Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Від радіо до подкастів: еволюція медіапропаганди в цифрову епоху
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Не вказано
Інститут:
Не вказано
Факультет:
ІСМ
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2023
Тип роботи:
Курсова робота
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ Й НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»
Кафедра журналістики
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
«Від радіо до подкастів: еволюція медіапропаганди в цифрову епоху»
Здобувача (ки) __ курсу, __ групи,
спеціальності _________________
_____________________________
(прізвище, ім’я, по батькові)
Науковий керівник:
_____________________________
(наук. ступінь, вчене звання, ініціали та прізвище)
Національна шкала ________________
Кількість балів: ___________________
Оцінка: ECTS _____
ОДЕСА-2023
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………….3
РОЗДІЛ 1. ЕВОЛЮЦІЯ ПРОПАГАНДИ В МЕДІА: ВІД РАДІО ДО ЦИФРОВИХ ПЛАТФОРМ
1.1. Пропаганда як явище соціальної комунікації: теоретичні аспекти та історичний контекст……………………………………………………………………6
1.2. Специфіка радіо як інструменту пропаганди у ХХ столітті……………………9
1.3. Подкасти як новий формат медіапропаганди в цифрову епоху……………….12
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1……………………………………………………….17
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ МЕДІАПРОПАГАНДИ В ПОДКАСТАХ ТА АВТОРСЬКИЙ ПРОЄКТ
2.1. Аналіз пропагандистських наративів у сучасних подкастах: кейси та приклади……………………………………………………………………………….18
2.2. Авторський журналістський проєкт як інструмент аналізу та протидії пропаганді……………………………………………………………………………22
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2……………………………………………………….25
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………..26
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….28
ДОДАТКИ…………………………………………………………………………….31
ДОДАТОК А………………………………………………………………………….31
ДОДАТОК Б………………………………………………………………………….32
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Сучасний світ переживає безпрецедентну цифрову трансформацію, яка кардинально змінює способи поширення інформації та впливу на масову свідомість. В епоху, де нові медіаформати з'являються з калейдоскопічною швидкістю, явище пропаганди не лише зберігає свою актуальність, а й набуває нових, часто прихованих форм. Від традиційного радіо, що свого часу стало рупором для державних ідеологій та інструментом масової мобілізації, до сучасних подкастів – децентралізованих і, на перший погляд, незалежних платформ – простежується чітка еволюція механізмів пропагандистського впливу. Особливої ваги на сьогодні набуває проблема ефективної протидії деструктивним пропагандистським наративам, що поширюються через нові медіа, зокрема в умовах гібридної війни та інформаційного протистояння, яке Україна переживає з 2014 року. Здатність розпізнавати, аналізувати та протидіяти таким впливам є критично важливою для забезпечення інформаційної безпеки суспільства та розвитку медіаграмотності громадян. Проте дотепер не було комплексного дослідження, яке б простежувало еволюцію пропаганди саме крізь призму зміни ключових аудіоформатів – від радіомовлення до сучасних подкастів, з акцентом на специфіку її застосування в умовах російсько-української війни та можливих шляхів протидії. Все це зумовило вибір теми нашого дослідження: «Від радіо до подкастів: еволюція медіапропаганди в цифрову епоху».
Об’єкт дослідження – пропаганда як соціально-комунікаційне явище та її трансформації в умовах еволюції медіаформатів.
Предмет дослідження – специфіка використання пропагандистських механізмів та технік у радіомовленні ХХ століття та сучасних подкастах, а також розробка авторського проєкту для підвищення медіаграмотності.
Мета дослідження – проаналізувати еволюцію медіапропаганди від радіо до подкастів, виявити ключові зміни у її механізмах та техніках, а також розробити авторський проєкт як інструмент аналізу та протидії деструктивному впливу.
Реалізація поставленої мети передбачила вирішення таких завдань:
проаналізувати теоретичні підходи до визначення пропаганди та її ролі в соціальній комунікації;
визначити специфіку використання радіо як інструменту пропаганди у ХХ столітті на конкретних історичних кейсах;
розкрити особливості застосування пропагандистських технік у сучасному подкаст-форматі;
охарактеризувати роль цифрових платформ та алгоритмів у поширенні пропаганди та виникненні "ехо-камер";
порівняти ключові механізми та наративи пропаганди в радіомовленні та подкастах, включно із західними та українськими кейсами періоду російсько-української війни;
створити (розробити) авторський журналістський проєкт, спрямований на аналіз та протидію пропаганді.
Методологічні основи дослідження. Предмет, мета і завдання роботи зумовили застосування нами таких методів дослідження:
Теоретичні: аналіз та синтез (для систематизації наукових підходів до пропаганди, узагальнення знань про радіо та подкасти); історичний (для простеження еволюції пропаганди від радіо до цифрових медіа); порівняльний (для зіставлення пропагандистських технік у різних медіаформатах); системний (для розгляду пропаганди як складної системи впливу).
Емпіричні: контент-аналіз (для виявлення та систематизації пропагандистських наративів і технік у радіопередачах та подкастах); дискурс-аналіз (для дослідження мовних засобів та формування смислів у пропагандистському контенті); кейс-стаді (для глибокого вивчення конкретних прикладів пропаганди в подкастах).
Джерельну базу дослідження склали: наукові праці вітчизняних та зарубіжних дослідників з теорії масових комунікацій, пропаганди, медіаграмотності та інформаційної безпеки (зокрема, Л. Лассуелла, Е. Бернейса, Ж. Еллюля, В. Кульчицького, В. Бігуна, К. Добош та ін.); аналітичні матеріали та звіти профільних медіаорганізацій; публікації у фахових виданнях; матеріали радіоархівів; транскрипти та аудіозаписи сучасних подкастів, що стали об’єктом практичного аналізу.
Практичне значення роботи полягає у тому, що створений нами авторський журналістський проєкт (наприклад, серія подкастів/контент-план Instagram-сторінки/план інтерв'ю) сприятиме підвищенню медіаграмотності аудиторії, формуванню критичного мислення та здатності розпізнавати і протидіяти пропагандистським впливам у сучасному інформаційному просторі. Результати дослідження також можуть бути використані у навчальних курсах з медіакомунікацій, журналістики та інформаційної безпеки.
Структура курсової роботи зумовлена загальною концепцією й завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури (загалом 25 найменувань). Загальний обсяг дослідження становить 34 сторінки.
РОЗДІЛ 1. ЕВОЛЮЦІЯ ПРОПАГАНДИ В МЕДІА: ВІД РАДІО ДО ЦИФРОВИХ ПЛАТФОРМ
1.1. Пропаганда як явище соціальної комунікації: теоретичні аспекти та історичний контекст
У сучасному інформаційному суспільстві, що характеризується стрімким розвитком комунікаційних технологій та зростанням обсягів поширюваної інформації, феномен пропаганди набуває особливого значення. Пропаганда є невід’ємною частиною соціальної комунікації, що має на меті формування певних поглядів, переконань або моделей поведінки у цільової аудиторії. Це не просто поширення інформації, а цілеспрямований процес впливу, який часто передбачає маніпулятивні техніки та звернення до емоцій, а не лише до раціональних аргументів.
Одним із перших, хто науково осмислив пропаганду, був американський політолог Гарольд Лассуелл. У своїй праці "Техніка пропаганди у Світовій війні" (1927) він розглядав її як метод впливу на колективну поведінку шляхом маніпулювання важливими символами. За Лассуеллом, пропаганда є інструментом, що використовується для контролю над громадською думкою в умовах масових суспільств.
Едвард Бернейс, якого часто називають "батьком зв'язків з громадськістю", у своїй класичній праці «Пропаганда» (2020), розкриває пропаганду як організовану діяльність з поширення ідей або доктрин, що спрямовані на формування та зміну громадської думки. Він підкреслював, що пропаганда є необхідним інструментом у демократичному суспільстві для "формування згоди" та управління масами, незважаючи на контроверсійність його підходів [1, с. 78]. Для Бернейса це не обов'язково негативне явище, а радше інструмент, який може використовуватися як на благо, так і на шкоду.
Французький соціолог Жак Еллюль у своїй фундаментальній праці "Пропаганда: формування поглядів людей" (1962) пропонує більш критичний погляд, визначаючи пропаганду як сукупність методів, які використовуються для формування пасивного підкорення, інтегруючи індивіда в групу та маніпулюючи ним без його свідомого дозволу. Він розрізняв різні форми пропаганди: агітаційну (яка викликає негайну реакцію) та інтеграційну (яка поступово впливає на свідомість).
У вітчизняній науковій думці пропаганда також є об'єктом пильної уваги. Наприклад, О. В. Мороз (2018) розглядає пропаганду в контексті інформаційних війн, підкреслюючи її здатність впливати на суспільну свідомість та поведінку груп [16, с. 15]. В. С. Бігун (2022) зосереджується на дезінформації як ключовому елементі пропаганди в епоху цифрових медіа, аналізуючи її механізми та методи протидії [2, с. 47]. Він наголошує, що дезінформація часто є інструментом для досягнення політичних або військових цілей, що особливо актуально в умовах гібридної війни. О. В. Васюк (2018) у своїй праці з теорії масової комунікації також розглядає пропаганду як один з найдавніших та найефективніших інструментів впливу на суспільство, що діє через формування та поширення певних повідомлень [3, с. 89].
Таким чином, у науковій думці пропаганда розуміється як цілеспрямована комунікативна діяльність, що має на меті формування та зміну установок, переконань та поведінки масової аудиторії через поширення ідей, цінностей та наративів. Її сутність полягає у системному та планомірному впливі, а функції можуть варіюватися від соціального об'єднання до дестабілізації суспільства. Залежно від мети та методів виділяють різні типології пропаганди, зокрема "білу" (відкриту), "сіру" (з прихованим джерелом) та "чорну" (з фальшивим джерелом) [10, с. 33].
Ефективність пропагандистського впливу значною мірою залежить від використання психологічних механізмів, які дозволяють обходити критичне мислення аудиторії та безпосередньо впливати на її емоції та підсвідомість. Одним із ключових досліджень у цій галузі є праця О. В. Карася (2015) "Психологія пропаганди", де детально розглядаються принципи формування психологічної готовності до сприйняття пропагандистських повідомлень [12, с. 11]. Він підкреслює, що пропаганда активно експлуатує базові людські потреби, страхи, надії та упередження.
Серед основних психологічних механізмів та технік пропагандистського впливу виділяють наступні:
Формування наративів. Наратив (або розповідь) є потужним інструментом пропаганди, оскільки він дозволяє не просто передати інформацію, а вбудувати її в цілісну, емоційно забарвлену історію, що легше запам'ятовується та впливає на світосприйняття [13, с. 102]. Пропагандистські наративи часто спрощують складні явища, пропонують чорно-біле бачення світу та чітко розмежовують "своїх" і "чужих" [10, с. 65]. Наприклад, російська пропаганда під час агресії проти України активно використовує наратив про "нацистів" та "денацифікацію", створюючи викривлену картину реальності [13, с. 105].
Фреймінг (кадрування). Ця техніка полягає у виборі певних аспектів реальності та їхньому представленні таким чином, щоб викликати бажану інтерпретацію подій [8, с. 79]. Завдяки фреймінгу можна змінити акценти, виділити або приховати певні деталі, тим самим спрямовуючи думки аудиторії у потрібному напрямку. Ю. О. Горобчук (2022) зазначає, що маніпулятивні технології часто ґрунтуються на ефективному використанні фреймів для спотворення дійсності [8, с. 80].
Апеляція до емоцій. Замість раціональних аргументів, пропаганда часто використовує емоції – страх, гнів, ненависть, надію, патріотизм. Це дозволяє обійти критичне мислення та викликати миттєву, ірраціональну реакцію. О. В. Мороз (2018) підкреслює, що інформаційні війни активно використовують емоційну складову для дестабілізації суспільства [16, с. 23].
Спрощення та стереотипізація. Складні проблеми зводяться до простих, легкозрозумілих формул, а люди або групи зводяться до стереотипних образів ("ворог", "зрадник", "герой") [12, с. 55]. Це полегшує сприйняття пропагандистських повідомлень та їх інтеграцію у свідомість мас.
Повторення. Багаторазове повторення однієї і тієї ж тези або гасла сприяє їхньому закріпленню у свідомості аудиторії, навіть якщо ці тези не мають під собою логічного обґрунтування [10, с. 49]. Цей принцип є одним з найдавніших та найефективніших у пропаганді.
"Аргумент до авторитету" та "аргумент до народу". Посилання на "авторитетну" думку (експертів, лідерів, навіть якщо вони сумнівні) або на думку "більшості" ("народ так вважає") є класичними прийомами, що створюють ілюзію правоти та масової підтримки [12, с. 68].
Ігнорування та замовчування. Пропаганда часто не тільки поширює фальшиву інформацію, а й замовчує або ігнорує факти, що суперечать її наративу [10, с. 55].
Ці та інші психологічні механізми та техніки пропаганди дозволяють маніпулювати громадською думкою, формувати потрібне сприйняття подій та впливати на поведінку мас, що робить пропаганду надзвичайно небезпечним інструментом у сучасній соціальній комунікації.
1.2. Специфіка радіо як інструменту пропаганди у ХХ столітті
Виникнення радіо на початку XX століття стало справжньою революцією у масовій комунікації, відкривши безпрецедентні можливості для швидкого і широкомасштабного поширення інформації. На відміну від преси, радіо дозволяло долати географічні та освітні бар'єри, доносячи повідомлення безпосередньо до мільйонів слухачів, часто у їхніх власних домівках [7, с. 35]. Ця миттєвість та інтимність звернення створили унікальний потенціал для формування масової свідомості та впливу на громадську думку.
Саме цей потенціал був швидко усвідомлений та активно використаний політичними режимами, особливо під час світових воєн та в тоталітарних державах. Радіо перетворилося на потужний інструмент пропаганди, що дозволяв централізовано контролювати інформаційні потоки та маніпулювати настроями населення [10, с. 45].
Одним із найбільш яскравих прикладів використання радіо як інструменту пропаганди є нацистська Німеччина. Режим Йозефа Геббельса активно застосовував радіомовлення для поширення ідеології націонал-соціалізму, демонізації "ворогів народу" та мобілізації населення. Наприклад, виступи Адольфа Гітлера, що транслювалися по радіо, супроводжувалися спеціальними інструкціями для медіа щодо максимального поширення та емоційного підсилення, а дешеві радіоприймачі "Volksempfänger" робили радіо доступним майже для кожної родини [7, с. 52]. Метою було створити єдиний інформаційний простір, в якому панувала б лише одна, офіційна, точка зору, а будь-яка альтернативна інформація жорстко цензурувалася.
У Великій Британії під час Другої світової війни радіо також відігравало важливу роль, але вже як інструмент консолідації нації та підтримки бойового духу. Промови Вінстона Черчилля, що транслювалися BBC, ставали символом опору та джерелом надії для мільйонів. Хоча це була "біла" пропаганда, її мета була чітко визначена – об'єднання суспільства для перемоги [16, с. 67]. Американська радіостанція "Голос Америки" також активно протистояла пропаганді Осі, поширюючи достовірну інформацію та демонструючи переваги демократії.
Таким чином, у ХХ столітті радіо стало першим по-справжньому масовим медіа, яке дозволило пропаганді вийти за межі друкованого слова і безпосередньо впливати на величезні аудиторії. Його особливості – миттєвість, доступність та здатність створювати ефект особистого звернення – зробили його незамінним інструментом як для тоталітарних режимів, так і для демократичних країн у періоди криз.
Держави з авторитарними та тоталітарними режимами у ХХ столітті одними з перших усвідомили колосальний пропагандистський потенціал радіо і активно його використовували для ідеологічної обробки населення як всередині країни, так і за її межами. Радіомовлення в таких державах було повністю підпорядковане державному контролю і служило ключовим інструментом поширення ідеології, формування бажаного образу дійсності та демонізації "зовнішніх" та "внутрішніх" ворогів [19, с. 145].
Характерним прикладом є використання радіо у країнах з централізованою системою управління медіа. Метою такого мовлення, зокрема на зарубіжні країни, було не лише інформування, а й поширення офіційних наративів, протистояння "ворожій" пропаганді та формування позитивного образу держави на міжнародній арені [10, с. 78].
Вплив такого радіомовлення на іноземну аудиторію був значним, особливо в країнах, що розвивалися, де альтернативні джерела інформації були обмежені. Пропаганда вміло експлуатувала антиколоніальні настрої або соціальні проблеми, обіцяючи підтримку та соціальну справедливість. Всередині цих держав радіо було головним засобом інформування та ідеологічного виховання. Громадяни слухали новини, офіційні промови, а також спеціальні передачі, які формували "правильне" розуміння подій та заохочували до "правильної" поведінки.
Досвід використання радіо в авторитарних та тоталітарних державах є класичним прикладом застосування медіа як інструменту тотальної пропаганди, що демонструє її здатність глибоко проникати у свідомість населення та формувати бажані поведінкові патерни. Цей досвід став фундаментом для подальшої еволюції пропаганди в нових медіа, включаючи цифрову епоху.
1.3. Подкасти як новий формат медіапропаганди в цифрову епоху
Цифрова епоха докорінно змінила ландшафт поширення інформації, а разом з ним і методи пропагандистського впливу. Поява онлайн-платформ (таких як Spotify, Apple Podcasts, YouTube) та соціальних мереж дозволила будь-якій особі чи організації створювати та поширювати контент, що призвело до децентралізації інформаційного простору. Проте ця децентралізація також відкрила нові можливості для пропаганди, оскільки контроль над інформаційними потоками став значно складнішим [17, с. 45].
Ключову роль у поширенні пропагандистського контенту на цифрових платформах відіграють алгоритми. Вони оптимізовані для максимізації залученості користувачів, пропонуючи їм контент, який, ймовірно, відповідатиме їхнім інтересам та поглядам [24, с. 58]. Цей механізм, хоча й створений для персоналізації досвіду, має зворотний бік – він сприяє формуванню так званих "ехо-камер" та "фільтрувальних бульбашок" [11, с. 46].
Ехо-камера – це явище, коли користувачі потрапляють у замкнутий інформаційний простір, де їх оточують лише ті погляди, які відповідають їхнім власним, а протилежні думки виключаються або применшуються. Це відбувається через алгоритми, які рекомендують контент, що перегукується з попередніми уподобаннями користувача, а також через вибіркове споживання інформації самими користувачами [11, с. 47]. В. Заблоцький (2024) зазначає, що феномен "ехо-камер" значно ускладнює діалог у суспільстві та сприяє радикалізації поглядів, оскільки люди рідше стикаються з альтернативними точками зору [11, с. 48].
Фільтрувальна бульбашка – це результат персоналізації інформаційних потоків алгоритмами, які на основі даних про користувача (історія переглядів, пошукові запити, демографічні дані) створюють для нього унікальний інформаційний простір, відфільтровуючи контент, що не відповідає його передбачуваним інтересам. Це призводить до того, що користувачі можуть не бачити різноманіття думок, навіть якщо активно їх шукають, оскільки алгоритми вже "вирішили", що їм буде цікаво [2, с. 62].
У контексті пропаганди, ехо-камери та фільтрувальні бульбашки є ідеальним середовищем для поширення маніпулятивних наративів. Вони дозволяють пропагандистам доставляти свої повідомлення безпосередньо до цільової аудиторії, яка вже схильна до їх сприйняття, і підсилювати вже наявні упередження. Це створює сприятливі умови для поширення дезінформації та радикалізації поглядів, що є серйозним викликом для інформаційної безпеки [2, с. 50].
Подкасти, як один із найдинамічніших форматів цифрового аудіо, виявилися надзвичайно сприятливим середовищем для поширення пропаганди, використовуючи специфічні маніпулятивні техніки, що відрізняють їх від традиційного радіо. Н. В. Виговська (2023) зазначає, що популярність подкастів зумовлена їхньою доступністю, можливістю "споживати" контент у будь-який час і в будь-якому місці, а також відчуттям інтимності та особистого зв'язку з ведучим [4, с. 125]. Саме ці особливості створюють ґрунт для нових форм маніпуляції.
Серед ключових маніпулятивних технік у подкаст-форматі варто виділити:
Формування парасоціальних зв'язків. Подкасти, часто створюючи атмосферу "розмови на кухні" або "дружньої бесіди", сприяють виникненню у слухачів відчуття парасоціального зв'язку з ведучим [14, с. 99]. Це односторонній, але емоційно сильний зв'язок, коли слухач відчуває ведучого як друга або довірену особу. О. М. Левченко (2023) підкреслює, що інфлюенсери, включно з ведучими подкастів, використовують цей зв'язок для підвищення довіри до своєї думки, що робить аудиторію більш вразливою до маніпуляцій [14, с. 101]. Коли слухачі довіряють ведучому на особистісному рівні, вони схильні менше критично сприймати інформацію, яку він подає, навіть якщо вона є сумнівною або відверто пропагандистською.
Імітація "вільної розмови" та "незалежної думки". Багато подкастів позиціонують себе як платформи для "відвертих" та "нецензурованих" бесід, що створює ілюзію об'єктивності та відсутності прихованого порядку денного. Однак ця "свобода" часто використовується для легітимізації та поширення радикальних, псевдонаукових або конспірологічних ідей [8, с. 82]. Завдяки формату інтерв'ю або "вільного" діалогу, сумнівні тези можуть бути представлені як "альтернативна думка", "заперечення офіційної версії" або "те, що вам не розкажуть у мейнстрімних ЗМІ". Ю. О. Горобчук (2022) зазначає, що маніпулятивні технології часто маскуються під об'єктивність, щоб підвищити довіру до повідомлення [8, с. 80].
Легітимізація псевдонауки та конспірологічних теорій. У подкастах часто запрошуються спікери, які не мають наукового ступеня або визнаної експертизи, але їхні ідеї подаються як "проривні" або "ті, що замовчуються". Це дозволяє поширювати псевдонаукові теорії (наприклад, про лікування хвороб, ефективність сумнівних добавок) або конспірологічні наративи (наприклад, про "таємний світовий уряд", "глибинну державу") під виглядом "розширення світогляду" [2, с. 70]. Відсутність фактчекінгу та журналістської верифікації у багатьох подкастах створює для цього сприятливе середовище.
Фільтрація інформації через підбір гостей. Хоча подкасти часто імітують "вільний" обмін думками, вибір гостей та їхній склад часто є ретельно продуманим, щоб підсилити певні наративи та уникнути суперечливих або критичних поглядів.
Таким чином, подкасти створюють унікальне середовище для пропаганди, використовуючи довіру, що виникає через парасоціальні зв'язки, та імітацію "вільної" дискусії для легітимізації та поширення навіть найсумнівніших ідей.
Зростаюча популярність подкастів та їхня децентралізована природа, що сприяє уникненню традиційного медіаконтролю, робить їх потужним, але водночас небезпечним інструментом у руках пропагандистів. Загрози, які несе пропаганда через подкасти, є багатогранними і стосуються як індивідуального, так і суспільного рівня.
Однією з головних загроз є поширення дезінформації та фейків [2, с. 47]. Завдяки тому, що подкасти не завжди проходять редакційний контроль, вони можуть стати майданчиком для розповсюдження неперевіреної, спотвореної або відверто брехливої інформації. О. Сахарова (2023) наголошує на складності детекції фейків у сучасному медіапросторі, що посилює ризики поширення їх через подкасти [22, с. 135].
Друга суттєва загроза – це радикалізація поглядів та поляризація суспільства. "Ехо-камери", створювані алгоритмами подкаст-платформ, посилюють вже наявні упередження користувачів, обмежуючи їхній доступ до різноманітних точок зору. Це може призвести до формування екстремістських поглядів та поглиблення розколів у суспільстві [11, с. 49].
Третя загроза полягає у здатності пропагандистських подкастів підривати довіру до інститутів влади та традиційних медіа. Представляючи себе як "незалежне джерело правди", вони можуть систематично дискредитувати перевірену інформацію, наукові дані та офіційні заяви, створюючи хаос і недовіру [2, с. 75].
В українському контексті ці загрози є особливо гострими в умовах сучасного інформаційного протистояння. К. В. Добош (2023) зазначає, що подкасти стають інструментом гібридної війни, де через аудіоформат поширюються деструктивні наративи, спрямовані на деморалізацію населення, поширення паніки, дискредитацію керівництва країни та збройних сил [9, с. 68]. В. А. Колісніченко (2022) аналізує пропагандистські наративи, які активно інтегруються у цифровий простір України, включаючи подкасти [13, с. 103].
На жаль, існують випадки, коли українські правоохоронні органи, зокрема Служба безпеки України (СБУ), викривають та документують діяльність осіб, які створювали та поширювали деструктивний контент через подкасти. Хоча прямих публічних списків "заборонених подкастів" у публічному доступі може бути небагато, СБУ регулярно звітує про викриття інформаційних операцій, що використовують різні цифрові канали, включаючи подкасти, для поширення наративів, спрямованих на підрив державності, закликів до повалення конституційного ладу, розпалювання міжнаціональної ворожнечі тощо [23]. Такі подкасти можуть бути не лише джерелом дезінформації, а й інструментом для вербування, координації деструктивних дій або поширення наративів, що підривають національну безпеку. Викриття таких випадків СБУ свідчить про реальну загрозу, що виходить від використання подкастів для цілей, ворожих українському суспільству.
Загалом, пропаганда через подкасти є серйозним викликом для інформаційної безпеки, вимагаючи посилення медіаграмотності населення [6, с. 38] та розробки ефективних стратегій протидії.
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
У першому розділі було проаналізовано явище пропаганди як невід'ємної частини соціальної комунікації, розкрито її теоретичні аспекти, сутність, функції та типології у науковій думці, спираючись на праці ключових дослідників, таких як Е. Бернейс та вітчизняні науковці. Визначено психологічні механізми та основні техніки пропагандистського впливу, зокрема формування наративів, фреймінг та апеляція до емоцій, які є незмінними елементами маніпулятивних стратегій.
Розглянуто специфіку радіо як першого масового інструменту пропаганди у ХХ столітті, виявивши його потенціал у формуванні масової свідомості та використання в тоталітарних режимах (на прикладі нацистської Німеччини) та під час світових воєн. Було показано, як радіомовлення використовувалося для ідеологічної обробки населення та формування бажаного образу дійсності.
Окрему увагу приділено подкастам як новому формату медіапропаганди в цифрову епоху. Визначено роль цифрових платформ та алгоритмів у поширенні пропагандистського контенту, зокрема феноменів "ехо-камер" та "фільтрувальних бульбашок", що підсилюють вплив маніпулятивних наративів. Виявлено нові маніпулятивні техніки, характерні для подкастів, такі як формування парасоціальних зв'язків, імітація "вільної розмови" та легітимізація псевдонауки. Підкреслено загрози, які несе пропаганда через подкасти, включаючи поширення дезінформації та радикалізацію поглядів, що особливо актуально в умовах сучасного інформаційного протистояння в Україні, про що свідчать викриття деструктивних подкастів Службою безпеки України.
Таким чином, дослідження першого розділу засвідчує, що пропаганда є динамічним явищем, яке постійно адаптується до нових медіаформатів, зберігаючи свої базові принципи впливу, але набуваючи нових, більш витончених форм у цифровій епосі.
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ МЕДІАПРОПАГАНДИ В ПОДКАСТАХ ТА АВТОРСЬКИЙ ПРОЄКТ
2.1. Аналіз пропагандистських наративів у сучасних подкастах: кейси та приклади
З розвитком подкаст-індустрії, що характеризується низьким порогом входу та високим ступенем свободи контенту, цей формат став привабливим для поширення різноманітних, часом контроверсійних, поглядів. Особливо впливовими стають подкасти з мільйонною аудиторією, які, не будучи традиційними медіа, часто уникають редакційного контролю та фактчекінгу. Одним із найвідоміших прикладів такого впливового подкасту є "The Joe Rogan Experience" (JRE). Хоча сам Джо Роган позиціонує свій подкаст як платформу для "відкритих розмов" з широким колом гостей, його формат іноді стає майданчиком для поширення сумнівних або маніпулятивних наративів, що відповідають ознакам пропаганди.(Додаток А)
Психологічні механізми впливу в подкастах, такі як формування парасоціальних зв'язків, відіграють тут ключову роль. Аудиторія сприймає ведучого як близьку людину, що створює високий рівень довіри, навіть якщо інформація є необґрунтованою або суперечливою. Техніка "вільної розмови" дозволяє запрошувати гостей з маргінальними поглядами та презентувати їхні ідеї як "альтернативну правду", що може бути використано для легітимізації псевдонауки або конспірологічних теорій [8, с. 82].
Приклад 1: Дезінформація щодо медичних питань. У низці епізодів JRE, особливо під час пандемії, висловлювалися сумнівні твердження щодо вакцин, ефективності окремих методів лікування або походження вірусу. Хоча Роган стверджував, що він "просто дає майданчик" для різних думок, відсутність належної модерації та спростування дезінформації з боку експертів призводила до поширення наративів, що суперечать науковому консенсусу. Це відповідає техніці легітимізації псевдонауки, коли неперевірені дані подаються як рівноцінні науковим дослідженням, апелюючи до "незалежності" та "сумнівів у офіційній версії" .
Приклад 2: Поширення конспірологічних теорій. Деякі епізоди подкасту були присвячені обговоренню теорій змови щодо політичних подій, діяльності глобальних еліт або інших контроверсійних тем. Представлення цих теорій як "можливих альтернатив" або "запитань до офіційної версії" дозволяє ефективно вбудовувати їх у свідомість аудиторії, використовуючи техніку фреймінгу, яка зміщує фокус уваги на сумнівні деталі та ігнорує загальний контекст . Відсутність рішучих спростувань та створення атмосфери "мислення за межами" сприяє закріпленню таких наративів.
Таким чином, на прикладі "The Joe Rogan Experience" видно, як впливові західні подкасти, попри своє позиціонування, можуть неусвідомлено або свідомо ставати каналами для поширення пропаганди, використовуючи маніпулятивні техніки, що базуються на довірі до ведучого та ілюзії неформальної, незалежної розмови.
Повномасштабна війна, що триває в Україні, перетворила інформаційний простір на критично важливе поле бою, де подкасти відіграють значну роль у поширенні різноманітних наративів. Як зазначає К. В. Добош (2023), подкасти стали одним з інструментів гібридної війни, використовуючи гнучкість формату для впливу на аудиторію [9, с. 68].
З одного боку, українські подкасти активно використовуються для протидії дезінформації, мобілізації суспільства та підтримки бойового духу. Вони є важливим джерелом перевіреної інформації, аналітики та історій, що сприяють національній єдності. В. П. Піддубна (2022) підкреслює роль українських подкастів як платформи для інформування та протидії дезінформації, відзначаючи їхню здатність доносити важливі повідомлення до широкої аудиторії [20, с. 90]. Наприклад, подкасти, присвячені інтерв'ю з військовими, волонтерами, експертами, формують стійкі патріотичні наративи, підтримують віру в перемогу та консолідують суспільство. Ці подкасти часто використовують техніки апеляції до емоцій (патріотизму, співчуття) та формування героїчних наративів, щоб зміцнити національний дух [13, с. 104].
З іншого боку, подкасти активно використовуються й для розповсюдження деструктивного контенту, спрямованого на підрив суспільної довіри, поширення паніки та внутрішніх розколів. Хоча прямі згадки про конкретні "ворожі" подкасти можуть бути обмежені з міркувань безпеки, у відкритих джерелах та звітах профільних організацій фіксуються випадки поширення через аудіоплатформи наративів, що мають ознаки інформаційно-психологічних операцій. Ці наративи часто включають:
Дискредитація керівництва та державних інституцій. Поширення чуток, необґрунтованої критики, що має на меті підірвати довіру до влади та послабити внутрішню стабільність.
Поширення панічних настроїв. Створення та поширення інформації, що викликає страх, відчай, невіру в перемогу, спрямовану на деморалізацію населення.
Розпалювання внутрішніх конфліктів. Створення наративів, що сіють розбрат між різними групами населення, використовуючи соціальні, політичні чи регіональні відмінності.
Виправдання агресії та перекручування фактів. Намагання представити агресора "жертвою", перекласти відповідальність за злочини, спотворити історичні події або міжнародне право. В. А. Колісніченко (2022) детально аналізує, як такі наративи інтегруються у цифровий простір [13, с. 105].
Такі подкасти часто працюють через мережу "агентів впливу", які можуть мати вигляд незалежних блогерів або "експертів", що маскують свої дії під "вільну думку" або "критичний аналіз", але насправді виконують завдання з дестабілізації. Це підтверджується звітами Служби безпеки України щодо викриття інформаційних операцій, які використовують цифрові канали для поширення деструктивного контенту [23].
Порівняння пропагандистських технік, що використовувалися в радіомовленні ХХ століття, та тих, що застосовуються в сучасних подкастах, виявляє як спільні, так і еволюційні риси.(Таблиця 2.1)
Критерій
Радіо (ХХ століття)
Подкасти та цифрові платформи (Цифрова епоха)
Основний механізм поширення
Ефірне мовлення, доступ через радіоприймачі
Цифрові платформи, інтернет, мобільні пристрої
Характер аудиторії
Масова, відносно пасивна, залежна від розкладу мовлення
Сегментована, активніша, можливість вибору часу та контенту
Контроль контенту
Централізований, державні або великі медіакорпорації
Децентралізований, різноманітні творці контенту (індивідуальні, незалежні студії)
Інструменти пропаганди
Пряма агітація, новини, аналітичні програми, художні твори
Алгоритми платформ, ехо-камери, дезінформація, маніпулятивні техніки в контенті
Формування довіри
Авторитетність мовника, офіційна інформація
Парасоціальні зв'язки з ведучим, "автентичність" особистості
Швидкість поширення
Відносно повільна, залежна від часу ефіру
Висока, миттєве поширення, вірусність
Можливість взаємодії
Обмежена (листи слухачів, дзвінки на гарячі лінії)
Вища (коментарі, соціальні мережі, фідбек)
Вплив на свідомість
Формування масової свідомості, ідеологічний вплив
Маніпуляція сприйняттям, радикалізація, поширення дезінформації, формування "бульбашок"
Приклад сучасної медіапропаганди
(Не застосовується)
The Joe Rogan Experience (як приклад поза традиційними ЗМІ)
Таблиця 2.1. Порівняльний аналіз еволюції пропагандистських технік: радіо ХХ століття та сучасні подкасти
Отже, хоча базові принципи пропаганди залишаються незмінними, її еволюція від радіо до подкастів характеризується переходом від централізованого масового впливу до децентралізованого, більш персоніфікованого та психологічно витонченого впливу, що посилюється завдяки алгоритмічній персоналізації та ілюзії "незалежної" комунікації.
2.2. Авторський журналістський проєкт як інструмент аналізу та протидії пропаганді
Проєкт "Щось тут не так?"
Концепція проєкту: Створення серії коротких, ілюстрованих публікацій для соціальних мереж (наприклад, Facebook або Instagram Stories/Posts), що у доступній формі розкривають одну конкретну пропагандистську техніку або ознаку маніпуляції. Кожна публікація буде містити приклад (реальний, але нейтральний, або гіпотетичний) і короткий "чек-лист" або питання для самоперевірки. Це буде серія "карток" або "слайдів", які легко споживати і поширювати.
Цільова аудиторія: Широка аудиторія користувачів соціальних мереж, які не мають глибоких знань з медіа-аналізу, але хочуть краще розуміти інформацію (вік 14-60+). Особливо підходить для тих, хто споживає контент "на ходу" і потребує швидких, зрозумілих пояснень.
Вибір соціальних мереж та формату "карток" обумовлений максимальною доступністю, візуальністю, швидкістю споживання та легкістю поширення. Це дозволить охопити дуже широке коло людей, які не читатимуть довгі тексти чи дивитимуться відео.
Загальний контент-план:
"Чи завжди правдивий голос? (Вступ)" – пояснення, що таке вплив у медіа.
"Відчуття правди: Коли подобається сам спікер" – про "ефект ореолу".
"Гра на емоціях: Чому новини викликають сильні почуття?" – про маніпуляцію емоціями.
"Хто цей "інший"? Коли когось роблять "поганим" – про створення негативного образу.
"Просто повторюй: Чому ми віримо тому, що чуємо часто?" – про техніку повторення.
"Всі так думають? Пастка "більшості" – про апеляцію до загальної думки.
"Що не сказали? Про приховане та замовчування" – про вибіркове подання інформації.
"Як перевірити? Перші кроки до фактчекінгу" – прості поради.
Проєкт "Щось тут не так?" буде використовувати знання про пропаганду, але в максимально спрощеній формі. Не буде прямого терміну, але кожна картка буде показувати, як інформація може бути використана, щоб вплинути на твої думки та почуття, щоб ти повірив у щось або діяв певним чином. Це буде інтуїтивне розуміння маніпуляції. Кожна картка – це розбір однієї простої техніки.
Техніки пропаганди:
"Ефект ореолу" – пояснюється як "ми віримо, бо подобається спікер".
"Створення образу іншого" – як "когось роблять "поганим"".
"Апеляція до емоцій" – як "новини викликають сильні почуття".
"Повторення" – як "чому ми віримо тому, що чуємо часто".
Очікувані результати: Багато лайків, поширень, збережень карток, що свідчитиме про актуальність та зрозумілість матеріалу. Коментарі від користувачів, що вони "відкрили для себе" щось нове або "почали помічати" подібні речі.
Потенційний внесок у підвищення медіаграмотності аудиторії: Надання простих інструментів для розпізнавання базових маніпулятивних технік, що допоможе користувачам стати менш вразливими до інформаційного впливу. Через доступний формат та широке поширення, проєкт зробить тему медіаграмотності цікавою та зрозумілою для тих, хто раніше її ігнорував. Кожна картка містить прямий заклик "Перевір!" або "Запитай себе!", що формує звичку до критичного мислення.
Цей проєкт "Щось тут не
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора