`Історія екології
Ще у сиву давнину людина сприймала навколишній світ як єдине ціле, Але проблеми охорони навколишнього середовища не було. Низький технічний рівень, слабкий розвиток науки і технологічних процесів, відсутність широкого застосування хімії, незначна чисельність населення планети не
спричиняла такого зпустошення природи, її забруднення навіть при хижацькому ставленні до неї.
Cучасний екологічний стан України.
Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.
Економіці України притаманна висока питома вага
ресурсномістких та енергоємних технологій, впровадження та
нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом - без
будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за
відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та
економічних механізмів природокористування та без урахування вимог
охорони довкілля
Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної
свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля
України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод,
повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях
шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.
Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого
погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та
збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і
біологічно-генетичною деградацією народу України.
Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що
екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими
регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її
довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними
наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до
рівня глобальної екологічної катастрофи.
До проблеми Яворівського моря
У 60-ті роки минулого століття в Яворівському районі, що на Львівщині, збудували найбільший у світі сірчаний кар’єр площею 950 гектарів. За роки експлуатації відкритим і свердловинним способами тут видобули понад 20 млн. тонн сірки, яка здебільшого йшла на виготовлення мінеральних добрив для потреб аграрного сектора колишнього СРСР.
На початку 1990-х через розвал імперії виробництво самородної сірки стало нерентабельним, а з 1992-го видобуток руди майже припинили. Натомість гостро постало питання, що робити далі з величезним кар’єром і понівеченим довкіллям? З’явилися проекти закриття Яворівського родовища (загалом три десятки). Наприклад, передбачали рекультивацію земель на сірководневих полях Немирівського і Язівського рудників підземного видобутку сірки. Ліквідувати мали майже 4400 сірчаних свердловин, згодом територію мусили б очистити і засадити лісом. Відтак вирішили обрати інший, дешевший шлях – затопити територію кар’єру і створити Яворівське водосховище. Для цього слід було спрямувати води річки Шкло у величезний котлован сірчаного кар’єру.
На Яворівщині береги озера вирівнюють і зміцнюють, насаджують там молоді дубки. Кажуть, що потурбуються про безпечні умови для купання та риболовлі, облаштують мілководні зони, пляжі, під’їзні шляхи та стоянки для автомобілів, кемпінги тощо. Прогнозують до 30 тисяч відпочивальників у літні місяці. Тут створять п’ять зон відпочинку, які назвуть відповідно до найближчих сіл: Вільшаниця, Заріччя, Цетуля, Ліс та Окільки. На березі рукотворного “моря” працюють територіальний центр екологічного моніторингу, гідрометеорологічна станція з лабораторією нагляду за повітрям і водою, геодезична служба... У зоні Цетуля мають намір створити великий гідропарк, у Вільшанці – міжнародний рекреаційний об’єкт санаторного типу, а в Лісі й Окілках – справжній літній рай для туристів.
На думку авторів, завершення будівництва Яворівського моря має перетворити депресивний район Львівщини, де через закриття ВО “Сірка” тисячі людей утратили роботу, на потужний культурно-туристичний центр з унікальними рекреаційними можливостями.
На перший погляд, виглядає привабливо: фахівці все прорахували й обґрунтували, відхилень від проекту немає, як немає й екологічної небезпеки, будівництво успішно завершують...
Проте є й інший, не такий, м’яко кажучи, бік справи. І саме на ньому зосередимо увагу.
На мій погляд, перш ніж заводнювати сірчаний кар’єр, слід було виконати земляні роботи для ізоляції відкритих родовищ самородної сірки, провести індивідуальний тампонаж підземних сірчаних свердловин, тобто їх ліквідацію за спеціальною технологією. Для цього необхідно засипати ложе водойми водостійким шаром породи, наприклад, глиною. Такий штучний “екран” унеможливив би контакт вод озера із сіркою та їхнє наступне забруднення цим мінералом і його сполуками. Щоб здешевити проект, таких робіт не передбачили та не виконали – кар’єр просто затопили водою зі Шкла. Тепер органіка водосховища, відмираючи та гниючи на агресивному дні, продукуватиме сірководень, – газ, який піднімаючись до плеса, нищитиме все у водоймі. Отже, через певний час український “Балатон” стане “Мертвим морем” без водоростей і живності. Хіміко-біологічні процеси в ньому нагадуватимуть ситуацію з Чорним морем, де “жива частка” щороку меншає, як і глибина, придатна для життя морських мешканців.
Львівська преса вже подає тривожну інформацію про погіршення екологічної ситуації в Яворівському районі навколо озера та в заплаві річки Шкло, нижче за течією. Зокрема, незважаючи на відносно суху зиму, відбулося значне підтоплення будівель (рівень води в підвалах сягав метра). Такого, як стверджують місцеві мешканці, колись не було. Навесні в районі працювали обласні еколого-техногенні комісії. Зрозуміло, з наповненням водосховища його об’єм починає підпирати водоносні горизонти навколишньої території та заплави ріки, а це, у свою чергу, спричиняє підняття рівня ґрунтових вод і підтоплення осель.
Далі. Варто нагадати авторам проекту, що саме із цих місцин уже понад сто років якісну питну воду з артезіанських свердловин подають потужними водогонами до спраглого Львова. Я вже не кажу про те, що варто було б перенести сільське кладовище, яке потрапило в зону затоплення.
Із плином часу отруєні сіркою та її сполуками яворівські водозабори вимушено закриють, шукаючи нові джерела водопостачання міста, як це, на жаль, сталося в Соснівці біля Червонограда.
З указаних причин у Яворівському районі активізувалися карсти (вимивання легкорозчинних порід і утворення підземних порожнин, у тому числі й під садибами). З явищем глибоких проваль тамтешні мешканці вперше зіткнулися далекого 1964-го, коли виробниче об’єднання “Сірка” розпочало видобуток самородної копалини з величезного кар’єру. Зі зміною напрямку й інтенсивності руху підземних рік води водоносних горизонтів стікали у котлован, а звідти їх відкачували потужними помпами. Тепер маємо справу зі зворотнім процесом, бо мешканці, нещасливі “власники проваль” на городах, кажуть, що під землею чутно гул води.
Дзеркало водосховища розташоване вище від рівня Яворова, а річище Шкла, як і раніше, завглибшки два метри. За роки відсутності в ньому води воно значно повужчало, вкрай замулилося, тож подекуди глибина не сягає й 20 сантиметрів. Селяни розорали санітарно-захисну смугу понад берегами. Берег водосховища не лише омивається, він ще й розмивається водами Шкла, і його періодично зміцнюють великогабаритним камінням. Тож коли воду повернуть у старе річище, через розмитий берег будуть катастрофічно затоплені містечка та села Яворівщини.
На превеликий жаль, Галичина має гіркий досвід:
– прориву дамби хвостосховища Стебницького калійного комбінату, який отруїв ріку Дністер аж до Чорного моря;
– руйнації греблі водосховища “Соліні” та затоплення трьох воєводств у Польщі, тоді дісталося й Львівщині;
– замулення головного міського колектора та затоплення каналізаційними стоками Шевченківського району Львова 1995 року;
– забруднення стрийських водозаборів 1999 року нафтопродуктами і “зневоднення” 500 тисяч мешканців Прикарпаття;
– недавньої фосфорної катастрофи в Ожидові.
Для ліквідації наслідків екологічних катастроф і пошуків альтернативних джерел водопостачання витрачено сотні мільйонів доларів. Фактично тому, що наші фахівці досі не зрозуміли: дешевий проект, як правило, – поганий проект.
Стан вирішення проблем навколишнього середовища буде постійно зв’язаним з впровадженням економічних механізмів природокористування, зменшення енергоємності виробництва, що розглянуто вище, оптимізацією споживання природних ресурсів на душу населення, в першу чергу мінерально-сировинних ресурсів і води.