Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Менеджмент
Кафедра:
Кафедра менеджменту
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Методичні вказівки
Предмет:
Екологічний менеджмент
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра менеджменту
101 – 123
Методичні вказівки
для проведення практичних занять з дисципліни «Екологічний менеджмент» зі студентами напряму підготовки 6.030601 «Менеджмент » (денної та заочної форм навчання)
Рекомендовано методичною
комісією напряму „Менеджмент"
Протокол № 6 від 25.02.2010 р.
Рівне 2010
Методичні вказівки для проведення практичних занять з дисципліни «Екологічний менеджмент» зі студентами напряму підготовки 6.030601 «Менеджмент» (денної та заочної форм навчання) / П.М. Скрипчук, Л.В. Сидорчук, О.В. Пахаренко.– Рівне: НУВГП, 2010, –25 с.
Упорядники: П. М. Скрипчук, канд. тех. наук, доцент
Л.В. Сидорчук, асистент
О.В. Пахаренко, асистент
Відповідальний за випуск Л.Ф. Кожушко, доктор тех. наук, професор, завідувач кафедри менеджменту
ЗМІСТ
Тема № 1. Органи загального державного управління в
екологічних галузях……………………………………………………..…...3
Тема № 2. Оцінка екологічного маркування продукції ….…………......12
Тема № 3. Еколого-економічні інструменти для запровадження положень екологічного менеджменту…………………………………………...…....23
©Скрипчук П.М., Сидорчук Л.В., Пахаренко О.В., 2010
© НУВГП, 2010
ТЕМА 1
ОРГАНИ ЗАГАЛЬНОГО ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ЕКОЛОГІЧНИХ ГАЛУЗЯХ
Мета: вивчення мети та основних завдань, організаційної структури Мінприроди України в загальній системі управління.
Залежно від масштабів об’єктів і рівня суб’єктів екологічного управління виділяють макро- і мікроекологічне управління. Макроекологічне управління поширюється на навколишнє середовище держави і регіону, екосистеми морів, водогосподарські басейни, лісові ресурси Полісся і Карпат, природні ресурси загальнодержавного значення тощо.
Макроекологічне управління здійснюють центральні законодавчі й виконавчі структури, регіональні органи влади, органи екологічного управління. Вони уповноважені приймати рішення щодо держави в цілому, регіонів та галузей економіки тощо.
Мікроекологічне управління поширюється на території районів, підприємств, окремих природних об’єктів (водні об’єкти, заповідники, земельні ділянки тощо). Мікроекологічне управління здійснюють виконавчі структури, органи місцевого самоврядування та органи екологічного управління (наприклад, в системах екологічного менеджменту суб’єктів господарювання).
Існуючі рівні державного менеджменту поділяють з огляду на адміністративно-територіальний устрій держави: національний (територія всієї країни), регіональний (територія адміністративної області, АР Крим, м. Київ та м. Севастополь); об’єктний (підприємство, об’єкт навколишнього природного середовища).
Органи державного управління — це уповноважені органи державної виконавчої влади, які крім функцій загальнодержавного управління, виконують функції, пов’язані з формуванням і забезпеченням правових основ регулювання взаємовідносин, здійснення контролю за дотриманням законодавства, зокрема екологічного. До органів загального державного управління належать: Президент України; Верховна Рада України; Рада національної безпеки та оборони України; Кабінет Міністрів України; Представництво Президента в АР Крим; Рада Міністрів АР Крим; Верховна Рада АР Крим; обласні державні адміністрації; Київська міська державна адміністрація; Севастопольська міська державна адміністрація; районні державні адміністрації в АР Крим, м. Києві та м. Севастополі.
Президент України є гарантом національної, у т. ч. екологічної безпеки. За необхідності він приймає рішення про введення в Україні або на окремих її територіях надзвичайного стану, оголошує окремі місцевості зонами надзвичайної екологічної ситуації тощо. У віданні Президента діють стратегічні напрями переходу України до сталого розвитку. Верховна Рада України визначає засади внутрішньої і зовнішньої екологічної політики, розробляє і приймає нормативно-правові акти, визначає засади використання природних ресурсів, повноваження суб’єктів державного уп равління природоохоронною діяльністю тощо. Рада націо нальної безпеки та оборони України вносить пропозиції Президенту України щодо реалізації внутрішньої і зовніш ньої політики у сфері екологічної безпеки, координує та контролює діяльність, пов’язану з екологічною безпекою, визначає стратегічні національні інтереси України у сфері екологічної безпеки. Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної екологічної політики згідно зі своїми повноваженнями, здійснює державне управління у га лузі охорони довкілля, розробляє і реалізує загальні еколо гічні програми, координує діяльність міністерств, забезпе чує виконання нормативно-правових актів міжнародного екологічного права. Кабміну підпорядковуються міністерс тва та державні комітети, департаменти та інспекції у галузі охорони довкілля. Усі ці інституції формують систему органів управління — організаційну сукупність структур них елементів, взаємозв’язаних спільною метою для вико нання відповідних функцій.
Органами управління у сфері охорони довкілля є юри дично відособлені державні, самоврядні та громадські інс титуції, уповноважені здійснювати організаційно-розпо рядчі, координаційні, контрольні, управлінські та інші спеціальні функції у природоохоронній сфері.
Структура управління у галузі охорони довкілля наве дена на рис. 1.
Органи управління у галузі охорони природного середо вища поділяють на групи. До першої належать ті структури, які безпосередньо чи опосередковано управляють певними видами природних ресурсів у межах своєї компетенції або своєю діяльністю впливають на довкілля: Мінпромполітики, Мінекономіки, Міноборони, Мінпаливенерго, Мінагрополітики, Мінкомзем, Держкомліс, Держкомводгосп; до другої — органи, діяльність яких пов’язана із попере дженням або усуненням негативних наслідків техногенних впливів, порушень норм екологічної безпеки: Держмитслужба, Держкомкордон, Держкоменергозбереження; до третьої — органи спеціального функціонального управлін ня: Держспоживстандарт, Державтоінспекція, Міністерс тво надзвичайних ситуацій; до четвертої — органи спеціа лізованого галузевого управління: Держкомвуглепром і Держкомнафти.
Представництво Президента та Рада міністрів АР Крим забезпечують виконання законів України, розпоряджень Президента України, реалізацію внутрішньої і зовнішньої екологічної політики, екологічних програм,
Рис. 1. Структура управління в галузі охорони НПС
координують діяльність у сфері охорони довкілля. Обласні, Київська, Севастопольська та районні державні адміністрації виконують екологічні функції відповідно до Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на своїх рівнях уп равління.
Найбільш повно та системно функції охорони довкілля реалізуються у роботі спеціально уповноваженого органу державної виконавчої влади — Міністерства екології і при родних ресурсів (Мінприроди), а також у діяльності облас них Держуправлінь екоресурсами, Державної екологічної інспекції та Державної служби заповідної справи, Держав них управлінь екології та природних ресурсів у м. Київ та м. Севастополь, спеціально уповноваженого органу вико навчої влади в галузі екології та природних ресурсів АР Крим — Республіканського комітету АР Крим з екології та природних ресурсів, державних екологічних інспекцій в м. Київ та м. Севастополь.
Діяльність Міністерства екології і природних ресурсів
В Україні природоохоронними питаннями займаються спеціалізовані організації Мінприроди, його обласні уп равління, окремі інспекції, інженери-екологи в адміністративних районах, відділи з розв’язання природоохоронних проблем на великих підприємствах (або окремі посадо ві особи в невеликих організаціях). Інші міністерства, ви робничі об’єднання, приватні фірми, громадські та неуря дові організації теж (згідно зі статутом) вирішують окремі, спеціалізовані, локальні та інші проблеми екологічної галузі. Наприклад, виробничими і природоохоронними пи таннями займається Комітет лісового господарства зі свої ми структурними обласними, районними підрозділами, Державний комітет України з водного господарства та ін. Вирішенням проблем екології (лісовідновлення, санітар ний догляд лісів, раціональне використання лісів і водних об'єктів тощо) вказані організації займаються згідно зі своїм статутом.
На рівні країни головною природоохоронною організа цією є Мінприроди, на рівні області — Держуправління екоресурсів що належить до структури названого мініс терства. У цих структурах найповніше здійснюються всі види робіт з екологічного управління.
Мінприроди України є центральним органом держав ної виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів Ук раїни. Міністерство реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення та довкілля від негативного впливу гос подарської діяльності через регулювання екологічної, ядерної та радіаційної безпеки на об’єктах усіх форм влас ності. Мінприроди проводить державну екологічну, науко во-технічну та економічну політику, спрямовану на збере ження та відтворення безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, забезпечен ня безпеки функціонування та розвитку ядерного ком плексу в мирних цілях, захист життя і здоров’я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням дов кілля, досягнення стійкого соціально-економічного роз витку та гармонійної взаємодії суспільства і природи. Завданнями міністерства є також захист екологічних інтере сів України на міжнародній арені, державний контроль за дотриманням вимог законодавства України з питань охо рони навколишнього природного середовища, ядерної та радіаційної безпеки. Крім того, Мінприроди України здій снює нормативно-правове регулювання щодо використан ня природних ресурсів, організовує і проводить державну екологічну експертизу, обґрунтовує доцільність розроб лення державних і регіональних екологічних програм.
Мінприроди України складається з кількох структур них управлінь, кожне з яких вирішує певне коло завдань.
1. Основними напрямами діяльності управління між народного співробітництва є:
організаційно-процедурне забезпечення міжнарод ного співробітництва Мінприроди України із зарубіжними національними та міжнародними організаціями в межах компетенції Міністерства;
організаційно-процедурне забезпечення розробки проектів угод та програм спільної діяльності із зарубіжни ми організаціями;
контроль термінів та обсягів виконання міжнарод них Конвенцій, угод та зобов’язань, що входять до компе тенції Мінприроди в Україні;
контроль за виконанням угод та зобов’язань Мін природи в Україні з міжнародного співробітництва на двосторонній основі;
організація та участь у протокольній діяльності пов’язаної з плануванням та прийомами зарубіжних делегацій;
здійснення інформаційної діяльності та забезпечен ня необхідними даними керівництва та підрозділів Мін природи в Україні у межах компетенції управління;
організаційно-процедурне забезпечення, координа ція співробітництва підприємства та організацій України в заходах, які проводяться по лінії МАГАТЕ, ЮНЕСКО, ПРООН, ВООЗ, ЄС, з іншими організаціями, які працюють у галузі екології та ядерної безпеки.
2. Управління екологічного аудиту, експертизи та страхування виконує такі функції:
комплексне методичне забезпечення еколого-експертної діяльності органів України;
організація і, за потреби, проведення державної еко логічної експертизи згідно з документацією і матеріалами, віднесеними до його компетенції відповідно до «Інструкції про здійснення державної екологічної експертизи»;
сприяння підвищенню кваліфікації спеціалістів еколого-експертних підрозділів місцевих органів України.
Відповідно до покладених на нього завдань управління:
організовує розроблення та готує проекти норматив них та інструктивно-методичних документів оцінки впли ву на стан навколишнього середовища (ОВНС) і екологіч ної експертизи;
організовує чи безпосередньо проводить (залежно від конкретних обставин) державну екологічну експертизу документації і матеріалів усіх видів програм і схем техніко-економічного обґрунтування і техніко-економічних робіт, робочих проектів, проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, нормативних документів, до кументації з впровадження нової техніки, технологій, ма теріалів та речовин (у т. ч. тих, що закуповуються за кор доном), розгляд яких входить до його компетенції, що ви значається положеннями Закону України «Про екологічну експертизу» та «Інструкцією про здійснення державної екологічної експертизи»;
надає методичну допомогу експертним підрозділам місцевих органів Мінприроди України з питань екологіч ної експертизи;
визначає орієнтовні потреби у коштах, виділення яких необхідне для оплати робіт із здійснення екологічної експертизи;
пропонує фінансування науково-технічних розробок, необхідних для проведення екологічної експертизи;
підтримує контакти з міжнародними організаціями, відповідними органами інших країн з питань ОВНС і еко логічної експертизи.
3. Управління техногенно-екологічної безпеки займа ється такими питаннями:
формування нормативно-правової бази регулювання техногенно-екологічної безпеки;
організація та координація науково-дослідних робіт у галузі техногенно-екологічної безпеки;
розроблення та впровадження заходів щодо підви щення екологічної безпеки потенційно небезпечних вироб ництв основних галузей промисловості;
організація та координація робіт, спрямованих на запобігання надзвичайних ситуацій, які можуть негатив но впливати на навколишнє середовище;
підготовка пропозицій про організацію та здійснен ня екологічного контролю в галузі зберігання та переробки відходів;
участь і підготовка пропозицій щодо організації ро біт зі створення необхідного парку метрологічного і тех нічного обладнання для контролю за впливом на стан дов кілля;
підготовка пропозицій щодо організації системи мо ніторингу відходів, їх кількісного та якісного обліку;
підготовка пропозицій щодо формування інфра структури організацій, які займаються проблемами пово дження з відходами.
4. Управління державного екологічного моніторингу здійснює:
розроблення основних напрямів створення та роз витку системи державного моніторингу навколишнього се редовища як єдиної системи збору, оброблення, збережен ня та аналізу інформації про прогнозування його змін та підготовки рекомендацій для прийняття управлінських рішень;
керівництво створенням та запровадженням систе ми державного моніторингу навколишнього природного середовища на національному та регіональному рівнях;
впровадження у життя державної політики щодо системи державного моніторингу навколишнього природ ного середовища України;
організацію підготовки щорічної Національної до повіді про стан довкілля в Україні, забезпечення держав них і громадських органів, підприємств, установ, організа цій та громадян інформацією про стан природного середо вища в установленому порядку;
запровадження сучасних інформаційних комп’ю терних технологій;
організацію та координацію робіт зі створення геоін-формаційної системи (ГІС) України для відображення ін формації про стан навколишнього природного середовища України.
5. Управління стратегічного планування покликане розв’язувати такі завдання:
розроблення нормативних документів стосовно вра хування питань енергозбереження при проведенні еколо гічної експертизи;
розроблення політики Мінприроди у контексті ста лого розвитку;
програмно-цільове планування;
взаємодії із засобами масової інформації та громад ськістю;
визначення політики та стратегії діяльності приро доохоронних органів у сфері енергозбереження;
формування структури системи нормативних доку ментів галузі;
організація та координація робіт з розроблення стан дартів у галузі охорони довкілля;
формування метрологічної системи Мінприроди та підтримка зв’язків з органами Державної метрологічної служби.
6. Управління атмосферного повітря здійснює:
формування і організаційне забезпечення проведен ня на території України науково обгрунтованої політики в галузі охорони атмосферного повітря;
організацію розроблення проектів законів України, постанов і розпоряджень Уряду, положень, методик, інс трукцій, пов’язаних із впровадженням механізму управ ління та регулювання повітроохоронної діяльності;
координацію діяльності органів Мінприроди, під приємств, установ і організацій з питань охорони атмо сферного повітря;
організацію розроблення і впровадження екологіч них нормативів, стандартів, норм та правил у галузі охоро ни атмосферного повітря;
підготовку пропозицій щодо встановлення лімітів викидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище на території областей Автономної Республіки Крим, м. Київ та м. Севастополь.
7. Управління водних ресурсів та екосистем вибудовує свою діяльність у таких напрямах:
формування і організаційне забезпечення проведен ня на території України науково обґрунтованої політики в галузі регулювання водоохоронної діяльності;
організація розроблення законопроектів України, постанов, розпоряджень Уряду, положень, методик, інс трукцій та іншої нормативної документації, пов’язаної з впровадженням та удосконаленням механізму регулюван ня водоохоронної діяльності;
організація розроблення, розгляду і погодження ма теріалів для удосконалення механізму нормування;
координація діяльності органів Мінприроди, під приємств, установ і організацій з питань охорони та раціо нального використання водних ресурсів;
вивчення, узагальнення і впровадження прогресив ного вітчизняного і світового досвіду регулювання водо охоронної діяльності;
нормативно-методичне та організаційне забезпечен ня робіт із розроблення та встановлення лімітів на вико ристання водних ресурсів і скидів забруднюючих речовин у водні об’єкти загальнодержавного значення;
участь в організації робіт із розроблення і аналізу Кадастрів стану поверхневих, підземних вод та з викорис тання води.
8. Управління охорони земельних ресурсів, екомережі та збереження біорізноманіття розв’язує такі питання:
проведення державної екологічної науково-технічної та економічної політики, спрямованої на збереження, раціо нальне використання і відтворення природних ресурсів;
формування і організаційне забезпечення науково-обгрунтованої екологічної політики з питань охорони, від творення і раціонального використання земельних ресур сів, тваринного і рослинного світу;
розроблення заходів і координація робіт, направле них на збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, особливо цінних продуктивних земель та земель, зайнятих природними об’єктами;
участь у роботі із пропаганди охорони навколишньо го природного середовища та інформування населення з цих проблем тощо.
Усі підрозділи Мінприроди повинні діяти комплексно та узгоджено, за потреби поєднуючи свої зусилля при розв’язанні проблем, які цього потребують.
Функції державного управління екології і природних ресурсів
Конституція України, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», постанови і роз порядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти Мінприроди України, рішення та розпорядження місце вих органів державної влади регулюють і спрямовують ді яльність Державного управління екології та природних ресурсів (Держуправління екоресурсів) на рівні адмініс тративної області. Вони були створені для виконання та ких завдань: проведення на території відповідних областей єдиної державної екологічної політики, спрямованої на поєднання науково-технічного прогресу з дбайливим став ленням до природи і її ресурсів, захист життя і здоров’я населення, живої і неживої природи від негативного впли ву, зумовленого забрудненням довкілля. Держуправління екоресурсів здійснює державний контроль за дотриман ням законодавства про охорону природного середовища, вимог екологічної безпеки, проводить ефективні комплекс ні заходи щодо охорони довкілля і раціонального викорис тання природних ресурсів.
Основними структурними підрозділами управління є: начальник держуправління, заступники, відділ бухгал терського обліку та фінансової звітності, відділ державної екологічної експертизи, відділ контролю біоресурсів та заповідної справи, відділ радіаційної безпеки (із регіональ ними центрами «ГАММА-1»), відділ екологічного контро лю на кордоні, відділ контролю водних ресурсів, відділ контролювання атмосферного повітря, відділ контролю і поводження з відходами, земельними ресурсами, відділ аналітичного контролю, відділ моніторингу, природоохо ронних програм, інформації, освіти і зв’язків з громад ськістю, відділ економіки та регулювання природокорис тування.
Відділ державної екологічної експертизи виконує такі функції: визначає екологічну безпеку господарської та ін шої діяльності, яка може впливати або впливає на стан природного середовища. З цією метою підрозділ проводить екологічну експертизу проектів схем розвитку і розміщен ня продуктивних сил, галузей народного господарства, ге неральних планів населених пунктів, проектів будівництва і реконструкції підприємств та інших об’єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього середовища.
Відділ моніторингу, природоохоронних програм, ін формації, освіти, зв’язків з громадськістю координує пи тання організації моніторингу навколишнього природного середовища, здійснює його комплексну оцінку, прогнозу вання змін, розробляє науково обґрунтовані рекомендації з цих питань. Підрозділ обробляє та поширює інформацію з природоохоронної тематики і діяльності держуправлін ня, сприяє екологічному вихованню та освіті громадян об ласті, організовує співпрацю держуправління з громадя нами та громадськими організаціями.
Відділ державного контролю біоресурсів та заповідної справи повинен здійснювати контроль в галузі охорони, ви користання та відтворення біоресурсів в області, контролю вати використання земель, надр, лісів та іншої рослинності, об’єктів і територій природно-заповідного фонду України, тваринного світу, погоджувати проекти лімітів викорис тання природних ресурсів в межах об’єктів і територій при родно-заповідного фонду загальнодержавного значення, координувати наукові дослідження на територіях природ но-заповідного фонду. Він здійснює необхідні заходи щодо охорони та відтворення видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України.
Відділ аналітичного контролю контролює на державно му рівні якість скиду стічних вод та викидів в атмосферу промисловими, комунальними, сільськогосподарськими та іншими об’єктами, якість поверхневих вод області, вплив скиду стічних вод на водні об'єкти та ґрунти, ефективність роботи водоочисних споруд та пилогазоуловлюючих установок на підприємствах області, забрудненням ґрунтів.
До складу обласної екологічної інспекції входять та кож районні та міські екологічні інспекції.
Регіональні екологічні інспекції здійснюють держав ний контроль за дотриманням законодавства про охорону НПС на відповідних територіях та виконують інші фун кції, пов’язані з управлінням в галузі охорони довкілля.
ТЕМА 2
ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНОГО МАРКУВАННЯ ПРОДУКЦІЇ
Мета: Провести оцінку запровадження екологічної сертифікації та екологічного маркування продукції згідно завдання (варіанту)
Критерії оцінювання запровадження екологічної сертифікації та екологічного маркування із використанням методичних розробок Ж.-Ж. Ламбен та Н.В. Краснокутської наведено в табл. 1.
Сутність оцінювання полягає у використанні 5 – ти бальної шкали, яка складається із критеріїв, що враховують привабливість і конкурентоспроможність продукції, технологічні, екологічні, економічні характеристики та її соціальне призначення. Для підготовки до занняття необхідно ознайомитись із методичними вказівками із екологічного маркування продукції, підручником „Екологічний менеджмент” де розкриті екологічні, економічні і соціальні тенденції щодо екологічної сертифікації і маркування із врахуванням світового досвіду.
Система екологічного маркування спочатку була прийнята для „просування” методів виробництва, які мінімізують негативний вплив на НПС. Вона була введена у ФРН у 1978 р. Такі країни, як Канада, Японія і Норвегія прийняли цю систему в 1989 р. У рамках ЄС була розроблена програма європейського екологічного маркування, а сама система була впроваджена в 1993 р. і застосована вперше до пральних машин. У 1994 році з метою розвитку міжнародного співробітництва 9 країн, що вже мали на той час розвинені програми екологічного маркування (Німеччина, Японія, США, Австралія та ін.) заснували міжнародну організацію - Глобальну Мережу Екологічного Маркування - Global Ecolabelling Network (GEN), яка є некомерційною міжнародною організацією та має на меті:
- підтримку програм екологічного маркування шляхом просування екологічного маркування на міждержавному рівні;
- членство в міжнародних організаціях та участь в міжнародних програмах для просування екологічного маркування (GEN бере участь в багатьох програмах розвитку ООН (наприклад, UNEP), співпрацює з СОТ та є асоційованим членом ISO).
- сприяння збільшенню попиту на екологічно марковану продукцію.
У даний час GEN об'єднує 35 національних програм екологічного маркування. З початку 2005 року GEN почала реалізацію міжнародної програми GENECES - програми розробки спільних екологічних критеріїв для взаємного визнання знаків екологічного маркування між країнами-членами. Учасники GENЕCES можуть вносити пропозиції щодо розробки базових критеріїв оцінки життєвого циклу, у тому числі і спільні від декількох членів, які після схвалення Радою GEN можуть отримати часткове або повне фінансування. Знаки екологічного маркування країн – членів GEN наведені на рис. 2.
У жовтні 2004 року Україна ввійшла до складу Глобальної Мережі Екологічного Маркування, а з січня 2005 року також є учасником міжнародної програми GENICES.
Загальноєвропейська система екологічного маркування адмініструється Європейсь кою Радою з екологічного маркування за підтримки Європейської комісії, урядів усіх країн-членів ЄС та Європейського Економічного Простору. До складу Ра ди з екологічного маркування входять науковці, представники від промисловості й гро мадських екологічних організацій.
Програма екологічного маркування ЄС не відміняє національні програми країн-членів, які були акредитовані до 1991 року або до вступу країни в ЄС.
З жовтня 2004 року знак „Екологічно чисто та безпечно” (рис. 3) представляє Україну в Глобальній Мережі Екологічного Маркування. Визнання українського знаку на міжнародному рівні є одним з важливих
Рис. 2. Знаки екологічного маркування країн – членів GEN: а - Японія; б – Данія; в - Індія; г – Словаччина; д – Тайвань; е – США; є – Корея; ж – Чехія; з, і – Іспанія та округ Каталонія
факторів, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності продукції українських виробників на світовому ринку. Питання екологічного маркування розробляються в багатьох країнах: США, Німеччині, Японії, Канаді, Російській Федерації, Україні, Норвегії, Швеції - у тих країнах, де суспільство усвідомило ризики, які несе безконтрольне виробництво продуктів харчування з одного боку, а з іншої, де економічний рівень життя дозволяє споживачам здійснювати вибір екологічно чистої (біологічної) продукції (наприклад, товари зі знаком „московський екологічний продукт”).
Рис. 3. Екологічне маркування: „Екологічно чисто і безпечно”
Таблиця 1
Оцінка запровадження екологічної сертифікації та екологічного маркування продукції за 5-бальною шкалою
Показники
Оцінка
Бал
Дуже висока
Висока
Низька
Дуже низька
1
2
3
4
5
6
Привабливість
1. Тенденції ринку
стабіль ний (5)
зростаю-чий (4)
виника ючий (3)
розуміння не обхід-ності (2)
2. Строк розробки і запровадження послуги (еколо-гічної сертифікації) продукції та маркування)
1- рік (5)
2 роки (4)
2- 3 роки (3)
більше 3 років (2)
3. Швидкість поширення на ринку
дуже висока (5)
достатньо висока (4)
низька (3)
дуже
низька (1)
4. Фактичний потенціал ринку
> 50% (5)
(20-50)% (4)
(1-20)% (3)
< 1% (2)
5. Потенціал ринку (грошовий) (дол. США), [155]
> 1 млрд.
(5)
1 млрд. - 500 млн. (4)
500 - 100 млн. (3)
< 100 млн. (2)
6. Вимоги покупців, різних верств держави
добре задоволь няється (5)
задоволь няється (4)
задоволь-няється погано (3)
не задо-вольня-ється (0)
7. Ставлення працівника, торгівлі і населення
захопле-
не
(5 )
позитивне
(4)
нейтраль-не (3)
стримане
(2)
8. Доступність ринку
дуже легка (5)
легка (4)
погана (3)
дуже погана (2)
продовження табл. 1
1
2
3
4
5
6
9. Екологічне маркування сировини, продукції, послуг
присутнє завжди
(5)
присутнє частково, за голов-ною озна-кою (4)
епізодично, не за головною ознакою (3)
відсутнє взагалі (0)
Конкурентоспроможність
1. Привабливість товарів і послуг після сертифікації і маркування для споживачів
дуже висока (5)
висока
(4)
середня (3)
слабка (2)
2. Відмінні властивості
ексклю-зивність (5)
значні особи-вості (4)
слабкі від мінності (3)
„як усі” (2)
3. Рівень конкуренції продукції і послуг
дуже високий
(5)
високий
(4)
слабкий (3)
дуже слабкий (1)
4. Відповідність міжнародним стандартам
відповідає (5)
відповіда-ють основні чинники (4)
слабкий зв'язок (3)
не від-повідає (0)
5. Ціна екологічно сертифікованої і маркованої продук-ції у порівнянні з традиційною
однакова (5)
більша на 10%
(4)
більша на 30% (3)
значно вища, до 50% і більше (2)
6. Рівень якості
значно перевищує (5)
переви-щує (4)
небагато перевищує (3)
такий самий (2)
Технологічні
1. Витрати на розробку, реалі-зацію, сертифі-кацію і маркування нових виробів
такі самі (5)
переви-щують до 20% (4)
переви-щують на (20-50)% (3)
переви-щують більше як на 50% (1)
продовження табл. 1
1
2
3
4
5
6
2. Імовірність технічного успіху
дуже висока (5)
висока (4)
не висока (3)
не існує (0)
3. Строки розробки
до 1 року (5)
до 1,5 року (4)
до 2 років (3)
більше 2 років (2)
4. Ринкові тенденції
стабільні (5)
зростаючі (4)
виникаючі (3)
розуміння не обхід-ності (2)
5. Запровадження технологічного ноу-хау
до 1 року (5)
до 1,5 року (4)
до 2 років (3)
більше 2 років (2)
Економічні
1. Очікувана рентабельність
дуже висока (5)
висока (4)
невисока (3)
не існує (0)
2. Потенційний ризик
не існує (5)
не висо-кий (4)
високий (2)
дуже високий (0)
3. Стійкість позицій фірми на ринку
дуже висока (5)
висока (4)
невисока (3)
не існує (0)
4. Підвищення конкурентного статусу
дуже висока (5)
висока (4)
невисока (3)
не існує (0)
5. Сумісність новації з поточною стратегією фірми та наявність патенту
дуже висока (5)
висока (4)
невисока (3)
не існує (0)
6. Збільшення кількості клієнтів
> 30% (5)
> 10% (4)
> 5% (3)
> 2% (2)
В колонці „6” таблиці поставити бали згідно варіантів із завдання викладача: Європейський Союз, адміністративні області України, Білорусь, Російська Федерація та ін.
ТЕМА 3
ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПОЛОЖЕНЬ ЕКОЛОГІЧНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Мета: Розробити еколого-економічні інструменти для запровадження системи екологічного менеджменту згідно завдання (варіанту).
Екологічна політика держави повина узгоджуватись з рішеннями, програмами міжнародних організацій та саммітів і покликана в комплексі вирішувати екологічні проблеми України. Масштабність екологічних проблем в державі обумовлює проведення ранжування природоохоронних заходів для фінансування їх вирішення.
Екологічна політика розробляється і виконується на різних рівнях: глобальному, державному, регіональному, територіальному (місцевому) та рівні підприємства. Глобальна екологічна політика передбачає розробку, затвердження міжнародних політичних положень з урахуванням екологічних обмежень у соціально-економічному розвитку, наявних природних ресурсів, екологічного стану НПС, рівня розвитку науки. Державна екологічна політика направлена на вирішення екологічних проблем в цілому країни з врахуванням її географічного розташування, рівнем розвитку економіки, транспорту, сільського господарства, наявності великих промислових агломерацій тощо.
На регіональному рівні екологічна політика покликана вирішувати специфічні проблеми, що саме характерні цій території. Так вирубки лісу в Карпатах у 90-х роках минулого століття призвели до зсувів ґрунту, ерозії, затоплення територій під час повені чи великих дощів.
Як державні, так і регіональні екологічні програми передбачають: регулювання використання природних ресурсів, проведення моніторингу стану об’єктів НПС, проведення екологічного контролю за його станом, інформування населення та органів влади з екологічних питань тощо.
Територіальний або місцевий рівень екологічної політики передбачає проведення: локального й об’єктивного моніторингу, контролю виконання підприємствами нормативів гранично допустимих скидів і викидів, раціонального використання водних ресурсів, рекультивацію місць видобутку корисних копалин тощо.
Рівень підприємства вимагає узгодження екологічної політики з місцевою та відповідно до з вимог нормативних документів, в тому числі галузевих. Актуальним є розробка, затвердження, оголошення для громадської екологічної політики підприємства (фірми) згідно вимог стандартів ДСТУ ISO 9000 „Управління якістю” і ДСТУ ISO 14000 „Управління навколишнім середовищем”, яка документується при сертифікації систем менеджменту якості або систем екологічного менеджменту.
У табл. 3 наведені інструменти екологічної політики держави для запровадження положень екологічного менеджменту на різних рівнях.
Таблиця 3
Інструменти екологічної політики держави для запровадження положень екологічного менеджменту
Інструмент екологічної політики
Призначення
Сутність інструментів екологічної політики для суб’єктів інноваційно-інвестиційної діяльності
1
2
3
Обов’язкові
Право власності і право використання об’єктів НПС та природних ресурсів
Використовується для закріплення об’єктів НПС і природних ресурсів за ефективними власниками
Власники, через процедуру ЕА, шляхом реалізації інноваційно-інвестиційних проектів повинні забезпечити збереження, ста-білізацію, відтворення, охорону і раціональне використання природних ресурсів
Податки
Передбачає встановлення диференційованих ставок податків щодо суб’єктів бізнесу в залежності від ступеня негативного впливу на НПС, якості та розміщення природних ресурсів
Застосовується до суб’єктів бізнесу та інноваційних проектів, що здійснюють негативний вплив на НПС в межах допустимих норм і лімітів використання ресурсів
Стандарти-зація і сер-тифікація сировини і продукції
Процедура, що надає право легітимного використання і підтверджує відповідність сировини і продукції законодавчо-нормативним вимогам
Використовується згідно вимог Дерспоживстандарту до обумовленої сировини і продукції
Екологічна експертиза
Передбачає здійснення перевірки всіх видів проектів, в тому числі
Дає кваліфіковані висновки відповідно до проектних рішень, запровадження інно-
продовження табл. 3
1
2
3
інноваційних щодо дот-римання вимог законо-давчо-нормативних доку-ментів в галузі екології
ваційно-інвестиційних проектів згідно природоохоронних вимог в т. ч. екологічної сертифікації у сфері природокористування
Квоти. Ліміти
Права на викиди і скиди забруднюючих речовин у НПС та використання окремих компонентів природних ресурсів у заздалегідь встановлених обсягах і термінах
Застосовується з метою раціонального використання природних ресурсів, передба-чаючи впровадження енерго-, ресурсозберігаючих технологій, переробку відходів, дотримання стабільного стану НПС
Дозвіл на забруднен-ня
Право забруднювати дов-кілля в процесі здійснення господарської, інноваційної чи іншої діяльності, що знаходиться в межах процесів самоочищення об’єктів НПС
Застосовується з метою раціонального використання природних ресурсів, передба-чаючи впровадження енерго-, ресурсозберігаючих технологій, переробку відходів, дотримання стабільного стану НПС
Нормативи (стандарти), в тому числі екологічні
За допомогою їх регулюється вплив на об’єкти НПС, стан, відтворення, охорону і використання НПС та його ресурсів
Дотримання стандартів всіх видів з метою мінімізації впливу на НПС, з’ясування еколого-економічної ситуації та прийняття рішень про ЕА і екологічну сертифікацію продукції, сировини тощо
Відомчі нормативи, інструкції щодо вико-ристання та природних ресурсів
Встановлюють вимоги до окремих процесів, охорони, відтворення, збереження і використання природних ресурсів, які не повинні порушувати всі суб’єкти держави
Використовуються з метою конкретизації природоохо-ронних вимог до всіх видів забруднень суб’єктами економічної діяльності. Використовуються як критерії екологічної сертифікації
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора