Цеховий лад у середньовічній Європі

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
ІНЕМ
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано

Інформація про роботу

Рік:
2020
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Історія економіки і економічної думки
Варіант:
9 6

Частина тексту файла

Міністерство освіти і науки України
Національний університет «Львівська політехніка»
Контрольна робота 1
з історії економіки та економічної думки
Львів 2020
Зміст
1. Цеховий лад у середньовічній Європі 3 2. Економічні причини занепаду Англії та Франції в останній третині XIXст..4 3. Політика „воєнного комунізму” та НЕП в Україні5
Варіант 9 1. Цеховий лад у середньовічній Європі
Інтенсивний розвиток ремесла в XII—XIII ст. сформував цеховий лад у містах. Ремісничі об'єднання зростали в запеклій боротьбі з феодалами. Хоча головна функція цеху виробнича, але важливе значення вони мали у військовій, оборонній справі. Середньовічний цех організовувався лише за професійними ознаками (шевський, ковальський, кравецький, ювелірний тощо). Цехи складалися з майстерень певного профілю, які розташовувалися по всьому місту. Час і від часу члени цеху збиралися в церкві або ратуші, вирішуй ючи життєво важливі проблеми. Кожний цех мав свій статут. Документ узаконював, регламентував не тільки виробничі, духовні, а й моральні засади життя ремісничого колективу. Члени цеху були і воїнами, які захищали ділянку оборонного муру або вежі. Разом з купцями та іншими станами ремісники демократично управляли містом. Адміністрація мала відкрите антифеодальне спрямування. Тисячі селян-кріпаків, тікаючи від феодальної неволі, знаходили за фортечними мурами надійний притулок. Ті з них, хто пробув у місті один рік і один день, ставали повноправними жителями міста. Герцоги часто робили спроби повернути своїх підданих з допомогою війська, але безрезультатно. Міста успішно протистояли таким авантюрам феодалів, ревно зберігаючи свої права і вольності.
У містах склалася ієрархія на зразок сільської общини. Майстри пригнічували підмайстрів, ремісників. Для того щоб стати повноправним членом цеху (майстром), треба було пройти стаж учнівства (3 — 7 років), скласти складний іспит.
Цехи мали сувору регламентацію: переслідували позацехових ремісників (партачів), обмежували виробництво, щоб уникнути будь-якої конкуренції. Наприклад, виробництво продукції дозволялося лише при денному світлі, продукція повинна була мати певні параметри. Для запобігання конкуренції інших міст треба було заповнити міський ринок доброякісними товарами. Тому за неякісні вироби паризьких пекарів, наприклад, ставили до ганебного стовпа.
Цехова регламентація була економічно раціональною в XIII—XV ст. і мала тоді прогресивне значення в розвитку міського ремесла. Вона сприяла виробництву якісної продукції, але згодом почала стримувати піднесення продуктивних сил. Зусилля цехів увіковічити дрібне виробництво, поставити всіх в однакові умови гальмувало технічний прогрес. До винахідників застосовувалася смертна кара, що призвело до застою в розвитку науки і техніки.
2. Економічні причини занепаду Англії та Франції в останній третині XIXст. Головною особливістю промислового перевороту у Франції був його порівняно затяжний характер. Почався він пізніше, ніж у Великобританії (1805 — 1810 рр.), а завершився у кіпці 60-х років XIX ст. У роки Директорії та імперії Наполеона (1804 — 1814 рр.) уряд активно підтримував французьку промисловість і торгівлю, прагнучи створити для неї найбільші переваги. В 1810 р. створено Раду в справах фабрик і мануфактур, а в 1811 р.— окреме Міністерство мануфактур і торгівлі. У текстильній промисловості поширилися "джеппі", мюль-машини, верстати Жаккара, машини Жирара. Промислове виробництво зросло в 1,5 раза, виплавляння чавуну, видобуток залізної руди та вугілля — в 2, продукція металообробної промисловості, суконної — в 4 рази. Континентальна блокада (введена в 1806 р.), що закрила французький і європейський ринки для англійських промислових товарів, прискорила становлення тих галузей французької промисловості, що ґрунтувалися на континентальній сировині (суконна, полотняна, швейна, взуттєва, хімічна, металообробна). Однак криза охопила ті галузі, що працювали на колоніальній сировині (бавовняну, цукрову) або експортували товари. Через відсутність англійських машин загальмувалася механізація виробничих процесів. Це призвело до уповільнення темпів промислового перевороту.Фінансовою основою великого промислового виробництва були прибутки промислової та торгової буржуазії, доходи від зовнішньої торгівлі, доходи фермерських господарств, надходження від спекулятивних угод із землею, її зміцнювала економічна політика держави, що найшло відображення у переорієнтації на початку XIX ст. інвестицій зі сфери торгівлі й мореплавства у промисловість, а також у встановленні протекціоністського тарифу. З 1816 р. на імпорт тканини встановлювались високі ввізні мита, які потім підвищувались. Це захищало американське виробництво від зарубіжної конкуренції. Причини відставання економічного розвитку Англії - освітня революція тут порівняно з іншими європейськими країнами, особливо Німеччиною, розвивалася дуже кволо.
- підприємці Англії, маючи дешеву сировину й величезний ринок збуту товарів у колоніях, у будь-якому разі одержували надприбутки.
- Процес концентрації виробництва й утворення монополій в Англії затримався на 10—15 років порівняно зі США та Німеччиною, і перші такі об'єднання виникають у колоніях чи з обслуговування колоній.
- Структурні зміни в економіці Англії відбувалися повільно. На початок XX ст. у перше місце належало легкій промисловості, а не важкій, значна кількість устаткування на заводах і фабриках фізично й морально застаріла, недостатньо впроваджувалися останні досягнення науки і техніки. - У кінці XIX ст. сільське господарство Англії не зазнало суттєвих змін порівняно з другою половиною XVIII ст.
- Фермерські господарства орендарів у зв'язку з високими податками зменшували виробництво товарної продукції та не могли задовольнити потреби країни в продуктах харчування, особливо зерні, унаслідок чого Англія змушена була робити закупівлі за кордоном та ввозити з колоній, витрачаючи великі кошти.
У кінці XIX ст. Англія змушена була здійснити переорієнтацію своєї економіки на більш тісний зв'язок з колоніями, за розмірами яких вона посідала перше місце у світі — на початку XX ст. їх площа була 33,5 млн км2 з населенням 393,5 млн осіб.
У 1914 р. Англія посідала перше місце у світі за вивезенням капіталу за кордон, причому 94 % коштів переміщалися в її колонії.
Потужність банків країни продовжувала зростати. У кінці XIX ст. Англія перетворюється на світовий фінансовий центр (зосередження найбільших банків у Лондоні — у Сіті), а англійський фунт стерлінгів, який вільно обмінювався на золото, стає провідною валютою світу.
Англійський банк— провідний банк, стає важливим елементом ринкової структури, а Англія — «світовим банкіром». Прибутки від фінансових операцій виходять на перше місце, причому за рахунок колоній, які стають основою економіки Англії. 3. Політика „воєнного комунізму” та НЕП в Україні. Воєнний комунізм — назва внутрішньої політики  більшовиків у 1918—1921 роках під час Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та забезпечення Червоної гвардії
та Червоної Армії продовольством та іншими необхідними ресурсами — в умовах війни, відсутності легітимної політичної влади та недіяльності звичайних економічних механізмів керування економікою та народним господарством. Рішення про припинення воєнного комунізму та перехід до НЕПу  було прийнято 21 березня 1921 року.
З початком громадянської війни літом 1918 р. та іноземної інтервенції 2 вересня ЦВК оголосив Республіку єдиним військовим табором. Установили командно-адміністративний режим з метою зосередження в державі всіх ресурсів і порятунку господарських зв'язків. Почали вживати надзвичайні заходи, що пізніше назвали політикою "воєнного комунізму", яка завершилася до весни 1919 р. Визначають такі складові політики "воєнного комунізму":
— введення (травень 1918 р.) продовольчої диктатури (хлібна монополія держави і тверді ціни, продзагони тощо);
— націоналізація всіх підприємств; — централізація розподілу сировини та готової продукції;
— заборона вільної торгівлі (листопад 1918 р.), обмеження грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів;
— мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, уведення загальної трудової повинності;
— запровадження (січень 1919 р.) продовольчої розкладки на хліб, а потім і на інші продукти сільського господарства.
У1920 р. внаслідок громадянської війни та реалізації політики "воєнного комунізму" порівняно з 1917 р. виробництво промислової продукції в країні зменшилося і становило 1/10 довоєнного рівня. У 1920 р. продукували сталі 1,7 %, прокату — 1,8, вугілля (Донбас) — 22 % від рівня 1913 р. Такий стан економіки спонукав до нової хвилі націоналізації. В Україні вона почалася втретє. Держава отримала 11 тис. промислових підприємств, щоправда, їй вдалося більш-менш забезпечити роботою лише 4 тис. із них. У січні 1920 р. було створено Українську трудову армію, 30 тис. бійців якої працювали на окремих підприємствах, їх не одноразово використовували як знаряддя примусу. В господарській практиці поширилися мілітаризація праці, трудові повинності. Різко посилилася централізація управління. З метою виявлення і максимального використання ресурсів підприємства позбавляли самостійності. Вищим органом вважали утворену ВЦВК 30 листопада 1918 р. Раду робітничої і селянської оборони, завдання якої полягало у запровадженні жорсткого режиму в усіх галузях народного господарства і тісній координації роботи відомств. Загальним центральним органом управління промисловістю залишалася Вища рада народного господарства (ВРНГ), структура якої мала яскраво виражений військовий характер. Координували дії споріднених галузей промисловості виробничі відділи ВРНГ. Головні комітети, або центри (всього їх нараховували 42 — Головнафта, Головсіль, Центромідь та ін.), здійснювали оперативне керівництво підприємствами. Між главком і підприємством у багатьох галузях була ще одна ланка— трест, що керував кількома невеликими підприємствами, не підпорядкованими безпосередньо ВРНГ. Така система централізованого управління дістала назву главкізму.
Після закінчення громадянської війни наприкінці 1920 р. слід було вирішити насамперед завдання відбудови народного господарства. Перехід до розвитку в мирних умовах потребував також зміни форм і методів управління економікою країни. Воєнізована система управління, бюрократизація апарату, невдоволення продрозкладкою спричинили весною 1921 р. внутрішньополітичну кризу, яка виявлялась у повстаннях і страйках на підприємствах.
У березні 1921 p. X з'їзд РКП(б) під час внутрішньополітичної боротьби ухвалив рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком (незабаром РНК УСРР видав декрет про норми та обсяг податку; загальна сума податку становила 126 млн пудів зерна замість 180 млн згідно із продрозкладкою). Це започаткувало перехід до нової економічної політики (НЕП). Поява нової моделі господарювання зумовлена низкою об'єктивних причин: переходом до мирного будівництва, що потребувало зміни акцентів в економіці, кризовим станом економіки, який мав тенденцію до посилення і стимулював відхід від військово-комуністичної доктрини, невдоволенням селянства продрозкладкою (слід врахувати, що 77 % особового складу Червоної армії цього періоду становили селяни), несприятливим для комуністів становищем світового революційного руху, який змушував більшовицький режим дотримуватися гнучкішої політики стосовно селянства. Протягом 1921—1922 pp. формувалася непівська модель організації суспільства, яка фактично реалізувалася на практиці. В основу її покладено концепцію шляху до соціалізму через державний капіталізм. Складовою моделі в економіці стала адміністративно-ринкова система господарювання. її принциповими характеристиками є державна монополія (мінімальний зв'язок зі світовою економікою) у зовнішній торгівлі, державна власність на значну частину середньої промисловості, торгівлі, транспорту; госпрозрахунок у промисловості, що діяв в обмеженому вигляді лише на рівні трестів (об'єднань підприємств), які перебували у власності держави; нееквівалентний обмін із селом на основі продподатку; гальмування розвитку великого індивідуального господарства на селі. Відповідно до рішень X з'їзду сутність продподатку визначали як процентне або часткове відрахування продуктів, зважаючи на чисельність споживачів, наявність худоби і кількість отриманого врожаю. Обсяг податку встановлювався до сівби і мав суворо диференційований характер: для бідних селян його зменшували. Надлишки продукції дозволяли реалізувати в межах безпосереднього обміну на промислові товари. Проте обмін практично відразу перетворився на торгівлю, що зумовило потребу визнати товарно-грошові відносини і торгівлю як форму їх реалізації. Із переходом до НЕПу всюди почала відроджуватися кооперація. Уряд вбачав у ній оптимальну форму залучення селянства до соціалістичного будівництва, важливу складову з'єднання міста і села. Протягом нетривалого періоду сільськогосподарська кооперація зосередила у своїх руках значну частину товарної продукції: в Україні, наприклад, майже 37 % планової заготівлі зерна і 50 % технічних культур. У 1924 р. кооперативні організації забезпечували близько 96 % потреб промисловості в сировині. До кінця періоду відбудови в країні всіма видами кооперації було охоплено більшу частину сільського населення республіки. Натуральний податок замінили грошовим, дозволили наймати й орендувати землю. Саме в цей період О.В. Чаянов (1888—1939) — один із засновників організаційно-виробничої школи економістів-аграрників, організатор кооперативного руху з дореволюційних часів — висунув ідею "інтегральної сільськогосподарської кооперації". Розуміючи переваги великого сільськогосподарського виробництва, він доводив, що в Росії, до складу якої входила й Україна, немає умов для розвитку фермерських господарств американського зразка. З огляду на специфіку селянського господарства оптимальним має бути поєднання окремого сімейного селянського господарства з великими кооперативними організаціями. Власне біологічний процес вирощування рослин і тварин залишається за сімейним господарством, а інші технологічні й економічні процеси мають здійснювати кооперативні організації (переробку продукції, її реалізацію, постачання, кредитування, наукове обслуговування).
Антиботан аватар за замовчуванням

01.01.1970 03:01

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь.

Останні оголошення

Оголошення від адміністратора

Антиботан аватар за замовчуванням

пропонує роботу

Admin

26.02.2019 12:38

Привіт усім учасникам нашого порталу! Хороші новини - з‘явилась можливість кожному заробити на своїх знаннях та вміннях. Тепер Ви можете продавати свої роботи на сайті заробляючи кошти, рейтинг і довіру користувачів. Потрібно завантажити роботу, вказати ціну і додати один інформативний скріншот з деякими частинами виконаних завдань. Навіть одна якісна і всім необхідна робота може продатися сотні разів. «Головою заробляти» продуктивніше ніж руками! :-)

Завантаження файлу

Якщо Ви маєте на своєму комп'ютері файли, пов'язані з навчанням( розрахункові, лабораторні, практичні, контрольні роботи та інше...), і Вам не шкода ними поділитись - то скористайтесь формою для завантаження файлу, попередньо заархівувавши все в архів .rar або .zip розміром до 100мб, і до нього невдовзі отримають доступ студенти всієї України! Ви отримаєте грошову винагороду в кінці місяця, якщо станете одним з трьох переможців!
Стань активним учасником руху antibotan!
Поділись актуальною інформацією,
і отримай привілеї у користуванні архівом! Детальніше

Новини