Застосування універсальної концепції «громадського університету» (civic university) є неефективним, оскільки кожен регіон потребує власного формату співпраці між вищою освітою та місцевою владою. Про це свідчать результати дослідження Ребекки Райлі з Центру партнерства з місцевих политичних інновацій (LPIP Hub) при Бірмінгемському університеті. У межах розробленого фреймворку «The Civic 6» науковці виокремили шість різних моделей регіональної взаємодії, які адаптовані до конкретних умов врядування та ресурсних можливостей територій.
Шість моделей замість єдиного шаблону
Замість спрощеного уявлення про громадську залученість як про єдиний процес, який лише змінюється в масштабах залежно від бюджету та амбіцій, фреймворк пропонує розрізняти якісно відмінні підходи. Серед ідентифікованих типів — «інститути регіонального розвитку з глибокою громадською інтеграцією», «мережеві регіональні аналітичні співтовариства» та «платформи трансляції политичних комунікацій».
Практичними прикладами таких підходів стали аналітичні центри City-REDI у Бірмінгемі, мережа Y-PERN у Йоркширі та платформа Policy@Manchester на північному заході Англії. За словами авторів дослідження, ці структури виникли не з абстрактних теорій про те, яким має бути «ідеальний» регіональний університет, а як безпосередня відповідь на реальну архітектуру місцевого врядування.
Залежність від місцевого врядування та «інституційної товщини»
Ефективність кожної моделі безпосередньо пов’язана з місцевими умовами, зокрема з так званою «інституційною товщиною» — щільністю зв’язків між громадськими, державними та організаційними структурами. Наприклад, глибоко інтегрована модель City-REDI успішно функціонує завдяки наявності обраного мера та чітко сформованої економічної стратегії регіону. Натомість у регіонах без єдиного керівного органу, як у Йоркширі, пріоритетом стає мережева координація між кількома муніципалітетами та вишами.
Аналіз чотирьох пілотних партнерств LPIP, які охоплюють сільський Уельс, Північну Ірландію, шотландські території навколо водних ресурсів та складні муніципальні об’єднання Англії, показав: інститути, які виглядали б слабшими за критеріями великого мегаполісу, є абсолютно виправданими та ефективними у своїх локальних умовах.
Проблема віддалених та сільських територій
Моделі, розроблені для великих міських агломерацій, часто виявляються нежиттєздатними у сільських чи прибережних зонах. У таких регіонах органи влади можуть бути менш ресурсомісткими, фрагментованими або перебувати на стадії формування. Перенесення інституційних моделей з великих міст у такі території не дає бажаного результату саме через відсутність необхідної інфраструктури та партнерів для інтеграції.
У таких умовах університети мають інші, але не менш цінні варіанти дій. Замість глибоко інтегрованих інститутів ефективнішими стають мережеві об’єднання, спеціалізовані центри з окремих політичних питань або комунікаційні майданчики.
Оцінка реального впливу за місцевими умовами
Головний практичний висновок дослідження полягає в тому, що оцінювати суспільну та економічну цінність університету необхідно через призму умов врядування конкретного регіону, а не за єдиним національним стандартом. Показники діяльності та масштаби фінансування не є об’єктивними критеріями, якщо вони не враховують наявність або відсутність місцевої інституційної підтримки. Скромно профінансована мережева ініціатива у фрагментованому сільському регіоні може бути значно більшим досягненням, ніж масштабний інститут у розвиненій міській агломерації.
Дата публікації джерела: 29.10.2026 00:09.
Джерело: wonkhe.com
