Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Психологічні умови подолання стресу та фрустрації
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інституту підготовки кадрів державної служби зайнятості України
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Психологія
Кафедра:
Кафедра психології, педагогіки та права
Інформація про роботу
Рік:
2020
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Загальна психологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ
ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ
Кафедра психології
КУРСОВА РОБОТА
з ЗАГАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
(назва дисципліни)
з теми: «Психологічні умови подолання стресу та фрустрації»
(назва теми)
Студента(ки) ___ курсу ________ групи
спеціальності 6.030102 «Психологія»
_______Басовець Любов Василівна____
(прізвище та ініціали)
Керівник доцент кафедри, к.психол.н.__
___________Калюжна Є. М.__________
(посада, вчене звання, науковий ступінь,
прізвище та ініціали)
Київ 2020
ЗМІСТ
ВСТУП ……………………………………………………………………...……… 3
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ: СТРЕСУ ТА ФРУСТРАЦІЇ …………………………………………… 5
1.1. Поняття стресу, його головні ознаки та прояви. Фази і ступені стресу. Види стресу. Психологічний аспект …………………………………………………….. 5
1.2. Фрустрація. Основні поняття та характеристика ………………………….. 16
1.3. Різниця між стресом і фрустрацією ……………………………………….. 22
ВИСНОВКИ ДО 1 РОЗДІЛУ ………………………………………………….…. 24
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ПОДОЛАННЯ СТРЕСУ ТА ФРУСТРАЦІЇ ……………………………………………………………………. 26
2.1. Особистісні чинники подолання стресових ситуацій в особливих умовах..26
2.2. Фрустрація рятувальника, як психологічна проблема …………………….. 30
ВИСНОВКИ ДО 2 РОЗДІЛУ ………………………………………………….…. 32
РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПОДОЛАННЯ СТРЕСУ ТА ФРУСТРАЦІЇ ………………. 33
3.1. Характеристика виборки та обґрунтування методики ……………………. 33
3.2. Результати дослідження та їх аналіз ……………………………………..…. 43
3.3. Рекомендації, щодо подолання стресу та фрустрації ..…………………. 46
ВИСНОВКИ ДО 3 РОЗДІЛУ …………………………………………………… 51
ВИСНОВКИ …………………………………………………………………….... 52
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………….….. 54
ДОДАТКИ ………………………………………………………………...……… 57
ВСТУП
З появою першого живого організму на нашій планеті він став вчитися пристосовуватися до навколишнього її середовища і природно відчувати стреси. Він діє на всі організми, і уникнути його впливу неможливо. У наш час техногенної цивілізації людина перебуває практично в безперервному стресі, на нас постійно впливають різні стресори, будь то несприятливі умови середовища, або неприємності на роботі і в особистому житті. Кожне з цих впливів може бути розцінене суб’єктом як стрес. У нашій повсякденній діяльності частіше виникають ситуації, коли людина, зустрічаючись з якоюсь складністю, не може повноцінно реалізувати накопичену енергію, викликану фізіологічними механізмами стресу, і тоді ця енергія починає руйнувати його самого. У підсумку фрустрація і відповідні наслідки для особистості.
Емоційна сфера людини є особливим класом психічних процесів і станів, які відображають безпосередні переживання індивіда і впливають на його поведінку і діяльність. Особлива роль тут відводиться емоційним станам, що характеризується високим емоційним напруженням. До них відноситься і стан стресу та фрустрації. В останні роки проблема фрустрації є предметом експериментальних досліджень у психології. Стан фрустрації відкладає відбиток на всю психічну життя людини.
Актуальність теми: У сучасному житті стрес та фрустрація відіграють значну роль. Вони впливають на поведінку людини, його працездатність, здоров’я, взаємовідносини з оточуючим.
Об’єкт дослідження: стрес та фрустрація.
Предмет дослідження: психологічні умови подолання стресу та фрустрації.
Мета дослідження: виявлення та подолання психологічних умов стресу та фрустрації.
Гіпотеза дослідження: своєчасне проведення діагностичних, профілактичних і корекційних заходів сприяє подоланню стресу та фрустрації. Фрустраційні прояви розгортаються в системі адаптаційних процесів.
Мета і гіпотеза визначили завдання даного дослідження:
Вивчити основні питання з даної теми в науковій літературі.
Виявити особливості прояву стресових станів та фрустрації.
Виявити успішні методики по виявленню стресу та фрустрації та провести їх у вибраних групах.
Проаналізувати отримані результати.
Скласти ряд рекомендацій щодо подолання та профілактики стресових фрустраційних станів.
Використано методики дослідження: теоретичні ( порівняння, класифікація,узагальнення); емпіричні( анкетування, тестування, спостереження, аналіз результатів).
По відношенню до групи досліджуваних, які складаються з 20 осіб, віком від 21 до 41 року.
Дана проблематика успішно висвітлена у низці досліджень науковців. Проблематику фрустрації висвітлили: Фрейд, У. Мак-Дуголл, Д. Доллард, Д. Миллер, А. Бандура, А.Бертковиц, К. Лоренц і інші.
Стрес розглядали у своїх роботах: Г. Селье, Р. Лазарус, Н. Браун, С. Сілсбергерд, Л. Леві.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОГО СТАНУ: СТРЕСУ ТА ФРУСТРАЦІЇ
1.1. Поняття стресу, його головні ознаки та прояви. Фази і ступені стресу. Види стресу. Психологічний аспект
На мозок людини безперервно діють різноманітні за кількістю і якістю подразники з внутрішнього і навколишнього середовищ. Виникнення несподіваної та напруженої ситуації призводить до порушення рівноваги між організмом і навколишнім середовищем. Наступає неспецифічна реакція організму у відповідь на цю ситуацію – стрес.
Стрес – стан психічної напруги, що виникає в процесі діяльності в найбільш складних і важких умовах. Життя часом стає суворою і безжалісною школою для людини. Виникаючі на нашому шляху труднощів (від дрібної проблеми до трагічної ситуації) викликають у нас емоційні реакції негативного типу, що супроводжуються цілою гамою фізіологічних і психологічних зрушень [4].
Існують різні наукові підходи до розуміння стресу. На думку В. В. Суворової, стрес – це «функціональний стан організму, що виник в результаті зовнішнього негативного впливу на його психічні функції, нервові процеси або діяльність периферичних органів». Близьким за змістом є й визначення П.Д. Горізонтова, який розглядав стрес, як «загальну адаптивну реакцію організму, що розвивається на загрозу порушення гомеостазу» [2].
Найбільш популярної є теорія стресу, запропонована Г. Селье. «стрес – це
Неспецифічна (тобто одна і та сама на різні подразники) реакція організму на будь-яку висунуту до нього вимогу. Стрес – це відповідь на загрозу, реальну чи уявну.»
Стрес – це психічна та емоційна реакція людини на ситуацію, причому будь-яку ситуацію, як фізичну, так і емоційну. Це індивідуальна реакція, що може відрізнятися від реакції іншої людини. В її основі лежать відношення людини до даної ситуації, а такождумки та почуття. Це душевний стан, який особистість формує своїми власними думками. Він пов'язаний з тим, що нас оточує; зовнішні фактори лише запускають нашу зовнішню дзеркальну реакцію – особисто індивідуальну [3].
Ще у XVII термін «стрес» вперше був введений в наукове вживання стосовно технічних об’єктів англійським вченим Робертом Гуком. Він застосував цей термін для характеристики об’єктів, що випробовують навантаження і чинять опір. Ця історична аналогія цікава тим, що поняття «стрес» в сучасній фізіології, психології, медицині включає уявлення про зв’язки стресу з навантаженням на складні системи (біологічні, психологічні, соціально-психологічні) і з опором цьому навантаженню.
Відповідно до цих уявлень стрес розглядається як фізіологічний синдром, що складається з сукупності неспецифічно викликаних змін, як неспецифічна реакція організму на вимоги, що пред’являються до нього [1]. Характер цього синдрому відносно незалежний від чинників (стресорів), що викликали його, що дозволило Сельє говорити про загальний адаптаційний синдром. Важливу роль у формуванні стресу відіграють особливості соціалізації в дитячому віці, коли в істотній мірі визначається індивідуальна значущість життєвих подій і формуються стереотипи реагування. Вірогідність виникнення пов’язаних із стресом психічних (особливо невротичних) розладів залежить від співвідношення стресорів, які впливали на людину в дитинстві і зрілому віці. Згідно досліджень особи, у яких в зрілому віці під впливом різних життєвих подій виникали такі розлади, в дитинстві були характерні стресові ситуації, зумовлені неадекватною поведінкою батьків, конфліктність і нестабільність сім’ї і почування «обійденої» дитини (перевага йому братів або сестер). Описані стресогенні дії можуть безпосередньо приводити до клінічно виражених розладів вже в дитинстві, але вони роблять вплив і на виникнення стресу в зрілому віці, породжують відсутність відчуття базисної безпеки і формування неадекватних моделей поведінки [2].
Але викорінити стрес взагалі неможливо і не потрібно, навіть Ганс Сельє говорив, що повна свобода від стресу означає смерть. Проте в наших силах влаштувати особисте життя так, щоб отримувати тільки приємні стреси та позбутися від неприємних [3].
Оскільки причин виникнення стресу є безліч (позитивних чи негативних) їх умовно можливо поділити на 3 групи:
стреси фізіологічні, без яких ми не можемо існувати (прийняття їжі, реакція на холод,спеку і т.д.);
стреси, котрі допомагають набути життєвий досвід, мудрість;
стреси, які руйнують психіку людини і призводять до стану депресії.
Ознаками стресової напруги являється:
неможливість зосередитися на чомусь;
занадто часті помилки в роботі;
погіршується пам’ять;
занадто часто виникає почуття втоми;
дуже швидка мова;
думки часто губляться;
досить часто з’являються болі (голова, спина, шлунок);
підвищена збудливість;
робота не доставляє радості;
втрата почуття гумору;
різко зростає кількість викурених сигарет;
пристрасті до алкогольних напоїв;
постійне відчуття недоїдання;
пропадає апетит - взагалі втрачено смак до їжі;
неможливість вчасно закінчити роботу.
Отже, виникнення і переживання стресу залежить не стільки від об’єктивних, скільки від суб’єктивних чинників, від особливостей самої людини: оцінки нею ситуації, зіставлення своїх сил і особливостей з тим, що вимагається, та ін. Будь-яка несподіванка, що порушує звичний перебіг життя, може стати причиною стресу або стресором, за термінологією Г. Сельє. При цьому не мають значення зміст самої ситуації та ступінь її об’єктивної загрози. Важливим є саме суб’єктивне ставлення до неї. Тому певна ситуація (скажімо, отримання «двійки») одними може сприйматися як стресова, а у інших вона не сприйметься, як стрес. Мають лише значення внутрішні психологічні особливості людини. Оскільки саме ця особливість стресу допомагає в боротьбі з ним.
У ході розвитку стресу спостерігають три стадії:
1. Стадія тривоги. Це найперша стадія, що виникає з появою подразника, що викликає стрес. Наявність такого подразника викликає ряд фізіологічних змін: у людини пришвидшується подих, трохи піднімається тиск, підвищується пульс. Змінюються і психічні функції: підсилюється порушення, вся увага концентрується на подразнику,виявляється підвищений особистісний контроль ситуації.
Усе разом покликано мобілізувати захисні можливості організму і механізми саморегуляції на захист від стресу. Якщо цієї дії досить, то тривога і хвилювання вщухають,стрес закінчується. Більшість стресів зупиняються на цій стадії.
2. Стадія опору (резистенції). Настає у випадку, якщо стрес фактор, що викликав,продовжує діяти. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи «резервний» запас сил,з максимальним навантаженням на всі системи організму.
3. Стадія виснаження. Якщо подразник продовжує діяти, то відбувається зменшення можливостей протистояння стресові, тому що виснажуються резерви людини. Знижується загальна опірність організму. Стрес «захоплює» людину і може привести його до хвороби.
При впливі дратівного фактора в людини формується оцінка ситуації як загрозливої. Ступінь погрози в кожного своя, але в будь-якому випадку викликає негативні емоції. Усвідомлення погрози і наявність негативних емоцій «штовхають» людей на подолання шкідливих впливів: він прагне бороти з фактором, що заважає, знищити його або «піти» від нього убік. На це особистість направляє усі свої сили. Якщо ситуація не дозволяється, а сили для боротьби кінчаються, можливі невроз і ряд необоротних порушень в організмі людини. Наявність усвідомленої погрози – це основний стресовий фактор людини [4].
Оскільки в тих самих ситуаціях одні люди бачать погрозу різного ступеня, а інші в цих же умовах не бачать її зовсім, так і стрес, і його ступінь у кожного свої.
Існують різні ступені стресу вони перекликаються з стадіями стресу . Учені розрізняють три таких ступені:
слабкий;
середній;
сильний.
Слабкий ступінь стресу вказує практично на його відсутність. Психічний стан при цьому майже не міняється, фізичних та фізіологічних змін не відзначається.
При середньому ступені картина суттєво змінюється. Відбуваються відчутні зрушення у соматичному і психічному станах, характер цих змін приємний, позитивний. Спостерігається загальна мобілізація психічної діяльності, часто не притаманна людині у звичайних обставинах: зібраність, організованість, підвищена розумова працездатність,кмітливість, впевненість у собі, блискавична реакція, стійкість до перешкод, активізація мовленнєвої активності, загальна позитивна оцінка даного стану в цілому.
Що стосується сильного або надмірного стресу, то тут картина зворотна. Людина у такому стані демонструє порушення та розлад основних фізичних, фізіологічних і психічних функцій, зростає кількість скарг на різного роду неприємні відчуття,дискомфорт. Погіршується свідомий контроль за виконанням діяльності, трапляються труднощі у зосередженні, запам'ятовуванні, мисленні, зростає кількість помилок,незвичних реакцій, неточності, посилюється роль автоматичних, стереотипних дій, які витісняють творчі, свідомі та довільні дії. Цей стан, безумовно, шкідливий і його треба якнайшвидше припинити [6].
Залежно від виду стресора і характеру його впливу на людину виділяються фізіологічний і психологічний стрес.
Фізіологічний стрес являє собою безпосередню реакцію організму на вплив певного стимулу, як правило, фізико-хімічної природи. Відповідають цьому типу стресові стани, які характеризуються вираженими зрушеннями у функціонуванні різних фізіологічних системі відповідними їм відчуттями фізіологічного дискомфорту. Для прикладних досліджень велике значення мають знання по конкретних формах прояву різних видів фізіологічного стресу – шумового, температурної, вібраційної та ін.
Психологічний стрес характеризується включенням складної системи психічних процесів, що опосередковують вплив стресора на організм людини. Аналіз таких станів нерідко ведеться з використанням різних варіантів терміна «напруженість». Фізіологічні прояви цього типу стресу аналогічні описаним вище, проте спектр психологічних і поведінкових змін більш широкий. Найбільш типовими з них є зміни в емоційних реакціях,протікання різних психічних процесів, зміни мотиваційної структури діяльності,порушення рухової і мовної поведінки аж до повної дезорганізації діяльності.
Психологічний стрес поділяється на три види: інформаційний, емоційний,комунікативний.
Інформаційний стрес виникає в умовах інформаційних перевантажень або сенсорного голоду. У першому випадку людина не справляється із завданням, не встигає приймати правильні рішення в необхідному темпі, особливо при високому ступені відповідальності за їх наслідки. У другому – людина явно недовантажений інформацією, що також викликає в нього ряд негативних явищ (нудота, втрата інтересу до роботи, сонливість, апатія тощо) [5].
Емоційний стрес виявляється в ситуаціях загрози, образи, небезпеки, тривоги і т. п. Комунікативний стрес зумовлений реальними проблемами спілкування і міжособистісної взаємодії в колективі.
Іноді крім розглянутих вище видів стресу окремо розглядають в залежності:
від характеру виконуваної діяльності – професійний (трудової, стрес на робочому місці) стрес, бойовий (військовий) стрес, спортивний стрес і т. д.;
від наслідків – травматичний стрес, що виражається в нанесенні людині психологічної травми;
від ступеня відстрочених реакції на стрес – посттравматичний стрес,посттравматичний стресовий розлад та ін;
від впливу на результати діяльності – продуктивний стрес (еустрес) і негативний стрес (дистрес).
Також можна виділити за тривалістю хронічний та гострий стрес.
Хронічний стрес припускає наявність постійного (чи такого, що існує тривалий час)значного фізичного й морального навантаження на людину (тривалий пошук роботи,постійний успіх, з’ясування стосунків), у результаті якого нервово – психологічний чи фізіологічний стан є надзвичайно напруженим.
Гострий стрес – стан особи після події чи явища, у результаті якого вона втратила психологічну рівновагу (конфлікту з начальником, сварки з близькими людьми) [7]. Багаторічні дослідження психічного стресу підтвердили спільність фізіологічних змін, що виникають при фізіологічному і психічному стресі, і в той же час дозволили говорити про деякі важливі відмінності в механізмах їх формування. Саме поняття психологічний стрес було введено Р. Лазарусом, він вважав, що психологічний стрес – це стан надмірної психічної напруженості та дезорганізації поведінки, яке розвивається в результаті загрози або реального впливу екстремальних факторів соціального, психологічного, екологічного і професійного характеру. Дж. Еверілл вважає сутністю стресовій ситуації втрату контролю,тобто відсутність адекватної даної ситуації реакції при значимості для індивіда наслідків відмови від реагування. П. Фресс пропонує називати стресом особливий вид емоціогенних ситуацій, а саме «вживати цей термін стосовно до ситуацій повторюваним, або хронічним,в яких можуть з’явитися порушення адаптації». Ю.С. Савенко визначає психічний стрес як «стан, у якому особистість опиняється в умовах, що перешкоджають її самоактуалізації» [9].
Аналіз психологічного стресу потребує врахування як значущості ситуації для суб’єкта, так і його особистісних характеристик. Стрес значною мірою є продуктом способу мислення та оцінки ситуації, знання власних можливостей, ступеня навченості способам управління і стратегії поведінки в стресовій ситуації. Психологічний стрес є, перш за все стан тривоги за життя, здоров'я, успіх, благополуччя. Основні відмінності між психологічним та біологічним стресом можна представити у вигляді таблиці 1.1:
Таблиця 1.1
Відмінності між біологічним і психологічним стресом
№ п/п
Параметр
Біологічний стрес
Психологічний стрес
1.
Причини стресу
Фізичне, хімічне або біологічний вплив на організм
Соціальний вплив на власні думки
2.
Характер небезпеки
Завжди реальний
Реальний або віртуальний
3.
На що спрямована дія стресора
На життя, здоров’я, фізичний добробут
На соціальний статус, почуття самоповаги і т.д.
4.
Наявність реальної загрози життю або здоров’ю
Є
Ні
5.
Характер емоційний переживань
«Первинні» біологічні емоції – страх, біль, переляк, гнів
«Вторинні» емоційні реакції в поєднанні з когнітивним компонентом – занепокоєння, тривога, туга, депресія, ревнощі, заздрість та т.д.
6.
Часові межі предмета стресу
Конкретні, обмежені теперішнім або найближчим майбутнім
Розмиті (минуле, далеке майбутнє, невизначений час)
7.
Виплив особистих якостей
Незначне
Дуже значне
8.
Приклади
Переохолодження, викликане тривалим купанням.
Опік гарячою парою.
Інтоксикація, викликана прийомом алкоголю.
Загострення гастриту після прийому гострої їжі.
Травма (забій, перелом).
Догана, отримана від начальника.
Підвищення квартплати.
Страх польотів на літаках.
Сімейний конфлікт.
Занепокоєння за здоров’я родичів.
Нещасливе кохання.
Занепокоєння з приводу майбутнього.
Як стресовий може бути визнана лише така реакція індивіда, яка досягає порогових рівнів його психологічних та фізіологічних можливостей [10].
Найбільш повно процеси зародження, розвитку і прояви цього виду стресу представлені в когнітивної теорії стресу Р. Лазаруса.
Основу цієї теорії становлять положення про роль суб’єктивної пізнавальної оцінки загрози несприятливого впливу і своєї можливості подолання стресу. На відміну від фізіологічної, високо стереотипізованої стресової реакції на шкідливість, психічний стрес є реакцією, опосередкованої оцінкою загрози і захисними процесами. Загроза розглядається як стан очікування суб’єктом шкідливого, небажаного впливу зовнішніх умов і стимулів. «Шкідливі» властивості умов або стимулів оцінюються за характеристиками інтенсивності впливу, ступеня невизначеності значення стимулу і часу впливу, а також ресурсів індивіда з подолання такого впливу. Цей вид стресу відрізняється від інших тим, що в структурі розвитку цього стану є наявність опосередкованої змінної – загрози, тобто відомостей, символів, що передбачають майбутнє зіткнення людини з якоюсь небезпечною для нього ситуацією. Процеси оцінки загрози, пов’язані з аналізом значення ситуації і ставленням до неї, здійснюються на основі перетворення поточної і минулого інформації про особливості несприятливої події, передбачення характеру його розвитку і прояви.
Розрізняють три типи стресових оцінок:
- тавмує втрата, втрата (реальна, очікувана) чого-небудь, що має велике особисте значення (смерть близької людини, втрата роботи тощо);
- загроза впливу, яка вимагає від людини здібностей (можливостей), що перевищують ті, якими він володіє;
- складне завдання, проблема, відповідальна і потенційно ризикована ситуація.
Для подолання стресу передбачається використання первинної оцінки ситуації з точки зору її загрози для суб’єкта, вторинної оцінки, що визначає співвідношення між здатністю суб’єкта до подолання стресу і вимогами, що пред’являються ситуацією, і переоцінки,заснованої на зіставлення перших двох оцінок. У результаті такого зіставлення може відбутися зміна первинної оцінки і, внаслідок цього, перегляд своїх можливостей впливати на цю ситуацію, тобто корекція вторинної оцінки.
Оцінку події як стресового визначають три основні фактори:
емоції, що асоціюються з цією подією, - як первинний попереджувальний сигнал, як регулятор поведінки, як збудливий фактор;
невизначеність події з точки зору можливості або моменту настання,сили впливу, обсягу необхідних знань для попередження або ліквідації загрози, ступеня складності з позиції когнітивних здібностей і досвіду суб’єкта;
значущість події для конкретної людини, його суб’єктивна оцінка ступеня важливості для досягнення необхідного результату діяльності, шкідливості або небезпеки наслідків цієї події і т. д [10].
Отже, психологічний стрес впливає на людей індивідуально, оскільки, те, що є стрессогенною ситуацією для однієї людини, для іншого може бути нормою життя. Ступінь і сила впливу оцінюється людиною виходячи зі свого особистого досвіду, особливостей когнітивних процесів в сенсі можливості і здібностей для подолання стрессогенної ситуації, емоційної оцінки, значущості стресора або стрессогенної ситуації в цілому для даної людини.
Отже, дослідженнями було встановлено, що не лише біологічні умови можуть спричинити хворобу. Не кожен у стані стресу поводить себе однаково: не всі захворюють;для декого стрес буде навіть приємним викликом.
Окремі стреси допомагають людині боротися із комплексами, дають можливість зрозуміти, як поводити себе в тій чи іншій ситуації. Та й взагалі, життя саме по собі – це великий стрес, що складається з гігантської кількості більш маленьких. І тим людям, які не тікають від своїх проблем, а вирішують їх, навчаються лавірувати у великому об’ємі всіляких стресових ситуацій, вміння справлятися зі стресовими ситуаціями допоможе уникнути багатьох захворювань, продовжить життя і уникнути проблем із психікою у наступних поколіннях. Але так чи інакше, зараз більшість всього залежить тільки від нас самих: наша реакція на те, що відбувається, наші наступні дії і відповідно, емоційний стан,який утворився. Потрібно знати, що безвихідних ситуацій не буває. Бувають тільки люди,котрі не хочуть змінити себе, своє ставлення до життя і не хочуть вирішувати свої проблеми. Стрес також є складовою частиною життя, у помірних дозах він надає життю смак і аромат, як зазначав канадський вчений Г. Сельє. Стрес є природним побічним продуктом будь-якої діяльності, оскільки відбиває нагальну потребу людини в адаптації, пристосуванні до мінливих умов життя. Це завжди напруга захисних сил, мобілізація внутрішніх ресурсів організму, що виникає задля енергетичного забезпечення вирішення нових завдань.
Отже, стрес – неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи. Тому він є причиною чи не 90 % всіх захворювань. Він послаблює імунітет, порушує роботу всіх систем організму, у стані стресу відбувається порушення обмінних процесів, відбувається зміна ваги тощо. Стрес просто «спалює» тіло зсередини.
1.2. Фрустрація. Основні поняття та характеристика
Поняття «фрустрація» (від лат. Frustratio – «обман», «невдача») виникло в психології на початку XX ст. – набагато раніше того часу, коли з’явився термін «стрес». Воно позначає психологічний стан, який відчуває людина, коли стикається з непереборною перешкодою на шляху до важливої мети. Переживання такого роду дуже неприємні і важкі. Причому чим сильніше було бажання досягти мети, що опинилася недоступною, тим сильніша фрустрація [11].
Термін «фрустрація» використовується в різних теоріях, концепціях, гіпотезах та стосується проблем емоційно – вольової, мотиваційної, діяльнісної та поведінкової сфери суб’єкта. Зокрема, поняття «фрустрація» досліджували у світлі інших феноменів,наприклад, агресія (Доллард, Бандура) чи стрес (Сельє, Лазарус). На жаль, поки що відсутня самостійна, уніфікована теорія, яка досліджувала б цей феномен. Не дивлячись на велику кількість робіт з фрустраційної тематики, у дослідженні терміну «фрустрація» є ще багато не відомого.
На мікрорівні слово «фрустрація» ( від лат. Frustr) означає невдачу, розбиті плани та нездійснені надії та вказує на певну психотравмуючу ситуацію. На макрорівні Левітов розглядає фрустрацію у контексті більш широкої проблеми, - стійкості по відношенню до життєвих труднощів та реакції на них і визначає її як стан, що виражається в характерних особливостях переживань та поведінки, які виникають унаслідок дії об’єктивно нездоланних (або суб’єктивно тих, що здаються нездоланними) труднощів на шляху до досягнення мети або вирішення задачі [12].
Психологічний словник дає визначення терміну «фрустрація», як психічного стану, який викликаний неуспіхом у задоволенні потреб, бажань та супроводжується різноманітними негативними переживаннями: розчаруванням, роздратуванням, тривогою та відчаєм [13]. З іншого боку, до цього переліку додаються гнів та відчуття провини [14]. Деякі дослідники (А.А. Баранов, Л.Г. Дикая, А.В. Махнач) розглядають фрустрацію як одну з форм психологічного
стресу. Зокрема, американський дослідник В. Вайт відносить фрустрацію до одного з 4 типів стресу: фрустрація, конфлікт, зміна обставин та напруга [15].
Існують певні ускладнення з приводу того, до чого відносити термін «фрустрація»: до зовнішньої причини (ситуації) чи до реакції, яка викликана нею. У літературі можна зустріти і те, і інше вживання вищезазначеного терміну. Для уникнення непорозумінь слід чітко розрізняти фрустратора та фрустрацію – зовнішню причину та її вплив на особистість.
У психолого-педагогічних джерелах існують різні підходи до розуміння терміну «фрустрація» з точки зору перепони на шляху до досягнення мети, зокрема, прийнято поділяти зарубіжних дослідників на прихильників фрейдизму та біхевіоризму. Джерела перших наукових праць з дослідження фрустрації ведуть до З.Фрейда, який увів цей термін для характеристики особливого стану або внутрішнього психічного конфлікту, що виникає,коли особистість стикається з якою-небудь перепоною на шляху до досягнення своїх усвідомлених або неусвідомлених цілей. В основі позицій фрейдизму лежить боротьба «ід» та «суперего», яка супроводжується фрустрацією, що в свою чергу призводить унаслідок до цензури «суперего», і чинить тиск на захоплення людини. Отже, в психоаналізі фрустрація розглядається як затримка у задоволенні захоплень або перепони на їх шляху [16].
Інша точка зору стосовно фрустрації належить відомому досліднику та прибічнику евристичної теорії фрустрації Розенцвейгу. За його визначенням фрустрація має місце у тих випадках, коли організм зустрічає більш чи менш нездоланні перешкоди чи обструкції на шляху до задоволення якої-небудь життєвої потреби (цит. за Левітова, 1967). Автор розглядає фрустрацію як явище, що відбувається в організмі і пов’язане з проблемамиадаптації до зовнішнього середовища. Але людина – істота соціальна, тому не слід обмежуватись тлумаченням лише біологічного підходу. Досліджуючи реакції людини на фрустрацію, Розенцвейг виділив: екстропунітивні (зовнішньої спрямованості), інтропунітивні (внутрішньої спрямованості) та імпунітивні (не спрямованні).
Дослідники Браун та Фарбер, розуміють фрустрацію як результат таких умов, під впливом яких очікувана реакція попереджається або заворожується. На підтримку вищезазначеного визначення Н.Д. Левітов висвітлив думки Лоусона, який пояснював позицію цих авторів і наголошував, що фрустрація є результатом розбіжностей двох тенденцій: тієї, яка відноситься до типу зв’язку «мета – реакція» і тієї, яка виникає під дією інтерферуючих умов. Браун та Фабер також роблять акцент на протиріччях, які виникають під дією фрустраторів, а саме цими протиріччями пояснюються емоційність, що вирізняє реакції на ці ситуації. Наведене вище біхевіористичне тлумачення фрустрації недооцінює внутрішній світ людини, свідомість та спрямованість як систему переживань.
А.І. Плотічер вважає, що фрустрацію слід розуміти як феномен психологічний, який характеризує стан особистості, а не організму. На відміну від Плотічера, Мерлін не вбачає у фрустрації соціальної природи і розглядає її як реакцію, що притаманна не тільки людині,а й тварині. Під фрустрацією Мерлін розуміє «стан людини, або тварини за такої невдоволеності мотивів, яка вище за поріг терплячості» [18].
В.Ф. Василюк [18] відносить фрустрацію до одного з видів кризових станів, які назвав «ситуаціями неможливості». Автор підтримує думку багатьох дослідників про те, що ознаками фрустраційної ситуації є наявність сильної мотивації, спрямованої на досягнення мети, та перепони, що заважють це зробити. Згідно з таким визначенням, фрустраційні ситуації характеризуються за фрустрованими мотивами та бар’єрами. У класифікації мотивів доречно згадати запропоновані А.Маслоу базові «вродженні» психологічні потреби (в безпеці, повазі, любові), фрустрація яких носить патогенний характер та набуті потреби,фрустрація яких не викликає психічних порушень. Бар’єр на шляху до досягнення мети можуть бути фізичними (наприклад, стіни в’язниці), психологічними (страх,інтелектуальна незрілість) та соціокультурними (норми, правила, заборони). Василюк В. Ф.наводить ще одну класифікацію, запропоновану Т. Дембо, відповідно якої бар’єри поділяються на внутрішні ті, які заважають досягненню мети. та зовнішні – ті, які не дають людині вийти із ситуації. К. Левін, аналізуючи зовнішні бар’єри, що застосовують дорослі для управління дітьми згадує «фізичні», «соціологічні» та «ідеологічні» бар’єри.
Під час фрустрації людина поводить себе по-різному. Перш за все, це залежить від характеру людини та сили, інтенсивності фрустрастора, який діє на неї, стереотипу поведінки на типові реакції фрустрації. Розрізняють астенічні та стенічні патерни поведінки фрустрованої людини, що зумовлюють пасивність поведінки – депресію, нудьгу, відчай або активні, більш експресивні поведінкові акти – гнів, агресію. Деякі дослідники, зокрема, Майер, до типової стенічної реакції відносять фіксацію, яка зумовлюється свого роду прикутістю до фрустратора, що викликає потребу при якій людина на довгий часзаглиблюється у проблему та переживає її [19, 20].
Досліджуючи фрустрацію, Т.Шибатуні акцентував увагу на поведінці людини у складній життєвій ситуації та наголошував на тісному зв’язку зазначеного феномену з компенсаторними реакціями особистості. Під час виникнення фрустрації людина застосовує «типові прийоми». Шибатуні Т. охарактеризував їх як замінники задоволення,коли перший імпульс не може бути задоволеним. Виникають дві основні реакції на фрустрацію : агресія та відступлення [16]. Стосовно першої реакції варто згадати добре відому теорію фрустраційної агресії (дослідники Доллард, Бандура та інші ), в основі якої є твердження, що обов’язковою реакцією на фрустрацію є агресія, і, навпаки, агресія може призвести до стану фрустрації. Коли прагнення людини не отримують задоволення,блокуються – це, в свою чергу, створює напругу, роздратування – фрустрацію. Фрустрація шукає розрядки і часто отримує її у формі агресії, пусковим механізмом якої є гнів. Часто об’єктом нападу може бути людина, яка немає жодного відношення до події, що спричинила фрустрацію.
Пізніше Л. Берковіц відкинув постулат дослідження теорії фрустрація – агресія і прийшов до висновку, що фрустрація не завжди має своїм результатом агресію – це є лише однією з форм проявів фрустрації [16].
Другою типовою реакцією на фрустрацію за визначенням Т.Шибатуні [16] є відступ. Відступ може бути фізичним, наприклад, перед більш сильним суперником або психологічним, як визнання людини в тому, що вона була неправа. Якщо відступ є усвідомленим, він називається стримуванням. Стримування є не завжди конструктивним виходом із ситуації, згодом воно може дати про себе знати. Т. Шибатуні наводить приклад ще однієї реакції на фрустрацію – фантазію, яка в якості задоволення потреби використовує образи. Фантазія дає спроможність людині ефективно завершувати дії, які за інших умов було б майже неможливо здійснити.
Не дивлячись на те, що дуже часто фантазія засуджується, вона стає патологічною лише у тому випадку, коли людина перестає розрізняти мрії та реальність. Потрібно мати здоровий глузд і відчуття міри, а фантазія, з рештою, є лише компенсаторною функцією,допомагає послабити образи і дати слабку надію.
Слід зазначити, що причин виникнення фрустрації безліч. Це можуть бути: стреси, дрібні невдачі. Це позбавлення, які можуть бути внутрішніми (брак знань) і зовнішніми (немає грошей). Це втрати зовнішні (фінансовий крах, втрата близької людини) і внутрішні (втрата здоров’я, працездатності). Це внутрішні конфлікти (боротьба двох мотивів) і зовнішні(соціальні або з іншими людьми). Це перешкоди у вигляді зовнішніх бар’єрів (норми, правила, обмеження, закони) і внутрішніх бар’єрів (чесність, совість). Часто та незадоволеної потреби також провокує цей стан у людини і є основною причиною. Багато залежить і від самої людини, а саме як він реагує на невдачі.
І в залежності від причин наступають наслідки від фрустрації. Це можуть бути: заміщення реального світу світом фантазій і ілюзій, незрозуміла агресія, комплекси і загальний регрес особистості. Небезпека від цього емоційного стану полягає в тому, що під її впливом людина міняється в гіршу сторону. Фрустрація накладає відбиток на особистість,несучи як конструктивний (інтенсифікація зусиль), так і деструктивний характер (депресія,відмова від домагань).
Фрустрація може проявитися в різни формах. Це може бути: агресія,
заміщення, зсув, раціоналізація, регресія, депресія, фіксація (стереотипність поведінки), інтенсифікація зусиль.
Отже, фрустрація – це психічний стан людини, що виражається в характерних переживаннях і поведінці, і те, що викликає об’єктивно непереборними труднощами на шляху до досягнення мети і розбіжності реальності з очікуванням. Якщо людина не здатна впоратися з фрустрацією, тоді рекомендується переоцінка ситуації та перегляд попередніх дій. Після чого у людини розробляються або нові шляхи для досягнення мети, або береться на озброєння нова мета.
1.3. Різниця між стресом і фрустрацією
Фрустрація сильно відрізняється від стресу. Звичайно, в житті різні психологічні стани рідко зустрічаються в чистому вигляді, і фрустрація може переплітатися з психологічним стресом. Істотна відмінність стресу від фрустрації полягає в тому, що труднощі, які створюють стресовий стан, в цілому переборні, вони не стають непереборною перепоною на шляху, яку випадку фрустрації. Але ці труднощі пов'язані з найважливішими потребами, і від того,наскільки успішно вони пройдені, нерідко залежить безпека, а часом і саме життя. Навіть якщо ситуація насправді не настільки складна, але людина сприймає її як небезпечну,
значить, він переживає стрес. Точно так само із фрустрацією. Можливо, перешкоду, що виникла на шляху до мети, цілком можна обійти, але якщо вона сприймається як нездоланний бар’єр, то в наявності фрустрація.
Таким чином, найбільш важливим моментом як в ситуації стресу, так і в ситуації фрустрації є сприйняття конкретною людиною сформованих обставин. Це означає, що психологічна сутність будь-якої критичної ситуації багато в чому визначається тими особистими переживаннями, які відчуває людина в даному випадку. І фрустрація, і стрес на суб’єктивному рівні (на рівні нашого внутрішнього Я) проявляються саме в переживаннях. Ці переживання в обох випадках досить сильні і емоційні. Мабуть, від того часто плутають ці різні критичні
08.12.2020 23:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора