єкту підприємницької діяльності права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії. Таке право надає уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, державного і комунального майна, а також він визначає умови і порядок її здійснення.
У Законі подано перелік сфер господарської діяльності, де працюють державні підприємства, які можна надавати в концесію. До цього досить великого списку увійшли галузі міської інфраструктури.
РОЗДІЛ 2.
Дослідження інвестиційної діяльності та причини інвестиційної кризи в Україні
Після глобальної економічної кризи розрив між темпами зростання в країнах, що розвиваються, і розвинених країнах збільшився. Швидке зростання на ключових ринках, що розвиваються, сприяло відновленню світової економіки. У 2010 році ВВП Китаю зріс на 10,3%, в Індії – на 10,4%, у Бразилії – на 7,5% і в Росії – на 4%. Сукупне зростання країн Європейського Союзу становило 1,8% [3]. Різні темпи зростання на ринках, що розвиваються, і розвинених ринках відображають зміни у світовій економіці. Країни, що розвиваються, стають локомотивом економічного зростання, оскільки вони пропонують ринки з постійно зростаючим платоспроможним попитом. Така трансформація передбачає нові можливості для інвестицій, при цьому перевагу мають великі країни, що розвиваються. Незважаючи на підвищення значення ринків, що розвиваються, інвестори в 2011 році продовжували сприймати Центральну та Східну Європу (включаючи Україну) в якості третього серед найбільш привабливих регіонів для інвестиційних проектів (29%). При виборі напряму інвестицій у 2011 році міжнародні інвестори вважали найбільш важливими факторами: розвиток транспорту й інфраструктури (63%), стан телекомунікаційної інфраструктури (62%) і прозорість політичного, правового та нормативного середовища (62%) [3].
У 2011 році серед регіонів не було очевидного лідера за рівнем інвестиційної привабливості. Це проілюстровано зміною діапазону рейтингових оцінок у 2011 році порівняно з 2005 роком (рис. 2.1.). У 2005 році показник найбільш інвестиційно привабливого регіону складав 63%, тоді як найменш привабливого – 6%. У 2011 році аналогічні показники були зафіксовані на рівнях 38% та 11% відповідно, що свідчить про вирівнювання інвестиційного клімату, а також про те, що країни, які розвиваються, стають дедалі привабливішими об’єктами для прямих іноземних інвестицій. Інвестори розглядають Китай як найбільш привабливий регіон для інвестицій у світі в 2011 році (рейтинг склав 38%). Західна Європа посідає друге місце – з оцінкою 35%. Центральна та Східна Європа (включаючи Україну) займають третє місце з оцінкою 29%. Зниження привабливості Центральної та Східної Європи пов’язане скоріше з відносним зростанням привабливості інших регіонів світу [3].
/
Рис. 2.1. Огляд інвестиційної привабливості країн
Джерело: Ернст енд Янг : Звіт про прямі іноземні інвестиції в Україну 2011 рік.
Наведена вище діаграма демонструє зближення рівнів інвестиційної привабливості різних регіонів. Регіони, які нещодавно були лідерами – Західна Європа, Центральна та Східна Європа і Північна Америка – наразі змушені боротися за свої позиції, в той час як країни з високими темпами економічного розвитку підвищили свою привабливість. Незважаючи на такі зміни глобальних тенденцій в галузі прямих іноземних інвестицій, лідери 2005 року – Західна Європа, Центральна та Східна Європа і Китай – залишаються лідерами і сьогодні, однак з меншою часткою ринку. Приватні іноземні інвестиції не можуть більше сприйматися як даність. Країни та регіони перебувають у гострій конкуренції за залучення інвестиційних проектів, які сприяють створенню робочих місць, запровадженню технологій та розвитку місцевої економіки [3].
За період незалежності до України надійшло 42,5 млрд. дол. США прямих іноземних інвестицій. У 2011р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 6473,1 млн.дол. США прямих інвестицій (акціонерного капіталу) [7].
Обсяг унесених з початку інвестування в економіку України прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) на 31 грудня 2011р. становив 49362,3 млн.дол. США, що на 10,2% більше обсягів інвестицій на початок 2011р., та в розрахунку на одну особу становив 1084,3 дол. З країн ЄС унесено 39411,2 млн.дол. інвестицій (79,9% загального обсягу акціонерного капіталу), із країн СНД – 4011,3 млн.дол. (8,1%), з інших країн світу – 5939,8 млн.дол. (12,0%).
/
Рис. 2.2. Прямі іноземні інвестиції (акціонерний капітал) в економіці України за найбільшими обсягами з країн-інвесторів
Джерело: складено за даними Державної служби статистики України. [7]
До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає 83% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Австрія, Російська Федерація, Велика Британія, Франція, Швеція, Віргінські Острови (Брит.) та Сполучені Штати Америки. З рис. 2.2. видно, що на 31.12.2011 прямі іноземні інвестиції в Україну з Франції становлять 2230,7 млн. дол.. США, що у порівнянні з 2010 роком зменшилися на 137, 4 млн. дол.. США; з Великобританії – 2508, 2 млн. дол. США, що у порівнянні з попереднім роком збільшилися на 221, 1 млн. дол. США; з Австрії – 3423,1 млн. дол. США, на 691, 7 млн. збільшилися у порівнянні з 2010 роком; з РФ – 3594, 5 млн. дол. США, що у порівнянні з попереднім роком збільшилися на 190,3 млн.; з Нідерландів – 4822,8, на 138, 9 млн. збільшилися порівняно з 2010 роком; з Німеччини – 7386, 4 млн. дол. США, що у порівнянні з 2010 роком збільшилися на 303, 4 млн.; з Кіпру – 12645, 5 млн дол. США, на 2600, 6 млн. більше ніж у попередньому році.
/
Рис. 2.3. Розподіл прямих інвестицій (акціонерного капіталу) в Україну за основними країнами – інвесторами ( у % до загального обсягу)
Джерело: складено за даними Державної служби статистики України. [7]
З рис. 2.3 бачимо, що найбільший обсяг прямих іноземних інвестицій до України надійшло з Кіпру (25,6 %), Німеччини (15 %), Нідерландів (9,8 %), Російської Федерації (7,3 %), Австрії (6,9 %), Великої Британії (5,1 %), Франції (4,5 %).
За даними держкомстату, капітальні інвестиції за січень – вересень 2011 року становили 143200,0 млн. грн. З них 138297,0 млн. грн. (96,6 %) – інвестиції у матеріальні активи, 4903, 0 млн. грн. (3,4 %) – інвестиції у нематеріальні активи. Найбільша частка інвестицій в основний капітал належить капітальному будівництву (45,6 %) та машинам, обладнанню та транспортним засобам (34,3 %). Дані про капітальні інвестиції в Україну за 2011 рік наведені в табл. 2.1.
Таблиця 2.1.
Капітальні інвестиції за січень-вересень 2011 року
Освоєно (використано)1
у фактичних цінах, млн.грн.
у % до загального обсягу
1
2
3
Усього
143200,0
100,0
Інвестиції у матеріальні активи
138297,0
96,6
у тому числі
інвестиції в основний капітал
117215,6
81,9
з них
машини, обладнання та транспортні засоби
49103,7
34,3
земля
428,3
0,3
існуючі будівлі та споруди
4264,8
3,0
нові будівлі, споруди, об’єкти незавершеного будівництва
739,8
0,5
довгострокові біологічні активи тваринництва
587,6
0,4
інші необоротні матеріальні активи
2206,3
1,5
капітальний ремонт
12854,6
9,0
Інвестиції у нематеріальні активи
4903,0
3,4
1 Без ПДВ.
Джерело: складено за даними Державної служби статистики України. [7]
У фінансових установах акумульовано 16318,5 млн.дол. (33,1% загального обсягу) прямих інвестицій. На підприємствах промисловості зосереджено 15238,6 млн.дол. (30,9%), у т.ч. переробної – 13056,8 млн.дол. та добувної – 1492,4 млн.дол. Серед галузей переробної промисловості у металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів унесено 6084,2 млн.дол. прямих інвестицій, у виробництво харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів – 2065,7 млн.дол., хімічну та нафтохімічну промисловість – 1375,8 млн.дол., машинобудування – 1226,0 млн.дол., виробництво іншої неметалевої мінеральної продукції – 893,0 млн.дол. В організації, що здійснюють операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям, унесено 5721,5 млн.дол. (11,6%), у підприємства торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 5193,5 млн.дол. (10,5%) [1].
Динаміка зміни капітальних інвестицій відображена в табл. 1 додатку А.
У табл. 1 додатку А наведені основні показники капітальних інвестицій за період з 2002 по 2010 роки. Як бачимо, найбільша частка інвестицій припадає на капітальне будівництво (83550 млн. грн. у 2010 році), машини, обладнання та транспортні засоби (61456 млн. грн. у 2010 році). Найменше інвестицій було вкладено у землю (614 млн. грн. у 2010 році) та довгострокові біологічні активи тваринництва (961 млн. грн. у 2010 році).
Динаміка зміни вищенаведених інвестицій показана на рис. 2.4.
/
Рис. 2.4. Динаміка зміни капітальних інвестицій з 2002 по 2010 роки.
Джерело: складено за даними Державної служби статистики України. [7]
З рис. 2.4. бачимо, що протягом 2002-2008 років в Україні спостерігалась тенденція стабільного зростання величини інвестованих коштів як у вітчизняний основний капітал загалом, так і по його основних напрямах – у капітальне будівництво та придбання, реконструкцію і модернізацію машин, обладнання та транспорту. Так, за вищезгаданий період обсяги даних інвестицій зросли майже у 6,3 рази (без врахування темпів інфляції). Проте у 2009 році спостерігалось суттєве зниження капіталовкладень, що відбувалось на фоні загальної економічної кризи, яка призвела до суттєвого зниження ділової активності на інвестиційному ринку [4].
Таблиця 2.2.
Капітальні інвестиції за джерелами фінансування за січень-вересень 2011 року
Освоєно (використано)1
капітальні інвестиції
у т.ч. інвестицій в основний капітал
у фактичних цінах, млн.грн.
у % до загального обсягу
у фактичних цінах, млн.грн.
у % до загального обсягу
1
2
3
4
5
Усього
143200,0
100,0
117215,6
100,0
у т.ч. за рахунок
коштів державного бюджету
8412,1
5,9
7562,8
6,5
коштів місцевих бюджетів
3880,2
2,7
2608,6
2,2
власних коштів підприємств та організацій
90214,0
63,0
69186,3
59,0
кредитів банків та інших позик
22642,9
15,8
20172,0
17,2
коштів іноземних інвесторів
2959,6
2,1
2762,2
2,4
коштів населення на будівництво власних квартир
2870,7
2,0
2870,6
2,4
коштів населення на індивідуальне житлове будівництво
7210,3
5,0
7210,3
6,2
інших джерел фінансування
5010,2
3,5
4842,8
4,1
Джерело: складено за даними Державної служби статистики України. [7]
Проаналізувавши табл. 2.2. , можна сказати, що найбільшими джерелами фінансування є підприємства та організації (90214,0 млн. грн.) , а також банки (22642,9 млн. грн.) і держбюджет (8412,1 млн. грн.).
На рис. 2.5. зображено структуру капітальних інвестицій за джерелами фінансування за січень – вересень 2011 року. Як бачимо, найбільший обсяг інвестицій здійснено за рахунок власних коштів підприємств та організацій (63%) , а також за рахунок кредитів банків та інших позик (15,8%). найменший обсяг інвестицій було здійснено за рахунок коштів населення на будівництво власних квартир (2%) , коштів іноземних інвесторів (2,1%), а також за рахунок коштів місцевих бюджетів (2,7%).
/
Рис. 2.5. Структура капітальних інвестицій за джерелами фінансування за січень-вересень 2011 року
Джерело: складено за даними Державної служби статистики України.[7]
За даними державного комітету статистики можна проаналізувати зміну інвестицій в основний капітал за попередні роки. Дані наведені у табл. 2.3.
Таблиця 2.3.
Інвестиції в основний капітал
Освоєно
у фактичних цінах (млн. грн.)
у % до попереднього року
2002
37178
108,9
2003
51011
131,3
2004
75714
128,0
2005
93096
101,9
2006
125254
119,0
2007
188486
129,8
2008
233081
97,4
2009
151777
58,5
2010
1506671
99,4
Джерело: складено за даними Державної служби статистики України. [7]
З табл. 2.3. бачимо, що інвестиції в основний капітал з 2002 по 2008 роки стрімко зростали, що створювала досить сприятливі умови для господарювання. Однак, після 2008 року почали зменшуватися. Лише у 2010 році обсяг інвестицій у основний капітал помітно стабілізувався (99,4% до попереднього року).
Обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу) з України в економіку країн світу на 31 грудня 2011р. становив 6898,0 млн.дол., у т.ч. у країни ЄС – 6517,5 млн.дол. (94,5% загального обсягу), у країни СНД – 282,0 млн.дол. (4,1%), в інші країни світу – 98,5 млн.дол. (1,4%) [1].
/
Рис. 2.6. Розподіл прямих інвестицій (акціонерного капіталу) з України за основними країнами інвестування ( у % до загального обсягу)
Джерело: складено за даними Державної служби статистики України.[7]
Прямі інвестиції з України здійснено до 47 країн світу, переважна їхня частка спрямована до Кіпру (91,9%), як бачимо на рис. 2.6. Вимоги українських прямих інвесторів за борговими інструментами до підприємств прямого інвестування за кордоном на 31 грудня 2011р. становили 167,1 млн. дол. Загальний обсяг прямих інвестицій (акціонерного капіталу та боргових інструментів) в економіку країн світу становив 7065,1 млн. дол. США.
На сьогодні в Україні створене розвинене правове поле для інвестування. Законодавство України передбачає необхідні гарантії діяльності для інвесторів. На території України до іноземних інвесторів застосовується національний режим інвестиційної діяльності, тобто надано рівні умови діяльності з вітчизняними інвесторами. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. У випадку припинення інвестиційної діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його інвестиції в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів від інвестицій у грошовій або товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний і негайний переказ за кордон прибутків і інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах унаслідок здійснення іноземних інвестицій [2].
Однак аналізуючи інвестиційний ринок сьогодні, можна сказати, що він зараз перебуває на
стадії послаблення наближаючись до спаду, іншими словами, кризи в інвестиційних процесах [5].
На сьогоднішній день, ситуація яка склалась з інвестиційною привабливістю України, воліла би бути кращою. На жаль, в нашому випадку, існує дуже багато причин, які кардинально стримують іноземних інвесторів і притік іноземних інвестицій. До таких причин можна віднести, насамперед, недосконале законодавство та політичну нестабільність в країні [8].
В Україні вже з'явилися основні ознаки інвестиційної кризи, однак масштаби та глибина кризи ще не визначені. Тому інвестиційна криза в Україні є невід'ємною складовою загальноекономічної кризи, яка вже є в Україні, і має спільні з останньою причини. Криза в інвестиційній діяльності спричинена, передусім, різким погіршенням фінансового стану держави, підприємств і населення, внаслідок чого кошти спрямовуються переважно на поточне споживання [5].
Іншими, немало важливими причинами, які стримують приплив іноземних інвестицій і занижують інвестиційну привабливість України, є:
відсутність дієвої системи страхування іноземних інвестицій;
застаріла законодавча та нормативна база;
іноземні інвестори розраховують на повернення своїх вкладень через 6 років при середньорічній прибутковості 38 % (для України це нереально);
у багатьох країнах потенційні інвестори недостатньо поінформовані про стан та перспективи розвитку економіки України;
основним недоліком чинних нормативних документів, що регулюють інвестиційну діяльність в Україні, є їх неузгодженість між собою [6].
Глибока економічна криза визначила також внутрішні фактори, що блокують іноземні інвестиції. Можливість отримання прямих іноземних інвестицій в значній мірі залежить від сприятливості інвестиційного клімату. Із-за фінансової, економічної та політичної нестабільності в Укра...
24.07.2020 11:07-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора