antibotan.com

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ СТУДЕНТСЬКИЙ АРХІВ

ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ




Тип роботи:
Конспект лекцій
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Кафедра:
Техногенно-екологічної безпеки
Предмет:
Інші
Рік:
2011
Вартість:
1 бал

Посилання на дану роботу:

http://antibotan.com/file.html?work_id=516013


Опублікувати посилання:

Завантажень:

42


Частина тексту файла:

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ для студентів всіх спеціальностей і форм навчання Затверджено на засіданні кафедри техногенно-екологічної безпеки Протокол 11
від
23.06.2011р Львів 2011 УДК 355.58 В19 ББК Ц69 Васійчук В.О., Гончарук В.Є., Дацько О.С., Качан С.І., Козій О.І., Ляхов В.В., Мохняк С.М., Петрук М.П., Романів А.С., Скіра В.В. Цивільний захист: Конспект лекцій для студентів всіх спеціальностей і форм навчання – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2011, с.208.
За редакцією доц. В.Є. Гончарука Конспект лекцій розроблено згідно типової навчальної програми нормативної дисципліни «Цивільний захист», затвердженої МОН МС України 31.03.2011 р. для студентів вищих навчальних закладів всіх форм навчання. У конспекті лекцій зібраний сучасний матеріал, розрахований на студентів, що навчаються на рівні спеціаліста і магістра (всіх спеціальностей). Пропоновані матеріали підготували викладачі кафедри техногенно-екологічної безпеки НУ «Львівська політехніка». Т.1 – Мохняк С.М., Т.2 – Петрук
М.П. і Козій
О.І., Т.3 – Гончарук
В.Є., Т.4 – Скіра В.В.і Ляхов В.В., Т.5 і Т.6 – Качан С.І., Т.7 – Васійчук
В.О., Т.8 – Дацько О.С.і Романів А.С.
Відповідальні за випуск:
Васійчук В.О. –канд. тех. наук, доцент Гельжинський І.І. – канд. тех. наук Рецензент:
доктор фіз.-мат. наук, професор, завідувач відділу Інституту фізики конденсованих систем НАН України
Токарчук М.В. Зміст: Тема 1.
Стор. Державна політика у сфері цивільного захисту населення і територій
від НС техногенного та природного характеру
4 Тема 2. Моніторинг небезпек, що можуть спричинити надзвичайні ситуації
24 Тема 3. Забезпечення заходів і дій в межах єдиної системи цивільного захисту
43 Тема
4.
Спеціальна функція у сфері цивільного захисту
69 Тема 5. Прогнозування обстановки в зонах хімічного зараження
97 Тема 6 Планування заходів захисту в зонах радіоактивного, хімічного та біологічного зараження
121 Тема 7. Методи розрахунку зон ураження від техногенних вибухів і пожеж та противибуховий і протипожежний захист ОГ
152 Тема 8. Оцінка інженерного стану та соціально-економічних наслідків НС
177 Тема 1. Державна політика у сфері цивільного захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру. 1.Загальні положення 2.Правові основи захисту населення і територій від надзвичайних
ситуацій. 3. Єдина державна система цивільного захисту. Вступ
Конституцією України визнано що найвищою соціальною цінністю є безпека людини її життя і здоров’я. Кожен громадянин України має конституційне право на безпечне для життя
і здоров’я довкілля. Дані конституційні права і свободи людини та суспільства в цілому є об’єктами національної безпеки держави. Розвиток людської цивілізації, крім позитивних здобутків, породив численні загрози життєво важливим інтересам людини, суспільства і держави. Значне місце серед цих загроз займає, небезпека техногенно-природної сфери. При такій ситуації роль держави у забезпеченні захисту населення і територій від стихійного лиха, аварій, природних, техногенних та екологічних катастроф постійно зростає. Україна переживши найстрашнішу техногенну катастрофу – аварію на Чорнобильській АЕС, одна з перших прийшла до висновку, що вирішення питань щодо запобігань надзвичайних ситуацій (НС) можливе лише за умови проведення цілеспрямованої
державної політики в цьому напрямку. Тому вже у 1992 році Верховна Рада України схвалила
Концепцію цивільної оборони, а в 1993 році прийняла Закон України де зазначено: "Кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм
власності і підпорядкування". В березні 1999 року в Концепції захисту населення і територій у разі загрози та виникнення НС (Указ Президента України від 26.03.1999 284/99) було зазначено: "Забезпечення безпеки та захисту населення в Україні, об'єктів економіки і національного надбання держави від наслідків надзвичайних ситуацій повинно розглядатися як невід'ємна частина державної політики національної безпеки і державного будівництва, як одна з найважливіших функцій центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад". Указом Президента України від 9 лютого 2001 року 80 "Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" визначено: "Вважати, що запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та ефективна ліквідація їх наслідків є одним з головних пріоритетів у діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади". Загальні положення. В Україні питання захисту людини у випадку виникнення НС є складовою державної політики. Участь держави в забезпеченні безпеки своїх громадян від природних техногенних та інших небезпек і
загроз проявляється у наступному: в Україні створено систему відповідних організаційних структур, а саме: на всіх рівнях утворено органи управління уповноважені вирішувати завдання у сфері захисту населення і території від НС природного та техногенного характеру. Важливу роль відіграє держава у
створенні спеціальних сил і засобів ліквідації НС, визначено перелік цих сил і порядок їх застосування; в рамках державної політики створена і постійно удосконалюється законодавча, нормативно - правова
і методична база, яка регламентує питання
захисту від НС, реагування на них, функціонування системи відповідних організаційних структур; держава приділяє велику увагу проведенню активної науково-технічної політики. Прийнято і виконується ряд важливих цільових науково – технічних програм; здійснюється матеріальна і фінансова підтримка заходів у сфері захисту
населення і територій від НС, зокрема і превентивних заходів що вкрай важливо; активізується роль держави у розширенні міжнародного співробітництва у сфері захисту населення і території від НС. Здійснюється інтеграція державної системи до Європейської і світової системи попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій. Сили цивільного захисту (ЦЗ) України неодноразово брали участь у міжнародних рятувальних
операціях (Туреччина, Індія, Греція, Польща, Словаччина, Угорщина, Пакистан);
На даному етапі основною метою державної політики у сфері захисту населення і територій від НС є забезпечення гарантованого рівня безпеки людини, суспільства і держави в межах науково обґрунтованих критеріїв прийнятного ризику.
Реалізація цієї політики здійснюється з дотриманням таких основних принципів: захисту від НС підлягає все населення України; підготовка і реалізація заходів щодо захисту
від НС здійснюється з урахуванням розподілу повноважень між центральними і місцевими органами влади; у випадку виникнення НС забезпечується пріоритетність завдань щодо рятування життя і збереження здоров’я людей; основні заходи, спрямовані на запобігання НС, на максимально можливе зменшення втрат та збитків, здійснюються завчасно; планування і здійснення заходів щодо захисту населення і територій (НіТ) від НС здійснюється з урахуванням економічних та природних умов, особливостей територій, ступеня реальної небезпеки виникнення НС; ліквідація НС здійснюється силами і засобами місцевих органів влади. У разі необхідності можуть залучатися сили і засоби центрального підпорядкування МНС і центральних органів виконавчої влади. Державна політика у сфері захисту населення і територій регламентується відповідними законами і нормативно-правовими актами шляхом розробки та реалізації державних і регіональних цільових програм, науково-технічних програм, планів розвитку та удосконалення Єдиної системи цивільного захисту. Фінансування заходів щодо захисту населення і територій здійснюється відповідно до законодавства. З метою покращення роботи щодо захисту населення і територій, надання цій роботі загальнонаціональної значущості, виведення її на рівень державної політики
у 1992 році цивільну оборону було передано у підпорядкування Кабінету Міністрів України, а в червні 1996 року було створено Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС). МНС є центральним органом виконавчої влади, який здійснює державну політику та здійснює управління у сфері цивільного захисту, координує діяльність інших органів виконавчої влади у зазначеній сфері. Основні напрямки діяльності
МНС у сфері цивільного захисту: Забезпечує реалізацію державної політики та здійснює державний нагляд за дотриманням
законів та нормативно - правових актів у сфері цивільного захист; забезпечує діяльність єдиної державної системи цивільного захисту;
контролює організацію виконання заходів, спрямованих на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій, органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями;
перевірка стану готовності органів управління, сил і засобів цивільного захисту до дій у надзвичайних ситуаціях; контроль за накопиченням, збереженням і цільовим використанням матеріальних ресурсів, призначених для ліквідації наслідків НС органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; перевіряє стан планування та готовності до проведення заходів з евакуації населення у разі виникнення НС ; забезпечує перевірку наявності та утримання в готовності на потенційно небезпечних об'єктах локальних систем виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій і локальних систем оповіщення населення та персоналу цих об'єктів; перевіряє наявність і готовність до використання за призначенням засобів колективного та індивідуального захисту населення, майна цивільного захисту, їх утримання та облік; проводить перевірку підготовки до дій підприємств, установ та організацій в умовах надзвичайних ситуацій; бере участь у перевірках щодо забезпечення умов зберігання небезпечних речовин і виробів, що містять такі речовини;
здійснює в межах, визначених законодавством, нормативне регулювання у сфері цивільного захисту, розробляє і затверджує державні правила і норми цивільного захисту, які є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади; здійснює інші заходи, передбачені законодавством. 2. Правові основи захисту населення
і територій від надзвичайних ситуацій. Історія України завжди була пов’язана з небезпечними природними явищами, катастрофами, небезпекою, яка виникала під час воєнних дій. Здавна люди намагалися об'єднатися, щоб протистояти
цим лихам. Часто чергова небезпека обумовлювала створення необхідних сил для захисту. Так, наприкінці XV століття виникла пожежна служба. Розвиток гірничої справи, хімічної промисловості, мореплавства, обумовив створення підрозділів гірничо-і газо-рятувальників, морських рятувальників. Кожен із цих напрямків рятувальних робіт, разом із зростанням небезпеки, набував свого розвитку і потребував розроблення відповідних нормативно-правових актів. Необхідність створення державної системи захисту населення і території була зумовлена, перш за все, зростанням воєнних загроз, створенням і розвитком засобів ураження. В жовтні 1932 року вирішення цих питань було покладено на місцеву протиповітряну оборону (МППО). Створення МППО забезпечило у роки Великої Вітчизняної війни успішний захист населення і створення умов для функціонування об'єктів народного господарства. За роки війни МППО перетворилася на загальнодержавну систему захисту тилу країни, була
важливим елементом обороноздатності держави, складовою збройних сил країни. Положеннями про МППО 1949 і 1956 років були визначені, мета, завдання, організаційна структура МППО, роль і місце військ МППО, формувань, порядок підготовки кадрів і населення в системі МППО. У положенні 1956 року вперше підкреслювалося, що МППО є системою загальнодержавних оборонних заходів, які здійснюються з метою захисту населення від сучасних засобів ураження, створення умов, що забезпечують надійність роботи об'єктів народного господарства, проведення рятувальних робіт і надання допомоги постраждалим.
Із появою ядерної зброї, створенням ракетних засобів її доставки, захист населення і територій набув ще більшої актуальності і важливості. У зв'язку з цим, у 1961 році було прийнято рішення про перетворення МППО на цивільну оборону.
У 60-70 роки було багато зроблено для забезпечення готовності цивільної оборони на випадок виникнення ядерної війни, у тому числі у нормативно-правовій сфері. Слід визнати, що орієнтація цивільної оборони, в основному на вирішення завдань воєнного часу, об'єктивно сприяла однобокому її розвитку. Аварія на Чорнобильській АЕС підтвердила це, що цивільна оборона не готова до вирішення завдань щодо захисту населення і територій від НС природного і техногенного характеру. У 1987 році було продекларовано необхідність розвитку цивільної оборони в плані вирішення завдань захисту населення у надзвичайних ситуаціях, викликаних стихійним лихом, аваріями і катастрофами. У 1989 році було прийнято рішення
про створення в структурі Уряду спеціального органу - Державної комісії з надзвичайних ситуацій.
У 1996 році створюється МНС, яке ініціює розробку і прийняття цілої низки законодавчих актів, указів, розпоряджень Президента України, рішень Кабінету Міністрів України. Серед них найбільшого
значення набули закони України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру", "Про аварійно-рятувальні служби", "Про війська цивільної оборони України", '' Про зону надзвичайної екологічної ситуації"; Укази Президента України від 26 березня 1999 року 284/99 "Про Концепцію захисту населення і території у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій", від 9 лютого 2001 року 80 "Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру"; постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2000 року 1313 "Про затвердження Програми запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру на 2000-2005 роки", від 7 лютого 2001 року 122 "Про комплексні заходи, спрямовані на ефективну реалізацію державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та оперативного реагування на них на період до 2005 року" та інших. Детальніше розглянемо основоположні документи, на яких базується робота системи цивільного захисту населення. Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру". Цей Закон було прийнято 8 червня 2000 року. Закон визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від НС. Ним також визначаються: основні принципи, завдання, права громадян у сфері захисту населення і територій від НС; права та обов'язки іноземців та осіб без громадянства у разі виникнення
НС; види, рівні та критерії класифікації НС; основні заходи у сфері захисту населення і територій від НС, а саме: інформування та оповіщення; спостереження, укриття в захисних спорудах; евакуаційні заходи; інженерний, біологічний, радіаційний і хімічний захист; державна стандартизація, експертиза, нагляд і контроль; декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки; повноваження органів, державна система управління з питань запобігання і реагування на НС; сили і засоби захисту населення і територій від НС; порядок їх залучення та діяльність; підготовка до дій у НС та обов'язки громадян у сфері захисту населення і територій від НС; фінансове та матеріальне забезпечення заходів у сфері захисту населення і територій від НС; міжнародне співробітництво. Прийняття Закону надало можливість створити систему організаційних, технічних, медико-біологічних, фінансово-економічна та інших заходів, спрямованих на захист населення і територій, матеріальних і культурних цінностей довкілля від НС.
Закон України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації". Закон було прийнято 13 липня 2000року, він визначає: основні принципи регулювання правового режиму в зоні НЕС та завдання у цій сфері; підстава та порядок оголошення окремої місцевості зоною НЕС, зміну меж території зони; визначення правового режиму зони НЕС; визнання юридичних та фізичних осіб потерпілими від НЕС та відшкодування їм збитків; відповідальність за порушення правового режим у в зоні НС. Прийняття Закону надало можливість врегулювання правових відносин організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення, під час здійснення надзвичайних заходів, спрямованих на захист людей і нормалізацію екологічного стану на території зони НЕС. Закон України "Про аварійно-рятувальні служби". Закон прийнято 14 грудня 1999 року, він визначає: основні принципи, завдання і функції державної політики щодо діяльності аварійно-рятувальних служб; права аварійно-рятувальних служб; організацію діяльності аварійно-рятувальних служб; координацію та управління діяльністю аварійно-рятувальних служб; діяльність аварійно-рятувальних служб в умовах ліквідації НС; обов'язки, права, гарантії соціального захисту та відповідальність рятувальників; матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності аварійно-рятувальних служб; нагляд, контроль та припинення діяльності аварійно-рятувальних служб; міжнародне співробітництво аварійно-рятувальних служб. Закон України
"Про правові засади цивільного захисту". Політичні зміни, що відбувалися останніми роками на міжнародній арені, зумовили переорієнтацію діяльності більшості національних та міжнародних організацій, які займалися питаннями цивільної оборони, та завдань щодо запобігання
і реагування на надзвичайні ситуації мирного часу, надання гуманітарної допомоги у разі їх виникнення.
Сукупність завдань, що стоять перед національними службами цивільної оборони більшості країнах
пов'язані сьогодні з проблемами мирного часу, що
дозволяє говорити швидше про цивільний захист населення, ніж
про цивільну оборону. Реалізація державної політики у сфері захисту населення і територій
повинна базуватися на правових нормах, у тому числі на тих, які прийнято міжнародною спільнотою.
Цивільна оборона в сучасних умовах набуває соціального значення і цільового спрямування на збереження життя і здоров’я громадянина суспільства і середовища його існування.
Саме з цих причин актуальною стає створення системи цивільного захисту, яка вирішує
комплекс завдань з протидії надзвичайним ситуаціям мирного і воєнного часу.
У зв'язку з цим, Указом Президента України від 27 січня 2003 року 47/2003 Державний департамент пожежної безпеки, було переведено з Міністерства внутрішніх справ України до складу Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Перехід Державного департаменту пожежної безпеки до складу МНС призвів до об’єднання пожежо - рятувальних
та аварійно-рятувальних формувань. Об’єднання двох державних структур, як цивільна оборона і пожежна безпека, в єдину систему
змінило характер і обсяг її завдань, розширило сферу її діяльності і
максимально наблизило до об’єкта захисту – суспільства та людини зокрема. А це поставило на порядок денний необхідність законодавчого оформлення цієї системи.
24 червня 2004 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про правові засади цивільного захисту. Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері цивільного захисту. Законом передбачено утворення єдиної системи цивільного захисту, яка має за мету захист населення від небезпечних наслідків аварій пожеж та інших катастроф техногенного, екологічного, природного характеру. Закон ставить за мету: утворення національної структури цивільного захисту; приведення системи захисту населення і територій від НС
у відповідність до норм міжнародного права, стандартів ЄС.
Ним визначаються: основні принципи, напрями та завдання державної політики у сфері цивільного захисту; режими функціонування системи цивільного захисту; регулювання питань взаємодії між державними органами виконавчої влади
в повсякденній діяльності та під час ліквідації наслідків НС;
система управління, структура і повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади на всіх рівнях побудови; сутність та організація системи цивільного захисту. Закон регулює порядок проходження служби громадянами України в органах управління у силах цивільного захисту. Ним регламентується діяльність органів і підрозділів цивільного захисту щодо інтеграції до світової системи міжнародного співробітництва у цій сфері, порядок надання допомоги іноземним державам з питань ліквідації НС. Дія закону поширюється на всю територію України, всі верстви населення, підприємства, організації. Закон України «Про пожежну безпеку» .
Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади забезпечення пожежної безпеки, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі.
Законом визначаються: засади забезпечення пожежної безпеки, розмежування компетенції та обов'язки державних органів підприємств, установ та організацій, громадян щодо забезпечення пожежної безпеки; здійснення державного пожежного нагляду; нормативно-технічна робота з питань дотримання вимог пожежної безпеки;
завдання та організація пожежної охорони, засади проходження служби; фінансове та матеріально-технічне забезпечення пожежної охорони; відповідальність за порушення вимог пожежної безпеки. Сьогодні захист населення і територій від надзвичайних ситуацій регулюється 17-ма законами України та безліччю підзаконних актів. Можна констатувати, що в Україні на сьогодні сформувалася, в цілому, основна законодавча і нормативно-правова база у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій. Проте, вона розроблялася у різний час, тому деякі документи втратили свою актуальність або увійшли в суперечність з реаліями і потребами держави не відповідають нормам міжнародного права, яке в останні роки зазнало суттєвих змін. Робота щодо удосконалення нормативно-правової бази постійно продовжується.
Забезпечення захисту населення і територій у разі загрози та виникнення НС є одним із найважливіших завдань держави.
Актуальність проблеми забезпечення безпеки населення і території зумовлена тенденціями зростання втрат людей і завдання шкоди територіям, що спричиняються небезпечними явищами,
аваріями і катастрофами. Ризики НС природного і техногенного характеру невпинно зростають. Це пояснюється збільшенням антропогенного впливу на навколишнє середовище, прогресуючим зносом основних фондів, зниження загального рівня техніки безпеки і виробничої дисципліни.
Стратегію безпеки в ХХІ столітті Україна повинна будувати, базуючись на аналізі
швидкозмінної реальності, нових ризиків і динаміки існуючих глобальних проблем.
Метою державної політики у сфері захисту населення і територій від НС на найближче десятиріччя буде забезпечення гарантованого захисту життя, здоров’я людей, територій, об’єктів у
допустимих межах показників ризику, критерії яких встановлюються з урахуванням вітчизняного і світового досвіду в даній галузі. 3. Єдина державна система цивільного захисту. З метою забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і реагування на НС, цивільного захисту населення була створена Єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру. Завданнями єдиної системи цивільного захисту є: розроблення нормативно-правових актів, норм, правил та стандартів з питань запобігання НС та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків; забезпечення готовності органів виконавчої влади, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на НС; забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню НС; навчання населення поведінці та діям у разі виникнення НС;
виконання цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання НС, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат; збирання та аналітичне опрацювання інформації про НС,
видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків НС; прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків НС, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах; , створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на НС; проведення державної експертизи, забезпечення нагляду за дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від НС; оповіщення населення про загрозу та виникнення НС, своєчасне та достовірне його інформування про обстановку і вжиті заходи; захист населення у разі виникнення НС; проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації НС, організація життєзабезпечення
населення; пом'якшення можливих наслідків НС у разі їх виникнення; здійснення заходів щодо соціального захисту населення, проведення гуманітарних акцій; реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків НС, утому числі осіб , що брали
участь у ліквідації цих ситуацій; участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення; організація роботи, пов'язаної з постійним спостереженням за потенційно екологічно і техногенно-небезпечними об'єктами та їх експлуатацією. Структура. Єдина система цивільного захисту складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні: державний, регіональний, місцевий та об'єктовий. Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням НС та захистом населення і територій від їх наслідків. У НС сили і засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого та об'єктового рівня підпорядковуються органам управління відповідних територіальних підсистем єдиної державної системи. Організаційна структура та порядок діяльності функціональних підсистем єдиної державної системи та підпорядкованих їм сил і засобів визначаються в положеннях про них, які затверджуються відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням з МНС. Територіальні підсистеми єдиної державної системи створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для запобігання і реагування на НС у межах відповідних регіонів. Структура та порядок діяльності територіальних підсистем визначаються в положеннях про них, які затверджуються Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Органи управління. Кожен рівень єдиної системи цивільного захисту має координуючі та постійні органи управління, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення.
Координуючими органами
єдиної системи цивільного захисту є: - на державному рівні: Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та НС.
Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення. – на регіональному рівні - комісії
Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань техногенно-екологічної безпеки та НС; – на місцевому рівні - комісії районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та НС; – на об'єктовому рівні - комісії з питань надзвичайних ситуацій. Державні, регіональні, місцеві та об'єктові комісії
забезпечують безпосереднє керівництво реагуванням на надзвичайну ситуацію або на загрозу її виникнення. Положення про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та НС і Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення та їх персональний склад затверджуються Кабінетом Міністрів України. Положення про регіональну, місцеву комісію та її склад затверджуються рішенням відповідного органу виконавчої влади. Положення про об'єктову комісію та її персональний склад затверджуються рішенням керівника відповідного об'єкта. Постійними органами управління з питань техногенно-екологічної безпеки,
цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій є: – на державному рівні - Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (прем’єр міністр є начальник Цивільного захисту України); — на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань НС та цивільного захисту населення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; — на місцевому рівні - районні державні адміністрації і виконавчі органи рад, уповноважені органи з питань НС та цивільного захисту населення; — на об'єктовому рівні - структурні підрозділи підприємств, установ та організацій або спеціально призначені особи з питань НС. До системи повсякденного управління єдиною системою цивільного захисту входять:
— центри управління в НС, оперативно-чергові служби уповноважених органів з питань НС та цивільного захисту населення усіх рівнів;
— диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій. Начальник Цивільного захисту України: забезпечує постійну готовність Цивільного захисту України до виконання покладених на нього завдань; приводить у готовність органи управління й сили цивільного захисту відповідно до законодавства України, забезпечує здійснення контролю за виконанням заходів цивільного захисту в центральних органах державної виконавчої влади, АРК, областях, містах здійснює керівництво підготовкою органів управління й сил цивільного захисту центрального Підпорядкування і проведення навчань з цивільного захисту; визначає основні напрями наукових досліджень з проблем цивільного захисту, забезпечує координацію науково-дослідних робіт з цих проблем та здійснення контролю за виконанням найважливіших з них; призначає на посаду ректора Інституту державного управління з питань захисту населення і територій, подає Президентові України матеріали для присвоєння вищих офіцерських звань посадовим особам Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Начальники цивільного захисту інших рівнів; визначають основні напрями розвитку й удосконалення цивільного захисту відповідної ланки; забезпечують виконання законодавства України з питань цивільного захисту посадовими особами, громадянами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності; розробляють і забезпечують виконання заходів для запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження, а також вживають заходів до зменшення збитків і втрат у разі їх виникнення; сприяють силам цивільного захисту в підтриманні постійної готовності до дій за призначенням; координують діяльність відповідних органів державної виконавчої влади та організацій, залучені до виконання завдань із захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій; забезпечують раціональне використання коштів на утримання органів управління і сил, проведення заходів із цивільного захисту; організовують пропаганду з питань цивільного захисту серед населення. Первинною ланкою в системі цивільного захисту є цивільний захист об»єктів господарювання. Організаційна структура цивільної оборони на ОГД (рис.1) містить у своєму складі: керівництво (начальник ЦО та його заступники); штаб ЦО (відділ, сектор, група); евакуаційну комісію; служби цивільної оборони; невоєнізовані формування загального та спеціального призначення. Начальником ЦО об'єкта (підприємства, організації, установи) є його керівник. Він несе відповідальність за організацію і стан ЦО на об'єкті,постійну готовність сил і засобів до проведення РНР; своєчасне планування і здійснення заходів з ЦО у мирний період та воєнний час. Штаб ЦО ОГД (відділ, сектор, група) є органом управління начальника ЦО об'єкта. На штаб покладаються такі функції: організація і забезпечення безперервного управління силами і засобами ЦО ОГД; .
забезпечення своєчасного оповіщення служб, формувань, робітників, службовців та населення про загрозу НС; розроблення плану ЦО ОГД, періодичне коригування і організаціяйого виконання; здійснення заходів
з захисту персоналу і
населення
від
впливунегативних наслідків НС;
організація підготовки особового складу формувань ЦО, навчанняробітників і службовців правилам поведінки в екстремальних умовах; забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільної оборониоб'єкта.
Планування роботи системи ЦО на ОГД здійснюється на основі відстеження змін навколишнього природного, техногенного та екологічного середовища і відповідних документів, що регламентують порядок і методику цього планування. Масштаби і наслідки можливої надзвичайної ситуації визначаються на основі експертної оцінки, прогнозу чи результатів модельних експериментів, проведених кваліфікованими експертами. Залежно від отриманих результатів в органах управління галуззю всіх адміністративних рівнів, у навчальних закладах, організаціях, установах і підприємствах галузі, як об’єктах цивільної оборони, розробляється "План дії органів управління, сил і структурних підрозділів в режимах повсякденної діяльності, підвищеної готовності, надзвичайної ситуації, надзвичайного стану" (далі - План дій), який є мотивованим рішенням керівника - начальника цивільної оборони на організацію і ведення цивільної оборони об’єкта. Крім того, на об’єктах, які знаходяться в зоні впливу потенційно-небезпечних об’єктів, розробляється план (окремий розділ Плану дій) реагування на вірогідну для даної зони надзвичайну ситуацію. Плани узгоджуються з місцевими органами з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення і затверджується керівником об’єкта цивільної оборони галузі.
Основним завданням Плану дій щодо запобігання і реагування на надзвичайну ситуацію, на реальну її загрозу і виникнення є збереження життя і здоров’я людей, мінімізація матеріальних втрат. З цією метою, наприклад, вживаються дійові заходи для захисту підприємств та закладів, місць постійного перебування людей, вирішення питань розосередження або термінової евакуації працівників галузі з території, на яку можуть бути поширені небезпечні фактори ураження прогнозованої надзвичайної ситуації.
Змістом Плану дії мають бути : Перший розділ. Оцінка (аналіз) природного (топографічного), техногенного та екологічного стану місцевості (території) розташування об’єкта, наявності потенційно небезпечних об’єктів і можливого характеру, пов’язаних з ними надзвичайних ситуацій. Другий розділ. Оцінка (кількісного і якісного складу) з урахуванням розташування його складових на місцевості (території), оцінка факторів, що будуть полегшувати або затрудняти організацію там ведення цивільної оборони об’єкта і що потрібно зробити щоб усунути або зменшити вплив негативних факторів. Третій розділ. Рішення керівника на організацію і ведення цивільної оборони об’єкта за режимами дій в періоди запобігання і реагування на можливі надзвичайні ситуації; окремим розділом - реагування на можливі надзвичайні ситуації, пов’язані з потенційно небезпечними об’єктами. Організація спостереження, радіаційного, хімічного, медичного захисту та евакуації (розосередження). Четвертий розділ. Матеріально-технічне забезпечення цивільної оборони (протирадіаційне, протихімічне, медичне, протипожежне, транспортне, матеріальне тощо). П’ятий розділ. Організація управління, зв’язку, оповіщення та взаємодії. План дій з планом реагування (якщо він розробляється окремо) та додатками, що забезпечують організоване і чітке виконання заходів цивільної оборони щодо запобігання та реагування ситуації є планом цивільної оборони об’єкта. До плану дій (реагування) додаються: – схема управління, зв’язку, оповіщення і взаємодії; – план-календар дій об’єкта в режимах повсякденної діяльності, підвищеної готовності і надзвичайної ситуації (надзвичайного стану); – карта (схема) регіону з позначеними на ній (нанесеними) місцями розташування об’єкта цивільної оборони, виділеними ділянками (місцями) можливої техногенної, природної, екологічної небезпеки, графічними елементами плану евакуації (розосередження) та необхідними розрахунками; – план евакуації об’єкта в заміську зону (план розосередження де евакуаційні заходи не плануються); – особисті плани дій ( папки з робочими документами у першому примірнику) керівного складу об’єкта та командирів (начальників) невоєнізованих цивільної оборони. Другий примірник особистого плану (робочих документів) дій знаходяться на робочому місці посадової особи; – необхідні довідникові документи для управління та взаємодії. План дій, план реагування (якщо він розробляється окремо) і план евакуації об’єкта у заміську зону щорічно за станом на 1 жовтня корегуються з обов’язковим уточненням порядку взаємодії з потенційно небезпечними об’єктами і узгодженнями з органами місцевої державної адміністрації документів, що регламентують порядок розселення евакуйованих. Довгостроковими документами є: план цивільної оборони, наказ про організації ведення цивільної оборони, план розвитку і удосконалення цивільної оборони; план підготовки та підвищення кваліфікації керівного складу цивільної оборони об’єкта, план-графік вивчення (комплексної перевірки) стану або вивчення окремих питань цивільної оборони в структурних підрозділах об’єкта. Наказом начальника цивільної оборони про організацію і ведення цивільної оборони на об’єкті визначаються посадові особи і керівні органи, служби і невоєнізовані формування цивільної оборони, їх призначення і функції, кількісний склад і невоєнізовані формування цивільної оборони, їх призначення і функції, кількісний склад і матеріально-технічне забезпечення; організація підготовки керівного складу та навчання за тематикою цивільної оборони працівників галузі, контроль стану цивільної оборони у структурних підрозділах і звітність. Щорічно розробляються:
1) наказ про стан цивільної оборони в минулому році та основні завдання на наступній рік; 2) план підготовки цивільної оборони об’єкта в наступному році; 3) навчальний план і розклад занять з постійним складом працівників органів управління за тематикою цивільної оборони.
4)доповідь про стан і підготовку цивільної оборони об’єкта у минулому році. Сили і засоби. До складу сил і засобів єдиної системи цивільного захисту входять відповідні сили і засоби функціональних та територіальних підсистем, а також недержавні рятувальні формування, які залучаються для виконання відповідних робіт. Військові і спеціальні цивільні аварійно-рятувальні формування, з яких складаються зазначені сили і засоби, укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в автономному режимі протягом не менше трьох діб і перебувають в стані постійної готовності ( сили постійної готовності). Сили постійної готовності, згідно із законодавством, можуть залучатися для термінового реагування у разі виникнення НС. Спеціально підготовлені сили і засоби Міноборони залучаються до ліквідації НС у порядку, визначеному Законом України "Про надзвичайний стан". Сили і засоби МВС України, Національної гвардії, Адміністрації Держприкордонслужби і СБУ залучаються до ліквідації НС та їх наслідків у межах, що не суперечать законодавству. За рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, державних адміністрацій і виконавчих органів рад, за наказами керівників державних підприємств утворюються позаштатні спеціалізовані формування, призначені для проведення конкретних видів невідкладних робіт у процесі реагування на НС.
Інформаційне забезпечення функціонування єдиної системи цивільного захисту здійснюється: — центром управління в НС МНС України; — силами і засобами Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань НС; — інформаційними центрами і центрами управління в НС міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; — центрами управління в НС Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, міських державних адміністрацій; — уповноваженими органами з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення; —
інформаційними службами підприємств, установ, організацій із залученням засобів зв'язку і передачі даних. Режими функціонування. Залежно від масштабів і особливостей НС, що прогнозується або виникла, рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідної обласної, міської, районної державної адміністрації, виконавчого органу місцевих рад у межах конкретної території може запроваджуватися один із таких режимів функціонування єдиної системи цивільного захисту: — режим повсякденної діяльності - нормальній виробничо-промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній, сейсмічній, гідрогеологічній і гідрометеорологічній обстановці; — режим підвищеної готовності — при істотному погіршенні виробничо - промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної гідрометеорологічної обстановки; — режим діяльності у надзвичайній ситуації - при реальній загрозі виникнення надзвичайних ситуацій і реагуванні на них; — режим діяльності у надзвичайному стані
- в порядку, визначеному Конституцією України та Законом України "Про надзвичайний стан".
Рис.1. Організація ЦЗ на ОГ. Література: 1. Конституція України. 2. Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" від 08.06.2006. 3. "Про цивільну оборону України" від 03.02.1993. 4. "Про правові засади цивільного захисту" від 24.06.2004. 5. Постанова Кабінету Міністрів України 1198 від 3 серпня 1998 р. “Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру”. 6. Євдін О.М., Могильниченко В.В., Скидан М.А., Рибакова Е.О. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій. Том 1. "Техногенна та природна небезпека". Посібник.- К.: КІМ, 2007.- 636 с. 7. Васійчук В.О., Гончарук В.Є., Качан С.І., Мохняк С.М. « Основи цивільного захисту» Навч. Посібник, Львів, 2010р., В-во Львівської політехніки, с.384. Тема 2. Моніторинг небезпек, що можуть спричинити надзвичайні ситуації 1. Надзвичайні ситуації та причини їх виникнення 2. Мета і завдання системи моніторингу небезпек 3. Галузевий моніторинг довкілля та його основні показники 4. Територіальний моніторинг НС 5. Паспортизація та реєстрація об’єктів підвищеної небезпеки
6. Зонування територій за ступенем небезпеки Вступ Природно-техногенна ситуація в Україні залишається напруженою, а в ряді її складових і в окремих регіонах країни – загрозливою .Моніторинг природної та техногенної безпеки впродовж останніх років підтверджу У цьому аспекті набувають своєї практичної ваги питання прогнозування та запобігання надзвичайних ситуацій техногенного характеру. Досвід підтверджує, що необхідно насамперед проводити постійний моніторинг найнебезпечніших об'єктів. Як свідчить багаторічний досвід, без урахування даних моніторингу і прогнозування НС неможливо планувати розвиток територій, приймати рішення на будівництво промислових і соціальних об’єктів, розробляти програми і плани з попередження та ліквідації можливих НС. Від ефективності і якості проведення моніторингу та прогнозування залежить ефективність і якість програм, планів, прийняття рішень щодо запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій. Необхідно підкреслити, що якість моніторингу і прогноз надзвичайних ситуацій значною мірою впливає на ефективність діяльності у сфері зниження ризиків їх виникнення і зменшення їх масштабів, 1. Надзвичайні ситуації та причини їх виникнення Надзвичайна ситуація техногенного і природного характеру – це порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи будь-якому об’єкті. Розташованому на ній, або спричинене аварією, катастрофою, стихійним явищем чи іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело або може призвести до неможливості проживання населення на території чи об’єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат. Класифікація надзвичайних ситуацій на території України за походженням здійснюється відповідно до Державного класифікатора НС, затвердженого в 2001 році.
Метою класифікації НС є створення ефективного механізму оцінювання події, що відбулася чи може відбутися у прогнозований термін, та визначення ступеня реагування на відповідному рівні управління. До причин, які породжують надзвичайні ситуації, слід віднести: - стихійні явища, особливо небезпечні інфекції; - вплив зовнішніх природних чинників, які призводять долї старіння або корозії матеріалів конструкцій, споруд, зниження їх фізико-механічних показників; - проектно-виробничі дефекти споруд (помилки при проведенні пошукових робіт та проектуванні, неякісне виконання будівельних робіт, низька якість будівельних матеріалів та конструкцій, порушення у технології виготовлення
та будівництва). - дія технологічних процесів промислового виробництва
на матеріали споруд (навантаження, швидкість, високі температури, вібрації, дія окислювачів); - порушення правил експлуатації споруд та технологічних процесів (вибухи котлів, хімічних речовин, вугільного пилу та метану в шахтах тощо); - порушення правил техніки безпеки при проведенні робіт та технологічних процесів; - помилки, пов’язані з системою відбору керівних кадрів, низьким рівнем фахової підготовки працівників і спеціалістів, їх некомпетентністю, недосконалістю законодавчої бази та її застосування; - інші причини або непередбачені взаємодії ряду причин. 2. Мета і завдання системи моніторингу небезпек Сутність і призначення моніторингу та прогнозування полягають у спостереженні, контролі і передбаченні небезпечних процесів та явищ природи, техносфери, зовнішніх дестабілізуючих чинників (збройних конфліктів, терористичних актів тощо), які є джерелами надзвичайних ситуацій, а також динаміки розвитку ситуацій, визначення їх масштабів з метою вирішення завдань щодо запобігання та організації ліквідації лиха. Діяльність із моніторингу та прогнозування НС природного і техногенного характеру є багатоплановою. Вона здійснюється багатьма організаціями (установами) з використанням різноманітних методів і засобів. Наприклад,
сейсмічні спостереження і прогноз землетрусів у країні здійснюється системою сейсмологічних спостережень і прогнозу землетрусів, до якої входять установи і системи спостереження Національної академії наук, МНС, Міноборони і Мінбуду. Моніторинг і прогноз подій метеорологічного характеру здійснюється установами Держкогідромету, який, крім того, здійснює моніторинг
стану і забруднення атмосфери, води і ґрунту.
Важливу роль у справі моніторингу відіграє Мінекології, яке здійснює загальне керівництво державною системою екологічного моніторингу. Міністерство охорони здоров'я через територіальні санітарно-епідеміологічного нагляду організовує та здійснює соціально-гігієнічний моніторинг і прогнозування у цій сфері. Моніторинг стану техногенних об'єктів і прогноз аварійності здійснюють Держтехнагляд, Держатомрегулювання, а також наглядові органи у складі центральних органів виконавчої влади, у тому числі і МНС. Методичне керівництво
та координація діяльності системи моніторингу і прогнозування НС на державному рівні здійснюється МНС, зокрема управлінням прогнозування, яке
в перспективі має перетворитися на Службу прогнозування. Прогноз ризиків НС на території країни в цілому здійснює МНС у взаємодії з іншими центральними органами виконавчої влади. Відповідно до викладеного вище, основними завданнями центральних і місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, установ і організацій, які беруть участь у моніторингу довкілля, несприятливих та
небезпечних природних явищ і процесів, у прогнозуванні НС природного і техногенного характеру є: створення , постійне удосконалення і розвиток на всіх рівнях відповідних систем (підсистем, комплексів) моніторингу навколишнього середовища, прогнозування НС природного і техногенного характеру; оснащення організацій та установ, які здійснюють моніторинг і прогнозування, сучасними технічними засобами для вирішення покладених на них завдань; координація робіт установ і організацій на всіх рівнях щодо збору та обліку інформації про результати спостереження та контролю за станом навколишнього середовища; координація робіт галузевих і територіальних органів нагляду щодо збору та обміну інформацією про результати спостереження та контролю за обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах; створення інформаційно-комунікаційних систем для вирішення завдань моніторингу і прогнозування НС;
створення інформаційної бази про джерела НС та їх масштаби; удосконалення нормативно-правової бази моніторингу і прогнозування; визначення органів, уповноважених координувати роботу установ та організацій, які вирішують завдання моніторингу і прогнозування; забезпечення, із встановленою періодичністю, под

Ключові слова:


Коментарі

Залишити коментар »

 

Ви не можете залишити коментар.

Для цього, будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь.