Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Світовий агропродовольчий ринок: глобальні та макроекономічні тенденції
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра менеджменту
Інформація про роботу
Рік:
2016
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Підприємництво
Група:
ЕФІм-13
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний університет «Львівська політехніка»
Кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни «Глобальна економіка»
Тема: «Світовий агропродовольчий ринок: глобальні та
макроекономічні тенденції»
РЕЗЮМЕ
Контрольна робота: 24 с., 5 рис., 1 таблиця, 13 джерел. Об’єкт дослідження –світовий агропродовольчий ринок та тенденції його розвитку.
Мета роботи: встановити основні фактори впливу та визначити тенденції формування і функціонування світового агропродовольчого ринку в сучасному періоді, а також його основні глобальні та макроекономічні тенденції.
Метод дослідження – якісний та кількісний аналіз основних тенденцій світового агропродовольчого ринку, метод систематизації та узагальнення, графічний метод.
Агропродовольчий ринок – це складна соціально-економічна система товарного обміну, пов'язана з виробництвом сільськогосподарської продукції і продовольства та просуванням їх від виробника до споживача. Аналіз кон'юнктури ринку і тенденцій на сучасному етапі дозволяє національним урядам формувати пріоритети та стратегічні завдання для розвитку експортоорієнтованих галузей, що й визначає актуальність досліджуваної проблеми. В першому розділі роботи викладено теоретичні аспекти становлення та розвитку агропродовольчого ринку. В другому розділі досліджено глобальні та макроекономічні тенденції світового агропродовольчого ринку. В третьому розділі запропоновано шляхи подолання негативних тенденцій на світовому агропродовольчому ринку.
ГЛОБАЛІЗАЦІЯ, ТЕНДЕНЦІЇ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ, СВІТОВИЙ АГРОПРОДОВОЛЬЧИЙ РИНОК, ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОМПАНІЇ, АГРОПРОДОВОЛЬЧИЙ КОМПЛЕКС, ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА.
ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ АГРОПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ 6
РОЗДІЛ 2. ГЛОБАЛЬНІ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ СВІТОВОГО АГРОПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ 11
2.1. Аналіз тенденцій виробництва та споживання агропродовольчих товарів на світовому ринку 11
2.2 Динаміка споживання та індексу ціна на зерно та кукурудзу 14
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ НЕГАТИВНИХ ТЕНДЕНЦІЙ НА СВІТОВОМУ АГРОПРОДОВОЛЬЧОМУ РИНКУ 17
3.1. Основні заходи підвищення продуктивності світового агропромисловго комплексу 17
3.2. Роль України на світовому агропродовольчому ринку 18
ВИСНОВКИ 20
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 23
ВСТУП
Одним з основних пріоритетів будь-якої держави є продовольче забезпечення населення. В сучасних умовах розвиток суспільства не може здійснюватися без врахування ресурсних, екологічних та моральних норм. Проблеми просторової організації суспільства вимагають переосмислення концептуальних основ агропродовольчих систем.
Основною соціально-економічною і політичною проблемою людства в контексті динамічного процесу глобалізації залишається проблема забезпечення продовольчої безпеки. Нерівномірність розвитку національних господарств на сучасному етапі зумовлює виникнення диспропорцій між виробництвом та фізичною потребою в продуктах харчування. Агропродовольчий ринок виступає індикатором стану економіки й соціальної стабільності суспільства, тому його розвиток є надзвичайно важливим і відстежується в усіх країнах. Крім того, аналіз кон'юнктури ринку і тенденцій на сучасному етапі дозволяє національним урядам формувати пріоритети та стратегічні завдання для розвитку експортоорієнтованих галузей, що й визначає актуальність досліджуваної проблеми.
Агропродовольчий ринок – це складна соціально-економічна система товарного обміну, пов'язана з виробництвом сільськогосподарської продукції і продовольства та просуванням їх від виробника до споживача. Найважливішою характеристикою агропродовольчого ринку є його соціальна направленість та значення, а головними факторними умовами, які визначають стан та динаміку елементів ринкового механізму – біологічні потреби в продуктах харчування, платоспроможність населення та пропозиція, що формується виробниками.
Теоретико-методологічним і прикладним аспектам формування, функціонування та розвитку світового агропродовольчого ринку присвячено ряд досліджень таких вчених, як В. Власов, П. Гайдуцький, Т. Осташко, О. Онищенко, Б. Пасхавер, О. Шпичак, В. Юрчищин, О. Яценко. У більшості робіт автори зосереджують увагу на конкретних сегментах ринку або групах товарів, що не дає можливості відтворити кон'юнктурні особливості в цілому. Широка проблематика і динамічні зміни зовнішніх умов вимагають здійснення постійних досліджень щодо визначення причин формування нових реалій на світовому агропродовольчому ринку. Це може дати уявлення про стратегічні напрями його розвитку та стати основою для розвитку пріоритетних напрямів експортоорієнтованого аграрного виробництва в країнах, що розвиваються, зокрема в Україні.
Метою даної роботи є встановити основні фактори впливу та визначити тенденції формування і функціонування світового агропродовольчого ринку в сучасному періоді, а також його основні глобальні та макроекономічні тенденції.
Для досягнення поставленої мети потрібно виконати такі завдання:
- розглянути думки дослідників щодо трактування поняття агропродовольчий ринок;
- охарактеризувати основних суб’єктів які діють на світовому агропродовольчому ринку;
- виділити основні групи товарів на агропродовольчому ринку та тенденції їх виробництва та споживання;
- розглянути та охарактеризувати динаміку обсягів споживання агропродовольчих товарів на світовому ринку;
- висвітлити споживання агропродовольчих товарів на душу населення по регіонах світу;
- сформувати власну думку щодо глобальних тенденцій розвитку світового агропродовольчого ринку.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ АГРОПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ
Агропродовольчий ринок – це складна соціально-економічна система товарного обміну, пов'язана з виробництвом сільськогосподарської продукції і продовольства та просуванням їх від виробника до споживача. Найважливішою характеристикою агропродовольчого ринку є його соціальна направленість та значення, а головними факторними умовами, які визначають стан та динаміку елементів ринкового механізму – біологічні потреби в продуктах харчування, платоспроможність населення та пропозиція, що формується виробниками [4].
На сучасному етапі глобальний агропродовольчий ринок характеризується наступними тенденціями: по-перше – це випереджаюче зростання потреб населення в продуктах харчування, порівняно з обсягами їх виробництва, а звідси й підвищення темпів приросту сукупного попиту на продовольчі товари, порівняно із темпами нарощування обсягів пропозиції.
По-друге – стійкі тенденції підвищення цін на продовольчі товари. Внаслідок цього загострюється, а в окремих регіонах залишається не вирішеною, проблема фізичної та економічної доступності продуктів харчування для населення. По-третє – інтенсивний розвиток біоенергетики – галузі, яка тісно пов'язана із сільськогосподарським виробництвом, що зумовлює кардинальний перегляд, країнами-експортерами структури посівних площ в бік "паливних" культур. По-четверте – зниження рівня світових запасів продовольства, зокрема, зумовлене попередніми факторами[4].
Протягом останніх десятиліть в аграрному секторі основною рушійною силою і результатом розвитку продуктивних сил усіх країн стало формування світової агропродовольчої системи, що відбувається в результаті інтенсифікації міжнародної кооперації і поділу праці, взаємодії та глобалізації національних товарних систем у сфері виробництва та продажу продовольства. Її матеріальну основу становлять багатогалузеві продовольчі комплекси, що зазвичай охоплюють три функціональні сфери: виробництво засобів виробництва; сільське господарство, що виробляє продовольчу сировину; переробку та збут сільськогосподарської сировини і продовольства[4].
У світовій агропродовольчій системі умовно виділяють дві основні групи країн, що відрізняються соціально-економічним характером і рівнем економічного, в тому числі продовольчого, потенціалу. Перша група – це розвинені країни, середньодушовий рівень ВВП яких становить майже 30 тис.дол. США, де проживає близько 20 % населення світу; друга - країни, що розвиваються, із середньодушовим розміром ВВП 3 тис. дол. США і населенням більше як 80 %. До неї входять також країни з перехідною економікою і такі, економіка яких до недавнього часу вважалась перехідною (7 % населення світу) при середньодушовому рівні ВВП у 5 країнах Східної і Центральної Європи. близько 6 тис. дол. і у країнах колишнього Радянського Союзу - близько 3 тис. дол. США[4].
Посилення взаємодії національних економік цих груп країн, з одного боку, сприяє зростанню ефективності та рівня продовольчого забезпечення населення всього світу. З іншого боку - зростаюча взаємозалежність все більш численних та різнорідних країн допомагає періодичному загостренню різних проблем їх розвитку.
В цілому ж формування системи світового агропромислового комплексу не тільки не усуває, але й певною мірою сприяє посиленню нерівномірності розвитку національних продовольчих систем, оскільки конкуренція і поділ праці виносяться на глобальний рівень, де провідною ланкою є розвинені країни, оскільки для їхнього продовольчого комплексу зовнішньоекономічні ринки стають основним або провідним фактором економічного зростання. При цьому зовнішньоекономічна діяльність продовольчих комплексів розвинених держав ще більше замикається всередині цієї групи країн. Їх науково-виробничий і споживчий потенціал, а також висока захищеність інвестицій сприяє розширенню та поглибленню взаємних зв'язків. Це відображається у поглибленні спеціалізації та кооперування у виробництві продовольства, ресурсів для його виробництва, взаємному посиленні переливання капіталів і технологій[12].
Прискорення економічного розвитку країн, що розвиваються, перетворює їх у більш активну, хоча значно залежну від розвинених держав, ланку світової агропродовольчої системи. В той же час ця двостороння залежність прискорює всі аспекти розвитку глобальної продовольчої системи. Країни, що розвиваються, прагнучи подолати своє відставання у виробництві і споживанні продовольства, прискорюють розвиток економічних, в тому числі продовольчих систем. Це призводить не тільки до зростання імпорту продовольства, але й імпорту ресурсів, технологій і капіталів, необхідних для розвитку національних продовольчих систем.
Якщо протягом 1950-1960 рр. розвинені держави прагнули в основному до розширення експорту продовольства у країни, що розвиваються (в тому числі переважно на основі гуманітарної допомоги, що базувалась на субсидіях з боку держав), то на теперішній час їх основна зовнішньоекономічна стратегія спрямована на максимально можливе прискорення зростання загальноекономічного і продовольчого потенціалу цих країн. Це пояснюється тим, що розвинені держави зацікавлені у пом'якшенні соціальних, політичних та воєнних конфліктів, спричинених голодом та недоїданням, що дестабілізують політичну та воєнну ситуацію в усьому світі. Тому в екстремальних ситуаціях розвинені країни активно застосовують гуманітарну продовольчу допомогу як на основі міждержавних угод, так і через міжнародні організації (ФАО, МВФ, МБ та ін.) [2].
Сьогодні у межах світової агропродовольчої системи функціонують такі основні види сільськогосподарського виробництва:
- індустріальне, що характеризується орієнтацією на вирощування великих урожаїв монокультур чи розведення конкретних видів свійських тварин для продажу, яке розповсюджене у промислово розвинених країнах;
- плантаційне, що спеціалізується на вирощуванні тропічних культур, таких як банани, кава, какао, переважно для продажу в розвинені країни;
- дрібнотоварне, коли традиційно забезпечуються потреби власне фермера, а надлишки продаються на ринку, що характерно для сільських районів країн, які розвиваються, де зосереджена половина населення світу[4].
Серед означених видів сільськогосподарського виробництва домінуюче місце належить індустріальному сільському господарству, стрімкий розвиток якого протягом останніх десятиліть пов'язаний із широким застосуванням досягнень науково-технічного прогресу.
Ефективними елементами агротехніки ХХ ст. та найважливішими факторами впровадження індустріальних технологій у землеробстві, що сприяли розвитку світової агропродовольчої системи, стали зрошення та хімізація. На теперішній час у світі майже 40 % продовольства виробляється на 17 % орних зрошуваних земель. Позитивний вплив цього фактора найбільш суттєво позначився на покращенні харчування жителів двох найбільш багатонаселених країн - Індії та Китаю[3].
Другу половину XX ст. стали називати ерою хімізації завдяки використанню мінеральних добрив та пестицидів. Світове споживання мінеральних добрив тільки за 40 років (1951-1990 рр.) збільшилось у десять разів - з 14 до 140 млн. т. Розвинені країни, користуючись цим важливим елементом агротехніки, змогли досягти збільшення врожайності від хімізації на 30 %[7].
Найбільш значним прикладом подібного ефекту стала КНР, де всього за десять років аграрної перебудови (1975-1984 рр.) при практично тих же розмірах ріллі використання мінеральних туків збільшилось із 6 до 19 млн. т у діючій речовині, або в 3,2 раза. Це дозволило збільшити виробництво зерна до 365 млн. т, забезпечивши абсолютну прибавку у 120 млн. т. [7].
Суттєвим фактором технологічних зрушень, що відкрив необмежені можливості зростання виробництва продовольства в САПС, став стрімкий розвиток біотехнології, а саме одного з трьох основних її напрямів – генної інженерії (зміна генотипа рослин і тварин на основі рекомбінації ДНК), що призвів до виникнення генетично модифікованого продовольства[11].
Використовуючи різні методи, ця галузь науки досягає отримання нових сортів і різновидів сільськогосподарських культур і порід тварин з бажаними для людей властивостями. Практично вийшовши за межі й обмеження традиційної селекційної науки, вона досягає підвищення врожайності зернових і вмісту корисних речовин, прискорення вегетації і термінів дозрівання, зростання стійкості до хвороб і несприятливих кліматичних умов, толерантності до гербіцидів і пестицидів (щоб при хімічній обробці гинули тільки бур'яни), забезпечує вироблення рослинами власних пестицидів для боротьби з бур'янами[11].
Спонукальним чинником функціонування САПС стало міжнаціональне переливання капіталу, що, з одного боку, сприяє розвитку світової агропромислової системи, укріплюючи її національні ланки, з іншого – посилює суперечності й проблеми її розвитку.
Вивезення капіталу обумовлює нестійкість виробництва, торгівлі, цін у світовій аропродовольчій системі. Цьому сприяє, зокрема, різноманіття форм вивезення капіталу, передусім зростання іноземних інвестицій і кредитних запозичень, а також фінансової оренди, передавання "ноу-хау", формування міжнародних альянсів і партнерств, посилення інтернаціоналізації в діяльності банків, що використовують фінансові ресурси багатьох держав. Проте різко зростаючі протягом останніх 20-ти років потоки капіталів у вигляді прямих чи портфельних інвестицій приховують у собі певну загрозу для національних економік окремих країн, оскільки можуть зникнути з держави так же швидко, як і з'явитися[10].
Протягом останніх десятиліть найгострішою проблемою у міжнародній торгівлі продовольством був вибір між вільною торгівлею і протекціонізмом. Під вільною торгівлею зазвичай розуміють політику мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту і пропозиції, а під протекціонізмом - державну політику захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних засобів торгової політики[10].
Найбільш активно політику протекціонізму проводили країни ЄС, які намагалися створити єдиний внутрішній ринок на основі єдиного для країн Співдружності мінімального рівня цін шляхом субсидіювання окремих виробників; захисту внутрішнього ринку за допомогою високих мит; надання експортних субсидій для вивезення надлишків порівняно дорогих видів продуктів. У цілому така політика спрямовувалась і на підвищення рівня загальної самозабезпеченості країн ЄС.
РОЗДІЛ 2. ГЛОБАЛЬНІ ТА МАКРОЕКОНОМІЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ СВІТОВОГО АГРОПРОДОВОЛЬЧОГО РИНКУ
2.1. Аналіз тенденцій виробництва та споживання агропродовольчих товарів на світовому ринку
З урахуванням глобалізації світового господарства можна зробити висновок, що виробництво аграрної продукції та продовольства втрачає свою національну ізольованість і така ситуація, в цілому, може задовольняти як виробника, так і споживача. Виробники, поглиблюючи спеціалізацію, мають змогу збільшувати обсяги виробництва, підвищувати конкурентоспроможність та використовувати економію від ефекту масштабу. Споживачі ж отримуватимуть більше продовольства за нижчими цінами. Для розвитку такого сценарію необхідною виступає умова нарощування темпів міжнародної торгівлі продовольством. Стан і тенденції зміни обсягів світового виробництва та торгівлі агропродовольчими товарами ілюструють рис. 2.1 та рис. 2.2.
/
Рис. 2.1. Динаміка обсягів виробництва агропродовольчих товарів у світі[1].
Постійне зростання глобального попиту та обсягів споживання зумовлює нарощення темпів виробництва агропродовольчих товарів. Зокрема, за останні чотирналцять років обсяг виробництва зернових у світі збільшився на 38%, овочів – 40, фруктів – 39, м'яса – 40, молока – 30, риби – 23%. Як засвідчує рис. 2.2, зросло відповідно і споживання: зернових на 23%, овочів – 44, фруктів – 42, м'яса – 34, молока – 33, риби –30%.
/
Рис. 2.2. Динаміка обсягів споживання агропродовольчих товарів на світовому ринку[1].
Основною причиною збільшення обсягів споживання агропродовольчих товарі є зростання чисельності населення у світі. Причому за рис. 2.3., темпи приросту споживання перевищують темпи приросту населення станом на 2014 р. фактично в 2 рази. Зокрема, за період з 2000 р. по 2014 р. чисельність населення земної кулі збільшилася на 17%, а обсяги споживання агропродовольчих товарів – на 38%. Відповідна динаміка викликана дисбалансом між фізіологічними потребами та фактичним споживанням продуктів харчування населення в різних регіонах. На сучасному етапі за кон'юнктурою агропродовольчого ринку виділяється три групи країн, які відрізняються рівнем насиченості потреб у продовольстві, а саме:
− економічно розвинуті країни із перенасиченими внутрішніми потребами, де споживання продовольчих продуктів на одну людину відповідає або навіть перевищує науково обґрунтовані норми;
− країни з транзитивною економікою з відносно низьким рівнем насичення внутрішніх потреб, де споживання на одну людину нижче за раціональні норми, а питома вага імпорту продовольства є значною;
− країни, що розвиваються, з низьким рівнем насичення внутрішніх потреб, де споживання на душу населення істотно нижче за раціональні науково обґрунтовані норми, недостатній рівень самозабезпеченості продовольством та висока питома вага імпорту в загальному обсязі спожитих продуктів харчування[8].
/
Рис. 2.3. Динаміка приросту кількості населення світу та обсягів споживання агропродовольчих товарів[1].
Фізичний приріст та підвищення купівельної спроможності населення в останніх двох групах країн є однією з основних причин зростання обсягів споживання агропродовольчих товарів. Так у країнах Африки зростання споживання м'яса, молока, овочів та фруктів відбулося відповідно на 17%, 23% , 11,7% та 12,3% за період 2000-2014 рр. Дещо в меншою мірою збільшилося споживання зернових, цукру та рослинних олій. За даними Світового банку, чисельність населення цього регіону та ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності за досліджуваний період збільшилися відповідно на 30% та 33%.
2.2 Динаміка споживання та індексу ціна на зерно та кукурудзу
В світі простежується тенденція до скорочення співвідношення світових запасів зернових та обсягів їх споживання. Зокрема, мінімального рівня цей показник досягнув у 2008 р. становлячи 21%. Експерти стверджують, що це найменше значення з 1960 р. Серед причин зниження світових запасів зерна вказують падіння темпів виробництва в найбільших країнах-виробниках (США, Канада, Австралія, Аргентина) на фоні стійкого зростання обсягів світового споживання.
/
Рис. 2.4. Динаміка зміни індексу світових цін на зерно та співвідношення запасів
до обсягів споживання[8].
Таке низьке значення співвідношення запасів та обсягів споживання пояснюється і оберненою залежністю між згаданим показником та ціною. Зокрема, при найменшому рівні запасів у 2008 р. індекс цін на зерно зріс до відмітки 232, а найбільше значення зафіксовано у 2011 р. – 240 при наявних запасах у 28%.
Глобальні стратегічні запаси продовольства продовжують скочуватись і в рамках зміни клімату, підвищення температури, осушення іригаційних криниць та обмеженості ресурсної бази (в першу чергу це стосується земельних ресурсів). Агроекологи стверджують, що з підвищенням температури на один градус Цельсія врожайність зернових знижується на 10%[8].
Ще однією характерною рисою сучасного агропродовольчого ринку є взаємозв'язок між зростанням попиту на сільськогосподарську сировину та збільшенням обсягів виробництва біопалива. За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), за останні тринадцять років обсяги виробництва біопалива зросли в 5 разів (від 20 млрд літрів на рік у 2001 р. до більше ніж 100 млрд літрів на рік у 2014 р.). Виробництво та споживання біоетанолу та біодизелю зосереджено в США, Бразилії та ЄС.
Основними культурами, що використовуються згаданими країнами для виробництва біопального, є кукурудза, цукрова тростина, олійні культури та пшениця. Згідно з дослідженнями Групи експертів найвищого рівня ФАО найбільш різке збільшення об'ємів виробництва біопалива припало на 2006 - 2008 рр. Саме в цей період спостерігалося й стрімке підвищення цін на продовольчі товари.
/
Рис. 2.5. Динаміка споживання та індекси світових ціни на кукурудзу та етанол,
2000-2013 рр[8].
Попит на певні, стратегічно важливі для продовольчої безпеки, види сільськогосподарської продукції призводить до скорочення ресурсів для виробництва продовольчих товарів, зменшуючи їх доступність на світовому ринку та зумовлюючи
зростання цін. Зокрема, у світовій торгівлі кукурудзою на США припадає до 50%, одночасно частка використання кукурудзи для виробництва етанолу постійно збільшується і на 2014 р. становила 52%. Крім того, розширення виробництва кукурудзи в США здійснюється за рахунок скорочення виробництва інших видів зернових культур, представлених на світовому ринку. У зв'язку з цим спеціалісти відзначають два ефекти: підвищення світових цін на кукурудзу та її аналогові замінники, як наприклад, пшеницю, та разом із тим, стимулювання виробництва кормових культур в інших регіонах світу, оскільки значні обсяги кукурудзи були виведені з продовольчого ринку.
Чутливим продуктом для системи харчування країн, що розвиваються, стає і цукор. Зокрема проведені дослідження свідчать про постійне зростання обсягів світового експорту згаданого продукту. Світовий ринок цукру має одиничну структуру. Тільки на Бразилію припадає близько 50% цього ринку. Тому постійне зростання частки цукрової тростини, призначеної для виробництва етанолу, відповідає збільшенню попиту на 70% за період з 2000 р. по 2014 р. та, відповідно, зростанню ціни на цукрову тростину.
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ НЕГАТИВНИХ ТЕНДЕНЦІЙ НА СВІТОВОМУ АГРОПРОДОВОЛЬЧОМУ РИНКУ
3.1. Основні заходи підвищення продуктивності світового агропромисловго комплексу
Щодо сільськогосподарського потенціалу планети не існує єдиної думки. Фахівці відзначають, що 78% земної поверхні зазнає серйозні природні обмеження для розвитку землеробства, 13% площ відрізняються низькою продуктивністю, 6% - середній і лише 3% - високою[13].
В даний час ріллею зайнято близько 11% всієї площі суші. Близько 24% всіх земель планети використовується в тваринництві (і хоча пасовища часто розорюють з метою виробництва зернових, їх втрати компенсують зведенням лісів). Особливості і гострота агроресурсних ситуацій часто різко відрізняються не тільки в окремих країнах, але і в рамках їх географічних областей. Тому не може бути універсальних шляхів вирішення продовольчої проблеми, і її слід вивчати і долати, перш за все, на національному і локальному рівнях[13].
Основні умови та можливості зростання виробництва продовольства:
- розширення оброблюваних площ, у тому числі реалізацією проектів резервних площ для аграрного освоєння;
- інтенсифікація сільського господарства на вже освоєних землях (включаючи іригацію, внесення добрив та інші);
- застосування передових методів ведення землеробства поряд з традиційними;
- здійснення природоохоронних заходів;
- посилити процес диверсифікації структури всієї економіки країн, що розвиваються; в якійсь мірі з відмовою від ідеї самозабезпеченості продовольством та задоволення зростаючих потреб в продовольстві за рахунок доходів від експорту в результаті розвитку інших галузей економіки (необхідність імпорту продуктів харчування);
- необхідність соціальних перетворень аграрних реформ;
- долучення країн, що розвиваються до науково-технічних досягнень, у тому числі в галузі сільського господарства.
Сучасна наука володіє великими можливостями для збільшення виробництва продовольства у світі за рахунок: підвищення родючості земель; використання біологічних ресурсів морських і океанських вод; широкого застосування сонячної енергії та досягнення генетики та селекції для поліпшення сільськогосподарських культур та виведення продуктивніших порід тварин.
3.2. Роль України на світовому агропродовольчому ринку
В Україні система державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в АПК була започаткована в період отримання нею статусу незалежної держави, яка потім доповнювалась і змінювалась залежно від конкретного періоду свого розвитку.
Внаслідок бурхливої лібералізації (1993–1995 рр.), вітчизняний агропродовольчий ринок, не маючи системи захисту та економічної, адміністративної підтримки, виявився не захищеним від іноземної конкуренції. Українські товаровиробники перебували в різних умовах порівняно з західними, які володіли сучасною технікою і технологіями та користувалися державною підтримкою. Тобто доступ на український ринок був вільним, тоді як для українських експортерів застосовувались всілякі торговельні бар’єри, особливо в країнах Західної Європи (окрім сировинних товарів). Розпочався період різкого скорочення обсягів виробництва продукції сільського господарства, харчової промисловості. Тому, починаючи з 1996 р., у зовнішньоекономічній політиці України посилились протекціоністські тенденції[11].
Подальша трансформація українського законодавства пов’язана зі вступом України до СОТ та вибором стратегічного курсу нашої країни на інтеграцію у західноєвропейські економічні структури.
Україна погодилась встановити імпортні тарифи на сільгосппродукцію на рівні 10,66% (тобто зменшити в середньому на 50%). Зокрема, на м’ясо – з 21,5 до 13,13%; на молоко та молочну продукцію – з 24,8 до 10,1%; на харчову продукцію – з 18,3 до 9,8%, на алкогольні та безалкогольні напої – з 23,9 до 13,6%. Для цукру застосовуватиметься максимальна ставка ввізного мита серед сільськогосподарських товарів – 50 та 30% для соняшникової олії[6].
В таблиці 3.1. розглянуто основні види продукції агропродовльчого комплексу України та їх динаміку за 2012-2014 роки.
Таблиця 3.1
Динаміка виробництва сільськогосподарської продукції, тис. тонн
Види
Продукції
Роки
2012
2013
2014
Зернові культури
46028,3
39270,9
56746,8
Картопля
19666,1
18704,8
24247,7
Овочі
8341,0
8122,4
9832,9
М’ясо
1917,4
2059,0
2143,8
Молоко
11609,6
11248,5
11086,0
Складено на основі джерела [5].
Як видно з таблиці 3.1. найбільше в Україні вирощується зернових культур та картоплі. В 2013 році помітний спад вирощування даних видів продукції, проте в 2014 помітне значне зростання показників. Виробництво м’яса трохи зросло протягом 2012-2015 років, проте не на багато, але тенденція до зростання зберігається. Виробництво молока в Україні є стабільним протягом 2012-2014 років, але в 2014 році простежується незначний спад в порівнянні з 2013 роком.
Тому, Україна, як держава з високим агропромисловим потенціалом, має високі шанси на збільшення аграрного сектору в своїй економіці, і тим самим збільшення експорту аграрної продукції за кордон. Яка зараз має високий попит на закордонних ринках.
ВИСНОВКИ
Агропродовольчий ринок – це складна соціально-економічна система товарного обміну, пов'язана з виробництвом сільськогосподарської продукції і продовольства та просуванням їх від виробника до споживача. Найважливішою характеристикою агропродовольчого ринку є його соціальна направленість та значення, а головними факторними умовами, які визначають стан та динаміку елементів ринкового механізму – біологічні потреби в продуктах харчування, платоспроможність населення та пропозиція, що формується виробниками.
Агропродовльчий ринок характеризується наступними тенденціями.
По-перше – це випереджаюче зростання потреб населення в продуктах харчування, порівняно з обсягами їх виробництва, а звідси й підвищення темпів приросту сукупного попиту на продовольчі товари, порівняно із темпами нарощування обсягів пропозиції.
По-друге – стійкі тенденції підвищення цін на продовольчі товари. Внаслідок цього загострюється, а в окремих регіонах залишається не вирішеною, проблема фізичної та економічної доступності продуктів харчування для населення.
По-третє – інтенсивний розвиток біоенергетики – галузі, яка тісно пов'язана із сільськогосподарським виробництвом, що зумовлює кардинальний перегляд, країнами-експортерами структури посівних площ в бік "паливних" культур.
По-четверте – зниження рівня світових запасів продовольства, зокрема, зумовлене попередніми факторами.
В другому розділі розглянуто динаміку виробництва і споживання агропродовольчих товарів і доведено, що постійне зростання глобального попиту та обсягів споживання зумовлює нарощення темпів виробництва агропродовольчих товарів. Зокрема, за останні чотирналцять років обсяг виробництва зернових у світі збільшився на 38%, овочів – 40, фруктів – 39, м'яса – 40, молока – 30, риби – 23%. Як засвідчує рис. 2.2, зросло відповідно і споживання: зернових на 23%, овочів – 44, фруктів – 42, м'яса – 34, молока – 33, риби –30%.
Основною причиною збільшення обсягів споживання агропродовольчих товарі є зростання чисельності населення у світі. Причому темпи приросту споживання перевищують темпи приросту населення станом на 2014 р. фактично в 2 рази. Зокрема, за період з 2000 р. по 2014 р. чисельність населення земної кулі збільшилася на 17%, а обсяги споживання агропродовольчих товарів – на 38%. Відповідна динаміка викликана дисбалансом між фізіологічними потребами та фактичним споживанням продуктів харчування населення в різних регіонах. На сучасному етапі за кон'юнктурою агропродовольчого ринку виділяється три групи країн, які відрізняються рівнем насиченості потреб у продовольстві.
Ще однією характерною рисою сучасного агропродовольчого ринку є взаємозв'язок між зростанням попиту на сільськогосподарську сировину та збільшенням обсягів виробництва біопалива. За даними Міжнародного енергетичного агентства (IEA), за останні тринадцять років обсяги виробництва біопалива зросли в 5 разів (від 20 млрд літрів на рік у 2001 р. до більше ніж 100 млрд літрів на рік у 2014 р.). Виробництво та споживання біоетанолу та біодизелю зосереджено в США, Бразилії та ЄС.
В третьому розділі охарактеризовано заходи для підвищення продуктивності світового агропромислового комплексу, зокрема:
- розширення оброблюваних площ, у тому числі реалізацією проектів резервних площ для аграрного освоєння;
- інтенсифікація сільського господарства на вже освоєних землях (включаючи іригацію, внесення добрив та інші);
- застосування передових методів ведення землеробства поряд з традиційними;
- здійснення природоохоронних заходів;
Сучасна наука володіє великими можливостями для збільшення виробництва продовольства у світі за рахунок: підвищення родючості земель; використання біологічних ресурсів морських і океанських вод; широкого застосування сонячної енергії та досягнення генетики та селекції для поліпшення сільськогосподарських культур та виведення продуктивніших порід тварин.
Також розглянуто основні види агропродовольчих товарів, що вирощуються і виробляються в Україні. Подана динаміки виробництва цих товарів, та охарактеризовано основні їх тенденції. Визначено місце України на світовому агропродовльчому ринку.
Україна, як держава з високим агропромисловим потенціалом, має високі шанси на збільшення аграрного сектору в своїй економіці, і тим самим збільшення експорту аграрної продукції за кордон. Яка зараз має високий попит на закордонних ринках.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
FAOSTAT / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://faostat3.fao.org/faostatgateway/go/to/download/FB/FBS/E.
Власов В. Деякі тенденції світового виробництва продовольчих ресурсів // Економіка АПК. - 2006. - № 4. - С. 142-147.
Власов В. Тенденції та проблеми глобальних процесів у світовій продовольчій сфері // Економіка України. - 2006. - № 2. - С. 75-80.
Ганченко С.Л. Світовий ринок агропродовольства на сучасному етапі розвитку перспективи для україни / С.Л. Ганченко // Економічна теорія. - 2014. - № 2. - С. 142-152.
Державна служба статистики України - [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua
Замороко Т. Інтеграція до СОТ - наслідки для легкої промисловості // Маркетинг в Україні. - 2010. - № 4. - С. 31-35.
Ковалев Е. Світова продовольча проблема: нові аспекти // Світова економіка і міжнародні відносини. - 2003. - № 9. - С. 53-59.
Красьова Н.А. Світовий агропродовольчий ринок: глобальні та макроекономічні тенденції / Н.А. Красьова // Вісник Запорізького національного університету. – 2014 – №4 – С.10-18.
Логинов В. Розвиток продовольчих ринків і сучасні аграрні проблеми // Економіст. - 201. - № 7. - С. 88-94.
Лукінов І.І. Економічні трансформації (наприкінці XX ст.). – К. : Інститут економіки НАНУ, 2010. – 455 с.
Мельник Т.М. Міжнародна торгівля товарами в умовах глобальної конкуренції Монографія. – К. : Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2011. – 396 с. Кирилюк Є. М. Аграрний ринок як економічна категорія: сутнісні ознаки й особливості / Є. М Кирилюк // Агросвіт. – 2011. – № 12. – С. 2–10.
Овчаренко А.С. Кон’юнктура світово агропродовольчого ринку / А.С. Овчаренко // Галицький економічний вісник. – 2014 – №1. – С.82-83.
Страшинська Л.В. Основні тенденції розвитку продовольчих ринків у межах світової агропродовольчої системи / Під ред. чл.-кор. НАН України Б.М Данилишина. - К.: РВПС України НАН України, 2012. - 47 с.
24.07.2020 11:07-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора