Національний університет «Львівська політехніка» Есе на тему: «Похід у національний музей імені Андрея Шептицького» Львів-2014 На жаль, мені не часто випадає нагода відвідувати музеї рідного міста. У щоденних клопотах не вистачає часу доторкнутись до культурної, художньої скарбниці міста Лева. Але коли вдається знайти вільну хвилину, особливо коли приїжджають друзі з інших міст і просять показати їм Львівські музеї, я, в першу чергу, веду їх на проспект Свободи, де у самому серці Львова, у затінку каштанів велично стоїть будівля національного музею імені Андрея Шептицького. У наступному році цій пам’ятці вітчизняної культури і мистецтва виповниться 110 років. Заклавши музей у 1905 році, предстоятель Української греко-католицької церкви, митрополит Галицький та Архієпископ Львівський Андрей Шептицький, у 1913 році передав його у дар українському народові. Велику роботу з укомплектування музею провів Іларіон Свєнціцький, відомий український історик і мистецтвознавець, який багато років був директором цього музею. З гордістю я розповідаю своїм приїжджим друзям, що у фондах цього закладу знаходиться понад 150000 експонатів. У музеї діють постійні експозиції, зокрема «Давнє українське мистецтво», «Мистецтво ХІХ – початку ХХ століть», «Українське мистецтво ХХ століття», «Народне мистецтво». Фантастичне враження залишається від колекції українського сакрального мистецтва ХІІ – XVIII століть. До речі, ця колекція найбільша й найповніша в Україні. Скульптура, рукописи, декоративна різьба, гаптовані церковні тканини… але мене особисто найбільше вражають ікони. Пречиста Діва, Син Божий, Святий Миколай дивляться з потемнілих від часу ікон просто тобі в душу. Із цього залу я завжди виходжу з відчуттям якоїсь піднесеності і морального очищення. Мистецтво ХІХ – початку ХХ століть представлене живописними творами художників Наддніпрянщини та Західної України: К. Устияновича, С. Васильківського, А. Манастирського, І. Труша, О. Кульчицької та інших талановитих митців. Мене вразила ця експозиція, яка ніби перекинула місток від борця за волю України ХІХ століття до його нащадків у ХХІ столітті. Пророчі слова поета: «Борітеся – поборете!» сьогодні важливі й актуальні, як ніколи. Побачивши саме цю експозицію, надихнувшись українським національним духом, волелюбність, я ще раз переконався, що музей – це не просто зібрання кращих творів мистецтва, культури. Це живий організм, який функціонує для того, щоб не просто демонструвати якість старожитності, а нести духовність у суспільство, піднімати національний дух, сповнювати нас національною гідністю, гордістю за свій народ, за свою історію, культурі і, найголовніше, прагнення захищати це культурне надбання, захищати свою Батьківщину.