Повернення Великої Британії до європейської програми освітньої мобільності Erasmus+ у навчальному році 2027–2028 суттєво змінить умови міжнародного обміну для британських вишів. Головний наслідок цієї реформи — повна заміна внутрішньої системи Тюрінга (Turing Scheme), яку запустили у 2021 році після Brexit. Незважаючи на критику, саме програма Тюрінга була спеціально орієнтована на залучення студентів із незахищених соціальних верств, які раніше практично не брали участі у закордонному навчанні.
Програма Тюрінга передбачала додаткові гранти для молоді з родин із річним доходом менше ніж 25 тисяч фунтів стерлінгів, вихованців дитячих будинків, біженців та людей, які шукають притулку. За даними британського уряду, частка грантоодержувачів із малозабезпечених сімей зросла з 39% у 2021–2022 роках до 56% у 2024–2025 роках. У 2025–2026 навчальному році програма підтримала понад 18,8 тисячі студентських стажувань, і більше половини учасників становила саме соціально вразлива молодь.
Що робило програму Тюрінга ефективною для вразливих груп
Дослідження, проведене в одному з британських університетів, заснованих після 1992 року, де 45% вступників належать до пільгових категорій, показало: ключову роль у рішенні поїхати за кордон відіграє не назва програми, а практичні деталі її реалізації.
Усі опитані студенти беручи участь у міжнародному обміні, зазначали, що на момент вступу навіть не замислювалися про навчання за кордоном. Багато з них були першими у своїх сім’ях, хто здобував вищу освіту. Головними факторами, які спонукали їх наважитися на поїздку, стали активне інформування з боку викладачів одразу після зарахування, а також наявність коротких групових візитів.
- Короткі групові поїздки: Для студентів без досвіду закордонних подорожей вони ставали «вхідними дверима», після яких молодь почувалася впевненіше і погоджувалася на триваліші індивідуальні стажування.
- Глобальний масштаб: На відміну від Erasmus+, програма Тюрінга покривала стажування по всьому світу, а не лише в Європі.
- Гнучке фінансування: Схема надавала адресну допомогу особам з інвалідністю та особливими освітніми потребами, що перекривало супутні витрати на поїздку.
Пастки переходу на правила Erasmus+
Хоча Статут вищої освіти Erasmus+ вимагає від університетів забезпечення рівного доступу та заохочує призначення спеціальних офіцерів з інклюзії, адаптація до нових вимог створює ризики. Наприклад, змішана мобільність (Blended mobility) у межах Erasmus+ передбачає від 5 до 30 днів фізичного перебування за кордоном, але обов’язково вимагає віртуального компонента без обмеження за тривалістю.
Переформатування діючих коротких поїздок під нові стандарти вимагатиме чимало часу та зусиль працівників міжнародних відділів, який раніше витрачався на промоцію та індивідуальну роботу зі студентами. Крім того, деякі специфічні короткі програми поза межами європейського регіону можуть взагалі втратити право на гранти. Головна небезпека полягає в тому, що під час переходу університети можуть згорнути внутрішні системи підтримки та інформування, які ефективно працювали останні роки.
Чотири кроки для збереження інклюзивності обмінів
За результатами аналізу перехідного періоду експерти виділяють чотири ключові висновки та рекомендації для збереження високого рівня залученості студентів:
1. Фіксація інклюзії як обов’язкової мети. Британська Рада має зобов’язати заклади вищої освіти вказувати конкретні цільові показники залучення малозабезпечених студентів уже під час першого конкурсу заявок на 2027 рік.
2. Захист короткострокових та групових форматів. Регулятор повинен завчасно опублікувати роз’яснення щодо того, як короткі групові поїздки можуть фінансуватися за правилами Erasmus+, а Міністерство освіти має уточнити можливість покриття з національного бюджету тих витрат, які не підпадають під європейські гранти.
3. Вчасне інформування про правила та бюджет. Оскільки промоція обмінів серед першокурсників відбувається за кілька місяців до поїздок, чіткі критерії відбору та обсяги фінансування мають бути оприлюднені до кінця 2026 року.
4. Постійний моніторинг статистики. Британська Рада та самі університети повинні щорічно збирати й публікувати дані про соціальне походження учасників мобільності, щоб простежити реальні наслідки зміни програм та вчасно скоригувати підтримку.
Дата публікації джерела: 09.10.2026 07:24.
Джерело: wonkhe.com
