ЗМІСТ
ВСТУП
Локальна мережа являє собою розподілену обчислювальну систему, що дозволяє всім підключеним до неї комп'ютерам обмінюватися даними, а також спільно використовувати апаратні і програмні ресурси.
Локальні мережі дозволяють здійснювати швидкий обмін даними між різними підрозділами та відділами підприємства, помітно зменшують об'єм циркулюючої всередині підприємства паперової документації. Це дозволяє, по-перше, економити на накладних витратах, а по-друге, істотно підвищує продуктивність праці. У поєднанні з можливістю передавати дані на великі відстані по інформаційних каналах глобальної мережі, використання подібних технологій відкриває значні можливості не тільки для оптимізації бізнесу і розширення інформаційного простору, а й для здійснення міжкорпоративної взаємодії.
Всесвітня тенденція до об'єднання комп'ютерів у мережі обумовлена такими причинами як прискорення передачі інформаційних повідомлень, можливість швидкого обміну інформацією між користувачами, одержання і передача повідомлень (факсів, e-mail, тощо) не відходячи від робочого місця, можливість миттєвого одержання інформації з будь-якої точки земної кулі, а також обмін інформацією між комп'ютерами різних виробників працюючих під різним програмним забезпеченням.
По територіальній поширеності мережі можуть бути локальними, глобальними, і регіональними. Локальні – це мережі, що перекривають досить малу територію або невелику групу будівель (інститут, дім, офіс), регіональні – розташовані на території міста чи області, глобальні – на території держави або групи держав, наприклад, всесвітня мережа Internet. За швидкістю передачі інформації комп'ютерні мережі поділяються на низько-, середньо- і високошвидкісні.
В ході виконання проекту була розроблена структурна модель мережі для офісу в певному фізичному середовищі і технології канального рівня із зазначенням типу маршрутизації та адресації, установкою заданих серверів. Також було виконано моделювання потоків трафіку для обчислення маршруту кадрів, що проходять через всю мережу. Потім було проведено розрахунок подвоєної затримки поширення сигналу (PDV) для запобігання колізій в мережі. Наприкінці був проведений огляд мережевих протоколів згідно завдання.
1. АНАЛІЗ ТЕХНІЧНОГО ЗАВДАННЯ
Створення комп'ютерних мереж викликане практичною потребою спільного використання інформації користувачами, що працюють на віддалених один від одного комп'ютерах. Мережі надають користувачам можливість не тільки швидкого обміну інформацією, але і спільного використання принтерів і інших периферійних пристроїв, і навіть одночасної роботи з документами. Локальна мережа об'єднує комп'ютери, встановлені в одному приміщенні, будівлі, або просто на невеликій території.
Завданням курсової роботи є:
розробка структурної схеми комп'ютерної мережі згідно варіанту;
установка IP-адрес мережевих інтерфейсів і налаштування сервера;
з'єднання окремих частин мережі за допомогою маршрутизатора;
моделювання потоків трафіку в комп'ютерній мережі;
наочний розрахунок подвоєної затримки поширення сигналу;
огляд використаних протоколів та протоколів згідно завдання;
оформлення висновку щодо працездатності спроектованої мережі.
Згідно завдання по варіанту, комп'ютерна мережа складається з 53 комп'ютерів та розбита на 3 підмережі. IP-адреси всі комп'ютери мережі отримують динамічно. Технологія канального рівня – Ethernet. Комутаційне обладнання, яке використовувалося – концентратори. Фізичним середовищем передачі є кабель вита пара. Маршрутизація здійснена статично. Також в мережі є два сервера: DHCP та TFTP.
Було наведено теоретичні відомості про протоколи, які використовуються на вищевказаних серверах та про протоколи згідно завдання – HTTP та CDP. Проектування мережі виконано за допомогою програми Cisco Packet Tracer 6.1.1. Після моделювання мережі було відправлено комплексні пакети від одного комп'ютера до іншого по заданим протоколам та визначено відповідні маршрути руху пакетів. Потім було проведено розрахунок подвоєної затримки поширення сигналу (PDV) для перевірки працездатності мережі.
2. РОЗРОБКА СТРУКТУРНОЇ СХЕМИ МЕРЕЖІ
У даному розділі описані етапи розробки структурної схеми комп'ютерної мережі, обґрунтований вибір і опис окремих структурних частин, а також спланована топологія мережі.
Проектована мережа складається з 53 комп'ютерів і розбита на 3 підмережі. Мережа являє собою топологію «зірка». Велика перевага даної топології полягає в тому, що всі точки підключення зібрані в одному місці. Це дозволяє легко контролювати роботу мережі, локалізувати несправності шляхом простого відключення від центра тих або інших абонентів (що неможливо, наприклад, у випадку «шинної» топології), а також обмежувати доступ сторонніх осіб до життєво важливих для мережі точок підключення.
Технологія канального рівня – 10Мбіт/с. Ethernet. На сьогодні існують такі стандарти цієї технології:
10BASE5, IEEE 802.3 (званий також «Товстий Ethernet») – первісна розробка технології зі швидкістю передачі даних 10 Мбіт/с. Слідуючи ранньому стандарту IEEE використовує коаксіальний кабель з хвильовим опором 50Ом (RG-8), з максимальною довжиною сегмента 500 метрів.
10BASE2, IEEE 802.3a (званий «Тонкий Ethernet») – використовується кабель RG-58, з максимальною довжиною сегмента 185 метрів, комп'ютери приєднувалися один до іншого, для підключення кабелю до мережевої карти потрібний T-коннектор, а на кабелі повинен бути BNC-коннектор. Потрібна наявність термінаторів на кожному кінці. Багато років цей стандарт був основним для технології Ethernet.
StarLAN 10 – Перша розробка, що використовує виту пару для передачі даних на швидкості 10 Мбіт/с. Надалі еволюціонував в стандарт 10BASE-T.
Незважаючи на те, що теоретично можливе підключення до одного кабелю (сегменту) кручений пари більш ніж двох пристроїв, що працюють в симплексному режимі, така схема ніколи не застосовується для Ethernet, на відміну від роботи з коаксіальним кабелем. Тому всі мережі на кручений парі використовують топологію «зірка», в той час як мережі на коаксіальному кабелі побудовані на топології «шина». Термінатори для роботи по кручений парі вбудовані в кожен пристрій, і застосовувати додаткові зовнішні термінатори в лінії не потрібно.
10BASE-T, IEEE 802.3i – для передачі даних використовується 4 дроти кабелю кручений пари (дві скручені пари) категорії-3 або категорії-5. Максимальна довжина сегмента 100 метрів.
FOIRL – (акронім від англ. Fiber-optic inter-repeater link). Базовий стандарт для технології Ethernet, що використовує для передачі даних оптичний кабель. Максимальна відстань передачі даних без повторювача 1 км.
10BASE-F, IEEE 802.3j – Основний термін для позначення сімейства 10 Мбіт/с. ethernet-стандартів, що використовують оптичний кабель на відстані до 2 кілометрів: 10BASE-FL, 10BASE-FB і 10BASE-FP. З перерахованого тільки 10BASE-FL набув широкого поширення.
10BASE-FL (Fiber Link) – Покращена версія стандарту FOIRL. Поліпшення торкнулося збільшення довжини сегменту до 2 км.
10BASE-FB (Fiber Backbone) – Зараз невикористовуваний стандарт, призначався для об'єднання повторювачів в магістраль.
10BASE-FP (Fiber Passive) – Топологія «зірка», в якій не потрібні повторювачі – ніколи не застосовувався.
В розробленій мережі застосовано стандарт Ethernet 10Base-T. В якості фізичного середовища передачі використовується неекранований кабель, який містить чотири скручених між собою пари провідників (UTP). Кабель не менше 3-ї категорії (Cat 3).
10BASE-T використовує роз’єми типу 8P8C, обтиснуті згідно з таблицями T568A або T568B, визначеним в стандарті TIA/EIA-568-B. Використовуються тільки друга і третя пара (помаранчева і зелена).
Порти усіх комп’ютерів, концентраторів та маршрутизаторів мережі мають роз’єми 8P8C (RJ-45).
Всього в мережі було використано 8 хабів, 2 маршрутизатора, 53 комп’ютера і 1 сервер, що виконує ролі DHCP та TFTP серверів.
В якості концентраторів використовувалися наявні в програмі моделювання комутатори Hub-PT, до кожного з яких було додано модулі PT-REPEATER-NM-1CE, тобто роз’єми RJ-45. Кожний концентратор містить 10 таких роз’ємів. Концентраторам були присвоєні імена Hub1 (Hub1.1, Hub1.2, Hub1.3) та Hub2 (Hub2.1, Hub2.2, Hub2.3).
Для з'єднання між собою підмереж використовується маршрутизатори R1 та R2 типу Router-PT-Empty, до яких як і у випадку з комутаторами було додано модулі PT-ROUTER-NM-1CE для роз’ємів під кабель вита пара (RJ-45). Кожний маршрутизатор містить по 2 таких модулі, тобто по 2 роз’єми.
Динамічна адресація здійснюється за допомогою протоколу DHCP та організовується за допомогою DHCP-сервера, що роздає адреса на 2 підмережі компютерів. На всіх комп'ютерах встановлено автоматичне отримання IP адреси.
Робочі станції використані в ролі хостів в програмі моделювання Packet Tracer – PC-PT. Як сервер використовується елемент Server-PT в ролі DHCP та TFTP сервера. Всі інші служби – відключені.
Структурна схема мережі складається з 53 комп'ютерів PC-PT, які розбиті на 2 підмережі. Кожна підмережа містить по 4 концентратори, до яких підключено 26 та 27 комп’ютерів відповідно. До хабу однієї із підмереж під’єднано сервер. Підмережі з’єднані між собою маршрутизаторами R1 та R2.
Загальна схема мережі приведена в додатку А, структурна схема наведена у додатку Б.
3. РОЗПОДІЛ IP-АДРЕС МЕРЕЖІ
Динамічна адресація забезпечує роботу мережевих пристроїв і комп'ютерів в автоматичному режимі, без необхідності налаштовувати проводити налаштування мережі (IP-адреса, маска підмережі, основний шлюз, DNS).
Комп'ютерна мережа містить у собі 3 підмережі:
мережа 192.168.1.0 255.255.255.0. Маска 24 забезпечує підмережу на 256 пристроїв, 27 з яких зайняті, а інші знаходяться в резерві. Окремо слід відзначити статичну адресу сервера 192.168.1.2 IP адреса маршрутизатора R1: 192.168.1.1, який є основним шлюзом підмережі;
мережа 192.168.2.0 255.255.255.0. Маска 24 забезпечує підмережу на 256 пристроїв, 26 з яких зайняті, а інші знаходяться в резерві. IP адреса маршрутизатора R2: 192.168.2.1, який є основним шлюзом підмережі;
мережа 10.0.2.1 255.255.255.0. Мережа необхідна для зєднання роутерів R1 та R2.
Маршрутизація в мережі здійснена статично. Нижче наведені налаштування статичної маршрутизації роутерів:
маршрутизатор R1:
Ethernet 0/0 – 10.0.2.1.1 255.255.255.0
Ethernet 0/1 – 192.168.1.1 255.255.255.0
Router(config)# interface Ethernet0/0
Router(config-if)# ip route 192.168.2.0 0.0.0.255
маршрутизатор R2:
Ethernet 0/0 – 10.0.2.2 255.255.255.0
Ethernet 0/1 – 192.168.2.1 255.255.255.0
Router(config)# interface Ethernet0/0
Router(config-if)# ip route 192.168.1.0 0.0.0.255
Адресація в мережі – динамічна. Вона здійснена за допомогою DHCP-сервера. Його налаштування приведено на рисунку 3.1
Рисунок 3.1 – Налаштування DHCP-сервера
Після цих налаштувань, необхідно на кожному маршрутизаторі зробити наступне: інтерфейсу, який прийматиме широкомовні запити від комп’ютерів під мережі вказати адресу DHCP-сервера. Для цього використовується команда ip helper-address:
Router(config)# interface GigabitEthernet0/0
Router(config)# ip helper-address 192.168.1.2
Після цих налаштувань DHCP сервер надасть кожному комп’ютеру кожної підмережі відповідну адресу згідно того пулу адресів, у якому знаходиться комп’ютер, а також інші налаштування, що були зазначені на рисунку 3.1.
Другий сервер згідно завдання – TFTP. Він використовується для обміну файлами. Для демонстрації його застосування було здійснене зберігання налаштування роутера R1 на TFTP-сервері. Для цього були виконані наступні команди на роутері R1:
# copy running-config tftp
Address or name of remote host?
192.168.1.2
Destination filename [router-confg]?
Enter
Послідовність команд наступна: вказуємо відправити поточну конфігурацію по протоколу TFTP, вказуємо адресу TFTP-сервера, при бажанні вказуємо ім’я файлу та натискаємо Enter. В результаті, даний файл був збережений на сервері. Це зображено на рисунку 3.2:
Рисунок 3.2 – Результат збереження файлу на TFTP-сервері
4. МОДЕЛЮВАННЯ ПОТОКІВ ТРАФІКУ У МЕРЕЖІ
Згідно завдання, необхідно було змоделювати потік трафіку між двома найвіддаленішими частинами мережі. Для цього був обрані комп’ютери PC1 та PC53. Моделювання потоку відбувалось в утиліті ADD Complex PDU.
Кількість запитів (Sequence number) та їх розмір (size) було обрано навмання. Потім було вибрано режим симуляції та встановлено відповідні фільтри. Усі налаштування для моделювання зображені на рисунку 4.1:
Рисунок 4.1 – налаштування Complex PDU
Результати моделювання продемонстровано на рисунках 4.2 – 4.6:
Рисунок 4.2 – пакет від PC1 до Hub1.1
На рисунку 4.2 відображено вміст пакету від PC1. MAC-aдресою відправника вказаний комп’ютер (00D0.97A0.2DD8), а MAC-адресою отримувача – найближчий роутер R1 (00D0.BC2B.1722). До роутера пакети йтимуть лише через концентратори, тому вміст пакетів не буде змінюватися.
Після цього, пакети йтимуть між роутерами R1 та R2, тому можна спостерігати зміни MAC-адрес відправників і отримувачів. При відправленні пакету від роутера R1 до R2 адресою отримувача буде MAC-адреса роутера R2 (000C.8586.9EC8), а відправника – MAC-адреса R1 (0007.EC90.0D33). Це зображено на рисунку 4.3:
Рисунок 4.3 – пакет від R1 до R2
Надалі, пакети йтимуть лише через концентратори і до самого вузла призначення – комп’ютера PC53. Відповідно, в цих пакетах будуть вказані MAC-адреса відправника (роутер R2, 0090.0C67.390B) та отримувача (PC53, 0002.163D.939C). Це можна спостерігати на рисунку 4.4:
Рисунок 4.4 – пакет від R2 до Hub2
Після отримання пакету, отримувач (PC53) передає ехо-відповідь відправнику (DHCP-серверу). У полі відправника тепер стоїть MAC-адреса PC53 (0090.0C67.390B), а отримувачем вказаний найближчий роутер R2 (0002.163D.939C). IP-адреси відправника та отримувача помінялися місцями. Також змінилось значення TTL – часу «життя» пакету.
Ехо-відповідь буде йти аналогічним попередньому маршрутом.
Як показано на рисунку 4.5, загалом, запит зайняв 0.017с.
Рисунок 4.5 – Кінцева тривалість запиту
Перевіряємо працездатність мережі: виконуємо пінг та трасування між PC1 та PC53. Результати продемонстровані на рисунку 4.6:
Рисунок 4.6 – Результати виконання ping та tracert з PC1 на PC53
5. РОЗРАХУВАННЯ ПОДВОЄНОЇ ЗАТРИМКИ ПОШИРЕННЯ СИГНАЛУ (PDV)
Подвоєна затримка поширення сигналу в комп'ютерній мережі з технологією канального рівня Ethernet було розраховано так:
визначені всі сегменти КС, тип комутаційного обладнання;
визначена сумарна подвоєна затримка (в бітових інтервалах), яка вноситься кабелем між двома найбільш віддаленими комп'ютерами;
визначена максимальна затримка, яка вноситься мережними адаптерами двох найбільш віддалених один від одного комп'ютерів;
були підсумовані результати розрахунків подвоєних затримок.
При розрахунку враховувалася наявність доменів колізій в мережі і відповідно до отриманих результатів визначалася її працездатність. Домен колізій – сегмент мережі, що має спільний канальний рівень моделі OSI, в якому передати фрейм може тільки один абонент одночасно. Затримка поширення фреймів між станціями, або одночасний початок передачі, викликає виникнення колізій, які вимагають спеціальної обробки і знижують продуктивність мережі. Концентратори не обмежують домен колізій. Домен колізій обмежують порти комутатора та маршрутизатора. Скільки портів комутатора чи маршрутизатора задіяні, стільки і доменів колізій.
Подвоєна затримка для кабелю вказана в таблиці 5.1:
Таблиця 5.1 – Затримка, що вноситься кабелем
Розрахунок PDV проводиться в межах домену колізій. Для розрахунку затримки було обрано найбільшу відстань: між PC1 та PC53.
Між ПК у нас 4 концентраторів та 2 маршрутизатори. Порти маршрутизаторів створюють домени колізій. У випадку даної мережі, найбільший домен колізій складається з 4 сегментів (наприклад, від PC1 до PC10), які приймаємо за Х1, Х2, Х3, Х4. При розрахунку було враховано затримки початкових, посередніх та кінцевих сегментів та затримку по кабелю з таблиці 5.1. Граничне значення PDV для працездатної мережі на Ethernet стандарту 10BASE-T дорівнює 512.
Отримуємо остаточну формулу:
(X1*0.113 + 15.3) + (X2*0.113 + 42.0) + (X3*0.113 + 42.0) + + (X4*0.112 + 165.0) < 512
(X1 + Х2 + Х3 + Х4)*0.113 < 512 – 15.3 – 42.0 – 42.0 – 165.0
X1 + X2 + X3 + Х4 < 2192
Розрахунок в зворотному напрямку не проводився, так як усі сегменти мережі з’єднані між собою належать до одного стандарту – 10Base-T.
На довжину між концентраторами залишаємо 70% максимально можливої довжини, решта – між ПК:
75% від 2192 для кабелів (X1,X2, Х3) = (2192*0.75)/3 = 548
25% від 2192 для кабелів (X4) = 2192*0.25 = 548
Таким чином, отримана довжина кабелю для фізичного розташування мережі є прийнятною і сама мережа являється працездатною.
6. СТАНДАРТИ І ПРОТОКОЛИ
6.1 DHCP
DHCP (англ. Dynamic Host Configuration Protocol — протокол динамічної конфігурації вузла) — це протокол прикладного рівня, що дозволяє комп'ютерам автоматично одержувати IP-адресу й інші параметри, необхідні для роботи в мережі. Для цього комп'ютер звертається до спеціального серверу, під назвою сервер DHCP. Мережевий адміністратор може задати діапазон адрес, що розподіляють серед комп'ютерів. Це дозволяє уникнути ручного налаштування комп'ютерів мережі й зменшує кількість помилок. Протокол DHCP використовується в більшості великих мереж TCP/IP.
Протокол DHCP працює за схемою клієнт-сервер. Під час запуску системи комп'ютер, який є DHCP-клієнтом, відправляє в мережу запит на отримання IP-адреси. DHCP-сервер відповідає і відправляє повідомлення-відповідь, яка містить IP-адресу і деякі інші конфігураційні параметри. При цьому сервер DHCP може працювати в різних режимах, включаючи:
динамічний розподіл — адміністратор присвоює IP-діапазон адрес на сервері DHCP. Кожен клієнтський комп'ютер в мережі повинен запросити IP-адресу від DHCP-сервера, коли мережа ініціалізується за концепцією «оренди». Коли закінчується термін оренди, якщо вона не буде продовжена, DHCP-сервер має право повернути адресу і призначити її на інші комп'ютери;
автоматичне виділення — сервер DHCP буде постійно призначати вільний IP-адрес з діапазону, встановленого адміністратором, запитуючому комп'ютеру. Основна відмінність з динамічним розподілом в тому, що сервер зберігає записи минулих завдань IP і намагається привласнити ту ж адресу тому ж комп'ютеру для майбутніх мережних підключень;
статичний розподіл — сервер DHCP робить призначення IP-адрес виключно на основі таблиці MAC-адрес, які зазвичай заповнені вручну адміністратором мережі. Якщо MAC-адреса комп'ютера не зазначена в таблиці, йому не буде призначена мережева адреса.
Робота протоколу DHCP починається з того, що клієнт, якому необхідна динамічна конфігурація, шле запит DISCOVERY. Виглядає він таким чином:
Frame 34 (342 bytes on wire, 342 bytes captured)
Ethernet II, Src: 02: 00: 4c: 4f: 4f: 50 (02: 00: 4c: 4f: 4f: 50), Dst: Broadcast (ff: ff: ff: ff: ff: ff)
# МАС-адреса одержувача широкомовний
Internet Protocol, Src: 0.0.0.0 (0.0.0.0), Dst: 255.255.255.255 (255.255.255.255)
# IP-адреса також широкомовний
User Datagram Protocol, Src Port: bootpc (68), Dst Port: bootps (67)
# UDP-порти 68 і 67 визначають клієнта і сервер
Client IP address: 0.0.0.0 (0.0.0.0)
# Вказується поточний адресу клієнта, може містити не нульове значення якщо, наприклад, у клієнта є ip-адресу та він продовжує час його оренди
Your (client) IP address: 0.0.0.0 (0.0.0.0)
# В цьому полі вказується адреса, що видається DHCP-сервером при відповіді
Next server IP address: 0.0.0.0 (0.0.0.0)
# Адресу самого DHCP-сервера
Relay agent IP address: 0.0.0.0 (0.0.0.0)
# Адресу Relay-агента, якщо є (буде розглянуто далі)
Client MAC address: 02: 00: 4c: 4f: 4f: 50 (02: 00: 4c: 4f: 4f: 50)
# МАС-адресу клієнта
Далі йде поле опцій, номери опцій можуть бути в діапазоні від 0 до 255, кожна опція має своє призначення:
Option: (t = 50, l = 4) Requested IP Address = 192.168.13.2
# Опція 50 має довжину 4 байта, в ній вказується IP-адресу, яку хотів би отримати клієнт по можливості
Option: (t = 12, l = 8) Host Name = "MainHost"
# Опція 12 має довжину 8 байт, в ній вказується поточне ім'я хоста, яке може бути змінено після конфігурації
Option: (t = 55, l = 11) Parameter Request List
# Опція 55, в ній міститься список запропонованих клієнтом параметрів, в даній ситуації клієнт запитує 11 параметрів, кожному з яких відповідає номер опції
Нижче описаний процес роботи DHCP за умов налаштувань за замовчуванням.
Крок 1: коли клієнт (комп'ютер або пристрій) завантажується або підключається до мережі, серверу відправляється повідомлення DHCPDISCOVER. Якщо немає ніяких додаткових даних про конфігурації, то повідомлення відправляється з адреси 0.0.0.0 до 255.255.255.255. Якщо сервер DHCP знаходиться в локальній підмережі, то вона безпосередньо отримує повідомлення, якщо він знаходиться в іншій підмережі, то використовується агент ретрансляції для передачі запиту до сервера DCHP. Використовується протокол передачі UDP через порт 67. Клієнт на даному етапі починає стадію авторизації.
Крок 2: у той момент як сервер отримав запит DHCPDISCOVER, то він відправляє у відповідь повідомлення DHCPOFFER. Як говорилося раніше, в цьому повідомленні містяться всі необхідні параметри конфігурації, запитувані клієнтом. Наприклад, IP-адресу, необхідний клієнту, а також значення маски підмережі та інформація про шлюзі. Також сервер відразу заповнює значення MAC-адреси в поле CHADDR. Повідомлення відправляється клієнту від адреси 255.255.255.255 безпосередньо, а якщо сервер знаходиться в іншій підмережі, то використовуються агенти ретрансляції, який відповідає за те, щоб повідомлення було доставлено. У цьому випадку для передачі застосовується протокол UDP через порт 68. На цьому етапі клієнт починає підбирати параметри.
Крок 3: клієнт формує повідомлення DHCPREQUEST, яке служить відповіддю на DHCPOFFER від сервера, вказавши, що він приймає параметри конфігурації, відправлені йому. Якби було кілька серверів DCHP, то клієнт би одержав
також кілька повідомлень DHCPOFFER, але клієнт відповідає тільки одного сервера, заповнюючи параметри конфігурації для налаштування. Таким чином, він проходить авторизацію з отриманням IP-адреси від одного конкретного сервера DCHP. Всі повідомлення від інших серверів блокуються. Повідомлення DHCPREQUEST раніше буде містити адресу джерела 0.0.0.0, якщо клієнтові все ще не можна використовувати IP-адреси, отримані в повідомленні DHCPOFFER. Протягом цього етапу клієнт отримує відповіді на свої запити.
Крок 4: як тільки сервер отримує DHCPREQUEST від клієнта, він посилає DHCPACK повідомлення про те, що тепер клієнт може використовувати IP-адресу, призначений до нього. Клієнт остаточно підключається до мережі і з налаштованими параметрами.
6.2 TFTP
TFTP (англ. Trivial File Transfer Protocol — простий протокол передачі файлів) використовується головним чином для первинного завантаження бездискових робочих станцій. TFTP, на відміну від FTP, не містить можливостей аутентифікації (хоча можлива фільтрація за IP-адресою) і заснований на транспортному протоколі UDP.
Основне призначення TFTP — забезпечення простоти реалізації клієнта. У зв'язку з цим він використовується для завантаження бездискових робочих станцій, завантаження оновлень і конфігурацій в «розумні» мережеві пристрої, записи статистики з міні-АТС (CDR) та апаратних маршрутизаторів/фаєрволів.
Оскільки протокол не підтримує аутентифікації, єдиний метод ідентифікації клієнта — це його мережева адреса (яка може бути підробленою). Зазвичай в Unix-системах TFTPD доступний тільки каталог / TFTPboot. Проте в старих TFTP-серверах було можливим отримати файл паролів командою RRQ .. / і т.д. / пароль.
Демон TFTPD (одна з реалізацій TFTP-сервера) відмовляється обробляти файли, що містять в своєму імені комбінацію «/../» або починається з «../». Запис дозволяється тільки у файли, які вже існують (будь-якого розміру, наприклад нульового), і доступні для публічного запису (права доступу:-RW-RW-RW-).
Додатковий захист від доступу до довільних файлів здійснюється за допомогою зміни кореневого каталогу на каталог TFTPD (зазвичай / USR / TFTPRoot).
TFTP пакети не містять жодних даних про ім'я користувача або пароль. Це недолік в секретності характерний для TFTP. Так як TFTP був розроблений для використання в процесі завантаження, він не надає можливості передати ім'я користувача та пароль.
Для додаткової безпеки TFTP сервер, на Unix системі, зазвичай встановлює свій користувальницький ідентифікатор (UID) і ідентифікатор групи (GID) у значення, які не можуть бути призначені реальному користувачеві. Це дозволяє доступ тільки до файлів, які доступні для читання і запису всім.
На рисунку 6.1 наведено приклад TFTP-пакету:
Рисунок 6.1 — приклад TFTP-пакету
6.3 HTTP
HTTP — протокол передачі даних, що використовується в комп'ютерних мережах. Назва скорочена від Hyper Text Transfer Protocol, протокол передачі гіпертекстових документів. HTTP належить до протоколів моделі OSI 7-го прикладного рівня.
Основним призначенням протоколу HTTP є передача веб-сторінок (текстових файлів з розміткою HTML), хоча за допомогою нього успішно передаються і інші файли, які пов'язані з веб-сторінками, так і не пов'язані з ними (у цьому HTTP конкурує з складнішим FTP).
HTTP припускає, що клієнтська програма — веб-браузер — здатна відображати гіпертекстові веб-сторінки та файли інших типів у зручній для користувача формі. Для правильного відображення HTTP дозволяє клієнтові дізнатися мову та кодування веб-сторінки й/або запитати версію сторінки в потрібних мові/кодуванні, використовуючи позначення із стандарту MIME.
HTTP — протокол прикладного рівня, схожими на нього є FTP і SMTP. Обмін повідомленнями йде за звичайною схемою «запит-відповідь». Для ідентифікації ресурсів HTTP використовує глобальні URI. На відміну від багатьох інших протоколів, HTTP не зберігає свого стану. Це означає відсутність збереження проміжного стану між парами «запит-відповідь». Компоненти, що використовують HTTP, можуть самостійно здійснювати збереження інформації про стан, пов'язаний з останніми запитами та відповідями. Браузер, котрий посилає запити, може відстежувати затримки відповідей. Сервер може зберігати IP-адреси та заголовки запитів останніх клієнтів. Проте, згідно з протоколом, клієнт та сервер не мають бути обізнаними з попередніми запитами та відповідями, у протоколі не передбачена внутрішня підтримка стану й він не ставить таких вимог до клієнта та сервера.
Кожен запит/відповідь складається з трьох частин:
стартовий рядок;
заголовки;
тіло повідомлення, що містить дані запиту, запитаний ресурс або опис проблеми, якщо запит не виконано.
Обов'язковим мінімумом запиту є стартовий рядок. Починаючи з HTTP/1.1 обов'язковим став заголовок Host (щоб розрізнити кілька доменів, які мають одну й ту ж IP-адресу).
6.4 CDP
CDP (англ. Cisco Discovery Protocol) - пропріетарний протокол другого рівня, розроблений компанією Cisco Systems, що дозволяє виявляти підключені (безпосередньо або через пристрої першого рівня) мережеве обладнання Cisco, його назву, версію IOS і IP-адреси. Підтримується багатьма пристроями компанії, майже не підтримується сторонніми виробниками.
Отримувана інформація включає в себе типи підключених пристроїв, інтерфейси пристрої, до яких підключені сусідні пристрої, інтерфейси, що використовуються для створення з'єднань, а також моделі пристроїв.
Пристрій посилає мультикаст-анонс (advertisement) на MAC-адресу 01-00-0C-CC-CC-CC. У конфігурації за замовчуванням анонси розсилаються кожні 60 секунд на порти Ethernet, Frame Relay і ATM. Кожен пристрій, що розуміє анонси, зберігає отриману інформацію в CDP-таблиці і дозволяє подивитися її по команді show cdp neighbors, і більш детально по команді show cdp entry пристрій. Якщо пристрій тричі не прислало анонс (при значеннях за замовчуванням - 3 хвилини (180 секунд)), воно видаляється з таблиці.
В анонсах також міститься інформація про час життя пакета (Time To Live - TTL) або часу утримання інформації (holdtime). Останній параметр визначає час, протягом якого буде зберігатися CDP інформація, перш ніж вона буде знищена.
Протокол працює на канальному рівні і дозволяє двом системам отримати інформацію один про одного навіть у тому випадку, якщо вони використовують різні протоколи мережевого рівня.
Протокол CDP забезпечує отримання інформації про кожного сусідньому пристрої шляхом передачі інформації у форматі TLV (Type Length Value - запис тип - довжина - значення). Записи TLV - це блоки інформації, впроваджені в CDP анонси. Значення TLV конкретного пристрою включають в себе таку інформацію:
ідентифікатор пристрою;
номер і тип локального інтерфейсу;
час утримання інформації (час, по закінченню якого записи з CDP-таблиці видаляються);
тип пристрою (маршрутизатор, комутатор, мережевий міст і т.д.);
фізичну платформу пристрої (модель підключеного пристрою, наприклад, Сisco 2961);
номер і тип віддаленого інтерфейсу;
доменне ім'я VTP (тільки в разі використання протоколу CDPv2);
номер власної мережі VLAN (тільки в разі використання протоколу CDPv2);
інформацію про дуплексності з'єднання (тільки у випадку використання протоколу CDPv2).
ВИСНОВКИ
У ході виконання курсової роботи були отримані практичні навички розробки комп'ютерної мережі (КМ).
Була розроблена структурна модель мережі для офісу у фізичному середовищі типу вита пара, з технологією канального рівня Ethernet на концентраторах, з динамічною адресацією і статичною маршрутизацією. Спроектована мережа має топологію «зірка».
В розробленій мережі застосовано стандарт Ethernet 10Base-T. Використовується неекранований кабель, який містить чотири скручених між собою пари провідників (UTP). Кабель не менше 3-ї категорії (Cat 3). 10BASE-T використовує роз’єми типу 8P8C, обтиснуті згідно з таблицями T568A або T568B, визначеним в стандарті TIA/EIA-568-B. Використовуються тільки друга і третя пара (помаранчева і зелена).
Порти усіх комп’ютерів, концентраторів та маршрутизаторів мережі мають роз’єми 8P8C (RJ-45).
Мережа складається з 53 комп'ютерів, об'єднаних в 3 підмережі, які з'єднані двома маршрутизаторами.
До однієї із підмереж було підключено та налаштовано DHCP- та TFTP-сервер. В якості комутаційного обладнання використовуються концентратори.
Було виконано моделювання потоків трафіку і обчислений маршрут кадрів, що проходять через мережу. Для цього навмисне було обрано найдовший маршрут в мережі.
Також був проведений розрахунок подвоєної затримки поширення сигналу (PDV) з якого стало ясно, що розроблена мережа працездатна і колізій не виникає. Спроектована мережа має PDV < 512 і при цьому забезпечує достатню максимальну довжину кабелю як між ПК так і між комутаційним обладнанням. На основі цього можна зробити висновок, що мережа є працездатною і результати даного моделювання можна застосовувати і на реальному обладнанні.
Окрім розробки комп’ютерної мережі було детально розглянуто такі мережеві протоколи як HTTP та CDP.
В ході виконання курсового проекту було закріплено навички моделювання та розробки комп’ютерних мереж такі як: з’єднання компонентів мережі на фізичному та канальному рівні, створення топології мережі, налаштування адресації та маршрутизації, тощо. Отримана мережа була перевірена на працездатність за допомогою визначення PDV та виявилася працездатною.
ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ
Олифер В. Г. Компьютерные сети. Принципы, технологии, протоколы: / В. Г. Олифер, Н. А.Олифер. // Учебник для вузов. – 4-е изд. – СПб.: Питер, 2010. – 944c.
Палмер М. Проектирование и внедрение компьютерных сетей / М. Палмер, Р. Синклер. – СПб.: БХВ-Петербург, 2004. – 752c.
Гольдштейн Б.С. Сети связи. Учебник для вузов / Б.С. Гольдштейн, Н.А. Соколов, Г.Г. Яновский. – СПБ.: БХВ, 2009. – 400 с.
Брайан Хилл, Полный справочник по Cisco. / Хилл Брайан – Москва: «Вильямс», 2004. – 1088 с.
Методичні вказівки до виконання курсової роботи з дисципліни "Комп’ютерні мережі" для студентів напряму підготовки 6.050102 "Комп'ютерна інженерія" / Укл. Г.Г. Киричек, О.Г.Маркін, С.Ю. Скрупський. – Запоріжжя: ЗНТУ, 2012. – 30 с.
ДОДАТОК А
ДОДАТОК Б