Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКООПСПІЛКИ
«ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ»
Кулик Вікторія Анатоліївна
БУХГАЛТЕРСЬКИЙ БАЛАНС:
минуле, сучасне, майбутнє
Монографія
Полтава – 2010
УДК 657
ББК 65.052
Рекомендовано до друку вченою радою ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі» від 16 листопада 2010 року., протокол №
Рецензенти: Л.В. Чижевська, завідувач кафедри господарського і фінансового контролю Житомирського державного технологічного університету, доктор економічних наук, професор; В.О. Шевчук, професор кафедри фінансового аналізу та контролю Київського національного торговельно-економічного університету, д.е.н., професор.
Кулик В.А.
К16 Бухгалтерський баланс: минуле, сучасне, майбутнє: Монографія. – Полтава: РВВ ПУЕТ, 2010. – 186 с.
ISBN 978-966-7971-67-0
У монографії розкрито теоретико-методологічні засади бухгалтерського балансу та розглянуто його значення в управлінні підприємством. Висвітлено історичний аспект розвитку бухгалтерського балансу, зроблено акцент на сучасних проблемах і тенденціях розвитку бухгалтерського балансу на мікро- та макрорівнях.
Монографія рекомендується для використання докторантами, аспірантами, магістрантами, науковими співробітниками, які цікавляться розвитком бухгалтерського обліку в Україні та світі.
УДК 657
ББК 65.052
ISBN 978-966-7971-67-0
© ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», 2010 р.
© Кулик В.А., 2010 р.
ЗМІСТ
ВІД АВТОРА 5
РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗИС БУХГАЛТЕРСЬКОГО БАЛАНСУ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ 7
1.1. Періодизація розвитку бухгалтерського балансу як необхідна умова розуміння його становлення та формування 7
1.2. Балансове узагальнення: виникнення та розвиток в межах облікових теорій 27
Висновки до першого розділу 38
РОЗДІЛ 2. ВИКОРИСТАННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО БАЛАНСУ В УПРАВЛІННІ ПІДПРИЄМСТВОМ 40
2.1. Концептуальні основи бухгалтерського балансу: принципи побудови, вимоги до інформації 40
2.2. Різноманітність бухгалтерських балансів та їх значення 57
2.3. Формування інформації бухгалтерського балансу на основі облікової політики підприємства 68
Висновки до другого розділу 86
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ РОЗВИТКУ БУХГАЛТЕРСЬКОГО БАЛАНСУ В УКРАЇНІ 88
3.1. Оцінка статей бухгалтерського балансу відповідно до Національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку: статико-динамічний підхід 88
3.2. Удосконалення бухгалтерського балансу як інструменту управління підприємством 96
3.3. Макроекономічний аспект розвитку бухгалтерського балансу 129
Висновки до третього розділу 135
ВИСНОВКИ 137
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 140
ДОДАТКИ 150
ВІД АВТОРА
Перехід від індустріального до інформа ційного суспільства, трансформація моделей економіч ного розвитку під впливом глобалізації економіки, ін телектуалізація праці, дематеріалізація виробництва породжують принципово нові проб леми, які потребують інших концептуальних рішень і переосмислення низки фундаментальних теоретико-методологічних принципів та понять економічної науки. Закономірно, що цей процес вимагає розробки принципово нових підходів до прийняття рішень, спрямованих на формування та забезпечення успішної реалізації конкурентної тактики і стратегії підприємницької діяльності. У цьому контексті особливої актуальності набуває проблема інформаційного забезпечення процесу прийняття рішень. Центральною складовою фінансової звітності як основи інформаційного забезпечення є бухгалтерський баланс, використання якого на належному рівні дозволяє обґрунтування і прийняття рішень, що забезпечує підвищення ефективності економіки країни в цілому.
У монографії зроблено спробу прослідкувати формування бухгалтерського балансу від найдавніших часів до сьогодні, а також передбачити можливі напрями його розвитку. Три розділи монографії висвітлюють бачення автором проблем бухгалтерського балансу у минулому, теперішньому та майбутньому.
У першому розділі детально розглянуті етапи розвитку бухгалтерського балансу, висвітлено особливості його складання та використання, розроблено періодизацію. Такий підхід дозволяє розкрити закономірності еволюції бухгалтерського балансу та спрогнозувати тенденції його змін.
Змісту, структурі бухгалтерського балансу, принципам його складання та якісним характеристикам відображуваних у ньому даних присвячений другий розділ монографії, обґрунтовується думка про те, що комплексне вивчення бухгалтерського балансу та його значення в управлінні дозволить максимально використовувати його інформацію для покращення ефективності діяльності підприємств в умовах переходу до інформаційного суспільства.
Особлива увага приділяється використанню бухгалтерського балансу зовнішніми та внутрішніми користувачами, розроблено форми бухгалтерського балансу, що можуть входити до системи управлінської звітності підприємства, а також узгодженості змісту та структури бухгалтерського балансу із системою національних рахунків.
Автор усвідомлює неможливість охопити всі джерела, присвячені цій темі. Тому при вивченні праць попередників зроблена спроба знайти оптимальне співвідношення між обсягом залучених джерел та обґрунтованістю висновків.
Вихід монографії став можливим завдяки підтримці колективу кафедри бухгалтерського обліку і аудиту ВНЗ Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі», яку очолює кандидат економічних наук, професор Ю. А. Верига. Особливу подяку за підтримку та наукову дискусію автор висловлює кандидату економічних наук, доценту О. М. Губачовій, кандидату економічних наук Ю. О. Ночовній Ю.О., кандидату економічних наук Г. О. Соболь.
Автор висловлює щиру подяку рецензентам доктору економічних наук, професору Л. В. Чижевській та доктору економічних наук, професору В. О. Шевчуку за корисні поради та слушні зауваження щодо покращення монографії.
РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗИС БУХГАЛТЕРСЬКОГО БАЛАНСУ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ
1.1. Періодизація розвитку бухгалтерського балансу як необхідна умова розуміння його становлення та формування
Виникнення і розвиток бухгалтерського балансу є складовою історії обліку, вивчення якої дозволяє зрозуміти економічне життя минулих століть, осмислити досвід попередників. Узагальнення історичних аспектів розвитку бухгалтерського балансу надає можливість усвідомити його сучасне значення та передбачити напрями подальшої еволюції.
Дослідженню історії бухгалтерського балансу присвятили свої праці багато вітчизняних та іноземних вчених, серед них В.Е. Ануфрієв (2, с. 68-75(, Й. Бетге (9, с. 123-134(, Н.А. Бреславцева (14, с. 5-32(, Ф.Ф. Бутинець (16, с. 567-589(, М.І. Кутер (61, с. 60-61(, Є.В. Мних (73, с. 6-78(, М.Я. Остап'юк (81, с. 23-45(, З. Плиса (89, с. 492-500(, Я.В.Соколов (109, с. 234-265(, К.Ю. Циганков (123, с. 53-62; 124, с. 56-62; 125, с. 55-59(, Л.В. Чижевська (128, с. 18-67(. Історичні аспекти бухгалтерського балансу узагальнювалися вченими у розрізі численних наукових шкіл, течій та напрямів, і жоден із них не намагався систематизувати історичні аспекти розвитку балансу за періодами.
Облік як засіб управління господарством зародив ся в сиву давнину і виник з потреб відображення процесу створення матеріальних благ, оскільки тільки матері альне виробництво на розширеній основі є рушійною силою розвитку суспільства. Саме воно створює не обхідність вимірювання, визначення, обліку, підрахун ку. Баланс, як одна із центральних економічних категорій, використовується в економічному житті з давніх часів (табл. 1.1).
Матеріальні баланси широко використовувалися у Стародавньому Китаї для забезпечення контролю за рухом і збереженням цінностей, в основу обліку була покладена чотиригранна система обліку матеріальних цінностей (1.1):
Н – В = Зк - Зп, (1.1)
де Н - надходження, В - видаток, Зк – залишок на кінець, Зп – залишок на початок (81, с. 30(.
Таблиця 1.1
Розвиток балансу у Стародавньому світі та Середньовіччі
Країна
Вид балансу
Особливості складання та використання балансу
Стародавній Китай
Матеріальний баланс
Використання балансів для контролю за рухом і збереженням цінностей
Стародавня Греція
Баланс окремих господарств, баланс фінансово-кредитних установ
Використання балансів для контролю за рухом коштів від здійснення кредитних операцій
Стародавній Рим
Баланс держави
Складання балансу державного господарства для відображення кошторисних асигнувань та їх виконання, а також найважливіших предметів державної власності (ліси, луги, солеварні, флот)
Баланс родини
Складання бухгалтерського балансу з використанням подвійного запису у грошовому вимірнику
Середньовічна Італія
Пробний баланс
Складання балансу - процедура пов’язана установленням тотожності оборотів по дебету й кредиті рахунків Головної книги
Баланс підприємства
Використання балансу як однієї із форм звітності, на основі якої інтерпретувалися дані бухгалтерського обліку
Аналогічний підхід при складанні звітності фінансово-кредитних установ (трапез) використовувався в античному світі. Відомості щодо надходження і вибуття коштів оприлюднювались у вигляді звітів, які вибивали на кам’яних плитах або дощечках і розміщали на агорі, діловому центрі міста (51, с. 182(.
У Стародавньому Римі, з його величезними багатствами, ведення обліку на державному рівні було необхідним для здійснення контролю та ефективного управління. Бюджетний облік розвивався в масштабах всієї імперії. За часів правління Юлія Цезаря, у кожній провінції велася книга кошторисних асигнувань та їх використання, ці дані потім узагальнювались у книзі імперських рахунків, яку можна розглядати як перший баланс державного господарства (81, с. 39(. Саме у цей період завершився розвиток стародавнього бухгалтерського обліку. Римська облікова система опосередковано увібрала всі переваги та позитивні риси грецької та східної бухгалтерії, водночас римляни збагатили науку багатьма новими ідеями. Однак, М.Я. Остап’юк, М.Р. Лучко, Й.Я. Даньків (81, с. 41(, відзначають ряд недоліків стародавнього обліку, зокрема, дані бухгалтерських балансів не узагальнювались, не складались оборотні відомості, не велась Головна книга, майно власника не відокремлювалося від майна підприємства.
Таким чином, можна зробити висновок, що у Стародавньому Світі баланс використовувався як система показників, що відображала кількісне співвідношення двох елементів або сторін будь-якої діяльності (доходів і видатків держави, вхідних і вихідних грошових потоків), при цьому використання балансу в облікових процедурах ще не відбувалося. Такими є традиційні погляди вчених на розвиток бухгалтерської науки у Стародавньому Світі, проте дослідження деяких російських вчених, що були проведені в останні роки, спростовують цю теорію.
Так, К.Ю. Циганков [123, с. 53-62] стверджує, що подвійна бухгалтерія зародилася саме у Стародавньому Римі, наслідком її застосування стало складання бухгалтерського балансу. Основи подвійної форми ведення бухгалтерського обліку пізніше знаходять своє відображення у Середньовіччі у вигляді венеціанського і флорентійського способів бухгалтерського обліку. Вчений зазначає, що перший варіант – венеціанський, був спрощеним і використовував баланс лише як спосіб перевірки правильності ведення бухгалтерського обліку через складання пробного балансу. Другий, флорентійський, був значно складнішим і, практично ідентичним до сучасного. Тут баланс використовувався як одна із форм звітності, на основі якої інтерпретувалися дані бухгалтерського обліку. Однак, флорентійський варіант подвійної бухгалтерії до середини ХІХ ст. тримався у таємниці, тому розвиток подвійної бухгалтерії відбувався через удосконалення венеціанського способу обліку.
У вітчизняній літературі появу бухгалтерського балансу відносять до середини ХІV століття, і притримуються версії, що виникнення подвійної бухгалтерії пов’язано з Л. Пачолі та його Трактатом «Про рахунки та записи» (86, с. 12(. У ньому зазначено, що рахунки активів, включаючи особисте майно купця, повинні розміщуватися зліва, а джерела їх утворення - з права. Так, у бухгалтерському балансі з’явилися дві сторони - актив і пасив. Записи господарських операцій за однією і тією ж сумою за двома типами рахунків Головної книги формували баланс, який використовувався для контролю за правильністю застосування подвійного запису. Отже, у Трактаті вперше йдеться про перевірочний баланс та про баланс як таблицю, що відображає стан майна і його зв’язок з інвентарем [128, с. 29].
З ХІV ст., як відзначає Ф.Ф. Бутинець (16, с. 665(, купці й банкіри починають використовувати бухгалтерський баланс як знаряддя контролю й управління господарством. У компанії Медичі кожне відділення щорічно, на 24 березня, складало баланс, що разом з пояснювальною запискою керуючого відсилався в головну контору у Флоренції, де виявляли прострочену дебіторську заборгованість і робили запити до окремих відділень. Іноді, до балансу прикладали довідку про перспективи погашення боргу. Хоча в банку Медичі й існувало правило, що всі його відділення повинні на те саме число складати звіти, для того часу характерним було нерегулярне подання звітів. До перевантаженості балансів середньовічних фірм призводила відсутність у практиці обліку розподілу рахунків на синтетичні і аналітичні. Так, баланс банку святого Георгія (на 1 січня 1409 р.) містив в активі 95 статей і в пасиві 310, баланс Барселонського відділення компанії Датіні (на 31 січня 1399 р.) більше 110 статей в активі й близько 60 у пасиві. Особливістю середньовічної практики складання бухгалтерського балансу було те, що різниця між дебетовими та кредитовими оборотами, що виникла у результаті арифметичних помилок у підрахунках, не вивірялась, а списувалася на прибутки або збитки.
Отже, у XIV ст. баланс як бухгалтерська категорія ще не викристалізувався. Під балансом Л. Пачолі розумів процедуру, пов'язану із установленням тотожності оборотів за дебетом та кредитом рахунків Головної книги. «Основоположник подвійної бухгалтерії» називає баланс «...способом перенесення втримування однієї Головної книги в іншу, коли першу потрібно замінити новою, чи тому, що вона вся пописана, або заради порядку в літах, як це водиться у відомих місцях і в іменитих купців» (86, с. 67(.
Положення «Трактату» знайшли своє продовження в працях Д.Кардано (1539), Д.Манчіні (1549), В.Котрулі (1573), Л.Флорі (1633) в Італії; Я.Імпіна (1543) – в Голландії; І.Готліба (1531) та В.Швайкера (1549) – в Німеччині.
З середини ХVI ст. в економіці Західної Європи відбуваються якісні зрушення, спричинені зміною типу економічної системи. У цей період відбувається процес «первісного нагромадження капіталу», в основу якого покладено ринкові відносини. У цей час різко зростає потреба у релевантній інформації про діяльність підприємства, що починає функціонувати як самостійний економічний суб’єкт. Розвиток бухгалтерського балансу у цей період здійснювався у кількох напрямах, найбільш розповсюдженими серед яких були: юридичний, економічний, процедурний, персоналістичний.
Юридичний напрям розвитку бухгалтерського обліку і балансу було започатковано в Іспанії, звідки він поширився майже на всі країни Західної Європи. Його основоположник, видатний іспанський математик і юрист Дієго дель Кастіло у 1522 р. першим визначив поняття бухгалтерського балансу, виходячи із його юридичної природи. До активу балансу він включив заборгованість усіх осіб, з якими було укладено договори, а в пасив - обсяг прав і зобов’язань, що випливали із цих договорів.
Ідеї Д. дель Кастіло були продовжені Г. де Тексада, який метою ведення обліку вважав ефективне управління договірними відносинами і контроль за їх здійсненням. Висунуті ним вимоги щодо необхідності регламентації обліку і структуризації вихідної інформації стали передумовою виникнення теорії звітності. Здобутками названих іспанських вчених стали: обґрунтування необхідності складання періодичної звітності, у центрі якої був бухгалтерський баланс; розвиток ідей про баланс як контрольний обліковий прийом і баланс як форму звітності.
В Італії найвидатнішим представником юридичного напряму облікової думки був Дж. Чербоні (1827-1917 рр.), автор ієрархічної диференціації рахунків і бухгалтерського апарату, адекватним структурі підприємства. Вершиною створеної ієрархії був найвищий рахунок «Баланс», що, у свою чергу, розпадався на рахунки власника та рахунки агентів і кореспондентів, які потім деталізувалися на нижчих рівнях. Таким чином, найвидатнішим досягненням Дж. Чербоні стало обґрунтування поділу рахунків на синтетичні та аналітичні і побудова бухгалтерського балансу за ієрархічним принципом.
Економічний напрям розвитку облікової думки, що передбачав інвентарне трактування балансу, характерний для нідерландських вчених. Його прибічник Я. Імпін (1485-1540) зазначав, що основою складання бухгалтерського балансу є перевірка кожної статті в натурі шляхом проведення інвентаризації. Такий прийом, на його думку, забезпечує реальність складеного балансу. Його співвітчизник С.Г. Кардинель (1578-1647), підтримував цю думку і продовжив дослідження бухгалтерського балансу на різних етапах функціонування підприємства та розробив теорію вступного і заключного балансу. Метою складання вступного балансу вважадася оцінка розміру залученого капіталу, який можна визначити шляхом віднімання від загальної вартості майна розміру власного капіталу. У заключному балансі, на його думку, ключовим поняттям виступав фінансовий результат діяльності підприємства, що дорівнював приросту власного капіталу [109, с. 180].
Економічний підхід до трактування бухгалтерського балансу підтримував і видатний італійський вчений Ф. Беста (1845-1923). Проголошуючи об’єктом обліку не людські взаємовідносини, а вартість цінностей, на які вони спрямовані, Ф. Беста став автором теорії фонду. Фонд, згідно із його теорією, це загальний обсяг вартостей, вкладених у підприємство, що складається із окремих елементів, кожному із яких відповідає окремих бухгалтерський рахунок. Беста Ф. висував наступні вимоги до структури бухгалтерського балансу: у його активі відображаються рахунки активів і кредиторів, у пасиві - рахунки власника і фінансових результатів.
Вершиною розвитку економічного напряму облікової думки вважаються праці французьких вчених, зокрема, Е.П. Леоте та А. Гільбо (1819-1895). Виходячи із положень, запропонованої ними теорії, бухгалтерський баланс є наслідком подвійного запису, синтезом рахунків, що не закрилися. На їхню думку, в основі бухгалтерського балансу лежать рахунки, але разом із тим він є відображенням активів та капіталу підприємства із урахуванням отриманого прибутку. Вченими запропоновано в активі балансу відображати основні засоби, капітальні інвестиції, оборотні активи і збитки, а в пасиві - власний капітал підприємства, заборгованість перед кредиторами, прибуток. Таким чином, Е.П. Леоте та А. Гільбо обґрунтували введення до балансу регулюючих рахунків, створивши тим самим «баланс-брутто» і «баланс-нетто».
Незважаючи, на те, що юридичний і економічний напрями розвивалися паралельно, було чимало вчених, які намагалися синтезувати їх основні положення. Так, француз Ж. Саварі (1622-1690) об’єднуючою категорією для цих напрямів обрав бухгалтерський баланс. У своїх працях він доводив необхідність застосування різних підходів до складання балансу залежно від потреб управління. Зокрема, він виділяв пробні і заключні бухгалтерські баланси, серед останніх - інвентарні та конкурсні. Метою складання пробних балансів, на його думку, було здійснення контролю за правильністю використання подвійного запису. Заключні баланси складалися для обґрунтування управлінських рішень. Особливість складання інвентарних заключних балансів полягала у відображенні в них усіх об’єктів обліку за собівартістю після обов’язкового проведення інвентаризації (економічний підхід). Конкурсні заключні баланси складалися за продажними цінами, що діяли на момент складання балансу (юридичний підхід). При цьому інвентарні заключні баланси використовувалися для оцінки стану майна підприємства, а конкурсні заключні - для визначення фінансового результату.
Концепція німецької облікової школи проявилася у появі процедурного напряму розвитку обліку. Саме у Німеччині наприкінці ХІХ на поч. ХХ ст. зародився оригінальний напрям розвитку облікової теорії – балансоведення, початковою концепцією якого стало вчення І.Ф. Шера (1846-1924). В основу обліку І.Ф. Шер поклав баланс і на основі нього побудував теорію обліку від загального до конкретного. І.Ф. Шер вперше дав визначення балансу, згідно з яким, бухгалтерський баланс є рівністю активу і пасиву, побудований у формі рахунків у заключний день операційного періоду. Сьогодні, як і у ті часи, основою балансу є постулат Шера, що характеризує економічну сутність підприємства: А = П, (де А – актив, П – пасив). Відповідно до цього рівняння, він назвав рахунки активними та пасивними, і поклав, таким чином, початок алгоритмізації обліку.
На відміну від економічного, юридичного та процедурного напрямів розвитку облікових ідей, прихильники персоналістичного напряму спрямовували свої зусилля на вирішення практичних облікових завдань. Вченими було розроблено теорію персоніфікації рахунків, що інтерпретувалися як екрани, за допомогою яких здійснюється спостереження за поведінкою агентів підприємства (власників, працівників, дебіторів, кредиторів).
Яскравий представник цього напряму - англійський вчений Л.Р. Діксі (1864-1932), який присвятив свої праці оцінці окремих об’єктів обліку та її зміні під впливом інфляції, звернув увагу на можливість отримання підприємством потенційного прибутку або збитку, що виникає при зміні цін на активи. Бухгалтерський баланс, на його думку, був найзручнішим способом чіткого розподілу фінансового результату між звітними періодами і достовірного відображення фінансового стану підприємства. На той час таке твердження можна було назвати революційним, адже необхідність закриття транзитних рахунків у кінці звітного періоду перед складанням балансу ще не була загальновизнаною. У працях Л.Р. Діксі, крім облікових аспектів, знайшли своє обґрунтування аудиторські процедури. Призначення аудиту, на думку науковця, полягало у підтвердженні правильності та об’єктивності даних бухгалтерського балансу.
На початку XX ст. бухгалтерія трансформувалась в балансоведення або в балансовий облік. Значний внесок в теорію балансу зробили російські вчені, які продовжили свої дослідження у межах радянської облікової науки.
Виходячи з позиції мінової теорії, Є.Є. Сіверс (1852-1917) зробив висновок, що бухгалтерський баланс є наслідком записів по рахунках. Звідси випливало положення про незалежність балансу від інвентарю. М.О. Блатов, учень Є.Є. Сіверса, стверджував, що бухгалтерський баланс є наслідком подвійного запису. З ним погоджувався і захищав цю ж думку А. Гуляєв.
Автором балансової теорії вважають М.С. Лунського (1867-1956). Його заслугою було введення в теорію обліку категорій сущого і належного. Категорії сущого відповідає інвентар, належного - баланс. На відміну від Є.Є. Сіверса, М.С. Лунський зводив інвентар до балансу і будував баланс на інвентарі, перетворюючи належне в суще, в той час, як Є.Є. Сіверс визнавав автономне значення цих двох категорій.
Галаган О.М. (1879-1938) вважав, що облік починається із спостереження за цими цінностями, з якими одиничне господарство починає економічну діяльність. Інформація про такі цінності формується в інвентарі, а перетворений і представлений в стислій формі інвентар називається балансом. Інвентар і баланс відображають статику господарства, тобто наявність цінностей і зобов'язань на певний момент часу. Цим О.М. Галаган виступив проти поглядів М.О. Блатова, Є.Є. Сіверса, які вважали, що баланс випливає з рахунків і нічого спільного з інвентарем не має. Після цього одні автори будуть стверджувати, що баланс тільки перетворений, стислий інвентар, інші, - що баланс, на відміну від інвентарю, базується на документах і випливає безпосередньо з бухгалтерських рахунків. Звідси виникла чисто дидактична проблема: чи створений баланс з рахунків або ж він є підставою для їх відкриття.
Так, на думку російського вченого Н. Арінушкіна, різниця між інвентарем та балансом полягає в методі їх складання та способі відображення необхідної інформації. Арінушкін Н. приходить до висновку, що майно, детально відображене в інвентарі, для балансу береться в узагальнених групах активу і пасиву. На підставі цього Н. Арінушкін стверджує: 1) баланс та інвентар відображають одне і те ж майно; 2) грошові підсумки, які виражають загальну вартість майна в балансі та інвентарі, повинні бути рівними між собою; 3) баланс в своїх показниках повинен базуватись на інвентарі; 4) відмінність між інвентарем та балансом полягає в тому, що в інвентарі майно відображається детально, а в балансі – узагальнено.
Своєрідну архітектуру балансу запропонував у 1925 році О. Усачов. Він рекомендував викладати баланс в сальдових сумах не на двох сторінках, а на одній з двома окремими графами і двома загальними: одна - для дебету (активу) і одна - для кредиту (пасиву) в наступному порядку: спочатку під заголовком "Речові цінності" розміщуються один під одним в порядку зростаючої ліквідності всі рахунки, на яких ведеться облік речових цінностей, а також суми заборгованості підзвітних осіб. При цьому, в першій графі проставляються суми кожного рахунку, а в другій - підсумки по групі майна однакової ліквідності, і в графі «Дебет» - загальний підсумок всіх сум другої графи.
Питання перебудови і удосконалення балансу розглядались в роботах С.О. Щенкова та В.Ф. Палія. Щенков С.О. пропонував структуру балансу, що складається із наступних розділів: 1) основні засоби; 2) оборотні засоби загального призначення (такі, що нормуються та не нормуються); 3) оборотні засоби спеціального призначення; 4) капітальні вкладення.
Дана структура мала наступні особливості: 1) відокремлені відображення статутного фонду в частині основних та оборотних засобів (в першому та другому розділі балансу); 2) зібрані в окремі розділи балансу всі активи та джерела їх покриття, що дозволяє їх порівнювані та мати всередині балансу свого роду мікробаланси; 3) всі контрактивні статті (знос основних засобів, знос малоцінних та швидкозношуваних предметів) перенесені у відповідні розділи активу зі знаком мінус, контрпасивні (вилучені засоби за рахунок прибутку) - у відповідні розділи пасиву і також зі знаком мінус. Це, на думку автора, робить баланс більш показовим, інформативним та реальним і не збільшує штучно підсумок (валюту) балансу; 4) збиток в балансі, а саме в пасиві балансу, відображається зі знаком мінус.
Дещо іншу структуру балансу пропонує В.Ф. Палій. Він виділив в ньому три розділи: 1) оборотні засоби загального призначення (такі, які нормуються та не нормуються); 2) спеціальні оборотні засоби; 3) основні засоби та капітальні вкладення. Запропонована структура побудована за принципом важливості інформації для управління і має внутрішню балансову ув'язку в більшості розділів.
Критикуючи В.Ф. Палія, А.К. Марченко виступає проти включений витрат на капітальний ремонт основних засобів та джерел їх покриття у розділ основних засобів та капіталовкладень і захищає баланс С.О. Щенкова, який відніс ці витрати до розділу спеціальних оборотній засобів.
У балансі радянського підприємства, власником якого була держава - розпорядник суспільної соціалістичної власності на засоби виробництва, легко помітити відмінності від балансів приватних підприємств. Ці відмінності Н.Р. Вейцман сформулював у вигляді тез.
1. Виділення підприємствам необхідних засобів здійснюється державою за допомогою точно встановлених джерел фінансування (для потреб тривалого використання) і кредитування (для короткотривалих потреб). У балансі поданий вичерпний перелік цих джерел, а також відображені додаткові асигнування і повернення засобів, що мали місце в звітному періоді.
2. Обладнання та необхідні підприємству матеріально-виробничі запаси надходять і відповідно відображаються в балансі в розмірах, які відповідають обсягу і характеру виконаних підприємством планових завдань. Величина інших активів також регулюється. Безплановий, довільний їх ріст припиняється всіма можливими засобами.
3. Поряд з прибутком від операцій звітного періоду, в балансі заочно фіксуються відрахування з прибутку, що були здійснені згідно з директивами вищестоящих господарських органів.
Структура балансу постійно зазнавала змін одночасно зі змінами в обліку. У 20-30-х роках таким змінам сприяла повна ліквідація акціонерних товариств та проведення в 1930-31 рр. кредитної реформи.
Перші спроби уніфікувати схеми балансів, а також схеми звітності відносяться до початку 1924 р., коли почали видаватись різного роду інструкції, присвячені методам складання балансу і формам різних видів звітності. Завдяки уніфікованим формам балансів і застосуванню однакових способів ведення обліку, і стало можливим складати зведений баланс по окремих галузях народного господарства. Так, за 1924-1926 рр. складалися зведені баланси не тільки по окремих галузях промисловості (союзної, республіканської і місцевої), але і баланси по державній торгівлі і кооперації, а також по всіх банках. Поряд з цими досягненнями існували і недоліки: 1) зведені баланси по окремих галузях народного господарства складались із значним запізненням; ця обставина вплинула на несвоєчасне використання бухгалтерських даних; 2) відсутність однакових методів оцінки статей балансу (рахунків майна, матеріальних цінностей і дебіторських боргів) а також можливості пов'язати різні види звітності – бухгалтерську, статистичну і оперативну; дублювання одних і тих же даних в різних формах звітності зробило її громіздкою та недоступною для розуміння досить широкому колу осіб.
Норми оцінки статей балансу були встановлені Радою Праці і Оборони 28-го липня 1926 р. Правила оцінки статей балансу полягали у наступному: матеріальні цінності (товари, матеріали, сировина, цінні папери) і майно повинні по закінченні року оцінюватись за собівартістю. Тільки в тому випадку, коли собівартість товарно-матеріальних цінностей вища за ціни, затверджені регулюючими органами, дозволяється на різницю створювати особливий резерв. Майно – рухоме і нерухоме - повинно оцінюватися за первісною інвентарною оцінкою.
Таким чином, вперше була усунена можливість самостійних переоцінок залишків майна і товарно-матеріальних цінностей. Це означає, що основні вимоги рахівництва про оцінку статей майна і товарно-матеріальних цінностей знайшли повне відображення в особливих правилах з оцінки статей балансу. У тих же правилах зазначається порядок визначення сумнівності або безнадійності дебіторських боргів, а також порядок списання організаційних витрат, капітальних витрат, збитків від стихійного лиха тощо.
Схема бухгалтерського балансу, що діяла до кінця 1938 р., не відповідала вимогам його аналітичного використання. Вона не забезпечувала прямого відображення в балансі величини власних оборотних засобів підприємства. Для аналітичної обробки балансу потрібно було заповнювати спеціальні форми його розкладання.
На початку п'ятдесятих років були вжиті заходи щодо підвищення аналітичності балансу. Якщо раніше в балансах наводились тільки нормативи оборотних засобів на кінець звітного періоду, то починаючи з річного звіту за 1949 р., стали показувати нормативи як на дату складання балансу, так і на початок року. Це особливо важливо для аналізу зведених звітів, оскільки кількість підприємств, баланси яких зводяться, може змінитися.
Протягом 1949-1956 рр. поступово склалася система додатків до балансу, яка дозволяла робити висновок про наявність на підприємствах понаднормативних запасів, не прокредитованих банком. Відповідно до термінології, прийнятої в нормативних документах 1951 р., групи балансових статей почали називати розділами.
У СРСР для підприємств кожної галузі народного господарства встановлювалися певні схеми побудови бухгалтерського балансу. Схема балансу, що застосовувалась у торгівлі, нараховувала 28 груп в активі і 29 в пасиві, об'єднаних в розділи.
У 1951-1952 рр. в журналі «Бухгалтерский учет» була проведена дискусія про шляхи удосконалення балансу промислових підприємств. Майже всі учасники дискусії зійшлися на тому, що баланс діючої форми недостатньо аналітичний, адже в ньому замало планових показників. Пропонувалось доповнити баланс такими показниками фінансовою плану, як прибуток та його розподіл, бюджетне і внутрішньосистемне фінансування оборотних засобів, а також даними про ліміт банківського кредиту. Савичев П.І. досить резонно наполягав на тому, щоб у балансі крім постатейних нормативів оборотних засобів, наводились планом і показники запасів в цілому, тобто включаючи передбачені планом понаднормативні залишки, що кредитуються банком.
Ставилося питання про зміну порядку відображення в балансі фінансових результатів і вилучених коштів. Басманов І.А. та Савичев П.І. пропонували відображати ці показники в самостійному розділі, відокремивши вилучення з прибутку від вилучень із статутного фонду та інших джерел. А. Іванов вважав за можливе взагалі виключити вилучені кошти з балансу, зберігаючи при цьому в ньому тільки частину прибутку, що залишилася в обігу.
У результаті поступового доповнення додатків і змін загальна кількість показників балансу (не враховуючи зведених рядків) зросла з 250 за формою, затвердженою в січні 1941 р., до 415 за формою 1953 р. (не враховуючи розділ Г, який був відсутній в формі 1941 р.). Схема балансу на 01.01.54 р. включала 208 позицій, а з позабалансовими статтями і довідками - 238. З введенням балансових статей у зв'язку з проведенням тих або інших фінансових заходів баланси не звільнялись від впроваджених раніше статей, які встигли втратити свою актуальність. Така деталізація не була виправдана.
У 1954 р. було встановлено, що протягом року перша графа балансу «На початок року» промисловими підприємствами не заповнюється. Вона зберігалась тільки для зведених квартальних балансів трестів, головних управлінь, міністерств. Така вказівка повторювалась і в 1956, і в 1957 рр. У подальшому від цього спрощення також відмовились. Структура ж бухгалтерського балансу промислових підприємств визначалась переважно їх фінансовими відносинами з державним бюджетом та вищестоящими органами управління промисловістю. Зосередження всієї промисловості і переважної частини торговельних підприємств у соціалістичному секторі народного господарства закономірно спричинило зникнення з балансів цілого ряду статей, далеких за своєю природою від соціалістичної економіки. Це стосується, передусім, тих статей, які до 1930 р. розміщувались в балансі під назвою «Капітали» (статутний, акціонерний, амортизаційний, резервний). Відпала потреба і в таких контрпасивах, як «Нерозподілені акції та паї», «Акціонери по розрахунках за акції». Ще більш вагомими виявились зміни в структурі балансу, викликані кредитною реформою. Вони спричинили вилучення великої групи статей як в активі, так і в пасиві, так, наприклад, зникла категорія рахунків векселів - одержаних та виданих. Після проведення відповідних заходів число балансових статей скоротилось приблизно на чверть. Баланс промислового підприємства 1958 року вже передбачав 149 рядків, включаючи проміжні підсумки, а з додатковими довідками - 170 рядків.
У 60-70-х роках наголос при побудові балансу робився не тільки на завданні планування, економічного аналізу і контролю, але й на специфіці виробничо-господарської діяльності підприємства.
За часів соціалізму відмінності у формі власності позначалися ті джерелах формування господарських засобів. Так, в пасиві балансу державного підприємства головне джерело засобів відображалось у статті «Статутний фонд», оскільки державні підприємства наділялися основними і оборотними засобами за рахунок державного бюджету. У балансі ж колгоспу найважливіші джерела засобів представлені статтями «Неподільний фонд і пайові внески» та «Фонд власних оборотних засобів», оскільки колгоспи та інші кооперативні організації створювали свої господарські фонди за рахунок коштів своїх учасників. Крім того, на структуру балансу впливала галузь народного господарства. Так, в активі балансу виробничого підприємства були такі статті, як «Сировина і основні матеріали», «Незавершене виробництво», «Готова продукція», тощо. Цих статей, як правило, не було в балансі торговельного підприємства, і навпаки, в балансі торговельного підприємства були такі статті, як «Товари в дорозі», «Товари на складі», «Товари в роздрібних магазинах».
У той же час світова економіка розвивалася на основі пріоритетності приватної власності, тому формування балансу здійснювалося під впливом інших чинників. На початку ХХ ст. бухгалтерський баланс розвивається у межах облікових концепцій, що кожна із яких має свої особливості До них належать:
ступінь державного впливу на організацію обліку на підприємстві. Для країн із кодифікованою системою права характерна
24.07.2020 15:07-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора