Понад 70 тисяч цінних видань та унікальних матеріалів змінили своє місцеперебування у грудні 1933 року, коли два німецьких пароплави «Hermia» та «Jessica» вирушили з Гамбурга до Лондона. На їхніх бортах перебувала приватна бібліотека та науковий архів, зібрані мистецтвознавцем Абі Варбургом. Якби евакуація запізнилася бодай на два тижні, доля збірки опинилася б у руках Йозефа Ґеббельса, що означало б її неминуче знищення.
Угода між братами: як фінансовий рід уможливив унікальну колекцію
Історія інституту розпочалася з його засновника Абі Варбурга, який народився 1866 року в Гамбурзі у родині відомих єврейських банкірів. Незважаючи на прагнення батьків бачити його юристом, лікарем чи рабином, Абі обрав історію мистецтва. Він здобув докторський ступінь у 1893 році, пройшовши навчання в університетах Бонна, Мюнхена, Страсбурга та Флоренції.
Як найстарший син, Абі мав очолити родинну фінансову імперію. Проте він відмовився від права управління на користь свого молодшого брата Макса. Взамін Абі висунув єдину умову: Макс зобов’язувався купувати йому будь-які книги, які той забажає. Дослідження Абі у США, де він вивчав культуру й вірування корінних народів, а також праці з історії флорентійського Ренесансу сформували його бачення культури як системи взаємозв’язку ідей, образів та суспільства.
У 1902 році Варбург повернувся до Гамбурга, де долучився до заснування Наукового фонду, який у 1919 році став частиною Гамбурзького університету. У 1926 році поруч із родинним будинком відкрили спеціальну будівлю для Бібліотеки культурології Варбурга (Kulturwissenschaftliche Bibliothek Warburg). На момент смерті вченого у 1929 році фонд налічував 80 тисяч томів. Надалі збіркою опікувалися науковці Фріц Заксль та Ґертруд Бінг, а родина продовжувала її фінансування.
Спецоперація з порятунку: від берлінського консула до британських науковців
З приходом нацистів до влади у 1933 році виникла загроза знищення бібліотеки через її єврейське коріння, склад працівників та концепцію культури, що суперечила тоталітарній ідеології. Оскільки нацисти регулярно влаштовували публічні спалення літератури, постало питання про термінову евакуацію.
Першим бар’єром проти знищення стала заява американського консула в Берліні Джорджа Мессерсміта, який оголосив частину книг американською власністю завдяки наявності родичів Варбурга із громадянством США. Спроби перемістити бібліотеку до Лейденського університету або до Італії провалилися через відсутність коштів.
Рішення знайшли у Великій Британії за сприяння Комітету академічної допомоги (нині організація CARA), заснованого Вільямом Бевериджем. У липні 1933 року бібліотеку відвідали директор Інституту мистецтва Курто професор Констебл та секретар комітету доктор Чарльз Ґібсон. У жовтні до Гамбурга прибув директор Школи східних і африканських студій (SOAS) сер Денісон Росс, який створив рятувальний комітет на чолі з лордом Лі з Ферема. Фінансування переїзду на перші три роки забезпечили племінник засновника Ерік Варбург та меценат Семюел Курто.
Місцева влада Гамбурга погодилася заплющити очі на переміщення фондів та персоналу за умови, що 2000 книг, присвячених Першій світовій війні, залишаться в Німеччині.
Новий дім у Лондоні та судовий прецедент за незалежність
У Великій Британії Інститут Варбурга спочатку розмістили в Thames House, згодом він переїхав до приміщень Імперського інституту, а в 1958 році оселився у районі Блумсбері на площі Воберн. У 1944 році за спеціальною трастовою угодою Інститут передали Лондонському університету, а з 1994 року він увійшов до складу Школи розширених студій (School of Advanced Study).
Угода 1944 року зобов’язувала університет утримувати Інститут як «належно обладнаний та укомплектований штатом незалежний підрозділ». У 2011 році через фінансові розбіжності та намагання університету розподілити накладні витрати на майно Інституту, Консультативна рада Інституту Варбурга звернулася до суду. Судове рішення повністю підтвердило правовий статус установи: автономія та незалежність Інституту є безстроковими, а нові надходження до колекцій належать самому Інституту.
Що далі
Інститут Варбурга продовжує функціонувати як автономний дослідницький центр у структурі Лондонського університету. Збережений юридичний статус гарантує недоторканність його наукових ресурсів, а досвід порятунку колекції залишається прикладом успішної захисної місії міжнародної академічної спільноти в часи політичних криз.
Дата публікації джерела: 16.10.2026 00:28.
Джерело: wonkhe.com
