Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Податки та податкова система України
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
О
Факультет:
ФМ
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2013
Тип роботи:
Доповідь
Предмет:
Менеджмент
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Інститут економіки та менеджменту
Кафедра фінансів
Доповідь
з дисципліни «Фінанси 2»
на тему:
«Податки та податкова система України»
Для існування держави необхідні величезні фінансові ресурси, які акумулюються у бюджетних і позабюджетних державних централізованих фондах, переважно завдяки функціонуванню податкової системи. Економічні відносини, пов’язані з податками, тією чи іншою мірою зачіпають усе населення країни, тому основні теоретичні і практичні аспекти побудови податкової системи цікавлять не тільки спеціалістів (економістів, юристів, керівників усіх рівнів, підприємців), але й звичайних громадян.
Система оподаткування в Україні почала формуватися з 1991 р., незважаючи на незмінність основних принципів і підходів до побудови цієї системи, викладених в Законі України «Про систему оподаткування», вона, однак, постійно змінюється: вносяться доповнення, уточнення, поправки.
Правові норми, які регулюють відносини, пов’язані зі збиранням, розподілом і використанням податкових надходжень в Україні, відображають усі зміни державної фінансової політики, направлені на подолання кризи і створення ефективної ринкової економіки. [1, c.290]
Податки (за економічною сутністю) – це сукупність економічних відносин, які виникають між державою, юридичними та фізичними особами шляхом примусового вилучення частини новоствореної вартості для фінансування державних видатків.
Податки (за формою) – це обов’язкові платежі, що вилучаються державою із юридичних та фізичних осіб з метою формування бюджету і позабюджетних фондів та для фінансування витрат держави.
Податкова система країни — сукупність встановлених у законодавчому порядку податків, що сплачуються до бюджетів різних рівнів, а також принципів, форм і методів їх встановлення, зміни, відміни, нарахування, сплати і стягнення, у т. ч. організація податкового контролю. [5]
Структура податків — співвідношення між різними видами податків і зборів, що визначаються податковою політикою держави та утворюють податкову систему.
Об’єкти оподаткування — доходи, прибуток, додана вартість, майно, використання природних ресурсів, певні юридичні дії (наприклад, нотаріальні, передавання прав власності на майно) та ін.
База оподатковування — вартісне, фізичне або інше характерне вираження об’єкта оподаткування. [1, c.292]
Податкову політику розглядають у широкому і вузькому аспектах. У широкому вона охоплює питання формування державних доходів за рахунок постійних і тимчасових джерел (податків і позик відповідно). Оскільки держава не може встановлювати занадто високий рівень оподаткування через протидію суспільства, вона вимушена використовувати державні позики для покриття свої витрат. Однозначно оцінювати політику широкого використання позик не можна. Все залежить від конкретної ситуації, але у будь-якому випадку позики необхідно повертати, а це можливо лише за рахунок додаткових надходжень податків. Таким чином, державні позики це не що інше, як відкладені на майбутнє податки.
У вузькому аспекті податкова політика охоплює діяльність держави тільки у сфері оподаткування — встановлення видів податків, платників, об’єктів, ставок, пільг, строків і механізму зарахувань до бюджету.
Податкова політика проводиться, виходячи з певних принципів, що відображають її завдання, основними з яких є:
- соціальна справедливість;
- рівнонапруженість;
- економічна ефективність;
- стабільність;
- гнучкість.
Якщо податкову політику не відривати від фіскальної, можна виокремити такі типи бюджетно-податкової політики:
- дискреційну фіскальну;
- не дискреційну, або політику «вмонтованих стабілізаторів».
Дискреційною політику називають тоді, коли парламент і уряд свідомо вносять зміни до податкової системи і видатки бюджету з метою впливу на реальний ВВП, зайнятість, інфляцію. Таким чином, при проведенні дискреційної політики зміни у податковій системі залежать від рішень уряду.
Дискреційна політика може бути стимулюючою і стримуючою. Вважається, що стимулюючу політику доцільно проводити при економічному спаді. У сфері податків вона передбачає зменшення податкових вилучень з доходів громадян задля збільшення сукупного попиту. [1, c.298]
Стримуюча бюджетно-податкова політика доцільна тоді, коли економіка знаходиться у стані надмірного підйому і попит перевищує пропозицію. У такому випадку виникає інфляція попиту і з’являється необхідність обмеження споживчих витрат населення. Це можна зробити, або зменшуючи видатки бюджету, або збільшуючи податкові вилучення шляхом підвищення ставок оподаткування або раціоналізації податкових пільг.
Не дискреційна бюджетно-податкова політика, або політика «вмонтованих стабілізаторів», базується на теоретичному припущенні, що податкова система сама по собі має здатність автоматично впливати на економічний цикл, оскільки навіть без її зміни податкові вилучення збільшуються при зростанні ВВП і зменшуються при його спаді, тобто має місце стабілізуючий ефект. Він є найбільш високим при прогресивній податковій системі, яка передбачає підвищення податкових вилучень при збільшенні доходів. Слід зазначити, що «вмонтовані стабілізатори» здатні лише послабити циклічні коливання; для серйозних змін у кон’юнктурі нерідко потрібна саме дискреційна політика. [1, c.302]
На основі нового податкового кодексу визначено і затверджено нові органи державного управління, які здійснюють регулювання і контроль за податковою системою країни, реалізує податкову систему – Державна податкова служба.
Державно податкова служба України має два рівні, які забезпечують правильність обчислення та справляння податків і зборів:
I - рівень – державна податкова адміністрація, АР Крим, м. Києва, м. Севастополя та областей.
II – рівень – державні податкові інспекції в районах, містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції. [5]
Податки виконують певні функції, а саме: фіскальну та розподільчо-регулюючу.
За допомогою фіскальної функції формуються фінансові ресурси держави, створює передумови для втручання в економічні процеси, які відбуваються в суспільстві.
Розподільчо-регулююча. За допомогою податків розподіляє і перерозподіляє національний дохід між державою, юридичними та фізичними особами, через елементи податку. Такий розподіл впливає на функціонування ресурсів в економіці, на процеси виробництва, інвестування, накопичення капіталу, конкурентоспроможність, платоспроможний попит та пропозицію. [2, c.150]
Податки класифікуються за наступними ознаками:
Відносно джерела сплати:
Податки та збори, що входять до валових витрат і собівартості (податок на землю, фіксований сільськогосподарський податок).
Податки та збори, що сплачуються із прибутку підприємства чи капіталу(держ. мито, податок на прибуток, збір з власників транспорту).
За економічним змістом об’єкта оподаткування:
Податки на доходи.
Податки на споживання.
Податки на мито.
Залежно від способу вилучення податку:
Прямі.
Непрямі.
Залежно від суб’єкта оподаткування:
Податки з юридичних осіб.
Податки х фізичних осіб.
За рівнем державного органу, що встановлює податки:
Загальнодержавні.
Місцеві. [5]
До прийняття в 2010 році податкового кодексу в Україні існувало 28 загальнодержавних та 14 місцевих обов’язкових платежів. Після прийняття кодексу їх кількість скоротилася до 18 та 5 відповідно.
Ст. 9 кодексу визначені наступні загальнодержавні податки та збори:
1. Податок на прибуток підприємств.
2. Податок на доходи фізичних осіб.
3. Податок на додану вартість.
4. Акцизний податок.
5. Збір за першу реєстрацію транспортного засобу.
6. Екологічний податок.
7. Рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами і нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України.
8. Рентна плата за нафту, природний газ та газовий конденсат, що видобуваються в Україні.
9. Плата за користування надрами.
10. Плата за землю.
11. Збір за користування радіочастотним ресурсом України.
12. Збір за спеціальне використання води.
13. Збір за спеціальне використання лісових ресурсів.
14. Фіксований сільськогосподарський податок.
15. Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.
16. Мито.
17. Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну й теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками.
18. Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.
Ст. 10 даного кодексу визначає такі місцеві податки та збори:
1. Податок на нерухоме майно, що відрізняється від земельної ділянки.
2. Єдиний податок.
3. Збір за здійснення деяких видів підприємницької діяльності.
4. Збір за місця для паркування транспортних засобів.
5. Туристичний збір. [4]
Перелік істотно відрізняється від того, що існував раніше. Передусім це викликано тим, що деякі податки тепер просто не справлятимуться. Прикладом таких платежів є комунальний податок і податок на рекламу, ринковий збір, збір за право використання місцевої символіки та збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі: за періоди після 1 січня 2011 р. їх сплачувати не потрібно.
Іншу частину обов’язкових платежів просто названо по-іншому. Причому у деяких випадках зміна назви має істотне значення внаслідок зміни порядку сплати податку (наприклад податок з власників транспортних засобів замінено збором за першу реєстрацію транспортного засобу; нова назва цього платежу говорить сама за себе). В інших випадках – це більше нагадує формальне перейменування податку, що принципово не змінює суті (наприклад плату за торгові патенти названо збором за здійснення деяких видів підприємницької діяльності).
До 2015 р. скасовано буде ще один державний та два місцевих збори, таким чином кількість державних місцевих платежів становитиме 17 та 3 відповідно.
Позитивним напрямом податкової реформи стало зменшення ставки податку на прибуток з 2011 р. із 25 до 19%, потім адекватно з 2014 р. до 18%, а потім до 17%. Податок на додану вартість із 2014 р. знизиться із 20 до 17%.
Податок на додану вартість. Платниками податку є як фізичні, так і юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність в Україні. Обов'язковою для оподаткування є діяльність на суму, яка перевищує 300 тис. гривень за 12 попередніх календарних місяців. Об'єктом оподаткування є продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України (здійснюване як резидентами, так і нерезидентами), завезення товарів і послуг (в тому числі в вигляді оренди чи лізингу) та вивезення товарів та послуг за межі митної території України. На даний момент ПДВ становить 20%. [3, c.98]
Податок на прибуток. Для обчислення оподатковуваного прибутку з доходу підприємства віднімаються ПДВ, акцизи, інші податки і витрати, які згідно з законом, можна відносити на валові витрати. основою для розрахунку податку є річний прибуток підприємства, що зазначається в декларації, яка подається до податкових органів. На даний момент ставка даного податку складає 19% (до прийняття кодексу 25%).[3, c.98]
Податок на доходи фізичних осіб - загальнодержавний податок, що стягується з доходів фізичних осіб (громадян - резидентів) і не резидентів, які отримують доходи з джерел їх походження в Україні. На даний час складає 15%.
Можна зазначити, що податки як ефективний інструмент державного регулювання ринкової економіки застосовуються в усіх розвинених країнах світу протягом багатьох десятиріч. Здійснюючи податкове регулювання економіки, держава шляхом зміни обсягу податкових надходжень, ставок податків, форм і методів оподаткування, застосування податкових пільг може суттєво впливати на процеси розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту між окремими секторами економіки, регіонами та верствами населення.
Діюча в Україні система оподаткування має суттєві недоліки, серед яких нестабільність податкового законодавства, часті зміни об’єктів оподаткування і правил розрахунку податків, велика кількість податкових пільг і винятків, що порушують принципи рівності і справедливості цього процесу. Для підвищення дієвості податкової системи України необхідно посилити наукове обґрунтування податкової політики держави, що обумовлює необхідність підготовки фахівців відповідного профілю.
CПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Юхименко П. І., Федосов В. М., Лазебник Л. Л. та ін. Теорія фінансів: Підручник / За ред. проф. В. М. Федосова, С. І. Юрія. — К.: Центр учбової літератури, 2010. — 576 с.
2. Базилевич В.Д., Валастрик Л.О. Державні фінанси. — К.: Атіка, 2002. —368 с.
3. Василик ОД", Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. — К.: НІОС, 2002. — 608 с.
4. Податковий кодекс України від 2 груд. 2010 р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями від 1 січ. 2011 р. – Режим доступу : www.rada.gov.ua.
5. Опорний конспект лекцій з дисципліни «Фінанси 1».
24.07.2020 13:07-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора