Львівський державний університет Деканат банківської справи Кафедра банківської справи КУРСОВА РОБОТА з Банківської діяльністі на тему: „ Дивідендна політика в банку та методи її реалізації. ” Студента 5 курсу Факультету: Банківська справа Групи 06.06 (С) Комарчук Сергій Анатолійович 2010р. ЗМІСТ Вступ 3 Розділ 1. Суть і теоретичне обґрунтування дивідендної політики 5 Розділ 2. Дивідендна політика акціонерного товариства 20 Розділ 3. Формування дивідендної політики на практиці 27 Висновок 38 Література 41 ВСТУП Дивіденд – це грошова виплата доходу за акціями їхнім власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутом, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та відсотків за банківський кредит. Дивідендна політика – це сукупність заходів, які здійснюються банком і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплати дивідендів власникам акцій цього банку. Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам – перший із двох основних шляхів розподілу прибутку банку після оподаткування, другим є спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку банку, що приводить до збільшення майбутніх грошових потоків. Існують два різних підходи в теорії дивідендної політики. Перший підхід носить назву "Теорія нарахування дивідендів за залишковим принципом". Основні теоретичні розробки в рамках цієї теорії були виконані Франко Модільяні та Мертоном Міллером в 1961 р. Вони висунули ідею про існування так званого "ефекту клієнтури", згідно з якою акціонери більшою мірою віддають перевагу стабільності дивідендної політики, ніж отримання якихось екстраординарних доходів. Крім того, Модільяні і Міллер вважають, що дисконтована ціна звичайних акцій після фінансування за рахунок прибутку всіх прийнятних проектів плюс отримані за залишковим принципом дивіденди в сумі еквівалентні ціні акцій до розподілу прибутку. Іншими словами, сума виплачених дивідендів приблизно дорівнює витратам, які в цьому випадку необхідно понести для вишукування додаткових джерел фінансування. Тим не менш Модільяні і Міллер все-таки визнають певний вплив дивідендної політики на ціну акціонерного капіталу, але пояснюють його не власне впливом величини дивідендів, а інформаційним ефектом - інформація по дивідендах, зокрема про їх зростання, провокує акціонерів на підвищення ціни акцій. Основний висновок цих вчених - дивідендна політика не потрібна. Опоненти теорії Модільяні - Міллера вважають, що дивідендна політика впливає на величину сукупного багатства акціонерів. Основний його аргумент виражається крилатою фразою "Краще синиця в руці, ніж журавель у небі" і полягає в тому, що інвестори, виходячи з принципу мінімізації ризику, завжди віддають перевагу поточні дивіденди можливим майбутнім, так само як і можливого приросту акціонерного капіталу. Крім того, поточні дивідендні виплати зменшують рівень невизначеності інвесторів щодо доцільності і вигідності інвестування в даний банк; тим самим їх задовольняє менша норма доходу на інвестований капітал, що призводить до зростання ринкової оцінки акціонерного капіталу. Навпаки, якщо дивіденди не виплачуються, невизначеність зростає, зростає і прийнятна для акціонерів норма доходу, що призводить до зниження ринкової оцінки акціонерного капіталу. Можна сказати, що другий підхід є більш поширеним. Разом з тим визнається і той факт, що якогось єдиного формалізованого алгоритму у виробленні дивідендної політики не існує - вона визначається багатьма факторами, в тому числі і важко формалізуються, наприклад психологічними. Тому кожен банк повинен вибирати свою суб'єктивну політику виходячи насамперед з притаманних йому особливостей. Метою даної курсової роботи є аналіз оптимальної дивідендної політики банку та направлення її розробки. Можна виділити дві основні інваріантні завдання, вирішує-мі в процесі вибору оптимальної дивідендної політики. Вони взаєм...