Фінансова нестабільність, скорочення штатів та масштабні організаційні перебудови у британських університетах призвели не просто до втоми від змін чи загального зниження морального духу, а до масштабної кризи приналежності серед працівників. Про це у своєму матеріалі зазначає професор прикладної психології та керівник академічного департаменту Університету Едж-Гілл (Edge Hill University) Нік Галберт-Вільямс, спираючись на власну практику психолога та коуча.
За його словами, фразу «я просто роблю необхідне, щоб вижити» або «намагаюся не привертати уваги» сьогодні можна почути від академічного персоналу значно частіше, ніж раніше. Психологічний аналіз ситуації свідчит, що відчуття належності до спільноти є базовою людською потребою, а не розкішшю на робочому місці. Дослідження доводять, що прийняття та підтримка з боку колег безпосередньо впливають на мотивацію, стресостійкість і загальне благополуччя фахівців.
Як руйнуються академічні «племена» та професійні зв’язки
У психологічній практиці часто використовують поняття малих професійних груп або «племен» — осередків, де панує спільне розуміння, довіра та психологічна безпека. Саме такі мікроспільноти дають змогу викладачам і дослідникам висловлювати сміливі ідеї та залишатися собою. Попри уявлення про університети як про середовище інтелектуальної свободи, академічний світ завжди залишався конкурентним із високими вимогами до результативності, через що фахівцям часто доводиться фільструвати власну поведінку.
Через скорочення програм та реструктуризацію навчальних закладів такі сформовані роками «племена» розпадаються як фізично, так і метафорично. Коли досвідчені колеги залишають заклади вищої освіти або переходять на інші посади, руйнуються мережі взаємопідтримки та спільні наукові проєкти. Для тих, хто залишається, це означає необхідність виконувати більший обсяг роботи в умовах скорочення ресурсів, коли дослідницька та наукова діяльність витісняється рутинними операційними завданнями.
Втрата дисциплінарної ідентичності та колективна жалоба
Психологічна ідентичність більшості науковців пов’язана не стільки з конкретним університетом, скільки з їхньою дисципліною — історією, інженерією, біологією чи соціологією. Така ідентичність формується роками через участь у конференціях, менторство, спільні публікації та інтелектуальні дискусії в колі фахівців.
Коли ці професійні осередки фрагментуються, науковці відчувають не лише практичні незручності, а й особистісну втрату. На думку автора, реакцію багатьох працівників вищої освіти можна порівняти з колективною жалобою. Це сум не лише за колегами, які звільнилися, а й за звичними способами роботи та втраченим відчуттям змісту своєї діяльності.
Межі системних реформ та теорія самодетермінації
Керівництво університетів здебільшого фокусується на системних рішеннях: фінансовій стійкості, оптимізації структур та оновленні регламентів. Утім, як зазначає Нік Галберт-Вільямс, посилаючись на теорію самодетермінації, люди ефективно працюють тоді, коли відчувають власну компетентність, автономію та якісний зв’язок з іншими.
Якщо зв’язок зі спільнотою руйнується, викладачі втрачають первинну мотивацію, яка колись привела їх у науку. Організаційні реформи самі по собі не здатні повернути людський ресурс, якщо они не враховують потребу в психологічному комфорті та взаємопідтримці.
Що далі
Як випливає з аналізу Ніка Галберта-Вільямса, керівникам університетів необхідно визнати факт системної втрати внутрішніх спільнот і діяти негайно. Одночасно з проведенням складних організаційних реформ адміністрації закладів мають шукати нові креативні підходи для відбудови зв’язків між працівниками та відновлення довіри.
Якщо вища освіта знехтує цією потребою, сектор ризикує втратити не просто фінансування чи організаційні структури, а саме середовище, яке робить академічне життя змістовним. Відновити такі втрачені спільноти у майбутньому буде значно складніше.
Дата публікації джерела: 10.09.2026 23:52.
Джерело: wonkhe.com
