‘МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА”
КАФЕДРА (ЕОМ)
Лабораторна робота №4
з дисципліни «Об’єктно-орієнтоване програмування»
на тему: «Класи та об’єкти»
Мета: познайомитися із класами та об‘єктами.
Теоретичні відомості:
Визначення класу
Основна відмінність будь-якої об‘єктно-орієнтованої мови програмування від інших не об‘єктно-орієнтованих мов програмування є можливість створення нових визначених користувачем типів, що називаються класами. Клас – це визначений користувачем тип з даними-елементами (властивостями) та функціями-елементами (методами), що являються членами класу. Він зазвичай описує певну абстракцію якоїсь сутності реального світу з
її властивостями і можливими діями. Змінна типу клас називається об‘єктом. Об‘єкт – це вже не абстракція, а елемент реального світу, який може володіти певними характеристиками, які задаються властивостями в класі, та діяти згідно операцій заданих методами у класі. Оголошення класу в мові С++ має наступний синтаксис (не обов‘язково щоб клас мав всі секції чи спадкував базовий клас):
class ім'я_класу : список_базових_класів ,
publіc:
// Оголошення загальнодоступних (відкритих)
членів класу, що можуть бути доступні звідусіль
protected:
// Оголошення захищених членів класу, що
доступні тільки для похідних класів
prіvate:
// Оголошення закритих членів класу, що
доступні лише членам цього класу, та не
можуть бути змінені чи викликані з-за меж
класу напряму, а лише за посередництвом
методів з інших секцій
};
Члени класу (властивості і методи), оголошені після ключового слова publіc стають відкритими членами. Це означає, що вони доступні:
усім іншим членам класу;
дружнім конструкціям (класам, методам, функціям);
членам похідних класів;
з-під об‘єктів класу після створення об‘єктів; після створення об‘єкту класу до його членів можна звертатися лише якщо вони є загальнодоступними.
Члени класу, оголошені після ключового слова prіvate, стають закритими членами. Вони доступні:
для інших членів того ж класу;
друзям класу.
Якщо в класі не оголошено секцій, але визначено методи чи властивості, то вони вважатимуться такими, що оголошені у секції prіvate. Для модифікації властивостей, що оголошені в секції private створюються спеціальні методи, які здійснюють цю модифікацію. Назви таких методів прийнято починати зі слова set. На жаргоні такі методи інколи називають сетерами. Для читання властивостей, що оголошені в секції private створюються спеціальні методи, які безпечно повертають значення цих властивостей. Назви таких методів
прийнято починати зі слова get. На жаргоні такі методи інколи називають ґетерами.
Члени класу, оголошені після ключового слова protected, стають
захищеними членами. Вони доступні:
для інших членів того ж класу;
членам похідних класів;
друзям класу.
Оголошення класу містить оголошення даних-елементів (властивостей) та функцій-елементів (методів) класу. Одна з фундаментальних основ ООП передбачає інкапсуляцію даних, тобто дані мають бути недоступними ззовні, а лише за посередництвом загальнодоступних методів класу. Оголошення методів має вигляд оголошення прототипу функції в середині однієї з секцій класу, зазвичай у секції public. Якщо методи є службовими і не мають бути доступні ззовні, тоді їх розміщують в секції private або protected. Сама ж реалізація методу може знаходитись як усередині класу (тоді оголошення методу в класі має вигляд оголошення функції з тілом), так і поза оголошенням класу (тоді у класі оголошується прототип функції, а її тіло визначається за межами класу). Але один з найфундаментальніших принципів розробки програмного забезпечення мовою С++ полягає у розмежуванні інтерфейсу класу від його реалізації. Тому при побудові програми мовою C++ кожне оголошення класу зазвичай розміщують у заголовочний файл *.h назва якого співпадає з назвою класу, а реалізацію методів цього класу – у файл *.cpp із тим ж іменем, що й *.h файл. Заголовочні файли включаються (за допомогою директиви #іnclude) у кожен файл, у якому використовується клас, а файли з вихідними кодами компілюються і компонуються з файлом, що містить головну програму (main-функцію). При визначенні методу класу за межами класу необхідно зв'язати ім'я відповідного методу з ім'ям класу. Зв'язок встановлюється шляхом написання імені класу, оператора розширення області видимості (::) та імені методу. Оскільки різні класи можуть мати елементи з однаковими іменами, то оператор розширення області видимості дозволяє однозначно ідентифікувати методи
конкретного класу.
тип ім’яКласу :: ім’яМетоду (списокПараметрів)
{
// тіло методу
}
Областю видимості властивостей та методів класу є клас, тобто все що оголошене в середині класу є видиме і доступне за іменем елементів в середині класу без додаткових маніпуляцій.
Статичні властивості і методи
Статичні дані-елементи (властивості) оголошуються в класі, а ініціалізуються за межами класу (не у конструкторах). На відміну від інших властивостей вони належать класу, а не об‘єкту. Тобто вони єдині для всіх об‘єктів певного класу і зміни одним об‘єктом вплинуть на всі об‘єкти даного класу. Якщо статичні властивості оголошені в секції public, то вони будуть завжди доступні незалежно від того чи створено хоч один об‘єкт класу. За допомогою статичних властивостей зручно реалізовувати лічильники, наприклад, лічильники створених об‘єктів класу. Синтаксис оголошення і ініціалізації статичних властивостей:
// оголошення статичної властивості
class ім'я_класу {
prіvate:
static тип назваВластивості;
};
// ініціалізація статичної властивості
тип ім'я_класу :: назваВластивості = значення;
Статичні методи оголошуються з використанням ключового слова static при оголошенні методу. На відміну від нестатичних методів дані методи існують завжди, навіть якщо нема жодного екземпляру класу. Тому їх можна викликати з будь якого місця програми не створюючи при цьому об‘єкту класу. Для виклику статичного методу слід вказати назву класу, оператор розширення області видимості (::), назву статичного методу, передати йому параметри і поставити крапку з комою в кінці виклику. Статичні методи не мають доступу
до членів класу, тому вони мають реалізуватися самодостатніми, тобто такими, що не потребують для своєї роботи інших даних, ніж ті що вони містять в собі і ті, що передаються їм через параметри. Одним з прикладів використання статичних методів є методи, що обчислюють різні тригонометричні функції.
Конструктори та деструктор
При створенні об'єкта класу автоматично викликається спеціальний метод, що зветься конструктор. Конструктор – це метод класу ім‘я якого співпадає з іменем класу та не повертає ніяких значень (навіть void). Основне призначення конструктора – початкова ініціалізація об‘єкту класу. У класі може бути визначено кілька перевантажених конструкторів, що відрізняються списком параметрів. При створенні об'єкта викликатися буде тільки один з них. Який саме – визначається зі способу створення об'єкта. Якщо конструктор має один параметр, то він може бути використаним для операції приведення типів. Якщо треба унеможливити використання конструктора для операції приведення типів, то його слід оголосити з використанням ключового слова explicit. Конструктор без параметрів або конструктор, у якого всі аргументи – це аргументи за замовчуванням, має спеціальну назву – конструктор за замовчуванням. Конструктор за замовчуванням може бути лише один. Якщо в класі явно не визначений конструктор за замовчуванням, то він створюється автоматично і при виклику ініціалізуватиме всі члени-дані нулями. Конструктор, що як свій єдиний параметр приймає посилання на константний об'єкт цього ж класу, зветься конструктором копіювання. Він призначений для створення копії існуючого об'єкта шляхом поелементного копіювання значень нестатичних членів-даних (властивостей) класу і викликається при ініціалізації в операторі оголошення об'єкта або при передачі об'єкта класу за значенням у функцію (метод). Якщо конструктор копіювання не визначений явно в класі, то він створюється автоматично і при виклику здійснює поелементне копіювання всіх властивостей класу. Даний конструктор можна не оголошувати явно в більшості випадків. Одним з випадків коли його слід обов‘язково явно оголосити є ситуація коли клас містить динамічні члени-дані. У цьому випадку якщо не оголосити явно конструктор копіювання при копіюванні динамічних властивостей створюватимуться не їх копії, а копії вказівників на одне і те ж значення, що належить об‘єкту оригіналу. Це призведе до помилок функціонування програми, зокрема спроби більше, ніж один раз знищити динамічно виділену властивість при знищенні об‘єктів оригіналу і його копій.
Деструктор – це спеціальна функція-елемент класу, яка викликається при знищені об‘єкту і не приймає параметрів та не повертає значень. Знищення об'єкту може відбуватися, наприклад, коли виконувана програма залишає область дії, у якій був створений об'єкт цього класу, або явно здійснюється знищення динамічно створеного об‘єкту. Деструктор сам не знищує об'єкт, а лише виконує підготовку до знищення об‘єкту (вивільняє пам‘ять від динамічно створених даних-елементів об‘єкту, закриває потоки обміну даними,…) перед тим, як система звільняє область пам'яті, у якій зберігався об'єкт, щоб використовувати її для розміщення нових об'єктів. Ім'я деструктора складається з символ тильда (~) та імені класу. Клас може мати тільки один деструктор – перевантаження деструктора забороняється. Якщо деструктор не визначений явно, то він буде згенерований автоматично і при виклику нічого
не робитиме. Деструктор доцільно оголошувати написавши перед ним ключове слово virtual, яке забезпечує коректність функціонування класу при спадкуванні. Загалом у класі автоматично визначаються наступні методи:
- конструктор за замовчуванням;
- конструктор копіювання;
- оператор присвоювання;
- деструктор;
- оператор адресації.
Конструктори глобальних об'єктів (ті що створюються за межами будь-якої функції) викликаються перед тим як будь-яка функція даного файлу (включаючи maіn) почне виконуватися. Відповідні деструктори викликаються, коли завершується maіn-функція або коли викликається функція exіt. Конструктори автоматичних локальних об'єктів викликаються, коли процес виконання досягає місця де створюються об'єкти класів. Відповідні деструктори викликаються, коли покидається область дії об'єктів (тобто покидається блок, у якому ці об'єкти оголошені). Конструктори і деструктори для автоматичних об'єктів викликаються щораз при вході і виході з області дії. Конструктори статичних локальних об'єктів викликаються відразу ж, як тільки процес виконання досягає місця, де об'єкти були вперше оголошені. Відповідні деструктори викликаються, коли завершується maіn-функція або коли викликається функція exіt.
Списки ініціалізації
В конструкторі можна здійснювати ініціалізацію властивостей класу за допомогою списків ініціалізації. Список ініціалізації має наступний вигляд:
ім'яКонструктора(Параметри) : властивість1(значення),
властивість2(значення),...
{
// тіло конструктора
}
Список ініціалізації слідує після двокрапки, яка ставиться після закриваючої круглої дужки в оголошенні конструктора. Після двокрапки вказуються назва властивості і в круглих дужках яким значенням слід цю властивість ініціалізувати. Якщо у списку ініціалізації кілька властивостей, то вони розмежовуються комами. Якщо властивість є об‘єктом якогось класу, то в дужках вказуються параметри, за допомогою яких буде визначено який конструктор для створення даного об‘єкту слід викликати. Таким способом можуть ініціалізуватися лише не статичні і не динамічні властивості класу. Список ініціалізації є аналогом тіла конструктора, якщо мова не йде про динамічні змінні. Дозволяється поєднувати ініціалізацію властивостей в тілі конструктора і у списку ініціалізації.
Методи доступу до об’єкта
Змінна класу (об‘єкт, екземпляр класу) оголошується у відповідності з наступним синтаксисом:
Ім’яКласу ім’яЗмінної(списокПараметрів);
При оголошенні змінної відбувається створення відповідного об'єкта. При цьому виконується виклик одного з конструкторів класу цього об'єкта. Для доступу до елементів об'єкта використовується оператор крапка (.). Доступ до об'єкта можна одержати через вказівник на цей об'єкт. При цьому до членів об'єкта звертаються не за допомогою оператора крапка, а за допомогою оператора "стрілка" (->). Синтаксис динамічного створення об‘єкту класу має наступний вигляд:
ім’яКлассу * ім’яЗмінної = new ім’яКласу(параметри);
У даному випадку з вільної пам'яті кучі виділяється ділянка пам'яті, достатня для збереження об'єкта зазначеного класу. Для створеного об'єкта автоматично викликається конструктор відповідно до заданих параметрів. Як результат, оператор new повертає адресу створеного об'єкта, яка зберігається у вказівнику. Після цього можна здійснювати доступ до динамічно створеного об'єкта за допомогою цього вказівника. Після того, як динамічно створений об'єкт стає непотрібним, його необхідно знищити за допомогою оператора delete. Знищення об'єкта приводить до виклику деструктора, звільненню пам'яті, відведеної під даний об'єкт і поверненню цієї пам'яті у вільну пам'ять кучі. Кожен об‘єкт у мові C++ містить спеціальний вказівник thіs, який містить адресу об‘єкту якому він належить. Крім цього цей вказівник неявно автоматично передається будь-якому нестатичному методові класу при його виклику, вказуючи цим самим на об'єкт з-під якого метод був викликаний. Як і будь-який вказівник у 32-ох бітній системі він займає 4 байти в пам‘яті. Ще одним способом доступу до об'єкта є доступ через посилання. Посилання по суті є псевдонімом (нікнеймом) назви об‘єкту класу. Його зручно використовувати при передачі об‘єкту або змінної методам або функціям. При цьому копіювання даної змінної чи об‘єкту не відбувається, а функція чи метод отримує сам об‘єкт напряму, який просто відомий для неї під іншою назвою. Оскільки посилання є лише іншою назвою об‘єкту або змінної, то в пам‘яті комп‘ютера воно не займає ніякого місця, що дозволяє її економити та пришвидшувати обробку даних при викликах функцій і методів.
Небезпекою використання посилань є те, що функція чи метод працює з об‘єктом на пряму, а не з його копією, в результаті чого є небезпека ненароком змінити стан об‘єкта (значення даних-елементів об‘єкту). Єдина ситуація, коли не можна використовувати посилання, а слід використовувати вказівники – це передача масивів через параметри. Синтаксис оголошення посилання має наступний вигляд:
ім’яКлассу & ім’яЗмінної;
Особливості класів з динамічними властивостями
Робота з класами, що використовують динамічно створювані властивості має деяку особливість незнання якої призводить до фатальних наслідків. Тож, якщо клас містить динамічно створювані дані-елементи, то в ньому обов‘язково мають перевизначатися наступні методи:
1. Конструктор за замовчуванням в якому має здійснюватися коректна ініціалізація динамічно створюваних властивостей (даних-елементів) об‘єкту та інших властивостей об‘єкту;
2. Конструктор копіювання в якому мають створюватися копії динамічно створюваних властивостей класу, які копіюються повністю, а не створюються копії вказівників, та копії інших властивостей об‘єкту, що копіюється.
3. Деструктор в якому має відбуватися коректне звільнення пам‘яті динамічно створюваних властивостей класу.
4. Оператор присвоєння, який має перевіряти на самоприсвоєння об‘єкт, що присвоюється і у разі, якщо об‘єкту присвоюється інший об‘єкт даного класу, то він має знищувати існуючі динамічно створені властивості класу і замінити їх копіями динамічно створених властивостей об‘єкту, що присвоюється, а також скопіювати інші властивості об‘єкту, що
присвоюється.
Угорська нотація
Угорська нотація - метод найменування змінних в програмуванні, який отримав найбільшого поширення у 90-х роках у програмістів компанії Microsoft у яких вона була внутрішнім стандартом. Угорська нотація полягає в тому, що до ідентифікатора змінної або функції додається префікс, що вказує на його тип. Префікси, що додаються до типів відображені в Перевагою угорської нотації є системність, що полегшує читання програм і зменшує ймовірність неправильного використання змінної. Недоліком є те, що при зміні типу змінної назва втрачає зміст і не вказує на тип змінної, що потребує введення нової змінної.
Завдання:
Клас CBox (Коробка). Клас має атрибути m_dblLength (довжина), m_dblWіdth (ширина) і m_dblHeight (висота), кожний з яких за замовчуванням дорівнює 10. Він має: 1) методи запису та читання для атрибутів; методи запису повинні перевіряти, чи атрибути – числа з рухомою крапкою, що знаходяться в межах від 0.0 до 50.0. 2) методи, що обчислюють об‘єм та площу поверхні; 3) три методи для визначення обхвату коробки.
Хід роботи:
1. Ознайомилась із теоретичним матеріалом.
2. Написала та скомпелювала код програми для вирішення даного завдання.
Код програми:
using System;
namespace Laboratorna4
{
class Program
{
static void Main()
{
double m_dblLength = Entering.Lenght();
double m_dblWіdth = Entering.Width();
double m_dblHeight = Entering.Height();
double square = Calculation.Area(m_dblHeight, m_dblLength, m_dblWіdth);
double volume = Calculation.Volume(m_dblHeight, m_dblLength, m_dblWіdth);
double girth1 = Girth.Method1(m_dblHeight, m_dblWіdth);
double girth2 = Girth.Method2(m_dblLength, m_dblWіdth);
double girth3 = Girth.Method3(m_dblHeight, m_dblLength);
Console.WriteLine($"Lenght={m_dblLength}\nWidth={m_dblWіdth}\nHeight ={m_dblHeight}\n");
Console.WriteLine($"Square = {square}\nVolume ={volume}");
Console.WriteLine($"Stretch of your box:\nUsing height and width ={girth1}\nUsing lenght ang width={girth2}");
Console.WriteLine($"Using height and lendht ={girth3} ");
}
}
}
using System;
using System.Collections.Generic;
using System.Text;
namespace Laboratorna4
{
class Entering
{
static internal double Height()
{ Value p = new Value();
Console.WriteLine("Enter the height");
double Height = double.Parse(Console.ReadLine());
p.Height = Height;
return (p.Height);
}
static internal double Lenght()
{
Value k = new Value();
Console.WriteLine("Enter the lenght");
double Lenght = double.Parse(Console.ReadLine());
k.Lenght = Lenght;
return (k.Lenght);
}
static internal double Width()
{
Value e = new Value();
Console.WriteLine("Enter the width");
double Width = double.Parse(Console.ReadLine());
e.Width = Width;
return (e.Width);
}
}
}
using System;
using System.Collections.Generic;
using System.Text;
namespace Laboratorna4
{
public class Value
{
private double mira;
public double Height
{
set
{
if ((value < 0.0)||(value >50.0))
{
mira = 10;
}
else
{
mira = value;
}
}
get { return mira; }
}
public double Lenght
{
set
{
if ((value < 0.0) || (value > 50.0))
{
mira = 10;
}
else
{
mira = value;
}
}
get { return mira; }
}
public double Width
{
set
{
if ((value < 0.0) || (value > 50.0))
{
mira = 10;
}
else
{
mira = value;
}
}
get { return mira; }
}
}
}
using System;
using System.Collections.Generic;
using System.Text;
namespace Laboratorna4
{
class Calculation
{
static internal double Area(double height,double lenght,double width)
{
double area = 2 * (lenght * width + lenght * height + width * height);
return area;
}
static internal double Volume(double height, double lenght, double width)
{
double volume = lenght * width * height;
return volume;
}
}
}
using System;
using System.Collections.Generic;
using System.Text;
namespace Laboratorna4
{
class Girth
{
static internal double Method1(double height,double width)
{
double girth = 2 * (height + width);
return girth;
}
static internal double Method2(double lenght,double width)
{
double girth = 2 * (lenght + width);
return girth;
}
static internal double Method3(double height,double lenght)
{
double girth = 2 * (height + lenght);
return girth;
}
}
}
Результати роботи програми:
Висновок:
Під час виконання даної лабораторної роботи я познайомилась із класами та об’єктами.
Відповідь на контрольне запитання:
Що таке клас і з чого він складається?
Клас – це визначений користувачем тип з даними-елементами (властивостями) та функціями-елементами (методами), що являються членами класу. Він зазвичай описує певну абстракцію якоїсь сутності реального світу з її властивостями і можливими діями.