МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
ІКТА
кафедра ЗІ
З В І Т
до курсової роботи
з курсу: « Безпека розподілених мереж і хмарних технологій»
на тему: « Юридичні питання, договори та електронні відкриття в області хмарних обчислень»
ВСТУП
Хмарні технології пропонують масштабовану інфраструктуру і програмні засоби без прямої прив'язки до фізичних машин, при цьому економлячи витрати, серверні потужності і енергоспоживання під час простоювання.
Хмарні технології – це можливість безлічі фізичних серверів бути єдиним обчислювальним середовищем. В цілому, сервіси хмарних обчислень є додатками, доступ до яких забезпечується через Інтернет за допомогою браузера або інших мережевих застосувань. Головна відмінність від звичного методу роботи з ПЗ полягає в тому, що користувач використовує не ресурси свого комп'ютера, або сервера своєї локальної мережі, а потужності, які надаються йому як Інтернет-послуга. Попри незаперечні переваги такого сервісу, виникають питання щодо конфіденційності, забезпечення безпеки даних, їх використання та схоронність.
Ця курсова робота висвітлює деякі юридичні проблеми, порушені переміщенням даних у хмару; укладання контрактів з постачальниками хмарних послуг та обробка запитів на електронні виявлення у судових справах. Огляд на ці проблеми не може вирішити кожну потенційну правову ситуацію. Крім того, варто пам’ятати, що закони та нормативні акти часто змінюються, і, таким чином, необхідно перманентно перевіряти відповідність інформації, до сучасних умов. Дана курсова робота стосується насамперед юридичних наслідків публічних хмарних обчислень та приватних хмарних обладнань, розміщених сторонніми сторонами. Частково висвітлено деякі аспекти управління даними та аудитом / дотриманням.
Конкретні області, що охоплюються в цьому домені, включають:
• Юридичні питання
• Угоди (контракти) щодо хмарних послуг
• Сторонній доступ до електронних документів, що зберігаються у хмарі
1. Огляд
1.1. Правові рамки, що регулюють захист даних та конфіденційність
У всьому світі багато країн прийняли законодавчі рамки, які вимагають від державних та приватних організацій захищати конфіденційність персональних даних та безпеку інформаційних та комп'ютерних систем. Більшість із цих законів частково базуються на принципах конфіденційності щодо справедливої інформації, розроблених наприкінці 1960-х та 1970-х, а пізніше уточнених та розширених в Посібниках щодо конфіденційності та безпеки Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР - Organization for Economic Cooperation and Development ).
Відповідно до цих законів, контролеру даних (як правило, суб'єкту, який має первинні стосунки з фізичною особою) заборонено збирати та обробляти персональні дані, якщо не будуть виконані певні критерії. Наприклад, якщо суб'єкт даних погодився на збір та запропонував використовувати його або її даних, тоді контролер може збирати та обробляти дані відповідно до угоди про згоду. Ці закони визначають численні зобов'язання, такі як зобов'язання щодо конфіденційності та безпеки, для суб'єктів, які отримують доступ до персональних даних. Доручаючи третій стороні обробляти дані від свого імені (обробник даних), контролер даних залишається відповідальним за збір та обробку цих даних. Контролер даних зобов'язаний гарантувати, що будь-які такі треті сторони вживають адекватних технічних та організаційних заходів безпеки для захисту даних.
Незважаючи на загальну тему, країни на всіх континентах розробили режими захисту даних, які періодично конфліктують між собою. Як результат, хмарні постачальники та користувачі хмарних областей, які працюють у кількох регіонах, намагаються відповідати вимогам відповідності.
У багатьох випадках закони різних країн можуть застосовуватися одночасно відповідно до наступного:
• Місцезнаходження хмарного провайдера
• Місцезнаходження хмарного користувача
• Місцезнаходження суб'єкта даних
• Розташування серверів
• Юридична юрисдикція договору між сторонами, яка може бути різною, ніж місця розташування будь-якої із залучених сторін
• Будь-які договори чи інші правові рамки між цими різними місцям
Застосовувані законодавчі вимоги будуть сильно відрізнятися залежно від різних юрисдикцій та юридичних осіб та відповідних рамок.
1.1.1 Загальні теми
Багато країн прийняли національні або всенаціональні закони (застосовуються до всіх категорій персональних даних) або галузеві закони (застосовуються до визначених категорій даних), які призначені для захисту приватного життя приватних осіб.
1.1.2 Необхідні заходи безпеки
Ці закони часто містять положення, що вимагають прийняття заходів безпеки, визнаючи, що забезпечення безпеки персональних даних є важливим для забезпечення захисту конфіденційності приватних осіб. Одночасно від компаній можна також очікувати прийняття розумних технічних, фізичних та адміністративних заходів з метою захисту широкого спектру даних, включаючи особисті дані, фінансові дані, комерційну таємницю та інші чутливі дані компанії від втрати, неправильного використання чи зміни.
1.1.3 Обмеження транскордонних передач даних
Багато країн забороняють або обмежують передачу інформації поза їх межами. У більшості випадків передача дозволена лише в тому випадку, якщо країна, якій передаються дані, пропонує "адекватний рівень захисту" (визначений відповідним національним законодавством) персональної інформації та прав на конфіденційність постраждалих осіб. Метою цієї вимоги щодо забезпечення достатності є забезпечення того, щоб особи, чиї дані передаються через кордон, залишатимуться такими ж захищеними, як і раніше, через політику, надану їм перед передачею даних.
Крім того, імпортеру та експортеру даних може знадобитися підписати договір, який гарантує збереження прав на конфіденційність для суб'єктів даних. Залежно від країни вимоги щодо забезпечення цього адекватного захисту можуть бути складними та суворими. У деяких випадках може знадобитися отримати попередній дозвіл місцевого уповноваженого із захисту даних перед передачею даних у країну чи за її межами.
Крім того, деякі країни починають вимагати зберігання певних даних на їх території. Так відбувається, наприклад, з новими законами про локалізацію даних Росії та Китаю, які вимагають, щоб зазначені персональні дані, що стосуються осіб, які проживають у їхніх країнах, зберігалися в межах кордонів країни
1.1.4 Регіональні приклади
Нижче наведено приклади законів про конфіденційність інформації та безпеки та законодавчих рамок, що діють у багатьох частинах світу.
АЗІАТСЬКО-ТИХООКЕАНСЬКИЙ РЕГІОН
Австралія
В Австралії два ключові закони забезпечують захист споживачів хмарних послуг: Закон про конфіденційність 1988 року (Закон про конфіденційність) та Австралійський закон про споживачів (ACL -Australian Consumer Law ). Закон про конфіденційність включає 13 австралійських принципів конфіденційності (APPs - Australian Privacy Principles ), які застосовуються до всіх приватних секторів та некомерційних організацій із щорічним оборотом понад 3 мільйони, усіх приватних постачальників медичних послуг та деяких малих підприємств.
У лютому 2017 року Австралія внесла зміни до свого Закону про конфіденційність 1988 року, щоб вимагати від компаній повідомляти постраждалих австралійських мешканців та австралійського комісара з питань інформації у разі порушення безпеки. Порушення безпеки повинно бути повідомлено, якщо (a) є несанкціонований доступ або розголошення особистої інформації, що може призвести до серйозної шкоди; або (b) особиста інформація втрачається за обставин, коли можливий несанкціонований доступ чи розголошення, і якщо це сталося, це може призвести до серйозної шкоди будь-якій особі, до якої ця інформація стосується.
ACL захищає споживачів від помилкових або оманливих контрактів та поганої поведінки з боку постачальників, таких як повідомлення про невдале порушення. Закон про конфіденційність може поширюватися на австралійських клієнтів, навіть якщо постачальник хмарних послуг знаходиться в іншому місці, і навіть якщо в законі вказано інші закони.
Китай
За останні кілька років Китай прискорив темпи прийняття правових структур для вирішення конфіденційності та безпеки особистої інформації та інформації про компанії. Закон про кібербезпеку 2017 року регулює діяльність операторів мережі та операторів критичної інформаційної інфраструктури. У травні 2017 року урядом Китаю були опубліковані запропоновані заходи щодо забезпечення безпеки транскордонних передач особистої інформації та важливих даних, які наразі оцінюються на предмет можливого виконання.
Закон про кібербезпеку 2017 року вимагає від операторів мережі дотримуватися низки вимог безпеки, включаючи розробку та прийняття заходів щодо захисту інформації; складання планів реагування на надзвичайні ситуації в кібербезпеці; а також допомога та підтримка, необхідна слідчим органам, де це необхідно для захисту національної безпеки та розслідування злочинів. Закон вимагає від постачальників мережевих продуктів та послуг інформувати користувачів про відомі вади безпеки та помилки та повідомляти про такі дефекти та помилки у відповідних органах.
Закон про кібербезпеку накладає низку зобов'язань щодо безпеки операторів критичної інформаційної інфраструктури, включаючи внутрішню організацію, навчання, резервне копіювання даних; вимоги щодо реагування на надзвичайні ситуації, перевірки безпеки та щорічні оцінки ризиків кібербезпеки; та звітування перед відповідними органами. Крім того, закон включає положення про локалізацію даних, яке вимагає, щоб особиста інформація та інші важливі дані зберігалися на територіях КНР.
Протягом другого кварталу 2017 року Китай випустив проект Положення про транскордонні передачі даних для доповнення до Закону про кібербезпеку. Ці норми виходять за рамки дії Закону про кібербезпеку та розширять його сферу застосування. Проекти регламентів встановлюють нові вимоги щодо перегляду безпеки для компаній, які планують надсилати дані за кордон. Вони розширять вимоги до локалізації даних та збільшать категорії інформації, яка повинна зберігатися лише на кордонах Китаю. Зокрема, вони повинні включати особисту інформацію та важливі дані, зібрані будь-якими мережевими операторами. Ландшафт кібербезпеки та конфіденційності, визначений Законом про кібербезпеку, розвивається та ще не стабілізується.
Японія
У Японії Закон про захист особистої інформації (APPI - Act on the Protection of Personal Information) вимагає від приватного сектору безпечного захисту особистої інформації та даних. Існує декілька інших національних законів, таких як Закон про захист особистої інформації, що тримається адміністративними органами, та закони, що стосуються конкретних галузей, таких як галузь охорони здоров'я. Закони, що стосуються професії, такі як закон про лікарів; Закон про медичні сестри, акушерки та медсестри; та Закон про фармацевтів вимагають, щоб зареєстровані медичні працівники підтримували конфіденційність інформації про пацієнтів.
Починаючи з вересня 2017 року, зміни до закону про про захист особистої інформації обмежуватимуть можливість передачі персональних даних третім особам, за попередньою згодою суб'єкта даних, як правило, потрібно передавати дані третій стороні. Згода на передачу не потрібна, якщо країна призначення має встановлені рамки захисту персональної інформації, які відповідають стандарту, визначеному Комісією захисту персональної інформації.
Росія
Російські закони про захист даних містять значні обмеження на обробку даних, включаючи вимогу щодо згоди на більшість форм обробки даних. Однак найважливішим аспектом російської законодавчої бази стосовно обробки персональної інформації є закон про локалізацію даних. З вересня 2015 року компанії зобов’язані зберігати персональні дані громадян Росії в межах Росії. Роскомнадзор, російський регулятор захисту даних, розпочав виконання закону та вже заблокував доступ до однієї іноземної соціальної мережі, яка не мала фізичної присутності в Росії, але керувала російською мовою версію свого веб-сайту.
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ТА ЄВРОПЕЙСЬКА ЕКОНОМІЧНА ОБЛАСТЬ
Європейський Союз (ЄС) у 2016 році прийняв Загальний регламент щодо захисту даних (GDPR - General Data Protection Regulation), який є обов'язковим для всіх країн-членів ЄС, а також членів Європейського економічного простору (ЄЕП). GDPR набуде чинності з 25 травня 2018 року. На цю дату Директива 95/46 / ЄС про захист персональних даних, яка була правовою основою положень національних законів про захист даних усіх членів ЄС та ЄЕП держав, буде скасовано.
Іншим важливим документом, що регулює аспекти захисту персональних даних у ЄС / ЄЕП, є Директива 2002/58 / ЄС про конфіденційність та електронні комунікації. Ця директива припиняється, і перший проект Положення про захист конфіденційності, який замінить його, був опублікований і може набути чинності з 25 травня 2018 року, але затримки є ймовірними.
З точки зору безпеки, Директива про мережеву інформаційну безпеку (Директива NIS) прокладає шлях до більш жорстких вимог щодо безпеки. Прийнята в 2016 році Директива про NIS вимагає від країн-членів ЄС / ЄЕП впровадити нові закони про інформаційну безпеку для захисту критичної інфраструктури та основних послуг до травня 2018 року. На постачальників хмарних послуг та деяких користувачів хмари, ймовірно, впливатимуть національні закони, які будуть впровадити загальну Директиву щодо НІС.
Загальні положення про захист даних (GDPR - General Data Protection Regulation)
Новий GDPR безпосередньо зобов’язує будь-яку корпорацію, яка обробляє дані громадян ЄС, і буде розглянуто органами нагляду за даними або судами країн-членів, які мають найтісніші стосунки з фізичними або юридичними особами з обох сторін суперечки. .
Застосування: GDPR застосовується до обробки персональних даних у контексті діяльності установи контролера чи обробника в ЄС / ЄЕП, незалежно від того, відбувається обробка в ЄС / ЄЕП чи ні. Він також застосовується до обробки персональних даних суб'єктів даних, які перебувають у ЄС / ЄЕП контролером або обробником, не встановленим в ЄС / ЄЕП, якщо обробка стосується (а) пропонування товарів чи послуг незалежно від того платіж суб'єктом даних необхідний; або (b) моніторинг поведінки суб'єкта даних, коли поведінка відбувається в межах ЄС / ЄЕП.
Законність: Обробка персональних даних дозволена лише в тому випадку, якщо (a) Суб'єкт даних вільно дав конкретні, поінформовані та однозначні вказівки на свою згоду на обробку своїх персональних даних, або (b) обробку дозволено статутне положення.
Зобов'язання підзвітності: GDPR створив численні зобов'язання для компаній. Наприклад, GDPR вимагає від компаній вести облік своєї діяльності з обробки даних. Окремі категорії обробки потребують попередньої "Оцінки впливу конфіденційності". Очікується, що компанії розроблятимуть та керуватимуть своїми продуктами та послугами відповідно до принципів "конфіденційність за дизайном" та "конфіденційність за замовчуванням".
Права суб'єктів даних: Суб'єкти даних мають права на інформацію щодо обробки своїх даних: право заперечувати проти певного використання своїх персональних даних; виправляти чи стирати їхні дані; відшкодовувати збитки, завдані внаслідок незаконної обробки; право бути забутим; та право на переносимість даних. Наявність цих прав суттєво впливає на хмарні відносини служби.
Обмеження транскордонної передачі даних: Забороняється передача персональних даних за межами ЄС / ЄЕП до країни, яка не пропонує аналогічний спектр захисту персональних даних та прав на конфіденційність. Щоб довести, що вона буде пропонувати необхідний рівень захисту, компанія може використовувати один із декількох методів, наприклад виконання стандартних договірних застережень (SCC), підписання на захист конфіденційності ЄС та США, отримання сертифікату Binding Corporate Rules (BCRs) – обов’язкові корпоративні правила або дотримання затвердженого галузевого кодексу поведінки або затвердженого механізму сертифікації. У рідкісних випадках передача може бути здійснена за умови явної, поінформованої згоди суб’єкта даних або якщо застосовуються інші винятки.
Порушення безпеки: GDPR вимагає від компаній повідомляти, що вони зазнали порушення безпеки. Вимоги до звітності ґрунтуються на оцінці ризику. Існують різні вимоги щодо повідомлення про порушення Наглядовим органом та суб'єктам даних, які постраждали. Про порушення потрібно повідомити протягом 72 годин після того, як компанія дізнається про інцидент.
Розбіжності між державами-членами: Існує чимало випадків, коли кожна держава-член може приймати свої власні правила. Наприклад, Німеччина вимагає, щоб посадова особа із захисту даних була призначена, якщо компанія має більше дев'яти працівників.
Санкції: Порушення GDPR наражає компанію на значні санкції. Ці санкції можуть сягати до чотирьох відсотків їх глобального обороту чи валового доходу, або до 20 млн. Євро.
Директива про мережеву інформаційну безпеку (Директива NIS – network information security )
Директива про NIS набула чинності в серпні 2016 року, вимагаючи від кожної країни-члена Європейського Союзу та ЄЕП впровадити Директиву в своє національне законодавство до травня 2018 року. Директива про NIS встановлює рамки, що дозволяють мережам та інформаційним системам протистояти на певному рівні довіри дії, що ставлять під загрозу доступність, достовірність, цілісність або конфіденційність збережених, переданих або оброблюваних даних, або пов’язані з ними послуги, які пропонуються або доступні через ці мережі та інформаційні системи.
Директива щодо NIS вимагає, щоб національні закони держав-членів встановлювали вимоги щодо мережевої та інформаційної безпеки щодо операторів основних послуг, тобто суб'єктів, які надають послугу, необхідну для забезпечення критичної суспільної та / або економічної діяльності; і коли інцидент із мережею та інформаційними системами цієї послуги матиме суттєвий руйнівний вплив на надання цієї послуги. Вимоги, які мають бути застосовані до національного законодавства, включають:
• Вжиття технічних та організаційних заходів щодо управління ризиками, пов'язаними з безпекою мереж та інформаційних систем, що використовуються в їх діяльності;
• Вжиття відповідних заходів для запобігання та мінімізації впливу інцидентів, що впливають на безпеку мереж та інформаційних систем, що використовуються для надання таких основних послуг, щоб полегшити продовження цих послуг;
• Повідомляти без зайвих затримок компетентні органи чи відомства про інциденти, що мають істотний вплив на безперервність основних послуг, які вони надають;
• Надання інформації, необхідної для оцінки безпеки їх мереж та інформаційних систем
• Надання доказів ефективного впровадження політики безпеки, таких як результати аудиту безпеки.
Директива NIS також вимагає, щоб національні закони держав-членів встановлювали вимоги щодо мережевої та інформаційної безпеки щодо постачальників цифрових послуг, таких як місця на ринку онлайн (наприклад, платформи електронної комерції), послуги хмарних обчислень; та онлайн-пошукові системи. Постачальники цифрових послуг, що базуються за межами ЄС, які надають послуги в межах ЄС, підпадають під дію Директиви NIS.
Національне законодавство країн-членів також повинно вимагати від постачальників цифрових послуг визначити та вжити відповідних та пропорційних технічних та організаційних заходів щодо управління ризиками, пов'язаними з безпекою мережевих та інформаційних систем, які вони використовують, такі як обробка інцидентів, управління безперервністю бізнесу, моніторинг, аудит і тестування, і відповідність міжнародним стандартам.
Національне законодавство країн-членів повинно вимагати від постачальників цифрових послуг вживати заходів для запобігання та мінімізації наслідків інцидентів. Вони будуть зобов'язані повідомляти компетентні органи чи відомства без зайвих затримок про будь-який інцидент, що має істотний вплив на надання послуги, включаючи достатню інформацію, яка дозволить компетентному органу чи відомству визначити значення будь-якого транскордонного впливу . Якщо оператор основних послуг покладається на стороннього постачальника цифрових послуг для необхідної послуги, оператор повинен буде повідомити про будь-який істотний вплив на безперервність основних послуг через інцидент, що впливає на постачальника цифрових послуг.
Центральна та Південна Америка
Країни Центральної та Південної Америки також швидко приймають закони про захист даних. Кожен із цих законів включає вимогу безпеки та покладає на зберігача даних тягар забезпечення захисту та безпеки персональних даних, де б вони не знаходилися, та
Зарезервовано, наприклад, Аргентина, Чилі, Колумбія, Мексика, Перу та Уругвай прийняли закони про захист даних, натхнені головним чином європейською директивою 95/46 / ЄС, і можуть містити посилання на Рамку конфіденційності APEC. Федеральний закон Мексики про захист даних включає положення про розкриття інформації про порушення безпеки.
Північна Америка: США
Завдяки галузевому підходу у Сполучених Штатах існує сотні федеральних, штатних та місцевих норм, від деталей письмового плану захисту інформації до правил розкриття порушень безпеки. Як результат, організації, які здійснюють бізнес у США або збирають чи обробляють особисту чи іншу інформацію фізичних осіб або компаній, розташованих у США, часто підпадають під дію декількох федеральних, штатних чи місцевих законів щодо конфіденційності та інформаційної безпеки. Різноманітність та складність цих правил може бути непростим як для постачальників або користувачів хмарних послуг, так і для постачальників послуг та субпідрядників, які беруть участь у наданні цих послуг.
Федеральні закони США
Численні федеральні закони та пов'язані з ними нормативні акти - такі як Закон про Гремм-Ліч-Блілі (GLBA - Gramm-Leach-Bliley Act), Закон про переносність та підзвітність медичного страхування 1996 року (HIPAA - the Health Insurance Portability and Accountability Act) та Закон про захист конфіденційності дітей в Інтернеті 1998 року (COPPA - Children’s Online Privacy Protection Act) - містять положення, які стосуються конфіденційності та безпеки особистої інформації. Положення щодо безпеки вимагають від компаній вживати розумних заходів безпеки при обробці персональних даних.
Більшість із цих законів вимагають від компаній запобіжних заходів при наймі субпідрядників та постачальників послуг. Вони також можуть нести організації, відповідальні за дії своїх субпідрядників. Наприклад, правила безпеки та конфіденційності відповідно до GLBA та HIPAA вимагають, щоб охоплені організації примушували своїх субпідрядників у письмових контрактах використовувати розумні заходи безпеки та дотримуватися положень конфіденційності даних.
Державні закони США
На додаток до федеральних законів та правил, більшість штатів США мають закони, що стосуються конфіденційності даних та / або безпеки даних. Ці закони поширюються на будь-яку організацію, яка збирає чи обробляє особисту інформацію (як вузько визначено у застосовному законі) осіб, які проживають у цій державі, незалежно від того, де в США зберігаються дані.
Деякі державні закони розроблені. Дивіться, наприклад, великі вимоги, передбачені штатним штатом Массачусетса "Стандарти захисту особистої інформації жителів Співдружності", або 201 CMR 17.00. Інші закони штату є більш загальними (див. Закон штату Вашингтон RCW 19.255.020 (2) (b), який призначає відповідальність на підставі відповідності) та невелика кількість державних законів посилаються на інші конкретні стандарти (наприклад, безпека даних платіжних карток) Стандарт, PCI-DSS, згаданий вище). Більшість державних законів, що стосуються питань інформаційної безпеки, вимагають, щоб компанія мала письмовий договір з постачальником послуг з розумними заходами безпеки. Численні державні закони також вимагають від компаній забезпечити належний захист конфіденційності та безпеку персональних даних, і вимагають від їх постачальників послуг те ж саме.
Закони про розкриття інформації про порушення безпеки
Численні федеральні закони або правила безпеки, такі як ті, які застосовуються до медичних працівників, а також більшість державних законів, вимагають від організацій, які зазнали порушення безпеки, що порушують певні категорії даних, наприклад, PHI - patient health information (інформація про здоров'я пацієнтів), негайно повідомляти про це. постраждалих осіб, а в багатьох випадках, державних чи федеральних відомств, порушення порушення безпеки.
Знання та розуміння цих законів є критично важливими як для клієнтів хмари, так і для постачальників хмарних ситуацій, оскільки порушення безпеки часто спричиняють значні витрати, включаючи, наприклад, вартість відповіді на костюми класу. Повідомлялося, що нещодавні порушення безпеки зачіпають сотні мільйонів осіб, а наслідки судових витрат та збитків, які повинні виплатити постраждалі компанії, також були значними.
Федеральні та державні агентства
На додаток до конкретних законів та правил, постачальники послуг та користувачі хмари повинні знати "загальний закон про конфіденційність та безпеку", прізвисько, надане органу наказів про згоду, які були опубліковані федеральними та державними урядовими органами після їх укладення. розслідування інцидентів та подій із безпекою.
Майже 20 років урядові установи США, такі як Федеральна комісія з торгівлі (FTC - Federal Trade Commission) та Генеральний державний адвокат, використовують владу відповідно до федеральних чи державних актів "недобросовісної та оманливої практики" для проведення примусових дій проти компаній, чиї практики конфіденційності чи безпеки невідповідні вимогам, викладеним у їх публічних оприлюдненнях, роблячи їх практику несправедливою чи оманливою. Численні постанови про згоду, видані FTC у справах про примусове виконання згідно з розділом 5 Закону про FTC: Недобросовісні чи оманливі дії чи практики - або державні адвокати, як правило, у подібних випадках відповідно до закону про недобросовісні та оманливі практики їхніх держав - у висновку багатьох ці розслідування безпеки дають важливі вказівки щодо поглядів та цілей федеральних чи державних органів щодо збору, використання та захисту особистої інформації.
1.2 Контракти та вибір постачальника
Навіть якщо конкретна діяльність не регламентована, клієнти, що користуються хмарою, можуть брати на себе договірні зобов’язання захищати особисту інформацію своїх власних клієнтів, контактів чи службовців, щоб страхувати дані, не використовуються для другорядних цілей і не розкриваються або не передаються третім особам партій. Це зобов'язання може випливати, наприклад, із Загальних положень та умов та Заяви про конфіденційність, яку компанія розміщує на своєму веб-сайті, або з договорів, які компанія уклала з третіми сторонами. Наприклад, обробник даних може бути зв'язаний умовами свого Договору про надання послуг обробляти персональні дані лише для певних цілей. Крім того, компанія, можливо, уклала договори (наприклад, договори на обслуговування) зі своїми клієнтами, в яких вона взяла на себе конкретні зобов’язання щодо захисту даних (персональних даних або даних компанії), обмеження її використання, страхування її безпеки, шифрування використання тощо. Організація повинна гарантувати, що, коли дані, що зберігаються, зберігаються у хмарі, вона матиме постійну здатність виконувати обіцянки та зобов’язання, які вона взяла у своїх повідомленнях про конфіденційність або інших договорах. Дані в хмарі повинні використовуватися лише для тих цілей, для яких вони були зібрані.
Якщо повідомлення про конфіденційність дозволяє окремим суб'єктам даних отримати доступ до своїх персональних даних, а також змінити або видалити цю інформацію, постачальник хмарних послуг також повинен дозволити такі права доступу, зміни та видалення виконувати в тій же мірі, як це було б у нехмарних відносинах.
Коли дані чи операції переносяться у хмару, відповідальність за захист та безпеку даних зазвичай залишається за збирачем або зберігачем цих даних, навіть якщо за певних обставин ця відповідальність може бути розподілена з іншими. Навіть коли він покладається на третю сторону розміщення або обробку своїх даних, зберігач даних залишається відповідальним за будь-яку втрату, пошкодження або неправильне використання даних. Тому доцільно, і це може вимагати закон чи постанова, щоб зберігач даних та постачальник хмарних послуг укладали офіційну письмову угоду, яка чітко визначає ролі, очікування сторін та розподіл багатьох обов'язків, що додаються до даних, про які йде мова. Така угода повинна також чітко визначати дозволене та заборонене використання даних та заходи, які слід вжити, якщо дані були викрадені або порушені.
Розглянуті вище закони, положення, стандарти та передовий досвід також вимагають від зберігачів даних гарантувати виконання цих зобов'язань шляхом проведення належної перевірки (до виконання договору) або аудиту безпеки (під час виконання договору).
1.2.1 Внутрішня належна старанність
Компанії є зберігачами довірених їм даних. Як зазначено вище, численні закони, положення та договори забороняють, обмежують та обмежують розкриття та передачу даних третій стороні. Наприклад, медичну інформацію, захищену в рамках HIPAA, не можна передавати третій стороні або "діловому партнеру", не покладаючи на цього асоціатора конкретних зобов'язань. Крім того, якщо дані походять за кордон, цілком ймовірно, що існують значні перешкоди для його передачі через кордон в країну, яка не забезпечує «належного захисту» прав на конфіденційність та особисті дані.
Перш ніж укладати домовленість щодо хмарних обчислень, і постачальник хмарних послуг, і клієнт хмарних послуг повинні оцінити відповідні практики, потреби та обмеження для виявлення відповідних юридичних бар'єрів та вимог відповідності. Наприклад, клієнт хмари повинен визначити, чи дозволяє його бізнес-модель використовувати послуги хмарних обчислень та за яких умов. Характер його діяльності може бути таким, що законодавством він обмежений відмовою від контролю даних про компанію. Постачальник хмар може вважати доцільним заздалегідь оцінити вартість ведення бізнесу на певних ринках, які можуть бути предметом юридичних вимог, з якими постачальник незнайомий.
Клієнт, що користується хмарою, повинен розслідувати, чи уклав він будь-які угоди про конфіденційність або угоди щодо використання даних, які можуть обмежувати передачу даних третім сторонам, навіть якщо ці треті сторони є постачальниками послуг. Якщо компанія або потенційний клієнт хмари підписала договір про конфіденційність для захисту особистої інформації або комерційної таємниці, ця угода, ймовірно, забороняє наймати субпідрядників без попереднього дозволу власника даних. Угода про використання даних, стороною якої є компанія, може вимагати згоди замовника, якщо компанія планує передати субпідряд обробку даних клієнта третій стороні. Це обмеження в більшості випадків поширюється на перекази постачальнику хмарних послуг. За цих обставин переміщення даних у хмару без попереднього дозволу замовника (власника даних) може спричинити порушення договору про використання даних із цим клієнтом.
В інших обставинах дані, що обробляються компанією, можуть бути настільки чутливими або конфіденційними, що не повинні передаватися хмарній службі, інакше передача може вимагати значних запобіжних заходів. Це може бути, наприклад, для файлів, що відносяться до проектів з високими ставками, таких як дорожні карти НДДКР, або плани щодо майбутнього IPO, злиття чи придбання.
1.2.2 Моніторинг, тестування та оновлення
Хмарне середовище не є статичним. Вона розвивається і задіяні сторони повинні адаптуватися. Для забезпечення дотримання необхідних заходів щодо конфіденційності та безпеки рекомендуються періодичні моніторинг, тестування та оцінка хмарних служб. Без періодичного тестування хмарних сервісів ефективність контролю може бути порушена непомітно.
Крім того, правовий, регулятивний та технічний ландшафт, в якому працює будь-яка компанія, швидко змінюється. Нові загрози безпеці, нові закони та нові вимоги дотримання повинні бути негайно вирішені. І клієнти, і хмарні постачальники хмар, повинні бути в курсі відповідних юридичних, регуляторних, договірних та інших вимог, а також забезпечувати, щоб обидві їх операції залишалися відповідними чинним законам та нормам, а також що заходи безпеки, що застосовуються, продовжують розвиватися в міру появи нових технологій.
1.2.3 Зовнішня належна старанність
Перш ніж укладати будь-який контракт, важливою частиною належної ретельності слід стати запитом та переглядом усіх відповідних аспектів діяльності іншої сторони - у цьому випадку - пропонованого постачальника послуг або постачальника хмарних технологій. Покупець хмарних послуг повинен переконатися, що він розуміє конкретну програму чи послугу, яку він збирається придбати. Ступінь належної ретельності та вкладеного в неї часу залежатиме від обставин. Процес може зайняти день, тиждень або місяць, залежно від конкретних потреб замовника, характеру даних, що підлягають обробці, чутливості та інтенсивності обробки та інших факторів, які зробили б певну операцію рутинною або сильною чутливий.
Таким чином, залежно від характеру запропонованого проекту, належна ретельність може передбачати оцінку характеру та повноти наданих послуг, репутацію якості та стабільності послуги, наявність певного рівня підтримки чи обслуговування, чуйність обслуговування клієнтів, швидкість роботи мережі та розташування центрів обробки даних. Інтерв'ю з клієнтами може дати корисну інформацію. Перегляд звітів про судові процеси, подані проти хмарних постачальників послуг, та проведення онлайн-пошуків для оцінки репутації постачальника також може бути очевидним.
У більшості випадків клієнт хмарних областей захоче оцінити принаймні відповідний рівень обслуговування, кінцевого споживача та юридичні угоди; політика конфіденційності; розкриття безпеки; та підтвердження відповідності застосовним юридичним вимогам (наприклад, вимогам щодо реєстрації) для забезпечення умов, заявлених хмарним постачальником, що підходять для організації замовника. Залежно від очікуваної глибини та інтенсивності належної ретельності, питання, що підлягають дослідженню, можуть включати наступне:
• Чи буде послуга надійною та простою у використанні?
• Як сервери будуть використовуватися для обробки даних?
• Як буде функціонувати та надаватися послуга?
• Чи будуть розміщені дані з даними інших клієнтів?
• Як будуть захищені дані від вторгнення чи стихійних лих?
• Як з часом розвиватиметься ціна?
• Чи задовольнить постачальник хмарних обчислень та потреби доступу до компанії?
• Чи залишиться постачальник хмарних ресурсів у бізнесі протягом наступних кількох років? Який його фінансовий профіль?
• Які рівні обслуговування будуть пропоновані?
• Які заходи безпеки застосовуються?
• Що буде у випадку порушення безпеки?
ознайомлення з усіма умовами угоди про хмарні послуги (включаючи всі додатки, графіки та додатки) є хорошою ретельністю для будь-якого нового проекту. Це особливо важливо для хмарних обчислень, оскільки деякі умови постачальника не підлягають обговоренню. У цих випадках замовник повинен прийняти обгрунтоване рішення про використання чи не використання провайдера.
1.2.4 Переговори про контракти
Хмарні контракти покликані точно описати розуміння всіх сторін. Сторони можуть вживати численні запобіжні заходи та заходи для зменшення впливу юридичного, комерційного та репутаційного ризику у зв’язку з використанням хмарних сервісів.
Запропонований контракт завжди слід ретельно переглядати, навіть якщо комусь сказано, що він не підлягає обороту. З одного боку, насправді можливо домовитись про зміни. Навіть якщо це неможливо зробити, кожен покупець хмарних послуг повинен розуміти наслідки та наслідки виконання завдань, які він здійснює. Контракт, про який неможливо домовитись, швидше за все, не матиме жодного захисту, який потребує типовий замовник. У цьому випадку замовник повинен зважувати ризики від попередніх цих заходів захисту від потенційних вигод.
1.2.5 Опора на сторонні аудити та атестації
Аудит та відповідність детальніше висвітлюються в Домені 4, однак два міркування можуть впливати на вимоги до договору та право / регулювання. У хмарних обчисленнях часто використовуються аудити та атестації сторонніх організацій, щоб забезпечити відповідність аспектам інфраструктури постачальника хмарних технологій, дозволяючи клієнту будувати власні сумісні сервіси поверх хмарної платформи. Для постачальника важливо публікувати, а замовник оцінювати обсяг оцінки, а також які функції та послуги включати в оцінку.
Наприклад, новітня пропозиція хмарного постачальника послуг зберігання може не відповідати HIPAA (і, таким чином, постачальник може не бажати підписувати HIPAA Угодe про бізнес-партнера (BAA - Business Associate Agreement), що охоплює це), хоча багато інших пропозицій послуг можуть бути використовується в сумі HIPAA.
1.3 Електронне відкриття
Американські правила навколо "відкриття" - процес, за допомогою якого протилежна сторона отримує приватні документи для використання в судових справах - охоплює широкий спектр потенційних документів. Зокрема, відкриття не повинні обмежуватися лише документами, відомими на початку, що є прийнятними як докази в суді; натомість відкриття застосовуватиметься до всіх обґрунтовано розрахованих документів, щоб призвести до допустимих доказів (доказів, які є як релевантними, так і доказовими). Див. Правило 26 Федеральних правил цивільного судочинства (FRCP - Federal Rules of Civil Procedure ().
В останні роки багато судових споруд видалили, втратили чи змінили докази, що були згубними для їх справи. У цих випадках Федеральні правила цивільного судочинства дозволяють, серед інших покарань, призначати гроші стороні, яка не несе відповідальності за знищення; в деяких випадках присяжним може бути дана інструкція про «несприятливий висновок» (коли присяжним доручається припустити, що знищені докази містять найгіршу можливу інформацію для сторони, яка його знищила). Див. Правило 37, FRCP. В результаті триваючих судових процесів у цій галузі було змінено FRCP для уточнення зобов'язань сторін, особливо у випадку електронно збереженої інформації (ESI).
Оскільки хмара стане сховищем більшості ESI, необхідних для судових процесів чи розслідувань, постачальники хмарних послуг та їхні клієнти повинні ретельно планувати, як вони зможуть ідентифікувати всі документи, що стосуються справи, щоб мати змогу виконати суворий характер вимоги, що пред'являються FRCP 26 стосовно ESI, та державні еквіваленти цих законів. У зв'язку з цим клієнт та постачальник хмарних послуг повинні враховувати наступні питання у питаннях, коли клієнт підпадає під запит на виявлення і потенційно релевантні дані існують у постачальника послуг хмарного зв’язку.
1.3.1 Володіння, зберігання та контроль
У більшості юрисдикцій Сполучених Штатів зобов’язання сторони надавати відповідну інформацію обмежується документами та даними, що знаходяться в її розпорядженні, зберіганні або контролі. Розміщення відповідних даних через третю сторону, наприклад, хмарного постачальника, як правило, не скасовує зобов'язання сторони виробляти інформацію. Однак не всі дані, розміщені хмарним постачальником, можуть контролювати клієнта (наприклад, системи відновлення після аварій або певні метадані, створені та підтримуються хмарним постачальником для керування його середовищем). Розрізнення даних, які є та недоступні для клієнта, може бути в інтересах як клієнта, так і постачальника на початку відносин. Зобов'язання постачальника хмарних послуг як обробника даних хмарних даних щодо виробництва інформації у відповідь на юридичний процес - це питання, яке належить вирішити кожній юрисдикції.
1.3.2 Відповідні хмарні програми та середовище
Іноді, власне хмарна програма чи середовище самі по собі можуть мати значення для вирішення суперечки. У цих умовах програма та середовище, ймовірно, знаходяться поза контролем клієнта і вимагають, щоб повістка в суд або інший процес виявлення були надані безпосередньо провайдеру.
1.3.3 Інструменти пошуку та електронного виявлення
У хмарному середовищі клієнт може не мати можливості застосувати або використовувати засоби електронного виявлення, які він використовує у власному середовищі. Більше того, клієнт може не мати можливості або адміністративних прав на пошук або доступ до всіх даних, розміщених у хмарі. Наприклад, коли клієнт може отримати доступ до кількох облікових записів електронної пошти співробітників на своєму власному сервері одночасно, він може не мати такої можливості для облікових записів електронної пошти, розміщених у хмарі. Таким чином, клієнтам потрібно враховувати потенційний додатковий час та витрати, які це обмежує. Наскільки замовник здатний домовитись або доповнити угоду про хмарні послуги, це питання може бути вирішене заздалегідь. В іншому випадку у замовника хмари може не бути іншого варіанту, крім вирішення питань у кожному конкретному випадку; і тому, можливо, доведеться платити за додаткові послуги від хмарного постачальника.
1.3.4 Збереження
Залежно від хмарної послуги та моделі розгортання, яку використовує клієнт, збереження в хмарі може бути подібним до збереження в інших ІТ-інфраструктурах, або може бути значно складнішим.
У Сполучених Штатах сторона, як правило, зобов’язана вжити розумних заходів для запобігання знищенню або зміні даних, які вона має, зберігання або контроль, які вони знають, або розумно повинні знати, мають відношення або до судових судових процесів, що розглядаються, або з урахуванням обґрунтованого очікування. слідство. (Це часто називають "судовим процесом" щодо знищення документів.) Ці проблеми широко розглядаються Федеральним правилом цивільного судочинства 37, хоча існують безліч судових рішень, що застосовуються до потенційних судових спорів. У Європейському Союзі збереження інформації регулюється Директивою 2006/24 / ЄС Європейського Парламенту та Ради від 15 березня 2006 р. Японія, Південна Корея та Сінгапур мають подібні ініціативи щодо захисту даних. У Південній Америці, Бразилії та Аргентині є законопроект про Азередо та Аргентинський закон про збереження даних 2004 р., Закон № 25.873 відповідно.
1.3.5 Закони щодо зберігання даних та обов'язки ведення обліку
Окрім зобов’язань щодо збереження даних, що випливають із законів США щодо електронного виявлення, компаніям потрібно усвідомлювати, що закони про збереження даних вимагають, щоб крихітні організації зберігали дані протягом певного періоду часу.
Витрати та зберігання: збереження може вимагати збереження великих обсягів даних протягом тривалого періоду. Клієнти повинні розглянути ці питання та визначити ризик, що приймається до переходу до хмари:
• Які наслідки зберігання даних згідно з угодою про рівень обслуговування?
• Що станеться, якщо вимоги щодо збереження перевищують умови Угоди про рівень обслуговування?
• Якщо клієнт зберігає дані на місці, хто платить за розширене сховище та якою ціною?
• Чи є у клієнта ємність для зберігання даних відповідно до угоди про рівень обслуговування?
• Чи може клієнт ефективно завантажувати дані відповідно до закону, щоб вони могли зберігатися в режимі offline чи nearline?
Сфера збереження: Сторона, яка звертається із запитом, має право лише на дані, розміщені у хмарі, які містять або обґрунтовано розраховані на те, щоб привести до відповідної доказової інформації для правового питання. Партія не має права на всі дані в хмарі чи в додатку. (Питання точних лімітів, ймовірно, буде вирішено в судовому процесі.) Однак, якщо клієнт не має можливості зберегти лише релевантну інформацію або дані детально, то може знадобитися їх надмірне збереження для захисту розумне збереження, залежно від слідства. Потім надмірно збережена інформація перевіряється на предмет визначення того, що потрібно, а що не слід передавати у рамках процесу відкриття. Цей процес, який називається переглядом документів або переглядом привілеїв, може здійснюватися співробітниками адвокатської платної служби або, в деяких випадках, експертними системами, що розвиваються. Як сортувати все більш об'ємну кількість інформації, яка може бути отримана шляхом виявлення, - це постійний напрямок як юридичних, так і технічних досліджень.
Динамічне та спільне зберігання: тягар збереження даних у хмарі може бути відносно скромним, якщо клієнт має простір для його зберігання, якщо дані відносно статичні і якщо люди з обмеженим доступом і знають зберігати дані. Однак у хмарному середовищі, яке програмно модифікує або очищає дані, або в тих, де дані обмінюються з людьми, які не знають про необхідність їх збереження, збереження може бути складніше. Після того як клієнт визначить, що такі дані є релевантними та потребують збереження, клієнту може знадобитися співпрацювати з постачальником, щоб визначити розумний спосіб збереження таких даних.
1.3.6 Колекція
Через потенційну відсутність адміністративного контролю клієнт над своїми даними у хмарі, збір із хмари може бути складнішим, трудомістким та дорожчим, ніж з-за брандмауера клієнта. Зокрема, клієнт може не мати однакового рівня видимості для своїх хмарних даних, і він може мати більше труднощів порівняти зібрані ним дані з даними в хмарі, щоб визначити, що експорт був достатньо повним і точним.
Доступ та пропускна здатність: у більшості випадків доступ клієнта до своїх даних у хмарі визначатиметься його домовленістю. Це може обмежити його можливість збирати великі обсяги даних швидко та криміналістично (тобто із збереженням усіх належних метаданих). Клієнти та постачальники хмарних послуг повинні розглянути це питання на початку відносин і встановити протокол (і вартість) для надзвичайного доступу у випадку судових спорів. За відсутності цих угод клієнти несуть відповідальність за додатковий час і витрати, пов'язані зі збором у хмарі, коли вони подають запити на запити сторін та судів. Зауважте, що FRCP 26 (b) (2) (B) виправдовує судового слухача, який здатний довести, що запитувана інформація недоступна.
Однак суд може, тим не менш, наказати виявити з таких джерел, якщо запитуюча сторона здатна показати, для чого потрібна ця інформація, і не може бути отримана інше.
У відповідній проблемі право клієнта на доступ може надавати їм доступ до повного спектру даних, але не надавати їм ступінь функціональності, який найкраще допоможе їм у даній ситуації. Наприклад, клієнт може мати доступ до трьох років даних про транзакційні операції з роздрібної торгівлі, але може завантажувати дані лише два тижні за один раз через обмеження функціональності. Більше того, клієнт може мати не лише вигляд обмежених метаданих. Клієнт доцільно дізнатись, що можливо з наявними інструментами, перш ніж виникне необхідність використовувати їх у складі активних судових процесів.
Криміналістика: Побітові зображення хмарного джерела даних, як правило, важкі або неможливі. З очевидних причин безпеки провайдери неохоче дозволяють отримати доступ до свого обладнання, особливо в середовищі для багатьох орендарів, де клієнт може отримати доступ до даних інших клієнтів. Навіть у приватній хмарі криміналісти можуть бути вкрай важкими, і клієнтам, можливо, доведеться повідомити протистояння або суди про ці обмеження. (Знову-таки, FRCP 26 (b) (2) (B) може забезпечити полегшення від таких надмірних навантажень.) На щастя, такий тип криміналістичного аналізу рідко є гарантованим у хмарних обчисленнях, оскільки середовище часто складається з структурованої ієрархії даних або віртуалізації, що не надає значної додаткової відповідної інформації при побітному аналізі.
Розумна цілісність: Клієнт, який підлягає запиту на виявлення, повинен вжити розумних заходів для підтвердження того, що його збірка від постачальника хмарних послуг є повною та точною, особливо коли звичайні бізнес-процедури для запиту недоступні та застосовуються конкретні судові заходи для отримання інформації . Цей процес відокремлений від перевірки того, що дані, що зберігаються у хмарі, є точними, автентифікованими або допустимими.
Обмеження доступності: Через різницю в тому, як зберігаються дані, правах та правах доступу, доступних власнику даних, трапляються випадки, коли клієнт хмари може не мати доступу до всіх своїх даних, що зберігаються у хмарі. Клієнт хмари та постачальник хмарних послуг, можливо, доведеться проаналізувати запит на інформацію та відповідні структури даних на предмет відповідності, суттєвості, пропорційності чи доступності, коли вони відповідають на запит на відкриття.
1.3.7 Прямий доступ
За межами хмарного середовища прямий доступ запитувальної сторони до ІТ-середовища відповідаючої сторони зазвичай не прихильний. (Це трапляється час від часу. Насправді, деякі суди готові дозволити вилучення ІТ-обладнання без попереднього спостереження з метою збереження доказів у цивільних справах, включаючи трудові спори.) У хмарному середовищі це ще менше прихильність і може бути неможливою, оскільки судово-медичний аналіз може бути неможливим. Деякі постачальники послуг хмари можуть не мати можливості надати прямий доступ, оскільки обладнання та засоби знаходяться поза його володінням, зберіганням або контролем, і сторона, яка звертається з проханням, повинна мати прямі переговори з провайдером щодо такого доступу.
1.3.8 Рідне виробництво
Провайдери хмарних послуг часто зберігають дані у високопотентованих системах та програмах, які клієнти не контролюють. Як правило, очікується, що ESI буде вироблятися у стандартних форматах (наприклад, PDF для електронних документів), якщо інформація, втрачена в результаті конверсії (наприклад, метадані), не стосується суперечки. Дані у власному хмарному форматі можуть бути марними для запитуючої сторони. За цих обставин може бути найкращим для всіх зацікавлених сторін - запитувальної сторони, виробника сторони та постачальника, щоб відповідна інформація експортувалася за допомогою стандартних протоколів у хмарному середовищі, з належною увагою до збереження відповідної інформації.
1.3.9 Аутентифікація
Автентифікація в цьому контексті стосується криміналістичної автентичності даних, допущених до доказів. (Це не слід плутати з автентифікацією користувача, яка є складовою управління ідентичністю.) Зберігання даних у хмарі не впливає на автентифікацію даних, щоб визначити, чи слід їх вводити в докази. Питання в тому, чи є документ таким, яким він має намір бути. Наприклад, електронна пошта не є більш-менш автентичною, оскільки вона зберігалася за брандмауером компанії або зберігалася в хмарі; питання полягає в тому, чи зберігалось воно цілісно, таким чином, щоб суд міг довіряти, що він не був змінений з моменту його створення. Якщо відсутні інші докази, такі як підробка документів або злому, документи не слід вважати більш-менш прийнятними або достовірними лише тому, що вони були створені або зберігаються в хмарі.
1.3.10 Співпраця між провайдером та клієнтом у сфері електронного відкриття
В інтересах як постачальників, так і клієнтів слід розглянути ускладнення, спричинені відкриттям на початку їхніх стосунків, та врахувати це у своїх угодних угодах. Постачальники можуть захотіти розглянути можливість створення своїх хмарних пропозицій, щоб вони включали послуги відкриття для залучення клієнтів ("Відкриття за дизайном"). У будь-якому випадку клієнти та провайдери повинні розглянути можливість включення угоди про розумну співпрацю між собою у випадку запитів на відкриття проти будь-якого.
1.3.11 Відповідь на виклик повістки або ордер на пошук
Якщо постачальник хмарних послуг отримає від третьої сторони запит на надання інформації; це може бути у вигляді повістки в суд, ордера або судового наказу, в якому вимагається доступ до даних клієнта. Клієнт може захотіти мати можливість боротися із запитом на доступ, щоб захистити конфіденційність своїх даних. З цією метою угода про хмарні послуги повинна вимагати від постачальника хмарних послуг повідомити клієнта про отримання повістки в суд і дати компанії час на боротьбу із запитом на доступ.
Постачальник хмарних послуг може спокуситись відповісти на запит, відкривши його засоби та надавши запитувачу все, що вони вимагають. Перш ніж це зробити, постачальник хмарних послуг повинен, за консультацією з адвокатом, переконатися, що запит є законним та обґрунтованим. Постачальник хмарних послуг повинен ретельно проаналізувати запит, перш ніж розкривати інформацію, що знаходиться під його зберіганням, і розглянути, чи може він виконувати свої зобов’язання перед своїми клієнтами при випуску інформації. У деяких випадках постачальник може бути краще здатний обслуговувати потреби своїх клієнтів, боровшись із закордонним або іншим чином проблемним попитом на інформацію.
1.3.12 Детальна інформація
Для більш детального ознайомлення з інформацією про відкриття та зберігається в електронному вигляді є найрізноманітніші джерела. Цікавою може бути цікава Конференція Седона, некомерційний, науково-дослідний та навчальний інститут, який протягом декількох років давав впливові рекомендації щодо управління ІСІ, які, в свою чергу, сформували цю нову сферу права. Зауважте, що їхні рекомендації самі по собі не несуть сили закону.
2. Рекомендації
• Клієнти, що користуються хмарою, повинні розуміти відповідні законодавчі та нормативні рамки, а також договірні вимоги та обмеження, що застосовуються до обробки своїх даних або даних, що перебувають під їх зберіганням, та проведення їх операцій, перш ніж переміщувати системи та дані в хмару.
• Хмарні постачальники повинні чітко та детально розкривати свою політику, вимоги та можливості, включаючи всі умови та умови, що стосуються наданих ними послуг.
• Клієнти, що користуються хмарою, повинні провести комплексну оцінку запропонованого постачальника послуг хмарних послуг перед тим, як підписати договір, і повинні регулярно оновлювати цю оцінку та стежити за обсягом, характером та послідовністю придбаних послуг.
• Хмарні провайдери повинні публікувати свою політику, вимоги та можливості для виконання юридичних зобов'язань щодо клієнтів, таких як електронне виявлення.
• Клієнти, що користуються хмарою, повинні розуміти юридичні наслідки використання конкретних постачальників хмарних технологій та відповідати їх вимогам законодавства.
• Клієнти, що користуються хмарою, повинні розуміти юридичні наслідки того, де фізично працює і зберігає інформацію постачальник хмарних технологій.
• Клієнт, що користується хмарою, повинен вирішити, чи вибирати, де будуть розміщуватися їхні дані, якщо така можливість є, щоб відповідати їх власним юрисдикційним вимогам.
• Клієнти та постачальники послуг у хмарі повинні чітко розуміти юридичні та технічні вимоги для задоволення будь-яких запитів на електронне відкриття.
• Клієнти, що користуються хмарою, повинні розуміти, що юридичні угоди про натискання на користування хмарною послугою не заперечують вимог постачальника для проведення належної перевірки
ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ
SECURITY GUIDANCE for critical areas of focus in cloud computing v4.0 - Cloud Security Alliance – c. 36-53
Закон України про захист персональних даних № 2297-VI від 1 червня 2010 року
Хмарні сервіси і технології у науковій і педагогічній діяльності
/ Носенко Ю.Г., Попель М.В., Шишкіна М.П. – с. 60-61.
https://sites.google.com/site/simmetryavokrug/plusy-i-minusy - Плюсы и минусы облачных вычислений [ Еектронний ресурс]
https://westele.com.ua/ua/blog/161_cto-takoe-oblacnoe-hranilise-dannyh.html [ Еектронний ресурс]