Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Навчально-науковий інститут економіки і менеджменту
Факультет:
Менеджмент
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2011
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Економіка та підприємництво
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, СІМ’Ї, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І МЕНЕДЖМЕНТУ
Шпак Н.О., Найчук-Хрущ М.Б., Дмитрів К.І.
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з курсу «ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ»
для студентів усіх спеціальностей напрямів підготовки: 6.0501 «Економіка і підприємництво», 6.0502 «Менеджмент» та «Специфічні категорії» усіх форм навчання
ЛЬВІВ-2011
ЗМІСТ
ТЕМА 1: ПОНЯТТЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА СИСТЕМА ЇЇ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ
Загальні положення
Класифікація об’єктів інтелектуальної власності
Основні інститути права інтелектуальної власності
Теоретичні питання
ТЕМА 2: АВТОРСЬКЕ ПРАВО ТА СУМІЖНІ ПРАВА
2.1. Об’єкти та суб’єкти авторського права
2.2. Об’єкти та суб’єкти суміжних прав
2.3. Теоретичні питання
ТЕМА 3: ПРАВО ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ
3.1. Об’єкти права промислової власності
3.2. Суб’єкти права промислової власності
3.3.Теоретичні питання
ТЕМА 4: ПРАВОВА ОХОРОНА ВИНАХОДІВ І КОРИСНИХ МОДЕЛЕЙ
4.1. Умови патентоспроможності
4.2. Право на одержання патенту
4.3. Порядок одержання патенту
4.4. Права та обов'язки, що випливають з патенту
4.5. Припинення дії патенту та визнання його недійсним
4.6. Теоретичні запитання
ТЕМА 5. ПРАВОВА ОХОРОНА ТА ЗАХИСТ ОБ’ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
5.1. Значення захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності
5.2. Дії, що визнаються порушенням права ін телектуальної власності
5.3. Забезпечення захисту патентних прав, авторських і суміжних прав
5.4. Форми, порядки та способи захисту права інтелектуальної власності
5.5. Інтелектуальна власність та INTERNET
5.6. Теоретичні запитання
ТЕМА 6. ПАТЕНТНА ІНФОРМАЦІЯ ТА ДОКУМЕНТАЦІЯ. ПАТЕНТНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
Загальні відомості про патентну документацію та інформацію
Міжнародні класифікації об'єктів промислової власності
Джерела патентної інформації
Теоретичні запитання
ТЕМА 7. ДІЯЛЬНІСТЬ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА МІЖНАРОДНІ УГОДИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Діяльність ВОІВ щодо забезпечення захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності
Міжнародні угоди у сфері захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності
Захист прав інтелектуальної власності в рамках угоди TRIPS
Теоретичні запитання
ТЕМА 8. КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЯ ТА ПЕРЕДАВАННЯ ПРАВ НА ОІВ
8.1. Загальні відомості щодо способів комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності
8.2. Передавання права власності на ОІВ
8.3. Суть та значення ліцензування. Види ліцензійних договорів
8.4. Опціонні договори у ліцензійній торгівлі
8.5. Передавання ноу-хау
8.6. Інші форми передавання та придбання технологій на комерційній основі
8.7. Теоретичні запитання
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
ТЕМА 1: ПОНЯТТЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА СИСТЕМА ЇЇ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ
Загальні положення.
Класифікація об’єктів інтелектуальної власності.
Основні інститути права інтелектуальної власності.
Теоретичні питання
1.1. Загальні положення
Інтелектуальна власність (англ. Intellectual property) - у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших сферах.
Згідно визначень тлумачного словника під терміном «власність» розуміють:
1) матеріальні цінності, майно, що належать кому-небудь чи знаходяться в повному розпорядженні кого-небудь;
2) право на володіння чимось матеріальним.
Поняття "інтелектуальна власність" виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.
Термін "інтелектуальна власність" ви ник у процесі тривалої (починаючи з XVIII століття) практики юридичного закріплення за певними особами прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва, лі тератури тощо. У науковій термінології цей термін використовується з 50-х років XX століття. Інтелектуальну власність зачисляють до особливого виду власності, що має вірту альний характер. Саме це значно усклад нює усвідомлення її сутності та визначення.
Під «власністю» зазвичай розуміють суспільні відносини, що історично склалися, щодо привласнення або розподілу матеріальних об'єктів, які і є об'єктами власності. Найважли вішою характеристикою власності є те, що її власник може використовувати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший за законом не може використати цю власність без дозволу її власника. Проте існують принципові відмінності між матеріальними й нематеріальними продуктами інтелек туальної діяльності як об'єктами привласнення.
Матеріальний об'єкт можна мати й утримувати, тобто встановити над ним фізичне панування, що й називається володінням. Володіння будь-яким об'єктом (річчю) - неод мінна передумова користування цим об'єктом, і розпоряджа тись об'єктом може тільки той, хто ним володіє.
Інтелект (здатність до мислення, раціонального пізнан ня) матеріальних об'єктів не створює, і тому результати ін телектуальної діяльності не є об'єктом відносин власності в класичному розумінні. Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки, літератури, мистецтва, винаходом та іншими результатами інтелектуальної праці; ними не можна володіти, проте їх можна використовувати одночасно в різних місцях і різними особами, чого не можна робити з матеріальним об'єктом.
Отже, інтелектуальна власність як право на результати ро зумової діяльності людини - благо нематеріальне, зберігається за його творцями й може використовуватись іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у за конодавстві. При цьому сам процес інтелектуальної діяльності як такої право на власність зазвичай не регулює. Лише після завершення цієї діяльності внаслідок створення нових резуль татів у сфері науки, літератури, мистецтва, техніки й техноло гії починають діяти норми цивільного права, що забезпечують суспільне визнання відповідного об'єкта, встановлюють його правовий режим, а також охорону прав і законних інтересів його творця. До того ж об'єктам інтелектуальної власності май нові права не надаються. Будь-який винахід, промисловий зразок тощо - це вирішення проблеми (завдання), яке стає то варом лише тоді, коли воно має споживчу вартість.
Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що виникає у творця на результат інтелектуальної діяль ності, подібне до права власності, що має особа, працею якої створено матеріальний об'єкт. Право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд і дає змогу передавати іншим особам (або надавати дозвіл на його вико ристання). За цілим рядом ознак це право може належати до майнових прав і подібне до права власності.
Водночас існують й інші відносини особистісного спря мування, які набувають юридичної чинності відповідно до права авторства. Автор (фізична особа, творчою працею якої створено результат інтелектуальної діяльності) володіє су купністю особистих немайнових (моральних) прав, які не мо жуть бути відчужені від їх власника внаслідок самої їхньої природи. І якщо у відносинах економічного привласнення визначається, кому дозволено використовувати певний, на приклад, твір промисловим або комерційним чином, то у від носинах особистісного привласнення міститься відповідь на запитання «Хто творець цього твору?».
Майнові й немайнові права взаємопов'язані. Цей зв'язок виявляється в тому, що внаслідок використання об'єктів інте лектуальної власності з'являється майно (матеріальні об'єкти) і право власності на нього.
На думку Л.Б. Гальперіна і Л.А. Михайлової [22], інтелектуальна власність — це умовне поняття, яке використовується для позначення сукупності виключних прав на результати інтелектуальної, на самперед, творчої діяльності, а також при рівняних до них за правовим режимом за собів індивідуалізації учасників цивільно го обігу. Це визначення уточнює О.А. Підопригора [94], який вважає, що результат інте лектуальної діяльності має бути втіленим у певну об'єктивну форму і здатним до відтворення.
Загалом, категорія "власність" віддзер калює історично вже сформовані суспільні відносини присвоєння, розподілу й розпо рядження стосовно матеріальних благ, ре чей, предметів, що є об'єктами власності. При цьому власник може використовувати свою власність на свій розсуд, і ніхто ін ший не може законним шляхом викорис тати його власність (скористатись його власністю) без його дозволу, згоди. Зако нодавче врегулювання економічних від носин з приводу власності утворює "право власності", за яким авторитет держави га рантує відповідне присвоєння майна.
У пандектній системі права (наприк лад, німецькій) немає місця "праву влас ності" на "нетілесні" об'єкти як "праву ре човому".
Результати досліджень еволюції понят тя „інтелектуальна власність", починаючи із "Статуту про монополії" англійського короля Якова Стюарта (1623 р.), викладе ні А. Сергєєвим [124], пропонують поши рену точку зору, за якої можливим є ви користання цього поняття перечисленням конкретних його об'єктів.
1.2. Класифікація об’єктів інтелектуальної власності
14 липня 1967 р. у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної влас ності (ВОІВ) і згідно з якою до інтелектуальної власності на лежать права на такі види діяльності та їх результати:
- літературні, художні й наукові твори;
- виступи виконавців, фонограми й програми ефірного мовлення;
- винаходи у всіх галузях людської діяльності;
- наукові відкриття;
- промислові зразки;
- товарні знаки, знаки обслуговування і торгові найме нування й позначення;
- припинення недобросовісної конкуренції;
- інші права, які є результатом інтелектуальної діяль ності в промисловості, науковій, літературній або ху дожній галузях.
Види діяльності, зазначені в п. 1, регулюються авторським правом. Права, згадані в п. 2, зазвичай називають «суміжними правами», тобто правами в галузях, суміжних з авторським правом; види діяльності згідно з пп. 3, 5-7 є об'єктами про мислової власності. При цьому наукові відкриття (п. 4) не на лежать жодній з основних сфер інтелектуальної діяльності.
Перелік конкретних видів виняткових прав, застережених Конвенцією, приблизний і може бути доповнений іншими ре зультатами інтелектуальної діяльності. Так, нетрадиційними об'єктами інтелектуальної власності є топографії інтеграль них мікросхем (ІМС), сорти рослин, породи тварин, штами мікроорганізмів і комерційна таємниця.
Інтелектуальну власність, як уже зазначалося, подано трьо ма самостійними інститутами, які утворюють відповідно автор ське право й суміжні права, право на об'єкти промислової влас ності і право на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.
Об'єкти інтелектуальної власності, визначені законодавством України, наведено у табл. 1.1.
Таблиця 1.1
Об’єкти інтелектуальної власності, визначені законодавством України
№
п/п
Назва законодавчого акту
Об’єкти
1
Закон України «Про власність»
Твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт, інші результати інтелектуальної праці.
2
Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»
Літературні, художні і наукові твори. Виконавська діяльність авторів звукозапису, радіо – і телевізійних передач, винаходи, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, фірмові найменування тощо.
3
Цивільний Кодекс України (набув чинності з 2004 року)
Літературні та художні твори у сфері літератури, науки і мистецтва, виконання, фонограми, відеограми, компіляції даних (бази даних), винаходи, корисні моделі, промислові зразки, наукові відкриття, компонування (топографія) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин, породи тварин, комерційні (фірмові) найменування, торгові марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення, конфіденційна інформація (комерційна таємниця), захист від недобросовісної конкуренції тощо.
4
Кримінальний Кодекс України
У Кодексі виокремлено об’єкти промислової власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, кваліфіковані зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин.
Існує кілька класифікацій об'єктів інтелектуальної власності. Серед науковців та економістів не існує єдиної думки щодо класифікації об’єктів інтелектуальної власності.
Об’єкти інтелектуальної власності доцільно поділити на три групи. Першою групою є об’єкти авторського і суміжного права, перелік яких визначений Згідно Закону України «Про авторське право і суміжні права» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 13, ст.64) [1].
Усі об’єкти даної групи не відповідають умовам охороноздатності, проте їх використання регулюється Законом України «Про авторське право і суміжні права». Найбільш вживаними і важливим для підприємств є комп’ютерні програми та бази даних, що використовуються у всіх сферах народного господарства.
Другою і найбільш важливою для підприємств групою є об’єкти права промислової власності, якими є результати творчої діяльності в науково-технічній та виробничій сферах: винаходи (нові рішення конкретних технічних проблем); промислові зразки (нові, оригінальні художньо-конструкторські рішення виробу, що визначають його дизайн, естетичний вигляд, зовнішнє оформлення тощо); корисні моделі (нові, оригінальні конструкторські рішення певних пристроїв, тобто винаходи в галузі механіки: пристрої, пристосування тощо); раціоналізаторські пропозиції (нові, корисні технічні рішення щодо вдосконалення техніки, що використовується, продукції, яка виробляється, способів управління, контролю тощо), знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, зазначення місця походження товару, топологія інтегральних мікросхем, науково-технічна інформація [2, С. 132].
Основними ознаками, за якими результати інтелектуальної діяльності можна об’єднати в групу «Об’єкти права промислової власності» для підприємств є:
призначення використання;
можливість визначення вартості;
можливість комерціалізації;
економічна ефективність;
наявність охоронних документів.
Третю групу об’єктів прийнято називати нетрадиційними об’єктами інтелектуальної власності. До них варто віднести недобросовісну конкуренцію, комерційну таємницю, ноу-хау, сорти рослин, породи тварин, штампи мікроорганізмів.
Коли йдеться про недопущення недобросовісної конкуренції, мають на увазі не стільки надання виключних прав, скільки визнання юридичних вимог щодо необхідності додержання конкуруючими суб’єктами господарювання чесних правил комерційної діяльності.
Щодо ноу-хау, та воно має широке застосування у багатьох сферах народного господарства. Наприклад, ноу-хау застосовується у методах управління організаціями, методах виконання розумових операцій, способах бухгалтерського обліку тощо. У міжнародній практиці ноу-хау трактується як конфіденційна науково-технічна, комерційна, ділова та інші інформації, а також виробничі навички і досвід їх використання.
Для підприємств припинення недобросовісної конкуренції, ноу-хау (комерційна таємниця), сорти рослин, породи тварин є нетрадиційними об’єктами інтелектуальної власності. Щодо комерційної таємниці, то її застосування є невід’ємною умовою ведення інноваційної діяльності на підприємстві, проте особливості використання, великі ризики, що пов’язані з цим об’єктом та неможливість відокремлення від інших матеріальних та нематеріальних активів зумовлюють віднесення даного об’єкту до нетрадиційних [3].
Доцільно подати структуру об’єктів права інтелектуальної власності для машинобудівних підприємств (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Структура об’єктів інтелектуальної власності машинобудівних підприємств
Детальніше схему класифікації ОІВ для підприємств можна побачити на рис. 1.2, з якого видно, що перший етап поділу є традиційним.
- запропоновані авторами
Рис. 1.2. Схема класифікації ОІВ
Тобто, автори дотримуються загальновідомої думки, що об’єкти права інтелектуальної власності доцільно ділити на три великі групи (нетрадиційні ОІВ, об’єкти авторського права і суміжних прав та об’єкти права промислової власності). Проте, для різних господарюючих суб’єктів є необхідною уточнена класифікація з врахуванням особливостей діяльності та подальшого використання.
У запропонованій схемі класифікаційних ознак, на думку авторів, найважливішими для підприємства є «за ступенем впливу на діяльність підприємства» та «за сферою призначення на підприємстві». Ознака «за ступенем впливу на діяльність підприємства» є найбільш важливою для визначення подальшої стратегії управління та комерціалізації ОІВ. За цією ознакою виділяють: із низьким ступенем впливу (нетрадиційні ОІВ); із середнім ступенем впливу (об’єкти авторського права і суміжних прав); із високим ступенем впливу (об’єкти права промислової власності).
Поділ об’єктів «за сферою призначення на підприємстві» розроблений конкретно для підприємств машинобудування, з урахуванням їх особливостей та для удосконалення процедури подальшої оцінки обраних об’єктів (табл. 1.2).
Таблиця 1.2
Поділ ОІВ в залежності від сфери призначення на підприємстві
Ознаки поділу
Види об’єктів інтелектуальної власності
Мистецько-наукові
(авторські)
Літературні, художні, наукові твори, виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) ефірного мовлення
Технологічні (промислового призначення)
Винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції
Ринкові (засоби індивідуалізації)
Знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, зазначення місця походження товару
Техніко-інформаційні
Компютерні програми, бази даних, топологія інтегральних мікросхем, науково-технічна інформація
Специфічні
Сорти рослин, породи тварин, недобросовісна конкуренція, ноу-хау
Решта класифікаційних ознак є похідними, часто зустрічаються у науковій та практичній літературі і можуть використовуватися підприємствами в залежності від потреб класифікації ОІВ.
1.3. Основні інститути права інтелектуальної власності
В Україні структура державних інститутів права інтелектуальної власності представлена такими державними органами як:
1) Державний департамент інтелектуальної власності Мі ністерства освіти і науки України - це центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності (далі за текстом - Установа). Установа разом із су купністю експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших державних закладів відповідної спеціалізації, що вхо дять до сфери її управління, становлять державну систему правової охорони інтелектуальної власності.
Департамент спрямовує діяльність таких закладів, як Державне підприємство «Український інститут промислової власності» - Укрпатент (донедавна - Держпатент України), Державне підприємство «Українське агентство з авторських і суміжних прав» та Інститут інтелектуальної власності і права.
Департамент забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, для чого:
організовує приймання заявок, проведення їх експертизи, приймає рішення щодо них;
видає охоронні документи (патенти, свідоцтва), забез печує їх державну реєстрацію;
забезпечує опублікування офіційних відомостей про об'єкти промислової власності;
здійснює міжнародне співробітництво у сфері право вої охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності в міжнародних організаціях згідно з чинним законодавством;
приймає в установленому порядку нормативно-правові акти в межах своїх повноважень;
організовує науково-дослідні роботи з удосконалення законодавства та організації діяльності у сфері право вої охорони інтелектуальної власності та ін.
2) Державне підприємство «Український інститут промислової власності» ви конує повний комплекс робіт, пов'язаних з підготовкою до надання правової охорони об'єктам промислової власності, зокрема:
приймання та експертизу заявок на видачу патентів (усіх видів) на вина ходи, корисні моделі, промислові зразки від національних та іноземних заявників;
експертизу заявок на об'єкти промислової власності на відповідність умовам надання правової охорони;
державну реєстрацію об'єктів промислової власності, що охороняють ся в Україні, та підготовку до видачі відповідних охоронних документів (патентів, свідоцтв);
діловодство за міжнародними заявками на видачу патентів, поданими згідно з процедурою Договору про патентну кооперацію і заявками, поданими згідно з Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків та протоколом до неї;
методологічне, інформаційне й технологічне забезпечення у сфері промислової власності.
3) Державне підприємство «Українське агентство з авторських і суміжних прав» проводить заходи щодо забезпечення прав і законних інтересів як віт чизняних, так і зарубіжних авторів творів науки, літератури й мистецтва, а та кож суб'єктів суміжних прав.
4) Інститут інтелектуальної власності і права є структурною складовою Національної системи охорони інтелектуальної власності, головним завданням якого є підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, а також установ, організацій і підприємств усіх форм власності. Діяльність інституту безпосередньо координується Державним департаментом інтелектуальної власності.
Державний вищий навчальний заклад «Державний інститут інтелектуальної власності» створено у 1996 році у формі ЗАТ «Інститут інтелектуальної власності і права», який у 2007 році розпорядженням Кабінету Міністрів України №863-Р перетворено на Державний вищий навчальний заклад «Державний інститут інтелектуальної власності», а у 2010 році реорганізовано у Інститут інтелектуальної власності Одеської національної юридичної академії в м. Києві.
Інститут функціонує у складі навчально-науково-виробничих комплексів:
«Академія інтелектуального бізнесу» та
«Академія інтелектуальної власності».
5) Державне підприємство «Інтелзахист» створене відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 6 серпня 2002 року № 449 і підпорядковане Державному департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти i науки України. Підприємство створене з метою удосконалення організації видачі контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм, а також посилення захисту прав у сфері інтелектуальної власності.
Основними завданнями підприємства є:
- організація і забезпечення ведення Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм;
- забезпечення процесу видачі контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм;
- участь у реалізації Департаментом державної політики щодо легалізації програмного забезпечення;
- здійснення інших заходів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності.
6) Філія «Український центр інноватики та патентно інформаційних послуг» здійснює такі види послуг:
- Консультації з питань, що стосуються об'єктів промислової власності (ОПВ);
- Інтернет-біржа промислової власності;
- Патентні дослідження, порівняльний аналіз та оцінка вартості ОПВ;
- Складання ліцензійних та інших договорів;
- Інформаційне забезпечення та моніторинг ринку ОПВ в інтересах замовника;
- Підготовка заявочних документів на ОПВ;
- Виготовлення копій документів на CD;
- Інші види послуг.
Загалом, структуру управління правами інтелектуальної власності на державному рівні в Україні зображено на рис. 1.3.
Рис. 1.3. Структура управління державною системою правової охорони інтелектуальної власності в Україні
1.4. Теоретичні запитання
Сутність поняття «Інтелектуальна власність».
Подвійна природа інтелектуальної власності.
Класифікація об’єктів інтелектуальної власності.
Об’єкти інтелектуальної власності, визначені законодавством України.
Ознаками, за якими результати інтелектуальної діяльності можна об’єднати в групу «Об’єкти права промислової власності».
Поділ ОІВ в залежності від сфери призначення на підприємстві.
Функції та особливості діяльності Державного департаменту інтелектуальної власності.
Функції та особливості діяльності Державного підприємства «Український інститут промислової власності».
Функції та особливості діяльності Державного підприємства «Українське агентство з авторських і суміжних прав».
Функції та особливості діяльності Інституту інтелектуальної власності і права.
ТЕМА 2: АВТОРСЬКЕ ПРАВО ТА СУМІЖНІ ПРАВА
Сутність, об’єкти та суб’єкти авторського права
Сутність, об’єкти та суб’єкти суміжних прав
Теоретичні питання
Сутність, об’єкти та суб’єкти авторського права
Авторське право і суміжні права регулюють особисті немайнові права й майнові права авторів та їх правонаступ ників, пов'язані зі створенням і використанням творів науки, літератури й мистецтва (авторське право), а також права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій ефірного й кабельного мовлення (суміжні права, тобто права, суміжні з авторським правом).
Об'єднання в одному інституті двох зазначених груп пра вових норм пояснюється тісною взаємозалежністю виник нення й здійснення суміжних прав і прав авторів творів.
Женевський договір з міжнародної реєстрації наукових відкриттів (1978 р.) визначає наукові відкриття як «визначення явищ, властивостей або законів матеріального всесвіту, не визнаних раніше і таких, що підля гають перевірці». На сьогодні жоден національний закон або міжнародний договір не надає прав власності на наукові відкриття (реєстрація відкрит тів була свого часу в колишньому СРСР).
Основні завдання авторського права й суміжних прав - стиму лювання творчої активності авторів творів науки, літератури й мистецтва та створення умов для широкого використання творів у інтересах суспільства, оскільки підвищення рівня охорони прав авторів у жодному разі має не перешкоджати використанню їхніх творів з метою освіти або перешкоджати у прагненню читачів, глядачів чи слухачів ознайомитися з ними.
До основних принципів авторського права й суміжних прав належать такі.
Свобода творчості. Забезпечуючи свободу творчості, ав торське право й суміжні права охороняють усі твори науки, літератури й мистецтва незалежно від їх призначення, пози тивних чи негативних якостей і способу вираження. З цією ме тою закон зазвичай не обмежує коло творів, що охороняються, будь-яким переліком. Автори вільні у виборі теми, сюжету, жанру й форми втілення створюваних ними образів і само стійно вирішують питання щодо випуску свого твору у світ.
Невідчужуваність особистих немайнових прав автора. Особисті немайнові права (право авторства, право на автор ське ім'я, тобто право використовувати твори під справжнім іменем автора, під псевдонімом або без імені (анонімно), пра во на оприлюднення твору, право на захист репутації автора тощо) зберігаються за автором за будь-яких умов.
Принцип свободи авторського договору. Правила, що ре гулюють відносини авторів і користувачів творів, законом жорстко не регламентовані й найчастіше визначаються віль ним волевиявленням самих сторін.
Поєднання особистих інтересів автора з інтересами суспільства. Одним з головних питань авторського права й су міжних прав є визначення розумних меж монопольного права автора на використання створеного ним твору. При цьому сус пільство однаковою мірою зацікавлене як у вільному доступі до створених авторами творів, так і в ефективній охороні ство рених творів нормами авторського права й суміжних прав.
Авторське право й суміжні права покликані сприяти створен ню умов для заняття творчою працею, забезпечувати право ве визнання та охорону досягнутих творчих результатів, закріплення за авторами прав на використання створених ними творів, одержання авторами доходів тощо.
Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
Об'єктами авторського права є твори науки, літератури й мистецтва - результат творчої діяльності. Авторське право поширюється як на оприлюднені, так і на не оприлюднені, як на завершені, так і на не завершені твори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу й мети (освіта, інформація, ре клама, пропаганда, розваги тощо), які існують у будь-якій об'єктивній формі: письмовій, усній, звуко- або відеозапису, зображенні, об'ємно-просторовій та в інших формах. При цьому правова охорона поширюється тільки на форму ви раження твору й не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.
Слід зазначити, що авторське право на твір не пов'язане з правом власності на матеріальний об'єкт, у якому вираже но твір (книга, аудіо- або відеокасета тощо). Передача права власності на матеріальний об'єкт або права володіння матері альним об'єктом сама по собі не тягне за собою передачі яких-небудь авторських прав на твір, виражений у цьому об'єкті.
Об'єктами авторського права можуть бути:
літературні письмові твори бе летристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
комп'ютерні програми; бази даних; музичні твори з текстом і без тек сту;
драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;
аудіовізуальні твори;
твори образотворчого мистецтва;
твори архітектури, містобудування і садо во-паркового мистецтва;
фотографічні твори, зокрема твори, виконані спосо бами, подібними до фотографії;
твори ужиткового мистецтва, зокрема твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про пра вову охорону об'єктів промислової власності;
ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
сценічні обробки літературних письмових творів і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як скла дові частини;
тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;
інші твори.
Не є об'єктом авторського права: повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; твори народної творчості (фольклор); видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні пере клади; державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; сим воліка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та органі зацій; грошові знаки; розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповіда ють критеріям оригінальності і на які поширюється право 5ііі-депегІ5 (своєрідне право, право особливого роду).
Твір - це результат творчої діяльності. Якщо твір склада ється з різних оригінальних частин, то ці частини, як і оригі нальна назва твору, охороняються авторським правом.
Комп'ютерні програми охороняються так само, як і літера турні твори, незалежно від способу чи форми їх вираження. Слід зауважити, що у ряді держав з цього питання є спеціальне законодавство, напри клад, у Російській Федерації - Закон «Про правову охорону програм для електронних обчислювальних машин і баз даних» від 23.09.92 (хоча Закон Російській Федерації «Про авторське право й суміжні права» 1993 р. про грами для ЕОМ і бази даних розглядає як об'єкти авторського права). Підлягають охороні також технічні креслення і фотографічні твори.
Усі твори залежно від використання під час їх створення інших творів поділяють на самостійні й похідні. Самостійним є твір з оригінальною формою, а похідним - твір, створений на основі іншого твору. У похідному творі обов'язково має міс титися посилання на оригінал.
Похідним видом літературних творів, що охороняються авторським правом, є переклад творів іншою мовою.
Якщо немає доказів іншого, автором твору вважається осо ба, зазначена на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовують також у разі опубліку вання твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.
Особа, яка претендує на охорону своїх авторських прав, повинна довести факт їх порушення. Особливого значення це набуває для творів, виражених в усній формі (промови, лекції, доповіді тощо). Цих складнощів можна уникнути, якщо по турбуватися про будь-яку матеріальну форму втілення цього усного твору (наприклад, диктофонний запис).
Слід зауважити, що до виникнення авторських прав для перекладачів. Так, перекладачам і авторам інших похідних творів належить авторське право на здійснені ними переклад, адаптацію, аранжування або іншу переробку.
Права автора поділяють на особисті немайнові й майнові. Майнові права авторів переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора. Вони не можуть бути передані (відчужені) ін шим особам і зберігаються за автором довічно.
Автору належать такі особисті немайнові права:
- вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чи ном імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
- забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
- вибирати псевдонім, зазначати й вимагати зазначення псевдоніма за мість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
- вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому пере крученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі й репутації автора.
До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на лежать:
- виключне право на використання твору;
- виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі, після чого ця особа стає суб'єктом ав торського права.
Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дає йому змогу використовувати твір у будь-якій формі й будь-яким способом.
Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на до звіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозво ляти або забороняти:
- відтворення творів;
- публічне виконання і публічне сповіщення творів;
- публічну демонстрацію і публічний показ;
- будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо його здійснює інша ор ганізація, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
- переклад творів;
- переробку, адаптацію, аранжування та інші подібні зміни творів;
- включення творів як складових частин до збірників, антологій, енци клопедій тощо;
- розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або здаванням у майновий найм чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору;
- подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором;
- здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіо візуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, що читається комп'ютером;
- імпорт примірників творів.
Автор (чи інша особа, яка має авторське право) зазвичай має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може бути у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кож ний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбіно ваних платежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення й використання твору встановлюють у авторському договорі або в договорах, які укладають за дорученням суб'єктів авторського права організаціями ко лективного управління з особами, які використовують твори.
Суб'єкти авторського права - це автори творів, їх спадко ємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права (тобто інші правонаступники).
Авторське право на твір, створений спільною працею двох і більше осіб (співавторів), належить всім цим особам. Відносини ж між співавторами визначають угодою, укла деною між ними. У цьому разі авторське право на колек тивний твір належить всім авторам незалежно від творчого внеску кожного із співавторів і характеру твору. При цьому і колективний твір, і співавторство можуть бути нероз дільними й роздільними. Якщо співавторство нероздільне, твір являє собою єдине нерозривне ціле, частини якого не мають самостійного значення; у цьому разі авторські права як на сам твір, так і на окремі його частини належать усім співавторам. Якщо співавторство роздільне, використання
24.07.2020 11:07-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора