Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Спортивні та культурні заходи глобального рівня та їх вплив на соціокультурну глобалізацію
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра менеджменту
Інформація про роботу
Рік:
2016
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Підприємництво
Група:
ЕФІм-13
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний університет «Львівська політехніка»
Кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни «Глобальна економіка»
Тема: «Спортивні та культурні заходи глобального рівня та їх вплив на
соціокультурну глобалізацію»
РЕЗЮМЕ
Контрольна робота: 24 с., 5 рис., 1 таблиця, 13 джерел. Об’єкт дослідження –світовий агропродовольчий ринок та тенденції його розвитку.
Мета роботи: встановити основні фактори впливу та визначити тенденції формування і функціонування світового агропродовольчого ринку в сучасному періоді, а також його основні глобальні та макроекономічні тенденції.
Метод дослідження – якісний та кількісний аналіз основних тенденцій світового агропродовольчого ринку, метод систематизації та узагальнення, графічний метод.
Агропродовольчий ринок – це складна соціально-економічна система товарного обміну, пов'язана з виробництвом сільськогосподарської продукції і продовольства та просуванням їх від виробника до споживача. Аналіз кон'юнктури ринку і тенденцій на сучасному етапі дозволяє національним урядам формувати пріоритети та стратегічні завдання для розвитку експортоорієнтованих галузей, що й визначає актуальність досліджуваної проблеми. В першому розділі роботи викладено теоретичні аспекти становлення та розвитку агропродовольчого ринку. В другому розділі досліджено глобальні та макроекономічні тенденції світового агропродовольчого ринку. В третьому розділі запропоновано шляхи подолання негативних тенденцій на світовому агропродовольчому ринку.
ГЛОБАЛІЗАЦІЯ, ТЕНДЕНЦІЇ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ, СВІТОВИЙ АГРОПРОДОВОЛЬЧИЙ РИНОК, ТРАНСНАЦІОНАЛЬНІ КОМПАНІЇ, АГРОПРОДОВОЛЬЧИЙ КОМПЛЕКС, ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА.
ВСТУП
Глобалізація, що домінує на сучасному етапі розвитку людства, виявляється в різних сферах суспільного життя, надаючи нові можливості й породжуючи нові виклики у демографії, екології, технології, економіці, геополітиці, культурі. Починаючи з кінця ХХ століття, дедалі значнішої актуальності набуває проблематика саме глобалізації соціокультурних перетворень, торкаючись одночасно науки, освіти, культури, етики, ідеології, релігії.
Зростання значущості соціокультурного фактора глобалізації зумовлене: швидкістю й масштабністю змін; домінуванням інтегративних тенденцій у культурі; інтенсивністю культурних взаємодій в інформаційному суспільстві; зростанням масштабів культурної індустрії у зв’язку з появою транснаціональних корпорацій у сфері виробництва культурних товарів та послуг; вторгненням західної культури. Очевидним є поширення впливу глобалізації на ціннісно-нормативні основи національних культур у процесі сучасної модернізації суспільств.
Розвиток соціально відповідальної активної особистості неможливий без усвідомлення й опанування нею соціокультурного простору як колективного інтелекту, умов самоорганізації та саморозвитку, оскільки забезпечує населенню духовну свободу і формує національну самосвідомість.
Соціокультурна глобалізація - це історичний процес, який уже пройшов ряд етапів у світовому розвитку, за якого взаємозв'язки і взаємодія окремих держав досягли такого рівня, коли дії одного зачіпають інтереси багатьох або виявляють всесвітній вплив.
Під поняттям «культурна глобалізація» ми розуміємо активізацію культурних взаємозв’язків у світі, інтеграцію культур, що призводить до виникнення глобальної масової культури. Означену проблему досліджували Т. Адорно, Д. Белл , М. Маклюен , О. Гофман, Т. Кшишот , О. Гриценко , А. Данилюк, І. Дзюба, Н. Колосова, В. Шейко , В. Шапко та інші науковці.
Метою даної роботи є встановити основні фактори впливу та визначити тенденції формування і функціонування світового агропродовольчого ринку в сучасному періоді, а також його основні глобальні та макроекономічні тенденції.
Для досягнення поставленої мети потрібно виконати такі завдання:
- розглянути думки дослідників щодо трактування поняття агропродовольчий ринок;
- охарактеризувати основних суб’єктів які діють на світовому агропродовольчому ринку;
- виділити основні групи товарів на агропродовольчому ринку та тенденції їх виробництва та споживання;
- розглянути та охарактеризувати динаміку обсягів споживання агропродовольчих товарів на світовому ринку;
- висвітлити споживання агропродовольчих товарів на душу населення по регіонах світу;
- сформувати власну думку щодо глобальних тенденцій розвитку світового агропродовольчого ринку.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ. ОСНОВНІ СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПОДІЇ СВІТУ
Розуміння глобалізації як складного соціокультурного процесу вимагає особливих підходів, адже вивчення лише окремих боків даного явища в межах певних наукових дисциплін без урахування всього спектра соціокультурних трансформацій призводить до спрощення та одностороннього трактування одного з найскладніших явищ сьогодення.
Сучасна соціокультурна глобалізація – це уніфікація цінностей і знецінення національно-культурної ідентифікації особистості. З огляду на такі чинники, сформувалась категорія «громадянин світу», тобто людина, що не ідентифікує себе за культурно-соціальними критеріями як частину певного національного культурного об’єднання.
Слід зазначити, що сучасні уявлення про соціокультурну динаміку значно відрізняються від уявлень, що були характерними для XVIII та XIX століть. Узагалі, «соціокультурна зміна» являє собою багатовимірний і багатоаспектний процес, що формує багатопредметність дослідження соціальної динаміки.
Ретроспективні соціокультурні зміни базувалися здебільшого на лінійних (часових і просторових) тенденціях розвитку, коли загальнонаукова думка оперувала здебільшого поняттям людства як загального, та прагнула віднайти «динамічні закони еволюції та прогресу», які визначали б магістральний напрям людської історії.
Протягом XVIII—XIX століть переважна більшість учених, — представників переважно суспільних наук — була твердо переконана в існуванні вічних лінійних тенденцій соціокультурних змін. Зміст історичного процесу полягав для них у розгортанні та повній реалізації так званої «тенденції прогресу та еволюції», стабільної «історичної тенденції» і закону «соціокультурного розвитку». Типовими в даному розумінні є концепції Гердера, Фіхте, Канта і Гегеля, які вбачали головну тенденцію історичного прогресу в прогресивному скороченні насилля та війн, стабільному розширенні сфери миру та зростанні справедливості, розуму й моральності. Заслуговує на увагу і теорія «соціальної динаміки» Спенсера, згідно з якою весь соціокультурний універсум з часом переходить зі стану невизначеної однорідності до стану визначеної домовленої багатогранності із дедалі значнішими диференціацією та інтеграцією людської особистості, культури і суспільства. Інтерпретуючи характер соціокультурних змін з погляду лінійності, більшість науковців XIX століття трактувала процес соціокультурної динаміки переважно в контексті послідовності еволюціонуючих стадій розвитку. До лінійних можна віднести як теорію соціальної динаміки Лестера Ф. Ворда, що наголошує на дедалі сильнішому телеологічному, колоподібному, штучному, самоспрямованому та самоконтрольованому характері людської адаптації, так і виведеному «законі соціальної ентропії» Л. Вінарського — згідно з яким ця ентропія веде до дедалі значнішого соціокультурного вирівнювання каст, соціальних груп, класів, рас та індивідів і, нарешті, до позбавленої життя соціокультурної рівноваги та до кінця людства. У цьому руслі Ф. Гіддінс поділяє процес соціокультурного розвитку на чотири стадії, які зображені на рис. 1.
/
Рис. 1. Стадії соціокультурного розвитку
На початку ХХ століття у соціокультурній сфері проявилися тенденції, що дискредитували лінійні теорії розвитку, зокрема, стало очевидним, що:
по-перше, лінійний тип змін є лише одним з багатьох варіантів;
по-друге, для того, щоб лінійні рухи або зміни були можливими, об’єкт змін має постійно перебувати в ізольованому середовищі, осторонь дій зовнішніх факторів. Має бути дотримана така рівновага, за якої дані об’єкти в будь-який момент можуть нейтралізувати один одного.
Очевидно, що вірогідність даних постулатів є абсолютно неможливою в бурхливому потоці соціокультурних змін, адже людина, суспільство, культура є набагато складнішими «об’єктами», з властивим постійним впливом на них неорганічних, органічних і соціокультурних сил. Крім того, якщо взяти до уваги, що кожен із цих «об’єктів» за своєю природою постійно змінюється, то класична концепція лінійності справді втрачає будь-який зміст.
Враховуючи вищезазначені та інші причини, стало зрозумілим, що лінійно розвиватися можуть лише деякі соціокультурні явища протягом обмежених відтинків часу, а в умовах глобалізації соціокультурні зміни набувають ознак не лінійності. Аналізуються такі аспекти соціокультурних змін, як: ізоляція, контакт, взаємодія, конфлікт, відчуження, диференціація, інтеграція, дезінтеграція тощо. Загалом, у сфері досліджень ХХ століття знаходився хід постійно змінюваних соціокультурних процесів, що, зокрема, відобразилось у працях Л. Вебера, А.Вебера, О. Шпенглера, Арнольда Дж. Тойнбі, П. Сорокіна та багатьох інших. Такий підхід переважає і в дослідженнях вітчизняних науковців, зокрема О.Н.Астафьєвої, яка підтверджує, що глобалізація надає сучасному соціокультурному розвитку виразної не лінійності, а просторово-часовий розріз, «зрілість глобалізації» як соціокультурного процесу дозволяють оцінити його не тільки за допомогою порівняння попереднього та наступного станів, й проаналізувати «об’ємний» спектр розвитку глобалізації в цілому.
Горизонти перспектив тих чи інших культур в умовах глобалізації можуть не лише розширюватись, й звужуватися. Фундаментальний принцип поведінки нелінійних систем базується на періодичному чергуванні стадій еволюції та інволюції, розгортання та згортання, передбачає вибухи активності, зміну інтенсивності на пасивність, інтеграцію та дезінтеграцію тощо.
Іншими словами, процеси культурної взаємодії у світі не можуть бути передбачуваними та спрогнозованими. Водночас непродуктивними є й дослідження глобальних процесів сучасності без урахування прагнень людства до досягнення цивілізаційного синтезу за умови збереження різноманітності народів та культур.
Вкрай складні соціокультурні взаємовідносини країн за умов їх політико-економічної суверенності в майбутньому має привести до формування синтетичних форм етнокультурної ідентифікації. В іншому разі ціннісні переваги одного типу культури завдяки глобальній інформатизації та корпоратизації будуть нав’язані світовій спільноті, що, у свою чергу, може призвести до безпрецедентної уніфікації й послаблення культурної різноманітності.
Зрозуміло, що кожна культура, кожен етнос входить до глобального економічного простру зі своїми власними соціальним рисами, способами та ритмами. І досить важливим є в даному контексті врахування проблем адаптації до умов відкритої інформаційно-інноваційної активності, оскільки запобігти тиску глобальної уніфікації національних традицій, зберегти етнічні культури досить важко. Водночас зближення рівнів соціально-економічного розвитку країн і регіонів світу, універсальність загальних культурних практик дозволяють уникнути типологічної одноманітності.
Інтегруючи зовнішній культурний простір, процеси глобалізації посилюють внутрішню диференціацію, призводять до корінних змін у системі взаємовідносин між народною, елітарною та масовою культурою. Остання, до речі, знижує статус не тільки перших двох, а й культури в цілому, яка перетворюється на засіб досягнення глобально стандартизованого життєвого благополуччя. Слід наголосити, що «кризу ідентичності» відчувають на собі всі країни світу, однак найгостріше вона дається взнаки в країнах колишньої соціалістичної системи, де протягом історично тривалого часу свідомо порушувалися базові структури національної самосвідомості, де засобами масової інформації переконливо нав’язувались ідеї про відсталість тієї чи іншої нації, про необхідність виходити не з реальних національних, а з ілюзорних загальнолюдських цінностей.
Під час розгляду соціокультурного простору деякі вчені висловлюють побоювання стосовно загрози втрати різноманіття культурних цінностей у зв’язку з процесами глобалізації. Глобальна культура, яка нині формується у світі, надто різноманітна, тому уніфікація культурної сфери соціуму неможлива. Адже навіть у глобальній культурі виокремлюються декілька шарів, — елітарні, масові, — у яких глобальна культура задовольняє запити різних груп населення. Це характерно для культури багатьох країн світу й окремих регіонів, де глобалізація може проявлятися по-різному. Хибним є припущення, що культурні уніфікація і стандартизація обов’язково призведуть до загальної кризи культури, підміни існуючої різноманітності культур західними зразками.
Масова культура — це інша форма культури, поширенню якої, безсумнівно, сприяє глобалізація. Вона спрямована на соціалізацію людини. Без опанування цінностей цієї культури неможливі створення елітарної культури, перехід на рівень індивідуалізації суб’єкта, який долучає людину до творців культурних цінностей. Саме Людина є центром соціокультурного простору, що, у свою чергу, визначає стратегічне завдання сім’ї, школи, ЗМІ, всіх суб’єктів державної культурної політики.
Сучасний соціокультурний простір — це час заперечення і переоцінки колишніх цінностей, пошуку нових способів збереження і трансляції культурного досвіду, пов’язаних із занепадом традиційних і одночасним виникненням інших (можливо, й нових) соціокультурних структур, що долучає дослідження процесів і явищ, які відбуваються у сфері сучасної культури, до актуальних культурологічних
проблем і зумовлює мету подальших досліджень.
Отже, соціокультурна глобалізація означає залучення великої частини людства в єдину відкриту систему суспільно-політичних, економічних і культурних відносин. Соціокультурна глобалізація – це новий етап інтеграційних процесів у світі, її процеси стосуються всіх сфер життя суспільства – від економіки і політики до культури і мистецтва. Соціокультурній глобалізації передбачено стати одним з найважливіших факторів, який буде визначати умови розвитку духовного життя у ХХІ столітті.
1.2.
В сучасному світі на глобальному рівні існує дуже багато як спортивних, так і культурних заходів. Кожен з них відіграє дуже важливу роль і створює свій вплив на соціокультурну глобалізацію. Серед основних та найбільш відомих можна виділити такі: Олімпійські ігри, Чемпіонат світу з футболу, Формула 1, Оскар (кінопремія) та Євробачення.
Олімпійські ігри — міжнародні спортивні змагання, які проводяться кожні чотири роки під егідою Міжнародного олімпійського комітету. Види спорту, які входять до програми Олімпійських ігор називаються олімпійськими. Переможці змагань отримують довічне звання олімпійського чемпіона.
Олімпійські ігри діляться на літні й зимові. Літні Олімпійські ігри проводяться кожні чотири роки, в рік кратний чотирьом. Зимові Олімпійські ігри об'єднують зимові види спорту й відокремилися від літніх, починаючи з 1924 року.
В програму Олімпійських ігор входять 33 види спорту, що включають 52 дисципліни. Загалом в окремих змагання розігрується біля 400 медалей.
Іншим важливим соціокультурним заходом є Чемпіонат світу з футболу. Чемпіонат світу з футболу, мундіаль — міжнародне футбольне змагання, в якому беруть участь чоловічі збірні команди країн — членів ФІФА. Змагання проводяться раз на чотири роки, починаючи з першого турніру в 1930 році. Відбірні матчі до фінального турніру можуть відбуватись упродовж трьох років до початку чергового чемпіонату світу.
Фінальна частина чемпіонату світу, у якій беруть участь 32 збірні команди, проводиться у декількох містах країни-господаря (або країн-господарів) і триває близько місяця. Кубок світу з футболу має найбільшу у світі аудиторію з-поміж усіх спортивних змагань.
«Формула-1» — чемпіонат світу з кільцевих автоперегонів на автомобілях з відкритими колесами, який відбувається під егідою Міжнародної Автомобільної Федерації (FIA). Перш за все «формула» — це термін, який визначає набір правил, які обов'язкові до виконання всіма учасниками перегонів.
Чемпіонат світу у класі «Формула-1» відбувається щороку і складається з Гран-прі, або етапів, які проводяться на спеціально побудованих трасах, або підготовлених вулицях міста. Наприкінці сезону, за підсумками всіх гонок визначається переможець чемпіонату. У Формулі-1 змагаються як окремі пілоти, так і команди. Пілот-переможець отримує титул чемпіона світу, а команда-переможець отримує Кубок конструкторів.
Результати кожної траси оцінюються за допомогою системи балів для визначення двох щорічних чемпіонатів світу, один для водіїв F1 і один для конструкторів F1 . Автогонщики, конструктори команди, спортивні чиновники, організатори повинні бути володарями дійсних Супер Ліцензій, найвищого класу гоночних ліцензій, виданої FIA.
Іншою важливою подією в соціальній глобалізації є подія в світі кінематографу, а саме вручення престижної кінопремії «Оскар». «Оскар» — найпрестижніша нагорода в кінематографі США та щорічний приз із багатьма номінаціями. Вручається з 1929 року Американською академією кіномистецтва, створеною Луїсом Маєром з кіностудії Metro-Goldwyn-Mayer у 1927-му.
Сам приз — позолочена статуетка, знана з 1939 року як «Оскар». Висота фігурки становить 13,5 дюйми (~34 см), вага — 8,5 фунтів (~3,86 кг). Спочатку вона була бронзовою, а нині під позолотою використовують спеціальний сплав — «британіум».
Також важливою подією в європейського масштабу є пісенний конкурс Євробачення. Євробачення — щорічний пісенний конкурс, що проводиться з 1956 року між країнами-членами Європейської Мовної Спілки.
Право брати участь у Конкурсі мають Активні Члени (на відміну від Асоційованих Членів) Європейської Мовної Спілки. Активними Членами є держави, що знаходяться в Європейській Телерадіомовній Зоні, або ті що є членами Ради Європи. Європейська Телерадіомовна Зона визначається Міжнародним Союзом Телекомунікацій. Активні члени складаються з телерадіомовних організацій, чиї трансляції є доступними всьому населенню країн, де ці організації розташовані.
Право брати участь у конкурсі не визначається географічним розташуванням на європейському континенті, незважаючи на корінь «Євро» в слові «Євробачення», також таке право не має нічого спільного із Європейським Союзом. Наприклад, у 1980 році участь у конкурсі брала північноафриканська країна Марокко.
Кожна країна надсилає одну пісню, яка буде її представляти в конкурсі. Є правило, яке забороняє надсилати пісні що були випущені більше ніж за визначений період часу до початку конкурсу. Мета цього правила — забезпечити участь в конкурсі тільки нових пісень, а не вже добре відомих хітів, що надало б країнам несправедливу перевагу через популярність пісні.
Отже, є багато підходів до визначення поняття соціокультурної глобалізації. Процес її створення і становлення починається ще в XIX столітті і триває до тепер. Важливими соціокультурними заходами глобального масштабу є, зокрема: Олімпійські ігри, Чемпіонат світу з футболу, Формула 1, Оскар (кінопремія) та Євробачення. Кожне з них важливе по своєму і має особливий вплив на певні аспекти соціокультурного життя світу. Завдяки цим заходам відбувається культурна та спортивна інтеграція різних народів світу.
РОЗДІЛ 2
РОЗДІЛ 3
Таким чином, можна виділити наступні позитивні риси глобалізації:
1) зростання доступності загальнокультурних цінностей, кращих зразків світового мистецтва, культури, інформації;
2) культурна консолідація, що, однак, може бути і негативним фактором
3) подолання глобальних світових культурних протиріч і протистоянь
4) зростання можливостей людини для трудової діяльності, навчання, відпочинку;
5) ожливість для різних культур вирватися за кордони своєї етнічної чи національної обмеженості.
Негативні чинники:
1) Деідентифікація особистості, як носія певної культурна, відтак, «культурна стерильність», як ознака носія глобальної культури
2) Уніфікація цінностей, зростання впливу масової культури
3) Насадження чужої для багатьох культурної ідеології
4) Породження внутрішніх конфліктів та диференціації між різними соціальними та культурними утвореннями тощо
5) Культурне зубожіння значних мас населення
6) Усунення розмаїття культур, створення культури одного зразка.
7) Вестернізація, американізація;
Сучасний етап соціокультурної глобалізації характеризується формуванням нових наук. До них можна віднести тотальну інформатизацію та комп’ютеризацію суспільства, утворення філософії постмодерністської людини та інше. Ці науки, чи то пак, елементи соціокультурного поля людини, неможливі без існування глобальних інформаційних зв’язків. Суспільство, під впливом глобалізації, поступово дисоціює на еліту і масового споживача. Крім того, серед населення поширюється негативне відношення до глобалізації як явища. Поступово наростає соціальна апатія через неприйняття стереотипів соціального і культурного розвитку.
Варто акцентувати увагу на позитивних рисах культурної глобалізації: по-перше, це зростання доступності загальнокультурних цінностей; по-друге, культурна консолідація, що, однак, може бути і негативним фактором; по-третє, подолання глобальних світових культурних протиріч і протистоянь.
Держави, нації, етнічні, релігійні, культурні спільноти мають розуміти, що майбутній розвиток має відбуватися лише на основі мирного діалогу і взаємопорозуміння, з дотриманням принципів рівноправ’я, демократії, свободи, справедливості, терпимості, солідарності, співпраці, плюралізму, культурної різноманітності. Непотрібно штучно ізольовувати національні культури, а потрібно сприяти їхній модернізації за рахунок інших культур зі збереженням власних цінностей та принципів. Треба сприяти вільному доступу до інформації, здобутків інших країн в різних галузях, обміну досвідом при відповідному нормативно-правовому регулюванні. Необхідно відкривати кордони перед людиною, надавати їй можливості для розвитку, навчання, спілкування, самопізнання та вдосконалення. Треба поширювати високу культуру, високе мистецтво, яке не повинно прив’язуватись до національних кордонів. Можливості завжди існують, необхідно лише спромогтись втілити їх у життя.
ВИСНОВКИ
Соціологи трактують процес глобалізації позитивно, вважаючи, що він веде до подолання конфліктів, підвищення рівня життя народів і соціальної стабільності. Дослідник Луман, розуміє процес глобалізації як становлення такої соціальної системи, що не має ні вершини, ні центра, а є поліцентричним суспільством, в якому взаємодіють між собою різні політичні, етнічні, релігійні, соціокультурні індивіди і соціальні групи.
Сучасна соціокультурна глобалізація полягає передусім у формуванні нового соціокультурного поля, яке формується під впливом наступних факторів: по-перше, це зміна світосприйняття у споживача культури; по-друге, формування нових наук, що змінюють сучасну наукову парадигму; по-третє, глобалізація суспільного життя і від’ємна на неї реакція значних мас населення; по-четверте, наростання соціальної апатії у частини населення, що стало наслідком неприйняття стереотипів у розвитку культури, і виникнення почуття власної неповноцінності.
24.07.2020 11:07-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора