Менеджмент: теорія та практика 1.4. Методи, функції та критерії управління Уникаючи полеміки, що досить широко ведеться в літературі щодо методів управління, спробуємо сформулювати глобальний для соціально-економічного розвитку підприємства критерій управління ефективністю цієї діяльності та знайти місце методам управління, які дозволяють досягати цього критерію в процесі управління діяльністю підприємства. Для вибору критерію управління доцільним є узгодження процесів досягнення основних цілей управління та глобального критерію для об'єкта. Якщо за головну ціль держави вважати вирішення проблеми задоволення духовних та матеріальних потреб населення, які постійно зростають, то розглянута (див. рис. 1) ієрархія потреб за А.Х.Маслоу може бути узагальненою змістовною основою вирішення цього завдання узгодження. Повністю вирішити що проблему може лише держава, але її рішення формується з сукупності локальних рішень, що приймають окремі підприємства чи організації (див. рис. 5). Кожне підприємство займається розв'язанням однієї проблеми чи її складової в цілому для суспільства, але з оплатою праці та соціальними рішеннями воно багато в чому дозволяє працівникам реалізувати ієрархію потреб. Зазначена "подвійність" (двоїстість) на підприємстві при орієнтації діяльності на досягнення кінцевої цілі розвитку суспільства не є суперечливою для його працівників. Більш того, спочатку цілі розвитку всієї держави, кожного підприємства та життєвих інтересів кожного працівника, усіх членів суспільства збігаються. Завдання методів управління тут — побудова системи господарювання, яка б забезпечувала одночасне досягнення кореспондуючих цілей розвитку кожної людини відповідно до її різноманітних потреб, підприємств та організацій, що задавольняють ці потреби, та держави, яка забезпечує скоординований розвиток підприємств у напрямку ефективнішого задоволення потреб населення. Тому у вершині піраміди задоволення потреб населення діяльністю підприємств у цілому для держави, вочевидь, має бути критерій максимальної ефективності процесів задоволення потреб в абсолютній величині та в розрахунку на одну людину. У міжнародній практиці показником, що лежав в основі такого критерію, виступав максимум національного доходу на душу населення у єдиному для всіх країн доларовому численні. 57 За цим показником у 1991 p. CPCP (у рік розпаду) не належав навіть до першої десятки країн; мав негативні темпи розвитку і відставав від двох перших країн у першій десятці в три рази, від передостанньої — майже в два рази. В Україні, як в одній Із спадкоємиць СРСР, наступними роками відбувалося погіршення цього показника і відповідно — добробуту населення. Тому актуальність проблем вибору критерію та організації досягнення його максимуму в процесі реалізації поставлених цілей в системі управління соціально-економічним розвитком країни, її підприємств та організацій, посилюється. '•* і і-І ь
Рис. 12. Піраміда перетворення вихідних ресурсів на підприємстві на потрібні для населення кінцеві результати На рівні підприємства за критерій, що можна порівняти з тим, що використовується на рівні держави, доцільно брати макі симум прибутку підприємства, який забезпечується діяльністю підприємства в процесі виробництва та реалізації продукції споживачам; продукцію випускають відповідно до всієї гами потреб населення у цій продукції. Методичну основу досягнення максимуму прибутку в процесі перетворення вихідних виробничих ресурсів на кінцеву продукцію закладено у "фундаменті" системи, економічному забезпеченні, розглянутому раніше. Зобразимо 58 графік, базуючись на розгляді піраміди задоволення потреб населення для рівня всієї країни (рис. 6), вичленуємо з неї як складову піраміду для рівня одного з підприємств (рис. 12). Складність системи управління народним господарством та його ланками зростає через те, що постійно ускладнюються економічні відносини в процесі виробництва та реалізації продукції. Це призвело до необхідності розділення проблеми вдосконалювання управління суспільним виробництвом на різні аспекти, такі як соціальний, психологічний, правовий, організаційно-технічний, організаційно-економічний, кібернетичний і т.д. При цьому збільшується значення забезпечення єдності взаємодії та наступності всіх цих зовні різнорідних аспектів. В основі вирішення поставленого складного завдання лежить розроблення уніфікованого підходу до об'єкту управління, необхідність у забезпеченні єдності складу та змісту методів управління, що використовуються в будь-якому аспекті. У суспільному виробництві економічні зв'язки направлено на планомірне задоволення об'єктивних економічних інтересів суспільства та потреб конкретних виробничих колективів та кожного їх члена. Управління процесом досягнення цілі з задоволення об'єктивних економічних інтересів, властивих суспільству, здійснюється за допомогою економічних методів. Вочевидь, під змістом методів управління, що задовольняють вимогам певних економічних законів, треба розуміти склад та зміст економічних відносин між людьми в процесі виробництва та збуту продукції. Ці методи охоплюють економічні відносини між людьми з: планування; обліку та контролю; аналізу; прийняття рішень; регулювання та організації виконання рішень; господарського розрахунку, економічного стимулювання та договірно-правових відносин. Особливістю всіх перерахованих методів управління, які відображають склад та зміст економічних відносин між людьми в процесі виробництва та розподілу благ, є трансформація їх при безпосередньому управлінні об'єктом у функції цього управління. При цьому якщо метод управління являє собою спосіб досягнення мети, функція — це завдання, що вирішується в процесі управління. Взаємодія різнорідних аспектів управління має значну спільну зону, яка проявляється в інформаційному аспекті. Всі методи управління інформаційно перебувають у тісному взаємозв'язку на основі взаємної наступності окремих складових у процесі функціонування цих методів. При вирішенні завдань обліку вже частково вирішуються завдання економічного аналізу. Разом з тим при проведенні аналізу вирішуються окремі завдання планування. При цьому завдання, що вирішуються в обліку та плануванні, практично складають основу методу прийняття рішень — їх інформаційну підготовку. Методи аналізу зароджуються в надрах обліку, методи планування — в надрах аналізу і т.д. (див. тонку лінію на рис. 13). Завершальним методом є економічне стимулювання, яке інформаційно також базується на перших трьох методах та разом з тим виконує одну з функцій останнього етапу процесу прийняття рішень — організацію їх виконання. Економічне стимулювання одночасно є важелем зворотнього зв'язку між об'єктом управління та управлінським персоналом. Таке взаємопроникнення методів управління, інформаційна єдність їх та взаємозв'язок з найважливішим методом всієї системи управління — прийняттям управлінських рішень — дозволяє розглядати
всі методи управління на єдиній основі. Рис. 13. Взаємопроникнення функцій управління: А — процеси в реальному масштабі часу; Б — облік: 1 — реєстрування інформації, 2 — систематизація та оброблення звітних даних, 3 — видання управлінському персоналу звітних даних порівняно з плановими; В — аналіз: 4 — відхилення за складовими елементами діяльності об'єкта, 5 — вивчення та оцінка стану і причин відхилення складових елементів, б — розроблення рекомендацій із зміни стану складових еле- Менеджмент: теорія та практика ментів діяльності, 7 — синтез складових елементів діяльності в критерії управління, 8 — госпрозрахункова оцінка; Г — планування: 9 — розроблення нормативів та обмежень, 10 — балансові розрахунки, 11 — оптимізаційні розрахунки; Д — управлінські рішення: 12 — прийняття управлінського рішення, 13 — організація виконання прийнятого рішення, 14 — регулювання; Е — економічне стимулювання: 15 — матеріальне та моральне заохочення. Отже, в сучасних умовах з'являється можливість стикування, поєднання різнорідних методів управління та їх відображення через прийняття управлінських рішень. Динамічність процесів виробництва та відповідно управління ними приводить до необхідності розгляду методів та функцій цього управління з урахуванням особливостей відображення динаміки. Як правило, їх розглядають у певній послідовності, яка залежить від цілей такого розгляду. Якщо метою є вивчення процесів перетворення інформації в системі управління для наступного її комп'ютерного оброблення, послідовність буде такою (цив. рис. 13). Якщо ж треба побачити весь процес управління з вичленуванням ролі кожного методу чи функції в цьому процесі при досягненні цілей розвитку підприємства, послідовність та її структура будуть іншими (рис. 14). Незважаючи на те, що в зазначених двох випадках вирішуються зовні різні завдання, обидва вони підлягають досягненню однієї мети — управління виробництвом продукції відповідно до потреб населення. В обох випадках розглядаються лише процеси управління внутрішнім для підприємства виробництвом та послідовність залучення потрібних для цього методів управління. Разом з тим усі внутрішні для підприємства процеси виробництва та управління ними починаються з вивчення зовнішнього середовища, потреб кінцевого споживача продукції. Враховуючи ці потреби, на підприємстві вивчають можливості їх задоволення та, виходячи з нормативних можливостей, які підтверджуються всіма складовими умов забезпечення функціонування підприємства, створюють нормативне зумовлену виробничо-економічну програму отримання максимально можливих для даних умов результатів. Цей процес у завершальній своїй стадії є функцією планування, яка вже охоплює всі складові логістики виробництва. 61
•«Як* Менеджмент: теорія та практика РОЗДІЛ 2. УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ . У МЕНЕДЖМЕНТІ 2.1. Ухвалення рішень у система управління соціально-економічним розвитком 2.1.1. Класифікація підсистем управління Розроблення системної класифікації дозволяє позбутися невизначеності в структурі проблеми, дає можливість розглядати процеси прийняття рішень у тісному взаємозв'язку з усіма іншими етапами всього складного процесу управління розвитком суспільного виробництва. Систему управління класифікують за групами підсистем, що включають: просторово-об'єктні підсистеми, які розглядають по- об'єктно в цілому для народного господарства та його регіонів як територіально-галузеві, а для окремих галузей суспільного ви робництва — як послідовно взаємопов'язані виробничо-техно логічні та ті, що характеризують власне процес суспільного ви робництва на всіх його стадіях — народне господарство, регіони, галузі, об'єднання, підприємства та організації, технологічні пе реділи та цехи підприємств, ділянки та агрегати цехів; соціально-економічні (результатно-ресурсні), або кібер нетичні підсистеми, які охоплюють для кожного (чи будь-якого) об'єкту суспільного виробництва (який у даному випадку розгля дається як "чорна скриня") вхід до цього об'єкту ("скрині") у ви гляді кількісно обмежених вихідних виробничих потужностей Сс, трудових V, матеріальних Сп та фінансових ресурсів та рівня їх використання, а також вихід з об'єкта у вигляді готових резуль татів, які забезпечують добробут та всебічний розвиток усіх членів суспільства (наприклад, які характеризуються обсягами виробництва Р0. якістю продукції та праці Рк, рівнем задоволен ня конкретних потреб людини, суспільства Рп); часові підсистеми, які характеризують динамічність розвит ку суспільного виробництва та дозволяють здійснювати процеси уп равління суспільством на будь-який період його розвитку, від реаль ного масштабу часу безупинних технологічних циклів та оператив- . >a "е. Q ї* УЛ О.А. Подсолонко них проміжків (завершені технологічні операції та цикли, робочі зміни, доби, тижні протягом місяця) до поточних періодів (місяць, квартал, рік) та перспективних (п'ятиріччя, десять чи більше років); функціонально-методичні підсистеми, що вирішують локальні завдання забезпечення функціонування провідних функцій та методів управління — обліку та контролю, економіч ного аналізу, планування, прийняття управлінських рішень, ор- ганізаціїїх виконання та регулювання, господарського розрахун ку та економічного стимулювання (основні етапи деяких з них було наведено раніше); функціонально-ієрархічні підсистеми, що забезпечують селекціювання інформації в процесі розвитку суспільного вироб ництва та надання її кожній ланці системної ієрархії відповідно до властивих цій ланці функцій управлінського персоналу; підсистеми забезпечення, які спеціалізуються на ство ренні проектних завдань технічних та робочих проектів усієї систе ми управління та її окремих підсистем за перерахованими групами (включаючи розроблення положень та інструкцій з усіх функцій управління), систем економічної та матеріальної відповідальності та зацікавленості, технічного, інформаційного та математичного забезпечення обробки інформації, що циркулює в системі; підсистема комплексного управління та локально-цільо вого узгодження усіх підсистем, у яких на основі кінцевої мети розвитку суспільства формулюються проміжні цілі, здійснюється вибір критеріїв їх досягнення, методів узгодження всіх різнорідних сторін розвитку суспільного виробництва та їх порівняння в напрямку досягнення кінцевого комплексного критеріюефективності управління розвитком суспільства. Позитивне значення такої класифікації полягає в тому, що із системних позицій у складі підсистем управління нею охоплюються: об'єкт управління в усій його складній структурі; вихідні ресурси виробничо-технологічного процесу; намічувані та очікувані результати діяльності об'єкту; динамічність цієї діяльності; склад методів та функцій управління нею; ієрархічні рівні управління; фундамент системи управління у формі всіх видів забезпечення її розроблення, функціонування та подальшогорозвитку (об'єкту як системи управління); цільова орієнтація діяльності та розвитку об'єкту. 102  ка Менеджмент: теорія та п рак ти 2.1.2. Класифікація управлінських рішень Наведена класифікація підсистем управління дозволяє підкреслити, що прийняття рішень є самостійною підсистемою, що методично та інформаційно пов'язана з усіма іншими підсистемами управління. Отже, всі підсистеми управління та їхні складові мають бути відображені також і в класифікації управлінських рішень. Вочевидь, класифікаційні угруповання з прийняття рішень будуть ідентичними наведеним угрупованням підсистем. При цьому пріоритет має бути надано останній з перерахованих груп класифікації, тобто перш за все повинна бути визначена цільова орієнтація системи. Наведемо класифікацію управлінських рішень у загальному вигляді для системи управління суспільним виробництвом. 1. За цілями розвитку та критеріями ефективності управління системи: кінцеві цілі комплексного розвитку та відповідні критерії; проміжні цілі локальних завдань розвитку системи тавідповідні критерії; рівень досягнення критеріїв за кінцевими та проміжними цілями. 2. За об'єктами управлінського впливу: народне господарство; країна, регіон, область, місто, район; галузь народного господарства; об'єднання, підприємство, організація;-технологічний переділ, служба, цех, ділянка, агрегат чи установка. 3. За вихідними елементами процесу праці у суспільному виробництві та за рівнем використання цих елементів: трудові ресурси; матеріальні ресурси; виробничі потужності; фінансові ресурси. 103 О.А. Подсолонко 4. За результатами суспільного виробництва: обсяг та номенклатура (асортимент) засобів виробництвата предметів споживання, різноманітних послуг, які характеризують рівень добробуту та всебічного розвиткувсіх членів суспільства; якість праці та продукції, те, наскільки вони відповідаютьсвітовим та перспективним стандартам; ступінь задоволення потреб виробництва та членів суспільства у випущеній продукції чи наданих послугах(ступінь досягнення можливого рівня добробуту тавсебічного розвитку всіх членів суспільства). 5. За часовим проміжком виникнення ситуації, що потребує управлінського рішення, та за часом реалізації цього рішення: реальний масштаб тривалості безупинних технологічнихпроцесів; оперативні періоди (календарні — завершена технологічна операція чи цикл, робоча зміна, доба, тиждень,декада, наростаючий період з початку місяця, місяць); -поточні періоди (техніко-економічні — місяць, квартал, наростаючий підсумок з початку року, рік); - перспективні періоди (п'ять, десять років чи більше). 6. За методами та функціями управління, через які проявляєтьсяприйняте рішення в розвитку суспільного виробництва: облік, контроль, звітність; розроблення планів (балансові та опгимізаційні розрахунки); господарський розрахунок; комерційні взаємовідносини; економічне стимулювання; організація виробництва та праці; регулювання технологічних параметрів (усунення небажаних відхилень). 7. За методами оброблення та надання інформації всім ланкамсистемної ієрархії відповідно до функцій управлінського персоналу: -виявлення відхилень показників розвитку об'єкту від рівня, що намічено проміжними та кінцевими цілями; встановлення належності конкретній підсистемі управління; виявлення причини, що призвела до відхилення; 104 Менеджмент: теорія та практика визначення тенденцій відхилення та причини, що йоговикликала; розроблення нормативів, що реально враховують умовифункціонування виробництва за показниками та факторами відхилення; ,-розроблення та вдосконалення методів і моделей узгод-« ження всіх сторін та елементів розвитку суспільного виробництва; визначення конкретної величини рішення з усунення негативних та закріплення позитивних відхилень; стандартизація рішень. За формою прояву та забезпечення прийнятого рішення: - наказ, розпорядження про технологічні, організаційні,адміністративні, заохочувальні заходи; -положення, інструкція про проведення нових робіт чи вдосконалення існуючих; планові завдання; технічні завдання, технічні та робочі проекти подальшогорозвитку виробництва. 2.1.3. етзли процесу прийняття управлінських рішень Згідно з класифікацією управлінських рішень можна викласти системний зміст процесу прийняття рішень, склад його основних етапів: Уточнення цілей розвитку системи та її підсистем. Уточнення критеріїв ефективності управління та розвитку системи й її підсистем. Виявлення ступеня досягнення критеріїв за кінцевими тапроміжними цілями розвитку. Виявлення основних причин відхилень у досягненні цілей та ланок (рівнів) системної ієрархії, які впливають на ці відхилення. Встановлення тенденцій та повторюваності причин, що викликають відхилення. Порівняння ситуацій, що виникли, та причин відхилень з набором стандартних ситуацій та причин, їх кількісно-якіснихоцінок з варіантами прийняття рішень за ними. 105 О.А. Подсолонко Вибір варіанту управлінського рішення, яке відповідає ситуації, що виникла. Прийняття рішення з усунення небажаних ситуацій та причинвідхилення і з закріплення позитивних змін у процесахсуспільного виробництва. Забезпечення прийнятого рішення документами, що організують його виконання у відповідній ланці управління. Перевірка виконання прийнятого рішення та результатів його впливу на досягнення проміжних та кінцевих цілей розвитку підсистем та системи в цілому. Кожний з перерахованих етапів процесу прийняття управлінських рішень має власну специфіку, враховує взаємодію всіх підсистем управління наведеної класифікації, а також зміст усіх груп класифікації управлінських рішень. Змістом першого етапу є чітке з'ясування управлінським персоналом кожного рівня системної ієрархії спільної цілі розвитку системи та цілей керованої цим персоналом підсистеми. В економічній літературі аналогічний етап називають " з'ясування проблеми та визначення цілей рішення", визначення завдання (цілей), з'ясування проблеми та визначення цілі, "попереднє формулювання завдання (проблеми), визначення цілей організації". Як видно з перерахованих понять, йдеться про цілі не лише і не так про прийняття рішень, як про цілі розвитку організації, системи. З цим не можна не погодитись. Цілі прийняття рішень, безумовно, підпорядковуються цілям розвитку системи. Основна ціль розвитку суспільства не є статичною, вона постійно змінюється за формаю та змістом. Така динамічність значно ускладнює проблему, вимагає постійного оновлення проміжних цілей, зв'язків між ними, порушує усталені закономірності, народжує нові. Все це разом призводить до необхідності розглядати процес управління на всіх його етапах, не виключаючи й процес прийняття рішень як науковий, творчий процес. При цьому, природно, цілі етапів підготування та прийняття управлінських рішень підпорядковуються цілям розвитку системи та її підсистем. Другий етап процесу прийняття рішень, як і перший, є певною мірою підготовчим, спільним не лише для прийняття рішень, а й для усіх наведених раніше функціонально-методичних підсистем. Динамічність цілей розвитку системи та її підсистем, їхнього змісту та закономірностей зв'язків між ними, зазначені в пер- 106 Менеджмент: теорія та практика шому етапі, істотно впливають також на вибір критеріїв їх досягнення. Звичайно, ці проблеми проявляються не оперативно, не одночасно на всіх рівнях системної ієрархії суспільного виробництва, а від кінцевих цілей до проміжних, послідовно за технологічними ланками галузей народного господарства, охоплюючи періоди від 2-3 до 5-Ю років. Менший період стосується галузей народного господарства, які випускають предмети споживання, безпосередньо вирішують завдання, що випливають з головної цілі розвитку суспільства. Більший період охоплює переробні та видобувні галузі промисловості. При цьому аналіз дозволяє виявити наявність тенденції росту темпів оновлення потреб у міру наближення технологічних процесів від видобувних галузей промисловості до переробних та особливо до тих, що задовольняють потреби людини. У зв'язку з цим при використанні одних і тих самих показників як бази для критеріїв ефективності управління та розвитку системи й її підсистем необхідно для зазначених галузей народного господарства враховувати різницю в динаміці вдосконалювання виробництва. В першу чергу ця різниця знаходить відображення в показниках та критеріях оцінки процесів впровадження нової техніки, зокрема розроблення, освоєння та впровадження нових високоефективних технологічних процесів та видів продукції. На основі зазначеної вище тенденції з'являється можливість прогнозування зміни потреб до продукції, що випускається, на 5-Ю років у переробних та видобувних галузях, якщо мати інформацію про тенденції потреб людини в поточний та оперативний періоди часу. Все це відповідно здійснюється на основі техніко-еко-номічних показників та критеріїв управління, що на них базуються. Таким чином, враховуючи динамічність цілей та змісту розвитку суспільного виробництва, зсуви в часі та неоднакову тривалість часових періодів, протягом яких у різних галузях відбувається оновлення продукції, що випускається, послуг, що надаються, та потреб суспільства, уточнення критеріїв ефективності та розвитку суспільного виробництва в усіх його ланках стає нагальною потребою, необхідністю. Це питання тим більше є важливим для кожної з функціонально-методичних підсистем управління, одною з яких є прийняття рішень, оскільки тут на основі системи техніко-економічних показників, критеріїв та обмежень забезпечується функціонування об'єкту (системи) управління відповідно до об'єктивно діючих економічних законів. 107 v\ О.А. Подсолонко Третій етап, на відміну від двох попередніх, практично є вже початковим етапом процесу прийняття рішень. Саме з моменту оцінення ступеня досягнення критеріїв ефективності управління та розвитку всіх систем та її просторово-об'єктних підсистем, з моменту виявлення відхилень фактичних значень техніко-економічних показників від запланованих, фіксується необхідність прийняття рішень. Безумовно, тут виникає необхідність методичного обгрунтування меж кількісного відхилення показників, за підвищення яких уже втручається управлінський персонал, відповідного прийняття рішень, залучення того чи іншого рівня системної ієрархії. Вирішення завдання виявлення ступеня досягнення критеріїв як за кінцевими, так і за проміжними цілями розвитку системи ускладнене динамічністю зміни змісту цих цілей. На кожному наступному етапі (часовому періоді) розвитку системи однакові з попередніми етапами кількісні результати характеризуватимуть неоднаковий ступінь досягнення критеріїв розвитку. Це відповідно впливатиме на прийняття управлінського рішення. Четвертий етап практично вирішує проблему виявлення ситуацій, що призвели до відхилень фактичного розвитку суспільного виробництва від того, що вимагається відповідно до завдань, що визначені поставленими цілями розвитку суспільства. Пошук таких ситуацій, виявлення відхилень доцільно проводити методом дедукції — від загального до часткового. Інакше кажучи, спочатку має бути встановлено факт наявності відхилення в досягненні загальної цілі розвитку системи кожного рівня — від найвищого до найнижчого: народне господарство, галузь, підприємство. Далі відхилення розчленовується за складовими. Тут велике значення має встановлення пріоритету відхилень, за якими необхідно оперативно прийняти рішення, здійснити управлінський вплив. Розглядаючи склад кількісно-якісних показників, що характеризують розвиток суспільного виробництва в умовах галузі, її підприємств, напевно, пріоритет варто надати сукупності показників та критеріїв, які дозволяють судити про виконання чи невиконання замовлень споживачів (планів поставок відповідно до укладених договорів). Лише на цій основі далі деталізують відхилення за причинами їх виникнення. Наступним кроком активного пошуку причин відхилень комплексу розглянутих підсистем управління, очевидно, є аналіз якості випущеної продукції чи наданих послуг, те, наскільки вони 108 Менеджмент: теорія та практика відповідають державним, перспективним чи світовим стандартам. І лише після цього доцільно розглядати відхилення та їх причини з виконання планів з обсягу виробництва в номенклатурі продукції. В економічній практиці традиційно було прийнято, на відміну від наведеної, зворотну послідовність розгляду результатів діяльності підприємств, об'єднань, галузей; така послідовність існує й досі. Відповідно ухвалення рішення підлягає цій послідовності, що в результаті не дозволяє забезпечити всій системі управління досягнення кінцевої цілі розвитку суспільства. Запропонована послідовність аналізу відхилень та орієнтації прийняття рішень на досягнення кінцевих народногосподарських результатів дозволяє усунути зазначене відхилення, недолік. Окрім виявлення причин відхилень в одержанні кінцевих результатів з підвищення добробуту та всебічного розвитку кожного члена суспільства, виникає необхідність дослідження причин відхилень у досягненні умов їх отримання — забезпечення безупинного росту та вдосконалення виробництва. Сюди належать відхилення показників рівня використання трудових та матеріальних ресурсів, виробничих потужностей та причини, що їх зумовили. За умови кількісної обмеженості зазначених вихідних ресурсів безупинний ріст та вдосконалення виробництва можливі лише на основі зниження їх витрат, підвищення їх питомої віддачі. Відповідно управлінські рішення орієнтуються на досягнення цієї цілі. Найважливішим завданням в процесі підготування рішень на основі виявлених причин відхилень за всіма перерахованими результатами та вихідними умовами їх отримання є розподіл ухвалення кожного рішення в часі та за рівнем системної ієрархії. Ці питання досить специфічні та складні; їх буде розглянуто нижче. На п'ятому рівні встановлюється, чи є випадковими чи закономірними причини, що призвели до відхилень у розвитку, які тенденції їх зміни (вони згасають, прогресують чи мають маятниковий характер). При цьому широко застосовують математичні методи дослідження. Цей етап фактично визначає направленість рішення, що приймається з кожного відхилення, пошук стандартних рішень та вибір варіанта управлінського рішення. Тут вирішується завдання класифікації управлінських ситуацій, причин, що їх породили та викликали відхилення, які було розглянуто в попередньому етапі, рівнів системної ієрархії, для яких характерні ці ситуації, та варіанти управлінських рішень для кожної ситуації та кожного ієрархічного рівня. Слід зазначити, що 109 О.А. Подсолонко цей етап постійно розвивається. Класифікації управлінських ситуацій, причин, що їх породжують, та варіантів управлінських рішень, що є властивими для кожної ситуації, розробляються на основі аналізу великих об'ємів інформації про хід процесу розвитку суспільного виробництва, про фактичний зміст основних етапів управління цим розвитком. Такий аналіз проводять для взаємопов'язаних систем різного рівня складності (наведених раніше просторово-об'єктних підсистем). Зазначені класифікації доповнюються та оновлюються інформаційно відповідно до змісту розвитку суспільного виробництва, що постійно змінюється, динаміки його цілей, природною для таких умов появою диспропорцій, що породжують ситуацію та причини відхилень у розвитку виробництва. На шостому етапі на основі сформованої в попередніх п'яти етапах інформації порівнюють фактичні ситуації, що призвели до відхилення від поставлених цілей розвитку системи та її підсистем, з контрольними, стандартними ситуаціями. Вивчають кількісні оцінки управлінських рішень за стандартними ситуаціями, розглядають варіанти цих рішень. Необхідна для цього інформація може бути оформлена структурно-графічно або таблично. Безумовно, найперспективнішим є вирішення цього завдання за допомогою сучасної обчислювальної техніки, еко-номіко-математичних методів. На цьому етапі аналізують, які наслідки мали ті чи інші варіанти ухвалених рішень, виявляють, наскільки кількісно-якісні оцінки цих рішень відповідають результатам їх реалізації за кожною порівнюваною ситуацією. Поряд з підготуванням конкретних управлінських рішень з ситуацій, що аналізуються, та причин, що їх породили, тут відбувається уточнення та оновлення масивів стандартних ситуацій та кількісно-якісних оцінок за ними, які використовуються при ухваленні рішень. На сьомому етапі, на відміну від п'ятого та шостого, де вирішувалося завдання не лише з підготування управлінських рішень, потрібних у процесі оперативного втручання до процесу розвитку суспільного виробництва, а й поточного та перспективного забезпечення системи прийняття рішень, здійснюється оперативний вибір варіантів управлінських рішень. Для кожної ситуації, за відхиленнями показників, що характеризують рівень суспільного виробництва, ступінь досягнення критеріїв управління з кінцевих та проміжних цілей, обґрунтовується вибір того чи іншого варіанту управлінського рішення. 110 Менеджмент: теорія та практика При цьому перебирання варіантів для кожної ситуації відбувається в напрямку послідовного дотримання таких умов: визначеність очікуваного впливу на кінцеві чи проміжнірезультати розвитку; визначеність впливу на рівень використання вихідних ресурсів та потужностей; конкретність осіб чи колективів — виконавців рішення,що приймається. Восьмий етап є логічним завершенням сьомого етапу. Тут безпосередньо відбувається ухвалення управлінського рішення. Як було вже зазначено, ці рішення можуть стосуватися як позитивних, так і негативних відхилень. Рішення можуть мати найрізноманітніший характер, але всі вони впорядковуються завдяки застосуванню використаного в дослідженні методу, який дозволив дати взаємопов'язані класифікації підсистем управління та управлінських рішень. Разом з перерахованими в сьомому етапі умовами вибору варіантів рішення безпосереднє прийняття рішень стосується практично обов'язкового відображення його змісту та очікуваних дій у двох провідних методах управління — плануванні та стимулюванні. Тут треба нагадати про їх провідну роль у системі управління. Якщо уважно розглядати суть управлінського рішення, його ухвалення, не можна не звернути увагу на те, що воно практично за будь-якою з ситуацій втілюється в одному з видів планів — оперативному (календарному), поточому (техніко-еконо-мічному) чи перспективному. Інакше кажучи, ухвалення управлінського рішення направлене на коректування чи розроблення якогось із планів розвитку суспільного виробництва. Враховуючи те, що зазначені управлінські рішення часто приймаються в умовах, прийнятих до виконання поточних планів, що збалансовані за всіма видами ресурсів, щоб їх змінити, потрібне додаткове економічне стимулювання виконавців виробничого процесу або посилення їх відповідальності за забезпечення досягнення потрібних параметрів розвитку виробництва. Тому управлінське рішення з одного боку оформлюється як нове планове завдання, а з іншого — воно має характеризувати, яку міру заохочення чи відповідальності нестиме виконавець цього процесу за його виконання чи невиконання. На цьому самому етапі вирішуються питання необхідності вдосконалювання нор- 111 О.А. Подсолонко мативної бази планування, методів планування, стимулювання, господарського розрахунку та комерційних взаємовідносин. На дев'ятому етапі ухвалені рішення закріплюють у відповідних документах. Ці документи носять директивний характер планових завдань, що затверджуються керівником системи, а також стимулююче-санкціональний характер господарських договорів. У них висвітлено перераховвані в сьомому етапі умови. Десятий, завершальний етап процесу ухвалення рішень грає роль зворотного зв'язку як у цьому процесі, так і в усій системі управління. З одного боку, тут здійснюється контроль виконання ухвалених рішень виконавцями процесів суспільного виробництва, а з іншого — контролюється ступінь досягнення проміжних та кінцевих цілей розвитку під впливом ухвалених рішень. Фактично на цьому етапі перевіряють, наскільки кількісно-якісні оцінки рішень, ухвалених з певних ситуацій, відповідають результатам їхнього впливу на розвиток суспільного виробництва. У випадку невідповідності та якщо відхилення тривають у ході розвитку об'єкта, процес підготування та ухвалення управлінського рішення повторюється з шостого етапу. Таким чином, ухвалення рішень у системі управління є важливим самостійним етапом. Забезпечення єдності етапів ухвалення рішення та решти етапів процесу управління розвитком суспільного виробництва потребує застосування типового підходу в дослідженні систем управління. Розроблення класифікації підсистем управління є основою класифікації управлінських рішень. Етапи процесу ухвалення управлінських рішень системно охоплюють усі етапи процесу управління та базуються на змісті класифікацій підсистем управління та ухвалених рішень. Найважливіші методи управління — планування та стимулювання, що опосередковано відбивають у системі управління суспільним виробництвом дію об'єктивних економічних законів, які забезпечують досягнення кінцевої мети розвитку суспільства, є також і основними методами реалізації ухвалюваних управлінських рішень. 2.1.4. Принципи управління виробництвом В економічній літературі при дослідженні проблем управління дуже поширене застосування основних принципів. Враховуючи те, що проблема ухвалення рішень є складовою части- 112  ргя та практика Me н е дж мент: те о ною, самостійним етапом процесу управління, доцільним є застосування цих принципів для розв'язання досліджуваної проблеми. Необхідно з позицій системного підходу сформулювати такі принципи управління, які б дозволили спрямувати систему управління будь-яким об'єктом суспільного виробництва на досягнення кінцевих цілей розвитку суспільства, на забезпечення системного взаємозв'язку всіх аспектів розвитку цих об'єктів та їх діяльності. Нижче представлено такі принципи управління виробництвом: Спрямованість елементів системи на кінцевий результат усієїсистеми — співпадання цілей розвитку системи та всіх їїпідсистем. Територіально-технологічна взаємодія всіх підсистем системи. Єдність об'ємних, якісних та споживчих характеристик розвитку системи, — єдність локальних та кінцевих результатівдіяльності та розвитку системи. Мінімалізація витрат простих елементів процесу праці приодержанні кінцевих результатів. Структурна єдність обробки інформації за функціями та методами управління та адекватність методів управління сутіпроцесів, які вони відбивають. Динамічний взаємозв'язок результатів розвитку системи. Наскільки управлінські рішення відповідають змісту функційперсоналу кожного ієрархічного рівня та суті керованих процесів. Повнота й достатність усіх видів забезпечення (кадрового,соціального, організаційно-економічного, інформаційно-алгоритмічного, технічного та технологічного, екологічного, математичного та юридичного) системи управління та її підсистем. Виконання першого принципу в умовах ринку дозволяє забезпечити сумірність різних сторін діяльності (розвитку) системи та її підсистем через єдиний критерій ефективності управління та набір стандартних техніко-економічних показників. Другий принцип дозволяє в узагальненому вигляді показати в системі управління взаємодію підрозділів на всіх етапах суспільного виробництва (всередині народного господарства, будь-якої його галузі, окремих підприємств та їхніх підрозділів). Тут відображається структура суспільного виробництва, його складові, враховується зазначена раніше ієрархічна структура 113 О.А. Подсолонко суспільства, територіально-галузеве формування та розвиток народного господарства. Дотримання третього принципу дає можливість забезпечити сумірність натуральних показників розвитку виробництва, якісних та споживчих характеристик продукції та підкорити одержання локальних результатів розвитку підсистем кінцевому результату розвитку системи. Врахування четвертого принципу дозволяє в умовах кількісно-якісної обмеженості вихідних ресурсів (простих елементів процесу праці) — трудових, матеріальних, фінансових, та виробничих потужностей забезпечити максимальний ріст ефек-.тивності виробництва при одержанні кінцевих результатів. П'ятий прнцип передбачає забезпечення: систематизації інформації про стан розвитку суспільного виробництва в усіх елементах за методами управління; структурної єдності системи показників у всіх методахуправління; залежності розміру фондів економічного стимулювання, зокрема матеріального та морального заохочення, від планових темпів розвитку системи, а також від рівня відносних кінцевих показників розвитку системи в народногосподарському та міжнародному розрізі. Шостий принцип дає можливість дослідження об'єкту управління не як статичного предмету, а як динамічної системи, що розвивається, в якій для кожного періоду розвитку властивий певний стан, а результати розвитку всіх періодів взаємопов'язані. Сьомий принцип — завершальний у системі управління, зокрема для етапу ухвалення рішень. Зовні цей принцип формулюється просто, але зміст його досить складний, здійснення бага-тоетапне. Тут треба відповідно до (наявної) ієрархії виробництва та властивого їй розподілу праці управлінського персоналу кожного рівня розкрити зміст функцій цього персоналу в усіх ланках кожного рівня, визначити склад необхідної для ухвалення рішень інформації, яка висвітлює зміст керованих процесів. Восьмий принцип підтверджує необхідність створення фундаменту системи управління, у структурі якого є всі види її забезпечення. Від того, наскільки повно представлено та розроблено кожне з перерахованих забезпечень, залежить завершеність розробок за всією системою управління, надійність її функціонування. 114 Менеджмент: теорія та практика Наступні методичні розробки базуються на умовах урахування змісту кожного з перерахованих принципів та їх взаємодії.! 2.1.5. Реалізація принципів управління ., в процесі ухвалення рішень Забезпечення спрямованості елементів системи на кінцевий результат При дотриманні першого принципу управління вирішується завдання забезпечення збігу цілей розвитку окремих підсистем та всієї системи. Окремі підприємства, об'єднання та галузі є підсистемами складнішої системи — народного господарства. Тому цілі розвитку систем нижчого рівня мають відповідати цілям розвитку ' загальної системи, до якої вони належать. Розглянута раніше цільова орієнтація управління дає уявлення про те, наскільки різноманітними є цілі розвитку народного господарства та його складових, про великий набір техніко-економічних показників, що дозволяють оцінити ступінь досягнення цих цілей. Разом з тим узагальнено досягнення кінцевої мети розвитку суспільного виробництва вимірюється за допомогою показника внутрішнього продукту (ВВП). Цей показник вимірює вартість кінцевої продукції, що її було вироблено за конкретний період на території країни. На основі цього показника порівнюють рівень розвитку країн світу з вироблення ВВП на душу населення (як правило — у доларах США). У ньому акумулюються та опосередковано проявляються рівень використання вихідних виробничих ресурсів, рівень досконалості техніки та технологій, якість продукції, що випускається, чи послуг. На рівні підприємств таким показником є товарна продукція. Вона має певні недоліки, про які було зазначено раніше. На її основі вираховується прибуток, що в умовах реальних підприємств дозволяє порівнювати кінцеві результати діяльності з витратами на їх отрамання. Чим вищим є прибуток окремих підприємств та організацій, тим більшим він буде в галузях, регіонах, у цілому по народному господарству. Ми свідомо пропускаємо всі елементи і складності формування прибутку як для рівня підприємств, так і для всього народного господарства, щоб це дослідження не втрачало цілеспрямованість. 115 О.А. Подсолонко На основі порівняння всіх сторін діяльності системи та її підсистем через прибуток забезпечується їхня спрямованість на кінцевий результат розвитку системи. Розглядаючи з кібернетичних позицій регіон, область, окреме підприємство як "чорну скриню" (див. рис. 6), не можна не помітити можливість розгляду на вході до цієї "скрині" типових елементів, що властиві будь-якому соціально-економічному та виробничому об'єкту: живої праці V, засобів праці (основних фондів) Сс та предметів праці (обігових коштів) Сп Вихід зі "скрині" також є типізованим. Діяльність як конкретних підприємств, так і регіонів завжди можна представити у вигляді кінцевих або проміжних результатів, що мають певні об'ємні кількісні характеристики Р0, їх якісний рівень Рк та рівень відповідності конкретним вимогам споживачів цієї продукції чи результатів Рп. Якщо абстрагуватися від технологічної суті процесів одержання зазначених результатів, можна зазначити, що сукупність вихідних елементів (F+ Сс + CJ дає можливість одержати сукупність кінцевих результатів (Р0 + Рк + PJ. Важливою умовою при цьому є забезпечення такого рівня використання вихідних елементів при досягненні необхідних для суспільства результатів, який би дозволив отримати максимальний прибуток у народному господарстві: (Р0 + РК + РП) - (V+ Сс + Q = m, m -> мах. Забезпечення територіально-технологічної взаємодії всіх підсистем при досягненні кінцевого результату розвитку системи Другий принцип управління потребує типізації підходу до структури процесу виробництва. Таку типізацію прийнято раніше в логістиці виробництва у структурі об'єкту управління. Запропонована графічна структура зображує п'ять послідовних етапів виробничо-технологічного процесу будь-якого підприємства та один етап допоміжного обслуговування виробництва, що присутнє в усіх попередніх етапах. Така структура характерна також для вищих технологічних рівнів — об'єднання, галузі. В цілому в народному господарстві аналогічний підхід також може бути взято за основу та застосовано для всіх територіальних підрозділів. 116 Менеджмент: теорія та практика Конкретний зміст кожного з етапів може істотно відрізнятися для різних рівнів суспільного виробництва. Щоб уникнутиплутанини та для забезпечення єдності в системі управління народним господарством у процесі взаємодії територіально-технологічних підсистем при досягненні кінцевого результату виникаєеобхідність розроблення класифікацій підрозділів, видів їхньоїдіяльності, складу продукції, яку вони випускають. В умовах оброблення інформації, яка використовується в управлінськихрішеннях на ЕОМ, на базі таких класифікацій необхідно розробляти відповідні класифікатори. ,.А • В Забезпечення єдності об'ємних, якісних та споживчих характеристик розвитку системи Дотримання цього принципу в узагальненому вигляді направлене на порівняння всіх проміжних (локальних) результатів з кінцевими результатами розвитку. В даному випадку є ціль випуску такої проміжної продукції та одержання таких локальних результатів, які дозволятимуть одержати найвищі кінцеві результати. При цьому необхідно забезпечити єдність абсолютно різних характеристик розвитку керованої системи — об'ємних, якісних та споживчих. Але перш ніж вирішувати це завдання, треба дати визначення поняттю "забезпечення єдності характеристик розвитку системи". Тут ідеться про вимірювання кількісно-якісного значення кожної з перерахованих характеристик у показниках, що дозволяють порівняти їх між собою та з кінцевим результатом. Безумовно, вирішення такого завдання має базуватися на застосуванні специфічних показників для кожної з характеристик, всі вони в результаті мають бути приведені до єдиного показника у вартісному вираженні, наприклад товарної продукції. Показник прибутку в даному випадку не застосовується, так як ідеться не про порівняння з витратами вихідних ресурсів. За цією самою причиною тут не застосовується показник нормативної чистої продукції. На практиці саме так аналізують результати кількісно-якісного розвитку підприємств у вартісному вираженні (валова чи товарна продукція, обсяг реалізації). Сума цих локальних результатів дає можливість оцінити кінцеві результати розвитку системи, показати частку в загальному результаті кожної з його складових. 117 О.А. Подсолонко Мінімізування витрат простих елементів процесу праці при одержанні кінцевих результатів Цей принцип у методичному відношенні має охоплювати як безпосередньо процеси виробництва продукції на основі виявлення поточних та оперативних резервів поліпшення використання вихідних ресурсів, так і процеси технічної та технологічної підготовки виробництва. Технічна та технологічна підготовка є ч досить важливою, оскільки саме тут відбувається технічне вдосконалення виробництва. Обидва напрями, їхня результативність відображаються у прибутку підприємства. Питання управління рівне використанню вихідних елементів процесу праці доцільно розглядати як окремий напрям у проблемах науково-технічного прогресу за результатами його прояву. Оскільки додаткове залучення вихідних матеріальних ресурсів до народногосподарського обігу з кожним роком стає до- [~ рожчим, то в сучасних умовах посилюється актуальність1 мінімізації їх витрат. Вирішувати це завдання в регіоні доцільно за наведеними типовими етапами виробичо-технологічних процесів, порівнюючи рівень витрат вихідних ресурсів на кожному з цих етапів. Забезпечення структурної єдності обробки інформації з методів управління та адекватності методів управління і суті процесів, які вони відображають Цей принцип спрямовано на методологічний взаємозв'язок усіх етапів процесу управління та ухвалення рішень. В основі структурної єдності лежить уявлення про об'єктуправління як про систему, що характеризується зовнішніми параметрами (вхідними — V, Сс, Сп та вихідними Р0, Рк, Р^) та чіткою внутрішньою структурою. Ці вихідні структурні елементи відображено в кожному з методів управління, починаючи з планування. Ще на стадії формування нормативного стану об'єкту, при плануванні його розвитку, передбачається така структура плану, яка враховує зазначені вихідні елементи. Далі в ході виробничого процесу облік його стану та контроль досягнення запланованого рівня розвитку проводяться також за всіма цими елементами. Причому при розгляді підприємства як об'єкта управління в якості елементів виробничо-технологічної структури 118 Менеджмент: теорія та практика виступають цехи та служби підприємства, а при розгляді окремих цехів — ділянки та агрегати. Облік елементів (V + Сс + CJ та ре-зультаіов праці (Р0 + Рк + -PJ ведеться не лише за виробничо-технологічними складовими, а й за бригадами виконавців процесу, навіть за окремими виконавцями. Саме тут зароджується основа підготовки рішень з управління станом вихідних елементів та результатів праці, коли в ході економічного аналізу виявляються відхилення фактичного рівня розвитку від нормативно-планового та причини цих відхилень. Госпрозрахункова оцінка всіх відхилень, приведення їх до "спільного знаменника" через прибуток підприємства завершують процес підготовки рішень. Тут оцінюється вплив діяльності підрозділу, їх робочих бригад та ланок на зміну прибутку підприємства за зазначеними складовими та елементами проти плану. Ухвалення рішень із зміни стану тих чи інших параметрів керованого процесу, пріоритет цих рішень залежать від значення, важливості підготовлених рішень з впливу на розмір прибутку підприємства чи його зміни та на рівень виконання договірних потреб. Ухвалені рішення охоплюють конкретні ланки виконавців виробничого процесу та проявляються, з одного боку, у розмірах фондів економічного стимулювання (матеріального та морального), а з іншого — у коректуванні (якщо є така необхідність) нормативів планового розвитку об'єкта. Отже, провідні економічні методи управління — планування та економічне стимулювання с завершальними у процесі підготовки та ухвалення управлінських рішень (див. рис. 12). Таким чином, структурна єдність інформації в різнорідних методах управління забезпечується на основі єдиного підходу до змісту зовнішніх параметрів, що характеризують об'єкт управління, та внутрішніх, що дозволяють виявити його виробничо-технологічну структуру. Адекватність методів управління суті процесів, які вони відображають, можна забезпечити відображенням в усіх розглянутих методах зазначених складових елементів шляхом їх порівняння через міру впливу відхилення кожного з елементів від плану на зміну прибутку підприємства у напрямку зведення до мінімуму розміру упущеного прибутку в процесі підготовки та ухвалення рішень. 119 О.А. Подсолонко Динамічний взаємозв'язок результатів розвитку системи Системи управління підприємствами, галузями, народним господарством країни розглядають у часі, в динаміці їхнього розвитку. Наведені раніше підсистеми фактично ввібрали в себе весь досвід розподілу в часі систем управління, окремих їх методів. Цілі та зміст управління в реальному масштабі часу, в оперативні періоди, в поточні та перспективні істотно відрізняються. Це саме стосується змісту залежно від періодів часу та окремих методів управління, наприклад, планування, економічного аналізу, стимулювання. У процесах підготовки та ухвалення рішень питання динамічного взаємозв'язку результатів розвитку системи проявляються практично в усіх методах управління. Ухвалення рішень у реальному масштабі часу в основному зводиться до ліквідування негативних відхилень у ході технологічних процесів. Разом з тим тут вирішується завдання підго-3 товки рішень про уникнення (недопущення) виявлених негатив-' них відхилень у наступні оперативні проміжки часу (технологічні цикли, робочі зміни, доби). Практично ухвалення рішень систе-й ми оперативного управління готується в процесі управління в ре-' альному масштабі часу. Більше того, саме на цьому етапі — ви- . явлення моментних, миттєвих відхилень ходу технологічного процесу від запланованих (нормативних, тих, що встановлені 1 ГОСТами) параметрів — здійснюється інформаційна підготовка управлінських рішень поточного та перспективного управління. В оперативному управлінні основним змістом рішень, що приймаються, є організація безперебійної роботи всіх виробничо-технологічних ланок у напрямку виконання поточних планових за-; вдань з оперативного випуску продукції у кількості, якості та асортименті відповідно до замовлень споживачів, а також із забезпечення заштановоного рівня використання (або найкращого, залежно від ситуації) вихідних ресурсів та виробничих потужностей з метою одержання підприємством можливого максимуму прибутку. Ухвалення рішень у поточному управлінні направлене на закріплення у планових завданнях рівня розвитку підприємства, • що базується на сучасних досягненнях науково-технічного прогресу, що відображаються в організації технологічних процесів, нормах використання виробничих потужностей, матеріальних та трудових ресурсів. Так само тут готуються та схвалюються рішен- 120 Менеджмент: теорія та практика ня з оцінки виконання поточних завдань, адекватності методів управління реальним процесам розвитку виробництва, тенденцій зміни рівня використання вихідних елементів та стану організації виробничих процесів, вимог споживачів до готової продукції. Рішення, ухвалені за цими оцінками, можуть охоплювати як поточні, так і перспективні періоди часу та втілюватися відповідно в річних чи перспективних планах розвитку підприємства. У перспективному управлінні основний зміст ухвалюваних рішень — вибір варіантів докорінного технічного переоснащення підприємства на період 5-10 років. Для досягнення збалансованості планів необхідно поряд із забезпеченням підприємств сировиною та матеріалами передбачати планомірне оновлення основних виробничих фондів, заміну їх активної частини, а при розподілі капітальних вкладень та інших ресурсів варто надавати пріоритет вирішенню саме цих проблем. Це відповідає об'єктивній закономірності систематичного оновлення та технічного переоснащення народного господарства відповідно до потреб людини, що постійно змінюються, розвитку науки й техніки, нових можливостей суспільного виробництва, що відкриваються при цьому. Відповідність управлінських рішень змісту функцій персоналу кожного ієрархічного рівня Поділ праці та ієрархія управління визначають структуру та зміст управлінських рішень на кожному рівні. При цьому можна виділити в ухвалюваних рішеннях те, що об'єднує зміст та структуру їх на всіх ієрархічних рівнях, та те, що є відмінним. (/"о + Рк + Рп) — 0 = m, m -> мах Спільною ознакою є єдність підходу до показників та критеріїв розвитку (V, С„ Сп, Р0з />к, Рп, m). На будь-якому з рівнів управління підприємством та його діяльністю вирішують завдання одержання результатів Р0, Рк, Рп при забезпеченні ефективного використання V, С„ Сп в напрямку забезпечення максимально можливого при цьому розміру m. Звичайно, на кожному рівні враховуватиметься специфіка цих показників, властива для кожного рівня, а, відповідно, ухвалення рішень спрямовуватиме колективи виконавців кожного рівня на досягнення запланованого (або еталонного) розміру цих показників. Відмінності кожного 121 О.А. Подсолонко рівня системної ієрархії для структури та змісту ухвалюваних рішень: по-перше, це просторово-об'єктне формування системи (для галузі та підприємств — виробничо-технологічне) та, по-друге, залежність функцій управління від періодів розвитку системи. Тут мають чітко виконуватися такі умови: керівник кожного рівня ухвалює рішення з розвитку керованої ним системи, не підмінюючи керівників нижчого рівня вухваленні рішень про розвиток систем, керованих ними; керівники вищих рівнів ухвалюють рішення про перспективу розвитку системи та підсистем, що її складають (перспективне управління); - оперативне та поточне управління розвитком підсистем здійснює керівництво цих підсистем, а керівництво системою (вищий ієрархічний рівень) підключається лише для вирішення завдань узгодження розвитку підсистем на їхніх "входах" (V, Сс, С„) та "виходах" результатів (Р0, Рк, Ри). У цьому завданні є кілька специфічних моментів, які треба розглядати окремо при дослідженні питань спеціалізації функцій управлінського персоналу в системній ієрархії та відповідних відмінностей ухвалюваних рішень на кожному з ієрархічних рівнів. Ці відмінності треба враховувати також у посадових інструкціях для кожного рівня управління. Повнота і достатність усіх видів забезпечення системи управління та її підсистем Види забезпечення системи та її підсистем, зазначені у викладених вище принципах управління, являють собою своєрідний фундамент системи. В економічній літературі деякі з наведених видів забезпечення розглядають у складі методів управління нарівні з економічними методами. Разом з тим економічні методи більшість авторів відносить до функцій управління. "Функції управління" та "управлінські функції" — це тотожні поняття, що відносяться в першому випадку до системи управління, а в другому — до управлінського персоналу, вони охоплюють також методи (економічні) та формування чи використання усіх видів забезпечення системи управління. Кожний з видів забезпечення має власну яскраво виражену специфіку, є предметом самостійного дослідження; тому викладе- 122  та практика Менеджмент: теорія мо коротко суть його змісту та спрямованість в управлінських рішеннях на досягнення кінцевої мети. Так, юридичне забезпечення відповідною службою, з одного боку, підтверджує правосильність функціонування кожної з підсистем наведеної класифікації, а з іншого — закріплює ухва--лення рішення у відповідних документах. Соціальне забезпечення системи управління та ухвалюваних у ній рішень включає в себе створення соціальної бази функціонування об'єкта управління (у вигляді певного рівня за-, безпечення працівників підприємства умовами для життя, праці, •> відпочинку), а в ухвалюваних рішеннях з розвитку підприємства * та його підрозділів передбачає подальше поліпшення соціальних} факторів (разом з екологічними заходами). Технічне та технологічне забезпечення представляє вихідну f технічну базу та рівень технологічної досконалості керованих; процесів, а також показує, як в ухвалюваних рішеннях висвітлю-, ються питання прискорення науково-технічного прогресу. І Структура цього виду забезпечення базується на прийнятих напрямках та формах реалізації заходів з науково-технічного прогресу. Так само сюди належить технічне забезпечення АСУП. Інформаційно-алгоритмічне забезпечення властиве автоматизованим системам управління та разом з тим має досить велике значення для процесів підготовки та ухвалення рішень. Таке забезпечення фактично вирішує проблему підготовки та видання на кожний ієрархічний рівень та в кожну ланку управління інформації, що є необхідною для реалізування функцій, властивих саме цій ланці. Маметатичне забезпечення з'явилося в умовах оснащення підприємств ЕОМ. На його основі реалізується підготовка управлінських рішень на ЕОМ. В умовах постійного ускладнення систем управління значення цього виду забезпечення для підготовки та ухвалення рішень зростає. Організаційно-економічне забезпечення фактично покликане вирішити проблему адекватності методів управління суті керованих процесів. Тут удосконалюються економічні методи управління, що пронизують весь процес підготовки та ухвалення рішень, методи організації виробництва та праці. Аналізуючи застосування в системі управління розглянутих видів забезпечення, можемо зробити висновок про те, що ухвалення рішень завершується практично необхідністю внесення змін до одного з видів забезпечення системи управління або її 123 О.А. Подсолонко підсистем на основі проходження через усі етапи підготовки та ухвалення рішень у всіх економічних методах управління. Таким чином, в основі методології ухвалення рішень у ієрархічних системах управління лежить розроблення принципів управління виробництвом. На базі врахування принципів розробляють методи системного взаємозв'язку процесів ухвалення рішень. В умовах аспектного підходу до проблем управління розроблені принципи дозволяють спрямувати систему управління суспільним виробництвом у регіоні (промисловим виробництвом— у галузі, об'єднанні, на підприємстві) на досягнення кінцевих результатів, забезпечити системний взаємозв'язок усіх підсистем системи управління. У якості показника, на основі якого порівнюються кінцеві результати діяльності будь-якої підсистеми з витратами на їх отримання та з кінцевими результатами всієї системи, виступає прибуток. Спрямованість на кінцевий результат розвитку всієї системи забезпечується за всіма локальними складовими виробничо-економічного процесу розвитку системи. Взаємодія територіально-технологічних підсистем при досягненні кінцевого результату розвитку системи забезпечується шляхом типізування складу технологічних підрозділів, видів діяльності, продукції, що випускається, та відповідних класифікаторів, які використовуються в системі автоматизованої обробки інформації в процесі підготування управлінських рішень. Ухвалення управлінських рішень охоплює конкретні вироб-ничо-технологічні ланки, безпосередніх виконавців процесу виробництва за результатами (обсяг, якість, споживчі характеристики) чи вихідними елементами процесу праці (жива праця, предмети та засоби праці) та проявляється через систему економічного стимулювання у плануванні та розвитку об'єкту управління. Яж правило, ці рішення в основному проявляються в одному з видів забезпечення, що складають фундамент системи управління: юридичному, кадровому, соціальному, технічному та технологічному, екологічному, інформаційно-алгоритмічному, математичному, організаційно-економічному. 124 Менеджмент: теорія та практика 2.1.6. Спеціалізація управлінських рішень у системній ієрархії управління виробництвом Методичні основи спеціалізації рішень Розглядаючи об'єкт управління як систему, можна умовно виділити три ієрархічних рівні управління: найвищий, середній та найнижчий (рис. 26). Структурно-графічна модель підприємства як об'єкта управління, яку ми використовуємо цього разу, являє собою досить відому в системах управління виробництвом модель. Тут в основі моделі об'єкта лежить виробничо-технологічна структура підприємства, яка пронизує весь об'єкт, що розглядається з кібернетичних позицій як "чорна скриня", на вході до неї — вихідні ресурси, на виході — результати діяльності підприємства. Кожний з рівнів управління такою системою (абстрагуємось від конкретного набору цехів та служб підприємства) вирішує власні завдання. Так, на найнижчому рівні керівники цехів та служб підприємства забезпечують безперебійну роботу своїх підрозділів з досягнення запланованих результатів виробництва та рівня використання вихідних елементів процесу виробництва при оперативному та поточному плануванні. Середній рівень управління на підприємстві забезпечує узгодження діяльності всіх цехів та служб у часі за обсягами, якістю та споживчими характеристиками в напрямку отримання кінцевих виробничих результатів для підприємства та максимуму прибутку при цьому. Найвищий рівень вирішує завдання подальшого розвитку об'єкта, вдосконалення на перспективу технологічних процесів з урахуванням підвищення вимог споживачів до продукції, що випускається, та на цій основі — до складу та якості вихідних елементів виробництва. Специфічною особливістю процесів підготовки управлінських рішень для персоналу кожного з перерахованих ієрархічних рівнів є інформаційна єдність вихідних даних про хід виробничо-економічних процесів, а також, що найголовніше, єдність виробничо-технологічних ланок, де безпосередньо здійснюються процеси виробництва та реалізації продукції. Ця особливість спрощує здійснення спеціалізації управлінських рішень для будь-якого 125 
Рис. 26. Структурно-графічна модель об'єкта управління: By — найвищий рівень, Су — середній рівень, Яу — найнижчий рівень з зазначених рівнів. На основі інформаційної єдності створюються умови раціонального використання інформаційної бази підготовки та ухвалення рішень як складових частин всієї системи управління, а також з'являється можливість підкорити цілі розвитку всіх нижчих проміжних, підсобних та допоміжних виробництв кінцевим цілям розвитку системи. На цій самій основі та відповідно до змісту основних етапів процесу ухвалення управлінських рішень можна вирішити завдання спеціалізації рішень шляхом створення класифікації управлінських ситуацій та рішень, що за ними приймаються, на кожному рівні системної ієрархії. Фактично така робота спрямована на вдосконалення функцій управлінського персоналу, на вирішення завдання стандартизації ухвалюваних рішень. Саме в цьому напрямку доцільно здійснювати спеціалізацію управлінських рішень у системній ієрархії управління виробництвом. , ••  - j. Аналіз (наявної) спеціалізації функцій та рішень в управлінні Наведена узагальнена спеціалізація рівнів управління на вирішенні завдань та спеціалізація ухвалюваних рішень, що відповідає цим завданням, на практиці майже не витримуються. Фактично керівники вищого рівня управління на підприємстві, а часто навіть у галузі, регіоні більшу частину свого часу займаються оперативними, поточними завданнями, й тому на перспективні проблеми розвитку системи в них майже не залишається часу. Аналіз витоків такого стану дозволив виявити основні причини та найголовніші наслідки такої організації роботи керівників вищої ланки управління. Однією з причин була відсутність належної гнучкості у традиційній системі планування, відсутність передбачуваних у господарському механізмі резервів для маневрування у випадку непередбачених змін у постачанні, освоєнні капітальних вкладень та виробничих потужностей, у вимогах до готової продукції і т.п. Все це в свій час призвело до надмірної централізації системи управління та посилення частки оперативного управління у загальній динамічній структурі системи. В результаті керівники найбільших об'єднань, що включають десятки промислових підприємств, мають сотню агрегатів та установок, сотні тисяч працівників, майже щоденно займаються розглядом фактів та причин виходу з ладу та тимчасової зупинки того чи іншого агрегату на тому чи іншому підприємстві об'єднання. До процесу усунення причин, що породили таку ситуацію (зупинка агрегатів, зрив завдань плану виробництва та реалізації продукції), залучається майже весь керівний персонал об'єднання та підприємства, на якому відбулося порушення оперативного плану чи графіка роботи. Приблизно так само це виглядає й на рівні регіонального управління, де або перший керівник, або (це відбувається частіше) один з його заступників щоденно вирішує аналогічні завдання за своїм регіоном (район, місто, область). Оскільки систему господарювання побудовано на умовах дотримання принципу максимально можливих взаємозв'язку та збалансованості, зриви виробництва в одній галузі ланцюгове приводили керівників багатьох галузей та регіонів до необхідності займатися оперативним управлінням. У зв'язку з безупинним кількісним ростом суспільного виробництва, ускладненням економічних відносин у ньому кількість неузгоджень у системі управління має тенденцію зростання. Відповідно зростає зайнятість персоналу вищих О.А. Подсолонко ієрархічних рівнів оперативним управлінням. У таких ситуаціях керівники галузей позбавлені можливості працювати над пошуком перспективних шляхів розвитку галузі. В них немає часу на те, щоби цілеспрямовано керувати перспективними розробками з удосконалення технологічних процесів, методів управління розвитком виробництва проблемами на "стику" галузей народного господарства. В результаті керовані ними ланки, науково-дослідні та проектно-конструкторські організації так само орієнтуються на миттєві дослідження, що мають давати оперативні результати, в кращому випадку — наступного року. За таких умов нижчий рівень у системній ієрархії галузі — керівники підприємств, що представляють одночасно вищий рівень управління підприємством, так само змушені вирішувати не перспективні завдання, що випливають з наведеної узагальненої спеціалізації, а займатися оперативними та поточними роботами. В такій ситуації найважливішим виходом є подальше по-тлиблення спеціалізації функцій управлінського персоналу та '' максимальна стандартизація управлінських рішень. Стандартизація управлінських рішень як відображення спеціалізації функцій управлінського персоналу J : ' і \ Досвід ухвалення рішень на різних ієрархічних рівнях систе- " ми управління свідчить, що висновки про провідну роль методів планування та стимулювання цілком справедливі. При цьому тут 1 чітко помітний пріоритет кожного з цих методів залежно від охоплюваного періоду розвитку об'єкта. Так, у поточному та перспективному управлінні основні рішення стосуються безпосередньо планування та його методів, а в оперативному управлінні ухвалення рішень в основному обмежується заходами еко-' комічного стимулювання — матеріального та морального. З проведенням складу та змісту ухвалених рішень, що документовані як розпорядження, стало можливим кількісне оцінення • значення окремих методів у системі управління. Так, у мартенівському цеху великого металургійного комбінату України в системі оперативного управління цехом (на прикладі трьох місяців роботи) з 125 документованих рішень 68 обмежувалися заходами економічного впливу (44 матеріального та 24 морального), причому, як правило, лише у формі покарання за недогляди в роботі (додаток 4). Ухвалені рішення тут були досить стандартними і мали на- 128 Менеджмент: теорія та практика багато меншу кількість видів, ніж кількість видів управлінських ситуацій. Так, з 44 рішень матеріального впливу 36 стосувалися позбавлення премії: повністю (14), на 50% (11), 30% (3), 25% (6), 20% (1), 2 рішення — утримання з зарплатні 1/3 місячного заробітку чи тарифної ставки, 3 переведення на роботу, що оплачується нижче. Лише три ухвалених рішення були позитивними: одне стосувалося скасування розпорядження про зменшення премії на 50%, а два — підвищення розряду і відповідно оплати. У моральному впливі переважали оголошення догани (часто разом з рішенням про позбавлення премії). Протягом досліджуваного періоду було оголошено 13 доган, 3 зауваження, винесено 3 попередження, 1 пропозицію обговорити вчинок у колективі та виголошено лише одну подяку. Аналогічний вибірковий аналіз змісту оперативного управління в цеху безшовних труб одного з трубопрокатних заводів України (на прикладі одного місяця) свідчить, що, незалежно від того, що підприємство має власну специфіку та певні традиції персоналу в системі управління, тенденції в структурі управлінських рішень тут приблизно такі самі, як і в попередньому прикладі. Так, з 26 ухвалених рішень 19 стосувалися матеріального впливу у вигляді позбавлення премії: повністю (1), на 50% (6), 25% (5), 15% (4), 10% (1), переведення на роботу, що оплачується нижче (1). Лише одне рішення було направлене на виділення премії за економію фонду заробітної платні. Заходи морального впливу було зафіксовано у шести рішеннях: догана (2), сувора догана (3) та обговорення провини в колективі (1) (Додаток 3). При всьому різноманітті управлінських ситуацій, якщо абстрагуватися від їхньої технологічної суті, можна звести всі ситуації та причини, що їх породили, до кількох узагальнених груп. Так, ситуації, точніше їхні наслідки, поділяють на такі групи: випуск браку (зміна якості продукції); випуск продукції поза замовленням; втрати виробництва (зменшення обсягу); простої устаткування (погіршення використання основних фондів); перевитрати (економія) паливних, енергетичних та матеріальних ресурсів; - перевитрати (економія) фонду заробітної платні.Неважко помітити, що ці групи, що їх узято з реальних управлінських ситуацій різних цехів та підприємств повністю збіга- 129 О.А. Подсолонко ються з узятими раніше елементами, які характеризують діяльність будь-якого об'єкту управління. Серед передумов управлінських ситуацій можна виділити також певну кількість груп: порушення технологічних інструкцій (технологічної дисципліни, правил технічної експлуатації); невиконання (інструкцій); порушення трудової дисципліни; * порушення правил техніки безпеки. Порівнюючи ухвалені рішення у двох взятих для прикладу цехах, не можна не зауважити, що в цеху безшовних труб порівняно з мартенівським досить багато рішень типу "підвищити вимоги до підлеглих", "вказати на слабкий контроль виконання інструкцій". Виникає природне запитання: в чому полягають причини такої відмінності? Технологічні особливості? Стиль керівництва? Чіткість технологічних інструкцій? Чіткість посадових інструкцій? Напевно, технологічні особливості тут майже не мають значення. Чіткість технологічних інструкцій також не повинна викликати сумнівів, а якраз стиль керівництва та чіткість посадових інструкцій дають велику свободу дій підлеглим (виконавцям виробничого процесу та нижчій ланці управління). У масовому безупинному виробництві часто досить важко виділити конкретну участь кожного працівника в одержанні тих чи інших результатів діяльності підрозділу. Тому з'являється рішення про одночасне покарання декількох виконавців в однакових чи різних розмірах. В одному випадку майстра позбавляють премії так само, як і його підлеглих, безпосередніх виконавців технологічного процесу (мартенівський цех), в іншому випадку при позбавленні підлеглих премії майстру лише вказують на необхідність підвищення вимог до підлеглих (цех безшовних труб). Напевно, в цьому випадку позначається стиль керівництва. Який з них є ефективнішим? Напевно, перший. Тим більше що другий стиль є ближчим до організуючих рішень, ніж до стимулюючих. Чіткість посадових інструкцій лежить в основі чіткості ухвалення рішень. Не розглядаючи деталі цього важливого та досить специфічного й змістовного питання, зазначимо лише, що в даному випадку головне — оцінити вплив кожного з виконавців технологічного процесу, керівників нижчого рівня управління на одержання в кожній управлінській ситуації результатів, що вписуються в якийсь з елементів зазначених груп ситуацій. Потім 130 Менеджмент: теорія та практика треба за цими результатами оцінити обгрунтований захід матеріального чи морального впливу. Вирішити це завдання можна лише шляхом порівняння усіх зазначених локальних результатів через єдиний критерій управління та фонди економічного стимулювання, що пов'язані із цим критерієм (рис. 27).
Рис. 27. Спеціалізація управлінських рішень при оперативному управлінні на найнижчому рівні системної ієрархії підприємства: А — виробничо-технологічні підрозділи: Лг, Л2, Л3, Л4, Л5, Л6; Б — наслідки управлінських ситуацій: Р0 — обсяг виробництва продукції та послуг, Рп — споживчі характеристики продукції та послуг, Рк — якість продукції та послуг, Сп -— предмети праці, Сс _ засоби праці, V— жива праця; В — передумови управлінських ситуацій: 1 — порушення правил техніки безпеки, 2—порушення трудової дисципліни, 3 — порушення посадових інструкцій, 4 — порушення технологічних інструкцій; управлінські рішення: 1 — організуючі, 2 — кваліфікаційні, 3 — стимулюючі; Г — критерій ефективності управління. Як було зазначено, серед прийнятих рішень при оперативному управлінні крім стимулюючих важливе значення мають організуючі. У двох аналізованих цехах ці рішення чітко відрізняли- 131 О.А. Подсолонко ся. У мартенівському цеху вони носили характер попередження (попередження появи небажаної ситуації), а у трубному — констатували ситуацію, що вже сталася. Безумовно, перший вид є ефективнішим та свідчить про науковість організації оперативного управління в мартенівському цеху. Другий вид свідчить про відсутність системного, наукового підходу до організації оперативного управління в цеху безшовних труб. Результати аналізу структури та змісту організуючих рішень, що приймаються, дозволили зробити висновок, що їх спеціалізація здійснюється за елементами об'єкту управління, який характеризує його виробничо-технологічну структуру. Так, протягом досліджуваного періоду в мартенівському цеху було прийнято рішення із створення комісій з перевірки стану організації виробництва та праці, устаткування, техніки безпеки, протипожежної техніки на всіх виробничо-технологічних ділянках: шихтовому та міксерному відділеннях, у трубному та розли-вочному прольотах, газовому господарстві (Додаток 2). На стику оперативного, поточного та перспективного управлінь знаходяться рішення, які стосуються навчання робітників та інженерно-технічних працівників цехів. Умовно їх можна назвати кваліфікаційними рішеннями. Певною мірою вони тяжіють до організуючих рішень, але за своєю специфікою, за часом, який витрачається на їх здійснення, виходять за їх межі та виділяються окремим класом. До них належать рішення з підвищення кваліфікації робітників та ІТП (на основі проведення спеціальних занять з наступним складанням іспитів), з наставництва та передання досвіду висококваліфікованих працівників менш кваліфікованим, з тимчасової роботи одного працівника замість іншого (на період хвороби, відпустки, виконання громадських чи державних обов'язків і т.п.). Наведені спроби виявлення спеціалізації рішень, що приймаються, в реальних системах управління дозволили дати узагальнену класифікацію управлінських рішень, що підлягають стандартизації, для цехів підприємств: планові рішення (для поточних та перспективних періодівчасу) з розроблення норм продуктивності праці та агрегатів, витрат паливних, енергетичних та матеріальних ресурсів; стимулюючі рішення (для оперативних періодів часу) матеріального та морального впливу на всіх працівників цеху (мають характер попередження і констатації); 132 теорія та практика організуючі рішення (для оперативних періодів часу), щомають характер попередження і констатації та охоплюють усіелементи виробничо-технологічної структури цеху; кваліфікаційні рішення (для оперативних, поточних таперспективних періодів часу). Поєднання в одному документі передумов та наслідків управлінських ситуацій з рішеннями, які за ними приймаються, дозволяє створити за ними "таблицю" стандартних управлінських рішень для всіх рівнів системної ієрархії в цеху, на підприємстві, в міністерстві та тим самим забезпечити системність та науковість процесів управління. "Таблиця" — це умовна назва, оскільки це завдання неможливо розв'язати у двовимірному просторі через об'ємне уявлення об'єкту управління. Напевно, це має бути структурна модель прийняття рішень, яка базується на моделі об'єкту управління. Це завдання найбільш ефективно реалізовується за допомогою ЕОМ. При уважному розгляданні суті зазначених вище передумов управлінських ситуацій не можна не відзначити, що вони змістовно належать до окремих видів забезпечення системи управління. Тому цілком логічно прослідковується зв'язок між порушеннями у "фундаменті" системи та відображенням цих порушень в усіх чи деяких з підсистем системи через локальні об'єкти розвитку та врешті-решт — кінцевому результаті діяльності об'єкта. Наведений аналіз складу та змісту управлінських рішень реальних процесів управління на рівні цехів, підприємств дозволив підтвердити, що використовуваний метод дослідження (структурно-графічного моделювання) дійсно обгрунтовано, та зробити висновок про те, що для стандартизації управлінських рішень доцільним є використання структурно-графічної моделі об'єкта управління. Наведені приклади з двох підприємств свідчать про те, що спеціалізація управлінських рішень у системній ієрархії управління виробництвом базується на спеціалізації функцій управлінського персоналу на кожному рівні за часом, за об'єктами управлінського впливу, за елементами, які висвітлюють основні наслідки управлінських ситуацій. Передумови виникнення ситуацій, які потребують управлінських рішень, структурно вписуються до складу видів забезпечення функціонування системи управління, а наслідки ситуацій характеризують зміни результатів розвитку об'єкту та рівня використання вихідних елементів його діяльності. Стандартизація Управлінських рішень є кульмінацією спеціалізації функцій уп- 133 О.А. Подсолонко равлінського персоналу. В основі стандартизації рішень, що приймаються, лежить класифікація їх за ознаками, які відображають переважно склад методів управління. В оперативному управлінні пріоритетними є організуючі та стимулюючі рішення, а в поточному та перспективному — планові та кваліфікаційні. , 2.1.7. Підготування управлінських рішень на рівні підприємств Однією з цілей управління на рівні підприємства є забезпечення безперебійної роботи підрозділів системи (цехів та служб підприємства) у процесі виконання ними поточних планових завдань. Інакше кажучи, тут досягаються цілі оперативного управління. Відповідн...