Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Стратегії глобального управління (менеджменту)
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра менеджменту
Інформація про роботу
Рік:
2016
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Підприємництво
Група:
ЕФІм-13
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний університет «Львівська політехніка»
Кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни «Глобальна економіка»
Тема: «Стратегії глобального управління (менеджменту)»
РЕЗЮМЕ
Контрольна робота: 33 с., 2 рис., 5 таблиць., 21 джерело. Об’єкт дослідження -стратегії глобального менеджменту та шляхи їх впровадження.
Мета роботи – визначення видів стратегій глобального менеджменту, їх особливостей, перешкод на шляху впровадженя, а також соціальних, економічних й екологічних наслідків для суспільства.
Метод дослідження – якісний та кількісний аналіз стратегій глобального менеджменту, метод систематизації та узагальнення, графічний метод.
Стратегія глобального управління (менеджменту) – це модель узагальнення дій, необхідних для вироблення та реалізації найбільш загальних всесвітніх стратегічних рішень та контроль за їх втіленням, що супроводжується постійним аналізом та моніторингом в процесі реалізації. Всебічний розгляд процесу глобального управління є дуже важливим на сьогодні для усього суспільства, адже готовність до об’єднання зусиль з планування та управління заради безпеки й розвитку всіх людей є одним із найпріорітетніших завдань світового співтовариства. Особливості цього процесу проаналізовано у першому розділі. Стратегічні плани держав та суб’єктів мікрорівня у контексті глобального управління розглянуто в другому розділі. Третій розділ дає змогу проаналізувати вплив вибору стратегії на шляхи вдосконалення процесу глобального управління.
ГЛОБАЛІЗАЦІЯ, ГЛОБАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ, ТЕНДЕНЦІЇ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ, РИЗИКИ, ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОРПОРАЦІЇ, НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ, ЕКОЛОГІЧНА ЕКОНОМІКА.
ЗМІСТ
ВСТУП
4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ГЛОБАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
7
1.1
Сутність глобального управління та специфіка його здійснення
7
1.2
Основні концепції, стратегічні підходи до здійсненя глобального менеджменту та їх особливості
9
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЙ ГЛОБАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
12
2.1
Багаторівневість глобального управління та неузгодженості інтересів держав
12
2.2
Стратегічні дії суб’єктів мікрорівня у процесі глобального управління
16
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ГЛОБАЛЬНОГО УПРАВЛІНЯ ЗАВДЯКИ ВИБОРУ ОПТИМАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ
22
3.1 Вплив вибору стратегії глобального менеджменту на розвиток окремих суб’єктів та суспільства вцілому
22
3.2 Ризики та можливості України на шляху впровадження стратегії глобального управління
25
ВИСНОВКИ
29
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
32
ВСТУП
Актуальність управління глобалізаційними процесами зумовлена насамперед об’єктивними потребами членів усього суспільства, адже в основі лежить інстинкт самозбереження людства. Потребують нагального вирішення як економічні, так і екологічні й загальносвітові соціальні проблеми грандіозного масштабу. В умовах глобальних трансформаційних змін дана проблема набуває перспективного і системного характеру, залишаючись недостатньо дослідженою суспільними науками. Її обговорення лише започатковане науковцями, політиками та експертами.
На межі тисячоліть проблематика глобального управління значно актуалізується та ускладнюється з різних причин. По-перше, багатовимірний процес глобальних змін у взаємозалежному світі потребує масштабних спільних дій урядів, а не лише окремих із них. По-друге, тривала бездіяльність у вирішенні спільних проблем на міжнародному рівні та відсутність єдиних легітимних, ефективних інституцій їх вирішення, підвищує ризик цілковитого краху. По-третє, міжнародна система стала не лише більш взаємозалежною, а й більш різнорідною, що є наслідком появи на політичній карті світу нових глобальних і регіональних держав, динамічного розвитку громадянського суспільства та громадянської думки у формуванні політичного порядку денного.
Управління масштабним процесом глобалізації, відзначають сучасні дослідники, неодмінно потребує врахування низки соціально-психологічних факторів, які супроводжують зміни у сучасному світопорядку. О. Чумаков подібний процес характеризує як «ефект пізнього сприйняття». Саме тому організація системи глобального управління і формування громадянського суспільства наражаються на практично непереборні перешкоди. Врахування особливостей психологічних процесів, які супроводжують глобалізацію, дасть можливість уникнути низки проблем при конструюванні нових форм організації міжнародної влади і управління.
Д. Месснер виділяє чорири підходи до формування стратегії глобального управління. Перший пов’язаний з ідеєю формування єдиного світового уряду, який має створюватися у спосіб і за зразком держави, працювати і виконувати ті ж функції, які виконують «у себе вдома » уряди окремих держав. Сутність другого підходу розкривається в ідеї проведення реформування міжнародних організацій, і насамперед ООН, яка має стати головним суб’єктом управління, а її інститути могли б виконувати роль своєрідних міністерств і відомств. Третій підхід пов'язаний з ідеями однополюсності світу й управління ним США як провідним актором в економічній, військово-політичній, технологічній сферах та в галузі масової культури. Четвертий підхід набув особлиівої популярності та прихильності, адже він формується на уявленнях про поліцентричний світ і передбачає участь у глобальному управлінні не лише держав і міждержавних утворень, а й інших акторів.
На думку німецького вченого Фр. Нушелера, потрібно ширше дивитися на процес глобального управління, а саме враховувати такі аспекти як: посилення правової бази і цивілізаційних засад у міжнародних відносинах; загальне вирішення глобальних проблем шляхом використання регулюючих механізмів регіонального чи глобального масштабу; зміцнення системи ООН як дорадчого світового форуму, інституції вирішення питань війни і миру, ініціатора і організатора вирішення глобальних проблем; посилення взаємодії державних і недержавних глобальних мереж.
О. Гьофе розглядає ситуацію, коли функції глобального управління присвоюються безпосередньо державам чи їхні союзам. Світова республіка перебирає на себе ту вторинну, в буквальному сенсі субсидіарну, допоміжну відповідальність, яка послаблюється завдяки демократизації всіх держав. Первинну відповідальність за інші завдання, насамперед, мир між державами, світовий ринковий порядок, соціальні стандарти та стандарти довкілля, боротьбу з глобально організованою злочинністю, – несе світова республіка. А в інших сферах, наприклад, світовій економічній політиці, вона має додаткові повноваження.
Проаналізувавши думки вчених та науковців, а також розглянувши різноманітні підходи щодо трактування поняття глобальне управління, його стратегічна ревлізація, можна сформувати думку про те, що серед найважливіших проблем глобального управління слід відзначити проблему розподілу управлінських повноважень між акторами в загальній політичній структурі світу, контролю за виконанням прийнятих рішень, вироблення форм і методів взаємодії різноманітних акторів з урахуванням їх статусу і особливостей, узгодженості дій та ін. Також не потрібно забувати про те, що незалежно від вибору стратегії тим чи іншим суб‘єктом, результат повине бути спрямованим на досягнення економічного, екологічного та соціального благополуччя усіх членів суспільства.
Метою даної роботи є аналіз підходів до визначення сутності стратегій глобального менеджменту, а також їх видів та особливостей, перешкод на шляху впровадженя й наслідків для суспільства.
Для досягнення поставленої мети потрібно виконати такі завдання:
- розглянути думки дослідників щодо трактування поняття стратегія глобального менеджменту;
- охарактеризувати основних суб’єктів реалізації стратегій глобального управління, їх позиції та напрями дій;
- окреслити різновиди стратегій глобального менеджменту для кращого розуміння їх особливостей;
- розглянути основні шляхи впровадження стратегій, перешкоди, що виникають на шляху та наслідки їх реалізації;
- сформувати власну думку щодо доцільності реалізації тієї чи іншої стратегії у планетарному масштабі.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РЕАЛІЗАЦІЇ ГЛОБАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ
1.1 Сутність глобального управління, та специфіка його здійснення
Об’єктивна природа процесу глобалізації така, що його неможливо зупинити. Водночас це і не самовідтворюваний чи автоматичний процес, оскільки суперечливість і турбулентність глобалізації потребує активних стабілізуючих, урівноважуючих механізмів управління надскладними глобальними відносинами в інтересах виживання людства.
Сучасні революційні трансформації економічних і соціальних структур дають поштовх усьому суспільству до формування принципово нового глобального світового порядку та відповідної йому системи глобального менеджменту.
Глобальний менеджмент – це вироблення та реалізація найбільш загальних всесвітніх стратегічних рішень та контроль за їх втіленням.
До глобального менеджменту слід віднести започатковану Римським клубом у 1968 році систему глобального прогнозування, моделювання та програмування, ініційовану міжнародними організаціями і, передусім, ООН. При розробці концепцій і моделей нового світового порядку Римський клуб виходив із постулату про деградацію, дисфункціональність та неефективність існуючої світової системи і невідкладної необхідності її трансформації [1, c.413-434].
Дуже важливим є всебічний розгляд процесу глобального управління. Адже сучасне планетарне співтовариство повинно бути здатним до об’єднання зусиль з планування та управління заради безпеки й розвитку всіх людей а не лише «золотого мільярда».
Саме тому існує необхідність здійснення глобального управління, що пов’язана з такими чинниками, як:
• складність глобалізаційного процесу, який включає багато підпроцесів, що відбуваються як у різних сферах суспільного життя, так і в свідомості людей;
• масштабність глобалізації у просторі і часі, коли весь світ сегментований на складові різного ступеня глобалізованості, а ці складові тісно взаємопов’язані і взаємодіють між собою;
• багатооб’єктність і багатосуб’єктність глобалізації: вона не просто поділила світ на тих, хто „глобалізує”, і на тих, кого „глобалізують”, а насправді кожен суб’єкт, маючи власні цілі, тією чи іншою мірою виконує обидві ролі;
• наявність у процесі глобалізації таких чинників, як світ природи з його ресурсами, який на сьогодні вже певним чином замкнувся (географічно, ресурсно, інформаційно) або замикається (інтелектуально, етично тощо) і набув властивості обмеженості та дефіцитності, внаслідок чого став предметом домагань суб’єктів глобалізації в процесі досягнення ними власних цілей [2, c.119-120].
Наслідком дії перелічених чинників є цілковита невизначеність (незаданість) результатів глобального розвитку, що породжує проблеми варіантності (альтернативності) і ризикованості людських дій, і, відповідно, проблеми вибору в процесі глобалізації. Іншими словами, фактично це перетворює людство на суб’єкт глобального управління.
У зв’язку з цим стає важливим усвідомлення можливості здійснення людиною управління суспільним розвитком і, зокрема, розвитком глобального управління. Більш детально наслідки таких дій проявляються при реалізації та дотриманні конкретних стратегій глобального управління.
1.2 Основні концепції, стратегічні підходи до здійснення глобального менеджменту та їх особливості
Впродовж тривалого часу досліджувалися теоретичні аспекти глобального управління. І, як наслідок, було виділено такі концепції глобального менеджменту: синонімічна, планетарна, наднаціональна, цивілізаційна.
Синонімічна концепція полягає в тому, що під глобальним менеджментом розуміють сучасний етап управління міжнародними корпораціями, що динамічно змінюється під впливом процесів глобалізації. Така концепція цілком пояснюється прагненням прибічників зробити наголос на сучасних змінах у міжнародному менеджменті. З цієї концепції випливають, наприклад, ідеї глобальної відповідальності, глобального мислення, глобального управління людськими ресурсами, глобального управління коштами і т. ін. [3, c.762-772].
Планетарна концепція виходить з того, що глобальний менеджмент існує лише в транснаціональних корпораціях. У цьому зв’язку, наприклад, О. Г. Білорус вживає терміни «корпоративний», «державно-корпоративний глобалізм» та «глобально-корпоративний менеджмент». Такий підхід ґрунтується на упередженні подальшого наростання загрози державам-націям з боку глобальних корпорацій. Адже загальні доходи десяти найбільших глобальних корпорацій становлять 13 трлн дол., а їх активи — 35 трлн дол.. Середній дохід однієї з цих корпорацій, наприклад, у 120 разів перевищує Державний бюджет України [4, c.137].
Наднаціональна концепція робить наголос на утворенні міжнародних організацій, що впливають на діяльність не лише держав, а й транснаціональних корпорацій. Прибічники такого погляду спираються на французьку доктрину глобалізації в модифікації «мондіалізації», яка ґрунтується на розвитку наднаціональних механізмів управління в умовах інтенсифікації глобалізованої економіки і суспільної інтеграції. Важливо зазначити, що наднаціональна концепція глобального менеджменту викликає і серйозні застереження, оскільки вона припускає необмежене втручання глобальних корпорацій у внутрішні справи держав, країн і народів, а людина стає глобально-беззахисною.
Цивілізаційна концепція виходить з того, що формування глобального менеджменту відбувається одночасно зі становленням глобальної цивілізації. На думку одного з провідних фахівців з міжнародного бізнесу Г. Перлмуттера, становлення глобальної цивілізації призведе до появи дуже широкої і навіть хаотичної мозаїки культурних відмінностей і міжнародних культурних гібридів. За таких умов корпорації повинні змінювати свої системи управління в напрямі формування нового глобального менеджменту. З одного боку, такий менеджмент забезпечує дію компаній у глобальному масштабі, а з іншого, — дає змогу знаходити для себе місцевий ґрунт і локальні ніші в надзвичайно різноманітному культурному і географічному середовищі [5, с.126-137].
Реалізація стратегій глобального менеджменту здійснюється його суб’єктами. Дуже часно і проявляються особливості цього здійснення залежно від виконавців.
Дж. Розенау до них він відносить не лише офіційні інститути й організації, які створють і підтримують (або не створюють і не підтримують) правила і норми, що управляють світовим порядком (державні інститути, міжурядова співпраця тощо), але й усі організації і групи впливу (від багатонаціональних корпорацій, транснаціональних соціальних рухів до безлічі неурядових організацій), які добиваються цілей, досягнення яких залежить від транснаціональних владних інститутів. Саме процеси глобалізації, що охоплюють усі сфери діяльності цього суспільства (політичні, суспільні, економічні, культурні, екологічні тощо) і виступають об’єктом глобального управління [6].
Через міжнародні злиття та поглинання безпрецедентних масштабів за стратегічною орієнтацією, диверсифікованими сферами діяльності, інтересами найвищого менеджменту — транснаціональні корпорації переростають у глобальні. Тому саме на ці одиниці буде спрямована згачна чатина подальших досліджень.
Загалом можна виокремити два стратегічні підходи глобального управління, які згруповані у табл. 1.1 [11].
Таблиця 1.1.
Порівняльна характеристика традиційних і нових підходів корпорацій до глобального управління
Об’єкт зміни
Традиційна модель управління
Сучасна модель управління
Організація
Ієрархія, бюрократія
Мережі
Критичний фактор конкурентної переваги
Матеріальні і фінансові
активи (капітал)
Інтелектуальні
активи (знання)
Персонал компанії
Функціонери
Потенційні ресурси (центри визначення здібностей)
Основні дійові особи
Спеціалісти, професіонали
Групи, насамперед віртуальні
Очікування персоналу
Задоволення поточних потреб
Якісне зростання персоналу
Керівництво
Автократичність
Цільова орієнтація
Стиль керівництва
Авторитарний
Координаційний, демократичний
Джерело влади
Посадова позиція
Знання
Діяльність
Індивідуальна
Групова
Статус ланок виробничої
та організаційної структури управління
Замкнені і самодостатні одиниці
Певні ресурси, що є доступними для всіх
Ринки
Внутрішні
Глобальні
Вигідність
Вартість
Час
Орієнтація діяльності компаній
Прибуток, підвищення
ефективності виробництва
Задоволення потреб конкретного споживача
Отже, бачимо, що пошук універсальної стратегії, адаптованої до будь-якої організації, замінюється прагненням створити багатоаспектну з відмовою від традиційних положень ідеї оптимальної моделі. Даний перехід до нової моделі управління має досить велике значення, адже в ній домінують корпораційні інтеграційні інтереси, корпоративна консолідація у вигляді стратегічних альянсів та союзів різних конфігурацій.
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ СТРАТЕГІЙ ГЛОБАЛЬНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
2.1 Багаторівневість глобального управління та неузгодженості інтересів держав
Восени 2010 р. Національна розвідувальна рада США та Інститут ЄС із досліджень безпеки підготували аналітичну доповідь «Глобальне управління - 2025», у якій зосереджена проблематика критичного моменту в колективному управлінні складними глобальними проблемами. Нині вона активно обговорюється науковцями і політиками. Експерти доповіді роблять висновок, що глобальне управління може бути ефективним з огляду на три чинники швидкої глобалізації: економічну взаємозалежність, взаємопов’язаний характер сучасних світових викликів та переплетення внутрішніх та зовнішньополітичних проблем. Водночас перехід до багатополярного світу погіршує перспективи дійового глобального управління. Зростає економічний вплив нових світових держав, а отже, і їхня політична роль далеко поза межами їх кордонів. Влада переходить не тільки від визнаних держав-лідерів до перспективних країн і (частково) до країн, які розвиваються, а й до недержавних акторів [8, с.13].
Практичний аспект проблеми глобального управління у кінцевому рахунку залежить від позиції тієї чи іншої країни. Окремі з них заслуговують на особливу увагу.
Бразилія у міжнародній політиці звертає увагу на стосунки між Північчю й Півднем і на важливість перерозподілу влади між розвиненими державами та країнами, які розвиваються. Експерти вважають, що країна підтримує державоцентристський мультилатералізм, не залишаючи місця недержавним акторам. Однак глобальне управління поволі стає актуальною темою в Бразилії під впливом публічних дебатів про зміну клімату.
Більшість китайських дослідників визнає нагромадження глобальних викликів та суттєвих хиб у міжнародній системі, проте вважає, що Китай має розв’язувати внутрішні проблеми. Китайці припускають «більшу структуру», яка об’єднає різні новостворені організації та групи. Вони переконані, що «Велика двадцятка» вже зробила крок до цього, але сумніваються, чи відмінності між Північчю і Півднем не перешкодять співпраці з питань, не пов’язаних з еко номікою.
Індійці переконані, що міжнародні організації «явно недосконалі», і стурбовані тим, що в Азії немає внутрішньої рівноваги, яка б могла гарантувати стабільність. Вони вважають, що Індія має невдале розташування, аби долучи тись до розвитку азійських регіональних інституцій, оскільки лідером у цьому регіоні є Китай. Дехто побоюється, що могутність Сходу, завдасть удару створеній Заходом системі, заснованій на демократії та верховенстві права [10, с. 600].
Багато японських дослідників переконані, що проблеми в управлінні стосуються радше політичного лідерства, а не «форми чи структури». Дехто сумнівається в ефективності офіційних установ, де панує бюрократія. Водночас японці відчувають потребу політичної єдності у «Великій двадцятці». Більшість радила розв’язати національні й регіональні питання перед тим, як реформувати міжнародні організації. Дехто з учасників стурбований тим, що у Східній Азії нема регіональних структур з питань «жорсткої безпеки», але заперечує, що Японія повинна брати активнішу участь у налагодженні регіональної співпраці.
На думку російських фахівців, у 2025 році світові держави залишатимуться потужним джерелом впливу, але міжнародні компанії відкриють більше можливостей для міждержавної співпраці. Росіяни стурбовані недостатнім рівнем «тихоокеанської безпеки». Сполучені Штати, Європа та Росія можуть налагодити тісніші відносини, а Китай, який має «найбільшу економіку», стане головним чинником світових змін.
Південноафриканські дослідники дійшли висновку, що глобалізація підсилює регіоналізацію, а не створює єдине глобальне наднаціональне міждержавне об’єднання. Вони побоюються, що кількість тих, хто про грає через глобалізацію, перевищить кількість тих, хто від неї виграє. У «Великій двадцятці» Африка представлена слабо. Африканці вважають ООН єдиною глобальною організацією з «легітимним» статусом. Деякі фахівці з пересторогою ставляться до Китаю, який, на їхню думку, зацікавлений лише в африканських ресурсах.
Дослідники ОАЕ замислюються, які глобальні інституції можуть забезпечити взаємовигідний розподіл повноважень. Вони скаржаться, що немає потужних регіональних організацій. Окрема структура чи установа має збалансувати «права» енергетичних кампаній і споживачів [9].
Доцільно здійснити порівняння реальних ринкових позицій держав та корпорацій, адже частина дослідників віддає перевагу саме останнім. Зокрема в дослідженні Андерсена «Зростання глобального потенціалу корпорацій» стверджується, що серед 100 найбільших макросуб’єктів на світовій економічній арені 51 представлено корпораціями і тільки 49 суверенними державами. Фактично висунута теза про те, що провідні ТНК є більшими утвореннями, ніж середні за розмірами держави. Так, бельгійські дослідники з Університету у Лувені та експерти сенату Бельгії, не ставлячи під сумнів твердження щодо ТНК як потужних та амбіційних інститутів, наголосили, що економічна міць країн також модифікувалася. Порівняння розмірів корпорацій як макросуб’єктів господарювання (за річним обсягом продажів) з розмірами країн (за річним ВВП), як зазначили бельгійські вчені, є неадекватним. Альтернативний підхід (урахування доданої вартості) передбачає врахування розмірів винагороди персоналу, прибутку до сплати податків, амортизації (табл. 2.1) [11, с.27-29].
Таблиця 2.1
Основні показники діяльності провідних ТНК (млн дол.)
Обсяг продажів, млн дол.
Додана вартість, млн дол.
Частка доданої вартості в обсязі продаж, %
General Motors
184 632
42 175
23
Ford
170 064
46 802
27
Daimler Chrysler
162 384
44 438
27
Royal Dutch /Shell
149 146
36 294
24
British Petroleum
148 062
33 536
23
Незважаючи на те, що такий підхід є достатньо спрощеним, співвідношення між доданою вартістю та обсягами продажів у великих промислових корпорацій є приблизно одного порядку (у середньому 25 %). Дане співвідношення за корпораціями у сфері послуг становить 35 %. Для виокремлення найкрупніших корпорацій світу використовувалося видання «Fortune Magazine’s Global 500», дані про ВВП окремих країн — з публікацій МБРР. Країни та корпорації класифікувалися відповідно по ВВП і доданої вартості. Серед лідерів було виокремлено 63 країни і 37 корпорацій. Примітно, що з 50 перших місць 48 належить державам і тільки два — ТНК, а економіки США, Японії і Китаю за своїми розмірами, відповідно, у 150, 70 і 16 разів перевищують розміри найбільшої корпорації. Навіть невеликі держави — Бельгія, Швеція, Австрія — в кілька разів випереджають ТНК-лідерів. ТНК, яким належать найвищі місця, дають лише 4,5 % доданої вартості, створеної у 50 країнах-лідерах (табл. 2.2) [11, с.29-30].
Таблиця 2.2
Основні учасники світової економічної системи за даними аналізу групи дослідників Лувенського університету (млн дол.)
1
США
9900,0
2
Японія
4700,0
40
Малайзія
89,7
41
Колумбія
81,3
42
Філіппіни
74,7
43
Чилі
70,5
44
«Wal-Mart Stores»
67,7
45
Пакистан
61,6
46
Перу
53,5
47
Алжир
53,3
48
«Exxon»
52,6
49
Чехія
50,8
50
Нова Зеландія
50,0
51
Бангладеш
47,1
52
ОАЕ
46,5
53
«General Motors»
46,2
54
Угорщина
45,6
55
«Ford Motor»
45,1
56
«Mitsubishi»
44,3
57
«Mitsui»
41,3
58
Нігерія
41,1
59
«Citigroup»
39,1
60
«Itochu»
38,4
Отже, можна зазначити, що моментами роль ТНК у світовій економіці є завищеною, хоча додану вартість у провідних ТНК можна справді порівняти з ВВП окремих держав. Так, наприклад, Exxon з персоналом 95 тис. осіб створює майже таку саму додану вартість, як і Пакистан з 141-мільйонним населенням, половина кого є у працездатному віці.
2.2 Стратегічні дії суб’єктів мікрорівня у процесі глобального управління
Якщо говорити про мікрорівень глобалізації протягом останніх десятиліть, то доцільно виділити те, що він характеризувався домінуванням у світовій економіці транснаціональних корпорацій, які контролюють 70—90 % світових ринків товарів, послуг, технологій, а загальний обсяг реалізації 200 найбільших з них становить понад 30 % світового валового внутрішнього продукту [12, с. 43]. Важливо усвідомлювати, що провідні національні економіки надзвичайно транснаціоналізовані. Це — США, Японія, західноєвропейські країни з могутніми та численними ТНК, і, наприклад, Південна Корея з конгломератом декількох ТНК, на яких тримається її внутрішня економіка та міжнародна конкурентоспроможність. Це, до речі, й окремі постсоціалістичні країни, де капітал пережив період надконцентрації, а їхні холдинг-компанії уже входять до рейтингів провідних корпорацій світу (табл.2.3) [13, c. 14].
Таблиця 2.3
Географічна структура транснаціональних корпорацій, що входять до списку «ФОРЧУН ГЛОБАЛ 500»
/
Тому важливо є розгдянути стратегії глобального управління, якими керуються ТНК всього світу.
Важливою стратегією глобального управліня є «Потрійний підсумок», яка була прийнята багатьма транснаціональними корпораціями як методологія для виміру результативності їх діяльності та подання цієї інформації керівництву, акціонерам, а також колу зацікавлених осіб. «Потрійний наслідок» стосується трьох компонентів характеристики діяльності компанії (рис.2.1) [14].
/
Рис.2.1 Стратегія глобального управління транснаціональних корпорацій
Економічний наслідок є більш широким поняттям традиційного вимірювання результатів фінансової діяльності, включаючи параметри стійкості ведення бізнесу і людського капіталу. При оцінці економічної результативності оцінюється вплив корпорації на суспільство, в якому здійснюються дії корпорації.
Другий наслідок враховує екологічні наслідки впливу виробництва і наслідки діяльності корпорацій для довкілля, склад викидів і виділень, а також способи управління цими процесами.
Соціальний наслідок передбачає спосіб, обраний компанією для вирішення таких питань, як етнічний і гендерний склад, тривалість робочого дня і оплата праці, безпека праці, а також вклад компанії в надання суспільних послуг.
Така стратегія глобального управління дає можливість комплексно оцінити діяльність того чи іншого суб’єкта на міжнарожному ринку як зовнішньо, так і впливати на самоконтроль.
Іншою стратегією глобального управління є стратегія «Посилення захисту довкілля в умовах економічного зростання». На це спрямовані такі чотири принципи сучасної глобальної управлінської практики, які дістали назву "принципи підтримки розвитку"
1. Напруження між економічним зростанням і захистом довкілля має бути зняте шляхом відновлення останнього.
2. Бідним націям не варто копіювати виробництво і моделі витрачання ресурсів багатих націй.
3. Спосіб життя багатих націй має бути змінений.
4. Максимізація доходів компаній має бути замінена на розширення можливостей для людей.
Формула Пауля Ерліха дозволяє визначити співвідношення між витратами і відновленням природних ресурсів та створити екологічну економіку, яка забезпечує розширене відтворення навколишнього середовища [1, c. 412]:
ПН = Н х Б х Т, (2.1)
де ПН - природне навантаження, Н - народонаселення; Б - багатство; Т - технологія.
Обґрунтовуючи шляхи удосконалення глобального управління довкіллям, важливо звернути увагу на його забруднення різноманітними відходами, насамперед двоокисом вуглецю. Як видно з табл.2.4, Україна посідає тут "гідне" місце по обсягах викидів в атмосферу двоокису вуглецю серед найбільших країн-забруднювачів [15].
Таблиця 2.4
Обсяги викидів в атмосферу двоокису вуглецю в найбільших країнах-забруднювачах станом на 25.11.2015 (кг/рік)
№
Country
2012
2013
2014
№
Country
2012
2013
2014
1
China
10128163
10448383
10540750
7
Iran
591021
602334
618197
2
United States of America
5152356
5286107
5334530
8
Republic of Korea
602717
608881
610066
3
India
2079176
2171798
2341897
9
Canada
560572
565124
565992
4
Russian Federation
1826347
1791984
1766427
10
Brazil
456049
484976
501103
5
Japan
1318420
1312963
1278922
11
Saudi Arabia
459173
462563
494822
6
Germany
794439
812609
767146
23
Ukraine
311430
297977
249065
Бачимо, що інтенсивність забруднення атмосферного повітря значно залежить від кількості ТНК країн. Саме тому при виборі стратегії управління бізнес-працесами не потрібно забувати за збереження довкілля.
Здійснення управління людськими ресурсами в міжнародних корпораціях є одним із найбільш обговорюваних питань останніх років. Саме стратегічний підхід дасть змогу найефективніше проникнути у цей процес.
Вивчаючи питання про глобальне управління людськими ресурсами, важливо звернути увагу на звуження загальносвітового ринку праці. Річ у тім, що сучасні його оцінки дозволяють дійти висновку, що для функціонування світової економіки в XXI ст. буде достатньо 20% населення світу. Отже, решта може опинитися на межі виживання. Окрім того внаслідок зменшення зайнятості є загроза існуванню середнього класу - основи соціальної стабільності. І, нарешті, зростаючий тиск глобальної конкуренції у сфері зайнятості спричинює десоціалізацію малого бізнесу.
Одним із важливих проявів глобальних перетворень у праці є формування міжнародних високопродуктивних трудових колективів. Наприклад, корпорація "Форд" сформувала "глобальне конструкторське бюро", співробітники якого створили ряд конкурентоспроможних моделей автомобілів. Суттєво було скорочено не лише кілька тисяч висококваліфікованих інженерів і менеджерів, а й терміни проектування нових моделей. Так, найновіша модель "Форд-Таурус" спроектована за 15 днів, тобто продуктивність проектування зросла більш ніж на 100 відсотків.
Сучасне управління людськими ресурсами в міжнародних корпораціях має відповідати одній із ключових категорій глобального менеджменту - глобальній розумовій спрямованості (global mindset).
Для ілюстрації наведемо приклад з комп’ютерної індустрії, учасники якої мали діаметрально протилежну глобальну розумову спрямованість, хоча, можливо, й не усвідомлювали цього, - вона стала можливою для осмислення лише через 20 років. У 1977 році Кеннет Олсен, засновник і виконавчий директор другої на той час за розмірами у світі комп’ютерної компанії "Digital Equipment", з приводу майбутнього висловився так: "Не існує жодних причин для того, щоб індивіди мали комп’ютер у своїх домівках". Ця думка стала відома широкій громадськості лише після публікації в журналі "Times" 15 липня 1996 року. У цей же час Стів Джобс і Стів Возняк створили компанію "Apple Computer" і здійснили успішну спробу революції в галузі персональних комп’ютерів [1, c. 445-448].
Проаналізувавши різноманітні стратегії глобального менеджменту, можна сказати, що кожна з них має право на існування у тій чи іншій ситуації. Дуже важливим є вміння розглянути проблему, яка виникає чи то на міждержавному рівні, чи на національму, або й поміж міжнародними організаціями та іншими «недержавними» акторами і всебічно підійти до її вирішення. Наведемо основні рекомендаційні заходи щодо вдосконалення процесу глобального управління та оптимальні шляхи вибору відповідної стратегії.
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ ГЛОБАЛЬНОГО УПРАВЛІНЯ ЗАВДЯКИ ВИБОРУ ОПТИМАЛЬНОЇ СТРАТЕГІЇ
3.1 Вплив вибору стратегії глобального менеджменту на розвиток окремих суб’єктів та суспільства вцілому
На початку третього тисячоліття глобалізація стала основною тенденцією розвитку світової економіки. Сьогодні глобалізація це не просто злиття ринків окремих продуктів у процесі діяльності транснаціональних корпорацій, а й складний комплекс трансграничних взаємодій між фізичними особами, підприємствами, інститутами й ринками. Основною рисою цього процесу є зростання взаємозалежності країн унаслідок збільшення масштабів та обсягів міжнародних економічних відносин на основі інформаційних та комунікаційних технологій. Глобалізація торкається всіх областей суспільного життя та передбачає утворення міжнародного правового і культурно-інформаційного поля на основі економічної інтеграції. Негативним аспектом даного питання є часткова втрата здатності урядів багатьох країн самостійно управляти політикою та економікою.
Глобальне управління – це колективне розв’язання спільних проблем на міжнародному рівні – перебуває у критичному стані. Після Другої світової війни інституції глобального управління досягли значних успіхів, але сьогодні міжнародні організації та уряди країн уже не в силі розв’язати численні складні міжнародні проблеми навіть в рамках Європейського Союзу [16].
Глобальне управління економічними процесами стане ефективним з огляду на три чинники швидкої глобалізації: економічна взаємозалежність (на основі факторів виробництва), швидке економічне зростання окремих країн, взаємопов’язаність у вирішенні економічних проблем (економічні й фінансові кризи; політичні конфлікти).
Питання глобального управління на даний час є одним із найпріорітетніших для світового співтовариства. Саме цей процес вимагає чималих зусиль як окремого спільноти, так і цілого суспільства. Не менш важливим також є розгляд шляхів вдосконалення глобального менеджменту з точки зору його впливу на економічну сферу. Адже саме в ній ключовими питаннями глобального розвитку є подолання макроекономічних дисбалансів, зниження рівня безробіття, посилення державно-приватного партнерства, врегулювання демографічних проблем, визначення нової економічної моделі розвитку.
Глобальне управління за своєю природою є політичним і стратегічним менеджментом. До його функцій належить вироблення та реалізація найбільш загальних всесвітніх стратегічних рішень. Сучасні центри глобального менеджменту інтенсивно й послідовно створюють відповідну інфраструктуру, здатну завдяки застосуванню новітніх технологій, у тому числі гуманітарних та соціальних, контролювати свідомість і поведінку людей. Одночасно завершується реконструкція глобальних структур, спроможних впливати на рішення уряду будь-якої країни [17].
Стратегії глобальне управління перебувають на стадії концептуального становлення і потребуть вдосконалення понятійного апарату. Тим не менше, саме глобальне управління- „governance”, засноване на пріоритетах співробітництва і взаємодопомоги, може стати тією парадигмою, що скеровуватиме глобалізацію в межі всезагального демократичного розвитку на основі економічного і соціального балансу між різними країнами в системі світової економіки.
Специфіка предмета і методів глобального управління зумовлюється тим, що воно перебуває на перетині національних інтересів і владних відносин, а тому спільне розв’язання проблем шляхом співробітництва, спільні зусилля і співучасть є необхідними механізмами регулювання глобальних взаємозалежностей і проблем.
Поняття глобалізації вже давно вийшло за межі теоретичних дискусій і стало частиною повсякденної реальності. Масштабність нещодавньої світової фінансово-економічної кризи та глибина її наслідків демонструють надзвичайно високий ступінь глобалізації сучасного світового співтовариства. З огляду на це проведення міжнародних зустрічей на вищому рівні, у яких беруть участь також і лідери світового бізнесу, набуває дедалі більшого значення. Вони дають змогу оцінити актуальні та потенційні ризики глобального розвитку та пропонують варіанти їх попередження і мінімізації. Без урахування сучасних тенденцій глобального розвитку неможливо раціонально вибудовувати внутрішню політику будь-якої країни [18].
Саме тому для вирішення проблем глобального характеру важливим є аналіз підходів щодо реалізації стратегії глобального управління. Основними шляхами досягнення є реалізація кроків, описаних нижче.
1. Ідеологічних змін потребує така складова сучасної моделі ринкової економіки як вільний рух капіталів. В умовах значного зростання обсягів транскордонних потоків капіталу, застосування новітніх технологій у сфері бізнесу (електронна торгівля, пасивне інвестування), суттєві припливи та відпливи іноземних капіталів можуть спричинити значні руйнації національних фінансових систем. З огляду на це низка країн вже почала застосовувати запобіжні заходи.
2. Подолання безробіття має бути закладеною у стратегію глобального управління, а також потрібно звернути увагу на більш активне та взаємоприйнятне використання потенціалу людей похилого віку. Також, важливого значення набуває підвищення ролі бізнесу у професійній підготовці власного персоналу та створення конкуренції у цій сфері; застосування новітніх технологій для роботи з населенням (використання соціальних мереж, мобільного зв’язку) тощо. При цьому зростання купівельної спроможності середнього класу розглядається як одна з найважливіших рушійних сил економічного зростання [18].
3. Система глобального управління потребує удосконалення в напрямку підвищення її здатності оперативно та ефективно реагувати на нові виклики та загрози. Існуючі міжнародні інститути демонструють свою слабкість, доступні механізми глобального та регіонального регулювання виявляються недостатніми для вирішення нових більш складних завдань в умовах загострення конкуренції національних і глобальних інтересів.
3.2. Ризики та можливості України на шляху впровадження стратегії глобального управління
Сучасні глобалізаційні процеси створюють нове зовнішнє економічне середовище для функціонування національних економік. Втягуючи їх в подальшу інтернаціоналізацію виробництва й обміну, глобалізація, окрім позитивних наслідків,спричиняє і негативні. Формуючи наднаціональний світогосподарський механізм, вона розмиває національні кордони, позбавляючи окремі господарські комплекси специфічних рис і особливостей, що в результаті підриває національні засади, економічну безпеку держави.
Невипадково основною з основних тем обговорення на Всесвітньому економічному форумі в Давосі стало питання переформатування світової економіки і глобального управління[19].
На даний час для світового співтовариства пріоритетними є питання економічного розвитку та глобального управління. В економічній сфері ключовими питаннями глобального розвитку є подолання макроекономічних дисбалансів, зниження рівня безробіття, посилення державно-приватного партнерства, врегулювання демографічних проблем, визначення нової економічної моделі розвитку.
Всесвітній економічний форум надав такі пропозиції для України в контексті впливу глобалізаційних процесів:
1. Переглянути модель економічного розвитку, виходячи з вичерпання потенціалу економічного зростання за рахунок експорту сировини.
2. Врахувати в економічній політиці держави ключовий висновок сучасного етапу світового розвитку щодо необхідності розширення середнього класу та зростання його купівельної спроможності як однієї з найважливіших рушійних сил економічного зростання.
3. Стимулювати розвиток державного-приватного партнерства, у першу чергу, у сфері професійної підготовки кадрів, надання гуманітарної допомоги територіям, постраждалим від стихійних лих тощо.
4. Враховувати під час реформування системи національної
24.07.2020 11:07-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора